Постанова

від 06.06.2024 по справі 504/40/19

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/1815/24

Справа № 504/40/19

Головуючий у першій інстанції Добров П. В.

Доповідач Сєвєрова Є. С.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.06.2024 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії:

головуючого судді Сєвєрової Є.С.,

суддів: Вадовської Л.М., Комлевої О.С.,

за участю секретаря Малюти Ю.С.,

учасники справи:

позивач Військовий прокурор Одеського регіону України, діючого в інтересах держави в особі: Міністерства оборони України, Квартирно експлуатаційного відділу міста Одеса, правонаступником якого є Одеське квартирно-експлуатаційне управління,

відповідач ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Лиманська районна державна адміністрація Одеської області,

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційніскарги ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 на рішення Комінтернівського районного суду Одеської області від 15.05.2023 у складі судді Доброва П.В.,

встановив:

У січні 2019 року Військовий прокурор Одеського регіону України діючий в інтересах держави в особі: Міністерства оборони України, Квартирно -експлуатаційного відділу міста Одеса звернувся до суду із позовною заявою, у якій з урахуванням заяви про зміну предмету позову просив суд:

- визнати незаконним та скасувати розпорядження Комінтернівської районної державної адміністрації від 11.03.2004 № 201 «Про видачу державних актів на право власності на земельні ділянки громадянам ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та іншим, згідно додатку для введення особистого селянського господарства на території Красносільскої сільської Ради» в частині, що стосується затвердження проекту відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства із земель запасу ОСОБА_6 , передачі ОСОБА_6 земельної ділянки із земель запасу у власність для ведення особистого селянського господарства;

- визнати недійсним державний акт серії ЯА № 163002 від 16.11.2004 на право власності на земельну ділянку площею 1 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 5122782600:01:001:0088, виданий Лиманською (Комінтернівською) районною державною адміністрацією Одеської області ОСОБА_6 на підставі розпорядження Лиманської (Комінтернівської) районної державної адміністрації Одеській області № 201 від 11.03.2004;

- зобов`язати ОСОБА_1 повернути за актом прийому передачі державі в особі квартирно-експлуатаційного відділу м. Одеси частки земельної ділянки, кадастровий номер 51227826:01:001:0088, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , межі якої визначено у державному акті серії ЯА № 163002 від 16.11.2004;

- зобов`язати ОСОБА_2 повернути за актом прийому-передачі державі в особі квартирно-експлуатаційного відділу м. Одеси 3/10 частки земельної ділянки, кадастровий номер 5122782600:01:001:0088, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , межі якої визначено у державному акті серії ЯА № 163002 від 16.11.2004;

- зобов`язати ОСОБА_3 повернути за актом прийому-передачі державі в особі квартирно-експлуатаційного відділу м. Одеси 2/10 частки земельної ділянки, кадастровий номер 5122782600:01:001:0088, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , межі якої визначено у державному акті серії ЯА № 163002 від 16.11.2004.

Рішенням Комінтернівського районного суду Одеської області від 15.05.2023 позов Керівника Одеської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону, діючого в інтересах держави в особі: Міністерства оборони України, Квартирно-експлуатаційного відділу міста Одеса задоволено.

Не погодившись з вищевказаним рішенням суду, ОСОБА_3 та ОСОБА_2 подали апеляційну скаргу, у якій посилаючись на порушення судом норм процесуального та неправильне застосування норм матеріального права, просять суд скасувати рішення Комінтернівського районного суду Одеської області від 15.05.2023 про:

-визнання та скасування розпорядження Комінтернівській районної державної адміністрації від 11.03.2004 № 201;

-визнання недійсним та скасування державного акту серії ЯА № 163002 від 16.11.2004 на право власності на земельну ділянку площею 1 га, розташовану за адресою: Одеська область, Лиманський район, територія Красносільської сільської ради, земельна ділянка № НОМЕР_1 , кадастровий номер 5122782600:01:001:0088, виданого Лиманською (Комінтернівською) районною державною адміністрацією Одеської області 16.11.2004 на ім`я ОСОБА_6 ;

-усунення перешкод Міністерству оборони України в особі Квартирно експлуатаційного відділу м. Одеси;

-повернення за актом прийому передачі державі в особі Квартирно експлуатаційного відділу м. Одеси 2/10 частки та 3/10 частки земельної ділянки, кадастровий номер 5122782600:01:001:0088, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , межі якої визначено у державному акті серії ЯА № 163002 від 16.11.2004 і ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог позивачам відмовити повністю.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги скаржники зазначають, що є сумніви щодо правосуб`єктності позивачів щодо їх створення у законний спосіб та що вони є належними власниками майна у вигляді оспорюваної земельної ділянки і чи є у них право вимоги. Крім того, наголошують, що позивач звернувся до суду із пропуском строку позовної давності.

