Постанова

від 01.07.2024 по справі 640/4931/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 640/4931/20 Суддя (судді) першої інстанції: Келеберда В.І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 липня 2024 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого - судді Парінова А.Б.,

суддів: Беспалова О.О.,

Ключковича В.Ю.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 листопада 2022 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у м. Києві про скасування рішення,

У С Т А Н О В И В:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві, у якому просить суд:

- визнати протиправними дії Головного управління ДПС у м. Києві по проведенню перевірки ОСОБА_1 , результати якої оформлено актом від 27.11.2019 №613/26-15-42-05-30-2487705035 (зі змінами внесеними листом відповідача від 04.12.2019 № 15759/ФОП/26-15-42-05-27);

- визнати протиправними та скасувати прийняті щодо ОСОБА_1 . Головним управлінням ДПС у м. Києві:

вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 11.12.2019 № Ф-131У;

податкове повідомлення-рішення від 11.12.2019 № 0094164205 про збільшення грошового зобов`язання за платежем податок на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування та застосування штрафних (фінансових) санкцій;

рішення № 0094144205 від 11.12.2019 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску;

рішення № 0094154205 від 11.12.2019 про застосування штрафних санкцій за неподання, несвоєчасне подання, подання не за встановленою формою звітності, передбаченої Законом України «Про збір та облік єдиного внеску за загальнообов`язкове державне соціальне страхування»;

податкове повідомлення-рішення від 11.12.2019 № 0094174205 про збільшення суми грошового зобов`язання за платежем військовий збір, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування та застосування штрафних (фінансових) санкцій.

В обґрунтування позовних вимог, позивач зазначає, що проведена перевірка з порушенням встановленої процедури та є незаконною, зокрема, зазначення про проведення позапланової виїзної перевірки позивача не відповідає дійсності, оскільки фактично було проведено невиїзну перевірку, не вручено наказ про проведення перевірки. Також, акцентовано увагу на хибності висновків відповідача про заниження позивачем валових витрат та порушення інших вимог законодавства за результатом проведеної перевірки, адже необхідність додаткового підтвердження витрат такими документами, як банківська виписка/квитанція/чек не передбачена жодним нормативно-правовим актом. Вимога про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску підписана особою, яка не має на це повноважень.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 листопада 2022 року відмовлено у задоволенні позовних вимог.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати його та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного з`ясування усіх фактичних обставин у справі.

Апелянт наголошує на тому, що при прийнятті оскаржуваного рішення судом першої інстанції не враховано наступне:

- відповідачем фактично проведено невиїзну перевірку, про що зазначено в абзаці 4 розділу І акта перевірки. На переконання позивача, відповідачем допущено грубе порушення порядку проведення перевірок, що передбачений пп. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75 Податкового кодексу України (надалі - ПК України), оскільки вказане положення Кодексу не передбачає можливості проведення документальної позапланової виїзної перевірки в приміщенні податкового органу, як результат така перевірка не може вважатись правомірним заходом, а висновки, зроблені в процесі її проведення, не можуть бути покладені в основу прийнятих оскаржуваних вимоги і рішень, у зв`язку з чим, вони є протиправними та підлягають скасуванню;

- рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 19.05.2020 у справі № 761/860/20 задоволено позовні вимоги позивача та скасовано постанову про накладення адміністративного стягнення, у зв`язку з тим, що вина позивача у вчиненні неналежного ведення обліку доходів і витрат та порушення порядку нарахування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є непідтвердженою. На переконання позивача, недоведеність вини позивача у вчиненні порушення порядку нарахування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, встановлене в рішенні суду по справі № 761/860/22, свідчить про відсутність вини позивача і у порушеннях, що стосуються єдиного внеску (ненарахування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за 2015-2016 роки та подання звітності не за формою) у даній справі;

- позивачем правомірно підтверджено свої витрати лише актами приймання-передачі послуг, оскільки вони є належним чином оформленими первинними документами. Апелянт наполягає на тому, що необхідність підтвердження витрат такими документами як банківська виписка, платіжне доручення, касовий чек або інший документ, який підтверджує фактичну оплату товарів або послуг - не передбачена жодним нормативно-правовим актом, а тому не породжує для платника податків жодних юридичних обов`язків, відповідно позивач не був зобов`язаний надавати ці документи для перевірки;

- невмотивованість рішення Державної податкової служби України від 22.01.2020 № 2698/6/99-00-08-06-01-06, як і порушення строку розгляду скарги позивача в частині оскарження вимоги та рішень. Апелянт вказує, що надіслання 22.01.2020 позивачу Державною податковою службою України рішення № 2698/6/99-00-08-06-01-06 про залишення скарги без задоволення в частині оскарження вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 11.12.2019 № Ф-131У, рішень від 11.12.2019 № 0094144205 та № 0094154205 повинно мати наслідком припинення їх регулюючої дії, оскільки скарга вважається задоволеною на користь позивача.

Ухвалами колегії суддів Шостого апеляційного адміністративного суду під головуванням судді ОСОБА_2. від 21.03.2023 справу призначено до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження.

10.04.2023 до Шостого апеляційного адміністративного суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому останній просить суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Рішенням Вищої ради правосуддя від 06.07.2023 № 686/0/15-23 ОСОБА_2 було звільнено з посади судді Шостого апеляційного адміністративного суду у зв`язку з поданням заяви про відставку.

Відповідно до протоколу повторного атоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24 серпня 2023 року, справа передана головуючому судді - Парінову А.Б.

До складу колегії суддів із розгляду зазначеної адміністративної справи входять судді - Беспалов О.О., Василенко Я.М.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 01.09.2023 прийнято справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 листопада 2022 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у м. Києві про скасування рішення, до свого провадження та призначено до розгляду в порядку письмового провадження.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 13.11.2023 продовжено строк розгляду апеляційної скарги ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 листопада 2022 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у м. Києві про скасування рішення, - на розумний термін.

