Рішення

від 01.07.2024 по справі 918/419/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Набережна, 26-А, м. Рівне, 33013, тел. (0362) 62 03 12, код ЄДРПОУ: 03500111,

e-mail: inbox@rv.arbitr.gov.ua, вебсайт: https://rv.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" липня 2024 р. м. РівнеСправа № 918/419/24

Господарський суд Рівненської області у складі судді Марач В.В., при секретарі судового засідання Мельник В.Я., розглянувши у загальному позовному провадженні матеріали справи

за позовом Приватного підприємства "Паралеле.Піпед" (вул. Стефенсона, 26, м. Харків, 61064, код ЄДРПОУ 34467217)

до відповідача 1: Головного управління ДПС у Рівненській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України (33023, м. Рівне, вул. Відінська, 12 код ЄДРПОУ 44070166)

до відповідача 2: Головного управління Державної казначейської служби України у Рівненській області (33028, м. Рівне, вул. С. Петлюри, 13, код ЄДРПОУ 38012494)

про відшкодування збитків в сумі 122 571 грн. 60 коп..

В судовому засіданні приймали участь:

від позивача: не з`явився;

від відповідача 1: не з`явився;

від відповідача 2: не з`явився.

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство "Паралеле.Піпед" звернулось в Господарський суд Рівненської області із позовом до Головного управління ДПС у Рівненській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України, Головного управління Державної казначейської служби України у Рівненській області в якому просить стягнути з Головного управління ДПС у Рівненській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України на користь Приватного підприємства «Паралеле.Піпед» матеріальну шкоду у розмірі 42 571,60 грн. та моральну шкоду у розмірі 80 000,00 грн.. Даний позов обгрунтовує наступним. Між Приватним підприємством «Паралеле.Піпед» і Державним підприємством «Харківський бронетанковий завод» були укладені два договори поставки №14 від 13.08.2022р. та №15 від 13.08.2022р.. На виконання Договорів здійснені поставки двох наступних партій товару: згідно видаткової накладної №22 від 23.08.2022р. на суму без ПДВ 89 718,00 грн., ПДВ 20% - 17 943,60 грн., всього з ПДВ - 107 661,60 грн.; згідно видаткової накладної №23 від 23.08.2022р. на суму без ПДВ 123 140,00 грн., ПДВ 20% - 24 628,00 грн., всього з ПДВ - 147 768,00 грн..

Позивач зазначає, що на виконання зазначених підпунктами 7.3.3, 7.3.4 пунктів 7.3 Договорів своїх зобов`язань позивач, керуючись вимогами чинного законодавства України, а саме п.201.1, п.201.10 ст.201 ПК України, склав в електронній формі податкові накладні. Разом з тим, як вбачається з Квитанцій, реєстрація Податкових накладних зупинена на підставі висновку податкового органу про відповідність ПП «Паралеле.Піпед» пункту 8 Критерії ризиковості платника податку.

Рішенням комісії з питань зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних Головного управління ДПС у Рівненській області №19354 від 28.07.2022р. (далі - Рішення №19354,) встановлена відповідність Приватного підприємства «Паралеле.Піпед» - платника податку на додану вартість критеріям ризиковості платника податку.

Позивач зазначає, що ПП «Паралеле.Піпед» надало до Головного управління ДПС у Рівненській області передбачену діючим законодавством необхідну інформацію і копії документів, за підсумками розгляду яких комісією з питань зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних Головного управління ДПС у Рівненській області повторно прийнято рішення №20314 від 07.09.2022р. про відповідність Приватного підприємства «Паралеле.Піпед», платника податку на додану вартість критеріям ризиковості платника податків.

Зазначає, що 25.11.2022р. ПП «Паралеле.Піпед» оскаржило Рішення №19354 та Рішення №20314 у Харківському окружному адміністративному суді, рішенням якого від 06.09.2023р. по справі №520/10460/22 (далі - Рішення суду) адміністративний позов задоволено, зазначені Рішення визнані протиправними та скасовані. Крім того суд вийшов за межі позовних вимог та зобов`язав Головне управління ДПС у Рівненській області, утворене на правах відокремленого підрозділу ДПС України виключити Приватне підприємство «Паралеле.Піпед» з переліку платників податків, які відповідають критеріям ризиковості. Рішення суду набрало законної сили 04.12.2023р. (довідка про набрання судовим рішенням законної сили додається).

Відтак, Позивач вважає, що протиправні рішення відповідача 1 призвели до втрат ПП «Паралеле.Піпед» майнового характеру, що складаються з суми ПДВ 17 943,60 грн. + 24 628,00 грн. = 42 571,60 грн., яка покупцем по Договорам позивачу не сплачена та немайнового характеру, що настали у зв`язку з приниженням ділової репутації, зниженні престижу і підрив довіри до діяльності підприємства.

Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 25.04.2024 року позовну заяву Приватного підприємства "Паралеле.Піпед" залишено без руху. Зобов`язано Приватне підприємство "Паралеле.Піпед" у 5 денний строк з дня отримання даної ухвали через відділ канцелярії та документального забезпечення Господарського суду Рівненської області подати належно оформлену позовну заяву, докази направлення її копії з додатками листом з описом вкладення відповідачам.

03.05.2024 року через відділ канцелярії та документального забезпечення суду Приватне підприємство "Паралеле.Піпед" подало належно оформлену позовну заяву, докази направлення її копії з додатками листом з описом вкладення відповідачам.

Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 07.05.2024 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

14.05.2024 року через відділ канцелярії та документального забезпечення суду ГУ ДПС у Рівненській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України, подано клопотання, в якому просить розглядати справу у порядку загального позовного провадження. Дане клопотання мотивує тим, що оскільки предметом розгляду справи №918/419/24 є відшкодування збитків в сумі 122571 грн.60 коп. за рахунок коштів державного бюджету, тому, на переконання Відповідача, розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження унеможливить встановлення всіх обставин даної справи та зібрання необхідних доказів.

Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 15.05.2024 року клопотання ГУ ДПС у Рівненській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України про розгляд справи за правилами загального позовного провадження задоволено. Вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження. Замінено засідання для розгляду справи по суті підготовчим засіданням. Розгляд справи у підготовчому засіданні призначено на "04" червня 2024 р. на 12:00 год..