У відзивах на апеляційну скаргу ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , Міністерство оборони України та Одеське квартино - експлуатаційне управління, посилаючись на її необґрунтованість, просять суд апеляційну скаргу ОСОБА_3 та ОСОБА_2 залишити без задоволення, а рішення Комінтернівського районного суду Одеської області від 15.05.2023 без змін.

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 27.12.2023 клопотання Одеського квартирно- експлуатаційного управління задоволено, замінено у справі № 504/40/19 позивача - Квартирно-експлуатаційний відділ м. Одеса на його правонаступника Одеське квартирно-експлуатаційне управління.

Крім того, не погодившись з вищевказаним рішенням суду, 21.03.2024 ОСОБА_1 також подала апеляційну скаргу, у якій посилаючись на порушення судом норм процесуального та неправильне застосування норм матеріального права, просить суд скасувати рішення Комінтернівського районного суду Одеської області від 15.05.2023 та ухвалити по справі нове про відмову у задоволенні позову.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції не надав оцінки в оскаржуваному судовому рішенні та не врахував наявні в матеріалах справи подані відповідачами заяви про застосування строку позовної давності та розглянув справу без здійснення належним чином повідомлення ОСОБА_1 . Зазначає, що прокурором тричі подавалися заяви про зміну предмету позову, проте жодної ухвали суду першої інстанції щодо прийняття вказаних заяв до розгляду, судом не здійснено. Крім того, на думку скаржниці, прокурор подавши вказані заяви, фактично доповнив позов новими вимогами з іншим предметом та іншими підставами, заявивши цілком новий позов як за предметом, так і за підставами, що не передбачено ЦПК України.

У відзивах на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , Міністерство оборони України, Одеське квартино - експлуатаційне управління та Одеська спеціалізована прокуратура у сфері оборони, посилаючись на її необґрунтованість, просять суд апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Комінтернівського районного суду Одеської області від 15.05.2023 без змін.

В судове засідання, призначене на 06.06.2024 з`явилися: представник скаржниці ОСОБА_1 адвокат Счастлівцева Л.В., прокурор ОСОБА_7 , представник Одеського квартирно-експлуатаційного управління Негода Л.П. та представник Міністерства оборони України Дубчак Д.В.

Скаржники ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та представник Одеської районної державної адміністрації Одеської області до суду не з`явилися, хоча були повідомлені належним чином, у відповідності до вимогст. 128-130 ЦПК України, що підтверджується письмовими матеріалами справи. Заяв або клопотань про відкладення розгляду справи до суду не направили.

Статтею 372 ЦПК Українипередбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи, наведенні в апеляційних скаргах, пояснення сторін, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, апеляційний суд приходить до наступних висновків.

Згідност. 263 ЦПК Українисудове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване рішення суду зазначеним вимогам не в повній мірі відповідає, з огляду на наступне.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до державного акту на право постійного користування землею серії Б № 031728, виданого в 1983 році Чабанській Квартирна-експлуатаційній частині району, правонаступником якої є Квартирна-експлуатаційний відділ м. Одеса, що встановлено рішенням господарського районного суду Одеській області від 24.12.2009 у справі № 30/110/-09-3308, виконавчим комітетом Комінтернівської районної ради народних депутатів Одеської області було надано у постійне та безоплатне користування земельні ділянки, загальною площею 4382,6 га, до складу якої увійшла земельна ділянка військового містечка НОМЕР_2 площею 71,8 га, яка розташована на території Красносільської сільської Ради Лиманського району Одеській області.

Розпорядженням Комінтернівській районної державної адміністрації від 11.03.2004 № 201 «Про видачу державних актів на право власності на земельні ділянки громадянам ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та іншим, згідно додатку для ведення особистого селянського господарства на території Красносільської сільської ради» затверджено проект відведення земельної ділянки та передано у власність фізичній особам для ведення особистого селянського господарства із земель запасу на території Красносільської сільської ради земельні ділянки площею по 1 га, загальною площею 4 га.

На підставі зазначеного розпорядження Лиманською РДА було видано громадянину ОСОБА_6 державний акт серії ЯА № 163002 від 16.11.2004 на право власності на земельну ділянку площею 1 га, кадастровий номер 51122782600:01:001:0088 (за адресою: Одеська область, Лиманський район, територія Красносільської сільської Ради, земельна ділянка № 2)

Згідно з експертним висновком від 10.08.2016 № 193/16 у справі Господарського суду Одеській області № 916/1651/13 за позовом військової прокуратури Одеського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, КЕВ м. Одеси до Лиманської РДА про визнання незаконним та скасування розпорядження від 11.03.2004 № 201, було встановлено, що земельна ділянка надана у власність ОСОБА_6 , за кадастровим номером 5122782600:01:00:0088, розташована у межах державного акту на право користування Б № 031728 виданого Чабанській квартирно-експлуатаційній частині у 1983 році, тобто в межах земельної ділянки військового містечка НОМЕР_2 .