Відповідно до протоколу повторного атоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.07.2024 здійснено заміну судді-члена колегії Василенка Я. М. у справі № 640/4931/20 на Ключковича В.Ю .

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, у період з 18.11.2019 по 20.11.2019 ГУ ДПС у м. Києві проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача на підставі наказу від 15.11.2019 № 3373 з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів за період з 01.01.2016 по 27.12.2017 та дотримання законодавства щодо укладення трудового договору оформлення трудових відносин з працівниками, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, виконання вимог валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2011 по 27.12.2017, за результатами якої складено акт від 27.11.2019 № 613/26-15-42-05-30-2487705035 (а.с. 37-55).

Вказаним актом зі змінами, внесеними листом ГУ ДПС у м. Києві від 04.12.2019 № 15759/ФОП/26-15-42-05-27 (а.с. 56-59), зафіксовано наступні порушення:

1. Пункту 2.1 плану перевірки встановлено заниження податкового зобов`язання за 2016 рік на суму 12600,00 грн, чим порушено п. 177.2, пп. 177.4.4, пп. 174.4.5 п. 177.4 ст. 177 ПК України;

2. Пункту 2.2 плану перевірки встановлено заниження податкового зобов`язання по військовому збору в сумі 1050,00 грн, чим порушено п. 16 1 підрозділу 10 розділу XX ПК України;

3. Пункту 2.5 плану перевірки встановлено подання звітності по єдиному внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за 2015-2016 роки не за формою, встановленою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов`язкового державного соціального страхування, чим порушено пп. 4 п. 2 ст. 6 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 8 липня 2010 року № 2464-VI зі змінами та доповненнями;

4. Пункту 2.5 плану перевірки встановлено ненарахування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за 2015 рік на суму 21469,56грн., за 2016 рік на суму 15136,44грн., чим порушено п. 8 ст. 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 8 липня 2010 року № 2464-VI зі змінами та доповненнями;

5. Інші встановлені перевіркою порушення податкового законодавства:

5.1. Неведення обліку доходів і витрат, чим порушено п. 177.10 ст. 177 Податкового кодексу України та доповненнями та п. 1 наказу Міністерства доходів і зборів України від 16.09.2013р. № 481 «Про затвердження форми Книги обліку доходів і витрат, яку ведуть фізичні особи - підприємці, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування, і фізичні особи, які провадять незалежну професійну діяльність, та Порядку її ведення»;

5.2. Порушення порядку нарахування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, чим порушено п. 8 ст. 9 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" зі змінами та доповненнями.

На підставі виявлених порушень, контролюючим органом були прийняті наступні рішення:

- податкове повідомлення-рішення від 11.12.2019 № 0094164205 про збільшення грошового зобов`язання за платежем податок на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування, на суму 12600,00 грн та застосування штрафних (фінансових) санкцій на суму 3150,00 грн;

- податкове повідомлення-рішення від 11.12.2019 № 0094174205 про збільшення суми грошового зобов`язання за платежем «Військовий збір, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування», на суму 1050,00 грн та застосування штрафних (фінансових) санкцій на суму 262,50 грн

- вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 11.12.2019 № Ф-131У зі сплати єдиного внеску на суму 36606,00 грн;

- рішення № 0094144205 від 11.12.2019 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску на суму 13128,76 грн;

- рішення № 0094154205 від 11.12.2019 р. про застосування штрафних санкцій за неподання, несвоєчасне подання, подання не за встановленою формою звітності, передбаченої Законом України «Про збір та облік єдиного внеску за загальнообов`язкове державне соціальне страхування», на суму 340,00 грн.

Вважаючи, що у контролюючого органу були відсутні правові підстави для прийняття перелічених рішень, позивач оскаржив їх в адміністративному порядку, шляхом надіслання до Державної податкової служби України скарги № 2019/12/19-1 в порядку пп. 56.2. та 56.3 ст. 56 ПК України (69-74).

15.01.2020 позивач отримав рішення Державної податкової служби України від 09.01.2020 № 85316/99-00-08-05-04-06 про продовження строку розгляду скарги до 21.02.2020 в частині оскарження податкових повідомлень-рішень від 11.12.2019 № 0094164205 та № 0094174205 (а.с. 76).

22.01.2020 Державною податковою службою України на адресу позивача було направлено рішення від 22.01.2020 № 2698/6/99-00-08-06-01-06, яким вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 11.12.2019 № Ф-131У, рішення про застосування штрафних фінансових санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 11.12.2019 № 0094144205, рішення про застосування штрафних санкцій за неподання, несвоєчасне подання, подання не за встановленою формою звітності, передбаченої Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 11.12.2019 № 0094154205 залишено без змін, а скаргу ФОП ОСОБА_1 від 20.12.2019 № 2019/12/19-1 в частині оскарження зазначених виконавчих документів - без задоволення (а.с. 79-81).

Позивач, вважаючи протиправними дії відповідача щодо проведення перевірки, порушенням встановленої процедури проведення такої перевірки, а рішення, прийняті за наслідком її проведення протиправними та такими, що підлягають скасуванню, звернувся до суду з даним позовом.

Приймаючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржувані рішення прийняті відповідачем на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, відтак, скасуванню не підлягають. При цьому, судом констатовано відсутність процедурних порушень відповідачем під час проведення перевірки.

З висновком суду першої інстанції колегія суддів не може не погодитись, з огляду на наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.

Щодо вимоги про визнання протиправними дій Головного управління ДПС у м. Києві по проведенню перевірки ОСОБА_1 , результати якої оформлено актом від 27.11.2019 №613/26-15-42-05-30-2487705035 (зі змінами внесеними листом відповідача від 04.12.2019 № 15759/ФОП/26-15-42-05-27).