23.05.2024 року через відділ канцелярії та документального забезпечення суду представником відповідача 2 подано відзив на позов, в якому проти позовних вимог заперечує, при цьому зазначає, що Головне управління Казначейства є органом виконавчої влади, юридичною особою і тому відповідає лише за виконання своїх зобов`язань та не відповідає за зобов`язаннями інших юридичних та фізичних осіб (ст. 96 Цивільного кодексу України, відповідно до якої юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями). Головне управління Казначейства не вступало у правовідносини з Позивачем та своїми діями або бездіяльністю не порушувало його законні права та інтереси. Відтак просить суд відмовити у задоволенні позовної зави у повному обсязі.

27.05.2024 року через відділ канцелярії та документального забезпечення суду представником відповідача 1 подано відзив на позов, в якому проти позовних вимог заперечує, при цьому зазначає, що за даними ІТС «Податковий блок» впродовж періоду з 10.06.2022 по 25.01.2023 років ПП «Паралеле.Піпед» не надавав повідомлення про подання пояснень та копій документів щодо податкових накладних/розрахунків коригування, реєстрацію яких зупинено, в тому числі щодо податкових накладних №22 та №23 від 23.08.2022 року. З огляду на викладене, ГУ ДПС у Рівненській області вважає, що позивач, скориставшись правом на оскарження Рішень №19354 та №20314 від 28.07.2022 року та від 07.09.2022р. у судовому порядку, не врахував вимоги Порядку №1165 щодо необхідності надання повідомлення про подання пояснень та копій документів щодо податкових накладних/розрахунків коригування, реєстрацію яких зупинено. Відтак просить суд у задоволенні позовних вимог відмовити.

29.05.2024 року через відділ канцелярії та документального забезпечення суду представником позивача подано відповідь на відзив Головного управління ДПС у Рівненській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України, в якій позовні вимоги підтримує в повному обсязі.

31.05.2024 року через відділ канцелярії та документального забезпечення суду представником позивача подано відповідь на відзив Головного управління Державної казначейської служби України у Рівненській області, в якій в якій позовні вимоги підтримує в повному обсязі.

03.06.2024 року через відділ канцелярії та документального забезпечення суду представником відповідача 1 подано заперечення на відповідь на відзив Головного управління Державної казначейської служби України у Рівненській області.

Ухвалою суду від 04.06.2024 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

В судове засідання 18.06.2024 року не з`явились представники позивача та відповідачів, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, представниками сторін подані клопотання про розгляд справи за відсутності повноважних представників.

Розглянувши документи і матеріали, які подані учасниками судового процесу, з`ясувавши обставини на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, безпосередньо дослідивши докази у справі, господарський суд прийшов до висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню. При цьому господарський суд керувався наступним.

Між Приватним підприємством «Паралеле.Піпед», як Постачальником і Державним підприємством «Харківський бронетанковий завод», як Покупцем укладені два Договори поставки №14 від 13.08.2022р. та №15 від 13.08.2022р. (далі - Договори). На виконання Договорів Постачальником здійснені поставки двох наступних партій товару:

- згідно видаткової накладної №22 від 23.08.2022р. на суму без ПДВ 89 718,00 грн., ПДВ 20% - 17 943,60 грн., всього з ПДВ - 107 661,60 грн.,

- згідно видаткової накладної №23 від 23.08.2022р. на суму без ПДВ 123 140,00 грн., ПДВ 20% - 24 628,00 грн., всього з ПДВ - 147 768,00 грн..

Договорами передбачена оплата після отримання партій товару, а саме розрахунок до 14 робочих днів після отримання партій товару (пункти 4.1 Договорів).

У підпунктах 7.3.3, 7.3.4 пунктів 7.3 Договорів сторони серед інших передбачили наступні зобов`язання постачальника: у відповідності до норм податкового законодавства України постачальник зобов`язується надавати покупцеві належним чином оформлені податкові накладні в електронному вигляді відразу після реєстрації в ЄРПН, при виконанні своїх зобов`язань керуватися даними Договорами та вимогами чинного законодавства України.

Порядок оформлення (складання) податкових накладних регламентований Податковим кодексом України, відповідно до п.201.1 ст.201 в редакції на момент складання податкових накладних 13.08.2022р. якого на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, кваліфікованого електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних (ЄРПН) у встановлений цим Кодексом термін. Згідно п. 201.10 ст. 201 ПК України, при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

У даному випадку на виконання зазначених підпунктами 7.3.3, 7.3.4 пунктів 7.3 Договорів своїх зобов`язань позивач, керуючись вимогами чинного законодавства України, а саме п.201.1, п.201.10 ст.201 ПК України, склав в електронній формі наступні податкові накладні (далі - Податкові накладні: податкову накладну №22 від 23.08.2022р. на суму без ПДВ 89 718,00 грн., ПДВ 20% - 17 943,60 грн., всього з ПДВ - 107 661,60 грн.; податкову накладну №23 від 23.08.2022р. на суму без ПДВ 123 140,00 грн., ПДВ 20% - 24 628,00 грн., всього з ПДВ - 147 768,00 грн. та подав їх на реєстрацію в ЄРПН у встановлений ПК України термін.

Факт складання і подачі на реєстрацію в ЄРПН Податкових накладних підтверджується квитанціями про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування кількісних і вартісних показників до податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних №9184650374 від 15.09.2022р. та №9184653870 від 15.09.2022р., відповідно (далі - Квитанції), які містять результати їх обробки: доставлені до ДПС України, прийняті.

Разом з тим, як вбачається з Квитанцій, реєстрація Податкових накладних зупинена на підставі висновку податкового органу про відповідність ПП «Паралеле.Піпед» пункту 8 Критеріїв ризиковості платника податку.

Рішенням комісії з питань зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних Головного управління ДПС у Рівненській області №19354 від 28.07.2022р. (далі - Рішення №19354) встановлена відповідність Приватного підприємства «Паралеле.Піпед» - платника податку на додану вартість критеріям ризиковості платника податку.

ПП «Паралеле.Піпед» надало до Головного управління ДПС у Рівненській області передбачену діючим законодавством необхідну інформацію і копії документів, за підсумками розгляду яких комісією з питань зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних Головного управління ДПС у Рівненській області повторно прийнято рішення №20314 від 07.09.2022р. про відповідність Приватного підприємства «Паралеле.Піпед» платника податку на додану вартість критеріям ризиковості платника податків (далі Рішення №20314).

