Рішення

від 18.06.2024 по справі 348/248/18

НАДВІРНЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Справа №348/248/18

18 червня 2024 року м.Надвірна

Надвірнянський районний суд Івано-Франківської області

в складі: головуючого судді - Грещука Р.П.,

секретаря - Кушнірчук М.Д.,

з участю: позивача - ОСОБА_1 ,

його представника, адвоката - Госедла О.Д.,

відповідача - ОСОБА_2 ,

представника відповідача, адвоката - Куцого О.С.,

представника Пасічнянської сільської ради

Надвірнянського району

Івано-Франківської області - Калинюка М.М.,

розглянувши в порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Надвірна цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа на стороні позивача: Пасічнянська сільська рада Надвірнянського району, Івано-Франківської області про усунення перешкод в користуванні дорогою та зобов`язанння вчинити дії, -

ВСТАНОВИВ:

07.02.2018 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2 , третя особа на стороні позивача: Пнівська сільська рада про усунення перешкод в користуванні дорогою та зобов`язанння вчинити дії.

Згідно ухвали суду від 27.01.2021 року третю особу на стороні позивача: Пнівську сільську раду замінено на її правонаступника - Пасічнянську сільську раду Надвірнянського району, Івано-Франківської області.

Просив суд постановити рішення, яким усунути перешкоди у користуванні дорогою місцевого значення, яка іменується вул.Федьковича, шляхом зобов`язання ОСОБА_2 , жителя АДРЕСА_1 , демонтувати металічну огорожу, фундамент огорожі, стовпчики та ворота встановлені ним на дорозі визначеній детальним планом території, біля свого домоволодіння, що розташоване в АДРЕСА_1 .

Зобов`язати ОСОБА_2 , жителя АДРЕСА_1 , не вчиняти у майбутньому будь-яких перешкод в користуванні дорогою місцевого значення визначеною детальним планом території, яка іменується АДРЕСА_1 , біля свого домоволодіння, яке розташоване за адресою АДРЕСА_1 .

В судовому засіданні позивач та його представник вимоги позову підтримали з підстав, наведених в позовній заяві та просили їх задоволити в повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_2 та його представник в процесі розгляду справи позов ОСОБА_1 не визнали, просили відмовити в його задоволенні у зв`язку з безпідставністю.

Зокрема, представник відповідача пояснив, що в позовних вимогах ОСОБА_1 просить суд усунути перешкоди у користуванні дорогою місцевого значення, яка іменується вул.Федьковича шляхом зобов`язання відповідача ОСОБА_2 демонтувати металічну огорожу, фундамент огорожі, стовпчики та ворота встановлені ним біля свого домоволодіння, та не вчиняти у майбутньому будь-яких перешкод в користуванні даною дорогою.

Зазначає, що ОСОБА_2 дійсно належить на праві приватної власності домоволодіння АДРЕСА_1 згідно свідоцтва про право на жилий будинок виданого виконавчим комітетом Пнівської с/ради народних депутатів 08.08.1988 року. Право власності на вищевказане домоволодіння зареєстроване в Івано-Франківському ОБТІ 08.08.1988р. в реєстровій книзі №41 за номером 817.

Разом з тим, будівництво свого житлового будинку відповідач здійснював на підставі свідоцтва на забудову садиби в сільських населених пунктах Української РСР. Згідно акту відводу земельної ділянки та розбивки споруд в натурі від 14.06.1972 р. та плану забудови земельної ділянки ОСОБА_2 який додається до акту відводу, крім меж та розмірів земельної ділянки, місця розташування житлового будинку та сараю, вбачається також, що вздовж межі його земельної ділянки запланована дорога, відстань до якої від житлового будинку ОСОБА_2 має становити 7 метрів.

Відповідно до даного плану забудови земельної ділянки відповідачем у 1980 році побудований житловий будинок та інші господарські споруди, а у 1987 році побудований гараж, а домоволодіння огороджене парканом з металевих стовпів та сітки. Вищевказані будівлі ОСОБА_2 побудував правомірно, без будь-яких порушень санітарних, пожежних, будівельних та інших норм з техніки безпеки, про що свідчить відповідь Інспекції ДАБК у Івано-Франківській області №Н20/254 від 18.11.2011 р.

