Постанова

від 02.07.2024 по справі 520/21767/23

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 липня 2024 року

м. Київ

справа № 520/21767/23

адміністративне провадження № К/990/38798/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Мартинюк Н.М.,

суддів - Жука А.В., Мельник-Томенко Ж.М.,

розглянувши у порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу №520/21767/23

за позовом ОСОБА_1

до Індустріального відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції

про визнання бездіяльності протиправною та скасування арешту, зобов`язання вчинити дії

за касаційною скаргою ОСОБА_1

на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 24 серпня 2023 року (головуючий суддя - Панов М.М.)

та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 13 листопада 2023 року (головуючий суддя: Калиновський В.А., судді: Мінаєва О.М., Кононенко З.О.),

ВСТАНОВИВ:

І. Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування

ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Індустріального відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (далі - «ВДВС»), в якому просив суд:

- визнати протиправною бездіяльність Індустріального відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції щодо не виключення відомостей про ОСОБА_1 з Єдиного реєстру боржників (далі - «ЄРБ») у виконавчому проваджені НОМЕР_2;

- зобов`язати Індустріальний відділ державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції виключити відомості про ОСОБА_1 з Єдиного реєстру боржників у виконавчому проваджені НОМЕР_2;

- визнати протиправною бездіяльність Індустріального відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції щодо не зняття (не скасування) арешту, накладеного на все нерухоме майно ОСОБА_1 у виконавчому проваджені НОМЕР_1;

- скасувати арешт з нерухомого майна ОСОБА_1 у виконавчому провадженні НОМЕР_1 (постанова від 26 лютого 2015 року про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, індексний номер запису про обтяження №20372349 від 30 березня 2015 року);

- зобов`язати Індустріальний відділ державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції зняти арешт з нерухомого майна ОСОБА_1 та виключити відомості про державну реєстрацію обтяжень ОСОБА_1 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта;

- стягнути на користь ОСОБА_1 відшкодовану моральну шкоду у розмірі: 2 000 000 грн за рахунок бюджетних асигнувань Індустріального відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції.

В обґрунтування позову, ОСОБА_1 зазначив, що державним виконавцем протиправно при закінченні виконавчого провадження НОМЕР_1 на підставі пункту 8 частини першої статті 49 Закону України «Про виконавче провадження» (далі - «Закон»), через повне виконання рішення, не було фактично знято арешт зі всього нерухомого майна позивача. Наявність арешту накладеного на все нерухоме майно, як стверджує ОСОБА_1 , негативно впливає на його права. На переконання позивача, з моменту накладання арешту на всю нерухомість, відповідач порушує конституційне право позивача володіти, користуватись і розпоряджатись своєю власністю (стаття 41 Конституції України).

Щодо протиправної бездіяльності відповідача через не виключення відомостей про позивача з Єдиного реєстру боржників, ОСОБА_1 зазначив, що 7 жовтня 2019 року стосовно нього було також відкрито виконавче провадження НОМЕР_3 про стягнення з ФОП ОСОБА_1 на користь Держави боргу зі сплати єдиного соціального внеску у розмірі: 21 030,90 грн. Виконавче провадження НОМЕР_3 було завершено на підставі пункту 2 статті 37 Закону. При цьому борг, виконавчий збір та витрати виконавчого провадження ОСОБА_1 сплачені не були. Як зауважує позивач, повторно вказана вимога про стягнення з ФОП ОСОБА_1 на користь держави боргу по єдиному соціальному внеску у розмірі: 21 030,90 грн для виконання до виконавчої служби не надходила. Зауважив, що строки пред`явлення вимоги №ф-6610-58-у, виданої 29 травня 2019 року ГУ ДПС у Харківській області про стягнення з ФОП ОСОБА_1 на користь Держави боргу зі сплати єдиного соціального внеску, вже пропущено. Наголосив, що не виключення відомостей про нього з ЄРБ відповідачем, фактично створює для нього статус постійного боржника, оскільки стягувач не може пред`явити документ до виконання, а відомості щодо нього не можуть бути вилучені із ЄРБ.

Вважає, що бездіяльність відповідача, через невиключення відомостей про нього з ЄРБ є протиправною, а дії (бездіяльність) державного виконавця не відповідають частинам першій, другій статті 40 Закону, а не відсутне розумне співвідношення (обґрунтована пропорційність) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються та положенням пункту 8 частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - «КАС України»).

