Постанова

від 02.07.2024 по справі 910/18740/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" липня 2024 р. Справа№ 910/18740/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Яковлєва М.Л.

суддів: Гончарова С.А.

Шаптали Є.Ю.

за участю секретаря судового засідання: Сабалдаш О.В.

за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання від 02.07.2024 у справі №910/18740/23 (в матеріалах справи)

розглянувши у відкритому судовому засіданні

матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Автоберег»

на рішення Господарського суду міста Києва від 29.04.2024, повний текст якого складений 29.04.2024,

у справі № 910/18740/23 (суддя Грєхова О.А.)

за позовом Служби безпеки України

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Автоберег»

про стягнення штрафних санкцій в розмірі 442 873,80 грн.

ВСТАНОВИВ:

Позов заявлено про стягнення з відповідача пені в сумі 190 831,80 грн. та штрафу в сумі 252 042,00 грн., нарахованих за порушення відповідачем строків поставки товарів за укладеними з позивачем договорами про закупівлю товарів за державні кошти № 19/1-49д від 16.06.2021 та № 19/1-50д від 16.06.2021.

Відповідач проти задоволення позову заперечив, пославшись на наступне:

- враховуючи зміну істотних обставин, якими сторони керувались при укладенні спірних договорів, відповідач, керуючись нормами ст. 652 ЦК України та п. 12.3 спірних договорів, намагався узгодити нові терміни поставки чотирьох автомобілів, які не були поставлені з п`ятдесяти поставлених та укласти відповідну додаткову угоду, виклавши таку пропозицію у листах № 928 від 29.09.2021 та № 1020 від 20.10.2021, однак позивач жодного разу не відповів (позитивно чи негативно) на пропозиції відповідача про відтермінування поставки 4-х автомобілів;

- настання форс-мажорних обставин, у зв`язку з настанням карантину, оскільки вірус почав своє поширення з країн Південно-Східної Азії, де зосереджені світові виробники електронних компонентів, у зв`язку з чим, введення карантину, обмеження пересувань, виробництва, труднощі в транспортних сполученнях, негативно вплинули на ритмічність поставок та дефіциту електронних компонентів, зокрема напівпровідників, на світовому ринку, через що, на заводі-виробника Hyundai Motor Manufacturing Czech, в певні моменти виникав дефіцит комплектуючих де використовуються електронні компоненти, який призводив до обмеження кількості виробництва тої чи іншої моделі, що також підтвердив завод-виробник у своєму листі від 13.10.2021;

- відсутність вини відповідача у затримці в поставці чотирьох транспортних засобів підтверджується тим, що ще до закінчення строку поставки, отримавши лист від дистриб`ютора про реальні строки поставки, в той же день звернувся до позивача із листом № 928 від 29.09.2021, в якому повідомив про ситуацію, що склалась та обставини, які не існували під час укладення спірних договорів, в зв`язку з чим просив відтермінувати поставку чотирьох автомобілів;

- відсутність вини відповідача у затримці підтверджується Висновком Запорізької торгово-промислової палати № 03.4/448 від 08.12.2021, № 03.4/449 від 08.12.2021, а також висновком № 0623/01-2023 від 29.06.2023 науково-правової експертизи щодо доктринального тлумачення окремих положень законодавства з питань застосування штрафних санкцій за договором поставки.

Крім того, відповідачем заявлено клопотання про зменшення штрафних санкцій до 1 грн., а також заявлено клопотання про застосування наслідків спливу строків позовної давності.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 29.04.2024 у справі № 910/18740/23 позов задоволений повністю, до стягнення з відповідача на користь позивача присуджено пеню у розмірі 190 831,80 грн., штраф у розмірі 252 042,00 грн. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 6 643,11 грн.

При розгляді спору сторін по суті суд першої інстанції, встановив, що матеріалами справи належним чином підтверджено факт порушення відповідачем прийнятих на себе за договорами про закупівлю товарів за державні кошти № 19/1-49д від 16.06.2021 та № 19/1-50д від 16.06.2021 обов`язків в частині своєчасної поставки чотирьох автомобілів, з огляду на що позивач має право на стягнення нарахованих у відповідності до умов вказаного договорів штрафу та пені у визначених позивачем сумах.

Суд першої інстанції критично оцінив посилання відповідача на те, що установлений згідно із постановою Кабінету Міністрів України №211 від 11.03.2020 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS- CoV-2» (зі змінами), на території України карантин у відповідності до ч.2 ст.14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» є форс-мажорною обставиною (обставиною непереборної сили), пославши на те, що:

- спірні договори між сторонами були укладені під час дії карантину;

- посилання на висновки ТПП про істотну зміну обставин не заслуговують на увагу, оскільки згідно з частиною другою статті 11 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» обов`язковими для застосування на всій території України є методичні та експертні документи, видані торгово-промисловими палатами в межах їх повноважень. Водночас вказаний Закон не містить положень щодо наявності у торгово-промислової палати повноважень з видачі висновків на підтвердження істотної зміни обставин, якими сторони керувались під час укладення договорів (постанова Верховного Суду від 03.09.2020 у справі № 910/15637/19; пункт 6.18 постанови Верховного Суду від 10.09.2020 у справі № 910/13436/19; пункт 49 постанови Верховного Суду від 08.12.2020 у справі № 910/11888/19; пункт 10 постанови Верховного Суду від 19.07.2022 у справі № 910/14155/21, пункт 5.12 постанови від 26.10.2021 у справі № 910/18402/20);

- на відміну від форс-мажорних обставин, істотна зміна обставин не звільняє боржника від відповідальності, тоді як відповідач саме цим доказом намагається довести відсутність підстав для стягнення з нього неустойки. Тож зазначений документ не може бути прийнятий судом як належний доказ засвідчення наявності обставини непереборної сили для конкретного виду зобов`язання.