11.03.1988 р. на дане домоволодіння був складений технічний паспорт, а 08.08.1988 року виконавчим комітетом Пнівської с/ради було видане Свідоцтво про право власності на житловий будинок, право власності на яке у той самий день зареєстроване у Івано-Франківському БТІ за №817.

З того часу жодних будівель та споруд на своєму домоволодінні ОСОБА_2 не будував.

Станом на сьогодні відстань від його житлового будинку до металевої огорожі з бетонною основою становить 5,20 метрів.

Стверджує, що враховуючи вищевказане, згідно плану забудови земельної ділянки від 14.06.1972 р. він жодним чином не міг захопити ніякої дороги.

Таким чином, просив суд відмовити в задоволенні даного позову.

Представник третьої особи Пасічнянської с/ради Надвірнянського району, Івано-Франківської області в судовому засіданні зазначив, що позивач ОСОБА_1 є спадкоємцем домоволодіння АДРЕСА_1 після смерті своєї матері та брата.

Відповідачу ОСОБА_2 належить на праві приватної власності домоволодіння АДРЕСА_1 , згідно свідоцтва про право на жилий будинок виданого виконавчим комітетом Пнівської с/ради народних депутатів 08.08.1988 року.

Підтвердив, що між сторонами по справі існує спір з приводу заїзду до домоволодіня ОСОБА_1 та користування дорогою.

Також пояснив, що вказаний спір неодноразово був предметом розгляду Пнівською с/радою, зокрема і щодо звільнення ОСОБА_2 спірної дороги.

Зазначив, що зважаючи на всі обставини, які були встановлені під час розгляду даної справи Пасічнянська с/рада, як третя особа, не заперечує щодо задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

Вислухавши пояснення сторін та їх представників, представника третьої особи, свідка ОСОБА_3 , дослідивши докази, надані сторонами на виконання вимог ст.ст.80, 81 ЦПК України, і які сторони вважають достатніми для обгрунтування і заперечення своїх позовних вимог, з`ясувавши фактичні обставини справи, та за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні обставин справи, суд встановив наступне:

Відповідно до ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статтею 12 ЦПК Українипередбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог аб заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: керує ходом судового процесу; сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процессу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процессу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Згідно з ч.ч.1, 2 ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Частиною 2 ст.77ЦПК України передбачено, що предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Як встановлено в судовому засіданні, позивач 25.08.2011 року, після смерті своєї матері ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , отримав свідоцтво про право на спадщину за законом на 3/4 частини домоволодіння АДРЕСА_1 .

ІНФОРМАЦІЯ_2 , після смерті брата ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_1 отримав свідоцтво про право на спадщину за законом на 1/4 частини домоволодіння АДРЕСА_1 .

Таким чином він є спадкоємцем цілого домоволодіння АДРЕСА_1 , що підтверджується вищевказаними свідоцтвами про право на спадщину за законом.

На земельну ділянку, яка є невід`ємною частиною домоволодіння, на день смерті матері, правовстановлюючі документи були відсутні.

Судом також з`ясовано, що після смерті родичів ОСОБА_1 почав виготовляти правовстановлюючі документи на житловий будинок та земельну ділянку. Окрім того, одночасно почав вживати заходів щодо вирішення питання про заїзд до житлового будинку, оскільки такий був відсутній.

Як вбачається з пояснень позивача, під час виготовлення правовстановдюючих документів на житловий будинок, йому стало відомо, що у будівельному паспорті його батьків на даний будинок та у генеральному плані с.Пнів була визначена дорога до житлового будинку. Згодом йому стало також відомо, що у будівельному паспорті на житловий будинок ОСОБА_2 також визначена дорога, яка проходила повз його житловий будинок.

Однак по факту дорога повз його житловий будинок проходить, але слугує тільки для заїзду до домоволодіння ОСОБА_2 , оскільки він на цій дорозі, якою повинен був здійснюватись заїзд і до житлового будинку ОСОБА_1 , самовільно побудував гараж. Іншу частину дороги ОСОБА_2 перекрив самовільно (поставив металеву огорожу та ворота).