Обґрунтовуючи протиправність дій контролюючого органу, апелянт вказує на те, що в порушення вимог ПК України відповідачем замість виїзної перевірки проведено невиїзну. Посилаючись на правові позиції Верховного Суду, викладені у постановах від 24.01.2019 у справі № 805/1941/17-а та від 13.06.2019 у справі № 825/1747/17, апелянт вважає, що перевірка є незаконною, відповідно висновки останньої не можуть бути покладені в основу оскаржуваних рішень.

Надаючи правову оцінку доводам апелянта, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20 ПК України контролюючі органи мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.

Посадові та службові особи контролюючих органів зобов`язані, зокрема, дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами; не допускати порушень прав та охоронюваних законом інтересів громадян, підприємств, установ, організацій (підпункти 21.1.1, 21.1.4 пункту 21.1 статті 21 ПК України).

Глава 8 розділу II ПК України визначає види перевірок, які можуть бути проведені контролюючими органами, а також порядок та процедуру їх проведення. Зокрема, встановлюється чітке розмежування щодо порядку допуску до виїзних та невиїзних перевірок, а також щодо місця проведення зазначених перевірок.

При цьому приписи ПК України в цій частині установлюють і певні правила поведінки при здійсненні перевірки як для суб`єкта владних повноважень, так і для платника податків, чітке дотримання яких вимагається задля забезпечення балансу між публічними і приватними інтересами.

Допуск посадових осіб контролюючих органів до проведення документальної планової/позапланової виїзної перевірки здійснюється згідно зі статтею 81 цього Кодексу. Документальна планова/позапланова невиїзна перевірка здійснюється у порядку, передбаченому статтею 79 цього Кодексу (пункт 77.6 статті 77, пункт 78.5 статті 78 ПК України).

Стаття 81 ПК України визначає умови та порядок допуску посадових осіб контролюючих органів до проведення документальних виїзних та фактичних перевірок.

Абзацами першим-четвертим підпункту 81.1 статті 81 ПК України встановлено, що посадові особи контролюючого органу мають право приступити до проведення документальної виїзної перевірки, фактичної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим Кодексом, та за умови пред`явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, таких документів:

направлення на проведення такої перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, реквізити наказу про проведення відповідної перевірки, найменування та реквізити суб`єкта (прізвище, ім`я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) або об`єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична), підстави, дата початку та тривалість перевірки, посада та прізвище посадової (службової) особи, яка проводитиме перевірку. Направлення на перевірку у такому випадку є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, що скріплений печаткою контролюючого органу;

копії наказу про проведення перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, найменування та реквізити суб`єкта (прізвище, ім`я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) та у разі проведення перевірки в іншому місці - адреса об`єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична перевірка), підстави для проведення перевірки, визначені цим Кодексом, дата початку і тривалість перевірки, період діяльності, який буде перевірятися. Наказ про проведення перевірки є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу та скріплення печаткою контролюючого органу;

службового посвідчення осіб, які зазначені в направленні на проведення перевірки.

Таким чином, у посадових осіб контролюючого органу виникає право на проведення документальної планової/позапланової виїзної перевірки, фактичної перевірки за сукупності двох умов: наявності визначених законом підстав для її проведення (правова підстава) та надіслання/пред`явлення оформлених відповідно до вимог ПК України направлення і наказу на проведення перевірки, а також службового посвідчення осіб, які зазначені в направленні на проведення перевірки (формальна підстава).

При цьому абзац п`ятий підпункту 81.1 статті 81 ПК України визначає, що у разі непред`явлення або ненадіслання у випадках, визначених цим Кодексом, платнику податків (його посадовим (службовим) особам або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції) цих документів або пред`явлення зазначених документів, що оформлені з порушенням вимог, встановлених цим пунктом, є підставою для недопущення посадових (службових) осіб контролюючого органу до проведення документальної виїзної або фактичної перевірки.

Відмова платника податків та/або посадових (службових) осіб платника податків (його представників або осіб, які фактично проводять розрахункові операції) від допуску до перевірки на інших підставах, ніж визначені в абзаці п`ятому цього пункту, не дозволяється (абзац шостий підпункту 81.1 статті 81 ПК України).

Зі змісту наведених правових норм вбачається, що законодавцем встановлено випадки, коли платник податків може скористатись правом недопуску посадових осіб контролюючого органу до перевірки:

- непред`явлення або ненадіслання у випадках, визначених цим Кодексом, платнику податків документів, визначених абзацами другим-четвертим пункту 81.1 статті 81 ПК України (направлення та наказу на проведення перевірки, службового посвідчення);

- оформлення документів, вказаних в абзацах другому-третьому пункту 81.1 статті 81 ПК України, з порушенням вимог, встановлених цим пунктом.

Разом з тим, недопуск посадових осіб контролюючого органу до проведення перевірки є правом, а не обов`язком платника податків, а тому реалізація права на судовий захист своїх прав та інтересів не може перебувати у залежності від використання особою своїх прав на їх позасудовий захист.

Положення статті 19 Конституції України встановлюють, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

При цьому кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (стаття 55 Конституції України).

Право на судовий захист відображене і у частині першій статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до якої кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Завданням адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Відповідно, у випадку звернення зацікавленої особи з позовом до суду, адміністративний суд повинен надати правову оцінку діям суб`єкта владних повноважень при прийнятті того чи іншого рішення та перевірити його відповідність критеріям правомірності, які пред`являються до рішень суб`єктів владних повноважень та які закріплені у статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

В контексті викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що незалежно від прийнятого платником податків рішення про допуск (недопуск) посадових осіб до перевірки, оскаржуючи в подальшому наслідки проведеної контролюючим органом перевірки у вигляді податкових повідомлень-рішень та інших рішень, платник податків не позбавлений можливості посилатись на порушення контролюючим органом вимог законодавства щодо проведення такої перевірки, якщо вважає, що вони зумовлюють протиправність таких податкових повідомлень-рішень.

Така правова позиція відповідає завданням та основним засадам адміністративного судочинства, закріпленим у статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, та висновкам Верховного Суду, викладеним у постанові від 21.02.2020 у справі № 826/17123/18.

