Рішення

від 18.06.2024 по справі 348/409/18

НАДВІРНЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Справа №348/409/18

18 червня 2024 року м.Надвірна

Надвірнянський районний суд Івано-Франківської області

в складі: головуючого судді - Грещука Р.П.,

секретаря - Кушнірчук М.Д.,

з участю: позивача - ОСОБА_1 ,

представника позивача, адвоката - Куцого О.С.,

представника Пасічнянської сільської ради

Надвірнянського району

Івано-Франківської області - Калинюка М.М.,

третьої особи - ОСОБА_2 ,

його представника, адвоката - Госедла О.Д.,

розглянувши в порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Надвірна цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Пасічнянської сільської ради Надвірнянського району Івано-Франківської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог - ОСОБА_2 про визнання рішення Пнівської сільської ради Надвірнянського району Івано-Франківської області №134 від 20.12.2016 року незаконним, -

ВСТАНОВИВ:

26.02.2018 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Пнівської сільської ради Надвірнянського району Івано-Франківської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог - ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні майном.

23.04.2019 року ОСОБА_1 подав до суду заяву про уточнення позовних вимог.

Ухвалою судді Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області Грещука Р.П. від 16.08.2019 року дану справу прийнято до провадження.

Згідно ухвали суду від 27.01.2021 року первісного відповідача Пнівську сільську раду Надвірнянського району Івано-Франківської області замінено на її правонаступника Пасічнянську сільську раду Надвірнянського району Івано-Франківської області.

ОСОБА_1 просив суд постановити рішення, яким рішення виконавчого комітету Пнівської сільської ради №134 від 20.12.2016р. в частині зобов`язання його звільнити самовільно захоплену земельну ділянку яка згідно Генерального плану с.Пнів є у комунальній власності сільської ради та повинна слугувати розворотнім майданчиком для автомобілів шляхом демонтувати частину огорожі, яка встановлена на розворотньому майданчику в АДРЕСА_1 , довжиною 11 м. в термін до 31 січня 2017 р. та не перешкоджати руху автомобільного транспорту - визнати незаконним.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та його представник вимоги позову підтримали з підстав, наведених в позовній заяві та просили їх задоволити в повному обсязі.

Представник відповідача - Пасічнянської с/ради Надвірнянського районуІвано-Франківськоїобласті позовнівимоги ОСОБА_1 не визнав.Зазначив,що приприйнятті оскаржуваногорішення Пнівськас/рада,як органмісцевого самоврядування,діяла напідставі,в межахповноважень тау спосіб,визначений чиннимзаконодавством України, що підтверджується письмовими документами, які містяться в матеріалах справи.

Суд, заслухавши пояснення позивача, його представника, представника відповідача, третю особу та її представника, дослідивши докази по справі, встановив наступне:

Відповідно дост.263 ЦПК Українисудове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст.264 ЦПК Українипід час ухвалення рішення суд, серед іншого, вирішує такі питання:

1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.

Згідно з частиною першою ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно ч.3 ст.12 ЦПК Україникожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною 1ст.13ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Судом встановлено,щопозивачу ОСОБА_1 належить на праві приватної власності домоволодіння АДРЕСА_1 , що підтверджується свідоцтвом про право на жилий будинок, яке видане виконавчим комітетом Пнівської с/ради народних депутатів 08.08.1988 року. Право власності на вищевказане домоволодіння зареєстроване в Івано-Франківському ОБТІ 08.08.1988р. в реєстровій книзі №41 за реєстровим номером 817 (т.1 а.с.6).

Будівництво житлового будинку ОСОБА_1 здійснював на підставі свідоцтва на забудову садиби в сільських населених пунктах Української РСР.

Згідно актувідводу земельноїділянки тарозбивки спорудв натурівід 14.06.1972р. та плану забудови його земельної ділянки який додається до акту відводу, де крім меж та розмірів земельної ділянки, місця розташування житлового будинку та сараю, вбачається також, що вздовж межі земельної ділянки запланована дорога, відстань до якої від житлового будинку має становити 7 метрів.

Відповідно до даного плану забудови земельної ділянки ОСОБА_1 у 1980 році побудований житловий будинок та інші господарські споруди, а у 1987 році побудований гараж та загороджено домоволодіння парканом з металевих стовпів та сітки.