Насамкінець, позивач вказував, що внаслідок таких протиправних дій державного виконавця, йому завдана моральна шкода, яка полягає у душевних стражданнях, глибокому відчутті несправедливості, незручностях, розчаруваннях, негативних емоціях, нервових та психоемоціональних перенапруженнях з приводу не можливості розпоряджатися власним нерухомим майном, через незаконно не знятий арешт з майна відповідачем та з приводу незаконного та протиправного розміщення відомостей у ЄРБ, які протиправно не вилучає відповідач.

ІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їхнього ухвалення

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 24 серпня 2023 року, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 13 листопада 2023 року, адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково:

зобов`язано Індустріальний відділ державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції розглянути питання про скасування арешту з нерухомого майна ОСОБА_1 у виконавчому провадженні НОМЕР_1 (постанова від 26 лютого 2015 року про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, індексний номер запису про обтяження №20372349 від 30 березня 2015 року);

зобов`язано Індустріальний відділ державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції розглянути питання про зняття арешту з нерухомого майна ОСОБА_1 та виключення відомості про державну реєстрацію обтяжень ОСОБА_1 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що постановою старшого державного виконавця Носенко О.В. Орджонікідзевського відділу державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції було припинено чинність арешту майна боржника, на яке було накладено арешт постановою державного виконавця про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 26 лютого 2015 року ВП НОМЕР_1, а також скасовано інші заходи примусового виконання рішення. Проте, згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо позивача станом на 31 липня 2023 року наявне обтяження (арешт на нерухоме майно) номер запису про обтяження 9223034 (індексний номер: 20372349 від 30 березня 2015 року), тобто арешт з майна позивача фактично не скасований.

З огляду на це, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про необхідність зобов`язання відповідача розглянути питання про скасування арешту з нерухомого майна ОСОБА_1 у виконавчому провадженні НОМЕР_1, а також зобов`язання розглянути питання про зняття арешту з нерухомого майна ОСОБА_1 та виключення відомостей про державну реєстрацію обтяжень ОСОБА_1 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта.

Суд апеляційної інстанції також зазначив, що при поверненні виконавчого документа стягувачу у виконавчому провадженні № НОМЕР_2, у державного виконавця були відсутні законодавчо мотивовані підстави для виключення відомостей про ОСОБА_1 як боржника з ЄРБ. Тому відмовив позивачу також і у задоволенні цієї частини позовних вимог.

Щодо вимоги позивача про відшкодування завданої моральної шкоди у розмірі: 2 000 000,00 грн, суди попередніх інстанцій зазначили, що позивач не довів факту заподіяння йому моральної шкоди оскаржуванимим діями відповідача, а тому залишили без задоволення цю позовну вимогу.

ІІІ. Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзивів

19 листопада 2023 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 , у якій скаржник просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

В обґрунтування підстав касаційного оскарження ОСОБА_1 покликається на пункти 1, 4 частини четвертої статті 328 КАС України.

У касаційній скарзі позивач зазначає, що підставою касаційного оскарження рішень судів попередніх інстанцій є пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України, а саме зауважує про неврахування судами попередніх інстанцій висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 27 березня 2020 року у справі №817/928/17 (щодо належності способу захисту порушеного права позивача, саме шляхом зобов`язання відповідача зняти арешт з нерухомого майна) та від 19 травня 2022 року у справі №420/15082/20 (стосовно того, що відстуність технічної можливоств вчинити відповідну дію суб`єктом владних повноважень не підтверджує факт невчинення протиправної бездіяльності, що порушує права позивача).

Окрім того, скаржник звертає увагу, що суд першої інстанції застосував закон, який не регулював умови і порядок виконання рішень 2013-2015 років, а суд апеляційної інстанції не звернув на це уваги та не надав правову оцінку.

Також у касаційній скарзі, як на підставу для відкриття касаційного провадження у цій справі, позивач, окрім іншого, наводить пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС України.

В обгрунутвання цієї підстави, скаржник зазначає, що суди попередніх інстанцій не надали правову оцінку обставинам справи та не з`ясували обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, а саме: не дослідили та не надали правову оцінку наявності у позивача статусів, які звільняють його від сплати єдиного соціального внеску; не дослідили та не надали правову оцінку обставинам пропуску спливу строку пред`явлення вимоги стягувачем.

До того ж, скаржник зазначає, що ця справа неправомірно була розглянута в порядку спрощеного позовного провадження, адже сума заявленого у позові відшкодування моральної шкоди перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а тому в силу пункту 4 частини четвертої статті 257 КАС України мала б розглядатись у порядку загального позовного провадження.

Касаційне провадження у цій справі було відкрито ухвалою Суду від 6 грудня 2023 року на підставі пунктів 1, 4 частини четвертої статті 328 КАС України.