Як вбачається з матеріалів справи, наказом Головного управління ДПС у м. Києві від 15.11.2019 № 3373 на підставі пп. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75, пп. 78.1.7 п. 78.1 ст. 78, п. 82.2 ст. 82 ПК України, п. 2 ст. 13 Закону України «Про збір та обік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», у зв`язку з проведенням державної реєстрації припинення платника податків, наказано провести документальну позапланову виїзну перевірку платника податків ОСОБА_1 з 18.11.2019 по дату завершення перевірки, тривалістю 3 робочі дні.

Позивач не оскаржує законність підстав призначення перевірки, натомість вказує, що замість виїзної перевірки проведено невиїзну.

За визначенням пп. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75 ПК України документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов`язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Документальна планова перевірка проводиться відповідно до плану-графіка перевірок.

Документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи контролюючого органу і проводиться за наявності хоча б однієї з підстав, визначених цим Кодексом.

Документальною виїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться за місцезнаходженням платника податків чи місцем розташування об`єкта права власності, стосовно якого проводиться така перевірка.

Документальною невиїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться в приміщенні контролюючого органу.

Згідно з пп. 78.1.7 п. 78.1 ст. 78 ПК України документальна позапланова перевірка здійснюється за наявності хоча б однієї з таких підстав: розпочато процедуру реорганізації юридичної особи (крім перетворення), припинення юридичної особи або підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця, закриття постійного представництва чи відокремленого підрозділу юридичної особи, в тому числі іноземної компанії, організації, порушено провадження у справі про визнання банкрутом платника податків або подано заяву про зняття з обліку платника податків.

Пунктом 78.4 ст. 78 ПК України встановлено, що про проведення документальної позапланової перевірки керівник (його заступник або уповноважена особа) контролюючого органу приймає рішення, яке оформлюється наказом.

Право на проведення документальної позапланової перевірки платника податків надається лише у випадку, коли йому до початку проведення зазначеної перевірки вручено у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу, копію наказу про проведення документальної позапланової перевірки.

Допуск посадових осіб контролюючих органів до проведення документальної позапланової виїзної перевірки здійснюється згідно із статтею 81 цього Кодексу. Документальна позапланова невиїзна перевірка здійснюється у порядку, передбаченому статтею 79 цього Кодексу (п. 78.5 ст. 78 ПК України).

Особливості проведення документальних невиїзних перевірок визначено ст. 79 ПК України.

Так, згідно з п. 79.1 ст. 79 ПК України документальна невиїзна перевірка здійснюється у разі прийняття керівником (його заступником або уповноваженою особою) контролюючого органу рішення про її проведення та за наявності підстав для проведення документальної перевірки, визначених статтями 77 та 78 цього Кодексу. Документальна невиїзна перевірка здійснюється на підставі зазначених у підпункті 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 цього Кодексу документів та даних, наданих платником податків у визначених цим Кодексом випадках, або отриманих в інший спосіб, передбачений законом.

Відповідно до п. 79.2 ст. 79 ПК України документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами контролюючого органу виключно на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, та за умови вручення платнику податків (його представнику) у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу, копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки.

Виконання умов цієї статті надає посадовим особам контролюючого органу право розпочати проведення документальної невиїзної перевірки.

Пунктом 79.3 ст. 79 ПК України передбачено, що присутність платників податків під час проведення документальних невиїзних перевірок не обов`язкова.

З аналізу наведених норм вбачається, що відмінність процедури проведення документальної виїзної та документальної невиїзної перевірки полягає у місці проведення перевірки, порядку повідомлення платника податку про проведення перевірки та участі платника податку під час її проведення перевірки.

Таким чином, документальна позапланова виїзна перевірка проводиться за місцезнаходженням платника податків чи місцем розташування об`єкта права власності, стосовно якого проводиться така перевірка, на підставі наказу керівника контролюючого органу та за наявності підстав для її проведення.

Так, ПК України не передбачено право посадових осіб контролюючого органу на проведення документальної позапланової виїзної перевірки в приміщенні податкової органу.

Поряд з цим, колегія суддів звертає увагу на положення п. 20.1.13 п. 20.1 ст. 20 ПК України, якими визначено, що контролюючі органи мають право доступу під час проведення перевірок до територій, приміщень (крім житла громадян) та іншого майна, що використовуються для провадження господарської діяльності та/або є об`єктами оподаткування, або використовуються для отримання доходів (прибутку), або пов`язані з іншими об`єктами оподаткування та/або можуть бути джерелом погашення податкового боргу.

У даному випадку, виїзна перевірка не могла бути проведена за місцем здійснення підприємницької діяльності позивача: АДРЕСА_1 , позаяк вказане місце збігається з місцем проживання останнього.

У свою чергу, позивачем не заперечується ні факт вручення останньому наказу від 15.11.2019 № 3373, направлення на перевірку, ні факт особистої присутності під час проведення перевірки.

Крім того, жодних заперечень на акт перевірки позивачем подано не було. Акт перевірки отримано представником позивача без жодних зауважень.

Також, слід звернути увагу, що під час адміністративного оскарження рішень контролюючого органу, позивач взагалі не порушував питання щодо протиправності проведеної перевірки.

Колегія суддів зауважує, що матеріалами справи та змістом акта перевірки підтверджено, що відповідачем не було обмежено позивача у прийнятті участі при проведенні перевірки (дослідження документів, які підтверджують господарську діяльність позивача, та інших документів, які стали підставою для встановлених порушень), так як така перевірка проводилась з дотриманням норм ПК України та з урахуванням п. 20.1.13 п. 20.1 ст. 20 ПК України.

При цьому, висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 24.01.2019 у справі № 805/1941/17-а та від 13.06.2019 у справі № 825/1747/17, не можуть бути враховані, оскільки у даних справах було встановлено, що платників податків не було ознайомлено з наказом про невиїзну перевірку, відомостями про дату її початку та місце проведення у встановлений законом спосіб до її початку.

