Рішення

від 27.06.2024 по справі 927/394/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

Іменем України

27 червня 2024 року м. Чернігів справа № 927/394/24

Господарський суд Чернігівської області у складі судді А.С. Сидоренка, за участю секретаря судового засідання Солончевої О.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження матеріали позовної заяви

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕЛКАРО ХОЛДІНГ" (код 39880549) 49001, м. Дніпро, вул. Костомарівська, 1-а, секція 1, приміщення 6ндо Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРАЙМ ЛЕНД" (код 40853183) 07400, м. Бровари Броварського району Київської області, вул. Металургів, 22, офіс 2 (prime-land@ukr.net)про стягнення 1 508 715 грн 58 коп.

за участі представників сторін:

від позивача: Шпиганович Є.А. - адвокат (ордер серії АЕ № 1292064 від 05.06.2024)

відповідача: не з`явився

ВСТАНОВИВ:

24 квітня 2024 року через систему "Електронний суд" до Господарського суду Чернігівської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕЛКАРО ХОЛДІНГ" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРАЙМ ЛЕНД" про стягнення 615 060,00 грн заборгованості по оплаті послуг, наданих згідно Договору № П-01\04\22 про виконання сільськогосподарських робіт (послуг) від 01.04.2022, 130 866,62 грн нарахованого на суму боргу індексу інфляції, 214 314,52 грн двадцяти чотирьох процентів річних, 44 648,86 грн п`яти процентів річних з простроченої суми та 503 825,59 пені.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем взятих на себе зобов`язань щодо оплати наданих послуг.

Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 29.04.2024 постановлено:

позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕЛКАРО ХОЛДІНГ" про стягнення 1 508 715 грн 58 коп. залишити без руху;

зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю "ЕЛКАРО ХОЛДІНГ" протягом десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху подати до господарського суду разом із заявою про усунення недоліків:

- позовну заяву, оформлену з додержанням вимог, передбачених ст. 162 Господарського процесуального кодексу України;

- докази відправлення відповідачу копії заяви про усунення недоліків та копії належно оформленої позовної заяви і доданих до неї документів;

- докази сплати судового збору в сумі 18 104,59 грн;

роз`яснити Товариству з обмеженою відповідальністю "ЕЛКАРО ХОЛДІНГ", що в разі неусунення всіх недоліків заяви у строк, встановлений судом, позовна заява вважається неподаною і повертається особі, що звернулася із позовною заявою.

Ухвала суду від 29.04.2024 направлена позивачу до його електронного кабінету в підсистемі Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи "Електронний суд" та згідно довідки про доставку електронного листа, роздрукованої з комп`ютерної програми "Діловодство спеціалізованого суду", доставлена до електронного кабінету 29.04.2024 22:19.

Відповідно до ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України, днем вручення судового рішення є, зокрема день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи. Якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.

Враховуючи вищенаведені положення ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду від 29.04.2024 є такою, що отримана позивачем 30.04.2024.

08.05.2024, у встановлений судом процесуальний строк, з метою усунення виявлених недоліків, позивачем через систему "Електронний суд" до Господарського суду Чернігівської області подані запитувані докази.

Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 13.05.2024 постановлено:

прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі;

здійснювати розгляд позовної заяви за правилами загального позовного провадження;

призначити розгляд позовної заяви в підготовчому засіданні на 11 червня 2024 року;

встановити процесуальний строк для подання відповідачем відзиву на позовну заяву - протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення даної ухвали;

викликати для участі в судовому засіданні представника Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРАЙМ ЛЕНД" в якості відповідача. Повідомити відповідача, що його неявка не перешкоджає проведенню судового засідання та розгляду справи.

Ухвала суду від 13.05.2024 направлена відповідачу до його електронного кабінету в підсистемі Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи "Електронний суд" та згідно довідки про доставку електронного листа, роздрукованої з комп`ютерної програми "Діловодство спеціалізованого суду", доставлена до електронного кабінету 13.05.2024 19:01 відповідно.

Враховуючи вищенаведені положення ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України, ухвали суду від 13.05.2024 є такою, що отримана відповідачем 14.05.2024.

Процесуальним правом на участь в призначеному на 11.06.2024 підготовчому засіданні відповідач не скористався (як і процесуальним правом на подання відзиву на позовну заяву).