Судом встановлено, що згідно довідки відділу адресної довідкової роботи ГУ ДМС України в Одеській області № 7735 від 26.0.2013 ОСОБА_6 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

За життя ОСОБА_6 продав спірну земельну ділянку ОСОБА_8 , ОСОБА_2 і ОСОБА_3 за договором купівлі-продажу земельної ділянки серія ВЕК 795075 від 04.05.2007, посвідченим приватним нотаріусом Комінтернівського районного нотаріального округу Одеської області Марченко О.М.

Згідно із зазначеним договором ОСОБА_8 придбала 1/2 спільної частки на земельну ділянку, ОСОБА_2 придбав 3/10 спільної частки на земельну ділянку, ОСОБА_3 придбала 2/10 спільної частки на земельну ділянку.

08.06.2015 ОСОБА_8 подарувала 1/2 частки на земельну ділянку ОСОБА_1 на підставі договору дарування частки земельної ділянки № НОМЕР_3 , посвідченого приватним нотаріусом Комінтернівського районного нотаріального округу Одеській області Марченко О.М.

Згідно з Державним реєстром речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкту нерухомого майна станом на 13.11.2018 земельна ділянка із кадастровим номером 5122782600:01:001:0088 перебуває у спільній часткові власності: ОСОБА_1 1/2 частки спірної земельної ділянки; ОСОБА_2 - 3/10 частки спірної земельної ділянки; ОСОБА_3 2/10 частки спірної земельної ділянки.

На час розгляду справи спірна земельна ділянка площею 1 га, яка належіть до земель військового містечка НОМЕР_2 перебуває у спільній частковій власності відповідачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

Задовольняючи позов, районний суд виходив з того, що розпорядження Лиманської РДА від 11.03.2004 № 201, на підставі якого фізичним особам було передано землі державної власності, які не можуть передаватись у комунальну власність, до яких зокрема належать землі оборони, крім земельних ділянок під об`єктами соціально-культурного, виробничого та житлового призначення є незаконним, а тому і державний акт серії ЯА № 163002 від 16.11.2004 на право власності на земельну ділянку виданий Лиманською (Комінтернівською) РДА Одеської області ОСОБА_6 на підставі вищевказаного розпорядження Лиманської (Комінтернівської) районної державної адміністрації Одеській області № 201 від 11.03.2004 також належить визнати незаконним та скасувати. Суд також дійшов висновку, що усунення перешкод позивачам у користуванні спірною земельною ділянкою шляхом її повернення у державну власність переслідує легітимну мету контролю за її використанням відповідно до загальних інтересів у тому, щоб таке використання відбувалося за цільовим призначенням, тому результат розгляду судом позову прокурора по суті не суперечить загальним принципам і критеріям правомірного позбавлення майна, закладеним у ст. 1 Першого протоколу Конвенції, у зв`язку із чим позовні вимоги прокурора є повністю обґрунтованими та доведеними.

Проте апеляційний суд не може погодитися із таким висновком районного суду, оскільки він не в повній мірі відповідає вимогам закону та фактичним обставинам справи, виходячи з наступного.

Так, відповідно до п. ,,а ч.1 ст.13 ЗК України до повноважень Кабінету Міністрів України в галузі земельних відносин належить, зокрема, розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

Згідно із ч.2 ст.18, п. ,,ж ч.1 ст.19 ЗК України категорії земель України мають особливий правовий режим. Землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії, зокрема, землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Статтею 20 Земельного кодексу України, у редакції, яка діяла станом на момент прийняття розпорядження Адміністрації від 11.03.2004 № 201, про передачу земельної ділянки у власність ОСОБА_6 державний акт серії ЯА № 163002 від 16.11.2004, передбачено, що віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об`єктів природоохоронного та історико-культурного призначення. Зміна цільового призначення земель, які перебувають у власності громадян або юридичних осіб, здійснюється за ініціативою власників земельних ділянок у порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Частинами 1 та 4 ст.77 ЗК України встановлено, що землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України. Порядок використання земель оборони встановлюється законом.

Відповідно до ч.1 ст.84 ЗК України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.

