Постанова

від 02.07.2024 по справі 509/3843/19

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/5325/24

Справа № 509/3843/19

Головуючий у першій інстанції Кочко В. К.

Доповідач Кострицький В. В.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.07.2024 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючий суддя Кострицький В.В. (суддя - доповідач),

судді Лозко Ю.П.,Карташов О.Ю.,

за участю секретаря судового засідання Пухи А.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу адвоката Ставніченко Максима Віталійовича, який діє в інтересах ОСОБА_1 на ухвалу Овідіопольського районного суду Одеської області від 26 березня 2024 року, постановлена у складі судді Кочко В.К., у приміщенні того ж суду,

у справі за заявою представника Одеського квартирно-експлуатаційного управління Рашевської О.О. про забезпечення позову по цивільній справі за позовом Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону в інтересах держави в особі Кабінета Міністрів України, Міністерства оборони України, Одеського квартирно-експлуатаційного управління до Великодолинської селищної ради Одеського району Одеської області, ОСОБА_1 про визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку, витребування земельної ділянки,-

В С Т А Н О В И В:

Короткий зміст рішення суду

Ухвалою Овідіопольського районного суду Одеської області від 26 березня 2024 року заяву представника Одеського квартирно-експлуатаційного управління Рашевської О.О. про забезпечення позову по цивільній справі за позовом Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону в інтересах держави в особі Кабінета Міністрів України, Міністерства оборони України, Одеського квартирно-експлуатаційного управління до Великодолинської селищної ради Одеського району Одеської області, ОСОБА_1 про визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку, витребування земельної ділянки задоволено частково.

Накладено арешт на земельну ділянку площею 0,0200 га з кадастровим номером 5123782000:02:004:3961, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Заборонено ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) здійснювати будь-які дії щодо поділу, об`єднання, продажу, передачі в користування/оренду, забудову тощо земельної ділянки площею 0,0200 га з кадастровим номером 5123782000:02:004:3961, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 ..

Короткий зміст вимог і доводів апеляційної скарги

Не погодившись з таким рішенням, представник ОСОБА_1 ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу до Одеського апеляційного суду. В поданій апеляційній скарзі просить скасувати ухвалу Овідіопольського районного суду Одеської області від 26.03.2024 про вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту та заборони здійснювати будь-які дії щодо поділу, об`єднання, продажу, передачі в користування/оренду, забудову тощо на земельну ділянку площею 0,0200 га з кадастровим номером 5123782000:02:004:3961.

В обґрунтування апеляційної скарги, апелянт зазначив, що вказана ухвала прийнята з грубим порушенням норм процесуального права.

Вказує, що у клопотанні про забезпечення позову відповідач не підтвердив жодними доказами наявність реальної загрози порушення прав та інтересів позивача, а також можливість ускладнити чи зробити неможливим в майбутньому виконання рішення суду, за умови, що воно буде прийняте на користь позивача.

Відповідно дана ухвала ґрунтується виключно на припущеннях позивача та суду, що не відповідає принципу законності.

Також важливе значення, має те, що судовий процес триває з 2019 року і до сьогодні відповідач жодним чином не намагався відчужити, передати в оренду чи користування, або ж будь-яким іншим чином використати спірну земельну ділянку. Дана обставина підтверджує той факт, що відповідач не має наміру відчувати дану земельну ділянку, чи здійснювати будь-які інші дії, які можуть у майбутньому ускладнити чи зробити неможливим виконання прийнятого рішення суду, відповідно реальна загроза відсутня.

Дана ухвала завдає моральних страждань відповідачу, оскільки арешт земельної ділянки призводить до безпідставної заборони ОСОБА_1 користуватись земельною ділянкою, так як арешт передбачає не лише заборону реалізації (відчуження) майна, а й заборону користування майном.

Отже, арешт передбачає обмеження в праві користування майном, що призводить до непоправних моральних страждань відповідача, оскільки будь-яких порушень з його сторони не виявлено і об`єктивних причин обмежувати ОСОБА_1 немає.

Аналіз оскаржуваної ухвали свідчить про те, що суд фактично усунувся від формулювання в тексті оскаржуваної ухвали її мотивувальної частини, внаслідок чого виникають сумніви в її обґрунтованості.

Ухвала суду про застосування заходів забезпечення шляхом накладення арешту та заборони здійснювати будь-які дії щодо поділу, об`єднання, продажу, передачі в користування/оренду, забудову тощо на земельну ділянку відповідача не лише не містить умови для їх застосування, але й не відповідає змістовній меті застосування цих засобів: вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача чи інших осіб з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь особи, яка звернулась з позовом, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Суд першої інстанції на зазначене уваги не звернув і помилково своєю ухвалою забезпечив позов шляхом накладення арешту на земельну ділянку не врахувавши при цьому принцип співмірності такого заходу забезпечення позову із заявленими позовними вимогами.

Позиція учасників справи.

