Постанова

від 12.06.2024 по справі 910/16908/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" червня 2024 р. Справа№ 910/16908/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Вовка І.В.

суддів: Палія В.В.

Сибіги О.М.

секретар судового засідання: Михайленко С.О.

за участю:

прокурора - Танцюри О.Б.

представника позивача - Поліщук М.В.

представника відповідача - адвоката Кокоячук В.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Автосітіцентр"</a>

на рішення Господарського суду міста Києва від 12.01.2024

у справі № 910/16908/23 (суддя Морозов С.М.)

за позовом Керівника Святошинської прокуратури міста Києва,

в інтересах держави в особі Київської міської ради,

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Автосітіцентр"</a>,

про стягнення 501 783,22 грн, -

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2023 Керівник Святошинської прокуратури міста Києва звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом в інтересах держави в особі Київської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "Автосітіцентр"</a> про стягнення 501 783,22 грн, як безпідставно збережених коштів на підставі ст. 1212 ЦК України, оскільки в період з 03.08.2021 року по 07.09.2023 року відповідач безоплатно користувався земельною ділянкою за адресою: м. Київ, вул. Зодчих, 1.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття

Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.01.2024 у справі № 910/16908/23 позов задоволено повністю та стягнуто з відповідача на користь Київської міської ради суму коштів в розмірі 501 783,22 грн та витрати по сплаті судового збору в сумі 7 526,75 грн.

Суд першої інстанції виходив з того, що за період з 03.08.2021 по 07.09.2023 відповідач безоплатно за користувався земельною ділянкою площею 0,2420 га (кадастровий номер: 8000000000:75:318:0015) по вул. Зодчих, 1, внаслідок чого у нього виник обов`язок щодо сплати Київській міській раді безпідставно збережених коштів за користування цією земельною ділянкою за вказаний період в сумі 501 783,22 грн., а тому відповідач зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі ч. 1 ст. 1212 ЦК України.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

В апеляційній скарзі відповідач - ТОВ "Автосітіцентр" просить скасувати зазначене рішення господарського суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову в позові.

Апеляційна скарга мотивована тим, що оскаржуване рішення ухвалено судом без з`ясування обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Так, скаржник в апеляційній скарзі посилається на те, що суд першої інстанції не звернув увагу на те, що відповідачем вчинялись всі можливі дії укладання договору оренди спірної земельної ділянки, проте такий договір не укладено було саме через бездіяльність Київської міської ради, і на думку скаржника, саме Київська міська рада вчиняла дії щодо перешкоди товариству на сплату орендних платежів.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.03.2024, матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Автосітіцентр"</a> у судовій справі № 910/16908/23 передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя: Вовк І.В., судді: Сибіга О.М., Палій В.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 04.03.2024 витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали господарської справи № 910/16908/23.

14.03.2024 до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи № 910/16908/23.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 02.04.2024 відкрито апеляційне провадження у справі № 910/16908/23 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Автосітіцентр"</a> на рішення Господарського суду міста Києва від 12.01.2024 та розгляд справи призначено на 01 травня 2024 об 11 год. 00 хв.

01.05.2024 у судовому засіданні оголошено перерву та повідомлено учасників про те, що наступне судове засідання у справі № 910/16908/23 відбудеться 21 травня 2024 року.

21.05.2024 судове засідання у справі № 910/16908/23 не відбулось, в зв`язку з перебуванням головуючого судді ВОВКА Івана Володимировича на лікарняному.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 28.05.2024 розгляд справи № 910/16908/23 за апеляційною скаргою ТОВ "Автосітіцентр" на рішення Господарського суду міста Києва від 12.01.2024 призначено на 12 червня 2024 о 12 год. 00 хв.

Позиції учасників справи

У відзиві Святошинська прокуратура міста Києва просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення Господарського суду міста Києва від 12.01.2024 у справі № 910/16908/23 без змін, яка таке що винесене з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Київська міська рада не скористалась своїм правом та не подала до апеляційного господарського суду відзив на апеляційну скаргу відповідача.

Порядок розгляду апеляційної скарги

У судове засідання 12.06.2024 з`явився прокурор та представники сторін, надали пояснення по справі, зокрема, представник відповідача підтримав подану апеляційну скаргу та просив її задовольнити в повному обсязі.

Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшов до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом, 19.11.2019 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Маковецькою О.А. на підставі Договору купівлі-продажу будівлі №1610 від 19.11.2019 за ТОВ «Автосітіцентр» зареєстровано право власності на нежитлову будівлю КПП (літ.А), загальною площею 6,3 кв.м., яка знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Зодчих, 1.

