Постанова

від 26.06.2024 по справі 910/15888/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" червня 2024 р. Справа№ 910/15888/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Суліма В.В.

суддів: Коротун О.М.

Майданевича А.Г.

при секретарі судового засідання : Шевченко Н.А.

за участю представників сторін:

від позивача: Климчук А.В.;

від відповідача: ОСОБА_1,

розглянувши апеляційну скаргу Благодійної організації "Благодійний фонд "Район номер 1"

на рішення Господарського суду міста Києва від 21.03.2024 року (повний текст рішення складено та підписано 01.04.2024 року)

у справі №910/15888/23 (суддя Полякова К.В.)

за первісним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

до Благодійної організації "Благодійний фонд "Район номер 1"

про стягнення 195 419,06 грн,-

та за зустрічним позовом Благодійної організації "Благодійний фонд "Район номер 1"

до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

про стягнення 29 250 грн,-

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом до Благодійної організації "Благодійний фонд "Район номер 1" (далі - відповідач) про стягнення з відповідача на користь позивача основного боргу в сумі 65000,00 грн, пені в розмірі 12707,95 грн, штрафу в сумі 9750,00 грн, 3 % річних у сумі 822,74 грн; за договором про надання юридичних послуг від 01.06.2023 року № 01-06/23/Р1 основного боргу в сумі 96696,52 грн, пені в сумі 4175,61 грн, штрафу в сумі 5718,23 грн, 3 % річних у сумі 548,01 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем умов договору про надання юридичних послуг від 14.11.2022 року № 14-11/22/Р1 в частині сплати за надані послуги.

Благодійна організація "Благодійний фонд "Район номер 1" звернулася з зустрічною позовною заявою до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення сплачених за серпень 2023 року грошових коштів у сумі 29 250 грн за договором про надання юридичних послуг від 01.06.2023 року № 01-06/23/Р1.

Зустрічні позовні вимоги мотивовані ненаданням відповідних юридичних послуг за договором від 01.06.2023 року № 01-06/23/Р1.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 21.03.2024 року у справі №910/15888/23 позовні вимоги первісного позову фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з Благодійної організації «Благодійний фонд «Район номер 1» на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 98 111,58 грн основного боргу, 14 086,84 грн пені, 14716,74 грн штрафу, 1 151,25 грн трьох процентів річних та 1 921,00 грн витрат зі сплати судового збору. В решті позовних вимог первісного позову відмовлено.

У задоволенні позовних вимог зустрічного позову Благодійної організації "Благодійний фонд "Район номер 1" відмовлено повністю.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням місцевого господарського суду, Благодійна організація "Благодійний фонд "Район номер 1" звернулась до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, відповідно до якої просила скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 21.03.2024 року повністю та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні первісного позову, а зустрічний позов задовольнити повністю.

Апеляційна скарга мотивована тим, що Господарський суд міста Києва, визнав обставини встановленими, які є недоведеними і мають значення для справи, неправильно застосував норми процесуального та матеріального права, зокрема, ст. 236 Господарського процесуального кодексу України.

Так, за твердженням представника скаржника позивачем не був дотриманий досудовий порядок вирішення спорів.

Щодо задоволення позовних вимог в частині стягнення з апелянта оплати за травень 2023 року за договором від 14.11.2022 року №14-11/22-Р1, представник скаржника зазначає, що акт наданих послуг був підписаний за допомогою використання факсиміле, без письмової згоди сторін на це, як це передбачає ч. 3 ст. 207 Цивільного кодексу України, при цьому, факсиміле не було використано ані директором благодійного фонду, ані особою, уповноваженою на його використання. Факт використання саме факсиміле на акті за травень 2023 року на суму 65000,00 грн, а також на рахунку-фактурі №05-23/Р1 від 05.05.2023 року на вказану суму визнавався сторонами в судовому засіданні.

Щодо оплати послуг відповідача за серпень 2023 року, представник скаржника зауважив, що відповідачем були сплачені 50% щомісячної вартості послуг, які не були надані позивачем.

Крім того, представник скаржника зауважив, що оскільки за червень - липень 2023 року між сторонами були підписані акти приймання-передачі наданих послуг, що свідчило про відсутність претензій у сторін, щодо порядку та розміру оплати.

Будь-які твердження відповідача щодо надання ним послуг у серпні 2023 року, їх виду та обсягу не відповідають дійсності, є недоведеними наявними у матеріалах справи доказами.

Крім того, за твердженням скаржника ймовірний факт комунікації позивача із будь якою посадовою особою або контрагентом відповідача не можу бути належним доказом надання послуг.

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.04.2024 року апеляційну скаргу у справі №910/15888/23 передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя: Сулім В.В., судді: Майданевич А.Г., Коротун О.М.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 26.04.2024 року апеляційну скаргу Благодійної організації "Благодійний фонд "Район номер 1" на рішення Господарського суду міста Києва від 21.03.2024 року у справі №910/15888/23 залишено без руху.

Апелянтом протягом десяти днів з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху було усунено недоліки та подано до суду копію платіжної інструкції №284 від 01.05.2024 року про доплату судового збору в сумі 628,50 грн.