Також судом першої інстанції не було прийнято до уваги Висновок науково-правової експертизи щодо доктринального тлумачення окремих положень законодавства з питань застосовування штрафних санкцій за договором поставки № 0623/01-2023 від 29.06.2023, оскільки означений висновок виходить за межі визначених ч. 1 ст. 108 ГПК України питань, щодо яких може бути наданий висновок експерта у галузі права та поряд з цим, суперечить ч. 2 ст. 108 ГПК України.

Суд першої інстанції встановив, що строк позовної давності на звернення до суду з цим позовом порушений не був, оскільки за змістом положень п. 12 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені, серед іншого, статтями 257, 258 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину, а положеннями п. 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України - у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 2102-ІХ, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.

Суд першої інстанції не знайшов підстав для зменшення пені та штрафу, зазначивши про те, що в обґрунтування поданого клопотання відповідач зазначає, що сума пені та штрафу є значною, в зв`язку з чим, з посиланням на висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, просить зменшити штрафні санкції до 1 грн., проте правовідносини у даній справі та справі № 902/417/18 відрізняються за своїми обставинами, а тому суд не вбачає підстав для врахування означених висновків при розгляді даної справи.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю «Автоберег» звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 29.04.2024 у справі № 910/18740/23 та ухвалити нове рішення, яким зменшити розмір штрафних санкцій, що підлягають стягненню з відповідача, до 1 гривні.

У апеляційній скарзі апелянт зазначив про те, що висновки викладені у рішенні суду першої інстанції не відповідають обставинам справи та наданим документам.

У обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт послався на ті ж самі обставини, що й під час розгляду справи в суді першої інстанції, зауваживши на тому, що:

- відповідач докладав максимальні зусилля для своєчасного і повного виконання зобов`язань по поставці транспортних засобів та вживав усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення, а несвоєчасна поставки 4 автомобілів виникла по незалежних від відповідача причинах;

- у даному випадку наявні підстави для зменшення розміру пені та штрафу, оскільки: заявлена позивачем сума пені та штрафу є значною; позивачем не здійснювалася попередня оплата, а відтак відповідач не користувався чужими грошовими коштами; матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що позивач або інші особи зазнали збитків у зв`язку із простроченням виконання зобов`язання відповідачем; відповідачем вжито усіх заходів, необхідних для належного виконання ним зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу;

- суд першої інстанції безпідставно застосував до правовідносин сторін щодо продовження строків позовної давності положення п. 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, які були прийняті законодавцем через 4 місяці після закінчення терміну дії спірних договорів та виконання сторонами зобов`язань по ним, чим порушив принцип рівності сторін перед законом і судом.

Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.05.2024, справу № 910/18740/23 передано на розгляд колегії суддів у складі: Яковлєв М.Л. - головуючий суддя; судді: Гончаров С.А., Шаптала Є.Ю..

З огляду на те, що апеляційна скарга надійшла до Північного апеляційного господарського суду без матеріалів справи, що у даному випадку унеможливлює розгляд поданої апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про необхідність витребування матеріалів даної справи у суду першої інстанції та відкладення вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, які визначені главою 1 розділу IV ГПК України, до надходження матеріалів справи.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 15.05.2024 у Господарського суду міста Києва витребувано матеріали справи № 910/187840/23/23, а також відкладено вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, до надходження матеріалів справи № 910/18740/23.

23.05.2024 від Господарського суду міста Києва до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали даної справи.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 27.05.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Автоберег» на рішення Господарського суду міста Києва від 29.04.2024 у справі № 910/18740/23, розгляд апеляційної скарги призначено на 02.07.2024 о 10:00 год.

10.06.2024 до суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач, з посиланням на те, що:

- у матеріалах справи відсутнє документальне підтвердження тверджень стосовно наданої відповідачу інформації від контрагента про можливість своєчасної поставки автомобілів за договорами, укладеними з позивачем;

- при виконанні договорів мала місце істотна зміна обставин (встановлено висновками Торгово-промислової палати України), а не обставини непереборної сили;

- відповідачем не використано можливих заходів, спрямованих на зміну істотних умов договору;

- належне здійснення позивачем покладених на нього обов`язків неможливе без застосування транспортних засобів, кількість яких безпосередньо пов`язана з наявними можливостями позивача по забезпеченню національної безпеки, тому твердження щодо відсутності обрахованого розміру збитків, які мають грошовий еквівалент, не заслуговує на увагу;

- відповідач помилково вважає сам факт існування карантинних обмежень як самостійну форс-мажорну обставину, що звільняє його від відповідальності за несвоєчасне виконання зобов`язань за спірними договорами;

- незгода відповідача з висновками суду не означає порушення принципу змагальності, оскільки останній полягає у тому, що особи, які беруть участь у розгляді справи мають можливість повідомити про необхідні для справи юридичні факти, надають докази, підтримують свої вимоги і заперечення, тобто мають можливість переконати суд у власній правоті,

просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Станом на 02.07.2024 до Північного апеляційного господарського суду відзивів на апеляційну скаргу, інших клопотань від учасників справи не надходило.