Судом також перевірено, що у вересні 2011 року ОСОБА_1 подавав позов до ОСОБА_2 , третя особа Пнівська с/рада про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою.

А 06.03.2012 року Надвірнянський р-нний суд виніс рішення, яким його позов задоволено частково, було зобов`язано ОСОБА_2 не чинити перешкод у користуванні земельною ділянкою і встановлено стежку розміром 1м. ширини на 40,40 метрів довжини.

Однак, як вбачається з пояснень позивача та письмових матеріалів справи цієї стежки не вистачає для проїзду до житлового будинку АДРЕСА_1 і земельної ділянки, а інший заїзд у ОСОБА_1 - відсутній.

Судом також встановлено, що у квітні 2015 року, ОСОБА_1 звернувся до ФОП ОСОБА_6 для виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд в АДРЕСА_2 , площею 0,2498 га.

Технічна документація була виготовлена, однак ОСОБА_2 відмовився погодити позивачу межі земельної ділянки.

31.12.2014 року ОСОБА_1 звернувся до Пнівської с/ради про погодження межі від суміжного землекористувача ОСОБА_2 без його підпису.

Тому, 22.10.2015 року рішенням №41-36/15 XXXVI сесії Пнівської с/ради погоджено межу від суміжного землекористувача ОСОБА_2 . Копія вказаного рішення долучена до матеріалів позову.

Разом з тим, незважаючи на погодження меж, технічна документація не була затверджена, оскільки був відсутній під`їзд до житлового будинку та до земельної ділянки, яка надавалась позивачу ОСОБА_1 у власність для будівництва, обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

Відповідно до норм ДБН 360-92** «Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень», ДБН 2.3-5-2001 «Вулиці та дороги населених пунктів» та Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» до земельних ділянок переданих у власність ставляться вимоги щодо наявності доріг та/або проїздів до житлових будинків.

Ч.3 ст.24 З-ну України «Про регулювання містобудівної діяльності» встановлена пряма заборона на передачу (надання) земельних ділянок із земель державної або комунальної власності у власність чи користування фізичним та юридичним особам для містобудівних потреб у разі відсутності плану зонування або детального плану території, затвердженого відповідно до вимог цього Закону.

А відповідно до ст.16 3-ну України «Про регулювання містобудівної діяльності» планування територій на місцевому рівні здійснюється шляхом розроблення та затвердження генеральних планів населених пунктів, планів зонування територій і детальних планів територій, їх оновлення та внесення змін до них.

Згідно ч.1 ст.19 вказаного Закону детальний план у межах населеного пункту уточнює положення генерального плану населеного пункту та визначає планувальну організацію і розвиток частини території.

Відповідно до п.9 ч.4 ст.19 цього Закону детальний план території визначає порядок організації транспортного і пішохідного руху.

Змістом ч.1 ст.12 ЗК України визначено, що до повноважень сільських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить розпорядження землями територіальних громад.

17.01.2017 року позивач звернувся до Пнівської с/ради з заявою про надання дозволу на розробку детального плану території кварталу садибної забудови земельної ділянки в АДРЕСА_2 , тобто за місцем розташування його житлового будинку.

Як вбачається з рішення №8-13/17 від 23.02.2017 року XIII сесії Пнівської сільської ради 7 демократичного скликання ОСОБА_1 надано дозвіл на розробку детального плану території кварталу садибної забудови земельної ділянки для будівництва, обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд. Рішення є складовою детального плану території, який додається до позовної заяви.

Даний детальний план території виготовлений КП «Архітектурно-планувальне бюро» Надвірнянської р-нної ради і затверджений рішенням №12-15/17 від 08.06.2017 року XV сесії Пнівської с/ради Надвірнянського району Івано-Франківської області 7 демократичного скликання.

В подальшому, після виготовлення та затвердження детального плану території, земельна ділянка зареєстрована в Державному земельному кадастрі про земельні ділянки та їй присвоєно кадастровий номер 2624085601:02:004:0243, що вбачається з витягу з державного земельного кадастру про земельну ділянку, який долучений до матеріалів справи.