Відтак, скаржником усунено недоліки поданої апеляційної скарги.

Північний апеляційний господарський суд відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою Благодійної організації "Благодійний фонд "Район номер 1" на рішення Господарського суду міста Києва від 21.03.2024 року у справі №910/15888/23 своєю ухвалою від 08.05.2024 року.

23.05.2024 року через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів від представника позивача до суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого представник позивача просив суд залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції змінити в частині оплати за вересень 2023 року за договором №01-06/23/Р1.

При цьому, представник позивача у відзиві на апеляційну скаргу, зокрема зазначив, що ані заяви скаржника викладені під час розгляду в суді першої інстанції, ані заяви скаржника викладені в апеляційній скарзі, зокрема щодо ОСОБА_1 набито самостійно виготовив чи маючи доступ до факсиміле та печатки апелянта самостійно, умисно, і без відома посадових осіб відповідача наніс їх на документи, не підтверджені жодними допустимими, належними достатніми та достовірними доказами.

В той же час, скаржником не надано жодного доказу протиправності використання печатки чи доказів її втрати, звернення до правоохоронних органів у зв`язку з втратою чи викраденням печатки з володіння відповідача чи факсимільного відтворення підпису або їх використання не уповноваженою особою.

Крім того, представник відповідача зауважив, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача заборгованості за надані за договорами №11/22/Р1 та №01-06/23/Р1 послуги.

Водночас, представник позивача відзначив, що поштові відправлення (відправлення за поштовою накладною №№ 0210009567210, №0210009620057) відповідачу не надходили, зокрема, оскільки, скаржник вказував невірний контактний номер телефону, чим фактично унеможливив отримання відповідної кореспонденції, а тому не може вважатись належним доказом повідомлення про направлення позивачу листа про припинення договору №01-06/23/Р1, та відмову від підписання акту приймання-передачі наданих послуг.

10.06.2024 року через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів від представника скаржника до суду надійшло клопотання про відкладення розгляду справ, яке зокрема, мотивоване тим, що представник Благодійної організації "Благодійний фонд "Район номер 1" перебуватиме у відпустці пов`язаній з сімейними обставинами, та у зв`язку з цим не матиме змоги бути присутнім у судовому засіданні 12.06.2024 року з поважаної причини, яке було задоволено судом.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 12.06.2024 року розгляд справи було відкладено на підставі ст. 216 Господарського процесуального кодексу України.

Представник скаржника в судовому засіданні 29.06.2024 року Північного апеляційного господарського суду підтримав доводів апеляційної скарги та просив її задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати.

Представник позивача в судовому засіданні 29.06.2024 року Північного апеляційного господарського суду заперечував проти доводів апеляційної скарги та просив відмовити в її задоволенні, рішення суду першої інстанції змінити.

Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників позивача, та відповідача, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 14.11.2022 року між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (виконавець) та Благодійною організацією "Благодійний фонд "Район номер 1" (замовник) укладено договір про надання юридичних послуг № 14-11/22/Р1 (далі - договір 1), відповідно до умов якого в порядку та на умовах, визначених цим договором, виконавець зобов`язується надати замовнику інформаційно - консультаційні послуги в галузі права (далі - послуги), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити надані послуги.

Відповідно до п. 1.2 договору 1 обсяг та перелік послуг, що надаються виконавцем замовнику за цим договором, може визначатися в усній або письмовій формі.

Згідно з п. 1.3 договору послуги можуть бути надані в усній або письмовій формі (у тому числі факсом або незашифрованим повідомленням електронною поштою).

Відповідно до п. 3.1 договору 1 загальна вартість послуг (що складається з суми винагороди і суми відшкодування витрат) за цим договором складається з суми вартості всіх наданих виконавцем та сплачених замовником послуг відповідно до актів приймання - передачі наданих послуг до цього договору (далі - акт) протягом строку дії цього договору.

Оплата послуг за цим договором здійснюється замовником на підставі виставлених виконавцем рахунків на умовах повної попередньої оплати послуг (п. 3.2 договору 1).

За положеннями п. 3.3 договору 1 оплата за цим договором здійснюється протягом 3 (трьох) банківських днів з моменту ставлення відповідного рахунку у національній валюті Україні - гривні, у безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на рахунок виконавця зазначений у виставленому рахунку. Датою платежу вважається дата зарахування коштів на рахунок виконавця у відповідному банку.

Після закінчення надання послуг/етапів надання послуг виконавець надсилає замовнику акт у двох примірниках. Замовник підписує, датує і повертає виконавцю один примірник такого акта або надсилає виконавцю мотивовану відмову від його підписання протягом 5 (п`яти) робочих днів після одержання акта. У разі, якщо замовник після закінчення зазначених 5 (п`яти) робочих днів не направить виконавцю підписаний акт або мотивовану відмову від його підписання, сторони визнають, що акт вважається підписаним, а послуги наданими виконавцем і прийнятими замовником в обсязі і на умовах, визначених у такому акті (п. 3.5 договору 1).