Під час розгляду справи представник відповідача апеляційну скаргу підтримав у повному обсязі та просив її задовольнити, представник позивача проти задоволення апеляційної скарги заперечив, просив залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Згідно із ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення суду першої інстанції зміні чи скасуванню, з наступних підстав.

16.06.2021 позивач (покупець) та відповідач (продавець) уклали договір про закупівлю товарів за державні кошти № 19/1-49д (далі Договір 1), в п. 1.1 якого сторонами погоджено, що продавець зобов`язується в 2021 році у терміни, в порядку та на умовах, визначених цим Договором 1 поставити та передати у власність покупцю легкові автомобілі, код ДК 021:2015-34110000-1 (Легкові автомобілі) 6 лоти: лот № 1 - Транспортні засоби спеціального призначення на базі Hyundai Tucson, 2.0 A/T, 4х2, Dynamic або еквівалент (Легкові автомобілі, код ДК 021:2015-34110000-1) (далі - товар) у кількості (комплектності) та за ціною, що зазначені у Специфікації (Додаток № 1), за технічними параметрами, зазначеними в Розгорнутій специфікації та технічних характеристиках (Додаток № 2), які є невід`ємними частинами Договору, а покупець зобов`язується прийняти якісний товар та сплатити його вартість на умовах цього Договору.

Ціна цього Договору становить 21 157 200,00 грн., в т.ч. ПДВ - 3 526 200,00 грн. (п. 3.1 Договору 1).

За умовами п. 4.1 Договору 1 оплата за товар здійснюється покупцем на підставі ч. 1 ст. 49 БК України лише за фактично отриманий товар на підставі належним чином оформлених документів продавця (акту приймання-передачі тощо) протягом 30 банківських днів після поставки товару при наявності бюджетних призначень на ці цілі, з можливістю відстрочки платежу до кінця бюджетного року без нарахування штрафних санкцій.

Відповідно до п. 4.4 Договору 1 на одиницю товару продавцем повинен виписуватись акт-приймання передачі.

Пунктом 5.1 Договору 1 узгоджено, що строк поставки (передачі) продавцем товару покупцю - в період від 30.07.2021 до 01.10.2021 (включно).

У відповідності до пунктів 5.2-5.5 Договору 1 поставка (передача) товару продавцем може здійснюватися раніше встановлених термінів поставки з погодження покупця.

Про готовність передачі товару продавець зобов`язаний повідомити покупця за телефоном, факсом чи листом.

Поставка, передача, відвантаження товару здійснюється силами, засобами, транспортом продавця та за рахунок продавця за адресою: вул. Фастівська, 8б, м. Київ, 03151.

Під час приймання-передачі товару сторони зобов`язані перевірити у повному обсязі кількість, якість і комплектність товару, яка повинна відповідати усім технологічним регламентам (показникам) заводу-виробника (сертифікату виробника) та технічним вимогам наведеним у Додатку № 2, належним чином оформити і підписати усі необхідні товарно-супровідні документи, що засвідчують факт приймання-передачі товару (акти приймання-передачі, довіреність тощо).

Підписання уповноваженими представниками сторін акта приймання-передачі товару підтверджує належну комплектність, якість та кількість товару на момент його приймання-передачі.

Пунктом 6.3.1 Договору 1 узгоджено, що продавець зобов`язаний забезпечити поставку товару у строки встановлені цим Договором.

Цей Договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами, і діє до 31.12.2021, але в будь-якому разі до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за цим Договором (п. 11.1 Договору 1).

Пунктом 12.3 Договору 1 узгоджено, що зміни в даний Договір можуть бути внесені за взаємною згоди сторін і оформлені додатковими угодами до Договору.

Додатком № 1 до Договору 1 сторонами узгоджено специфікацію, відповідно до якої поставці підлягають транспортні засоби спеціалізованого призначення на базі Hyundai Tucson, 2.0 A/T, 4х2, Dynamic у кількості 27 од. загальною вартістю 21 157 200,00 грн.