Пунктом ,,б ч.3 ст.84 ЗК України у редакції, яка діяла станом на момент прийняття розпорядження Адміністрації від 11.03.2004 № 201, встановлено, що до земель державної власності, які не можуть передаватись у комунальну власність, належать, зокрема, землі оборони, крім земельних ділянок під об`єктами соціально-культурного, виробничого та житлового призначення.

Частиною 1 ст.116 ЗК України у редакції, яка діяла станом на момент прийняття розпорядження Адміністрації від 11.03.2004 № 201, передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

Відповідно до п. ,,а ч.1 ст.141 ЗК України підставами припинення права користування земельною ділянкою є добровільна відмова від права користування земельною ділянкою.

Згідно ч.ч.1 та 2 ст.142 ЗК України у редакції, яка діяла станом на момент прийняття розпорядження голови Адміністрації від 11.03.2004 № 201, припинення права власності на земельну ділянку у разі добровільної відмови власника землі на користь держави або територіальної громади здійснюється за його заявою до відповідного органу. Органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування у разі згоди на одержання права власності на земельну ділянку укладають угоду про передачу права власності на земельну ділянку. Угода про передачу права власності на земельну ділянку підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

В ч.ч.3 та 4 ст.142 ЗК України закріплено, що припинення права постійного користування земельною ділянкою у разі добровільної відмови землекористувача здійснюється за його заявою до власника земельної ділянки. Власник земельної ділянки на підставі заяви землекористувача приймає рішення про припинення права користування земельною ділянкою, про що повідомляє органи державної реєстрації.

Частиною 2 ст.14 Закону України ,,Про Збройні Сили України від 06.12.1991 № 1934-XII у редакції, яка діяла станом на момент прийняття розпорядження голови Адміністрації від 11.03.2004 № 201, встановлено, що земля, води, інші природні ресурси, а також майно, закріплені за військовими частинами, військовими навчальними закладами, установами та організаціями Збройних Сил України, є державною власністю, належить їм на праві оперативного управління та звільняються від сплати усіх видів податків.

Відповідно до ст.1, ч.1 ст.2 Закону України ,,Про використання земель оборони від 27.11.2003 № 1345-IV землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України. Військовим частинам для виконання покладених на них функцій та завдань земельні ділянки надаються у постійне користування відповідно до вимог ЗК України.

Згідно із ч.2 ст.10 Закону України ,,Про оборону України від 06.12.1991 № 1932-XII у редакції, яка діяла станом на момент прийняття розпорядження голови Адміністрації від 11.03.2004 р. № 201, Міністерство оборони України, зокрема, здійснює управління переданим йому військовим майном і майном підприємств, установ та організацій, що належать до сфери його управління.

Статтею 1 Закону України ,,Про правовий режим майна у Збройних Силах України від 21.09.1999 № 1075-XIV встановлено, що військове майно це державне майно, закріплене за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України. До військового майна належать будинки, споруди, передавальні пристрої, всі види озброєння, бойова та інша техніка, боєприпаси, пально-мастильні матеріали, продовольство, технічне, аеродромне, шкіперське, речове, культурно-просвітницьке, медичне, ветеринарне, побутове, хімічне, інженерне майно, майно зв`язку тощо.

Частинами 1 та 2 ст.2 Закону України ,,Про правовий режим майна у Збройних Силах України від 21.09.1999 № 1075-XIV у редакції, яка діяла станом на момент прийняття розпорядження голови Адміністрації від 11.03.2004 № 201, передбачено, що вирішення питань щодо забезпечення Збройних Сил України військовим майном, а також визначення порядку вилучення і передачі його до сфери управління центральних або місцевих органів виконавчої влади, інших органів, уповноважених управляти державним майном, самоврядним установам і організаціям та у комунальну власність територіальних громад сіл, селищ, міст або у їх спільну власність (за згодою відповідних органів місцевого самоврядування з дотриманням вимог Закону України ,,Про передачу об`єктів права державної та комунальної власності) належить до компетенції Кабінету Міністрів України з урахуванням того, що озброєння та бойова техніка можуть передаватися лише до військових формувань, існування яких передбачено законом. Міністерство оборони України як центральний орган управління Збройних Сил України здійснює відповідно до закону управління військовим майном, у т.ч. закріплює військове майно за військовими частинами (у разі їх формування, переформування), приймає рішення щодо перерозподілу цього майна між військовими частинами Збройних Сил України, в т.ч. у разі їх розформування.