Відповідно до п. 6.1 договору 1 останній набуває чинності з дати підписання обома сторонами і діє поки не буде розірваний відповідно до п. 6.2. або до фактичного повного надання виконавцем послуг згідно з договором.

Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, 05.05.2023 року виконавцем сформовано рахунок-фактуру № 05-23/Р1 за договором від 14.11.2022 року № 14-11/22/Р1 на суму 65000 грн. Даний рахунок-фактура отриманий директором замовника 05.05.2023 року згідно з відміткою календарного штемпелю.

31.05.2023 року сторонами підписано акт приймання-передачі наданих послуг за договором від 14.11.2022 року № 14-11/22/Р1, відповідно до якого виконавець надав, а замовник прийняв послуги за період: травень 2023 року на суму 65000,00 грн.

Крім того, 01.06.2023 року між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (виконавець) та Благодійною організацією "Благодійний фонд "Район номер 1" (замовник) укладено договір про надання юридичних послуг № 01-06/23/Р1 (далі - договір 2), відповідно до умов якого в порядку та на умовах, визначених цим договором, виконавець зобов`язується надати замовнику інформаційно - консультаційні послуги в галузі права (далі - послуги), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити надані послуги.

Пунктом 1.2 договору 2 зазначено, що обсяг та перелік послуг, що надаються виконавцем замовнику за цим договором, може визначатися в усній або письмовій формі.

Згідно п. 1.3 договору 2 послуги можуть бути надані в усній або письмовій формі (у тому числі факсом або незашифрованим повідомленням електронною поштою).

Відповідно до п. 3.1 договору 2 загальна вартість послуг (що складається з суми винагороди і суми відшкодування витрат) за цим договором складається з суми вартості всіх наданих виконавцем та сплачених замовником послуг відповідно до актів приймання - передачі наданих послуг до цього договору (далі - акт) протягом строку дії цього Договору.

Вартість послуг за один календарний місяць за цим договором становить 58575 грн, що на дату укладення цього договору еквівалентно 1500 евро, за офіційним курсом, що встановлений НБУ на 01.06.2023 року (надалі - вартість послуг) на умовах щомісячної оплати, яка здійснюється до 15-го (п`ятнадцятого) числа місяця, за який вноситься оплата. У випадку зміни офіційного курсу НБУ на дату здійснення платежу по цьому договору, вартість послуг в гривні підлягає перерахунку, виходячи з офіційного курсу НБУ, що діє на дату оплати (п. 3.2 договору 2).

Згідно п. 3.3 договору 2 оплата за цим договором здійснюється у національній валюті Україні - гривні, у безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на рахунок виконавця зазначений у виставленому рахунку. Датою платежу вважається дата зарахування коштів на рахунок виконавця у відповідному банку.

Відповідно до п. 3.5 договору 2 після закінчення надання послуг/етапів надання послуг виконавець надсилає замовнику акт у двох примірниках. Замовник підписує, датує і повертає Виконавцю один примірник такого акта або надсилає виконавцю мотивовану відмову від його підписання протягом 5 (п`яти) робочих днів після одержання акта. У разі, якщо замовник після закінчення зазначених 5 (п`яти) робочих днів не направить виконавцю підписаний акт або мотивовану відмову від його підписання, сторони визнають, що акт вважається підписаним, а послуги наданими виконавцем і прийнятими замовником в обсязі і на умовах, зазначених у такому акті.

Договір набуває чинності з дати підписання обома сторонами і діє до 31.12.2023 або поки не буде розірваний відповідно до п. 6.2., але в будь якому разі до моменту повного виконання сторонами своїх зобов`язань (пункт 6.1 договору 2).

Як убачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, 01.06.2023 року виконавцем оформлено рахунок-фактуру № 06-23/Р1 до договору від 01.06.2023 року № 01-06/23/Р1 на суму 58575,00 грн.

03.07.2023 року сторонами було підписано акт приймання-передачі наданих послуг за договором від 01.06.2023 року № 01-06/23/Р1 за червень 2023 року на суму 58500,00 грн.

Надалі, виконавцем оформлено рахунок-фактуру від 03.07.2023 року № 07-23/Р1 за договором від 01.06.2023 року № 01-06/23/Р1 на суму 58575,00 грн.

31.07.2023 року сторонами підписано акт приймання-передачі наданих послуг за договором від 01.06.2023 № 01-06/23/Р1 за липень 2023 року на суму 58500,00 грн.

У подальшому, 01.08.2023 виконавцем оформлено рахунок-фактуру № 08-23/Р1 за договором від 01.06.2023 року № 01-06/23/Р1 щодо надання послуг у період 01.08.2023-15.08.2023 року на суму 29250 грн. Даний рахунок (оригінал) долучений до матеріалів справи замовником.

Також, у матеріалах справи наявний наданий виконавцем оригінал рахунку-фактури від 01.08.2023 року № 08-23/Р1 за договором від 01.06.2023 року № 01-06/23/Р1 щодо надання послуг на суму 60480,00 грн.

06.09.2023 року виконавцем оформлено рахунок-фактуру № 09-23/Р1 за договором від 01.06.2023 року № 01-06/23/Р1 щодо надання послуг у вересні 2023 року на суму 58879,05 грн.

