Рішення

від 05.06.2024 по справі 908/714/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

номер провадження справи 19/58/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.06.2024 Справа № 908/714/24

м.Запоріжжя Запорізької області

Суддя Господарського суду Запорізької області Давиденко І.В., при секретарі судового засіданні Хрипко О.О.,розглянувши матеріали справи

за позовом: Акціонерного товариства "Харківський науково-дослідний та проектно-конструкторський інститут "Енергопроект" (61005, м. Харків, пр. Героїв Харкова, буд. 10/12, код ЄДРПОУ 14078902)

до відповідача: Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі філії "Відокремлений підрозділ "Запорізька атомна електрична станція" Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (01032, м. Київ, вул. Назарівська, буд. 3, код ЄДРПОУ 24584661)

про стягнення 1 399 166,27 грн.

представники сторін

від позивача: Барчук А.В., ордер АХ № 1180556 від 31.03.2024

від відповідача: Левченко О.О., витяг (в режимі відеоконференції)

вільний слухач: Шеховцова В.С., паспорт НОМЕР_1

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

18.03.2024 через підсистему "Електронний суд" до Господарського суду Запорізької області надійшла позовна вх. № 22110-439, сформована підсистемі "Електронний суд" ЄСІТС 18.03.2024 за позовом Акціонерного товариство "Харківський науково-дослідний та проектно-конструкторський інститут "Енергопроект" до Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі філії "Відокремлений підрозділ "Запорізька атомна електрична станція" Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" про стягнення заборгованості за договором № 10855/18/2-121-11-18-06780 від 26.07.2018 у розмірі 1 399 166,27 грн., які складаються з 1 199 392,80 грн. сума основного боргу за актом № 1 від 22.07.2022, 54 888,99 грн.- 3 % річних за період прострочення з 06.09.2022 по 15.03.2024 включно, 144 884,48 грн. інфляційних нарахувань за період прострочення.

Позов обґрунтовано тим, що відповідачем порушено свої зобов`язання щодо оплати виконаних позивачем робіт у межах Договору № 10855/18/2-121-11-18-06780 від 26.07.2018.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу від 18.03.2024 здійснено автоматичний розподіл судової справи між суддями, присвоєно єдиний унікальний номер судової справи 908/714/21 та визначено до розгляду судді Давиденко І.В.

Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 25.03.2024, відкрито провадження у справі № 908/714/24, справі присвоєно номер провадження справи 19/58/24, ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, підготовче судове зсідання призначено на 10.04.2024.

Ухвалами суду розгляд справи № 908/714/24 вирішено здійснювати у Підсистемі "Електронний суд" Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи (ЄСІТС).

05.04.2024 відповідачем через підсистему «Електронний суд» подано відзив (вх. № 7553/08-08/24), відповідно до якого останній зазначив, що п. 2.2 Договору, оплата виконаних робіт здійснюється за фактично виконаний обсяг робіт на підставі Акта здачі - приймання виконаних робіт, підписаних обома Сторонами, шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок Підрядника протягом 45 календарних днів з дати підписання Акта здачі - приймання виконаних робіт. Оплата Замовником частини вартості робіт у розмірі суми ПДВ здійснюється після отримання ним від Підрядника податкової накладної, оформленої та зареєстрованої в Єдиному реєстрі податкових накладних (ЄРПН) у встановлених ПК України випадках та порядку. Згідно з п. 5.8 Договору, Підрядник, що є платником ПДВ, зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі та зареєструвати її в ЄРПН у строки, визначені для реєстрації податкової накладної чинним законодавством з дотриманням вимог законів України "Про електронні документи та електронний документообіг" та "Про електронні довірчі послуги". Електронна адреса Замовника для листування в рамках адміністрування ПДВ: pdvzaes@mgw.npp.zp.ua. Належних доказів виконання пункту 2.2 Договору щодо надання відповідачу податкової накладної, оформленої та зареєстрованої в Єдиному реєстрі податкових накладних (ЄРПН) на електрону адресу відповідача pdvzaes@mgw.npp.zp.ua (п. 5.8 Договору), позивачем не надано. При цьому, строк виконання зобов`язання щодо оплати частини робіт в розмірі суми ПДВ 199 898,80 грн в договорі не встановлений. З урахуванням того, що обов`язок негайного виконання не випливає із договору та актів цивільного законодавства (п. 2.2 договору, ч. 2 ст. 530 ЦК України, абз. 2 п. 1.7 р. 1 постанови Пленуму ВГСУ від 17.12.2013 №14), строк виконання грошового зобов`язання за договором з оплати частини вартості товару в розмірі суми ПДВ (199 898,80 грн) визначається днем пред`явлення вимоги кредитором. Вимога щодо сплати частини вартості поставленого товару в розмірі суми ПДВ - 199 898,80 грн до відповідача не надходила. Оскільки вимога про сплату частини вартості товару у розмірі суми ПДВ - 199 898,80 грн, від позивача не надходила, відповідно строк оплати цієї частини вартості товару не настав. Відповідач вважає твердження позивача щодо настання строку оплати вартості виконаних робіт та наявності у відповідача заборгованості в сумі 1 199 392,80 грн є безпідставними. Щодо стягнення 3% річних та інфляційних витрат відповідач зазначив, що позивач здійснив нарахування трьох процентів річних та інфляційних втрат не врахувавши того, що це грошове зобов`язання не є простроченим. Отже вимога позивача про стягнення з відповідача 54 888,99 грн 3% річних та 144 884,48 грн інфляційних втрат є необґрунтованою. Відповідач у відзив також посилався на те, що в зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 в Україні запроваджений воєнний стан, строк дії якого продовжено. 04 березня 2022 року місто Енергодар Запорізької області та Запорізька атомна електрична станція були захоплені військовими формуваннями рф та до теперішнього часу перебувають в тимчасовій окупації. Енергодарська міська територіальна громада, в межах якої розташовані виробничі потужності відповідача, з 02.03.2022 включена до "Переліку територій, на яких ведуться (велись) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією", затвердженому наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 №309. Листом №2024/02.0-7.1 від 28.02.2022 Торгово-промислова палата України підтвердила, що зазначені вище обставини з 24.02.2022 до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об`єктивними обставинами, в тому числі і для суб`єктів господарської діяльності за договором, окремим податковим та/чи іншим зобов`язанням/обов`язком, виконання яких/-го настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання яких/-го стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин. В діях відповідача відсутня вина, оскільки своєчасному і належному виконанню ним грошового зобов`язання за договором перешкоджають форс-мажорні обставини, настання яких підтверджені листом Торгово-промислової палати України № 2024/02.0-7.1 від 28.02.2022. З моменту окупації Запорізька АЕС працює в екстремальних умовах, на початку захоплення атомна станція працювала на мінімальних потужностях, а вже з вересня 2022 відпуск електричної енергії у мережу зі станції не здійснюється. Додаткове стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат може стати надмірним тягарем та може спричинити невиконання АТ «НАЕК «Енергоатом» спеціальних обов`язків для забезпечення доступності ціни на електричну енергію для населення. Таким чином, з огляду на наявність форс-мажорних обставин, наявні всі підстави для звільнення відповідача від відповідальності за невиконання своїх зобов`язань за Договором.