Після чого дана технічна документація із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд в АДРЕСА_2 , рішенням №26-19/17 від 12.10.2017 року XIX сесії Пнівської с/ради Надвірнянського району Івано-Франківської області 7 демократичного скликання була погоджена, затверджена і земельна ділянка площею 0,2498 га., передана позивачу ОСОБА_1 у власність.

Як вбачається з витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 15.11.2017 року власником земельної ділянки площею 0,2498 га. для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд в АДРЕСА_2 , згідно рішення №26-19/17 від 12.10.2017 року XIX сесії Пнівської сільської ради Надвірнянського району Івано-Франківської області є ОСОБА_1 .

Окрім того, наявність дороги підтверджується будівельним паспортом на забудову земельної ділянки виданого вітчиму позивача - ОСОБА_7 , будівельним паспортом на забудову земельної ділянки виданого ОСОБА_2 , генеральним планом с. Пнів 1981 року та генеральним планом с. Пнів виготовленого у 2000 році.

Як вбачається з фрагменту генплану с.Пнів Надвірнянського району розробленого Івано-Франківською філією «Діпроміст» у 1981 році, дорога повинна проходити повз будинок ОСОБА_2 і виходити на сусідню вулицю, тобто дорога повинна проходити саме там, де ОСОБА_2 побудував гараж.

Наведені обставини підтвердила в судовому засіданні допитана в якості свідка ОСОБА_3 , показання якої логічні та послідовні, а тому не викликають сумніву в їх правдивості.

З викопіювання нового генерального плану 2000 року вбачається, що дорога та майданчик для розвороту автомобілів закінчується за будинком ОСОБА_2 на відстані 4 м. до гаражу.

З будівельного паспорта на забудову земельної ділянки виданого ОСОБА_2 , в якому міститься план забудови земельної ділянки, видно, що дорога повинна бути шириною 10,0 м. В даному плані видно чіткі розміри земельної ділянки 23,0 м х 45,0 м. х 20,0 м. х 45,0 м.

Цей будівельний паспорт виготовлений на підставі рішення виконкому Пнівської с/ради від 16.06.1972 року № 12.

Таким чином, вказану частину дороги Пнівська с/рада не надавала ОСОБА_2 у користування, а тим більше у власність.

Відповідно до п.п.6 п.б ст.31 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», до делегованих повноважень, у галузі будівництва, виконавчого комітету сільської ради належить вирішення відповідно до законодавства спорів з питань містобудування.

Також відповідно до п.п.5 п.б ст.33 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», до делегованих повноважень, у сфері регулювання земельних відносин, виконавчого комітету сільської ради належить вирішення земельних спорів у порядку, встановленому законом.

Крім цього, оскільки, виконавчий комітет Пнівської с/ради мав повноваження вирішувати щодо звільнення частини дороги ОСОБА_2 , ОСОБА_1 ще 24.10.2016 року звернувся з відповідною заявою на засіданні виконавчого комітету.

Як вбачається з рішення виконавчого комітету Пнівської с/ради №134 від 20.12.2016 року, ОСОБА_2 було зобов`язано звільнити самовільно захоплену земельну ділянку, яка згідно Генерального плану с.Пнів є в комунальній власності сільської ради та повинна слугувати розворотнім майданчиком для автомобілів, а також демонтувати частину огорожі, яка встановлена на цьому розворотному майданчику та не перешкоджати руху автомобільного транспорту.

Розгляд питання про звільнення частини дороги на засіданні виконавчого комітету Пнівської с/ради проводився за участі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , що не спростовано в судовому засіданні відповідачем та його представником.

А 13.01.2017 року дане рішення виконавчого комітету надіслано ОСОБА_2 та отримано ним в той же день, що підтверджується копією квитанції та копією повідомлення про вручення поштового відправлення, які долучені до матеріалів справи.

Відповідно до ч.2 ст.83 ЗК України, у комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об`єкти комунальної власності.

Відповідно до п.а ч.4 ст.83 ЗК України, до земель комунальної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать: землі загального користування населених пунктів (майдани, вулиці, проїзди, шляхи, набережні, пляжі, парки, сквери, бульвари, кладовища, місця знешкодження та утилізації відходів тощо.