На виконання умов Договору 1, відповідачем поставлено, а позивачем прийнято транспортні засоби згідно видаткових накладних № 3266 від 05.08.2021 на суму 3 918 000,00 грн., № 3322 від 25.08.2021 на суму 783 600,00 грн., № 3389 від 25.08.2021 на суму 783 600,00 грн., № 3390 від 25.08.2021 на суму 783 600,00 грн., № 3391 від 25.08.2021 на суму 783 600,00 грн., № 3392 від 25.08.2021 на суму 783 600,00 грн., № 3393 від 25.08.2021 на суму 783 600,00 грн., № 3394 від 25.08.2021 на суму 783 600,00 грн., № 3395 від 25.08.2021 на суму 783 600,00 грн., № 3613 від 09.09.2021 на суму 783 600,00 грн., № 3611 від 09.09.2021 на суму 783 600,00 грн., № 3610 від 09.09.2021 на суму 783 600,00 грн., № 3609 від 09.09.2021 на суму 783 600,00 грн., № 3612 від 09.09.2021 на суму 783 600,00 грн., № 3608 від 09.09.2021 на суму 783 600,00 грн., № 3734 від 23.09.2021 на суму 783 600,00 грн., № 3736 від 23.09.2021 на суму 783 600,00 грн., № 3735 від 23.09.2021 на суму 783 600,00 грн., № 3733 від 23.09.2021 на суму 783 600,00 грн., № 3737 від 23.09.2021 на суму 783 600,00 грн., № 3732 від 23.09.2021 на суму 783 600,00 грн., № 3738 від 23.09.2021 на суму 783 600,00 грн., № 4671 від 24.11.2021 на суму 783 600,00 грн., що також підтверджується Актами приймання передачі транспортних засобів.

Також, 16.06.2021 позивач (покупець) та відповідач (продавець) уклали договір про закупівлю товарів за державні кошти № 19/1-50д (далі Договір 2), в п. 1.1 якого сторонами погоджено, що продавець зобов`язується в 2021 році у терміни, в порядку та на умовах, визначених цим Договором поставити та передати у власність покупцю легкові автомобілі, код ДК 021:2015-34110000-1 (Легкові автомобілі) 6 лоти: лот № 2 - Транспортні засоби спеціального призначення на базі Hyundai Tucson, 2.0 A/T, 4х4, Elegance або еквівалент (Легкові автомобілі, код ДК 021:2015-34110000-1) (далі - товар) у кількості (комплектності) та за ціною, що зазначені у Специфікації (Додаток № 1), за технічними параметрами, зазначеними в Розгорнутій специфікації та технічних характеристиках (Додаток № 2), які є невід`ємними частинами Договору, а покупець зобов`язується прийняти якісний товар та сплатити його вартість на умовах цього Договору.

Ціна цього Договору становить 21 597 000,00 грн., в т.ч. ПДВ - 3 599 500,00 грн. (п. 3.1 Договору 2).

За умовами п. 4.1 Договору 2 оплата за товар здійснюється покупцем на підставі ч. 1 ст. 49 БК України лише за фактично отриманий товар на підставі належним чином оформлених документів продавця (акту приймання-передачі тощо) протягом 30 банківських днів після поставки товару при наявності бюджетних призначень на ці цілі, з можливістю відстрочки платежу до кінця бюджетного року без нарахування штрафних санкцій.

Відповідно до п. 4.4 Договору 2 на одиницю товару продавцем повинен виписуватись акт-приймання передачі.

Пунктом 5.1 Договору 2 узгоджено, що строк поставки (передачі) продавцем товару покупцю - в період від 30.07.2021 до 01.10.2021 (включно).

У відповідності до пунктів 5.2-5.5 Договору 2 поставка (передача) товару продавцем може здійснюватися раніше встановлених термінів поставки з погодження покупця.

Про готовність передачі товару продавець зобов`язаний повідомити покупця за телефоном, факсом чи листом.

Поставка, передача, відвантаження товару здійснюється силами, засобами, транспортом продавця та за рахунок продавця за адресою: вул. Фастівська, 8б, м. Київ, 03151.

Під час приймання-передачі товару сторони зобов`язані перевірити у повному обсязі кількість, якість і комплектність товару, яка повинна відповідати усім технологічним регламентам (показникам) заводу-виробника (сертифікату виробника) та технічним вимогам наведеним у Додатку № 2, належним чином оформити і підписати усі необхідні товарно-супровідні документи, що засвідчують факт приймання-передачі товару (акти приймання-передачі, довіреність тощо).

Підписання уповноваженими представниками сторін акта приймання-передачі товару підтверджує належну комплектність, якість та кількість товару на момент його приймання-передачі.

Пунктом 6.3.1 Договору 2 узгоджено, що продавець зобов`язаний забезпечити поставку товару у строки встановлені цим Договором.

Цей Договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами, і діє до 31.12.2021, але в будь-якому разі до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за цим Договором (п. 11.1 Договору 2).

Пунктом 12.3 Договору 2 узгоджено, що зміни в даний Договір можуть бути внесені за взаємною згоди сторін і оформлені додатковими угодами до Договору.

Додатком № 1 до Договору 2 сторонами узгоджено специфікацію, відповідно до якої поставці підлягають транспортні засоби спеціалізованого призначення на базі Hyundai Tucson, 2.0 A/T, 4х4, Elegance у кількості 23 од. загальною вартістю 21 597 000,00 грн.