Зважаючи на викладене у сукупності, та враховуючи, що позивачеві був вручений наказ на проведення перевірки, відповідне направлення, особисту присутність останнього під час проведення перевірки, а також те, що місце здійснення підприємницької діяльності є фактичне місце проживання платника податків, колегія суддів вважає, що під час проведення перевірки контролюючим органом не було допущено процедуру проведення перевірки.

Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з позицією суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову з підстав протиправності перевірки та протиправності дій контролюючого органу під час її проведення.

Перевіряючи податкові повідомлення-рішення від 11.12.2019 № 0094164205 та № 0094174205 на відповідність вимогам ч. 2 ст. 2 КАС України, апеляційним судом встановлено наступне.

Підставою для донарахування позивачеві податку на доходи фізичних осіб та військового збору, а також застосування штрафних санкцій, став висновок контролюючого органу про завищення позивачем валових витрат за 2016 рік за рахунок включення до складу витрат, які не підтверджені документально на суму 70000,00 грн.

Як зазначено у акті перевірки, платником податків до перевірки було надано лише акти приймання-передачі послуг, складені за результатами господарських операцій ФОП ОСОБА_1 з ФОП ОСОБА_4 та ФОП ОСОБА_5 , без документального підтвердження оплати послуг. Також, у акті зазначено, що до перевірки платником податків не було надано договорів, на виконання яких було складено акти.

Відповідно до частини другої статті 3 Господарського кодексу України (в редакції чинній на момент виникнення спірних відносин; далі - ГК України) господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб`єкти підприємництва - підприємцями.

Підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку (статті 42 ГК України).

Порядок оподаткування доходів, отриманих фізичною особою - підприємцем від провадження господарської діяльності, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування, визначено статтею 177 ПК України.

За визначенням пункту 177.1 вказаної статті Кодексу (в редакції, чинній на момент здійснення господарських операцій) доходи фізичних осіб - підприємців, отримані протягом календарного року від провадження господарської діяльності, оподатковуються за ставкою, визначеною пунктом 167.1 статті 167 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 177.2 статті 177 ПК України об`єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов`язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.

Відповідно до пункту 177.4 статті 177 ПК України до переліку витрат, безпосередньо пов`язаних з отриманням доходів, належать:

витрати, до складу яких включається вартість сировини, матеріалів, товарів, що утворюють основу для виготовлення (продажу) продукції або товарів (надання робіт, послуг), купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів, палива й енергії, будівельних матеріалів, запасних частин, тари й тарних матеріалів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об`єкта витрат;

витрати на оплату праці фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з таким платником податку (далі - працівники), які включають витрати на оплату основної і додаткової заробітної плати та інших видів заохочень і виплат виходячи з тарифних ставок, у вигляді премій, заохочень, відшкодувань вартості товарів (робіт, послуг), витрати на оплату за виконання робіт, послуг згідно з договорами цивільно-правового характеру, будь-яка інша оплата у грошовій або натуральній формі, встановлена за домовленістю сторін (крім сум матеріальної допомоги, які звільняються від оподаткування згідно з нормами цього розділу); обов`язкові виплати, а також компенсація вартості послуг, які надаються працівникам у випадках, передбачених законодавством, внески платника податку на обов`язкове страхування життя або здоров`я працівників у випадках, передбачених законодавством;

суми єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірах і порядку, встановлених законом;

інші витрати, до складу яких включаються витрати, що пов`язані з веденням господарської діяльності, які не зазначені в підпунктах 177.4.1-177.4.3 цього пункту, до яких відносяться витрати на відрядження найманих працівників, на послуги зв`язку, реклами, плати за розрахунково-касове обслуговування, на оплату оренди, ремонт та експлуатацію майна, що використовується в господарській діяльності, на транспортування готової продукції (товарів), транспортно-експедиційні та інші послуги, пов`язані з транспортуванням продукції (товарів), вартість придбаних послуг, прямо пов`язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг.

Отже документально підтверджені витрати підприємця, перелік яких наведений у цій нормі, якщо ці витрати пов`язані з провадженням господарської діяльності, відносяться до складу витрат такого суб`єкта господарювання. Такі витрати підприємця можуть враховуватись при визначенні оподатковуваного доходу.

З метою оподаткування під господарською діяльністю розуміється діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами (підпункт 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України).

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Так, на підтвердження правомірності формування витрат у 2016 році, позивачем до матеріалів справи додано акти приймання-передачі послуг:

- від 22.10.2015, відповідно до якого ФОП ОСОБА_4 надав, а ФОП ОСОБА_1 прийняв послуги з макетування та дизайну навчальних матеріалів для проведення семінарів «Як боротися з викрадачами часу», «Золоті правила планування часу», вартість яких становить 6450,00 грн;

- від 03.11.2015, відповідно до якого ФОП ОСОБА_4 надав, а ФОП ОСОБА_1 прийняв послуги з макетування та дизайну навчальних матеріалів для проведення семінарів «Команда та стилі лідерства», «Мотивація у команді», вартість яких становить 3450,00 грн;

- від 24.11.2015, відповідно до якого ФОП ОСОБА_4 надав, а ФОП ОСОБА_1 прийняв послуги з макетування та дизайну навчальних матеріалів для проведення семінарів «Як створювати час», вартість яких становить 2000,00 грн;

- від 22.12.2015, відповідно до якого ФОП ОСОБА_4 надав, а ФОП ОСОБА_1 прийняв послуги з макетування та дизайну навчальних матеріалів для проведення семінарів «Як встигнути все зробити та своєчасно закінчити свій робочий день», вартість яких становить 2500,00 грн;

- від 22.01.2016, відповідно до якого ФОП ОСОБА_4 надав, а ФОП ОСОБА_1 прийняв послуги з макетування та дизайну навчальних матеріалів для проведення семінарів «Постановка цілей та формулювання завдань», вартість яких становить 2000,00 грн;