Ухвалою від 11.06.2024 суд закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті в судовому засіданні на 27 червня 2024 року о 10:00.

В судовому засіданні 27.06.2024, на підставі ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини справи, дослідивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд ВСТАНОВИВ:

Щодо підсудності справи Господарському суду Чернігівської області суд зазначає наступне:

згідно зі статтею 3 ГПК України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Основним нормативним актом є ГПК України, який визначає юрисдикцію та повноваження господарських судів, встановлює порядок здійснення судочинства у господарських судах.

Господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці (п. 1 ч. 1 ст. 20 ГПК України).

У частині 2 статті 31 ГПК України зазначено, що справа, прийнята судом до свого провадження з додержанням правил підсудності, повинна бути ним розглянута і в тому випадку, коли в процесі розгляду справи вона стала підсудною іншому суду.

Ключове значення має процесуальне рішення «прийняття судом справи до свого провадження» як процесуальний юридичний факт, оскільки цим фактом визначається повноваження суду щодо передачі справи з одного суду до іншого.

Системний аналіз процесуальних норм, що регулюють процедуру відкриття провадження у справі у сукупності із статтею 31 ГПК України вказує на ключове значення поняття «справа, прийнята судом до свого провадження з додержанням правил підсудності».

Розкриваючи зміст цього поняття, його слід розглядати не як результат у вигляді процесуального рішення (ухвали про відкриття провадження у справі), а як процес у динаміці, як послідовний розвиток процесуальних правовідносин, які виникають між судом та позивачем.

Такі правовідносини розпочинаються процесуальним юридичним фактом звернення до господарського суду шляхом подання позову до суду або здачі на пошту чи передачі іншими відповідними засобами зв`язку. Це правовідносини зазнають послідовних змін завдяки процесуальним діям позивача та процесуальним рішенням суду. Ці процесуальні правовідносини закінчується постановленням судом ухвали про відкриття провадження у справі, що визначає також закінчення цієї стадії процесу та перехід до наступної стадії.

В динаміці розвитку процесуальних правовідносин з часу звернення з позовом не має юридичного значення факт зміни місцезнаходження відповідача, оскільки він не породжує правових наслідків у вигляді процесуальних дій чи рішень.

Адже, суд, отримавши позов, у питанні визначення місцезнаходження відповідача, послуговується відомості про це, зазначені у позові.

Для цілей визначення підсудності відповідно до норм ГПК України місцезнаходження юридичної особи та фізичної особи - підприємця визначається згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (частини 1, 2 статті 27 ГПК України) (далі - ЄДР).

Під ЄДР в контексті вказаних норм ГПК України слід розуміти Єдину державну інформаційну систему, що забезпечує збирання, накопичення, обробку, захист, облік та надання інформації про юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, яка містить серед відомостей про юридичну особу - інформацію про її місцезнаходження (пункт 7 частини 1 статті 1, пункт 10 частини 2 статті 9 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань»).

Окремо слід зазначити, що в силу закону документи та відомості, що підлягають внесенню до ЄДР, та внесені до нього вважаються в Україні достовірними (частина 1 статті 10 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань»).

Таким чином, словосполучення «справа, прийнята судом до свого провадження з додержанням правил підсудності» слід розуміти таким чином, що територіальна юрисдикція суду визначена згідно з даними місцезнаходження, зазначеного у позові відповідно до даних ЄДР про місцезнаходження відповідача на дату звернення з позовом до господарського суду. На підставі цих даних суд встановлює, чи належить вказана у позові адреса місцезнаходження до територіальної юрисдикції даного суду.

Отже, територіальна юрисдикція справи за критерієм місцезнаходження відповідача у випадку відкриття провадження у справі має визначатись на дату подання позивачем позовної заяви відповідно до реєстраційних даних відповідача. Відповідно, днем подання позову є день безпосереднього подання його в суд першої інстанції, здавання його на пошту чи подання іншими відповідними засобами зв`язку.

Відповідні висновки місцевого господарського суду узгоджуються з висновками Верховного Суду, викладеними в постанові від 26.04.2023 у справі № 904/2154/22.