На виконання умов Договору 2, відповідачем поставлено, а позивачем прийнято транспортні засоби згідно видаткових накладних № 3265 від 05.08.2021 на суму 10 329 000,00 грн., № 3387 від 02.09.2021 на суму 939 000,00 грн., № 3386 від 02.09.2021 на суму 939 000,00 грн., № 3385 від 02.09.2021 на суму 939 000,00 грн., № 3321 від 02.09.2021 на суму 939 000,00 грн., № 3384 від 02.09.2021 на суму 939 000,00 грн., № 3388 від 02.09.2021 на суму 939 000,00 грн., № 3906 від 23.09.2021 на суму 939 000,00 грн., № 3905 від 23.09.2021 на суму 939 000,00 грн., № 3904 від 23.09.2021 на суму 939 000,00 грн., № 4672 від 24.11.2021 на суму 939 000,00 грн., № 4673 від 24.11.2021 на суму 939 000,00 грн., № 4674 від 24.11.2021 на суму 939 000,00 грн., що також підтверджується Актами приймання передачі транспортних засобів.

Отже, наявними у матеріалах справи доказами підтверджується, що відповідачем допущено порушення строку щодо поставки за Договором 1 та Договором 2 загалом 4 автомобілів.

Листом вих. № 2409 від 24.09.2021 відповідач звернувся до ТОВ «Хюндай Мотор Україна» із проханням повідомити про причини затримки автомобілів та очікуваний термін поставки, у відповідь на який ТОВ «Хюндай Мотор Україна» в листі від 27.09.2021 зазначило, що у зв`язку з нестачею електронних компонентів та згідно плану, очікується виробництво у період 12-15 жовтня.

Листом вих. № 928 від 29.09.2021 відповідач повідомив позивача про настання форс-мажорних обставин в частині поставки 4 автомобілів та просив погодити відтермінування поставки чотирьох автомобілів до 10.11.2021.

Позивач звернувся до відповідача із претензіями № 19/1-5147 від 18.10.2021 та № 19/1-5151 від 18.10.2021, у яких вимагав сплатити штрафні санкції у розмірі 39 438,00 грн. та в розмірі 10 970,40 грн. відповідно.

Листом вих. № 1020 від 20.10.2021 відповідач повідомив позивача про настання форс-мажорних обставин в частині поставки 4 автомобілів та просив погодити відтермінування поставки чотирьох автомобілів до 10.11.2021.

Позивач звернувся до відповідача із претензіями № 19/1-5817 від 11.11.2021 та № 19/1-5819 від 10.11.2021, у яких вимагав сплатити штрафні санкції у розмірі 74 442,00 грн. та в розмірі 267 615,00 грн. відповідно.

Листом вих. № 1125 від 25.11.2021 відповідач повідомив позивача про те, що оскільки такої обставини як нестача електронних компонентів на світовому ринку, що вплинуло на строки поставки 4 автомобілів в переліку форс-мажорних обставин немає, що не дає змоги відповідачу звернутись із заявою про засвідчення форс-мажорних обставин, в зв`язку з чим, просив вважати причину затримки поставки 4 автомобілів обставинами, що не залежали від волі сторін та виключили можливість вчасного виконання договору.

Листом вих. № 1209 від 09.12.2021 відповідач надав позивачу висновки Запорізької Торгово-промислової палати про істотну зміну обставин вих. № 03.4/448 від 08.12.2021 та № 03.4/449 від 08.12.2021.

З огляду на вказані обставини позивач звернувся до суду з цим позовом у якому просив стягнути з відповідача пеню в сумі 190 831,80 грн. та штраф в сумі 252 042,00 грн. нараховані за порушення відповідачем строків поставки 4 автомобілів за Договором 1 та Договором 2 .

Заперечення відповідача проти позову детально наведені вище.

Суд першої інстанції позовні вимоги задовольнив, що колегія суддів вважає вірним, з огляду на таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ч. 2 ст. 509 ЦК України зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 ЦК України.

Відповідно до ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори.

Відповідно до ч.1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 663 ЦК України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Згідно зі ст.ст. 525, 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства; Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Відповідно до ч.1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до п. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як встановлено вище, матеріалами справи підтверджується, що відповідач за Договором 1 та Договором 2 мав поставити автомобілі у строк до 01.10.2021 (включно), проте 4 автомобілі було поставлено 24.11.2021, тобто з порушенням вказаного строку на 53 дні.

Згідно зі ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання, настають наслідки, передбачені договором або законом.

У силу ст. 230 ГК України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно з п.п. 7.3 Договору 1 та Договору 2 за порушення строків виконання зобов`язання продавець сплачує покупцю пеню у розмірі 0,1% вартості товару, з якого допущено прострочення виконання зобов`язання, за кожний день прострочення, а за прострочення понад 30 днів додатково стягується штраф у розмірі 7% вказаної вартості.

При цьому колегія суддів погоджується з судом першої інстанції щодо обґрунтованості здійснених позивачем пені та штрафу.