- від 29.02.2016, відповідно до якого ФОП ОСОБА_4 надав, а ФОП ОСОБА_1 прийняв послуги з макетування та дизайну навчальних матеріалів для проведення семінарів «Встановлення пріоритетів», «Що таке планування», «Різновиди підходів до планування», вартість яких становить 5500,00 грн;

- від 23.06.2016, відповідно до якого ФОП ОСОБА_4 надав, а ФОП ОСОБА_1 прийняв послуги з макетування та дизайну навчальних матеріалів для проведення семінарів «Важливість своєчасного оцінювання», вартість яких становить 2000,00 грн;

- від 21.04.2016, відповідно до якого ФОП ОСОБА_4 надав, а ФОП ОСОБА_1 прийняв послуги з макетування та дизайну навчальних матеріалів для проведення семінарів «Команда та її оточення», вартість яких становить 2200,00 грн;

- від 31.05.2016, відповідно до якого ФОП ОСОБА_4 надав, а ФОП ОСОБА_1 прийняв послуги з макетування та дизайну навчальних матеріалів для проведення семінарів «В чому цінність команди?», вартість яких становить 2000,00 грн;

- від 24.06.2016, відповідно до якого ФОП ОСОБА_4 надав, а ФОП ОСОБА_1 прийняв послуги з макетування та дизайну навчальних матеріалів для проведення семінарів «Команда за роботою», «Особистість, задача та команда», вартість яких становить 5500,00 грн;

- від 22.10.2015, відповідно до якого ФОП ОСОБА_5 надав, а ФОП ОСОБА_1 прийняв послуги з оренди приміщення для проведення семінарів «Як боротися з викрадачами часу», «Золоті правила планування часу», вартість яких становить 8000,00 грн;

- від 03.11.2015, відповідно до якого ФОП ОСОБА_5 надав, а ФОП ОСОБА_1 прийняв послуги з оренди приміщення для проведення семінарів «Команда та стилі лідерства», «Мотивація у команді», вартість яких становить 4000,00 грн;

- від 24.11.2015, відповідно до якого ФОП ОСОБА_5 надав, а ФОП ОСОБА_1 прийняв послуги з оренди приміщення для проведення семінарів «Як створювати час», вартість яких становить 2000,00 грн;

- від 22.12.2015, відповідно до якого ФОП ОСОБА_5 надав, а ФОП ОСОБА_1 прийняв послуги з оренди приміщення для проведення семінарів «Як встигнути все зробити та своєчасно закінчити свій робочий день», вартість яких становить 3000,00 грн;

- від 22.01.2016, відповідно до якого ФОП ОСОБА_5 надав, а ФОП ОСОБА_1 прийняв послуги з оренди приміщення для проведення семінарів «Постановка цілей та формулювання завдань», вартість яких становить 2500,00 грн;

- від 29.02.2016, відповідно до якого ФОП ОСОБА_5 надав, а ФОП ОСОБА_1 прийняв послуги з оренди приміщення для проведення семінарів «Встановлення пріоритетів», «Що таке планування», «Різновиди підходів до планування», вартість яких становить 6000,00 грн;

- від 23.03.2016, відповідно до якого ФОП ОСОБА_5 надав, а ФОП ОСОБА_1 прийняв послуги з оренди приміщення для проведення семінарів «Важливість своєчасного оцінювання», вартість яких становить 2500,00 грн;

- від 21.04.2016, відповідно до якого ФОП ОСОБА_5 надав, а ФОП ОСОБА_1 прийняв послуги з оренди приміщення для проведення семінарів «Команда та її оточення», вартість яких становить 2700,00 грн;

- від 31.05.2016, відповідно до якого ФОП ОСОБА_5 надав, а ФОП ОСОБА_1 прийняв послуги з оренди приміщення для проведення семінарів «В чому цінність команди?», вартість яких становить 2500,00 грн;

- від 24.06.2016, відповідно до якого ФОП ОСОБА_5 надав, а ФОП ОСОБА_1 прийняв послуги з оренди приміщення для проведення семінарів «Команда за роботою», «Особистість, задача та команда», вартість яких становить 6000,00 грн.

Досліджуючи матеріали справи та в контексті викладеного нормативного регулювання спірних правовідносин, колегія суддів зауважує, що складені за результатами господарських операцій первинні документи повинні підтверджувати і розкривати суть, внутрішню сторону господарських операцій, їх справжність, економічну вигоду (виправданість, ризик) і ділову мету. Щоб так кваліфікувати природу господарських операцій, необхідно послатися на допустимі та належні докази, якими засвідчується стан (якість) таких операцій.

Дійсно законодавством не встановлено конкретного переліку первинних документів, складенням яких мають опосередковуватись господарські операції. Однак критерієм можливості відображення операцій у податковому обліку є забезпечення підтвердження фактичного їх здійснення на підставі наявних документів.

Умовою належного документального підтвердження операцій є можливість зробити обґрунтований висновок про те, що витрати фактично понесені, а роботи чи послуги виконані (надані). З цією метою первинні документи мають містити достатній обсяг інформації щодо змісту та суті наданих послуг, розкривати їх господарську доцільність.

Аналізуючи перелічені акти приймання-передачі послуг, колегія суддів зауважує, що зі змісту останніх неможливо ідентифікувати суть, внутрішню сторону господарських операцій, їх справжність, економічну вигоду (виправданість, ризик) і ділову мету.

Зокрема, зі змісту вказаних актів приймання-передачі послуг неможливо ідентифікувати ні форму та об`єм, в яких ФОП ОСОБА_4 надавались матеріали для проведення семінарів, ні місця проведення таких семінарів, які орендувались у ФОП ОСОБА_5 .