Не погоджуючись з доводами апеляційної скарги представник Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону надав відзив, в якому просить апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Овідіопольського районного суду Одеської області від 26.03.2024 без змін.

В обґрунтування зазначає, що безпідставним є твердження представника відповідача про те, що не існує реальної загрози невиконання можливого рішення суду, а застосовані заходи забезпечення позову не є співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.

Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання.

З матеріалів справи № 509/3843/19 убачається, що цей спір стосується майнових прав на земельну ділянку, право власності на яку наразі зареєстроване за відповідачем. Тому невжиття заходів забезпечення позову у вигляді арешту цієї земельної ділянки та заборони відповідачу здійснювати будь-які дії щодо поділу цієї земельної ділянки, її об`єднання, продажу, передачі в користування/оренду, забудову тощо, через ризик її відчуження на користь третіх осіб, здійснення інших правомочностей власника щодо спірної земельної ділянки, може істотно ускладнити ефективний захист прав позивача у випадку задоволення його позову.

Те, що спірна земельна ділянка тривалий час перебуває у власності відповідача і після державної реєстрації його права власності на неї останній ще не вчинив дії, що могли би підтвердити намір відчужити земельну ділянку, не спростовують наявність у відповідача як в одноособового власника можливості вільно розпорядитись цим майном, якщо не вжити заходи забезпечення позову

При цьому необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав достатньо обґрунтовано вважати, що незастосування цих заходів призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову, а відтак суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову.

Варто зазначити, що можливість відповідача в будь-який момент відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. За таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) є заздалегідь недосяжним стандартом доказування, що порушує баланс інтересів сторін.

Крім того, обраний судом першої інстанції вид забезпечення позову накладення арешту на земельну ділянку, що належить відповідачу на праві власності, та заборона відповідачу здійснювати будь-які дії щодо поділу цієї земельної ділянки, її об`єднання, продажу, передачі в користування/оренду, забудову тощо, є співмірним із заявленими позовними вимогами (визнання недійсним державного акту та витребування земельної ділянки).

Немає підставвважати,що застосуваннятакого заходупризведе доневиправданого обмеження майнових прав відповідача, оскільки арештоване майно фактично перебуває у володінні власника, а обмежується лише можливість розпоряджатися ним.

Аналогічна правова позиція щодо застосування заходів забезпечення позову міститься в постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18, від 15.09.2020 у справі № 753/22860/17 та постанові Верховного Суду від 03.03.2023 № 905/448/22.

Отже, твердження відповідача про передчасність застосування судом першої інстанції заходів забезпечення позову, не відповідають наведеним нормам законодавства та обставинам справи.

Також не погоджуючись з доводами апеляційної скарги представник Одеського квартирно-експлуатаційне управління надав відзив, в якому просить відмовити представнику відповідача ОСОБА_2 в задоволенні апеляційної скарги в інтересах ОСОБА_1 та ухвалу Овідіопольського районного суду Одеської області від 26.03.2024 залишити без змін.

Вказує, що з огляду на наведені у позові обставини, слід зазначити, що, як вбачається з відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, за відповідачем зареєстрована спірна земельна ділянка, за доводами позову це порушує права та законні інтереси позивача, як законного власника земельної ділянки, оскільки перешкоджає належному здійсненню повноважень щодо володіння, користування та розпорядження майном та створює умови для його незаконного використання відповідачу та іншими особами в подальшому, що є неприпустимим.

Отже, внаслідок цього для відновлення порушених та невизнаних прав позивача необхідно буде докласти значних зусиль, що полягатимуть у необхідності звернення із відповідним позовом (позовами) до нового власника (власників), права якого (яких) також можуть бути порушені внаслідок такого відчуження, а також оскарження відповідних реєстраційних дій та рішень, та/або залучення цих осіб до участі у цій справі.

Ускладнить виконання рішення суду у такому випадку й передача інших речових прав на відповідні об`єкти повністю чи частково іншим особам, що також підлягає державній реєстрацій у визначених законом випадках.

Зазначена ситуація може матиме наслідком об`єктивну необхідність звернення позивачів після вирішення даного спору із іншими позовами також й до таких осіб, права яких також можуть бути порушені внаслідок передачі їм речових прав на земельну ділянку.

Явка сторін

В судове засідання з`явились представники позивачів, представник відповідача не зявився, однак був завчасно повідомлений через електронний кабінет. Заяв про відкладення не надав, що у відповідності до вимог ст.372 ЦПК не є перешкодою для слухання справи.

Позиція апеляційного суду

Заслухавши суддю-доповідача, представників позивачів, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до приписів ст. 367 ЦПК України апеляційний суд переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів і вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ч. 1-2 ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 150 ЦПК України, позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.

Відповідно до ч. 3 ст. 150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Забезпечення позову це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог.