Даний рахунок-фактура направлений виконавцем замовнику 06.09.2023, що підтверджується накладною № 0205904235130 АТ «Укрпошта», описом вкладення та фіскальним чеком.

13.10.2023 року виконавцем направлено акт від 29.09.2023 приймання-передачі наданих послуг на суму 58575 грн за надані в вересні 2023 року послуги.

Надалі, як вбачається з матеріалів справи, виконавцем оформлено акт від 31.08.2023 року приймання-передачі наданих послуг за договором від 01.06.2023 року № 01-06/23/Р1 за серпень 2023 року на суму 58575,00 грн, що направлений замовнику 05.09.2023 року відповідно до накладної № 0205502177223 АТ «Укрпошта», опису вкладення та фіскального чека. Згідно з рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення дане відправлення № 0205502177223 вручено замовнику 18.09.2023 року.

В свою чергу, замовником було перераховано виконавцю відповідно до виписки про рух коштів по рахунку фізичної особи-підприємця від 08.10.2023 року (виконавця) 12.07.2023 року оплату за інформаційно-консультаційні послуги в галузі права за червень згідно з договором від 01.06.2023 року № 01-06/23/Р1 у сумі 58500,00 грн; 07.08.2023 року оплату за інформаційно-консультаційні послуги в галузі права за липень згідно рахунку від 03.07.2023 року № 07-23/Р1 у сумі 58500,00 грн; 15.08.2023 року оплату за інформаційно-консультаційні послуги в галузі права згідно рахунку від 01.08.2023 року № 08-23/Р1 у сумі 29250,00 грн.

Водночас, 05.09.2023 року замовником було направлено виконавцю лист від 01.09.2023 року № 1107 про розірвання договору від 01.06.2023 року № 01-06/23/Р1, оскільки з серпня 2023 року виконавець в односторонньому порядку припинив надавати інформаційно-консультаційні послуги в галузі права. Відтак, замовник повідомив про намір розірвати договір із 13.09.2023 року та просив протягом п`яти календарних днів повернути майно - ноутбук Asus (із зазначенням моделі та серійного номеру).

Як правильно встановлено судом першої інстанції, 21.09.2023 року замовник направив виконавцю лист від 20.09.2023 року № 1107-2 у відповідь на акт приймання-передачі наданих послуг за серпень 2023 року. Як повідомлено в листі, замовник надає вмотивовану відмову від підписання акту, оскільки виконавець без попереднього повідомлення в односторонньому порядку припинив надавати послуги. При цьому, виконавець просив повернути сплачені кошти в сумі 29250,00 грн та ноутбук.

Як вбачається з матеріалів справи, лист від 20.09.2023 року № 1107-2 не був вручений виконавцю під час доставки 21.10.2023 року згідно з відомостями з веб-сайту АТ «Укрпошта» щодо пошуку поштового відправлення № 0690018431510.

Відповідно до ч.ч. 1,2 ст. 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини (п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України).

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Статтею 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, виконавець не виконав належним чином зобов`язання з оплати послуг за підписаним обома сторонами та скріпленим печаткою актом від 31.05.2023 року приймання-передачі наданих послуг за договором від 14.11.2022 року № 14-11/22/Р1, відповідно до якого виконавець надав, а замовник прийняв послуги за період: травень 2023 року на суму 65000,00 грн.

Щодо твердження скаржника, що акт наданих послуг був підписаний за допомогою використання факсиміле, без письмової згоди сторін на це, як це передбачає ч. 3 ст. 207 Цивільного кодексу України, при цьому, факсиміле не було використано ані директором благодійного фонду, ані особою, уповноваженою на його використання. Факт використання саме факсиміле на акті за травень 2023 року на суму 65000,00 грн, а також на рахунку-фактурі №05-23/Р1 від 05.05.2023 року на вказану суму визнавався сторонами в судовому засіданні, колегія суддів відзначає наступне.

Так, як вбачається з матеріалів справи, позивач (виконавець) не заперечував використання замовником факсимільного відтворення підпису директора відповідача, що здійснювалося неодноразово відповідачем при веденні своєї діяльності.

При цьому, використання факсимільного відтворення підпису здійснено саме замовником, а виконавець в свою чергу не мав доступу до факсиміле та печатки юридичної особи замовника.

Як вбачається з наказу від 01.05.2023 року № 3 Благодійної організації «Благодійний фонд «Район номер 1» «Про правила використання факсимільного відтворення підпису директора» - заборонено використання факсимільного відтворення підпису директора фонду на договорах, актах тощо, крім випадків попереднього письмового узгодження такого використання із директором фонду (том 1, а.с. 49).

Також до відзиву на первісну позовну заяву долучено заяву про вчинення злочину від 26.10.2023 року № 231 із проханням відкрити кримінальне провадження за фактом вчинення злочину, передбаченого ч. 2, 4 ст. 358 Кримінального кодексу України та притягнути ОСОБА_1 до кримінальної відповідальності щодо підроблення підпису директора Благодійної організації «Благодійний фонд «Район номер 1» на рахунку-фактурі від 05.05.2023 року № 05-23/Р1 та акті від 31.05.2023 року.