Позивачем через підсистему «Електронний суд» подано відповідь на відзив (вх. № 7611/08-08/24 від 08.04.2024), відповідно до якої зазначено, що відповідач посилається на положення пункту 5.8 Договору, яких не існує у договорі, що є предметом спору. Відповідно до пункту 4.8 Договору (у редакції додаткової угоди № 6 про поновлення робіт) Підрядник дійсно має обов`язок скласти податкову накладну в електронній формі та зареєструвати її в ЄРПН у строки, визначені для реєстрації податкової накладної чинним законодавством. На виконання п. 4.8 Договору позивач здійснив реєстрацію податкової накладної № 4 від 22 липня 2022 року у Єдиному реєстрі податкових накладних 08 серпня 2022 на суму 999 494,00 грн, ПДВ 20% 199 898,80 грн, усього 1 199 392,80 грн, про щосвідчить надана квитанція, в ЄРПН зареєстровано за № 9151484233. Доводи відповідача щодо розмежування порядку і строків оплати ПДВ на виконані роботи та вартості самих робіт за договором, не заслуговують на увагу, оскільки положення Договору, які визначають його ціну, що підлягає сплаті покупцем за виконані роботи, не розділяють вартість самих робіт та суму ПДВ, що підлягає сплаті. Враховуючи положення пункту 18 постанови Кабінету Міністрів України № 1246 від 29.12.2010 року, відповідач отримав зазначену податкову накладну та квитанцію про її реєстрацію та мав можливість перевірити стан реєстрації податкових накладних на офіційному сайті Державної податкової інспекції. Оскільки підтверджено виконання позивачем умов п. 4.8 Договору в частині складання податкової накладної в електронній формі, їх реєстрації в ЄРПН, відповідач повинен був здійснити повну оплату виконаних робіт з урахуванням ПДВ в межах визначеного строку - 45 календарних днів з дати підписання Акта здачі- приймання виконаних робіт. Також позивач зазначив, що проведені розрахунки є обґрунтованими та такими, що здійснені із урахуванням норм діючого законодавства.

09.04.2024 позивачем через підсистему «Електронний суд» подано заяву (вх. № 7708/08-08/24) про приєднання акту звірки взаємних розрахунків.

Повідомленням від 10.04.2024 по справі № 908/714/24 сторонам повідомлено про неможливість проведення судового засідання з розгляду справи, призначеного на 10.04.2024, у зв`язку з перебуванням судді на лікарняному. Судове засідання призначено на 17.04.2024.

11.04.2024 відповідачем через підсистему «Електронний суд» подано заперечення на відповідь на відзив (вх. № 7892/08-08/24), відповідно до яких останній просив суд відмовити у задоволенні позову, а в разі задоволення позовних вимог зменшити розмір відповідальності відповідача у вигляді інфляційних втрат та 3% річних, зазначивши, що виходячи зі змісту Договору, підписаного Сторонами та приписів ч. 2 ст. 530 ЦК України, сторони розмежували порядок і строк оплати частини вартості виконаних робіт без ПДВ та частини вартості виконаних робіт в розмірі суми ПДВ, тобто оплата частини вартості робіт в розмірі суми ПДВ здійснюється відповідачем за наступних умов: виконання робіт, визначених Договором, на підставі Акта задачі-приймання виконаних робіт, підписаного Сторонами; отримання відповідачем від позивача податкової накладної, оформленої та зареєстрованої в ЄРПН у встановлених ПК України випадках та порядку, на електронну адресу відповідача (Покупця), зазначену у п. 4.8 Договору (належних доказів на підтвердження зазначеного позивачем не надано); пред`явлення вимоги щодо сплати частини вартості виконаних робіт в розмірі суми

ПДВ (належних доказів на підтвердження зазначеного позивачем не надано). Лише тільки реєстрація позивачем податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних, не є підставою для здійснення відповідачем оплати частини вартості виконаних робіт в розмірі суми ПДВ. Позивачем у позові заявлено вимогу про стягнення простроченої заборгованості в сумі 1 199 392,80 грн, без відокремлення частини вартості робіт в розмірі суми ПДВ, яка, з урахуванням вищевказаного і не визнається відповідачем, отже позиція відповідача, викладена у відзиві, не містить жодних ознак суперечливої поведінки. Ототожнення позивачем податкових зобов`язань з господарськими зобов`язаннями та застосування до правовідносин між суб`єктами господарювання закону, який регулює відносини у сфері справляння податків, є безпідставним. Позивач здійснив нарахування трьох процентів річних та інфляційних нарахувань на суму грошового зобов`язання в розмірі 1 199 392,80 грн не врахувавши того, що це грошове зобов`язання не є простроченим. Отже, на думку відповідача, вимога позивача про стягнення з відповідача 54 888,99 грн 3% річних та 144 884,48 грн інфляційних нарахувань є необґрунтованою.