Також, 19.11.2019 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Маковецькою О.А. на підставі Договору купівлі-продажу нежитлової будівлі №1608 від 19.11.2019 зареєстровано право власності на нежитлову будівлю виробничу ремтехмайстерню (літ.Б), загальною площею 15,4 кв.м., що розташована за адресою: м. Київ, вул. Зодчих, 1, за ТОВ «Автосітіцентр».

Крім того, 19.11.2019 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Маковецькою О.А. на підставі договору купівлі-продажу нежитлової будівлі №1609 від 19.11.2019 зареєстровано право власності на нежитлову будівлю матеріальний склад літ. В загальною площею 4,8 кв.м. за адресою: м. Київ, вул. Зодчих, 1, за ТОВ «Автосітіцентр».

Із матеріалів справи вбачається та як встановлено судом, зазначене нерухоме майно (нежитлові будівлі в літ. А, літ. Б. та літ. В) розташоване на земельній ділянці комунальної власності площею 0,2420 га із кадастровим номером 8000000000:75:318:0015, яка сформована 03.08.2021.

Рішенням Київської міської ради № 6387/6428 від 18.05.2023 зазначену земельну ділянку передано в оренду ТОВ «Автосітіцентр» на 15 років для експлуатації та обслуговування будівель і споруд транспортної інфраструктури (об`єктів дорожнього сервісу).

В подальшому, на підставі вказаного рішення, між Київською міською радою (орендодавець) та ТОВ «Автосітіцентр» (орендар) було укладено договір оренди земельної ділянки № 640 від 08.09.2023, відомості щодо права оренди внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (індексний номер рішення про державну реєстрацію прав: 69220565 від 08.09.2023; реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2793941880000).

Предметом позову у даній справі є вимоги прокурора заявлені до суду в нтересах держави в особі Київської міської ради до відповідача про стягнення безпідставно збережених коштів за користування земельною ділянкою за період з 03.08.2021 (дати формування земельної ділянки) по 07.09.2023 в сумі 501 783,22 грн.

Щодо питання представництва інтересів держави в особі Київської міської ради прокурором у суді у даній справі, суд першої інстанції зазначив наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Тобто імператив зазначеного конституційного положення встановлює обов`язок органів державної влади та їх посадових осіб дотримуватись принципу законності при здійсненні своїх повноважень, що забезпечує здійснення державної влади за принципом її поділу. Як підкреслив Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 01 квітня 2008 року № 4-рп/2008, неухильне додержання органами законодавчої, виконавчої та судової влади Конституції та законів України забезпечує реалізацію принципу поділу влади і є запорукою їх єдності, важливою передумовою стабільності, підтримання громадського миру і злагоди в державі.

Законом України від 02 червня 2016 року № 1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», який набрав чинності 30 вересня 2016 року, до Конституції України внесені зміни, а саме Конституцію доповнено статтею 131-1, пункт 3 частини першої якої передбачає, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Стаття 53 ГПК України встановлює, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Відповідно до частини четвертої статті 53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує: 1) в чому полягає порушення інтересів держави, 2) необхідність їх захисту, 3) визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає 4) орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у статті 23 Закону України «Про прокуратуру», ця стаття визначає, що представництво прокурором держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом (частина перша). Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (далі - компетентний орган), а також у разі відсутності такого органу (частина третя). Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень (абзаци перший - третій частини четвертої). У разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов`язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження (частина сьома).

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.

Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

Протиправна бездіяльність суб`єкта владних повноважень - це зовнішня форма поведінки (діяння) цього органу, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи в нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені. Для визнання бездіяльності протиправною недостатньо одного лише факту неналежного та/або несвоєчасного виконання обов`язкових дій. Важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов`язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були виконані чи були виконані з порушенням строків. Значення мають юридичний зміст, значимість, тривалість та межі бездіяльності, фактичні підстави її припинення, а також шкідливість бездіяльності для прав та інтересів заінтересованої особи.

У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень ст.2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 №3-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття "інтереси держави" висловив позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (п. 3 мотивувальної частини).

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді.

З урахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Таким чином, "інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація "інтересів держави", особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №806/1000/17, від 07.12.2018 у справі №924/1256/17).

Європейський Суд з прав людини неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі "Ф.В. проти Франції" від 31.03.2005).

Водночас Європейський Суд з прав людини також звертав увагу на категорії справ, де підтримка прокурора не порушує справедливого балансу. Так, у справі "Менчинська проти Російської Федерації" (рішення від 15.01.2009, заява №42454/02, п 35) Європейський Суд з прав людини висловив таку думку: "сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави".

Таким чином, можна дійти висновку, що наявність інтересів держави повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом.

У розумінні положень п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, прокурор може представляти інтереси держави в суді тільки у виключних випадках, які прямо передбачені законом. При цьому розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України).

Оскільки повноваження органів влади, зокрема, і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, тому суд згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах (наведену правову позицію викладено у п.50 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц).