Щодо посилань відповідача на те, що несвоєчасне виконання ним обов`язків за спірними договорами було наслідком обставин непереборної сили (форс-мажору), а саме тим, що у зв`язку з настанням карантину, обмеження пересувань, виробництва, труднощі в транспортних сполученнях, негативно вплинули на ритмічність поставок та дефіциту електронних компонентів, зокрема напівпровідників, на світовому ринку, через що, на заводі-виробнику Hyundai Motor Manufacturing Czech, в певні моменти виникав дефіцит комплектуючих де використовуються електронні компоненти, який призводив до обмеження кількості виробництва тої чи іншої моделі, що також підтвердив завод-виробник у своєму листі від 13.10.2021, слід зазначити таке.

Підстави звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання визначені ст. 617 ЦК України, згідно з якою особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили; не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Згідно з положеннями ст. 218 ГК України у разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Згідно з пунктами 9.1-9.6 Договору 1 та Договору 2 сторони звільняються від відповідальності за часткове або повне невиконання зобов`язань за Договором якщо вони трапились внаслідок обставин непереборної сили (форс-мажорних обставин).

Під форс-мажорними обставинами розуміють зовнішні та надзвичайні обставини, які не існували під час укладення Договору та виникли поза волею сторін, настанню та дії яких вони не могли перешкодити за допомогою заходів та засобів, застосування яких у конкретній ситуації справедливо вимагати та чекати від сторони, що підпала під дію форс-мажорних обставин.

Форс-мажорними обставинами визнаються такі обставини: загрози соціального характеру (війни, воєнні дії, національні страйки, революція, державні перевороти, бунти населення, блокади, аварії, диверсії, ембарго, інші міжнародні санкції, дії іноземних держав, які унеможливлюють виконання сторонами своїх зобов`язань, заборону з боку державної влади, закриття шляхів, каналів, перевалів, заборони на транспортування по певних маршрутах, заборони на комерційну діяльність із певними державами із причин міжнародних санкцій або карантину, введення військового або надзвичайного стану); стихійні лиха (пожежі, повені, землетруси, інші стихійні лиха чи сезонні природні явища); неможливість розпоряджатися коштами внаслідок припинення бюджетного фінансування відповідних видатків, рішення органів Державної влади, і якщо дані обставин унеможливлюють виконання сторонами своїх зобов`язань та інші обставини, які не залежать від волі сторін.

Термін виконання обов`язків за цим Договором відкладається при виникненні обставин, зазначених у пунктах 9.1-9.3 на час, протягом якого останні будуть діяти.

Сторона, що підпала під дію форс-мажорних обставин і виявились, внаслідок цього, нездатною виконувати обов`язки за цим Договором, повинна терміново, не пізніше 2-х робочих днів з моменту їх настання, у письмовій формі повідомити іншу сторону. Несвоєчасне, більше 2-х робочих днів, повідомлення про форс-мажорні обставини позбавляє відповідну сторону права посилатися на них для виправдання.

Належним доказом обставин, зазначених у пунктах 9.1-9.3 цього Договору та строку їх дії служать довідки, які видаються Торгово-промисловою палатою України (за місцем форс-мажорних обставин).

Отже, за умовами погодженими сторонами у спірних договорах настання форс-мажорних обставин повинно бути документально підтверджено Торговельно-промисловою палатою України.

Відповідно до абз. 3 ч. 3 ст. 14 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» ТПП засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), а також торговельні та портові звичаї, прийняті в Україні, за зверненнями суб`єктів господарської діяльності та фізичних осіб.

Згідно з ч. 1 ст. 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» ТПП та уповноважені нею регіональні ТПП засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю.

У ст. 3.3 Регламенту засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), затвердженого рішенням Президії ТПП від 18.12.2014 №44(5) (далі - Регламент), вказано, що сертифікат (в певних договорах, законодавчих і нормативних актах згадується також як висновок, довідка, підтвердження) про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) (далі - сертифікат) - документ встановленої ТПП форми, який засвідчує настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), виданий ТПП або регіональною ТПП згідно з чинним законодавством, умовами договору (контракту, угоди тощо) та цим Регламентом.

Відповідно до ст.6.2 Регламенту форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) засвідчуються за особистим зверненням суб`єктів господарської діяльності та фізичних осіб по кожному окремому договору, окремим податковим та / чи іншим зобов`язанням / обов`язком, виконання яких настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання яких стало неможливим через наявність зазначених обставин.

Відповідачем надано Висновки про істотну зміну обставин № 03.4/448 в та № 03.4/449 від 08.12.2021, які надані Запорізькою ТПП, проте, як вірно встановлено судом першої інстанції:

- вказані висновки підтверджують істотну зміну обставин, а не наявність форс-мажорних обставин, а відтак такі висновки можуть бути оцінені судом як підстави для внесення змін у спірні договори на підставі ст.ст.651, 652 ЦК України, положення яких не пов`язують наявність чи відсутність вини особи в порушенні зобов`язання з підставами для зміни або розірвання договору, на відміну від предмету даного спору;

