Ухвала

від 24.06.2024 по справі 573/754/22

СУМСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа №573/754/22 Головуючий у суді у 1 інстанції - ОСОБА_1 Номер провадження 11-кп/816/281/24 Суддя-доповідач - ОСОБА_2 Категорія - Порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами

УХВАЛА

Іменем України

24 червня 2024 року колегія суддів Сумського апеляційного суду в складі:

судді-доповідача - ОСОБА_2 ,

суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

з участю секретаря судового засідання - ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Суми кримінальне провадження № 573/754/22 за апеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_6 на вирок Білопільського районного суду Сумської області від 04.10.2022, за яким

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець та мешканець АДРЕСА_1 , раніше не судимий

визнаний винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України,

учасників судового провадження:

прокурора ОСОБА_8 ,

захисника адвоката ОСОБА_9 ,

потерпілого ОСОБА_10 ,

представника потерпілого адвоката ОСОБА_11 ,

установила:

У поданій апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_12 просить скасувати вирок суду у зв`язку з невідповідністю призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особи обвинуваченого через його суворість і звільнити його від відбування покарання з випробуванням із застосуванням ст. 75 КК. Свої вимоги обґрунтовує тим, що під час досудового розслідування і в судовому засіданні давав показання та не змінював їх, свою вину на початку судового розгляду визнав повністю, неодноразово вибачався перед потерпілими за скоєне ДТП. Також вказує на те, що він має страховий поліс та відповідно ЗУ «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» шкода відшкодовується страховою компанією. Зазначає, що суд не врахував те, що він не працевлаштований, а водійське посвідчення йому необхідне для підробітку щоб заробляти кошти на продукти харчування, також суд не врахував таку пом`якшуючу обставину як повне визнання вини, обставин, які обтяжують покарання в ході судового розгляду не встановлено.

Вироком Білопільського районного суду Сумської області від 04.10.2022 ОСОБА_13 визнаний винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК, і йому призначене покарання у виді арешту на строк два місяці з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк один рік. Строк основного покарання ухвалено відраховувати з дня затримання. Стягнуто в дохід держави 8478 грн.

Згідно вироку, 19.12.2021 близько 16:08, ОСОБА_13 , керував технічно справним автомобілем марки «Mazda 626» р. н. НОМЕР_1 по автодорозі «Суми-Путивль-Глухів» в напрямку від м. Суми, в порушення вимог п. 12.1 ПДР, знехтував безпекою дорожнього руху, та, не обравши безпечної швидкості, втратив керування і здійснив маневр виїзду за межі проїзної частини. Внаслідок цього допустив зіткнення з автомобілем «CHERY AMULET», р. н. НОМЕР_2 , який стояв за межами проїзної частини та за кермом якого перебував ОСОБА_10 . У результаті ДТП останній отримав середньої тяжкості тілесні ушкодження.

Вислухавши суддю-доповідача про зміст оскарженого судового рішення, доводи захисника ОСОБА_9 , який підтримав апеляційну скаргу, доводи прокурора ОСОБА_8 , потерпілого ОСОБА_10 та його представника ОСОБА_11 , які заперечили проти апеляційної скарги, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи поданої апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вказана вище апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Висновки суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_13 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК, за обставин, викладених у вироку, в апеляційній скарзі не оскаржуються.

Що стосується доводів апеляційної скарги про суворість призначеного ОСОБА_13 покарання, то колегія суддів вважає їх необґрунтованими і такими, що не заслуговують на увагу, оскільки положеннями ст. 50 і 65 КК визначено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого. Суд призначає покарання в межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення, а також відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу, враховуючи при цьому ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.

З огляду на ці положення кримінального закону при призначенні покарання суд має враховувати не тільки межі караності діяння, встановлені у відповідній санкції статті (частині статті) Особливої частини КК, а й норми Загальної частини цього Кодексу, в яких регламентуються цілі, система покарань, підстави, порядок та особливості застосування окремих його видів, а також регулюються питання, пов`язані з призначенням покарання, що можуть вплинути на вибір (обрання) судом певних його виду і розміру.

Згідно ст. 414 КПК невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.

Ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення означає з`ясування судом, насамперед, питання про те, до кримінальних правопорушень якої категорії тяжкості відносить закон вчинене у конкретному випадку злочинне діяння. Беручи до уваги те, що у ст. 12 КК дається лише видова характеристика ступеня тяжкості кримінального правопорушення, що знаходить своє відображення у санкції статті, встановленій за кримінальне правопорушення цього виду, суд при призначенні покарання на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження в їх сукупності визначає тяжкість конкретного кримінального правопорушення, враховуючи його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, мотивацію кримінального правопорушення, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак тощо. При цьому під особою обвинуваченого розуміється сукупність фізичних, соціально-демографічних, психологічних, правових, морально-етичних та інших ознак індивіда, щодо якого ухвалено обвинувальний вирок, які існують на момент прийняття такого рішення та мають важливе значення для вибору покарання з огляду мети та засад його призначення. Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду першої чи апеляційної інстанції (прокурора, потерпілого, обвинуваченого чи його захисника), а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.

Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо, що визнається (дискреційні повноваження суду) і ЄСПЛ, який, зокрема, у своєму рішенні в справі «Довженко проти України» зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.

КСУ у своєму рішенні від 02.11.2004 № 15-рп/2004 зазначив, що «справедливе застосування норм права передбачає передусім недискримінаційний підхід, неупередженість. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного. Адекватність покарання ступеню тяжкості злочину випливає з принципу правової держави, із суті конституційних прав та свобод людини і громадянина, зокрема права на свободу, які не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. Окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину».

При вирішенні питання про визначення виду і розміру покарання необхідно також враховувати й те, що одним із європейських стандартів кримінального судочинства є принцип «пропорційності», тобто коли призначене особі покарання є непропорційним втручанням держави у права людини (остаточне рішення ЄСПЛ від 30.01.2015 у справі «Швидка проти України» (Shvydka v. Ukraine), заява № 17888/12), а тому тяжкість вчиненого кримінального правопорушення не повинна бути основним визначальним фактором щодо покарання. При цьому колегія суддів дотримується автономної концепції поняття «покарання» в усталеній судовій практиці ЄСПЛ, яка передбачає, що «покарання переслідує подвійну мету покарання і стримування від вчинення нових злочинів» (рішення від 09.10.2003 у справі «Езех и Коннорс проти Сполученого Королівства» (Ezeh and Connors v. UK), заяви № 39665/98, № 40086/98), хоча це не виключає, що покарання може спрямоване на досягнення кількох цілей, поряд з карою та запобіганням це може бути ще й відшкодування.

При призначенні обвинуваченому покарання, суд першої інстанції дотримався вимог кримінального закону, врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного, обставини, які пом`якшують покарання (раніше не судимий) та відсутність обставин, які це покарання обтяжують, і дійшов обґрунтованого висновку про необхідність призначення основного покарання у виді арешту в розмірі, наближеного до мінімального для даного виду покарання в санкції ч. 1 ст. 286 КК, із обов`язковим додатковим покаранням, яке на думку колегії суддів відповідає його меті, гуманності, справедливості, фактичним обставинам кримінального провадження, тяжкості вчиненого правопорушення.

Посилання захисника в апеляційній скарзі на те, що обвинувачений свою вину визнав повністю, вибачився перед потерпілим, і відсутні обставини, які обтяжують покарання, в повній мірі враховані судом першої інстанції при призначенні покарання у їх сукупності разом з іншими фактичними обставинами кримінального провадження. При цьому суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про те, що в цьому провадженні відсутнє щире каяття обвинуваченого, так як таке каяття носить формальний характер і не може бути визнане обставиною, яка пом`якшує його покарання, оскільки окрім визнання особою факту вчинення кримінального правопорушення, розкаяння передбачає ще й дійсне, відверте, а не уявне визнання своєї провини у вчиненому, щирий жаль з приводу цього та осуд своєї поведінки, що насамперед повинно виражатися у визнанні негативних наслідків правопорушення, намаганні відшкодувати завдані збитки, бажанні виправити наслідки вчиненого. Факт щирого каяття особи у вчиненні кримінального правопорушення повинен знайти своє відображення в матеріалах кримінального провадження. Однак, обвинувачений не вживав жодних дій на усунення спричиненої шкоди потерпілому, який тривалий час знаходився на стаціонарному лікуванні в медичному закладі, внаслідок ДТП отримав групу інвалідності, продовжує лікування в амбулаторних умовах.

Також суд першої інстанції вірно зазначив, що позиція потерпілого при призначенні покарання не є вирішальною, оскільки повинна враховуватися у сукупності з усіма іншими обставинами, які зазначені вище, та які свідчать не на користь обвинуваченого.

Та обставина, що обвинувачений має страховий поліс, не звільняє його від обов`язку усунути заподіяну шкоду, в тому числі моральну, що об`єктивно вказує на ставлення особи до вчиненого, зокрема на відсутність щирого каяття.

Необхідність у праві керування транспортними засобами для підробітку не свідчить про явну невідповідність покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, а також не є безумовною підставою для не призначення обвинуваченому цього додаткового покарання, враховуючи те, що суспільна небезпека від наслідків порушення ПДР значно перевищує особисті інтереси обвинуваченого.

Таким чином, призначене покарання є необхідним й достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження нових кримінальних правопорушень, і не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між охоронюваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягується до кримінальної відповідальності через призму того, що втручання держави в приватне життя особи повинно спрямовуватись на досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та потребою захисту основоположних прав людини, воно має бути законним (несвавільним), пропорційним (не становити надмірного тягаря для особи), тому вирок суду першої інстанції підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга без задоволення.

Керуючись ст. 404, 405, 407, 418 і 419 КПК України,

постановила:

Вирок Білопільського районного суду Сумської області від 04.10.2022 відносно ОСОБА_14 залишити без змін, а його апеляційну скаргу на цей вирок - без задоволення.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення.

Касаційна скарга на ухвалу може бути подана безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення.

Судді:

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4