25.11.2022р. ПП «Паралеле.Піпед» оскаржило Рішення №19354 та Рішення №20314 у Харківському окружному адміністративному суді, рішенням якого від 06.09.2023р. по справі №520/10460/22 (далі - Рішення суду) адміністративний позов задоволено, зазначені Рішення визнані протиправними та скасовані. Суд вийшов за межі позовних вимог та зобов`язав Головне управління ДПС у Рівненській області, утворене на правах відокремленого підрозділу ДПС України виключити Приватне підприємство «Паралеле.Піпед» з переліку платників податків, які відповідають критеріям ризиковості. Рішення суду набрало законної сили 04.12.2023р..

З огляду на вищезазначене Позивач вважає, що прийняті службовими особами Головного управління ДПС у Рівненській області Рішення №19354 і Рішення №20314 протиправні.

30.08.2022р. сторонами Договорів підписані Додаткова угода №1 до договору поставки №14 від 13.08.2022р. та Додаткова угода №1 до договору поставки №15 від 13.08.2022р. (далі - Додаткові угоди), якими пункти 4.1 Договорів доповнені наступними умовами:

«Якщо податкова накладна на партію товару не була зареєстрована, зареєстрована з порушенням або неналежним чином з вини постачальника, покупець проводить оплату за поставлений відповідний товар згідно виставленого постачальником рахунку за винятком суми, що дорівнює ПДВ. Сума, що дорівнює ПДВ, сплачується покупцем протягом 30 (тридцяти) банківських днів з моменту реєстрації постачальником податкових накладних в ЄРПН. У разі не здійснення постачальником реєстрації в ЄРПН податкових накладних протягом 365 днів з моменту поставки ТМЦ, сума, що дорівнює ПДВ, - сплаті не підлягає».

У даному випадку поставка партій товару (ТМЦ) здійснена, як зазначено вище, 23.08.2022р., 365 днів з моменту поставки ТМЦ закінчились 22.08.2023р., Рішення №19354 та Рішення №20314 оскаржені у Харківському окружному адміністративному суді 25.11.2022р., рішення якого про визнання їх протиправними та скасування внаслідок апеляційного оскарження відповідачем 1 набрало законної сили лише 04.12.2023р.

В даному випадку Позивач стверджує, що встановлений Додатковими угодами у якості умови для оплати суми, що дорівнює ПДВ, 365-денний строк для реєстрації податкових накладних пропущений з вини відповідача 1. При цьому зазначає, що вини позивача у пропущенні 365-денного строку немає, оскільки він належним чином виконував встановлені Договорами і чинним законодавством України свої зобов`язання по оформленню (складанню) та реєстрації в ЄРПН Податкових накладних.

Позивач стверджує, що сума ПДВ складає 17 943,60 грн. + 24 628,00 грн. = 42 571,60 грн., Покупцем по Договорам Позивачу не сплачена, тому є збитками внаслідок протиправних рішень відповідача і підлягає стягненню з відповідача 1 за рахунок коштів державного бюджету.

Однак суд зазначає, що вищевказані твердження Позивача не ґрунтуються на законодавстві та є безпідставними з огляду на наступне.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України. Зокрема вказаний Кодекс визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків та зборів, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до статті 3 ПК України податкове законодавство України складається з Конституції України; цього Кодексу; Митного кодексу України та інших законів з питань митної справи у частині регулювання правовідносин, що виникають у зв`язку з оподаткуванням митом операцій з переміщення товарів через митний кордон України (далі - законами з питань митної справи); чинних міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України і якими регулюються питання оподаткування; нормативно-правових актів, прийнятих на підставі та на виконання цього Кодексу та законів з питань митної справи; рішень Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування з питань місцевих податків та зборів, прийнятих за правилами, встановленими цим Кодексом.

Відповідно до статті 4 ПК України податкове законодавство України ґрунтується, зокрема, на таких принципах як загальність оподаткування - кожна особа зобов`язана сплачувати встановлені цим Кодексом, законами з питань митної справи податки та збори, платником яких вона є згідно з положеннями цього Кодексу; рівність усіх платників перед законом, недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації - забезпечення однакового підходу до всіх платників податків незалежно від соціальної, расової, національної, релігійної приналежності, форми власності юридичної особи, громадянства фізичної особи, місця походження капіталу.

За приписами пункту 6.1. статті 6 ПКУ податком є обов`язковий, безумовний платіж до відповідного бюджету або на єдиний рахунок, що справляється з платників податку відповідно до цього Кодексу.

В Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори (п. 8.1. ст.8 ПКУ).

До загальнодержавних належать податки та збори, що встановлені цим Кодексом і є обов`язковими до сплати на усій території України, крім випадків, передбачених цим Кодексом (п. 8.2. ст.8 ПКУ).

До місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних, міських рад у межах їх повноважень і є обов`язковими до сплати на території відповідних територіальних громад (п. 8.1. ст.8 ПКУ).

Статтею 9 ПК України, зокрема, встановлено, що податок на додану вартість належить до загальнодержавних податків.

Відповідно до підпункту 14.1.178 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податок на додану вартість - непрямий податок, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V цього Кодексу.

Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України (тут і далі - в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, якщо окремо не вказано інше) податковий кредит - це сума, на яку платник ПДВ має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

За пунктами 198.1, 198.2 статті 198 ПК України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені / нараховані, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів та послуг. Датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів / послуг; дата отримання платником податку товарів / послуг.

Відповідно до пункту 180.1. статті 180 ПКУ для цілей оподаткування платником податку є, зокрема, будь-яка особа, яка провадить або планує провадити господарську діяльність і реєструється за своїм добровільним рішенням як платник податку у порядку, визначеному статтею 183 цього розділу; будь-яка особа, яка зареєстрована або підлягає реєстрації як платник податку.

Статтею 185 ПК України встановлено, що об`єктом оподаткування є операції платників податку з:

а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу у володіння та користування лізингоодержувачу/орендарю;

б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу;

в) ввезення товарів на митну територію України;

г) вивезення товарів за межі митної території України;

е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Відповідно ж до статті 187 цього Кодексу датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на рахунок платника податку в банку/небанківському надавачу платіжних послуг як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг, оплата яких здійснюється електронними грошима, - дата зарахування електронних грошей платнику податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, на електронний гаманець, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку. Для документів, складених в електронній формі, датою оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку, вважається дата, зазначена у самому документі як дата його складення відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", незалежно від дати накладення електронного підпису.