11.03.1988 р. на дане домоволодіння був складений технічний паспорт, а 08.08.1988 р. виконавчим комітетом Пнівської с/ради було видане Свідоцтво про право власності на житловий будинок, право власності на яке у той самий день зареєстроване у Івано-Франківському БТІ за №817.

З`ясовано також, що третя особа - ОСОБА_2 є спадкоємцем домоволодіння АДРЕСА_2 після смерті своїх родичів, що підтверджується Свідоцтвами про право на спадщину за законом, копія яких долучена до матеріалів справи, а також є власником земельної ділянки площею 0,2498 га., що знаходиться за цією ж адресою, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності.

Разом з тим, судом також встановлені і такі обставини:

Після смерті своїх родичів ОСОБА_2 почав виготовляти правовстановлюючі документи на житловий будинок та земельну ділянку. Окрім того, одночасно почав вживати заходів щодо вирішення питання про заїзд до житлового будинку, оскільки такий був відсутній.

Під час виготовлення правовстановлюючих документів на житловий будинок ОСОБА_2 стало відомо, що у будівельному паспорті до даного житлового будинку його батьків та генеральному плані с.Пнів була визначена дорога.

Крім того, як перевірено судом, у будівельному паспорті на житловий будинок ОСОБА_1 також зазначена дорога, яка проходила повз його ( ОСОБА_1 ) житловий будинок, однак слугує тільки для заїзду до його домоволодіння, так як на ній позивач побудував гараж та встановив ворота.

В зв`язку з наведеним, у вересні 2011 року ОСОБА_2 звернувся в Надвірнянський р-нний суд з позовом до ОСОБА_1 , третя особа Пнівська с/рада про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою та відновлення межі земельної ділянки.Копія вказаного рішення долучена до матеріалів справи.

06.03.2012 року Надвірнянський районний суд виніс рішення, яким позов ОСОБА_2 було задоволено частково, зобов`язано ОСОБА_1 не чинити перешкод у користуванні земельною ділянкою площею 0,0044 га. (стежкою розміром 1м.х40,40м.), яка знаходиться по АДРЕСА_2 шляхом знесення огорожі.

У квітні2015року, ОСОБА_2 звернувся доФОП ОСОБА_3 ,для виготовленнятехнічної документаціїіз землеустроющодо встановленнямеж земельноїділянки внатурі длябудівництва іобслуговування житловогобудинку,господарських будівельі споруд в АДРЕСА_1 , площею 0,2498 га.

Технічна документація була виготовлена, однак ОСОБА_1 відмовив ОСОБА_2 у погодженні меж земельної ділянки.

В зв`язку з наведеним, 31.12.2014 року ОСОБА_2 звернувся до Пнівської с/ради про погодження межі суміжного землекористувача ОСОБА_1 без його підпису.

22.10.2015 року рішенням №41-36/15 XXXVI сесії Пнівської с/ради погоджено межу від суміжного землекористувача ОСОБА_1 (рішення додається).

Незважаючи на погодження меж, технічна документація не була затверджена, оскільки був відсутній під`їзд до житлового будинку та до земельної ділянки, яка надана ОСОБА_2 у власність для будівництва, обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

Тому, оскільки, виконавчий комітет Пнівської с/ради мав повноваження щодо звільнення частини дороги ОСОБА_1 , тобто для вирішення цього спору, ОСОБА_2 звернувся 24.10.2016 року з відповідною заявою про його розгляд на засіданні виконавчого комітету.

Як вбачається з рішення виконавчого комітету Пнівської с/ради №134 від 20.12.2016 року «Про звільнення самовільно захопленої земельної ділянки», ОСОБА_1 зобов`язано звільнити самовільно захоплену земельну ділянку, яка згідно Генерального плану с.Пнів є в комунальній власності сільської ради та повинна слугувати розворотнім майданчиком для автомобілів, а також демонтувати частину огорожі, яка встановлена на цьому розворотному майданчику та не перешкоджати руху автомобільного транспорту.

ОСОБА_1 в свою чергу вважає дане рішення незаконним, оскільки він самовільно ніяку земельну ділянку в Пнівської с/ради не захоплював, на подвір`ї його домоволодіння немає майданчику для розвороту автомобілів, а дорога, яка позначена в його будівельному паспорті в натурі виділена ніколи не була і ніколи фактично не існувала, і що йому взагалі не було відомо про розгляд 20.12.2016 року заяви ОСОБА_2 .