Через підсистему «Електронний суд» відповідачем подано заперечення на заяву про приєднання акту звірки взаємних розрахунків (вх. № 8299/08-08/24 від 16.04.2024).

В судовому засіданні 17.04.2024 оголошено протокольну ухвалу про перерву в судовому засіданні до 16.05.2024.

Позивачем через підсистему Електронний суд подано додаткові пояснення у справі (вх. № 8516/08-08/24 від 18.04.2024), відповідно до яких останнім зазначено, що звертаючись до суду із відповідним позовом, позивач обґрунтовує свої вимоги неналежним виконанням грошового зобов`язання відповідачем за Договором. Вказані позовні вимоги обґрунтовані первинними бухгалтерськими документами, а саме: Договір № 10855/18/2-121-11-18-06780 від 26.07.2018 року, Акт № 1 від 22 липня 2022 року на загальну суму 1 199 392, 80 грн. Сам по собі акт звірки розрахунків не є первинним бухгалтерським обліковим документом, тому до позовної заяви були додані докази, на підставі яких і виникло у позивача право вимоги. Таким чином, ознайомившись із позицією відповідача, викладеної у відзиві на позовну заяву, виникла необхідність спростування доводів відповідача шляхом додаткового надання акту звірки взаємних розрахунків, підписаного без заперечень та зауважень посадовими особами учасників справи. Отже, за наявності первинних документів акт звірки взаєморозрахунків є належним доказом на підтвердження наявності заборгованості.

Ухвалою суду від 16.05.2024 підготовче провадження закрито, розгляд справи по суті призначено на 14.06.2024, витребувано у позивача оригінал Акту № 102 звірки взаємних розрахунків, станом на 28.02.2023.

Ухвалою суду від 27.05.2024, у зв`язку з виробничої необхідністю, судове засідання призначено на 05.06.2024.

04.06.2024 через підсистему Електронний суд від позивача надійшла заява про розподіл судових витрат, відповідно до якої останній просив суд стягнути з відповідача 15 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

05.06.2024 через підсистему Електронний суд від відповідача надійшли заперечення на заяву про розподіл судових витрат, відповідно до яких останній просив суд відмовити позивачу у задоволенні вимоги про стягнення судових витрат на правничу допомогу, а в разі задоволення, зменшити розмір до мінімального.

Відповідно до ст. 222 Господарського процесуального кодексу України, здійснювалося повне фіксування судового засідання з допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Судове засідання здійснювалось в режимі відеоконференції.

Представник позивача в судовому засіданні 05.06.2024 підтримав позовні вимоги, просив суд позов задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні 05.06.2024 заперечив проти задоволення позову, просив суд в позовні відмовити.

В судовому засіданні оглянуто надані позивачем оригінали документів, в т.ч. витребуваний ухвалою суду від 16.05.2024 Акт № 102 звірки взаємних розрахунків, станом на 28.02.2023.

Заслухавши представників сторін, дослідивши докази, суд вийшов з нарадчої кімнати та згідно ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, оголосив вступну та резолютивну частини рішення, повідомив строк виготовлення повного тексту рішення та роз`яснив порядок і строк його оскарження.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, способами захисту цивільних прав та інтересів може бути - визнання права.

З огляду на статтю 509 Цивільного кодексу України вбачається, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 ЦК України.

26.07.2018 між Акціонерним товариством "Харківський науково - дослідний та проектно-конструкторський інститут "Енергопроект" (Підрядник) та Державним підприємством "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі Відокремленого підрозділу "Запорізька атомна електрична станція" (в подальшому перейменоване на Акціонерне товариство) (Замовник) укладено Договір № 10855/18/2-121-11-18-06780 (Договір).

Відповідно до п. 1.1 Договору, Замовник доручає та зобов`язується оплатити, а Підрядник приймає на себе зобов`язання виконання проектних робіт: "Технічне переоснащення. ВП ЗАЕС, м. Енергодар, Промислова, 133, Енергоблок № 3. Турбінне відділення. «Реконструкція пристроїв релейного захисту та автоматики блоку генератор-трансформатор № 3 (ГТ-3). Розробка проектно-кошторисної документації". (Надалі та текстом - проектно-кошторисна документація). Код згідно з ДКППДК 016:2010 -71.12.

Згідно з п. 2.1 Договору, вартість робіт за цим договором визначена на підставі проектно-кошторисної документації відповідно до ДСТУ Б Д.1.-7:2013 (з урахуванням доповнень та змін) та зазначена в Протоколі узгодження договірної ціни (додаток № 2) та в Договірній ціні (додаток № 4), що є невідємними частинами договору та складає: 799 994,00 грн. Крім того, ПДВ: 159 998,80 грн. Усього з урахуванням ПДВ: 959 992,80 грн.

Додатковою угодою № 4 від 05.08.2019 сторони внесли зміни в п. 2.1 Договору, в Протокол узгодження договірної ціни, а саме, в зв`язку зі збільшенням обсягів робіт, сторони домовились що вартість робіт складає 999 494,00 грн, крім того, ПДВ 199 898,80 грн, разом з ПДВ 1 199 392,80 грн.