Як вже було вказано вище, позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕЛКАРО ХОЛДІНГ» до Товариства з обмеженою відповідальністю «ПРАЙМ ЛЕНД» про стягнення 1 508 715 грн 58 коп. надійшла до Господарського суду Чернігівської області через систему «Електронний суд» 24 квітня 2024 року (документ сформований в системі 24.04.2024).

Звертаючись з даним позовом, позивач вказує, що оскільки зареєстрованим місцезнаходженням відповідача є: 17000, смт. Козелець Чернігівського району Чернігівської області, вул. Соборності, 118 дана справа підсудна Господарському суду Чернігівської області.

Згідно Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 24.04.2024 місцезнаходженням юридичної особи - Товариства з обмеженою відповідальністю «ПРАЙМ ЛЕНД» значиться: 17000, смт. Козелець Чернігівського району Чернігівської області, вул. Соборності, 118.

В подальшому, а саме 30.04.2024 була проведена державна реєстрація змін до відомостей про юридичну особу, зокрема щодо зміни місцезнаходження (№ реєстраційної дії 1000461070006001069), новим місцезнаходженням відповідача є: 07400, м. Бровари Броварського району Київської області, вул. Металургів, 22, офіс 2 (витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 10.05.2024).

Однак оскільки станом на дату звернення позивача з позовом до суду (24.04.2024) зареєстрованим місцезнаходженням відповідача було: 17000, смт. Козелець Чернігівського району Чернігівської області, вул. Соборності, 118 дана справа підсудна Господарському суду Чернігівської області.

Згідно ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У відповідності з ч. 1 ст. 205 Цивільного кодексу України, правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст. 173 - 175 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько - господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Майново - господарськими визнаються цивільно - правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України).

01.04.2022 року між ТОВ «ПРАЙМ-ЛЕНД» (Замовник) та ТОВ «Елкаро Холдінг» (Виконавець) укладено Договір № П-01\04\22 про виконання сільськогосподарських робіт (послуг) (далі - Договір), відповідно до умов якого Виконавець зобов`язується самостійно або з залученням субпідрядника (на підставі укладених договорів), якісно виконати для Замовника сільськогосподарські роботи (послуги), які визначені Сторонами в Специфікаціях до даного Договору та є невід`ємною частиною даного Договору, а Замовник зобов`язується прийняти виконані роботи (послуги) та сплатити їх вартість, погоджену в Специфікаціях до Договору.

Факт виконання робіт засвідчується Актом виконаних робіт, який підписується після виконання сільськогосподарських робіт (послуг), що були узгоджені сторонами у специфікаціях (п.1.3 Договору).

Згідно п.2.1. Договору розмір плати за здійснення передбачених цим Договором сільськогосподарських робіт (послуг) визначається Сторонами в Специфікаціях до Договору, які є невід`ємною його частиною.

Відповідно до п. 2.2. Договору оплата ціни (вартості) робіт (послуг) здійснюється Замовником в національній валюті України безготівковим розрахунком шляхом банківського переказу грошових коштів на поточний рахунок Виконавця, який визначений в розділі 9 цього Договору.

Оплата вартості (ціни) робіт (послуг), здійснюється згідно виставлених рахунків після підписання Сторонами Актів виконаних робіт. Строк розрахунків за цим Договором складає 3 (три) банківських дні з дати підписання кожного окремого Акту виконання робіт, згідно цього Договору (п.2.3 Договору).

Згідно п.2.4. Договору зобов`язання Замовника по оплаті Виконавцю виконаних робіт (послуг) вважається виконаним належним чином у день зарахування грошових коштів на поточний рахунок Виконавця.

Відповідно до п. 3.1. Договору виконавець протягом трьох робочих днів з дати завершення сільськогосподарських робіт (по кожному окремому виду робот), передбачених відповідними Специфікаціями до даного Договору надає Замовнику Акти виконаних робіт, Замовник не пізніше 5 (п`яти) календарних днів з дати отримання від Виконавця Акту виконаних робіт, підписує його, або в цей же строк направляє Виконавцю письмову мотивовану відмову від підписання Акту виконаних робіт. У випадку отримання від Замовника мотивованої відмови від підписання Акту виконаних робіт, Сторонами протягом 3-х робочих днів оформлюється двосторонній акт з переліком виявлених недоліків та строків для їх виконання.