Відповідно до ст.103 ЗК України власники та землекористувачі земельних ділянок повинні обирати такі способи використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення, при яких власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдається найменше незручностей (затінення, задимлення, шумове забруднення тощо).

Власники та землекористувачі земельних ділянок зобов`язані не використовувати земельні ділянки способами, які не дозволяють власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок використовувати їх за цільовим призначенням (неприпустимий вплив).

Відповідно до п.п.1 п.А ст.29 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», до відання виконавчих органів сільських рад належать власні (самоврядні) повноваження, а саме управління в межах, визначених радою, майном, що належить до комунальної власності відповідних територіальних громад.

Ця спірна частина дороги, на якій встановлена огорожа та ворота ОСОБА_2 , належить до земель комунальної власності і не може передаватись у власність.

Відповідно до З-ну України «Про автомобільні дороги» частина спірної дороги є дорогою місцевого значення, автомобільною дорогою загального користування та є складовою Єдиної транспортної системи України, яка задовольняє потреби суспільства в автомобільних пасажирських і вантажних перевезеннях, в тому числі мої та членів моєї сім`ї.

Відповідно до п.2 ст.7 Закону України «Про автомобільні дороги» автомобільні дороги загального користування перебувають у державній власності і не підлягають приватизації. Пнівська сільська рада не приймала рішення про передачу частини дороги у власність чи у користування ОСОБА_2 .

Дорога, на якій відповідач встановив ворота та огорожу, є комунальною власністю. Згідно ч.34 ст.26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» виключно на пленарних засіданнях сільської ради вирішується питання регулювання земельних відносин.

Окрім того, ч.1 ст.12 ЗК України також вказує на те, що до повноважень сільських рад у галузі земельних відносин на території сіл належить розпорядження землями територіальних громад.

З вищевказаного детального плану територій, який виготовлений з метою визначення під`їзду до мого житлового будинку та до земельної ділянки, вбачається, що саме ця частина дороги визначена для проїзду.

З графічних матеріалів детального плану території, а саме фрагменту викопіювання з генерального плану с.Пнів М 1:500 вбачається, що проїзд проходить повз будинок та гараж відповідача до житлового будинку та земельної ділянки позивача ОСОБА_1 . Також з цих матеріалів вбачається що, огорожа яка знаходиться на цій дорозі підлягає демонтажу. Детальний план території погоджений головним архітектором району.

Відповідач ОСОБА_2 в свою чергу вважає що він самовільно ніяку дорогу не захоплював, на подвір`ї його домоволодіння немає майданчику для розвороту автомобілів, а гараж та металева огорожа побудовані ним відповідно до законодавства чинного на час будівництва і підстав для демонтажу гаража та металевої огорожі немає.

В зв`язку з наведеним суд констатує, що згідно ст.391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

У відповідності до ч.1 ст.91 ЗК України, власники земельних ділянок зобов`язані: а) забезпечувати використання їх за цільовим призначенням; б) додержуватися вимог законодавства про охорону довкілля; в) своєчасно сплачувати земельний податок; г) не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів; ґ) підвищувати родючість ґрунтів та зберігати інші корисні властивості землі; д) своєчасно надавати відповідним органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування дані про стан і використання земель та інших природних ресурсів у порядку, встановленому законом; е) дотримуватися правил добросусідства та обмежень, пов`язаних з встановленням земельних сервітутів та охоронних зон; є) зберігати геодезичні знаки, протиерозійні споруди, мережі зрошувальних і осушувальних систем; ж) за свій рахунок привести земельну ділянку у попередній стан у разі незаконної зміни її рельєфу, за винятком здійснення такої зміни не власником земельної ділянки, коли приведення у попередній стан здійснюється за рахунок особи, яка незаконно змінила рельєф.

Відповідно до ч.ч.2, 3 ст.152 ЗК України, власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а)визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Частиною 2 ст.13 ЦК України передбачено, що при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб.

Згідно ч.3 ст.103 ЗК України, власники та землекористувачі земельних ділянок зобов`язані співпрацювати при вчиненні дій, спрямованих на забезпечення прав на землю кожного з них та використання цих ділянок із запровадженням і додержанням прогресивних технологій вирощування сільськогосподарських культур та охорони земель (обмін земельних ділянок, раціональна організація територій, дотримання сівозмін, встановлення, зберігання межових знаків тощо).