Статтею 188 ПК України встановлено порядок визначення бази оподаткування в разі постачання товарів/послуг. Відповідно до норм вказаної статті база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім акцизного податку, який нараховується відповідно до підпунктів 213.1.9 і 213.1.14 пункту 213.1 статті 213 цього Кодексу, збору на обов`язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв`язку, податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб`єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів).

При цьому база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг не може бути нижче ціни придбання таких товарів/послуг, база оподаткування операцій з постачання самостійно виготовлених товарів/послуг не може бути нижче звичайних цін, а база оподаткування операцій з постачання необоротних активів не може бути нижче балансової (залишкової) вартості за даними бухгалтерського обліку, що склалася станом на початок звітного (податкового) періоду, протягом якого здійснюються такі операції (у разі відсутності обліку необоротних активів - виходячи із звичайної ціни), за винятком: товарів (послуг), ціни на які підлягають державному регулюванню; газу, який постачається для потреб населення; електричної енергії, ціна на яку склалася на ринку електричної енергії.

До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податків безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв`язку з компенсацією вартості товарів/послуг. До складу договірної (контрактної) вартості не включаються суми неустойки (штрафів та/або пені), три проценти річних від простроченої суми та інфляційні витрати, відшкодування шкоди, у тому числі відшкодування упущеної вигоди за рішеннями міжнародних комерційних та інвестиційних арбітражів або іноземних судів, що отримані платником податку внаслідок невиконання або неналежного виконання договірних зобов`язань.

До бази оподаткування включаються вартість товарів/послуг, які постачаються (за виключенням суми компенсації на покриття різниці між фактичними витратами та регульованими цінами (тарифами) у вигляді виробничої дотації з бюджету та/або суми відшкодування орендодавцю - бюджетній установі витрат на утримання наданого в оренду нерухомого майна, на комунальні послуги та на енергоносії), та вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податків безпосередньо отримувачем товарів/послуг, поставлених таким платником податку.

В той же час статтею 200 ПК України встановлено порядок визначення суми податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або відшкодуванню з Державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню), та строки проведення розрахунків.

Відповідно до норм вказаної статті сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду (п.200.1. ст.201).

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом (п. 200.2. ст.201).

При від`ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума:

а) враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу) в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, а в разі відсутності податкового боргу -

б) або підлягає бюджетному відшкодуванню за заявою платника у сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, на відповідний рахунок платника податку в банку/небанківському надавачу платіжних послуг та/або у рахунок сплати грошових зобов`язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до державного бюджету;

в) та/або зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (п. 200.4. ст.200).

Отже, з огляду на вищенаведене, слід дійти висновку, що податок на додану вартість (далі - ПДВ) - це непрямий обов`язковий податок, який входить в ціну товарів (робіт, послуг) та сплачується покупцем, але його облік та перерахування до державного бюджету здійснює продавець (податковий агент).

Облік ПДВ на підприємстві, яке зареєстроване як платник ПДВ, складається з обліку таких компонентів:

- податковий кредит це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання за звітний період (сума ПДВ сплачена таким підприємством у складі вартості товарів, робіт, послуг, придбаних в іншого платника ПДВ, або сплачена на кордоні митним органам);

- податкове зобов`язання сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк).

До бюджету платник перераховує суму ПДВ, яка є різницею між податковим зобов`язанням та податковим кредитом.

Відповідно до норм Податкового кодексу України будь-яка особа, яка провадить або планує провадити господарську діяльність і реєструється за своїм добровільним рішенням як платник податку у порядку, визначеному статтею 183 ПКУ або яка зареєстрована або підлягає реєстрації як платник податку при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг зобов`язана в ціну товарів (робіт, послуг) включити податок на додану вартість, а інша особа (покупець) зобов`язана оплатити вартість товарів (робіт, послуг) включаючи податок на додану вартість.

Нормами Податкового кодексу України не надано сторонам операцій з постачання товарів/послуг права в договірному порядку зменшувати ціну товарів (робіт, послуг) на суму податку на додану вартість, крім операцій, що не є об`єктом оподаткування, звільнених від оподаткування, та операцій, до яких застосовується нульова ставка чи розстрочувати/ відстрочувати сплату ПДВ з вказаних операцій та/або встановлювати строки сплати ПДВ інші ніж передбачено Податковим кодексом України.

Натомість, відповідно до пункту 187.1. статті 187 ПК України датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на рахунок платника податку в банку/небанківському надавачу платіжних послуг як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг, оплата яких здійснюється електронними грошима, - дата зарахування електронних грошей платнику податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, на електронний гаманець, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства.

При цьому дата виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг не залежить від реєстрації продавцем податкової накладної у ЄРПН (крім випадків, встановлених податковим законодавством, коли підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту без отримання податкової накладної, є інші документи (пункт 201.11 статті 201 ПК України). Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних є для отримувача товарів/послуг лише підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Як встановлено судом 30.08.2022р. сторонами договорів поставки підписані Додаткова угода №1 до Договору поставки №14 від 13.08.2022р. та Додаткова угода №1 до Договору поставки №15 від 13.08.2022р., якими пункти 4.1 Договорів доповнені наступними умовами:

«Якщо податкова накладна на партію товару не була зареєстрована, зареєстрована з порушенням або неналежним чином з вини постачальника, покупець проводить оплату за поставлений відповідний товар згідно виставленого постачальником рахунку за винятком суми, що дорівнює ПДВ. Сума, що дорівнює ПДВ, сплачується покупцем протягом 30 (тридцяти) банківських днів з моменту реєстрації постачальником податкових накладних в ЄРПН. У разі не здійснення постачальником реєстрації в ЄРПН податкових накладних протягом 365 днів з моменту поставки ТМЦ, сума, що дорівнює ПДВ, - сплаті не підлягає».

Вказаними Додатковими угодами сторони договорів поставки фактично у договірному порядку змінили порядок нарахування та сплати ПДВ при постачанні товарів/послуг.

В той же час суд зазначає, що статтею 228 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин, який порушує публічний порядок, вчинений з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства, є нікчемним.