Відповідно до ч.1 ст.4 ч.1 ст.6 Закону України ,,Про передачу об`єктів права державної та комунальної власності від 03.03.1998 № 147/98-ВР у редакції, яка діяла станом на момент прийняття розпорядження голови Адміністрації від 11.03.2004 № 201, передача об`єктів з державної у комунальну власність здійснюється за рішенням: Кабінету Міністрів України щодо об`єктів, визначених у абз.2,3,5 ч.1 ст.2 цього Закону; органів, уповноважених управляти державним майном, самоврядних організацій щодо об`єктів, визначених у абз.4 та 6 ч.1 ст.2 цього Закону. Передача об`єктів здійснюється комісією з питань передачі об`єктів, до складу якої входять представники виконавчих органів відповідних рад, місцевих органів виконавчої влади, органів, уповноважених управляти державним майном, самоврядних організацій, фінансових органів, підприємств, трудових колективів підприємств, майно яких підлягає передачі. В абз.2 ч.1 ст.2 цього закону передбачено, що об`єктами передачі згідно з цим законом є нерухоме майно.

Згідно із ч.1 ст.181 ЦК України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

Відповідно до п.4 Порядку вилучення і передачі військового майна Збройних Сил, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.08.2002 № 1282, у редакції, яка діяла станом на момент прийняття розпорядження голови Адміністрації від 11.03.2004 № 201, передача військового майна органам, уповноваженим управляти державним майном, самоврядним установам і організаціям та у комунальну власність територіальних громад сіл, селищ, міст або у їх спільну власність проводиться за рішенням: 1) Кабінету Міністрів України щодо цілісних майнових комплексів; 2) Міноборони щодо: іншого окремого індивідуально визначеного майна; житлового фонду та інших об`єктів соціальної інфраструктури, які перебувають в оперативному управлінні військових частин і передаються не у складі цілісних майнових комплексів.

Пунктами 1, 44, 45, 50 Положення про порядок надання в користування земель (земельних ділянок) для потреб Збройних Сил України та основні правила користування наданими землями, затвердженого наказом Міністра оборони України від 22.12.1997 № 483, передбачено, що землі (земельні ділянки) надаються військовим частинам, військово-навчальним закладам, установам, підприємствам та організаціям Збройних Сил України для їх розміщення та постійної діяльності. За відсутністю потреби або по закінченню терміну користування землі, надані для потреб Збройних Сил України, підлягають передачі місцевим органам влади згідно з ст.27 ЗК України. Передача земель місцевим органам влади проводиться за згодою Міністра оборони України або за його дорученням начальником розквартирування військ та капітального будівництва начальником Головного, управління розквартирування військ та капітального будівництва Збройних Сил України. Оформлення передачі земель місцевим органам влади здійснюють землекористувачі спільно з квартирно-експлуатаційною частиною, відділенням морської інженерної служби Військово-Морських Сил України, на обліку яких знаходяться земельні ділянки в порядку, встановленому Земельним кодексом України.

Апеляційним розглядом справи встановлено, що відповідно до державного акту на право постійного користування землею серії Б №031728, виданого в 1983 році Чабанській Квартирна-експлуатаційній частині району, правонаступником якої є Квартирна-експлуатаційний відділ м. Одеса, що встановлено рішенням господарського районного суду Одеській області від 24.12.2009 у справі № 30/110/-09-3308, виконавчим комітетом Комінтернівської районної ради народних депутатів Одеської області було надано у постійне та безоплатне користування земельні ділянки, загальною площею 4382,6 га, до складу якої увійшла земельна ділянка військового містечка НОМЕР_2 площею 71,8 га, яка розташована на території Красносільської сільської Ради Лиманського району Одеській області.

Розпорядженням Комінтернівській районної державної адміністрації від 11.03.2004 № 201 «Про видачу державних актів на право власності на земельні ділянки громадянам ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та іншим, згідно додатку для ведення особистого селянського господарства на території Красносільської сільської ради» затверджено проект відведення земельної ділянки та передано у власність фізичній особам для ведення особистого селянського господарства із земель запасу на території Красносільської сільської ради земельні ділянки площею по 1 га, загальною площею 4 га.

На підставі зазначеного розпорядження Лиманською РДА було видано громадянину ОСОБА_6 державний акт серії ЯА № 163002 від 16.11.2004 на право власності на земельну ділянку площею 1 га, кадастровий номер 51122782600:01:001:0088 (за адресою: Одеська область, Лиманський район, територія Красносільської сільської Ради, земельна ділянка № 2)

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 помер.

За життя ОСОБА_6 продав спірну земельну ділянку ОСОБА_8 , ОСОБА_2 і ОСОБА_3 за договором купівлі-продажу земельної ділянки серія ВЕК 795075 від 04.05.2007, посвідченого приватним нотаріусом Комінтернівського районного нотаріального округу Одеській області Марченко О.М.

Згідно із зазначеним договором ОСОБА_8 придбала 1/2 спільної частки на земельну ділянку, ОСОБА_2 придбав 3/10 спільної частки на земельну ділянку, ОСОБА_3 придбала 2/10 спільної частки на земельну ділянку.

