Постанова

від 27.06.2024 по справі 681/1626/23

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 червня 2024 року

м. Хмельницький

Справа № 681/1626/23

Провадження № 22-ц/4820/948/24

Хмельницький апеляційний суд

у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Костенка А.М. (суддя-доповідач), Гринчука Р.С., Спірідонова Т.В.

секретар судового Кошельник В.М.

розглянув увідкритому судовомузасіданні цивільну справу№ 681/1626/23 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 нарішення Полонськогорайонного судуХмельницької областівід 14березня 2024року уцивільній справіза позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Вайн Плюс» про стягнення заборгованості по заробітній платі та компенсації за невикористану відпустку.

Заслухавши доповідача,перевіривши матеріалисправи,ознайомившись запеляційною скаргою,суд

в с т а н о в и в :

В грудні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом та просив ухвалити рішення, яким стягнути з ТОВ «Вайн Плюс» на його користь заборгованістьпо заробітній платі в розмірі 43794 грн. 24 коп. а також 3588 грн. 72 коп. компенсації за невикористану відпустку.

Свої вимоги мотивував тим, що з 01.11.2020 по 30.09.2022 перебував у трудових відносинах з ТОВ «Вайн Плюс». 30.09.2022 року був звільнений за угодою сторін, що підтверджується записом в трудовій книжці.

Однак, з березня 2022 і по день звільнення утворилась заборгованість по заробітній платі, так як при звільненні відповідач не провів з ним повного розрахунку, здійснивши 30.09.2022 лише часткову виплату в розмірі 4262 грн. 27 коп.

Крім того, відповідач не здійснив нарахування заробітної плати з січня по серпень 2022 року та сплату податків, не видав при звільненні письмове повідомлення про нараховані та виплачені суми при звільненні, чим порушив права позивача, на підтвердження чого позивачем надано довідки з Порталу електронних послуг Пенсійного фонду України.

Разом з тим, ОСОБА_1 зазначав, що за січень та лютий 2022 року відповідач провів виплату заробітної плати в повному обсязі.

Внаслідок зазначених дій відповідача утворилась заборгованість по заробітній платі в розмірі 43794 грн. 24 коп., яка розрахована позивачем виходячи з середньоденної заробітної плати за листопад-грудень 2021 року, яка за підрахунками останнього складала 322 грн 95 коп., кількості робочих днів, та періоду з березня 2022 року по вересень 2022 року за мінусом отриманої суми 4262,27 грн. у день звільнення та вирахування 19,5 % податків, які підлягали сплаті відповідачем.

Крім того, при звільненні відповідач також не виплатив компенсацію за невикористані дні щорічної основної відпустки, тривалість якої становить 24 дні, сума компенсації 3588 грн. 72 коп. обраховується з розміру середньоденної заробітної плати 322 грн. 95 коп. Отже, посилаючись на вищенаведені обставини просив суд захистити його порушені права та задоволити позов.

Рішенням Полонського районного суду Хмельницької області від 14 березня 2024 року в задоволенні позову було відмовлено.

Не погоджуючисьіз вказанимрішенням ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване рішення, ухвалити нове, яким задоволити позов.

На думку апелянта, вирішуючи спір, суд належними чином не перевірив надані докази, не з`ясував обставини справи, а відповідачем, в порушення принципу змагальності сторін не було надано доказів, які б спростували заявлені позовні вимоги.

Апелянт не погоджується із висновком суду першої інстанції щодо не доведення відповідними доказами наявності заборгованості, оскільки вказує, що відповідно до правових висновків, викладених в постанові Верховного Суду у постанові від 23.01.2018р. по справі № 273/212/16-ц обов`язок доведення в трудових відносинах покладається саме на роботодавця.

Вказує, що наявність трудових відносин між ним та відповідачем, підтверджується наданими доказами по картці АТ КБ «ПриватБанк» на яку були здійсненні зарахування ТОВ «Вайн Плюс» з позначкою «Зарплата, ВайнПлюс», які є доказом що він там працював та отримував заробітну плату в січні, лютому 2022 року, що було проігноровано судом.

Також, вказує, що поза увагою суду залишилися обставини того, що відповідач в односторонньому порядку погіршив умови з оплати праці, при цьому, суд прийшов до помилкового висновку про повний розрахунок при звільненні.

Дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.

Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Так судом встановлено, що позивач з 01 листопада 2020 року перебував у трудових відносинах з ТОВ «Вайн Плюс».

30 вересня 2022 року позивача було звільнено з роботи у ТОВ «Вайн Плюс» за згодою сторін за п. 1 ст. 36 КЗпП.

В позовній заяві позивач просив суд стягнути заборгованість по заробітній платі за період з березня по серпень 2022 та компенсацію за не використану відпустку.

В підтвердження своїх вимог позивач надав суду індивідуальні відомості про застраховану особу ОСОБА_1 з Пенсійного фонду України за формою ОК-5.

У відомостях відображений страхувальник застрахованої особи ТОВ «Вайн плюс» з кодом 40351370 та дані про звітний рік 2022 і звітні місяці (чисельник: сума заробітку для нарахування пенсії (грн), знаменник, ліва частина: кількість днів стажу в місяці, права частина: позначка про сплату страхових внесків.