Відтак, суд констатує, що Додаткова угода №1 до Договору поставки №14 від 13.08.2022р. та Додаткова угода №1 до Договору поставки №15 від 13.08.2022р., якими змінено порядок нарахування та сплати ПДВ при постачанні товарів/послуг, порушує публічний порядок та суперечить інтересам держави і суспільства, і, відповідно, є нікчемними.

Відповідно ж до ч.1 статті 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

Крім того суд зазначає, що податок на додану вартість, який включено в ціну товарів (робіт, послуг) продавцем не є доходом продавця (позивача) при оплаті вартості товарів (робіт, послуг) покупцем, так як, про що зазначено вище, ПДВ це непрямий обов`язковий податок, який входить в ціну товарів (робіт, послуг) та сплачується покупцем, але його облік та перерахування до державного бюджету здійснює продавець (податковий агент).

Тобто отримавши суму ПДВ від покупця товару позивач (продавець), як податковий агент, зобов`язаний здійснити її облік та перерахування до державного бюджету, а не зараховувати його собі в дохід.

Відповідно до статті 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками згідно із частиною другої цієї статті є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Таким чином, враховуючи те, що сума ПДВ, яку Позивач не отримав від покупця товарів за Договором поставки №14 від 13.08.2022р. та Договором поставки №15 від 13.08.2022р., не могла бути включена як дохід позивача, то, відповідно, її неотримання не може вважатися збитками позивача, як продавця товарів (робіт, послуг).

Крім того, у вирішенні даного спору суд звертається до висновків Великої Палати Верховного Суду, яка в пункті 25 постанови від 05.06.2019 у справі № 908/1568/18 звертала увагу на те, що обов`язок продавця зареєструвати податкову накладну є обов`язком платника податку у публічно-правових відносинах, а не обов`язком перед покупцем, хоча невиконання цього обов`язку може завдати покупцю збитків. Тому позовна вимога покупця про зобов`язання продавця здійснити таку реєстрацію не є способом захисту у господарських правовідносинах і не підлягає розгляду в суді жодної юрисдикції. Натомість належним способом захисту для покупця може бути звернення до продавця з позовом про відшкодування збитків, завданих порушенням його обов`язку щодо складення та реєстрації податкових накладних (див. також постанову об`єднаної палати КГС ВС від 03.08.2018 у справі № 917/877/17).

В той же час у пункті 8.26. постанови від 01.03.2023 у справі №925/556/21 Велика Палата дійшла висновку, що збільшення податкового кредиту є майновим інтересом покупця товарів / послуг, який з 1 січня 2015 року за загальним правилом реалізовується після виконання продавцем в публічно-правових відносинах з державою обов`язку скласти та зареєструвати в ЄРПН податкову накладну, адже із цим пов`язується виникнення у покупця права на віднесення відповідних сум ПДВ до податкового кредиту.

Водночас покупець не є стороною публічно-правових відносин між продавцем і контролюючим органом щодо реєстрації податкових накладних. До моменту виникнення права на включення суми ПДВ за операцію з придбання товарів / послуг до складу податкового кредиту взаємодія держави і покупця зводиться лише до можливості покупця подати на продавця скаргу, що в силу пункту 201.10 статті 201 ПК України зумовлює лише обов`язок контролюючого органу провести документальну перевірку продавця, спонукати виконати який покупець не може.

Як наслідок, такий покупець також не може вимагати від держави відшкодування збитків, спричинених невиконанням контролюючим органом обов`язку з проведення перевірки, оскільки цей обов`язок контролюючий орган має не перед покупцем і його невиконання не вважається таким, що порушує якесь конкретне право платника податків.

У п. 8.27. вказаної постанови Велика Палата зазначила, що оскільки саме від продавця, який має визначений законом обов`язок вчинити дії, необхідні для реєстрації податкової накладної в ЄРПН (а також може у необхідних випадках ефективно оскаржити рішення, дії чи бездіяльність контролюючого органу, які перешкодили виконати цей обов`язок), залежить реалізація покупцем означеного вище майнового інтересу, пов`язаного з одержанням права на податковий кредит з ПДВ за наслідками господарської операції, він (продавець) залишається відповідальним перед своїм контрагентом у господарській операції за наслідки невчинення цих дій.

Якщо перешкодою для вчинення продавцем дій, необхідних для реєстрації податкової накладної у ЄРПН, було незаконне рішення, дія чи бездіяльність контролюючого органу, то держава може бути притягнута до відповідальності перед постачальником за спричинену цим шкоду, зокрема, в результаті притягнення продавця до відповідальності його контрагентом.

В той же час суд зазначає, що у справі № 918/419/24 Позивачем не доведено, що його контрагент притягував його до відповідальності, пов`язаної з діями/бездіяльністю щодо реєстрації податкових накладних.

У зв`язку із цим Велика Палата у постанові від 01.03.2023 у справі №925/556/21 також звернула увагу на те, що у статті 114 ПК України, яка регулює особливості відносин з відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю контролюючих органів, підпункт 114.3.2. пункту 114.2 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначає, що шкода, заподіяна протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю контролюючих органів, їх посадових (службових) осіб, може включати, зокрема, додаткові витрати, понесені платником податку внаслідок протиправних рішень, дій чи бездіяльності контролюючих органів, їх посадових (службових) осіб (зокрема, штрафні санкції, сплачені контрагентам платника податку).

Отже, законодавець установив механізм, за яким платник податків має право вимагати відшкодування шкоди, завданої протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю контролюючих органів, зокрема якщо це потягло притягнення його до відповідальності контрагентом.

У пунктах 6.8-6.16 постанови від 14.04.2020 у справі № 925/1196/18 Велика Палата Верховного Суду виклала висновки про умови цивільної відповідальності держави за шкоду, завдану протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю контролюючого органу, які є застосовними також у цій справі, та, зокрема, зазначила наступне.

Статтею 56 Конституції України кожному гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками згідно із частиною другої цієї статті є, зокрема, витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Частиною першою статті 1166 ЦК України унормовано, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Статті 1173, 1174 ЦК України передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов`язковою. Утім, цими нормами не заперечується обов`язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є необхідними для доказування у спорах про стягнення збитків.

Відповідно до пункту 114.1 статті 114 ПК України особа, чиї права та/або законні інтереси порушено, має право на відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю контролюючих органів, їх посадових (службових) осіб.