Згідно п. 6.4. Договору за порушення термінів оплати, Замовник сплачує на користь Виконавця пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на момент порушення терміну, від суми заборгованості за кожен день прострочення.

Згідно п. 6.5. Договору, за прострочення оплати Замовник сплачує Виконавцю штрафну санкцію у розмірі 24% річних виходячи з неповерненої суми за весь час прострочення.

Відповідно до п. 6.6. Договору, замовник, який прострочив виконання грошового зобов`язання зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 5 % річних від простроченої суми (ст. 625 ЦК України).

Згідно п. 6.7. Договору, нарахування штрафних санкцій за цим Договором здійснюється за весь період прострочення (п. 6 ст. 232 Господарського Кодексу України).

Пунктом 6.8. Договору сторони дійшли згоди, що термін (позовна давність), в межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист свого права або інтересу в тому числі стягнення штрафних санкцій за цим Договором, встановлюється тривалістю 3 роки (ст.259 Цивільного кодексу України).

Відповідно до п. 8.5. Договору термін дії Договору встановлюється з дати його підписання Сторонами та діє до 31 грудня 2022 року, але в будь-якому випадку, до повного виконання Сторонами своїх зобов`язань за ним.

Відповідно до Специфікації № 1 від 01.04.2022, Сторонами погоджено попередню ціну послуги - дискування ґрунту - 1216160,00 грн.

Відповідно до Специфікації № 2 від 01.04.2022, Сторонами погоджено попередню ціну на послуги - культивація ґрунту - 601200,00 грн.

Відповідно до Специфікації № 3 від 01.04.2022, Сторонами погоджено попередню ціну на послуги - дискування ґрунту посів соняшника -3353340,00 грн.

На виконання умов договору позивач виконав, а відповідач прийняв послуги згідно Актів наданих послуг, які підписані сторонами та скріплені печатками юридичних осіб, на загальну суму 2170700 грн., а саме № ЕХ-00000230 від 23.05.2023 на суму 581240,00 грн, № ЕХ-00000231 від 30.06.2022 на суму 224400,00 грн, № ЕХ-00000232 від 14.06.2022 на суму 634920,00 грн, № ЕХ-00000233 від 14.06.2022 на суму 376800,00 грн, № ЕХ-00000234 від 14.06.2022 на суму 353340,00 грн.

Враховуючи умови п. 2.3. Договору останній термін сплати становить:

- 26.05.2023 року - за актом надання послуг № ЕХ-00000230 від 23.05.2023;

- 03.07.2022 року - за актом надання послуг № ЕХ-00000231 від 30.06.2022;

- 18.06.2022 року - за актом надання послуг № ЕХ-00000232 від 14.06.2022;

- 18.06.2022 року - за актом надання послуг № ЕХ -00000233 від 14.06.2022;

- 18.06.2022 року - за актом надання послуг № ЕХ-00000234 від 14.06.2022.

Відповідач оплату по актам надання послуг № ЕХ-00000230 від 23.05.2022 на суму 581 240,00 грн та № ЕХ-00000231 від 30.05.2022 на суму 224 400,00 грн здійснив вчасно без порушення умов договору (платіжні інструкції №613 від 29.04.2022 на суму 329000,00 грн, №666 від 25.05.2022 на суму 252240,00 грн, №690 від 02.06.2022 на суму 224400,00грн).

За актами надання послуг № ЕХ-00000232 від 14.06.2022, № ЕХ-00000233 від 14.06.2022, № ЕХ-00000234 від 14.06.2022, оплати відповідачем здійснені частково та несвоєчасно, а саме

- 22.06.2022 за платіжною інструкцією № 710 здійснено оплату на суму 200000,00 грн.;

- 01.12.2022 за платіжною інструкцією № 880 здійснено оплату на суму 100000,00 грн.;

- 28.12.2022 за платіжною інструкцією № 924 здійснено оплату на суму 50000,00 грн.;

- 02.02.2023 за платіжною інструкцією № 965 здійснено оплату на суму 100000,00 грн.;

- 15.02.2023 за платіжною інструкцією № 993 здійснено оплату на суму 50000,00 грн.;

- 04.04.2023 за платіжною інструкцією № 1068 здійснено оплату на суму 176800,00 грн.;

- 04.04.2023 за платіжною інструкцією № 1069 здійснено оплату на суму 53340,00 грн.;

- 04.04.2023 за платіжною інструкцію № 1070 здійснено оплату на суму 19860,00 грн.;

Тобто, загальна сума оплати відповідачем наданих послуг становить 1555640,00 грн., залишок заборгованості на день розгляду справи складає 615060,00 грн.