В зв`язку з наведеним суд констатує:

Відповідно до ч.1 ст.3 ЗК України, земельні відносини регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Згідно вимог ч.5ст.116 ЗК України, земельні ділянки, які перебуваютьу власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються увласність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку,визначеному законом.

Відповідно до ч.1 ст.78, ч.2 ст.90 ЗК України, право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Порушені права власників земельних ділянок підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.

Способи захисту прав на земельні ділянки визначені ст.152 ЗК України.

Зокрема, частинами першою та другою цієї статті передбачено, що держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Відповідно дост.152ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Згідно норм ч.1 ст.155 ЗК України, у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (частина перша статті 4 ЦПК України).

Частиною першою ст.10 З-ну України «Про місцеве самоврядування в Україні»(надалі - Закон №280/97-ВР) визначено, що сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначеніКонституцією України, цим та іншими законами.

За правиламистатті 25 Закону №280/97-ВРсільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесеніКонституцією України, цим та іншими законами до їх відання.

Статтею 59 Закону №280/97-ВРвизначено, що рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Рішення ради приймаються на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради.

Статтею 21ЦК України визначено, що суд визнає незаконним і скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Суд визнає незаконним та скасовує нормативно-правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституціїабо законам України визнаються незаконними в судовому порядку (частина 10 статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Отже, підставами для визнання недійсним акта (рішення) є його невідповідність вимогам законодавства або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт, порушення у зв`язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі.

Однак позивач ОСОБА_1 , звертаючись до суду з позовом до Пнівської с/ради (тепер Пасічнянська сільська рада Надвірнянського району Івано-Франківської області), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог - ОСОБА_2 про визнання рішення Пнівської с/ради Надвірнянського району Івано-Франківської області №134 від 20.12.2016 року незаконним не надав належних та допустимих доказів, що встановлюють незаконність рішення Пнівської сільської ради Надвірнянського району Івано-Франківської області №134 від 20.12.2016 року «Про звільнення самовільно захопленої земельної ділянки».

З даного приводу суд констатує, що судове доказування - це діяльність учасників процесу при визначальній ролі суду по наданню, збиранню, дослідженню і оцінці доказів з метою встановлення з їх допомогою обставин цивільної справи. При цьому, збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених ЦПК України.

Доказування є єдиним шляхом судового встановлення фактичних обставин справи і передує акту застосування в судовому рішенні норм матеріального права, висновку суду про наявність прав і обов`язків у сторін.

У відповідності до ч.1 ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст.77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до статті 78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ст.81ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

За змістом ст.89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до статті 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

При цьому, згідно з ч.4 ст.81 ЦПК України, доказування не може не може ґрунтуватися на припущеннях.

Враховуючи вищевикладене, виходячи із принципу диспозитивності цивільного судочинства, визначеногост.13 ЦПК України, відповідно до якої суд розглядає справу лише в межах заявлених сторонами вимог і лише на підставі поданих ними доказів, суд приходить до наступного висновку.

Тому,з оглядуна вищевикладене,суд,приходить довисновку,що узадоволенні позовуОСОБА_1 до Пасічнянської с/ради Надвірнянського району Івано-Франківської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог - ОСОБА_2 про визнання рішення Пнівської с/ради Надвірнянського р-ну Івано-Франківської області №134 від 20.12.2016 року незаконним слід відмовити у зв`язку з їх безпідставністю, необґрунтованістю та недоведеністю.

На підставі наведеного, керуючись ч.1 ст.3, ч.1 ст.78, ч.2 ст.90, ч.5 ст.116, ст.152, ч.1 ст.155 ЗК України, ч.1 ст.10, ст.ст.25, 59 З-ну України «Про місцеве самоврядування в Україні», ст.21 ЦК України, ст.12, 13, ч.1 ст.76, ст.ст.77, 78, 81, 89, 258-259, 263-265, 352, 354-355 ЦПК України,суд, -

УХВАЛИВ:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Пасічнянської сільської ради Надвірнянського району Івано-Франківської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог - ОСОБА_2 про визнання рішення Пнівської сільської ради Надвірнянського району Івано-Франківської області №134 від 20.12.2016 року незаконним відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Івано-Франківського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення

складено 02.07.2024 року.

Суддя Грещук Р.П.