Пунктом 2.2 Договору передбачено, що оплата виконаних робіт здійснюється за фактично виконаний обсяг робіт на підставі Акта здачі-приймання виконаних робіт, підписаних обома Сторонами, шляхом перерахування грошових коштів па розрахунковий рахунок Підрядника протягом 45 (сорока п`яти) календарних днів з дати підписання Акта здачі-приймання виконаних робіт. Оплата Замовником частими вартості робіт у розмірі суми ПДВ здійснюється після отримання ним під Підрядника податкової накладної, оформленої та зареєстрованої в Єдиному реєстрі податкових накладних (ЄРПН) у встановлених ПК України випадках та порядку.

На виконання зазначених умов Договору сторонами складений і погоджений Календарний план робіт (Додаток № 3 до Договору в редакції Додаткової угоди № 6), відповідно до якого закінчення всіх етапів робіт по виконанню проектно-вишукувальних робіт «Технічне переоснащення. ВП ЗАЕС, м. Енергодар, Промислова 133. Енергоблок № 3. Турбінне відділення. Реконструкція пристроїв релейного захисту та автоматики блоку генератор-трансформатор № 3 (ГТ-3). Розробка проектно-кошторисної документації».

Згідно п. 4.1 Договору, після завершення виконання робіт згідно Календарного плану підрядник протягом 5 (п`яти) робочих днів з моменту завершення виконання робіт надає замовнику проектно-кошторисну документацію, оформлену відповідно до п. 3.5 договору.

Пунктом 4.6 Договору встановлено, що належним виконанням робіт за договором є підписання Сторонами Акта здачі-приймання виконаних робіт.

Згідно із п. 10.1 Договору в редакції Додаткової угоди № 7 від 08.12.2020, договір вважається укладеним з моменту його підписання уповноваженими представниками Сторін та діє до 31.12.2022. Закінчення терміну дії цього договору не звільняє Сторони від виконання зобов`язань, що залишились невиконаними.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем на виконання своїх зобов`язань за Договором були виконані обумовлені роботи на загальну суму з ПДВ 1 199 392,80 грн, що підтверджується Актом здачі-приймання виконаних робіт № 1 від 22.07.2022.

Відповідно до Акту № 1 від 22.07.2022 зазначено, що виконана робота задовольняє умовам договору, завданням на проектування та належним чином оформлена.

Акт № 1 від 22.07.2022 здачі-приймання наданих робіт містить підписи уповноважених представників Замовника, Виконавця та скріплений печатками обох підприємств.

Таким чином, судом встановлено, що на виконання умов Договору, позивачем надані відповідачу обумовлені послуги на загальну суму 1 199 392,80 грн з ПДВ, що підтверджується актом здачі-приймання виконаних робіт № 1 від 22.07.2022 по Договору № 10855/18/2-121-11-18-06780 від 26.07.2018.

За Актом здачі-приймання виконаних робіт в ЄРПН 22.07.2022 зареєстрована податкова накладна № 4, яка разом з квитанцією від 08.08.2022 про реєстрацію містяться в матеріалах справи.

Отже, позивач виконав усі взяті на себе за даним Договором зобов`язання у повному обсязі, проте, в порушення умов укладеного між сторонами Договору, відповідач взяті на себе зобов`язання не виконав, у зв`язку з чим, заборгованість відповідача перед позивачем склала 1 199 392,80 грн.

Неналежне виконання відповідачем зобов`язань за Договором, наявність заборгованості стали підставою для звернення позивача за захистом своїх порушених прав та законних інтересів.

Проаналізувавши матеріали та фактичні обставини справи, оцінивши надані письмові докази у їх сукупності, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Підстави виникнення господарських зобов`язань визначені в ст. 174 ГК України. Зокрема, господарські зобов`язання можуть виникати: з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать; внаслідок заподіяння шкоди суб`єкту або суб`єктом господарювання, придбання або збереження майна суб`єкта або суб`єктом господарювання за рахунок іншої особи без достатніх на те підстав; внаслідок подій, з якими закон пов`язує настання правових наслідків у сфері господарювання.

При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 175 ГК України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, що визначено ч. 2 ст. 175 ГК України.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Згідно з приписами ст.ст. 11, 509 ЦК України, підставами виникнення зобов`язання - правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку, зокрема, є договори та інші правочини.

За приписами статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч.1 ст.626 ЦК України).

Приписами ст. 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 222 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб`єктів, зобов`язані поновити їх, не чекаючи пред`явлення їм претензії чи звернення до суду.

Статтею 901 ЦК України встановлено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено Договором. Зазначені положення можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання.

Як передбачено ст. 902 ЦК України, виконавець повинен надати послугу особисто.

Відповідно до ст. 903 ЦК України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Стаття 530 ЦК України встановлює, якщо в зобов`язанні встановлений строк (дата) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (дату). Якщо строк (період) виконання боржником зобов`язання не встановлений або зазначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в любий час. Боржник повинен оплатити такий борг в семиденний строк з дня пред`явлення вимоги, якщо зобов`язання негайного виконання не витікає із договору або актів цивільного законодавства.

Матеріали справи свідчать, що на виконання умов Договору, позивачем виконані та передані відповідачу роботи по виконанню проектно-вишукувальних робіт Технічне переоснащення. ВП ЗАЕС, м. Енергодар, Промислова 133. Енергоблок № 3. Турбінне відділення. Реконструкція пристроїв релейного захисту та автоматики блоку генератор-трансформатор № 3 (ГТ-3). Розробка проектно-кошторисної документації».

Виходячи зі змісту Договору, зокрема пункту 2.2 Договору, порядок розрахунків за договором передбачає здійснення оплати протягом 45 календарних днів з дати підписання обома сторонами акту здачі-прийняття наданих послуг шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок позивача.