Відповідно до ч. 6 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України обвинувальний вирок суду в кримінальному провадженні або постанова суду, якою особу притягнуто до адміністративної відповідальності у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для господарського суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Разом з цим, у матеріалах справи наявна заява свідка ОСОБА_2 , який обіймав посаду головного бухгалтера в Благодійній організації «Благодійний фонд «Район номер 1» із 01.11.2022 року по 22.06.2023 року. Як повідомлено свідком, жодні накази про використання факсимільного відтворення підпису в Благодійній організації «Благодійний фонд «Район номер 1» не приймалися, не реєструвалися та не надавалися йому на ознайомлення. Поряд із цим, виконавцем надавалися замовнику юридичні послуги в травні 2023 року за договором від 14.11.2022 року № 14-11/22/Р1, у тому числі свідок звертався до виконавця в інтересах замовника для підготовки актів, листів, перевірки договорів, усних консультацій. Дана заява посвідчена приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравець О.О., зареєстрована в реєстрі № 1577.

При цьому, матеріали справи не містять , а скаржником не було надано ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції будь-яких доказів протиправності використання печатки чи доказів її втрати, звернення до правоохоронних органів у зв`язку з втратою чи викраденням печатки, чи факсимільного відтворення підпису або їх використання не уповноваженою особою, тощо.

Водночас, колегія суддів відзначає, що скаржник в суді першої інстанції наполягав на зовсім інших твердженнях, зокрема, що ОСОБА_1 нібито маючи доступ до факсиміле та печатки самостійно наніс їх на відповідний Акт та Рахунок, тоді як в апеляції скаржник зауважує, що відповідач самостійно в приватних компаніях виготовив факсиміле та печатку та використовував їх для підписання вищезгаданого акту та рахунку.

Означене свідчить про суперечливість поведінки скаржника щодо відповідних тверджень скаржника.

У постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10.04.2019 року у справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18) розтлумачено застосування доктриниcontra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), що ґрунтується ще на римській максимі non concedit venire contra factum proprium (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі цієї доктрини лежить принцип добросовісності користування цивільними правами. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка особи, що не відповідає її попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

Принцип добросовісності це загальноправовий принцип, який передбачає необхідність сумлінної та чесної поведінки суб`єктів при виконанні своїх юридичних обов`язків і здійсненні своїх суб`єктивних прав.

Добросовісність при реалізації прав і повноважень включає в себе неприпустимість зловживання правом, яка, виходячи із конституційних положень, означає, що здійснення прав та свобод людини не повинно порушувати права та свободи інших осіб.

Відповідно до п. 6 ч.1 ст. 3 Цивільного кодексу України справедливість, добросовісність та розумність є загальними засадами цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ч. 1-3 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У пунктах 8.15- 8.22 постанови Верховного Суду від 29.01.2021 року у справі № 922/51/20 зазначено таке: "8.15. Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 року у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 року у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 року у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 року у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 року у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Схожий стандарт під час оцінки доказів застосовано у рішенні ЄСПЛ від 15.11.2007 року у справі "Бендерський проти України" ("BENDERSKIY v. Ukraine"), в якому суд оцінюючи фактичні обставини справи звертаючись до балансу вірогідностей вирішуючи спір виходив з того, що факти встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.

Зазначена правова позиція щодо стандарту доказування викладена в постанові Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 25.06.2020 року у справі № 924/233/18

Враховуючи вищевикладене у сукупності, на переконання колегії суддів докази, подані позивачем в обґрунтування заявлених ним позовних вимог в цій частині є більш вірогідними ніж докази, подані відповідачем на їх спростування. Факт порушення відповідачем умов договору підтверджений матеріалами справи та ним не спростований.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог в частині стягнення із замовника 65000,00 грн за надані за договором від 14.11.2022 року № 14-11/22/Р1 послуги.

Щодо стягнення заборгованості за договором від 01.06.2023 № 01-06/23/Р1, колегія суддів відзначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, між сторонами були підписані акти приймання-передачі наданих послуг за червень 2023 року на суму 58500,00 грн та за липень 2023 року на суму 58500,00 грн.

У свою чергу, як правильно встановлено судом першої інстанції, замовником сплачено за надані виконавцем послуги 12.07.2023 за червень 2023 року на суму 58500,00 грн, 07.08.2023 року - за липень 2023 року на суму 58500,00 грн.

Твердження позивача, що замовником не сплачена курсова різниця за надані послуги в червні 2023 року на суму 1750,50 грн, правомірно відхилені судом першої інстанції, оскільки фактично сторонами підписані акти приймання-передачі наданих послуг за червень-липень 2023 року на суму по 58500,00 грн, в яких погоджено вартість, обсяг та якість наданих виконавцем послуг.

При цьому, матеріали справи не містять доказів виставлення виконавцем іншого рахунку із зазначенням суми курсової різниці до сплати чи письмових звернень виконавця щодо не повної оплати послуг за червень 2023 року.