Відповідач свого відзиву на касаційну скаргу не надав. Згідно із довідкою про доставку електронного листа, ухвалу Верховного Суду про відкриття касаційного провадження доставлено Індустріальному відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції 6 грудня 2023 року о 22:29 год.

IV. Встановлені судами фактичні обставини справи

У провадженні Індустріального відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції перебувала справа за виконавчим провадженням НОМЕР_2.

Виконавче провадження НОМЕР_2 завершено, згідно відомостей з Автоматизованої системи виконавчого провадження.

Виконавче провадження НОМЕР_2 відкрито 7 жовтня 2019 року на підставі вимоги №ф-6610-58-у, виданої 29 травня 2019 року ГУ ДПС у Харківській області про стягнення з ФОП ОСОБА_1 на користь держави борг по єдиному соціальному внеску у розмірі: 21 030,90 грн.

7 жовтня 2019 року була винесена постанова про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі: 2103,09 грн.

13 листопада 2019 року та 15 грудня 2020 року були винесені постанови про арешт коштів боржника.

23 жовтня 2021 року виконавче провадження НОМЕР_2 було завершено на підставі пункту 2 статті 37 Закону, у зв`язку із тим, що майно, яке належить боржнику та на яке може бути звернуто стягнення, - не виявлено, а заходи щодо розшуку такого майна здійсненні державним виконавцем відповідно до Закону України "Про виконавче провадження", виявилися безрезультатними.

При цьому борг, виконавчий збір та витрати виконавчого провадження ОСОБА_1 сплачені не були.

Повторно вимога №ф-6610-58-у видана 29 травня 2019 року ГУ ДПС у Харківській області про стягнення ФОП ОСОБА_1 на користь держави боргу по єдиному соціальному внеску у розмірі: 21 030,90 грн для виконання до відділу не надходила.

Виконавче провадження № НОМЕР_1 відкрито 3 червня 2013 року на підставі рішення №648 виданого 25 березня 2013 року УПФУ в Орджонікідзевському районі міста Харкова про стягнення з ОСОБА_1 на користь УПФУ в Орджонікідзевському районі міста Харкова заборгованість у розмірі: 170,00 грн.

26 лютого 2015 року була винесена постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, якою було накладено арешт на нерухоме майно ОСОБА_1 .

Відомості про арешт були внесені до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна. Згідно відомостей Державного реєстру речових прав, інформації про державну реєстрацію обтяжень, номер запису про обтяження: 9223034 (спеціальний розділ), постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, серія та номер: НОМЕР_1, виданою 26 лютого 2015 року Орджонікідзевським ВДВС ХМУЮ та рішенням про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 20372349 від 30 березня 2015 року ОСОБА_2 .

Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 17 серпня 2023 року за боржником не зареєстровано об`єктів нерухомості.

30 березня 2015 року були винесені постанова про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі: 17,00 грн та постанова про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження в розмірі: 45,20 грн.

28 жовтня 2015 року, у зв`язку зі сплатою ОСОБА_1 суми боргу на користь УПФУ в Орджонікідзевському районі міста Харкова, державним виконавцем Носенко О.В. була винесена постанова про закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 8 статті 49 Закону України «Про виконавче провадження», тобто повне фактичне виконання рішення. В постанові було зазначено «борг сплачено у повному обсязі».

До того ж, в указаній постанові було зазначено «Припинити чинність арешту майна боржника на яке було накладено арешт постановою державного виконавця про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 26 лютого 2015 року ВП НОМЕР_1 реєстраційний номер обтяження 9223034 та скасувати інші заходи примусового виконання рішення».

27 липня 2023 року позивач звернувся з електронним листом на офіційну електронну адресу відповідача, з вимогою про виключення запису та відомостей стосовно нього з Єдиного реєстру боржників.

З інформаційної довідки №341074544 за 31 липня 2023 року з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта вбачається наявність арешту нерухомого майна ОСОБА_1 . Так, згідно відомостей Державного реєстру речових прав, інформації про державну реєстрацію обтяжень, номер запису про обтяження: 9223034 (спеціальний розділ), постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, серія та номер: НОМЕР_1, виданою 26 лютого 2015 року Орджонікідзевським ВДВС ХМУЮ та рішенням про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 20372349 від 30 березня 2015 року ОСОБА_2 , на все нерухоме майно заявника накладено арешт.