Суд першої інстанції встановив, що зазначена земельна ділянка, на якій розташоване належне ТОВ "Автосітіцентр" нерухоме майно у спірний період, відноситься до комунальної власності територіальної громади міста Києва, а тому Київська міська рада має право пред`явлення позову до відповідача про стягнення коштів за користування земельною ділянкою у вигляді неодержаної орендної плати.

Проте, як встановлено судом за спірний період та до цього часу Київська міська рада не зверталась до господарського суду з відповідним позовом до відповідача, що свідчить про пасивну поведінку Київської міської ради щодо захисту інтересів територіальної громади міста Києва та стягнення коштів за користування земельною ділянкою у вигляді неодержаної орендної плати, що у свою чергу спричиняє втрати місцевого бюджету.

Отже, враховуючи те, що Київська міська рада неналежно виконує свої повноваження щодо стягнення плати за користування земельною ділянкою, у прокурора виникли обґрунтовані підстави для захисту інтересів держави та звернення до суду з відповідним позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини.

Враховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що прокурором обґрунтовано та з дотриманням вимог ст. 53 ГПК України та ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" подано позовну заяву в інтересах держави в особі Київської міської ради у даній справі про стягнення з відповідача спірної суми кошті за безпідставне користування земельною ділянкою у спірний період.

Із матеріалів справи вбачається та як встановлено судом, на час укладання між ТОВ «Автосітіцентр» (покупець) та ТОВ «Міськбуджитло» (продавець) договорів купівлі-продажу нерухомого майна від 19.11.2019, а також реєстрації права власності на це майно у Державному реєстрі речових прав, до ТОВ "Автосітіцентр" -відповідача не переходило право користування спірною земельною ділянкою (кадастровий номер 8000000000:75:318:0015), зворотного належними та допустимими доказами не доведено.

З огляду на наведене, судом першої інстанції правильно встановлено, що за спірний період з 03.08.2021 по 07.09.2023 ТОВ "Автосітіцентр" не було власником або постійним землекористувачем вказаної земельної ділянки, отже користувалося вказаною земельною ділянкою без достатньої правової підстави, а також не сплачувало плати за землю у формі земельного податку, так як не є власником або орендарем, однак зобов`язане було сплатити орендну плату за цей період.

При цьому, місцевий господарський суд встановив, що зазначена земельна ділянка площею 0,2420 га (кадастровий номер 8000000000:75:318:0015) за адресою : м. Київ, вул. Зодчих, 1 , як об`єкт цивільних прав сформована та зареєстрована у Державному земельному кадастрі з 03.08.2021, таким чином стягненню з відповідача підлягають кошти за недоотриману орендну плату, починаючи з 03.08.2021.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом, за спірний період з 03.08.2021 по 07.09.2023 нормативна грошова оцінка землі складає : 8 604 288 грн за період з 03.08.2021 по 31.12.2021, 9 464 716,80 грн за період з 01.01.2022 по 28.02.2022 та 10 884 424,32 грн за період з 01.01.2023 по 07.09.2023, відповідно до Методики нормативної грошової оцінки земельних ділянок, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України №1147 від 03.11.2021.

Таким чином, місцевий господарський суд дійшов правильного висновку про те, що розрахунок орендної плати за період з 03.08.2021 по 07.09.2023 за користування відповідачем земельною ділянкою площею 0,2420 га (кадастровий номер : 8000000000:75:318:0015) по вул. Зодчих, 1 становить 501 783,22 грн та обґрунтовано здійснено розрахунок орендної плати в розмірі 4 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, з урахуванням рішень Київради №24/24 від 24.12.2020 "Про бюджет міста Києва на 2021 рік", №3704/3745 "Про бюджет міста Києва на 2022 рік" та № 5828/5869 від 08.12.2022 «Про бюджет міста Києва на 2021 рік».

За таких обставин, місцевий господарський суд встановив, що ТОВ "Автосітіцентр", як фактичний користувач земельної ділянки, без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, отже відповідач зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі ч. 1 ст. 1212 ЦК України, зазначене підтверджується належними доказами та не спростовано відповідачем.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Статтею 14 Конституції України передбачено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

За ст. 93 Земельного кодексу України та статті 1 Закону України «Про оренду землі» оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Відповідно до ст. 96 Земельного кодексу України землекористувачі зобов`язані, зокрема, своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату.

Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою і відшкодування завданих збитків.

Згідно з ч. 1 ст. 122 Земельного кодексу України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Статтею 124 Земельного кодексу України визначено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав та оформлюються відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (ст. 126 Земельного кодексу України).

Поряд з цим відповідно до статті 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону. У разі надання земельної ділянки в оренду укладається договір оренди земельної ділянки, яким за положенням ч. 1 ст. 21 Закону України "Про оренду землі" визначається орендна плата за землю як платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

Податковим кодексом України встановлено, що плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності (підпункт 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України).