- посилання на висновки ТПП про істотну зміну обставин не заслуговують на увагу, оскільки згідно з частиною другою статті 11 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» обов`язковими для застосування на всій території України є методичні та експертні документи, видані торгово-промисловими палатами в межах їх повноважень. Водночас вказаний Закон не містить положень щодо наявності у торгово-промислової палати повноважень з видачі висновків на підтвердження істотної зміни обставин, якими сторони керувались під час укладення договорів (постанова Верховного Суду від 03.09.2020 у справі № 910/15637/19; пункт 6.18 постанови Верховного Суду від 10.09.2020 у справі № 910/13436/19; пункт 49 постанови Верховного Суду від 08.12.2020 у справі № 910/11888/19; пункт 10 постанови Верховного Суду від 19.07.2022 у справі № 910/14155/21, пункт 5.12 постанови від 26.10.2021 у справі № 910/18402/20);

- на відміну від форс-мажорних обставин, істотна зміна обставин не звільняє боржника від відповідальності, тоді як відповідач саме цим доказом намагається довести відсутність підстав для стягнення з нього неустойки. Тож зазначений документ не може бути прийнятий судом як належний доказ засвідчення наявності обставини непереборної сили для конкретного виду зобов`язання.

В свою чергу відповідачем не було надано сертифікату про форс-мажорні обставини, який би встановлював наявність форс-мажорних обставин саме за Договором 1 та Договором 2.

Верховний Суд в постанові від 25.01.2022. № 904/3886/21 зазначив, що форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер, а зацікавленій стороні необхідно довести (1) факт їх виникнення; (2) те, що обставини є форс-мажорними (3) для конкретного випадку.

Необхідною умовою є наявність причинно-наслідкового зв`язку між неможливістю виконання договору та обставинами непереборної сили. Стороною договору має бути підтверджено не лише факт настання таких обставин, а саме їх здатність впливати на реальну можливість виконання зобов`язання.

Отже, окрім наявності обставин непереборної сили, для звільнення від відповідальності за повне чи часткове невиконання або неналежне виконання прийнятих на себе за Договором 1 та Договором 2 зобов`язань відповідач має довести, що саме введення воєнного стану стало причиною неможливості виконання ним обов`язків по поставці товару у визначені такими договорами строки, проте жодних належних доказів на підтвердження вказаних обставини відповідачем до матеріалів справи долучено не було.

Слід зазначити і про те, що спірні договори були укладені вже під час введення карантину, а отже відповідач на момент укладення таких договорів, взявши на себе зобов`язання по поставці товару був обізнаний про потенційну можливість виникнення труднощів у його виконанні, пов`язаних з дією карантину.

Також окремо слід відзначити і те, що за змістом положень ст. 96 ЦК України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями, а статтями 525, 526 названого Кодексу і статтею 193 ГК України встановлено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 2 ст. 218 ГК України унормовано, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

З огляду на вказане суд першої інстанції цілком вірно відхилив посилання відповідача на відсутність у контрагентів відповідача необхідних автомобілів для виконання взятих на себе зобов`язань за спірними договорами.

В свою чергу, посилання відповідача на зміну строків поставки, у зв`язку з ненаданням позивачем відповідей на листи відповідача щодо зміни строків поставки, колегією суддів відхиляються, з огляду на наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 654 ЦК України встановлено, що зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Частинами 1, 2 ст. 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Частиною 1 ст. 205 ЦК України визначено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 208 ЦК України у письмовій формі належить вчиняти правочини між юридичними особами.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України:

- правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони;

- правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

- правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

- правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

Відповідно до пунктів 12.3 спірних договорів узгоджено, що зміни в даний Договір можуть бути внесені за взаємною згоди сторін і оформлені додатковими угодами до Договору.

Отже, виходячи з положень чинного законодавства та умов Договору зміни до Договору вносяться за згодою сторін шляхом укладення сторонами додаткових угод у письмовій формі, які мають бути підписані уповноваженими особами підписи яких скріплюються печатками позивача та відповідача, проте відповідачем не надано додаткових угод, відповідно до яких сторонами було б узгоджено зміну строків поставки автомобілів.

Також, суд першої інстанції цілком вірно не прийняв до уваги Висновок науково-правової експертизи щодо доктринального тлумачення окремих положень законодавства з питань застосовування штрафних санкцій за договором поставки № 0623/01-2023 від 29.06.2023, оскільки означений висновок виходить за межі визначених ч. 1 ст. 108 ГПК України питань, щодо яких може бути наданий висновок експерта у галузі права та поряд з цим, суперечить ч. 2 ст. 108 ГПК України.

Також безпідставними є посилання відповідача на пропуск позивачем строків позовної давності для звернення до суду з вказаними позовом.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

За змістом положень ч. 1 ст. 258 ЦК України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) (п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України).

Сплив позовної давності, про застосування якої було заявлено стороною у справі, є підставою для відмови в позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).

У цій справі право на стягнення пені у позивача виникло починаючи з першого дня прострочення відповідачем обв`язку щодо поставки автомобілів, тобто з 02.10.2021, а з позовом позивач до суду звернувся 07.12.2023.

Водночас, за змістом положень п. 12 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені, серед іншого, статтями 257, 258 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

В свою чергу, положеннями п. 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України - у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 2102-ІХ, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.