Відповідно до ст. 901, ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Згідно ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Стаття 526 Цивільного кодексу України передбачає, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як зазначалося вище, позивач належним чином виконав свої зобов`язання шляхом надання послуг дискування, культивації та посіву соняшника.

Відповідач зобов`язання щодо своєчасної оплати наданих послуг виконав частково, у зв`язку з чим на день розгляду справи має заборгованість в сумі 615060,00 грн.

Згідно з ст. 610, 611 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до ст.216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Штрафними санкціями у розумінні ст.230 Господарського кодексу України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

У відповідності зі ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано (ч.6 ст.232 Господарського Кодексу України).

На підставі умов Договору (п. 6.4), позивач, за неналежне виконання відповідачем зобов`язання по оплаті наданих послуг, нарахував пеню в розмірі 503825,59 грн. за період з 18.06.2022 по 30.06.2023.

Перевіривши поданий позивачем розрахунок пені, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню в сумі 289234,14 грн за період з 18.06.2022 по 18.12.2022, оскільки судом враховано норми ч.6 ст.232 Господарського Кодексу України та те, що день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення пені (постанова Верховного Суду №910/2615/18 від 25.02.2020, № 912/2750/18 від 10.12.2019, від 14.08.2019 у справі № 920/200/16).

Посилання позивача на те, що шестимісячний строк нарахування штрафних санкцій, який встановлено ч.6 ст.232 ГК України, продовжено на період дії карантину, суд відхиляє, оскільки пункт 7 Прикінцевих положень Господарського кодексу України передбачає не збільшення строку нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання понад строк, установлений частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України, а продовження строку на звернення до суду з відповідними вимогами про стягнення штрафних санкцій.

У протилежному випадку, а саме збільшення саме строку нарахування штрафних санкцій, суперечило б меті Закону, який спрямований на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19).

Позивач також просить стягнути з відповідача штрафну санкцію в розмірі 24 % річних на підставі п.6.5 Договору за період з 18.06.2022 по 23.04.2024.

Дослідивши умови п.6.5 Договору, суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою вказана штрафна санкція є пенею, оскільки нараховується виходячи з неповерненої суми боргу за весь час прострочення, а тому позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають з огляду на те, що гарантована ст. 61 Конституції України заборона подвійного притягнення до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення (лат. non bis in idem - «двічі за одне й те саме не карають») має на меті уникнути несправедливого покарання.

Одночасне стягнення пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на момент порушення терміну оплати, від суми заборгованості за кожен день прострочення та штрафної санкції у розмірі 24% річних, виходячи з неповерненої суми за весь час прострочення є подвійним стягненням пені за несвоєчасне виконання зобов`язання, тобто подвійною відповідальністю за порушення зобов`язання.

Також позивач просить стягнути з відповідача 44648,86 грн 5 відсотків річних за період з 18.06.2022 по 23.04.2024 та 130866,62 грн інфляційних за період з 18.06.2022 по 18.04.2024.

Частина 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачає, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України нарахування трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов`язання.

Слід зазначити, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Тобто, обов`язок оплатити основний борг, а також обов`язок оплатити нараховані на основний борг три відсотки річних та інфляційні втрати, є похідними один від одного зобов`язаннями, хоча і є взаємопов`язаними між собою; крім того, норми цивільного законодавства не ставлять в залежність одночасність вимог кредитора на стягнення з боржника основної заборгованості від одночасності права вимоги на стягнення трьох відсотків річних, інфляційних у зв`язку з простроченням основного грошового зобов`язання.

Перевіривши поданий позивачем розрахунок інфляційних та 5 відсотків річних, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення 5 відсотків річних підлягають частковому задоволенню в сумі 43773,47 грн, оскільки судом враховано, що день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення відсотків річних, інфляційних нарахувань та пені (постанова Верховного Суду №910/2615/18 від 25.02.2020, № 912/2750/18 від 10.12.2019, від 14.08.2019 у справі № 920/200/16). Позовні вимоги в частині стягнення інфляційних підлягають задоволенню повністю в сумі 130866,62 грн.