Таким чином, з урахуванням наведеного, плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель.

Разом з тим, главою 83 Цивільного кодексу України врегульовано відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення глави 83 цього Кодексу застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

За змістом положень глав 82 і 83 Цивільного кодексу України для деліктних зобов`язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна в набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов`язковим елементом настання відповідальності в деліктних зобов`язаннях. Натомість для кондикційних зобов`язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

Отже, обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна. Наведені висновки щодо застосування норм права викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц (провадження № 14-77цс18) та від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17 (провадження № 12-182гс18).

Зі змісту глави 15, статей 120, 125 Земельного кодексу України та положень статті 1212 Цивільного кодексу України випливає, що до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій розташований цей об`єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без оформленого права на цю ділянку (без укладеного договору оренди тощо) та недоотримання її власником доходів у виді орендної плати є за своїм змістом кондикційними. Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц (провадження № 14-77цс18), від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17 (провадження №12-182гс18) та від 13.02.2019 у справі № 320/5877/17 (провадження № 14-32цс19).

Отже, фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника земельної ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України (аналогічний правовий висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц (провадження № 14-77цс18) та від 20.09.2018 у справі № 925/230/17 (провадження № 12-188гс18).

Для вирішення спору щодо стягнення з власника об`єкта нерухомого майна, безпідставно збережених коштів орендної плати згідно із статтями 1212-1214 Цивільного кодексу України за фактичне користування без належних на те правових підстав земельною ділянкою комунальної власності, на якій цей об`єкт розташований необхідно, насамперед, з`ясувати: а) чи наявні правові підстави для використання земельної ділянки; б) яка площа земельної ділянки та чи є вона сформованою відповідно до вимог земельного законодавства; в) в якому розмірі підлягають відшкодуванню доходи, пов`язані із безпідставним збереженням майна, розраховані відповідно до вимог земельного законодавства, а саме на підставі нормативної грошової оцінки землі. Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 10.02.2020 у справі № 922/981/18, від 09.02.2021 у справі № 922/3617/19.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

З огляду на наведене та враховуючи те, що за період з 03.08.2021 по 07.09.2023 ТОВ "Автосітіцентр" використовувало спірну земельну ділянку за адресою: м. Київ, вул. Зодчих, 1, яка перебуває у комунальній власності, без належних правових підстав, а саме укладеного між ним та власником - Київською міською радою відповідного договору оренди, то Київська міська рада, як власник спірної земельної ділянки мала обґрунтовані сподівання на отримання орендної плати за використання цієї земельної ділянки, однак не змогла їх реалізувати внаслідок неоформлення між сторонами відносин щодо її використання в порядку, встановленому законом, суд першої інстанції, з яким погоджується апеляційний господарський суд дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь Київської міської ради 501 783,22 грн безпідставно збережених коштів орендної плати, на підставі ст. 1212 ЦК України, при цьому розмір цих вимог визначено арифметично правильно.

З оглядку викладеного, суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для скасування чи зміни оскаржуваного рішення Господарського суду міста Києва від 12.01.2024 у даній справі, при ухваленні якого, з огляду на встановлені судом обставини, відсутні порушення норм матеріального та процесуального права, а висновки суду зроблені на підставі повно та належно досліджених доказів із встановленням всіх необхідних обставин.

Доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків місцевого господарського суду.

У рішенні у справі "Серявін та інші проти України" Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Згідно з рішеннями Європейського суду з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України" та від 28.10.2010 у справі "Трофимчук проти України" п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім цього, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

У даній справі сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин згідно з нормами матеріального та процесуального права.

Згідно з ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до частини першої статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Суд першої інстанції повно і всебічно з`ясував обставини справи, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, дослідив та оцінив надані сторонами докази, правильно застосувавши норми права до спірних правовідносин, а тому рішення Господарського суду міста Києва від 12.01.2024 у даній справі законне та обґрунтоване, і підстав для його скасування або зміни не вбачається.

Таким чином, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Автосітіцентр"</a> задоволенню не підлягає, а рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін.

Судові витрати

Витрати по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги відповідно до статті 129 ГПК України покладаються судом на апелянта.

Враховуючи наведене та керуючись ст. ст. 129, 269, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Автосітіцентр"</a> залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 12.01.2024 у справі № 910/16908/23 залишити без змін.

Поновити дію рішення Господарського суду міста Києва від 12.01.2024 у справі № 910/16908/23.

Витрати по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю "Автосітіцентр"</a>.

Матеріали справи № 910/16908/23 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст. ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Постанова складена та підписана 27.06.2024.

Головуючий суддя І.В. Вовк

Судді В.В. Палій

О.М. Сибіга