Матеріали справи свідчать, що відповідачем оплата робіт у передбачені строки та в повному обсязі не здійснена.

За таких обставин, матеріалами справи доведено, що відповідач не виконав умови Договору в частині оплати виконаних робіт, своєчасно та в повному обсязі не сплатив за виконані позивачем роботи, що призвело до невиконання грошового зобов`язання і виникнення боргу за виконані роботи в сумі 1 199 392,80 грн.

Згідно зі ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 599 ЦК України встановлено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

На день розгляду спору відповідач доказів оплати за надані послуги в повному обсязі суду не надав.

Таким чином, позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 1 199 392,80 грн основного боргу є обґрунтованими та документально підтвердженими.

Крім того, позивач просив суд стягнути з відповідача 54 888,99 грн 3 % річних за період прострочення з 06.09.2022 по 15.03.2024 та 144 884,48 грн інфляційних нарахувань за період прострочення з вересня 2022 по лютий 2024.

Відповідно до ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Тобто, у разі прострочення виконання грошового зобов`язання кредитор має право стягнути, а боржник повинен сплатити, крім основного боргу, також втрати від інфляційних процесів та річні відсотки за весь час прострочення виконання зобов`язання.

Таким чином, заявляючи вимогу щодо сплати інфляційних втрат та 3% річних, позивач правомірно скористався наданим йому законодавством правом.

Три відсотки річних - це спосіб захисту майнового права і інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому, в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Надані розрахунки 3 % річних, втрат від інфляції перевірені за допомогою юридичної інформаційно-пошукової системи «Законодавство» та встановлено, що позивачем було заявлено обґрунтовано та розрахунок є вірним.

Щодо клопотання відповідача про зменшення суми 3 % річних та втрат від інфляції, або звільнення відповідача від відповідальності, суд зазначає наступне.

Сплата відсотків річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Діючим законодавством не передбачено можливості зменшення інфляційних втрат, оскільки за своїми ознаками індекс інфляції є збільшенням суми основного боргу у зв`язку з девальвацією грошової одиниці України.

Суд за певних умов має лише право, а не обов`язок зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку. Звільнення від 3 % річних та інфляційних витрат, нарахованих кредитором на підставі статті 625 ЦК України, діючим законодавством також не передбачено.

Оскільки заборгованість за Договором боржником у повному обсязі не сплачено, тому нарахування позивачем сум інфляційних втрат від знецінення грошових коштів та 3 % річних є правомірним, в межах заявлених позовних вимог. Позовні вимоги в цій частині є законними, обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно ч. 2 ст. 193 ГК України, кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Згідно з ч. ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки встановлені договором або законом.

Отже, порушення боржником прийнятих на себе зобов`язань тягне за собою відповідні правові наслідки, які полягають у можливості застосування кредитором до боржника встановленої законом або договором відповідальності.

Суд зазначає, що ст. 617 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Відповідно до частини 2 статті 218 ГК України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Таким чином, ознаками форс-мажорних обставин є наступні: вони не залежать від волі учасників цивільних (господарських) відносин; мають надзвичайний характер; є невідворотними; унеможливлюють виконання зобов`язань за даних умов здійснення господарської діяльності.

Господарський суд наголошує, що форс-мажор (у даному випадку - військова агресія проти України) повинен бути в причинному зв`язку з негативними наслідками для підприємницької діяльності.

Сторона, яка посилається на вищезгадані обставини, повинна довести, що саме введення воєнного стану призвело до унеможливлення виконання конкретних зобов`язань за договором.

Листом від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1, що розміщений в мережі Інтернет, та адресований "Всім кого це стосується", Торгово-промислова палата України (далі - ТПП України) на підставі ст.ст. 14, 14 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" від 02.12.1997 № 671/97-ВР, Статуту ТПП України, цим засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військову агресію Російської Федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні". Враховуючи це, ТПП України підтверджує, що зазначені обставини з 24 лютого 2022 року до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об`єктивними обставинами для суб`єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб по договору, окремим податковим та/чи іншим зобов`язанням/обов`язком, виконання яких/-го настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання відповідно яких/-го стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).

Судова практика Верхового Суду вказує, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру, і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов`язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку виконання господарського зобов`язання. Доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов`язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору.

Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність.

Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 19.08.2022 по справі № 908/2287/17 зазначив, що сертифікат торгово-промислової палати, який підтверджує наявність форс-мажорних обставин, не може вважатися беззаперечним доказом про їх існування, а повинен критично оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами (подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 14.02.2018 у справі № 926/2343/16, від 16.07.2019 у справі № 917/1053/18 та від 25.11.2021 у справі № 905/55/21). Адже визнання сертифіката торгово-промислової палати беззаперечним та достатнім доказом про існування форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) без надання судом оцінки іншим доказам суперечить принципу змагальності сторін судового процесу.

Воєнний стан на території України не означає, що відповідач не може здійснювати підприємницьку діяльність та набувати кошти. Відповідач не підтвердив настання форс-мажорних обставин саме для спірного випадку невиконання господарського зобов`язання.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, суд відмовляє в задоволенні клопотання відповідача про зменшення суми 3 % річних та інфляційних втрат, в зв`язку з його необґрунтованістю та безпідставністю.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 222 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб`єктів, зобов`язані поновити їх, не чекаючи пред`явлення їм претензії чи звернення до суду.

Відповідно до п. 188.1. Податкового кодексу України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів…

Згідно з підпунктом "а" пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів та послуг.