Шкода, заподіяна протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю контролюючих органів, їх посадових (службових) осіб, відшкодовується державою за рахунок коштів державного бюджету незалежно від вини контролюючого органу, його посадових (службових) осіб.

Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 ЦК України.

Збитки - це об`єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони, що обмежує її інтереси як учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна, а також у неодержаних кредитором доходах, які б він одержав, якби зобов`язання було виконане боржником.

Доведення факту наявності таких збитків та їх розміру, а також причинно-наслідкового зв`язку між правопорушенням і збитками покладено на позивача.

Причинний зв`язок як обов`язковий елемент відповідальності за заподіяні збитки полягає в тому, що шкода повинна бути об`єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди, а отже, доведенню підлягає факт того, що його протиправні дії є причиною, а збитки - наслідком такої протиправної поведінки.

Як уже зазначалося вище не отримання продавцем товарів (робіт, послуг) суми ПДВ, включеної в ціну товару, від покупця не є збитками продавця.

Відтак за відсутності самих збитків (шкоди) відсутній і будь-який причинний зв`язок між неправомірними діями ГУ ДПС і неіснуючою шкодою.

У контексті спірних правовідносин причинний зв`язок як обов`язковий елемент відповідальності за заподіяні збитки полягав у тому, що внаслідок протиправних дій ГУ ДПС з блокування реєстрації в ЄРПН Податкової накладної ДП «ХБТЗ» втратив би можливість включити до складу податкового кредиту 42 571, 60 грн, що становило суму ПДВ за операцією поставки за Договорами.

В той же час суд зазначає, що у цій справі Позивач не стверджує, що він зазнав інших втрат унаслідок протиправного рішення контролюючого органу. Рішенням суду в адміністративній справі було вирішено питання про існування підстав для зобов`язання контролюючого органу зареєструвати Податкову накладну, а його виконанням фактично усунуто єдину перешкоду, спричинену незаконним рішенням контролюючого органу, для реалізації ДП "Харківський бронетанковий завод" майнового інтересу в одержанні права на податковий кредит з ПДВ. Про існування інших перешкод, спричинених незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю контролюючого органу, Позивач не стверджує.

У зв`язку із цим суд констатує, що в даному випадку відсутні всі три умови, які є необхідними підставами для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди (збитків).

Крім того суд повторно зазначає, що з огляду на норми статей 185, 188 ПК України, включення суми ПДВ в ціну товару при його реалізації продавцем та його сплата покупцем є обов`язком вказаних осіб і не залежить від їх волі.

В той же час сторони Договорів поставки, всупереч наведеним нормам ПКУ, в договірному порядку встановили порядок нарахування та сплати ПДВ в залежності від реєстрації податкових накладних в ЄРПН в результаті чого сума ПДВ не була сплачена покупцем при оплаті вартості товарів.

Тобто в даному випадку саме сторони договорів поставки є відповідальними за наслідки, спричинені укладенням додаткових угод до Договорів поставки в частині строків сплати ПДВ в ціні товарів.

Слід також зазначити, що саме на продавця покладається обов`язок вчинити дії, необхідні для реєстрації податкової накладної в ЄРПН, а в разі необхідності, скористатися правом оскарження рішення, дії чи бездіяльності контролюючого органу, які перешкоджають виконанню такого обов`язку.

Так, відповідно до підпункту 14.1.181 статті 14 ПК України податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

За змістом пунктів 198.1, 198.2 статті 198 цього Кодексу до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів та послуг. Датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Згідно з п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/ послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних/розрахунків коригування до таких податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати складення податкової накладної/розрахунку коригування.

Згідно абз. 7 п. 198.6 ст. 198 ПК УК у разі зупинення реєстрації податкової накладної/ розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних згідно з пунктом 201.16 статті 201 цього Кодексу перебіг строків, зазначених у цьому пункті перепивається на період зупинення реєстрації таких податкових накладних і розрахунків коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Аналіз наведеної норми дає підстави для висновку, що за покупцем - одержувачем товарів/послуг право включити до податкового кредиту суму податку на додану вартість, зазначену в податковій накладній, зареєстрованій, зокрема, із запізненням у Єдиному реєстрі податкових накладних, зберігається протягом 365 календарних днів із дати складання податкової накладної/розрахунку коригування.

Відповідно до пункту 201.1 статті 201 ПК України на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, кваліфікованого електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в ЄРПН у встановлений цим Кодексом термін.

Пунктом 201.10 статті 201 ПК України передбачено, що при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в ЄРПН та надати покупцю за його вимогою.

Пунктом 201.16. статті 201 ПК України передбачено, що реєстрація податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних може бути зупинена в порядку та на підставах, визначених Кабінетом Міністрів України.

Так, постановою Кабінету Міністрів України від 11 грудня 2019 р. № 1165 затверджено Порядок зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних (надалі по тексту - Порядок №1165), який визначає механізм зупинення реєстрації податкової накладної/ розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних (далі - Реєстр), організаційні та процедурні засади діяльності комісій з питань зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Реєстрі (далі - комісії контролюючих органів), права та обов`язки їх членів.

Пунктом 6 Порядку №1165 (в редакції постанови КМУ від 28 липня 2021 р. № 774) передбачено, що у разі коли за результатами автоматизованого моніторингу платник податку, яким складено податкову накладну/розрахунок коригування, відповідає хоча б одному критерію ризиковості платника податку, реєстрація таких податкових накладних/розрахунку коригування зупиняється.

Питання відповідності/невідповідності платника податку критеріям ризиковості платника податку розглядається комісією регіонального рівня.

У разі встановлення відповідності платника податку хоча б одному з критеріїв ризиковості платника податку комісією регіонального рівня приймається рішення про відповідність платника податку критеріям ризиковості платника податку.

Комісією регіонального рівня розглядається питання виключення платника податку з переліку платників, які відповідають критеріям ризиковості платника податку, у разі виявлення обставин та/або отримання інформації, що свідчать про невідповідність платника податку критеріям ризиковості платника податку та/або отримання інформації та копій відповідних документів від платника податку, що свідчать про невідповідність платника податку критеріям ризиковості платника податку.

У разі виявлення обставин та/або отримання інформації, визначених абзацом сьомим цього пункту, та прийняття комісією регіонального рівня рішення про невідповідність платника податку критеріям ризиковості платника податку платник податку отримує таке рішення в електронному кабінеті в день його прийняття.