31 липня 2023 року позивач звернувся із заявою, електронним листом з електронним підписом на офіційну електронну адресу відповідача, з вимогою надати інформацію стосовно того, в якому виконавчому провадженні накладено арешт на нерухоме майно ОСОБА_1 . Просив також надати відомості про це виконавче провадження (копію постанови про відкриття виконавчого провадження, копію постанови про арешт нерухомого майна та інші документи, які містяться в цьому виконавчому провадженні та яка стадія цього виконавчого провадження). Просив також зняти арешт з нерухомого майна ОСОБА_1 Насамкінець, просив надати відомості про всі арешти на нерухоме та рухоме майно заявника, які було накладено державною виконавчою службою та надати відомості про всі виконавчі провадження, які не закінчені та в яких боржником є ОСОБА_1

7 серпня 2023 року надійшов лист №93129 від відповідача як відповідь на вказану заяву, проте вимогу про зняття арешту з майна та виключення запису з Єдиного реєстру боржників, відповідач не виконав.

У листі відповідач зазначив, що згідно із довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно встановлено, що за параметрами пошуку ОСОБА_1 наявне обтяження індексний номер №20372349 від 30 березня 2015 року.

Згідно із перевіркою Державного реєстру обтяжень рухомого майна встановлено, що обтяження №15811636 від 10 травня 2016 року припинено.

Тобто, відповідачем підтверджено, що ним встановлено арешт на все нерухоме майно позивача, згідно обтяження індексний номер №20372349 від 30 березня 2015 року, яке зареєстровано на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, серія та номер НОМЕР_1, виданою 26 лютого 2015 року Орджонікідзевським ВДВС ХМУЮ.

Відповідач також повідомив, що у відділі перебувало виконавче провадження НОМЕР_2 з примусового виконання вимоги №ф-6610-58-у від 29 травня 2019 року, виданої Державною фіскальною службою України про стягнення з ФОП ОСОБА_1 на користь держави боргу по єдиному соціальному внеску у розмірі: 21030,90 грн.

З посиланням на норми пункту 2 частини четвертої статті 59 Закону України «Про виконавче провадження», відповідно до якого підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є: надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника) необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника, відповідач для зняття арешту з майна (коштів) запропонував позивачу сплатити заборгованість у сумі: 23 505,99 грн: сума боргу - 21030,90 грн, виконавчий збір - 2103,09 грн, витрати виконавчого провадження - 369 грн.

V. Нормативне регулювання

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Порядок та умови виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі не виконання їх у добровільному порядку визначає Закон України «Про виконавче провадження» №606-XIV (у редакції, чинній на час закінчення ВП № НОМЕР_1) (далі - «Закону № 606-XIV») та Закон України «Про виконавче провадження» від 2 червня 2016 року №1404-VIII (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин по виконавчому провадженню НОМЕР_3).

Відповідно до пункту 8 частини першої статті 49 Закону України "Про виконавче провадження" №606-XIV, виконавче провадження підлягає закінченню у разі: фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.

У випадках, передбачених пунктами 1-6, 8, 9, 11-13 частини першої цієї статті, виконавчий документ надсилається до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав (частина друга статті 49 Закону №606-XIV).

Про закінчення виконавчого провадження державний виконавець виносить постанову з обов`язковим мотивуванням підстав її винесення, яка затверджується начальником відділу, якому він безпосередньо підпорядкований. Копія постанови у триденний строк надсилається сторонам і може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом (частина третя статті 49 Закону №606-XIV).

Постанова про закінчення виконавчого провадження у разі офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури виноситься державним виконавцем не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини. При цьому виконавчий документ надсилається до господарського суду, який прийняв постанову про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури (частина четверта статті 49 Закону №606-XIV).

Постанова про закінчення виконавчого провадження у разі прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника виноситься державним виконавцем не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини. При цьому виконавчий документ надсилається до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (частина п`ята статті 5 49 Закону № 606-XIV).

Згідно із статтею 50 Закону №606-XIV у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій), повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, арешт, накладений на майно боржника, знімається, скасовуються інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв`язку із завершенням виконавчого провадження. Завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.

У разі якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем накладено арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, державний виконавець зазначає про зняття арешту, накладеного на майно боржника.

За заявою боржника державний виконавець видає йому додаткові копії постанови, зазначеної в частині другій цієї статті, для їх пред`явлення до органів, що здійснюють реєстрацію майна або ведуть реєстр заборони на його відчуження, для зняття арешту, накладеного на майно.

Відповідно до вимог статті 1 Закону № 1404 виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Отже, правомірними вважаються дії державного виконавця, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом.

Відповідно до вимог статті 10 цього Закону заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.