Надалі, виконавцем оформлено 01.08.2023 рахунок-фактуру № 08-23/Р1 щодо надання послуг у період 01.08.2023-15.08.2023 року на суму 29250 грн та рахунок-фактура від 01.08.2023 року № 08-23/Р1 на суму 60480 грн.

Проте, матеріали справи не містять доказів направлення виконавцю рахунку-фактури від 01.08.2023 року № 08-23/Р1 на суму 60480,00 грн, акт приймання-передачі наданих послуг за серпень 2023 року замовником не підписано.

Разом із цим, як правильно встановлено судом першої інстанції, зі змісту п. 3.2 договору слідує, що вартість послуг за один календарний місяць за цим договором становить 58575,00 грн, що на дату укладення цього договору еквівалентно 1500 евро, за офіційним курсом, що встановлений НБУ на 01.06.2023 року на умовах щомісячної оплати, яка здійснюється до 15-го (п`ятнадцятого) числа місяця, за який вноситься оплата. У випадку зміни офіційного курсу НБУ на дату здійснення платежу по цьому договору, вартість послуг в гривні підлягає перерахунку, виходячи з офіційного курсу НБУ, що діє на дату оплати.

Тобто, умови договору передбачають внесення замовником попередньої щомісячної оплати до 15-го (п`ятнадцятого) числа місяця, за який вноситься оплата, у сумі 58575, грн (із необхідністю перерахунку в разі зміни офіційного курсу НБУ на дату здійснення платежу).

Натомість, як вбачається з матеріалів справи та не заперечується відповідачем, останнім 15.08.2023 року сплачено виконавцю за надання послуг за серпень 2023 року лише в сумі 29250,00 грн.

Так, за відсутності доказів направлення виконавцю рахунку-фактури від 01.08.2023 року № 08-23/Р1 на суму 60480,00 грн, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що замовник мав сплатити попередню оплату згідно з п. 3.2 договору в сумі 58575,00 грн, відтак залишок заборгованості за серпень 2023 року становить 29325,00 грн.

При цьому, колегія суддів відзначає, що матеріали справи не містять письмових заперечень заявника щодо надання виконавцем послуг у серпні 2023 року.

Водночас, у матеріалах справи містяться, зокрема, проекти підготовленого виконавцем 07.08.2023 року листа до голови Новобасанської сільської ради Чернігівської області, підготовленого виконавцем 04.08.2023 року договору про надання благодійної допомоги, а також скріншоти зі сервісу Google Workspace, електронної пошти@districtone.foundation, мобільного застосунку Telegram.

Відповідно до ст. 96 Господарського процесуального кодексу України електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, яка містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео - та звукозаписи тощо). Такі дані можуть зберігатися, зокрема, на портативних пристроях (картах пам`яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет).

Разом з цим, колегія суддів зауважує, що договором прямо не заборонено під час дії надання послуг використання електронної пошти, будь-якого месенджера чи іншого застосунку для ведення листування і пересилання документації, а перелік способів такого листування не є вичерпним.

Так, кожна із сторін судового спору самостійно визначає докази, які, на її думку, належним чином підтверджують або спростовують заявлені позовні вимоги.

Згідно з наведеною в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023 у справі № 916/3027/21 правовою позицією, якщо з урахуванням конкретних обставин справи суд дійде висновку про те, що електронне листування дає змогу встановити його учасників та може підтверджувати ті чи інші доводи сторін, наприклад, щодо наявності між ними відповідних відносин, ведення певних перемовин тощо, суд може прийняти таке листування як доказ і в такому разі надати йому оцінку сукупно з іншими доказами у справі.

Разом з цим, замовником не надано до матеріалів справи жодних доказів, у тому числі й електронних, на спростування поданих виконавцем електронних доказів (у паперовій формі та в електронному виді) на підтвердження факту надання послуг у серпні 2023 року.

З огляду на викладене, колегія суддів критично оцінює твердження скаржника, що відповідачем були сплачені 50% щомісячної вартості послуг, які не були надані позивачем.

Враховуючи вищевикладене у сукупності, на переконання колегії суддів доводи/докази позивача за первісним позовом щодо надання виконавцем послуг у серпні 2023 року є більш вірогідними, ніж докази та доводи надані відповідачем на їх спростування.

Твердження скаржника, що договорами не передбачено використання будь-яких месенджерів та електронної пошти, крім указаних в реквізитах договорів. Ймовірний факт комунікації позивача із будь якою посадовою особою або контрагентом відповідача не можу бути належним доказом надання послуг, колегія суддів не визнає переконливими доводами.

Щодо оплати послуг за вересень 2023 року за договором №01-06/23/Р1, колегія суддів відзначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 05.09.2023 року замовником було направлено виконавцю лист від 01.09.2023 року № 1107 про розірвання договору від 01.06.2023 року № 01-06/23/Р1 із 13.09.2023 року.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором (ч. 1 ст. 188 Господарського кодексу України).

У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим (ч. 3 ст. 651 Цивільного кодексу України).

Відповідно до п. 6.2. договору, кожна зі сторін має право відмовитися від виконання договору шляхом надсилання письмового повідомлення іншій стороні не менш, ніж за 10 (десять) робочих днів до прогнозованої дати розірвання договору.