Також позивач надав суду банківську виписку з особового рахунку ОСОБА_1 за період з 21.01.2022 року по 23.12.2022 року з АТ КБ «Приватбанк», з якої у графі деталі операції в період з 21.01.22 по 07.03.2022 року на картковий рахунок позивача було перераховано грошові кошти: 21.01.22 2413,3 грн., 07.02.2022 3318,3 грн., 22.02.2022 3156,81 грн., 07.03.2022 2582, 84 грн., в загальній сумі 11471,25, 30.09.2022 року - 4262,27 грн. як зарплата «Вайн плюс».

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

У частині першійстатті 21 КЗпП Українипередбачено, що трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

За змістом частини першоїстатті 94 КЗпП Українизаробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Згідно ст. 1 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства.

За нормами ст. 2 цього ж Закону основна заробітна плата це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.

Додаткова заробітна плата це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

Інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Тобто, заробітна плата виплачується працівникові за виконану роботу, а не за факт перебування у трудових відносинах.

Встатті 233 КЗпП Українивизначено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати.

Системний аналіз статей21,94,233 КЗпП Українидає підстави дійти висновку про те, що захисту підлягають трудові права працівника у разі порушення їх роботодавцем.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина першастатті 12 ЦПК України).

Згідно ст.ст. 76, 77, 79, 80, 81 доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

В даному випадку за обставин справи з урахуванням положень статей77,81 ЦПК Українидля вирішення питання щодо розміру заборгованості по заробітній платі саме позивач належними та допустимими доказами мав довести розмір основної заробітної плати, яка встановлена за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці(норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки), посадовий оклад, тарифну ставку (оклад) чи відрядні розцінки, а також наявність та розмір додаткової заробітної плати у вигляді доплат, надбавок, гарантійних і компенсаційних виплат, премій тощо.

Такого ж висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах дійшов Верховний суд у постанові від 16 серпня 2018 року у справі № 242/5780/16-ц, від 31 травня 2021 року у справа № 242/3051/18

Однак позивачем не надано доказів на підтвердження своїх позовних вимог про розмір заробітної плати та розмір про її заборгованості за спірний період, у наслідок чого є не підтвердженим і розрахунок про стягнення заробітної плати.

При цьому, позивач не заявив суду жодних клопотань про витребовування від роботодавця відповідних письмових доказів щодо встановлення вищевказаних обставин, не подавав клопотань про забезпечення доказів.

В суді апеляційної інстанції розгляд справи повторно було призначено з викликом сторін та повідомленням їх про розгляд справи у відкритому судовому засіданні, однак позивач в судове засідання апеляційного суду не прибув, подав заяву розглядати справу за його відсутності і жодних клопотань не заявив.

З урахуванням викладеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо відмови у позові за недоведеністю.

Копія довідки з індивідуальних відомостей про застраховану особу, видана управлінням Пенсійного фонду України, не підтверджує наявність заборгованості по заробітній платі та не визначає її розмір.

Офіційні відомості Пенсійного фонду України щодо розміру заробітної плати за формою ОК-5 відносно ОСОБА_1 підтверджують лише його страховий стаж за відповідні періоди та не можуть бути прийняті судом, як належні докази щодо розміру заробітної плати та розміру заборгованості по ній за період з березня по вересень 2022 року.

Така ж правова позиція у подібних правовідносинах викладена Верховним Судом у постановах від 16 серпня 2018 року у справі № 242/5780/16-ц, від 31 травня 2021 року у справа № 242/3051/18

Доводи апеляційної скарги, що, вирішуючи спір, суд належними чином не перевірив надані докази, не з`ясував обставини справи, відповідачем, в порушення принципу змагальності сторін не було надано доказів, які б спростували заявлені позовні вимоги, а обов`язок доведення в трудових відносинах покладається саме на роботодавця слід відхилити.

Як зазначено вище в мотивувальній частині постанови, саме позивач належними та допустимими доказами мав довести розмір основної заробітної плати, яка встановлена йому за виконану роботу, без чого неможливо розрахувати та встановити і розмір заборгованості по заробітній платі, оскільки для розрахунку розміру заборгованості необхідно знати розмір заробітної плати та її складові як основної винагороди так і додаткової.

Однак позивач таких доказів суду не надав та відповідних клопотань про витребовування таких доказів суду не заявляв, а суд за власною ініціативою в силу диспозитивності і змагальності цивільного процесу не мав права такі докази витребовувати.

Що стосується посилань апелянта на надані ним письмові докази у вигляді банківської виписки по картковому рахунку та індивідуальних відомостей про застраховану особу Пенсійного фонду України за формою ОК-5, то вказаним доказам надана відповідна оцінка судом в мотивувальній частині постанови.

Твердження апелянта, що поза увагою суду залишилися обставини того, що відповідач в односторонньому порядку погіршив умови з оплати праці, суд прийшов до помилкового висновку про повний розрахунок при звільненні, то вказані обставини теж не підтверджуються жодними доказами.

Не спростовують висновків суду й інші доводи апеляційної скарги.

Рішення суду ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування в межах доводів апеляційної скарги не вбачається.

Керуючись ст. ст. 374, 375, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, суд,

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишитибез задоволення.

Рішення Полонського районного суду Хмельницької області від 14 березня 2024 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 01 липня 2024 року.

Судді А.М. Костенко

Р.С. Гринчук

Т.В. Спірідонова