Отже, позивачем не було пропущено строк позовної давності для звернення з даним позовом до суду, оскільки постановою Кабінету Міністрів України «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із відповідними змінами і доповненнями) № 211 від 11.03.2020 з 12.03.2020 на усій території України встановлено карантин, строк дії якого неодноразово продовжувався постановами Кабінету Міністрів України, а у період дії воєнного стану в Україні перебіг позовної давності зупинився на строк дії такого стану.

При цьому колегія суддів вважає безпідставними посилання відповідача на те, що положення п. 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, які були прийняті законодавцем через 4 місяці після закінчення терміну дії спірних договорів та виконання сторонами зобов`язань по ним не можуть бути застосовані до спірних правовідносин, оскільки приписи п. 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України не встановлюють жодних обмежень щодо їх застосування.

Щодо наявності підстав для зменшення пені та штрафу, слід зазначити наступне.

Відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Згідно з приписами ст. 233 ГК України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

За змістом положень ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

При цьому, зменшення розміру заявленої до стягнення нейстойки є правом суду, за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Зменшення (за клопотанням сторони) заявленої неустойки, яка нараховується за неналежне виконання стороною свої зобов`язань кореспондується із обов`язком сторони, до якої така санкція застосовується, довести згідно з ст. 74 ГПК України, ст. 233 ГК України те, що вона не бажала вчинення таких порушень, що вони були зумовлені винятковими обставинами та не завдали значних збитків контрагенту на підставі належних і допустимих доказів.

Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 27.02.2019 у справі № 910/9765/18.

У обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру пені та штрафу відповідач послався на те, що:

- заявлена позивачем сума пені та штрафу є значною;

- позивачем не здійснювалася попередня оплата, а відтак відповідач не користувався чужими грошовими коштами;

- матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що позивач або інші особи зазнали збитків у зв`язку із простроченням виконання зобов`язання відповідачем;

- відповідачем вжито усіх заходів, необхідних для належного виконання ним зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Колегія суддів зазначає, що те, що позивачем не здійснювалася попередня оплата, а відтак відповідач не користувався чужими грошовими коштами та те, що відповідачем вживались заходи для належного виконання ним зобов`язання не може бути підставою для зменшення розміру штрафних санкції.

При цьому, відповідно до ст. 42 ГК України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Відповідно до ст. 44 ГК України підприємництво здійснюється на основі, зокрема, комерційного розрахунку та власного комерційного ризику.

Невиконання контрагентами зобов`язань становить один із можливих ризиків підприємницької діяльності і не є незвичайною і не прогнозованою обставиною в умовах ринкової економіки. Кожна із сторін договору приймає на себе відповідні ризики можливого погіршення економічної ситуації та фінансового становища свого підприємства, підприємств своїх контрагентів та країни в цілому. Учасник договору не повинен відповідати за прорахунки суб`єкта підприємницької діяльності, уклавшого з ним цей договір.

Сам лише факт відсутності в матеріалах справи доказів понесення позивачем збитків через неналежне виконання відповідачем свого обов`язку не може бути підставою для зменшення розміру штрафних санкцій.

Колегія суддів вважає, що з огляду на ціну спірних договорів заявлена позивачем сума пені та штрафу не є значною. При цьому розмір штрафних санкцій, на отримання яких позивач має право, знаходиться у прямій залежності від періоду прострочення відповідачем виконання обов`язку по поставці автомобілів, а відтак саме внаслідок дії відповідача розмір штрафних санкцій є таким.

Отже, колегія суддів вважає, що підстави для зменшення розміру пені та штрафу відсутні.

За таких обставин суд першої інстанції цілком вірно задовольнив позовні вимоги про стягнення пені в сумі 190 831,80 грн. та штрафу в сумі 252 042,00 грн. Рішення суду першої інстанції залишається без змін.

Щодо інших аргументів сторін колегія суддів зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у судовому рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, § 58, рішення від 10.02.2010). Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Дослідивши матеріали наявні у справі, апеляційний суд робить висновок, що суд першої інстанції дав належну оцінку доказам по справі та виніс законне обґрунтоване судове рішення, яке відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновку місцевого господарського суду з огляду на вищевикладене.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що скаржник не довів обґрунтованість своєї апеляційної скарги, докази на підтвердження своїх вимог суду не надав, апеляційний суд погоджується із рішенням Господарського суду міста Києва від 29.04.2024 у справі № 910/18740/23, отже підстав для його скасування або зміни в межах доводів та вимог апеляційної скарги не вбачається.

Враховуючи вимоги та доводи апеляційної скарги, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Автоберег» задоволенню не підлягає.

Відповідно до приписів ст. 129 ГПК України судові витрати по сплаті судового збору за звернення з цією апеляційною скаргою покладаються на апелянта.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 129, 252, 263, 267-271, 273, 275, 276, 281-285, 287 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Автоберег» на рішення Господарського суду міста Києва від 29.04.2024 у справі № 910/18740/23 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 29.04.2024 у справі № 910/18740/23 залишити без змін.

3. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на апелянта.

4. Повернути до Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/18740/23.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.

Повний текст судового рішення складено 02.07.2024.

Головуючий суддя М.Л. Яковлєв

Судді С.А. Гончаров

Є.Ю. Шаптала