Так, беручи до уваги, що направлення замовником листа про розірвання договору в односторонньому порядку здійснено 05.09.2023 року, договір згідно з пунктом 6.2 договору, як правильно встановлено судом першої інстанції, вважається розірваним із 20.09.2023 року.

06.09.2023 року виконавцем було направлено замовнику рахунок-фактуру № 09-23/Р1 за вересень 2023 року на суму 58879,05 грн та 13.10.2023 року - акт від 29.09.2023 року приймання-передачі наданих послуг за вересень 2023 року на суму 58575,00 грн.

Проте, матеріали справи не містять належних та допустимих в розумінні ст.ст. 73, 76-79, 86, 269 Господарського процесуального кодексу України доказів фактичного надання виконавцем послуг замовнику в вересні 2023 року.

Суд зауважує, що в зобов`язаннях про надання послуг результат діяльності виконавця не має матеріального змісту, як це має місце при виконанні роботи, а полягає у самому процесі надання послуги. Стаття 177 Цивільного кодексу України серед переліку об`єктів цивільних прав розглядає послугу як самостійний об`єкт, при цьому її характерною особливістю, на відміну від результатів робіт, є те, що послуга споживається замовником у процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності виконавцем. Тобто, характерною ознакою послуги є відсутність результату майнового характеру, невіддільність від джерела або від одержувача, синхронність надання й одержання послуги.

Виникнення обов`язку здійснити оплату за договором законодавець пов`язує саме з її фактичним наданням у строки та в порядку, що встановлені договором; строк (термін) виконання обов`язку здійснити оплату також визначається у відповідності з умовами договору.

Так, саме лише виставлення виконавцем рахунку-фактури від 06.09.2023 року № 09-23/Р1 та акту від 29.09.2023 року приймання-передачі наданих послуг за вересень 2023 року за відсутності доказів фактичного надання обумовлених договором від 01.06.2023 року № 01-06/23/Р1 послуг у вересні 2023 року не є достатньою правовою підставою для стягнення із замовника оплати.

Щодо твердження позивача викладеного у відзиві на апеляційну скаргу, що поштові відправлення (відправлення за поштовою накладною №№ 0210009567210, №0210009620057) відповідачу не надходили, зокрема, оскільки, скаржник вказував невірний контактний номер телефону, чим фактично унеможливив отримання відповідної кореспонденції, а тому не може вважатись належним доказом повідомлення про направлення позивачу листа про припинення договору №01-06/23/Р1, та відмову від підписання акту приймання-передачі наданих послуг, колегія суддів відзначає наступне.

Так, направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника.

Схожа за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 року у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 року у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 року у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 року у справі № 24/260-23/52-б.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови в задоволенні позову в частині стягнення із замовника оплати за послуги за вересень 2023 року в сумі 58575, грн.

Частиною 1 ст. 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов`язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.

За змістом ч. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Згідно статей 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів за прострочення платежу сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за погодженням сторін. Зазначений розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Відповідно до пункту 4.1 договору у випадку порушення замовником строку оплати за цим договором, замовник сплачує виконавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України від вартості неоплачених в строк послуг за кожний календарний день прострочення.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений за договором або законом (ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України).

Колегія суддів перевіривши розрахунок штрафних санкцій за договором від 01.06.2023 року № 01-06/23/Р1, погоджується з висновком суду першої інстанції, що за період 16.06.2023 року -11.07.2023 року на суму боргу 58500,00 грн пеня становить 2083,56 грн, 3% річних - 125,01 грн; за період 16.07.2023 року - 06.08.2023 року на суму боргу 58500, грн пеня становить 1666,85 грн, 3% річних - 105,78 грн; за період 07.08.2023 року -14.08.2023 року на суму боргу 3750,41 грн пеня становить 36,17 грн, 3% річних - 2,47 грн; за період 16.08.2023 року -19.09.2023 року на суму боргу 33111,58 грн пеня становить 1378,89 грн, 3% річних - 95,25 грн.

Також колегією суддів перевіривши розрахунок штрафних санкцій за договором від 14.11.2022 року № 14-11/22/Р1 на суму боргу 65000,00 грн, погоджується з висновком суду першої інстанції, що за період 11.05.2023 року - 11.10.2023 року розмір пені становить 12707,95 грн, 3 % річних у сумі 822,74 грн.

Відповідно до п. 4.2 договору у випадку прострочення замовником оплати за цим договором на 30 (тридцять) календарних днів, замовник сплачує виконавцю штраф в розмірі 15% від суми простроченої заборгованості.

Так, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що із відповідача підлягає стягненню штраф за договором від 14.11.2022 року № 14-11/22/Р1 у сумі 9750,00 грн (нарахований на суму боргу 65000 грн.) та за договором від 01.06.2023 року № 01-06/23/Р1 у сумі 4966,74 грн (нарахований на суму боргу 33111,58 грн).