За приписами частин 2 та 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, установлених законом.

Обов`язок доказування і подання доказів установлено статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, за якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (частина 3 статті 74 ГПК України).

Відповідно до частини 4 статті 74 Господарського процесуального кодексу України суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви в добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, установлених цим Кодексом (частина 1 статті 14 ГПК України).

Статтею 73 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд установлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

З огляду на зміст статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Стаття 76 даного Кодексу визначає, що належними доказами є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять у предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Статтями 78, 79 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними ніж докази, надані на її спростування.

За приписами частин 1 та 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь установленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів в їх сукупності.

Матеріалами справи, її фактичними обставинами підтверджено, що відповідач належним чином не виконав взяті на себе зобов`язання щодо сплати наданих послуг. Доказів повного або часткового погашення заборгованості перед позивачем відповідачем суду не надано.

Оскільки відповідач у порушення ст. 525, 526, 527, 530 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України взятих на себе зобов`язань не виконав, суд доходить висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню в частині стягнення 615060,00 грн заборгованості, 130866,62 інфляційних, 43773,47 грн 5% річних, 289234,14 грн пені. В решті позову слід відмовити.

За правилами ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За таких обставин з відповідача підлягає стягненню на користь позивача 12947,21 грн. судового збору.

За приписами ст. 123 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Як зазначено у ст. 124 Господарського процесуального кодексу України, разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

У позовній заяві позивач зазначив, що сума витрат на професійну правничу допомогу становить 30000,00 грн.

Згідно з ч.1-4 до ст.126 Господарського процесуального кодексу України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно зі ст. 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

За змістом ст. 1,30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

На підтвердження доказів понесення витрат на професійну правничу допомогу позивач надав: Договір №175 про надання правової допомоги від 31.03.2023, Додаткову угоду №5 від 15.04.2024 до Договору про надання правничої допомоги №175 та платіжну інструкцію №41 від 16.04.2024 на суму 30000 грн.

Відповідно до п.1.1. Договору №175 про надання правової допомоги від 31.03.2023, укладеного між Адвокатським об`єднанням «Аріадна» та ТОВ «Елкаро Холдінг», адвокатське об`єднання бере на себе зобов`язання надавати правничу допомогу в обсязі та на умовах, передбачених цим договором, а клієнт зобов`язаний оплатити замовлення у порядку та строки, обумовлені сторонами.

Згідно Додаткової угоди №5 від 15.04.2024 до Договору про надання правничої допомоги №175 загальна сума послуг за підготовку позовної заяви від ТОВ «Елкаро Холдінг» до ТОВ «Прайм Ленд» про стягнення заборгованості за договором П-01/04/22 від 01.04.2022 та участь в судових засіданнях в Господарському суді складає 30000грн.

Згідно платіжної інструкції №41 від 16.04.2024 клієнт перерахував адвокатському об`єднанню 30000 грн.

Обґрунтованість та співмірність понесених витрат на професійну правничу допомогу слід досліджувати з урахуванням ч. 3 ст. 13 ГПК України, згідно якої кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідна правова позиція викладена у вказаній вище постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 17.02.2021 у справі № 922/2875/18.

За змістом ст. 13, 73, 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються, зокрема письмовими, речовими і електронними доказами.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

За змістом ч. 5, 6 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

В той же час суд вважає за необхідне зазначити наступне: для включення всієї суми гонорару у відшкодування відповідно до ст. 129 ГПК України має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати були необхідними, а розмір є розумний та виправданий, що передбачено у ст. 30 Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність". Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Відповідний висновок викладений в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 17.02.2021 у справі № 922/2875/18.

Під час вирішення питання про розподіл витрати на професійну правничу допомогу суд:

1) має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у частині 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України (а саме: співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони;

2) з власної ініціативи або за наявності заперечення сторони може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, керуючись критеріями, що визначені частинами 5 - 7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України (а саме: пов`язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення або чи заявлення неспівмірно нижчою суми судових витрат, порівняно з попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами).