Згідно вимог частинами першою, другою статті 18 Закону №1404 виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Виконавець зобов`язаний, зокрема, здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Згідно із частино третьою статті 18 Закону №1404 виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право, зокрема: 6) накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку; 7) накладати арешт на кошти та інші цінності боржника, зокрема на кошти, які перебувають у касах, на рахунках у банках, інших фінансових установах та органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів (крім коштів на єдиному рахунку, відкритому у порядку, визначеному статтею 35-1 Податкового кодексу України, коштів на рахунках платників податків у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, коштів на електронних рахунках платників акцизного податку, коштів на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом), на рахунки в цінних паперах, а також опечатувати каси, приміщення і місця зберігання грошей.

Приписами статті 9 Закону №1404 визначено, що єдиний реєстр боржників - це систематизована база даних про боржників, що є складовою автоматизованої системи виконавчого провадження та ведеться з метою оприлюднення в режимі реального часу інформації про невиконані майнові зобов`язання боржників та запобігання відчуженню боржниками майна.

Відомості про боржників, включені до Єдиного реєстру боржників, є відкритими та розміщуються на офіційному веб-сайті Міністерства юстиції України.

Реєстрація боржника в Єдиному реєстрі боржників не звільняє його від виконання рішення.

Державні органи, органи місцевого самоврядування, нотаріуси, інші суб`єкти при здійсненні ними владних управлінських функцій відповідно до законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень, у разі звернення особи за вчиненням певної дії щодо майна, що належить боржнику, який внесений до Єдиного реєстру боржників, зобов`язані не пізніше наступного робочого дня повідомити про це зазначений у Єдиному реєстрі боржників орган державної виконавчої служби або приватного виконавця із зазначенням відомостей про майно, щодо якого звернулася така особа.

Банки у разі відкриття рахунку на ім`я фізичної особи, внесеної до Єдиного реєстру боржників, у тому числі через відокремлені підрозділи банку, або закриття рахунку такою особою зобов`язані у день відкриття або закриття рахунку повідомити про це зазначений у Єдиному реєстрі боржників орган державної виконавчої служби або приватного виконавця. Порядок надання такої інформації та форма повідомлення встановлюються Національним банком України за погодженням із Міністерством юстиції України.

Виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня отримання повідомлення зобов`язаний прийняти рішення про накладення арешту на майно та (або) на кошти на рахунках боржника в банках у порядку, визначеному статтею 56 цього Закону, крім випадку, коли на таке майно арешт уже накладено з тих самих підстав.

Укладення протягом строку, зазначеного в частині третій цієї статті, правочину щодо майна боржника, який призвів до неможливості задовольнити вимоги стягувача за рахунок такого майна, є підставою для визнання такого правочину недійсним.

Відомості про боржника вносяться до Єдиного реєстру боржників (крім відомостей щодо боржників, якими є державні органи, органи місцевого самоврядування, а також боржників, які не мають заборгованості за виконавчим документом про стягнення періодичних платежів більше трьох місяців, та боржників за рішенням немайнового характеру) одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження.

Єдиний реєстр боржників містить такі відомості: 1) прізвище, ім`я, по батькові (за наявності), дата народження боржника - фізичної особи або найменування, ідентифікаційний код юридичної особи у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань боржника - юридичної особи; 2) найменування органу або прізвище, ім`я, по батькові та посада посадової особи, яка видала виконавчий документ; 3) найменування органу державної виконавчої служби або прізвище, ім`я, по батькові приватного виконавця, номер засобу зв`язку та адреса електронної пошти виконавця; 4) номер виконавчого провадження; 5) категорія стягнення (аліменти, штраф тощо).

Відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників одночасно з винесенням постанови про закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пунктів 1, 3, 11 частини першої статті 37 цього Закону або постанови, передбаченої частиною четвертою статті 40 цього Закону, чи в день встановлення виконавцем факту відсутності заборгованості за виконавчими документами про стягнення періодичних платежів.

Частиною першою статті 13 Закону №1404 обумовлено, що під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до статті 37 Закону №1404 виконавчий документ повертається стягувачу, якщо:

1) стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа;

2) у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними;

3) стягувач відмовився залишити за собою майно боржника, нереалізоване під час виконання рішення, за відсутності іншого майна, на яке можливо звернути стягнення;

4) стягувач перешкоджає проведенню виконавчих дій або не здійснив авансування витрат виконавчого провадження, передбачене статтею 43 цього Закону, незважаючи на попередження виконавця про повернення йому виконавчого документа;

5) у результаті вжитих виконавцем заходів неможливо встановити особу боржника, з`ясувати місцезнаходження боржника - юридичної особи, місце проживання, перебування боржника - фізичної особи (крім випадків, коли виконанню підлягають виконавчі документи про стягнення аліментів, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров`я, у зв`язку з втратою годувальника, про відібрання дитини, а також виконавчі документи, за якими мають бути стягнуті кошти чи інше майно, та інші виконавчі документи, що можуть бути виконані без участі боржника);