Твердження скаржника, що позивачем не був дотриманий досудовий порядок вирішення спорів, є хибним з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 Господарського процесуального кодексу України сторони вживають заходів для досудового врегулювання спору за домовленістю між собою або у випадках, коли такі заходи є обов`язковими згідно із законом. Особи, які порушили права і законні інтереси інших осіб, зобов`язані поновити їх, не чекаючи пред`явлення претензії або позову.

Згідно ст. 124 Конституції України делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються.

Частина 8 Конституції України гарантує звернення до суду для захисту конституційних прав та свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції, яка має найвищу юридичну силу та норми якої мають пряму дію.

У рішенні Конституційного Суду України від 09.07.2002 року у справі № 1-2/2002 за конституційним зверненням Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "Кампус Коттон клаб" щодо офіційного тлумачення положення ч. 2 ст. 124 Конституції України (справа про досудове врегулювання спорів) вказано, що обов`язкове досудове врегулювання спорів, яке виключає можливість прийняття позовної заяви до розгляду і здійснення за нею правосуддя, порушує право особи на судовий захист. Можливість використання суб`єктами правовідносин досудового врегулювання спорів може бути додатковим засобом правового захисту, який держава надає учасникам певних правовідносин, що не суперечить принципу здійснення правосуддя виключно судом. Виходячи з необхідності підвищення рівня правового захисту держава може стимулювати вирішення правових спорів у межах досудових процедур, однак їх використання є правом, а не обов`язком особи, яка потребує такого захисту.

Аналогічна правова позиція з посиланням на Рішення Конституційного Суду України від 09.07.2002 №15-рп/2002 у справі 1-2/2002 викладена у постанові Верховного Суду від 18.06.2019 року у справі № 910/7476/18.

Право на судовий захист не позбавляє суб`єктів правовідносин можливості досудового врегулювання спорів. Це може бути передбачено цивільно-правовим договором, коли суб`єкти правовідносин добровільно обирають засіб захисту їхніх прав. Досудове врегулювання спору може мати місце також за волевиявленням кожного з учасників правовідносин і за відсутності у договорі застереження щодо такого врегулювання спору.

Таким чином, обрання певного засобу правового захисту, у тому числі і досудового врегулювання спору, є правом, а не обов`язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує. Встановлення законом обов`язкового досудового врегулювання спору обмежує можливість реалізації права на судовий захист.

З урахуванням викладеного, право особи на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами. Встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб`єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист.

Отже, законодавством не встановлено обов`язковості досудового врегулювання цього спору і позивач мав право звертатися до господарського суду з позовом до відповідача без досудового врегулювання спору.

Щодо зустрічних позовних вимог Благодійної організації «Благодійний фонд «Район номер 1» про стягнення сплачених за серпень 2023 року грошових коштів у сумі 29250,00 грн за договором про надання юридичних послуг від 01.06.2023 № 01-06/23/Р1, унаслідок не надання виконавцем послуг, колегія суддів відзначає наступне.

Як установлено судом при розгляді первісного позову, виконавцем підтверджено більш вірогідними доказами обставини надання послуг за договором від 01.06.2023 року № 01-06/23/Р1 у серпні 2023 року, щодо яких протягом серпня 2023 року замовник письмових заперечень не висував, а також не надав доказів на спростування поданих виконавцем доказів.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку щодо відмови в задоволенні зустрічного позову.

Колегія суддів апеляційного господарського суду вважає інші посилання скаржника, викладені ним в апеляційній скарзі такими, що можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, наведені доводи скаржника не спростовують висновків суду першої інстанції та, зокрема, зводяться до переоцінки відповідних висновків судових інстанцій.

Саме лише прагнення скаржника ще раз розглянути та оцінити ті самі обставини справи і докази в ній не є достатньою підставою для скасування оскаржуваного судового рішення.

Разом з цим, колегія суддів приймає до уваги, що мотиви апеляційної скарги Благодійної організації "Благодійний фонд "Район номер 1" фактично зводяться до мотивів викладених у відзиві на позовну заяву та зустрічному позові, висновки по яким були зроблені судом першої інстанції у оскаржуваному рішенні.

При цьому, колегія суддів частково погоджується з твердженнями відповідача викладеними у відзиві на апеляційну скаргу.

Отже, зазначені в апеляційній скарзі доводи не знайшли свого підтвердження під час перегляду рішення судом апеляційної інстанції, апелянт не подав жодних належних та допустимих доказів на підтвердження власних доводів, які могли б бути прийняті та дослідженні судом апеляційної інстанції в розумінні ст.ст. 73, 76-79, 86, 269 Господарського процесуального кодексу України. А тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Судові витрати, згідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покласти на апелянта.

Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 275, 276 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Благодійної організації "Благодійний фонд "Район номер 1" на рішення Господарського суду міста Києва від 21.03.2024 року у справі №910/15888/23 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 21.03.2024 року у справі №910/15888/23 залишити без змін.

3. Судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, покласти на апелянта.

4. Матеріали справи №910/15888/23 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у випадках, передбачених ст. 286 - 291 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя В.В. Сулім

Судді О.М. Коротун

А.Г. Майданевич

Дата складення повного тексту 02.07.2024 року.