При цьому, такий критерій, як обґрунтованість та пропорційність (співмірність) розміру витрат на оплату послуг адвоката до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес, суд має враховувати як відповідно до пункту 4 частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України (у разі недотримання - суд за клопотанням іншої сторони зменшує розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу), так і відповідно до пункту 2 частини 5 статті 129 цього Кодексу (у разі недотримання - суд за клопотанням сторони або з власної ініціативи відмовляє у відшкодуванні витрат повністю або частково при здійсненні розподілу).

Тобто критерії, визначені частиною 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України, враховуються за клопотанням заінтересованої сторони для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою наступного розподілу між сторонами за правилами частини 4 статті 129 цього Кодексу. Водночас критерії, визначені частиною 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, враховуються для здійснення безпосередньо розподілу всіх судових витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Беручи до уваги те, що висновки "суд має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, за клопотанням іншої сторони" та "суд має право зменшити суму судових витрат, встановивши їх неспіврозмірність, незалежно від того, чи подавалося відповідачами відповідне клопотання" не є тотожними за своєю суттю, і фактично другий висновок відповідає викладеному в пункті 6.1 постанови об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, що "під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5 - 7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. Суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи"; часткова відмова стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу адвоката з підстав непов`язаності, необґрунтованості та непропорційності до предмета спору не свідчить про порушення норм процесуального законодавства, навіть, якщо відсутнє клопотання відповідачів про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. У такому разі, суди мають таке право відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України та висновків об`єднаної палати про те, як саме повинна застосовуватися відповідна норма права.

Відповідний висновок викладений в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 30.11.2020 у справі № 922/2869/19.

Проаналізувавши наявні в матеріалах справи письмові докази, суд дійшов висновку про відсутність підстав для покладання на відповідача понесених позивачем судових витрат на професійну правничу допомогу в сумі 30000,00 грн, оскільки винагорода адвоката в зазначеному розмірі, на думку суду, є завищеною щодо відповідача та неспівмірною зі складністю справи: остання, незважаючи на суму позову, по обсягу та характеру доказів у ній, кількості сторін по своїй суті не є складною і як наслідок - не потребувала пошуку та вивчення адвокатом позивача значної кількості судової практики та приписів діючого законодавства України зі спірного питання, вивчення та аналізу первинних бухгалтерських документів, необхідних для складання даної позовної заяви.

Таким чином, суд вважає судові витрати на професійну правничу допомогу в сумі 30000,00 грн непропорційними до предмету позову та неспівмірними з ним.

При цьому, суд бере до уваги, що метою стягнення витрат на правничу допомогу є не тільки компенсація стороні, на користь якої ухвалене рішення, понесених збитків, але й спонукання боржника утримуватися від вчинення дій, що в подальшому спричиняють необхідність поновлення порушених прав та інтересів позивача (подібний висновок викладений в постановах Верховного Суду від 04.10.2021 від №640/8316/20, від 21.10.2021 у справі №420/4820/19 тощо).

Водночас стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу. (правовий висновок Верховного Суду в постанові від 24.01.2022 року у справі №911/2737/17).

Враховуючи наведене вище та те, що позовні вимоги задоволено частково, виходячи з принципу розумності, справедливості та пропорційності, суд вважає за доцільне покласти на відповідача понесені позивачем судові витрати на професійну правничу допомогу в сумі 15000,00 грн.

Керуючись ст. 123, 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕЛКАРО ХОЛДІНГ" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРАЙМ ЛЕНД" про стягнення 1 508 715,58 грн заборгованості задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРАЙМ ЛЕНД" (код 40853183, 07400, м. Бровари Броварського району Київської області, вул. Металургів, 22, офіс 2) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕЛКАРО ХОЛДІНГ" (код 39880549, 49001, м. Дніпро, вул. Костомарівська, 1-а, секція 1, приміщення 6н) 615 060,00 боргу, 289 234,14 грн пені, 130 866,62 грн інфляційних, 43 773,47 грн 5% річних, 12 947,21 грн судового збору та 15 000 грн витрат на правову допомогу.

В решті позову відмовити.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду у строк, встановлений ч. 1 ст. 256 Господарського процесуального кодексу України, шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Повний текст рішення складено та підписано 02.07.2024.

Суддя А.С.Сидоренко