У разі надходження до контролюючого органу відповідного рішення суду, яке набрало законної сили, комісія регіонального рівня виключає платника податку з переліку платників податку, які відповідають критеріям ризиковості платника податку.

Таким чином, Порядок №1165 не передбачав можливості автоматичної реєстрації податкових накладних/розоахунків коригування у разі надходження до контролюючого органу відповідного рішення суду, яке набрало законної сили.

За даними ITC «Податковий блок» впродовж періоду з 10.06.2022 по 25.01.2023 років ПП «Паралеле.Піпед» не надавав повідомлення про подання пояснень та копій документів щодо податкових накладних/розрахунків коригування, реєстрацію яких зупинено, в тому числі щодо податкових накладних №22 та №23 від 23.08.2022 року.

З огляду на викладене, позивач, скориставшись правом на оскарження Рішень №19354 та №20314 від 28.07.2022 року та від 07.09.2022р. у судовому порядку, не врахував вимоги Порядку №1165 щодо необхідності надання повідомлення про подання пояснень та копій документів щодо податкових накладних/розрахунків коригування, реєстрацію яких зупинено.

Отже, оскільки продавцем не реалізовано своє право на надання повідомлення про подання пояснень та копій документів щодо податкових накладних №22 та №23 від 23.08.2022 року, а відтак і не має підстав для ствердження про настання негативних наслідків у вигляді збитків, які підлягають відшкодування за рахунок коштів державного бюджету.

Крім вимог про стягнення майнової шкоди Позивач зазначає, що протиправні рішення відповідача 1 призвели до втрат ПП «Паралеле.Піпед» немайнового характеру, що настали у зв`язку з приниженням ділової репутації, зниженні престижу і підрив довіри до діяльності підприємства. Ці втрати немайнового характеру ПП «Паралеле.Піпед» вважає моральною шкодою, яку оцінює у сумі 80 000,00 грн. (вісімдесят тисяч грн. 00 коп.) та просить стягнути її з ГУ ДПС у Рівненській області.

З огляду на вказані вимоги суд зазначає наступне.

Згідно зі статтею 56 Конституції України кожному гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди , завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади , органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.

У статті 23 ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема: …..4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Частиною першою статті 91, статтею 201 ЦК України передбачено, що юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов`язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині. Особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є: здоров`я, життя, честь, гідність і ділова репутація, а також інші блага, які охороняються цивільним законодавством.

Відповідно до пункту 26 частини першої статті 1 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" ділова репутація є сукупністю документально підтвердженої інформації про особу, що дає можливість зробити висновок про відповідність її господарської та/або професійної діяльності вимогам законодавства.

Тож під немайновою шкодою, заподіяною юридичній особі, потрібно розуміти втрати немайнового характеру, що настали у зв`язку з приниженням її ділової репутації, посяганням на фірмове найменування, товарний знак, виробничу марку, розголошення комерційної таємниці, також вчинення дій спрямованих на зниження престижу чи підрив довіри до її діяльності.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно низки факторів, як-то: характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно із загальними підставами цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Таким чином, для настання цивільно-правової відповідальності відповідача за заподіяння моральної шкоди позивачеві необхідно встановити наявність усієї сукупності зазначених ознак складу цивільного правопорушення, тоді як відсутність хоча б однієї з цих ознак виключає настання відповідальності.

Згідно з частиною першою статті 1167 ЦК України моральна шкода , завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

У частині другій зазначеної статті визначено, що моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади , органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.

Згідно зі статтею 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Відповідно до статті 1174 цього ж Кодексу шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Предмет доказування під час розгляду справи складають факти, якими сторони обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи і підлягають встановленню під час ухвалення судового рішення.

Згідно із частинами першою-третьою статті 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку зі знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

За змістом частини четвертої статті 23 ЦК України при визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов`язковою. Втім, цими нормами не заперечується обов`язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов`язковими для доказування у спорах про відшкодування шкоди.

Визначивши характер спірних правовідносин та застосовуючи до них приписи статей 1167, 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити, зокрема: кому завдана шкода (фізичній чи юридичній особі); чим підтверджується заподіяння позивачеві втрат немайнового характеру та в чому конкретно вони полягали/проявились (наприклад: у приниженні ділової репутації юридичної особи, у посяганні на фірмове найменування, товарний знак, виробничу марку, розголошення комерційної таємниці, або у вчиненні дій спрямованих на зниження престижу чи підрив довіри до її діяльності), за яких обставин та якими конкретно рішеннями, діями, бездіяльністю вони заподіяні; невідповідність цих рішень, дій чи бездіяльності органу державної влади ….чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; факт заподіяння цими рішеннями, діями чи бездіяльністю шкоди саме юридичній особі та її розмір; причино-наслідковий зв`язок між незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду на підставі цих статей саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.

Разом із тим, виходячи із загальних засад доказування, у справах про відшкодування моральної шкоди юридичній особі, завданої органами державної влади саме позивач має довести на підставі належних і допустимих доказів, які втрати немайнового характеру настали у юридичної особи; якими конкретно рішеннями, діями, бездіяльністю вони заподіяні; невідповідність цих рішень, дій чи бездіяльності органу державної влади …. вимогам закону чи іншого нормативного акта; факт заподіяння цими рішеннями, діями чи бездіяльністю шкоди саме юридичній особі та її розмір; причино-наслідковий зв`язок між незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю та шкодою.

При цьому суд відзначає, що за змістом частини четвертої статті 23 ЦК України при визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

З огляду на те, що розумність і справедливість є оціночними поняттями, суди, які заслуховують сторін та встановлюють фактичні обставини справи, мають широкий діапазон розсуду під час визначення розумного та справедливого (співмірного) розміру відшкодування моральної шкоди.

Відповідно до частини першої статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), яка відповідно до частини першої статті 9 Конституції України застосовується судами України як частина національного законодавства, гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

У справі "Юрій Миколайович Іванов проти України" (заява N 40450/04, п. 64, від 15.10.2009) Європейський суд з прав людини зазначив, що засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути "ефективним" як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що або запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося.

Як уже було зазначено вище, вирішуючи спір про відшкодування шкоди у цій справі обов`язковому з`ясуванню підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача та наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача.

Протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи.

Причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою полягає в тому, що шкода стає об`єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди.