08.06.2015 ОСОБА_8 подарувала 1/2 частки на земельну ділянку ОСОБА_1 на підставі договору дарування частки земельної ділянки № НОМЕР_3 , посвідченого приватним нотаріусом Комінтернівського районного нотаріального округу Одеській області Марченко О.М.

Згідно з Державним реєстром речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкту нерухомого майна станом на 13.11.2018 земельна ділянка із кадастровим номером 5122782600:01:001:0088 перебуває у спільній часткові власності: ОСОБА_1 1/2 частки спірної земельної ділянки; ОСОБА_2 - 3/10 частки спірної земельної ділянки; ОСОБА_3 2/10 частки спірної земельної ділянки. .

Матеріалами справи також встановлено, що згідно з експертним висновком від 10.08.2016 №193/16 наданим за наслідками комплексної судової земельно-технічної експертизи у справі№ 916/1651/13за позовомвійськової прокуратуриОдеського гарнізонув інтересахдержави вособі Міністерстваоборони України,КЕВ м.Одеси доЛиманської РДАпро визнаннянезаконним таскасування розпорядженнявід 11.03.2004№ 201,було встановлено,що земельнаділянка наданау власність ОСОБА_6 ,за кадастровимномером 5122782600:01:00:0088,розташована умежах державногоакту направо користуванняБ №031728,виданого Чабанськійквартирно-експлуатаційнійчастині у1983році,тобто вмежах земельноїділянки військовогомістечка Красносілка НОМЕР_4 , розташованого на території Красносільської ради.

Таким чином, в процесі розгляду справи у належний спосіб підтверджено, що оспорюваним розпорядженням Адміністрації передано у власність фізичним особам земельні ділянки оборони, які на праві постійного користування були закріплені за Чабанською квартирно-експлуатаційною частиною.

З урахуванням вищевикладеного, встановивши, що передані у приватну власність ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_1 земельні ділянки відносяться до категорії земель оборони, у встановленому законом порядку не вилучалася у законного користувачаМіністерства оборони України, колегія суддів приходить до висновку про незаконність розпорядження Комінтернівської районної державної адміністрації від 11.03.2004 № 201 «Про видачу державних актів на право власності на земельні ділянки громадянам ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та іншим, згідно додатку для введення особистого селянського господарства на території Красносільскої сільської Ради», в частині що стосується затвердження проекту відведення земельно ділянки для введення особистого селянського господарства із земель запасу ОСОБА_6 , передачі ОСОБА_6 земельної ділянки із земель запасу у власність для ведення особистого селянського господарства та відповідно незаконність державного акту серії ЯА № 163002 від 16.11.2004 на право власності на земельну ділянку площею 1 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 5122782600:01:001:0088, виданий Лиманською (Комінтернівською) районною державною адміністрацією Одеської області ОСОБА_6 на підставі розпорядження Лиманської (Комінтернівської) районної державної адміністрації Одеській області № 201 від 11.03.2004, оскільки орган місцевого самоврядування прийняв рішення з перевищенням наданих йому законом повноважень.

Однак, заявлені Керівником Одеської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону вимоги про визнання незаконним та скасування вищевказаного розпорядження Комінтернівської районної державної адміністрації від 11.03.2004 № 201 та відповідно державного акту серії ЯА № 163002 від 16.11.2004, який було видано на підставівищевказаного розпорядження №201від 11.03.2004 задоволенню не підлягають, з огляду на наступне.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Такі висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункти 85, 86), від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19, пункт 38), від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 (провадження № 12-148гс19, пункт 34), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20, пункт 74) та інших.

Вирішуючи позов в частині вимог про визнання незаконним та скасування розпорядження районної державної адміністрації про видачу державних актів, слід враховувати, що вимога про визнання рішень органів державної влади чи органів місцевого самоврядування недійсними (незаконними) та їх скасування не є ефективним способом захисту, адже задоволення такої вимоги не призвело б до відновлення володіння відповідною земельною ділянкою (постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19, пункт 39), від 11 лютого 2020 року у справі № 922/614/19 (провадження № 12-157гс19), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21)).

При цьому Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21) зазначила, що під час розгляду справи, у якій на вирішення спору може вплинути оцінка рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування як законного або протиправного, не допускається відмова в позові з тих мотивів, що рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування не визнане недійсним.

Фактично оцінка рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування як законного або протиправного повинна бути надана при розгляді відповідного віндикаційного позову, а висновки викладені в мотивувальній частині судового рішення.

Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові.

Такий висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20), від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20).