Згідно ст.158 ЗК України, земельні спори вирішуються судами, органами місцевого самоврядування та центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин. Виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, а також спори щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей. Органи місцевого самоврядування вирішують земельні спори у межах населених пунктів щодо меж земельних ділянок, що перебувають у власності і користуванні громадян, та додержання громадянами правил добросусідства, а також спори щодо розмежування меж районів у містах. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, вирішує земельні спори щодо меж земельних ділянок за межами населених пунктів, розташування обмежень у використанні земель та земельних сервітутів. У разі незгоди власників землі або землекористувачів з рішенням органів місцевого самоврядування, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, спір вирішується судом.

Відповідно до п.7 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 16.04.2004 року «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення ць-яких порушень його права, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки зійснюється згідно з частиною третьою статті 152 ЗК України шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів захисту (стаття 16 ЦК).

Суд звертає увагу, що згідно ст.80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Зі змісту ст.81 ЦПК України вбачається, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст.89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Таким чином,в судовомузасіданні знайшлисвоє підтвердженнядоводи позивача ОСОБА_1 про те,що завказаних обставинвідповідач ОСОБА_2 чинить йомуперешкоди в користуванні дорогою, що на переконання суду стороною відповідача не спростовано.

Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що позов ОСОБА_1 підлягає до задоволення і слід усунути перешкоди у користуванні дорогою місцевого значення, яка іменується «вул.Федьковича», шляхом зобов`язання ОСОБА_2 , жителя АДРЕСА_1 , демонтувати металічну огорожу, фундамент огорожі, стовпчики та ворота, встановлені ним на дорозі, визначеній детальним планом території, біля свого домоволодіння, що розташоване в АДРЕСА_1 .

А також зобов`язати ОСОБА_2 , жителя АДРЕСА_1 не вчиняти у майбутньому будь-яких перешкод в користуванні дорогою місцевого значення, визначеною детальним планом території, яка іменується «вул.Федьковича» в с.Пнів, Надвірнянського району, Івано-Франківської області, біля свого домоволодіння, що розташоване в АДРЕСА_1 .

У відповідності до вимогст.141 ЦПК України,судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, повязані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки суд прийшов до висновку про задоволення позову ОСОБА_1 з відповідача в користь позивача слід стягнути 1409 грн.60 коп. сплаченого судового збору.

На підставі наведеного, ст.ст.13, 391 ЦК України, ст.ст.12, 83, 91, 103, 152, 158 ЗК України, ст.ст.29, 31, 33 Закону України «Про місцеве самоврядування» та керуючись ст.ст.4, 12, 76, 77, 80, 81, 89, 141, 258, 259, 263, 265, 268, 273 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа на стороні позивача: Пасічнянська сільська рада Надвірнянського району, Івано-Франківської області про усунення перешкод в користуванні дорогою та зобов`язанння вчинити дії задоволити.

Усунути перешкоди у користуванні дорогою місцевого значення, яка іменується «вул.Федьковича», шляхом зобов`язання ОСОБА_2 , жителя АДРЕСА_1 , демонтувати металічну огорожу, фундамент огорожі, стовпчики та ворота, встановлені ним на дорозі, визначеній детальним планом території, біля свого домоволодіння, що розташоване в АДРЕСА_1 .

Зобов`язати ОСОБА_2 , жителя АДРЕСА_1 не вчиняти у майбутньому будь-яких перешкод в користуванні дорогою місцевого значення, визначеною детальним планом території, яка іменується «вул.Федьковича» в с.Пнів, Надвірнянського району, Івано-Франківської області, біля свого домоволодіння, що розташоване в АДРЕСА_1 .

Стягнути із ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП: НОМЕР_1 , жителя: АДРЕСА_1 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП: НОМЕР_2 , жителя: АДРЕСА_1 , - 1409 (однутисячу чотиристадев`ять)грн.60коп. сплаченого судового збору.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Івано-Франківського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення

складено 02.07.2024 року.

Суддя Грещук Р.П.