Під шкодою розуміється майнова шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права.

Чинне законодавство не містить визначення поняття ділової репутації юридичної особи, оскільки воно є морально-етичною категорією й одночасно особистим немайновим благом, якому закон надає значення самостійного об`єкта судового захисту (стаття 201 ЦК України).

Під діловою репутацією юридичної особи розуміється оцінка їх підприємницької, громадської, професійної чи іншої діяльності, яку здійснює така особа як учасник суспільних відносин.

Ділова репутація має свою вартість (гудвіл) та є однією з складових ринкової вартості юридичної особи. Відповідно до пункту 14.1.40 Податкового кодексу України гудвіл визначено як нематеріальний актив, вартість якого визначається як різниця між ринковою ціною та балансовою вартістю активів підприємства як цілісного майнового комплексу, що виникає в результаті використання кращих управлінських якостей, домінуючої позиції на ринку товарів, послуг, нових технологій тощо. При цьому поняття гудвілу та ділової репутації не є тотожними. Гудвіл, на відміну від ділової репутації, є активом, який має вартісне вираження та використовується у бухгалтерському і податковому обліку.

Юридична особа має право на недоторканність її ділової репутації. Способами захисту ділової репутації може бути вимога про відшкодування збитків та моральної (немайнової) шкоди, заподіяної такими порушеннями юридичній особі. Зазначені вимоги розглядаються відповідно до загальних підстав щодо відповідальності за заподіяння шкоди (стаття 94 ЦК України).

Позивач вказує, що завдана йому моральна шкода полягає в тому, що внаслідок прийняття відповідачем 1 рішень №19354 від 28.07.2022р. та №20314 від 07.09.2022р. постраждала його ділова репутація, в великій мірі зниження престижу і підрив довіри з боку всіх покупців.

Разом із цим, позивачем належними та допустимими доказами не доведено завдання шкоди його діловій репутації саме унаслідок винесення відповідачем 1 рішень №19354 від 28.07.2022р. та №20314 від 07.09.2022р.

Так позивач стверджує, що починаючи з 15.09.2022р. і по набрання 04.12.2023р. законної сили рішенням суду про скасування рішень відповідача по справі №520/10460/22 ПП «Паралеле.Піпед» було вимушене взагалі призупинити підприємницьку діяльність, оскільки фактично позбавилось права на реєстрацію податкових накладних і на надання податкового кредиту своїм покупцям, а тому в період з 15.09.2022р. по 04.12.2023р. фінансово-господарська діяльність ПП «Паралеле.Піпед» була фактично зупинена, оборотів не було.

В підтвердження наведеного Позивач надає суду Аналіз субконто "Крнтрагенти" за 15.09.22 -19.04.24, Аналіз субконто "Крнтрагенти: ХБТЗ" за 01.01.19-15.09.22, виписки Приватбанку за період з15.09.2022 по 19.04.2024 та Довідку Приватбанку про обіги та сальдо за період з 01.01.19 по 19.04.2024.

Однак суд зазначає, що з наданих позивачем документів не вбачається, що саме унаслідок винесення відповідачем 1 рішень №19354 від 28.07.2022р. та №20314 від 07.09.2022р. погіршилася підприємницька діяльність позивача, постраждала його ділова репутація та знизився престиж і довіра з боку всіх покупців.

Так позивач не довів суду того, що він, як продавець товарів, звертався до потенційних покупців з пропозицією укласти договір і що останні відмовили у її прийнятті (акцепті), зокрема і з посиланням на наявність рішень ГУ ДПС у Рівненській області №19354 від 28.07.2022р. та №20314 від 07.09.2022р..

Позивач також не довів того, що в результаті прийняття відповідачем 1 рішень №19354 від 28.07.2022р. та №20314 від 07.09.2022р. понизилась (зменшилась) ринкова вартість (гудвіл) юридичної особи.

Разом з тим, в силу статті 42 Господарського кодексу України підприємницька діяльність здійснюється суб`єктами господарювання самостійно на власний ризик і майнові втрати від такої діяльності, обумовлені договірними зобов`язаннями сторін, не можуть покладатися на державу за самим лише фактом їх понесення в будь-якому разі.

Аналогічний за змістом висновок у подібних правовідносинах викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17 (провадження № 12-199гс18).

Разом із тим, виходячи із загальних засад доказування, у справах про відшкодування моральної шкоди юридичній особі, завданої органами державної влади саме позивач має довести на підставі належних і допустимих доказів, які втрати немайнового характеру настали у юридичної особи.

Аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2020 у справі № 910/11621/16.

З огляду на викладене, висновується, що будь яких належних, допустимих та достатніх доказів, які підтверджують викладені в позовній заяві обставини завданої моральної шкоди позивачем не надано.

В рішенні ЄСПЛ "Кузнєцов та інші проти Росії" від 11.01.2007 р., аналізуючи право особи на справедливий розгляд її справи відповідно до статті 6 Конвенції, зазначено, що обов`язок національних судів щодо викладу мотивів своїх рішень полягає не тільки у зазначенні підстав, на яких такі рішення ґрунтуються, але й у демонстрації справедливого та однакового підходу до заслуховування сторін.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

У відповідності до пункту 4 частини 2 статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості.

Згідно із ч. 2-3 ст. 13 ГПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Поняття і види доказів викладені у статті 73 ГПК України, згідно якої доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно з частиною 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За змістом статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77 ГПК України).

Згідно зі статтею 78 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на вищевикладене, та те, що позивачем не доведено належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами, відповідно до положень статей 76, 77, 78 ГПК України, наявність усіх елементів складу правопорушення для застосування такої міри деліктної відповідальності, як відшкодування шкоди, у тому числі і моральної, позовні вимоги в цій справі не підлягають задоволенню.

Згідно п.13 ч.2 ст.3 Закону України «Про судовий збір» судовий збір не справляється за подання позовної заяви про відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадовою або службовою особою, а так само незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури або суду.

Статтею 240 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення. Відповідно до цієї ж статті датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. Відтак датою ухвалення даного рішення є дата складення його повного тексту.

Керуючись статтями 129, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд-

ВИРІШИВ:

1. Відмовити Приватному підприємству "Паралеле. Піпед" у задоволенні позову.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено до Північно-західного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Веб-адреса сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по справі, що розглядається: http://rv.arbitr.gov.ua.

Суддя Марач В.В.