Точне і неухильне додержання судом норм чинного законодавства України при розгляді заяв про забезпечення позову є необхідною умовою здійснення завдань цивільного судочинства, які полягають у справедливому, неупередженому та своєчасному розгляді й вирішенні цивільних справ із метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Задовольняючи заяву про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з того, що між сторонами наявний спір, в тому числі щодо визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку, витребування земельної ділянки, і невжиття заходів забезпечення позову у даній справі може значно утруднити або зробити неможливим виконання рішення суду.

Колегія суддів апеляційного суду в повній мірі погоджується із таким висновком.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що позивачами не доведено, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, в разі задоволенні позовних вимог, не приймається до уваги.

Як вбачається з роз`яснень, викладених у п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 2 грудня 2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Вирішуючи питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності заявлених вимог щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками судового процесу.

Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача.

Однією з підстав задоволення заяви про забезпечення позову є спроможна вірогідність повідомлення обставин, що можуть перешкодити виконанню судового рішення.

При вжитті заходів забезпечення позову повинна бути наявність зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову.

Враховуючи викладене, заходи забезпечення позову застосовуються судом у випадку наявності для цього умов та підстав, передбачених процесуальним законом, при цьому, такі заходи повинні відповідати критеріям адекватності та співмірності.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі №381/4019/18 (провадження №14-729цс19) вказано, що: «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. […] Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. […] Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року в справі № 753/22860/17 (провадження №14-88цс20) зазначено, що «умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде домірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача».

Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

При розгляді заяви про забезпечення позову, суд враховує практику Європейського суду з прав людини. Так, згідно п. 43 рішення по справі «Шмалько проти України» право на суд одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній зі сторін. Таким чином, невжиття заходів забезпечення позову, може призвести до утруднення виконання рішення суду, а відтак й до порушення права особи на доступ до правосуддя, в аспекті ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Для належної реалізації завдань цивільного судочинства слугує зокрема те, що відповідно до ст. 124 Конституції України судові рішення є обов`язковим до виконання на всій території України. Таким чином, порушене, невизнане, оспорюване право особи може буде захищене та відновлене тільки після реального виконання рішення суду, яким спір буде вирішено по суті.

Таким чином, враховуючи, що між сторонами виник спір щодо земельної ділянки площею 0,0200 га з кадастровим номером 5123782000:02:004:3961, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , невжиття заходів забезпечення позову, дійсно може утруднитись виконання можливого рішення суду.

Доводи апелянта про те, що заборона судом дій відповідачу щодо поділу, об`єднання, продажу, передачі в користування/оренду, забудову перешкоджає відповідачу в користуванні не є переконливими так як, такий вид забезпечення позову, як заборона суб`єктам державної реєстрації та державним реєстраторам вчиняти будь які дії, пов`язані з державною реєстрацією речових прав на об`єкт нерухомого майна, не призведе до невиправданого обмеження прав відповідача ОСОБА_1 , оскільки не обмежує її право в користуванні цим об`єктом.

Таким чином судом першої інстанції, враховуючи, що між сторонами існує спір і невжиття заходів забезпечення позову, які просять застосувати позивачі, може в майбутньому утруднити або зробити неможливим виконання рішення суду, дійшов обґрунтованого та справедливого висновку вжиття заходів забезпечення позову. Доводи апеляційних скарг зводяться до непогодження із висновком суду першої інстанції та тлумаченні норм чинного законодавства на власний розсуд.

Доводи про те, що спірна земельна ділянка тривалий час перебуває у власності відповідача і після державної реєстрації його права власності на неї останній ще не вчинив дії, що могли би підтвердити намір відчужити земельну ділянку, не спростовують наявність у відповідача як в одноособового власника можливості вільно розпорядитись цим майном, якщо не вжити заходи забезпечення позову.

При цьому необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав достатньо обґрунтовано вважати, що незастосування цих заходів призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову, а відтак суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову.

Крім того, обраний судом першої інстанції вид забезпечення позову накладення арешту на земельну ділянку, що належить відповідачу на праві власності, та заборона відповідачу здійснювати будь-які дії щодо поділу цієї земельної ділянки, її об`єднання, продажу, передачі в користування/оренду, забудову тощо, є співмірним із заявленими позовними вимогами (визнання недійсним державного акту та витребування земельної ділянки).

Немає підставвважати,що застосуваннятакого заходупризведе доневиправданого обмеження майнових прав відповідача, оскільки арештоване майно фактично перебуває у володінні власника, а обмежується лише можливість розпоряджатися ним.

З урахуванням викладеного, оскільки законних підстав для скасування ухвали суду першої інстанції немає, тому у відповідності до вимог п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції без змін.

Загальний висновок суду за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням вищезазначеного колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Ухвалу Овідіопольського районного суду Одеської області від 26 березня 2024 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 02 липня 2024 року.

Головуючий суддя В.В. Кострицький

Судді Ю.П. Лозко

О.Ю.Карташов