6) у боржника відсутнє визначене виконавчим документом майно, яке він за виконавчим документом повинен передати стягувачу в натурі;

7) боржник - фізична особа (крім випадків, коли виконанню підлягають виконавчі документи про стягнення аліментів, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров`я, у зв`язку із втратою годувальника, а також виконавчі документи про відібрання дитини) чи транспортні засоби боржника, розшук яких здійснювався поліцією, не виявлені протягом року з дня оголошення розшуку;

8) відстрочка виконання рішення, надана судом, яким постановлено рішення, не закінчилася;

9) законом встановлено заборону щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо в нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення;

10) відсутня його згода на заміщення приватного виконавця у випадках, передбачених Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів";

11) запроваджено тимчасову адміністрацію банку-боржника, крім рішень немайнового характеру.

Про наявність обставин, зазначених у пунктах 2-6 частини першої цієї статті, виконавець складає акт.

У разі повернення виконавчого документа з підстав, передбачених частиною першою цієї статті, стягувачу повертаються невикористані суми внесеного ним авансового внеску. На письмову вимогу стягувача виконавцем надається звіт про використання авансового внеску. У разі повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пунктів 1, 3, 11 частини першої цієї статті арешт з майна знімається.

Про повернення стягувачу виконавчого документа та авансового внеску виконавець виносить постанову.

Повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 12 цього Закону, крім випадків, коли виконавчий документ не підлягає виконанню або покладені виконавчим документом на боржника зобов`язання підлягають припиненню відповідно до умов угоди про врегулювання спору (мирової угоди), укладеної між іноземним суб`єктом та державою Україна на будь-якій стадії урегулювання спору або розгляду справи, включаючи стадію визнання та виконання рішення, незалежно від дати укладення такої угоди.

Положеннями статті 40 Закону №1404 визначено, що у разі закінчення виконавчого провадження (крім закінчення виконавчого провадження за судовим рішенням, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також, крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат виконавчого провадження, нестягнення основної винагороди приватним виконавцем), повернення виконавчого документа до суду, який його видав, арешт, накладений на майно (кошти) боржника, знімається, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті виконавцем заходи щодо виконання рішення, а також проводяться інші необхідні дії у зв`язку із закінченням виконавчого провадження.

Виконавче провадження, щодо якого винесено постанову про його закінчення, не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.

Про зняття арешту з майна (коштів) виконавець зазначає у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа, яка в день її винесення надсилається органу, установі, посадовій особі, яким була надіслана для виконання постанова про накладення арешту на майно (кошти) боржника, а у випадках, передбачених законом, вчиняє дії щодо реєстрації припинення обтяження такого майна.

У разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев`ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.

У разі якщо після повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених частиною першою статті 37 цього Закону, встановлено, що виконавчий документ не підлягає виконанню або покладені виконавчим документом на боржника зобов`язання підлягають припиненню відповідно до умов угоди про врегулювання спору (мирової угоди), укладеної між іноземним суб`єктом та державою Україна на будь-якій стадії урегулювання спору або розгляду справи, включаючи стадію визнання та виконання рішення, незалежно від дати укладення такої угоди, арешти з майна боржника знімаються, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті під час примусового виконання рішення заходи, про що виконавець виносить постанову, яка в день її винесення надсилається органу, установі, посадовій особі, яким була надіслана для виконання постанова про накладення арешту на майно (кошти) боржника, а у випадках, передбачених законом, виконавець вчиняє дії щодо реєстрації припинення обтяження такого майна.

VІ. Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України).

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних рішень визначаються статтею 242 КАС України, відповідно до якої рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно з ухвалою Верховного Суду від 6 грудня 2023 року касаційне провадження у цій справі відкрите на підставі пунктів 1, 4 частини четвертої статті 328 КАС України.

Проаналізувавши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов наступних висновків.

Предметом спору у цій справі є, по-перше, наявність або відсутність бездіяльності відповідача щодо незняття арешту зі всього нерухомого майна позивача, за обставин закінчення виконавчого провадження через повне виконання рішення суду; по-друге, наявність або відсутність бездіяльності відповідача щодо не виключення відомостей про позивача з Єдиного реєстру боржників за наявності у позивача непогашеного боргу по єдиному соціальному внеску у розмірі: 21 030,90 грн.

У межах цієї справи суди попередніх інстанцій встановили, що постановою старшого державного виконавця Носенко О.В. Орджонікідзевського відділу державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції було припинено чинність арешту майна ОСОБА_1 , на яке було накладено арешт постановою державного виконавця про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 26 лютого 2015 року ВП НОМЕР_1 реєстраційний номер обтяження 9223034 та скасовано інші заходи примусового виконання рішення.