Отже, податкова накладна, складена та зареєстрована в ЄРПН платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Відповідно до п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України (ПК України) на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, кваліфікованого електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

Пунктом 201.7 статті 201 ПК України передбачено, що податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Відповідно до п. 201.10 ст. 201 ПК України при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою. Реєстрація податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних повинна здійснюватися з урахуванням граничних строків: для податкових накладних/розрахунків коригування до податкових накладних, складених з 1 по 15 календарний день (включно) календарного місяця, - до останнього дня (включно) календарного місяця, в якому вони складені; для податкових накладних/розрахунків коригування до податкових накладних, складених з 16 по останній календарний день (включно) календарного місяця, - до 15 календарного дня (включно) календарного місяця, наступного за місяцем, в якому вони складені.

Відповідно до положень пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна, складена та зареєстрована після 1 липня 2017 року в ЄРПН платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг достатньою підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту, та не потребує будь-якого іншого додаткового підтвердження.

Підтвердженням продавцю про прийняття його податкової накладної та/або розрахунку коригування до Єдиного реєстру податкових накладних є квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі, яка надсилається протягом операційного дня.

З метою отримання податкової накладної/розрахунку коригування, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних, покупець надсилає в електронному вигляді запит до Єдиного реєстру податкових накладних, за яким отримує в електронному вигляді повідомлення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних та податкову накладну/розрахунок коригування в електронному вигляді. Такі податкова накладна/розрахунок коригування вважаються зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних та отриманими покупцем.

Якщо надіслані податкові накладні/розрахунки коригування сформовано з порушенням вимог, передбачених пунктом 201.1 цієї статті та/або пунктом 192.1 статті 192 цього Кодексу, а також у разі зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування відповідно до пункту 201.16 цієї статті, протягом операційного дня продавцю/покупцю надсилається квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі про неприйняття їх в електронному вигляді або зупинення їх реєстрації із зазначенням причин.

Квитанція про зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування надсилається одночасно продавцю та покупцю платнику податку.

Якщо протягом операційного дня не надіслано квитанції про прийняття або неприйняття, або зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування, така податкова накладна вважається зареєстрованою в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Порядок ведення Єдиного реєстру податкових накладних встановлюється Кабінетом Міністрів України. Покупець має право звіряти дані отриманої податкової накладної на відповідність із даними Єдиного реєстру податкових накладних.

Відповідно до пункту 18 постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження порядку ведення Єдиного реєстру податкових накладних" № 1246 від 29.12.2010, квитанція про реєстрацію податкової накладної та/або розрахунку коригування, щодо яких прийнято рішення про їх реєстрацію, одночасно надсилається постачальнику (продавцю) та отримувачу (покупцю) - платнику податку.

На виконання Договору, позивач за Актом № 1 від 22.07.2022 (акт, сума заборгованості за яким, є предметом спору) здійснив реєстрацію податкової накладної № 4 від 22.07.2022 у Єдиному реєстрі податкових накладних на суму 1 199 392,80 грн, про що свідчить надана квитанція, в ЄРПН зареєстровано за номером № 9151484233. У вказаній квитанції зазначено, що за результатами обробки "Документ прийнято".

Враховуючи положення пункту 18 постанови Кабінету Міністрів України № 1246 від 29.12.2010, відповідач отримав зазначену податкову накладну та квитанцію про її реєстрацію та мав можливість перевірити стан реєстрації податкових накладних на офіційному сайті Державної податкової інспекції.

Вищевикладене спростовує позицію відповідача щодо невиконання позивачем зобов`язання по реєстрацію та надання відповідачу податкової накладної. Крім того, відповідач у своєму відзиві посилається на п. 5.8 Договору, який відсутній в спірному Договорі.

Позивачем подано до суду акт звірки взаємних розрахунків № 102 станом на 28.02.2023, який підписаний та скріплений печатками позивача та відповідача, відповідно до якого включена сума за спірним Договором в розмірі 1 199 392,80 грн. Крім того, оригінал акту звірку був досліджений судом в судовому засіданні 05.06.2024.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні документи - це письмові свідоцтва, що ідентифікують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Відповідно до частиною 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", первинні документи для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву підприємств від імені яких складено документ, назву документа (форми), дату і місце складання, зміст, обсяг та одиницю виміру господарської операції, посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особисті підписи або інші дані, що дають змогу ідентифікувати осіб, які брали участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до п.п. 2.1, 2.2. 2.4, 2.5 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995 (із змінами та доповненнями) (надалі - Положення), первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення. Первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою.

Таким чином, фактом підтвердження отримання товару або послуг є виключно первинні документи, які відображаються в регістрах бухгалтерського обліку відповідно до вимог діючого законодавства.

Наданим суду Актом здачі-приймання виконаних робіт № 1 від 22.07.2022, засвідчено перелік виконаних робіт, засвідчено їх виконавця, яким є позивач, відображено відсутність зауважень до робіт та встановлено їх відповідність регламентам, вказаний акт засвідчені уповноваженими на те особами.

Положення Договору, які визначають його ціну (вартість послуг за договором), що підлягає сплаті Замовником за надані йому послуги, не розділяють вартість самої послуги та суму ПДВ, що підлягає сплаті.

Аналіз положень Договору дає змоги дійти висновку, що сума податку на додану вартість, зазначена у п. 2.1 Договору включається у загальну вартість послуг, а тому вказана сума підлягає сплаті разом з вартістю наданих послуг.

Положення п. 2.2 Договору щодо оплати покупцем частини вартості послуг у розмірі суми ПДВ після отримання ним від Виконавця податкової накладної, оформленої та зареєстрованої в Єдиному реєстрі податкових накладних (ЄРПН) у встановлених ПК України випадках та порядку, не змінює строку щодо оплати повної вартості наданих послуг, в тому числі і суми ПДВ, оскільки згідно ч. 1 ст. 188 ПК України сума ПДВ є складовою бази оподаткування, а тому входить до ціни послуги і не підлягає відокремленню.