Також, в матеріалах справи відсутні докази того, що перелічені за актами семінари були взагалі проведені, що позивачем отримано дохід від їх проведення, що у свою чергу унеможливлює зробити висновок про пов`язаність понесених витрат перевіреного періоду з підприємницькою діяльністю позивача.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, про завищення позивачем у 2016 році витрат внаслідок включення до їх складу вартості придбаних послуг на загальну суму 70000,00 грн, які документально не підтверджені.

За наведених обставин, податкове повідомлення-рішення від 11.12.2019 № 0094164205 є правомірним та скасуванню не підлягає.

Відповідно пункту 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ Перехідних положень Податкового кодексу України тимчасово, до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України, встановлюється військовий збір.

Платниками збору є особи, визначені пунктом 162.1 статті 162 цього Кодексу.

Об`єктом оподаткування збором є доходи, визначені статтею 163 цього Кодексу.

Ставка збору становить 1,5 відсотка від об`єкта оподаткування, визначеного підпунктом 1.2 цього пункту.

Враховуючи, що судом підтверджено правомірність донарахування контролюючим органом податку на доходи фізичних осіб, податкове повідомлення-рішення від 11.12.2019 № 0094174205 не підлягає скасуванню як похідне від податкового повідомлення-рішення № 0094164205.

Щодо позовних вимог в частині визнання протиправними та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 11.12.2019 № Ф-131У та рішень від 11.12.2019 № 0094144205 та № 0094154205, колегія суддів зазначає наступне.

Зі змісту акта перевірки вбачається, що за період з 01.01.2011 по 30.09.2015, та за період з 01.10.2016 по 27.12.2017, позивач перебував на спрощеній системі оподаткування - єдиному податку. Звіти про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску за 2015-2016 роки подано до контролюючого органу своєчасно, але не за формою, встановленою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Також, перевіркою правильності визначення вартості документально підтверджених витрат, пов`язаних із здійсненням діяльності, встановлено: згідно наданих до перевірки первинних документів встановлено завищення валових витрат за 2015 рік за рахунок включення до складу витрат, які не підтверджені документально на суму 49550,00 грн, за 2016 рік за рахунок включення до складу витрат, які не підтверджені документально на суму 70000,00 грн.

Відповідно до податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку (форма 1 -ДФ) платнику податків виплачено дохід за ознакою 157 - Дохід, виплачений самозайнятій особі (підпункт 165.1.36 пункту 165.1 статті 165, статті 177та178 розділу IV ПК України) від Місії «Емануїл» та від Міжнародної громадської організації «Асоціація милосердя «Емануїл», по квартальним періодам за 2015 рік - 66006,00 грн, за 2016 рік - 95486,00 грн.

У графі 3 Звіту про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску за 2016 рік в таблиці 1 «Сума чистого доходу (прибутку), заявлена в податковій декларації/Самостійно визначена сума доходу/Частка розподіленого доходу» Звіту про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску (форма № Д5 річна), затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 14.04.2015 № 435 із змінами і доповненнями, платником податків, позивачем відображено суму отриманого доходу 95786,00грн.

Відповідно до первинних документів, наданих до перевірки, сума доходу складає 95486,00 грн (різниця в розмірі отриманого доходу в червні 2016 року в сумі 300,00 грн, фактично отримано дохід в червні 2016 року в сумі 37448,00 грн)

За результатами перевірки було встановлено ненарахування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за 2015 рік на суму 21469,56 грн, за 2016 рік на суму 15136,44 грн, чим порушено п. 8 ст. 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування».

Указані у сукупності обставини були підставою для прийняття оскаржуваних вимоги та рішень.

Відповідно до приписів п.п. 4 п. 2 ст. 6 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 8 липня 2010 року № 2464-VI, платник єдиного внеску зобов`язаний подавати звітність та сплачувати до органу доходів і зборів за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки, порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов`язкового державного соціального страхування. У разі надсилання звітності поштою вона вважається поданою в день отримання відділенням поштового зв`язку від платника єдиного внеску поштового відправлення із звітністю.

Згідно з п. 1 ч. 5 ст. 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» платниками єдиного соціального внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, та члени сімей цих осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності.

Відповідно до п. п. 1 п. 2 ст. 6 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Згідно з вимогами п. 11 ст. 8 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" єдиний внесок для платників, зазначених у пунктах 4 та 5 частини першої статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 34,7 відсотка та 22 відсотка з 01.01.2016 р. визначеної пунктами 2 та 3 частини першої статті 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.

Згідно з ч. 8 ст. 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця.

Відповідно до п. 2 розділу III « Порядку формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», затвердженого наказом Міністерства фінансів України 14 квітня 2015 року № 435 (у редакції наказу Міністерства фінансів України від 15 травня 2018 року № 511), далі Порядку, фізичні особи-підприємці, у тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, формують та подають до органів доходів і зборів Звіт самі за себе один раз на рік до 10 лютого року, що настає за звітним періодом.

Відповідно до п. 1 розділу IV Порядку, звіт формується на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких проводиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до Закону нараховується єдиний внесок.

Відповідно до п. 10 розділу IV Порядку, фізичні особи-підприємці, у тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, особи, які провадять незалежну професійну діяльність, члени фермерського господарства формують та подають самі за себе до органів доходів і зборів Звіт згідно з додатком 5 до цього Порядку.

Відповідно до абз. 2 п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за місяць, у якому отримано дохід (прибуток). У разі якщо платником не отримано доходи (прибутку) в звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але в розмірі, не більшому за максимальному величину бази нарахування єдиного внеску. При цьому суму єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску, встановленої законом.

Максимальна величина бази нарахування єдиного внеску з 01.09.2015 становить 23426,00 грн. Максимальна величина бази нарахування єдиного внеску з 01.01.2016 становить 34450,00 грн, з 01.05.2016 становить 36250,00 грн.

Матеріали справи не містять жодного доказу на спростування виявлених у ході перевірки порушень, що і не заперечується апелянтом у апеляційній скарзі.