Поряд із цим, згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта станом на 31 липня 2023 року номер запису про обтяження 9223034 (індексний номер: 20372349 від 30 березня 2015 року) відомості про арешт нерухомого майна боржника не виключено.

Суд першої інстанції за таких умов зазначив, що оскільки позивач не сплатив виконавчий збір та витрати виконавчого провадження, належним способом захисту прав позивача буде зобов`язання відповідача розглянути питання про скасування вказаного арешту.

Одним із ключових доводів касаційної скарги ОСОБА_1 є його незгода із цим твердженням окружного суду. Так, ОСОБА_1 наполягає, що усі необхідні суми коштів у межах ВП НОМЕР_1, у тому числі виконавчий збір та витрати виконавчого провадження, він сплатив. Проте, окружний суд не врахував цей довід та не дослідив матеріали виконавчого провадження, які це підтверджують.

Одночасно, суд апеляційної інстанції означеним доводам апеляційної скарги також оцінки не надав, і як наслідок, не дослідив постанову державного виконавця від 30 березня 2015 року про стягнення зі ОСОБА_1 суми виконавчого збору у розмірі: 17,00 грн та постанову державного виконавця від 30 березня 2015 року про стягнення зі ОСОБА_1 витрат, повязаних з організацією та проведенням виконавчих дій в сумі: 45,20 грн в рамках ВП НОМЕР_1, які можуть слугувати належним доказом на підтвердження означених позивачем доводів щодо сплати цих коштів.

До того ж, Суд звертає увагу, що при визначенні нормативно-правового регулювання спірних правовідносин, суд має керуватися нормами законодавства, чинного на момент виникнення цих правовідносин (у вказаному випадку на момент винесення державним виконавцем постанови про скасування арешту майна боржника в межах виконавчого провадження НОМЕР_1).

Тобто, суди мають належно і повно дослідити фактичні обставини цієї справи в контексті доводів ОСОБА_1 про повну сплату ним усіх коштів у межах виконавчого провадження НОМЕР_1, у тому числі виконавчого збору та витрат виконавчого провадження. Ця суттева обставина залишилась поза увагою судів попередніх інстанцій і потребує належного дослідженя, з огляду на свою суттевість.

Зі змісту позовних вимог, заявлених у цій справі також вбачається, що ОСОБА_1 просив суд, окрім іншого, виключити стосовно себе відомості з Єдиного реєстру боржників.

Проте, судом першої інстанції взагалі не було надано оцінки позовним вимогам ОСОБА_1 в частині визнання протиправної бездіяльності Індустріального відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції щодо не виключення відомостей про ОСОБА_1 з Єдиного реєстру боржників у виконавчому проваджені НОМЕР_2 та зобов`язання Індустріального відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції виключити відомості про ОСОБА_1 з Єдиного реєстру боржників у виконавчому проваджені НОМЕР_2, про що наголошує позивач у касаційній скарзі.

Так, стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов`язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред`являється особі.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Варто відзначити, що у юридичній науці поняття «вмотивованості» судового рішення посідає самостійне місце поряд із поняттями «законності» та «обґрунтованості» в контексті дотримання принципу верховенства права та права на справедливий суд.

Під умотивованістю розуміється повне і всебічне відображення в рішенні суду мотивів, якими він керувався при ухваленні свого рішення, при оцінюванні доказів для встановлення наявності або відсутності обставин, на які сторони покликалися як на підґрунтя своїх вимог і заперечень, із зазначенням, чому певні докази були взяті до уваги або відхилені, й віддзеркалення мотивів щодо позиції суду при застосуванні норм матеріального і процесуального права.

Згідно з уже розробленими теоретичними підходами, зробленими на основі аналізу прецедентної практики Європейського суду з прав людини, існують такі критерії мотивованості судового рішення: 1) у рішенні вмотивовано питання факту та права, проте обсяг умотивування може відрізнятися залежно від характеру рішення та обставин справи; 2) у рішенні містяться відповіді на головні аргументи сторін; 3) у рішенні чітко та доступно зазначені доводи і мотиви, на підставі яких обґрунтовано позицію суду, що дає змогу стороні правильно аргументувати апеляційну або касаційну скаргу; 4) рішення є підтвердженням того, що сторони були почуті судом; 5) рішення є результатом неупередженого вивчення судом зауважень, доводів та доказів, що представлені сторонами; 6) у рішенні обґрунтовано дії суду щодо вибору аргументів та прийняття доказів сторін.