У даному випадку має значення сам факт здійснення реєстрації податкової накладної, у разі чого Замовник повинен здійснити повну оплату послуг з урахуванням ПДВ в межах визначеного строку 45-ти календарних днів з дати підписання обома сторонами Акта здачі-приймання наданих послуг.

Відповідно до п. 6.9 Договору, лише у випадку відсутності зареєстрованої податкової накладної в ЄРПН у встановлений Податковим кодексом строк, покупець має право в односторонньому порядку зменшити ціну договору, передбачену п. 2.1 Договору.

Як вже встановлено вище, факт отримання робіт на суму 1 199 392,80 грн відповідач підтвердив підписанням Акту здачі-приймання виконаних робіт № 1 від 22.07.2022, відтак кінцевим строком оплати виконаних робіт з урахуванням суми ПДВ було 05.09.2022. Відтак, момент виникнення заборгованості починається з 06.09.2022, що спростовує позицію відповідача про ненастання строку оплати заборгованості.

Матеріали справи свідчать, що відповідачем оплата за виконані роботи у передбачені строки не здійснена.

Відповідачем не подано, ані обґрунтованих заперечень вимогам позивача, ані доказів сплати боргу, у зв`язку з чим суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача 1 199 392,80 грн основного боргу, 54 888,99 грн 3 % річних та 144 884,48 грн інфляційних нарахувань за період прострочення.

За умовами ст. 96 ЦК України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями.

Заперечення відповідача спростовуються матеріалами справи та вищевикладеним.

Статтями 7, 13 ГПК України закріплено, що правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Вимога п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітися як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь вмотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право кожного на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. При цьому виконання рішень, винесених судом, є невід`ємною частиною «права на суд», адже в іншому випадку положення статті 6 Конвенції будуть позбавлені ефекту корисної дії (пункти 34, 37 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бурдов проти Росії»).

Відповідно до ст.ст. 7, 13 Господарського процесуального кодексу України, правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст.ст. 73, 77 ГПК України).

За таких обставин, враховуючи вищевикладене, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Також, позивач просив стягнути з відповідача на його користь 15 000,00 грн витрат на професійну правову допомогу.

Відповідно ч. 1 та ч. 3 ст. 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Положеннями статті 59 Конституції України встановлено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Право особи на отримання правової допомоги під час розгляду справи господарськими судами гарантоване статтею 131-2 Конституції України, статтею 16 Господарського процесуального кодексу України, відповідними положеннями Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність".

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Відповідно ст. 126 ГПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Відповідно до статті 19 зазначеного Закону, видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Статтею 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" визначено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Таким чином, визначаючи розмір суми, яка підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, необхідно враховувати, зокрема, встановлений в самому договорі розмір та/або порядок обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність".

На підтвердження стягнення суми 15 000,00 грн правових витрат позивачем подано копію Договору про надання правової допомоги № 04-22 від 05.08.2022, укладеного між Адвокатом Барчук А.В., та Акціонерним товариством "Харківський науково-дослідний та проектно-конструкторський інститут "Енергопроект".

Відповідно до п. 1 Договору про надання правової допомоги, Адвокат зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги Клієнту на умовах і в порядку, що визначені цим договором, а Клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Відповідно до п.п. 9, 9.1 Договору про надання правової допомоги, розмір гонорару за надання правової допомоги за цим договором встановлюється в розмірі, що визначається за домовленістю Сторін. Розмір гонорару у справах (спорах), що мають майновий характер, може встановлюватися у відсотковому співвідношенні від ціни позову, повідомлення - рішення (іншого акту суб`єкта владних повноважень). У разі досягнення за результатами виконання доручення позитивного результату, якого бажає Клієнт, Сторони можуть узгодити доплату до гонорару за позитивний результат. Суми гонорару зазначаються в Актах про надання правової допомоги, які формуються по мірі необхідності та вручаються безпосередньо Клієнту. У Акті про надання правової допомоги вказується перелік наданої правової допомоги із Ідентифікацією та її вартість. Сторони погодилися, що якщо поштове повідомлення про надіслання Акту про надання правової допомоги повертається Адвокату, то, незалежно від причини такого повернення (відсутність за місцем знаходження, відмова від отримання тощо), Клієнт вважається таким, що отримав Акт про надання правової допомоги.

Відповідно до Додаткової угоди № 3 від 29.12.2023 до Договору про надання правничої допомоги № 04-22 від 05.08.2022, сторони дійшли до взаємної згоди продовжити строк дії Договору про надання правничої допомоги та викладено пункт 25 даного Договору у наступній редакції: "Цей договір набирає чинності з моменту його підписання та діє до 31 грудня 2024 року".

Отже, розмір гонорару за надання правової допомоги визначений у Договорі у вигляді фіксованої суми, не змінюється в залежності від обсягу послуг та витраченого адвокатом часу. Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 28.12.2020 у справі № 640/18402/19, від 20.01.2021 у справі № 357/11023/18.

Згідно з підписаним між Клієнтом та Адвокатом Актом про надання правничої допомоги № 15 (виконаних робіт) від 03.06.2024, Адвокат надав Клієнту правничу допомогу, а Клієнт прийняв надану допомогу: представництво інтересів Клієнта а господарському судочинстві у спорі із АТ НАЕК "Енергоатом" в особі філії "Відокремлений підрозділ "Запорізька атомна електрична станція" АТ НАЕК "Енергоатом" про стягнення заборгованості за Договором № 10855/18/2-121-11-18-06780 від 26.07.2018, справа № 908/714/24:

- підготовка позовної заяви про стягнення коштів із розрахунком стягуваних сум;

- підготовка та подання відповіді на відзив;

- підготовка та подання заяв процесуального характеру, пов`язаних із розглядом справи;

- підготовка та подання додаткових письмових пояснень з окремого питання;

- участь у судових засіданнях.