Отже, позовні вимоги прокурора в частині про визнання незаконним та скасування розпорядження Комінтернівської районної державної адміністрації від 11.03.2004 № 201 «Про видачу державних актів на право власності на земельні ділянки громадянам ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та іншим, згідно додатку для введення особистого селянського господарства на території Красносільскої сільської Ради», в частині що стосується затвердження проекту відведення земельно ділянки для введення особистого селянського господарства із земель запасу ОСОБА_6 , передачі ОСОБА_6 земельної ділянки із земель запасу у власність для ведення особистого селянського господарства та визнати недійсним державний акт серії ЯА № 163002 від 16.11.2004 на право власності на земельну ділянку площею 1 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 5122782600:01:001:0088, виданий Лиманською (Комінтернівською) районною державною адміністрацією Одеської області ОСОБА_6 на підставі розпорядження Лиманської (Комінтернівської) районної державної адміністрації Одеській області № 201 від 11.03.2004 -задоволенню не підлягають, у зв`язку із обранням неналежного способу захисту.

У відповідності до п. 4 ч.1 ст.376ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Разом з тим, апеляційний суд погоджується із висновком суду про наявність підстав для усунення перешкод Міністерству оборони України в особі Квартирно експлуатаційного відділу міста Одеса з боку відповідачів, шляхом повернення за актом прийому передачі державі в особі Квартирно експлуатаційного відділу міста Одеса часток оспорюваних земельних ділянки.

Так, відповідно до ч. 2 ст. 77 ЗК України землі оборони можуть перебувати лише в державній власності.

Згідно з ч. 4 ст. 84 ЗК України землі оборони належать до земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність.

Статтею 152 ЗК України передбачено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, в тому числі, шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав.

Статтею 317 ЦК України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно з ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.?

Щодо правомірності втручання держави в право відповідачів на мирне володіння майном.

Так, у практиці Європейського суду з прав людини, далі ЄСПЛ (рішення у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23.09.1982, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21.02.1986, «Щокін проти України» від 14.10.2010, «Серков проти України» від 07.07.2011, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23.11.2000, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22.01.2009, «Трегубенко проти України» від 02.11.2004, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23.01.2014) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати стосовно сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а саме: чи є втручання законним; чи має воно на меті «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним щодо застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає непередбачуваності закону. Сумніви щодо тлумачення закону, які залишаються, враховуючи зміни у повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя.

Втручання держави у право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися «значною свободою (полем) розсуду». Втручання держави у право на мирне володіння майном може бути виправдано за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Принцип пропорційності передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення ст. 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, якою необхідно досягти, та засобами, які застосовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар».

У сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності реалізації права власності на землю в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ст.ст. 14, 19 Конституції України).

Усунення перешкод з боку відповідачів у користуванні земельною ділянкою шляхом визнання недійсними акту серії ЯА № 163002 від 16.11.2004 шляхом повернення спірної земельної ділянки у державну власність відповідає критерію законності: втручання держави у право її власності здійснюється на підставі норм ст.ст. 16, 216, 376, 391 ЦК України, ч. 2 ст. 152 ЗК України, які відповідають вимогам доступності, чіткості і передбачуваності, офіційний текст яких є публічним та загальнодоступним.

Зайняття земельної ділянки державної власності фактично позбавляє державу в особі Міністерства оборони України можливості користуватися та розпоряджатися цим об`єктом державної власності.

З урахуванням наведеного, районний суд дійшов обґрунтованого висновку, що усунення перешкод позивачам у користуванні спірною земельною ділянкою шляхом її повернення у державну власність переслідує легітимну мету контролю за її використанням відповідно до загальних інтересів у тому, щоби таке використання відбувалося за цільовим призначенням. Важливість цих інтересів зумовлюється, зокрема, особливим статусом спірної земельної ділянки її приналежність до земель оборони.

Доводи апеляційних скарг ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_1 про пропуск строків позовної давності для звернення з даним позовом, колегія суддів відхиляє, з огляду на наступне.

Позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 цього Кодексу).

Тобто позовна давність встановлює строки захисту цивільних прав.

Визначення початку відліку позовної давності міститься у статті 261 ЦК України, відповідно до частини першої якої перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу). При цьому як у випадку пред`явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила. Таким чином, положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.

Частинами четвертою, п`ятою статті 267ЦК України передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Крім того, з урахуванням висновків щодо ефективності способу судового захисту, позовна давність не поширюються на вимоги про зобов`язання повернути земельні ділянки, заволодіння якими фізичними та юридичними особами всупереч ЗК України, є неможливим.

Власник земельної ділянки може вимагати, зокрема усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою (частина друга статті 152 ЗК України).

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України).

Негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном.