Національне законодавство, а саме частина четверта статті 246 КАС України також висуває певні вимоги до змісту мотивувальної частини рішення суду першої інстанції, зокрема, у цій частині зазначаються: 1) обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини; 2) докази, відхилені судом, та мотиви їх відхилення; 3) мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову; 4) чи були і ким порушені, не визнані або оспорені права чи інтереси, за захистом яких мало місце звернення до суду, та мотиви такого висновку; 5) норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування; 6) норми права, на які посилалися сторони, які суд не застосував, та мотиви їх незастосування; 7) мотиви, з яких у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень суд, відмовляючи у позові, дійшов висновку, що оскаржуване рішення, дія чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень визнано судом таким, що вчинено відповідно до вимог частини другої статті 2 цього Кодексу.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів Верховного Суду вбачає невідповідність оскаржуваних рішень цим вимогам на предмет вмотивованості.

До того ж, суди оминули увагою також і довід ОСОБА_1 стосовно наявності у нього статусу пенсіонера та інваліда 2 групи, у контексті неможливості нарахування на нього єдиного соціального внеску вцілому. Цей довід позивача був одним з основних згідно змісту позовної заяви, тому потребує вивчення та оцінки у судовоих рішеннях.

Окрім наведеного, позивач вказував і на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права при розгляді цієї справи, а саме безпідставний її розгляд не у загальному позовному провадженні, а у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Так, частина четверта статті 12 КАС України передбачає, що виключно за правилами загального позовного провадження розглядаються справи у спорах:

1) щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом;

2) щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб`єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;

3) про примусове відчуження земельної ділянки, інших об`єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності;

4) щодо оскарження рішення суб`єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;

5) щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років";

6) щодо оскарження індивідуальних актів Національного банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Міністерства фінансів України, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, рішень Кабінету Міністрів України, визначених частиною першою статті 266-1 цього Кодексу.

Частина шоста указаної норми визначає перелік справ, які законодавчо віднесені до справ незначної складності, зокрема, й щодо оскарження бездіяльності суб`єкта владних повноважень або розпорядника інформації щодо розгляду звернення або запиту на інформацію.

Відповідно до частини четвертої статті 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах:

1) щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом;

2) щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб`єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;

3) про примусове відчуження земельної ділянки, інших об`єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності;

4) щодо оскарження рішення суб`єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Аналізуючи наведені положення процесуального закону, колегія суддів Верховного Суду вважає, що у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності (частина шоста статті 12 КАС України), а також інші адміністративні справи, щодо яких процесуальний закон не містить імперативних норм про їхній розгляд за правилами загального позовного провадження (частина четверта статті 12 КАС України) або ж про заборону розглядати їх за правилами спрощеного позовного провадження (частина четверта статті 257 КАС України).

Зі змісту позовних вимог вбачається, що позивач просив суд стягнути на його користь відшкодування моральної шкоди у розмірі: 2 000 000 грн, за рахунок бюджетних асигнувань Індустріального відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції.

Тобто, ціна цього позову, перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (станом на дату пред`явлення цього позову до суду першої інстанції - 1 342 000 грн).

Проте, суд першої інстанції, на вказані обставини не звернув уваги та здійснив розгляд цієї справи у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Суд апеляційної інстанцій цю обставину оминув увагою і не виправив указане процесуальне порушення.

Вато зауважити, що однією з обов`язкових підстав для скасування апеляційним судом рішення суду першої інстанції відповідно до пункту 7 частини третьої статті 317 КАС України є саме розгляд за правилами спрощеного позовного провадження справи, яка підлягає розгляду за правилами загального позовного провадження.

Ураховуючи наведене, суд вбачає доводи касаційної скарги позивача у частині неповноти встановлення судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи, які мають суттеве значення для її вирішення, а також порушення процесуального порядку розгляду справи, доведеними, що вказує на порушення норм процесцуального права судами попередніх інстанцій.

Відповідно до частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу; або 2) суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або; 3) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; 4) суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.

Оскільки судами попередніх інстанцій не були встановлені усі фактичні обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, а також безпідставно було призначено цю справу до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження, Верховний Суд дійшов висновку, що судові рішення судів попередніх інстанцій належить скасувати з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді справи суду першої інстанції необхідно взяти до уваги викладене в цій постанові й встановити обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення.

З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції не розподіляються.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 351, 355, 356, 359 КАС України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 24 серпня 2023 року і постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 13 листопада 2023 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до Харківського окружного адміністративного суду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не може бути оскаржена.

…………………......

…………………......

…………………......

Н.М. Мартинюк

А.В. Жук

Ж.М. Мельник-Томенко,

Судді Верховного Суду