Згідно п. 2 Акту про надання правничої допомоги № 15 від 03.06.2024, гонорар (винагорода) Адвоката за надання правничої допомоги, перелік якої наведений у даному Акті складає 15 000,00 грн.

У матеріалах справи наявні копія ордеру серії АХ № 1180556, виданого 31.03.2024 за Договором № 04-22 від 05.08.2022 адвоката Барчук А.В. на надання правничої (правової) допомоги Акціонерному товариству "Харківський науково-дослідний та проектно-конструкторський інститут "Енергопроект", копія свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю № 1083 від 21.10.2011, виданого Барчук А.В.

Відповідач у запереченні на заяву про розподіл судових витрат просив відмовити в задоволенні вимоги про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 15 000,00 грн, в разі задоволення вимог про стягнення витрат на правничу допомогу зменшити їх розмір до мінімального можливого розміру.

Відповідач вважає, що заявлена до стягнення сума не відповідає ч. 4 ст. 126 ГПК України: справа є простою з процесуальної точки зору; сума фіксованого гонорару неспівмірна зі складністю справи та обсягом матеріалів у справі, оскільки позовні вимоги грунтуються виключно на самому договорі та одному акті здачі-приймання наданих послуг; розрахунки стягуваних сум 3% річних та інфляційних втрат здійснені адвокатом за допомогою онлайн-калькулятора; умови договору про надання послуг не є складними; у провадженні судів перебувають аналогічні справи.

У розумінні положень частин п`ятої та шостої статті 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Вказана правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Суд оцінює рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи була їх сума обґрунтованою.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у п. 95 рішення у справі Баришевський проти України від 26.02.2015, п.п. 34-36 рішення у справі Гімайдуліна і інших проти України від 10.12.2009, п. 80 рішення у справі "Двойних проти України" від 12.10.2006, п. 88 рішення у справі Меріт проти України від 30.03.2004 заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування названих витрат, крім судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним. У зв`язку з цим, суд з урахуванням обставин конкретної справи, зокрема, ціни позову може обмежити цей розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи. Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна подавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Слід зазначити, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та Інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited проти України", заява N 19336/04).

Аналогічні критерії застосовані Європейським судом з прав людини у п. 95 рішення у справі "Баришевський проти України" від 26.02.2015, п. п. 34-36 рішення у справі Тімайдуліна І інших проти України" від 10.12.2009, п. 80 рішення у справі "Двойних проти України" від 12.10.2006, п. 88 рішення у справі "Меріт проти України" від 30.03.2004 заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалено рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час.

Таким чином, при визначенні суми відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи. Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18, в додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц, в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі №904/4507/18.

Беручи до уваги принцип співмірності, необхідно пам`ятати, що свобода сторін у визначенні розміру витрат на професійну правничу допомогу не є абсолютною та безумовною навіть у разі їхньої повної документальної доведеності.

Водночас, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним, суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Стягнення витрат на професійну правничу допомогу не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу (така ж правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 24.01.2022 у справі №911/2737/17).

Зважаючи на наведене, суд дійшов висновку що заявлені витрати позивача на професійну правничу допомогу порівняно зі складністю справи є неспівмірними та достатньо завищеними.

Приписами ч. 1 ст. 2 ГПК України визначено, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Відповідно до ч. 3 ст. 236 ГПК України, судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом.

Отже, надавши оцінку доказам щодо фактично понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу, врахувавши співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі: складністю справи; обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; обґрунтованістю та доведеністю позовних вимог поданими доказами; ціною позову та значенням справи для сторони, суд дійшов висновку про часткове задоволення заяви Акціонерного товариства "Харківський науково-дослідний та проектно-конструкторський інститут "Енергопроект" про стягнення витрат на правничу допомогу у справі № 908/714/24 та стягнення із відповідача на користь позивача 10 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Судовий збір, в порядку ст. 129 ГПК України, покладається на відповідача.

Керуючись ст.ст. 42, 123, 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (01032, м. Київ, вул. Назарівська, буд. 3, код ЄДРПОУ 24584661) в особі філії "Відокремлений підрозділ "Запорізька атомна електрична станція" Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (71503, Запорізька область, м. Енергодар, вул. Промислова, буд. 133, ідентифікаційний код ВП 19355964) на користь Акціонерного товариства "Харківський науково-дослідний та проектно-конструкторський інститут "Енергопроект" (61005, м. Харків, пр. Героїв Харкова, буд. 10/12, код ЄДРПОУ 14078902) 1 199 392 (один мільйон сто дев`яносто дев`ять тисяч триста дев`яносто дві) грн 80 коп. основного боргу, 54 888 (п`ятдесят чотири тисячі вісімсот вісімдесят вісім) грн 99 коп. 3 % річних, 144 884 (сто сорок чотири тисячі вісімсот вісімдесят чотири) грн 48 коп. інфляційних нарахувань.

3. Стягнути з Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (01032, м. Київ, вул. Назарівська, буд. 3, код ЄДРПОУ 24584661) в особі філії "Відокремлений підрозділ "Запорізька атомна електрична станція" Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (71503, Запорізька область, м. Енергодар, вул. Промислова, буд. 133, ідентифікаційний код ВП 19355964) на користь Акціонерного товариства "Харківський науково-дослідний та проектно-конструкторський інститут "Енергопроект" (61005, м. Харків, пр. Героїв Харкова, буд. 10/12, код ЄДРПОУ 14078902) 16 790 (шістнадцять тисяч сімсот дев`яносто) грн 00 коп. витрат зі сплати судового збору та 10 000 (десять тисяч) грн 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу.

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Рішення складено та підписано після виходу судді з щорічної відпустки - 03.07.2024.

Суддя І.В. Давиденко

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.