На негаторний позов не поширюються вимоги щодо позовної давності, оскільки з таким позовом можна звернутися в будь-який час, допоки існують правовідносини та правопорушення.

Враховуючи те, що прокурор звернувся до суду з негаторним позовом, який може бути поданий доти доки існує саме правопорушення, що узгоджується з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, які викладені у постанові від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (провадження № 14-452цс18).

Отже, з урахуванням вищенаведених висновків та правових позицій Великої Палати Верховного Суду, зайняття спірної земельної ділянки з порушенням норм ЗК України треба розглядати як таке, що не пов`язане з позбавленням володіння, порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. У такому разі позовну вимогу про зобов`язання повернути земельну ділянку потрібно розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу, допоки триватиме порушення прав законного володільця земельної ділянки.

Разом з тим, доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що суд розглянув справу без здійснення належним чином її повідомлення про розгляд справи є обґрунтованими та заслуговують на увагу суду.

З матеріалів справи вбачається, щосудові повістки на адресу ОСОБА_1 надсилалися за адресою: АДРЕСА_2 (Том І: а.с. 44, Том ІІ: а.с. 20, 21).

Натомість як вбачається з наявної відмітки у копії паспорту ОСОБА_1 , остання за вищевказаною адресою не проживає з 25.11.2009, а зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 . Згодом, а саме з 24.05.2013 ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_4 , що підтверджується роздруківкою з застосунку «Дія».

Відповідно до ч.6 ст. 187 ЦПК України, у разі якщо відповідачем у позовній заяві вказана фізична особа, яка не є суб`єктом підприємницької діяльності, суд не пізніше двох днів з дня надходження позовної заяви до суду звертається до відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) такої фізичної особи.

Проте судом першої інстанції цих вимог закону не виконано, судові повістки надсилалися на адресу, за якою ОСОБА_1 не проживає з 2009 року «за закінченням терміну зберігання» (Том І: а.с. 211).

ПриписиЦПКяк на момент ухвалення рішення суду, так і на момент розгляду справи судом апеляційної інстанції не дозволяють дійти висновку, що повернення повістки про виклик до суду з вказівкою причини повернення «за закінченням терміну зберігання» є доказом належного інформування відповідача про час і місце розгляду справи. Окрім того, за змістом висновків Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду повернення повістки про виклик до суду з вказівкою причини повернення «за закінченням терміну зберігання» не свідчить про відмову сторони від одержання повістки чи про її незнаходження за адресою, повідомленою суду.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі №752/11896/17.

При цьому, колегія суддів зазначає, що судові процедури повинні бути справедливими, тому особа безпідставно не може бути позбавлена права доступу до суду, оскільки це буде порушенням права, передбаченогост. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, на справедливий суд.

Устатті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободпередбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Розгляд справи за відсутності учасника процесу, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, є порушеннямст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а тому ухвала суду першої інстанції підлягає скасуванню.

Така правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду у справі №295/5011/15-ц (касаційне провадження № 61-1125св17).

Таким чином, 15.05.2023, за відсутності відповідача ОСОБА_1 і за відсутності даних про її належне сповіщення, суд першої інстанції постановив рішення про задоволення позову прокурора, тому рішення суду в цій частині підлягає скасуванню із ухваленням нового про часткове задоволення позову з мотивів та підстав, викладених вище.

Згідно п.3 ч.3 ст. 376 ЦПК України, порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі, якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.

Керуючись ст.ст. 374, 376, 382, 383, 384 ЦПК України, суд

постановив:

Апеляційні скарги ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Комінтернівського районного суду Одеської області від 15.05.2023 в частині вимог про визнання незаконним, скасування розпорядження державної адміністрації, державного акту на право власності земельної ділянки, усунення перешкод, повернення земельної ділянки ОСОБА_1 , судових витрат, скасувати, ухвалити нове.

В задоволенні позову Керівника Одеської спеціалізованої прокуратури в сфері Південного регіону в інтересах держави в особі: Міністерства оборони України, Квартирноексплуатаційного відділу міста Одеса до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Одеської районної державної адміністрації Одеської області про визнання незаконним, скасування розпорядження державної адміністрації, державного акту на право власності на земельну ділянку відмовити.

Усунути перешкоди Міністерству оборони України в особі Квартирно експлуатаційного відділу міста Одеса з боку ОСОБА_1 , повернути за актом прийому передачі державі в особі Квартирно експлуатаційного відділу міста Одеса частки земельної ділянки, що розташована за адресою: АДРЕСА_5 , межі якої визначено у державному акті серії ЯА № 163002 від 16.11.2004.

В решті рішення суду залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 03.07.2024

Головуючий Є.С. Сєвєрова

Судді: Л.М. Вадовська

О.С. Комлева