Натомість, у апеляційній скарзі апелянт акцентує увагу, що рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 19.05.2020 у справі № 761/860/20 задоволено позовні вимоги позивача та скасовано постанову про накладення адміністративного стягнення, у зв`язку з тим, що вина позивача у вчиненні неналежного ведення обліку доходів і витрат та порушення порядку нарахування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є непідтвердженою. На переконання позивача, недоведеність вини позивача у вчиненні порушення порядку нарахування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, встановлене в рішенні суду по справі № 761/860/22, свідчить про відсутність вини позивача і у порушеннях, що стосуються єдиного внеску (ненарахування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за 2015-2016 роки та подання звітності не за формою) у даній справі.

Колегія суддів відхиляє наведені доводи позивача, з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 6 ст. 78 Кодексу адміністративного судочинства України вирок суду в кримінальному провадженні який набрав законної сили, є обов`язковим для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Отже, у даному випадку необхідно дослідити об`єктивну сторону діяння, встановлену рішенням Шевченківського районного суду м Києва від 19.05.2020 у справі № 761/860/20, та всі обставини на предмет обставин, які мають значення у цій справі.

Так, рішенням Шевченківського районного суду м Києва від 19.05.2020 у справі № 761/860/20, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 23.07.2020, позов ОСОБА_1 задоволено: скасовано постанову Головного управління ДПС у місті Києві від 20.12.2019 року № 67 про накладення адміністративного стягнення на ОСОБА_1 в сумі 680,00 грн; провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 164-1 та ч. 1 ст. 165-1 КУпАП - закрито.

Зі змісту вказаного рішення вбачається, що оскільки на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строки, передбачені ст. 38 КУпАП, закінчились, відповідач зобов`язаний був закрити провадження у справі щодо притягнення позивача до адміністративної відповідальності.

Враховуючи, що рішенням Шевченківського районного суду м Києва від 19.05.2020 у справі № 761/860/20 не встановлено відсутність або наявність у діях ОСОБА_1 вини, колегія суддів вважає, що вказане рішення не є преюдиційним та не спростовує порушень, встановлених у ході перевірки.

Також, колегія суддів відхиляє доводи апелянта про те, що надіслання 22.01.2020 позивачу Державною податковою службою України рішення № 2698/6/99-00-08-06-01-06 про залишення скарги без задоволення в частині оскарження вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 11.12.2019 № Ф-131У, рішень від 11.12.2019 № 0094144205 та № 0094154205 повинно мати наслідком припинення їх регулюючої дії, оскільки скарга вважається задоволеною на користь позивача.

Колегія суддів звертає увагу апелянта, що пунктом 1.3 статті 1 ПК України передбачено, що цей Кодекс не регулює питання погашення податкових зобов`язань або стягнення податкового боргу з осіб, на яких поширюються судові процедури, визначені Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", з банків, на які поширюються норми Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", та погашення зобов`язань зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, зборів на обов`язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій.

Колегія суддів вважає помилковим посилання апелянта на статтю 56 ПК України, позаяк процедуру подання та розгляду апаратом ДПС скарг на вимоги про сплату недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - вимога) та на рішення про нарахування пені та накладення штрафу та скарг банків на рішення про накладення фінансових санкцій (далі - рішення) визначає Порядок розгляду податковим органом скарг на вимоги про сплату недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та на рішення про нарахування пені та накладення штрафу, затверджений наказом Міністерства фінансів України від 09.12.2015 № 1124, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 03.02.2016 за № 178/28308.

Пунктом 1 розділу ІV вказаного Порядку передбачено, що контролюючий орган, який розглядає скаргу платника єдиного внеску, зобов`язаний прийняти вмотивоване рішення та надіслати його платнику єдиного внеску протягом 30 календарних днів, наступних за днем отримання скарги, на адресу платника єдиного внеску поштою з повідомленням про вручення або надати йому під підпис. Якщо протягом цього строку вмотивоване рішення контролюючим органом не надсилається платнику єдиного внеску, така скарга вважається повністю задоволеною на користь платника єдиного внеску.

Як вбачається з матеріалів справи, скарга позивача була зареєстрована в ДПС 24.12.2019, відтак, останнім днем розгляду скарги було 23.01.2020.

22.01.2020 рішенням Державної податкової служби України № 2698/6/99-00-08-06-01-06 скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення в частині оскарження вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 11.12.2019 № Ф-131У, рішень від 11.12.2019 № 0094144205 та № 0094154205.

Встановлені обставини спростовують доводи апелянта про те, що його скарга була розглянута з порушенням строку, встановленого для її розгляду.

Також, колегія суддів відхиляє доводи апелянта про невмотивованість рішення Державної податкової служби України від 22.01.2020 № 2698/6/99-00-08-06-01-06, оскільки указане рішення не було предметом розгляду даної справи.

Враховуючи викладене, а також зважаючи на те, що висновки перевірки знайшли своє підтвердження під час розгляду даного спору, колегія суддів вважає правомірним нарахування позивачеві єдиного внеску, у зв`язку з заниженням останнім суми чистого оподатковуваного доходу та нарахування штрафної санкції.

Також, позивачем не спростовано висновки акта перевірки в частині подання останнім звітів не за встановленою формою, відтак, застосування штрафної санкції на підставі п. 7 ч. 11 ст. 25 Закону № 2464, - є правомірним.

Судовою колегією враховується, що згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Отже, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що інші доводи апелянта не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, а тому судом до уваги не приймаються.

При цьому апеляційна скарга не містять посилання на обставини, передбачені статтями 317-319 Кодексу адміністративного судочинства України, за яких рішення суду підлягає скасуванню.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

За змістом частини 1 статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, в зв`язку з чим апеляційна скарга залишається без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст. ст. 229, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 328, 329 КАС України, суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 листопада 2022 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328, 329 КАС України.

Головуючий суддя А.Б. Парінов

Судді: О.О. Беспалов

В.Ю. Ключкович