Постанова

від 19.06.2024 по справі 450/62/13-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

19 червня 2024 року

м. Київ

справа № 450/62/13-ц

провадження № 61-5042 св 23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

судді-доповідача - Пророка В. В.,

суддів: Грушицького А. І., Литвиненко І. В., Петрова Є. В., Ситнік О. М.,

учасники справи:

позивач-Львівська місцева прокуратура № 3 в інтересах держави в особі Оброшинської сільської ради Пустомитівського району Львівської області,відповідач-ОСОБА_1 ,треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Львівська районна державна адміністрація (правонаступник Пустомитівської районної державної адміністрації Львівської області), регіональне відділення Фонду державного майна України по Львівській області, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом Львівської місцевої прокуратури № 3 в інтересах держави в особі Оброшинської сільської ради Пустомитівського району Львівської області до ОСОБА_1 , треті особи: Пустомитівська районна державна адміністрація Львівської області, регіональне відділення Фонду державного майна України по Львівській області, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про витребування майна з чужого незаконного володіння,

за касаційною скаргою заступника керівника Львівської обласної прокуратури на рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 21 грудня 2020 року, ухвалене суддею Данилів Є. О., та постанову Львівського апеляційного суду від 07 лютого 2023 року, прийняту колегією суддів у складі Ніткевича А. В., Бойко С. М., Копняк С. М.,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. У січні 2013 року прокурор Львівської місцевої прокуратури № 3 в інтересах держави в особі Оброшинської сільської ради Пустомитівського району Львівської області та Державної інспекції сільського господарства у Львівській області (далі - прокурор) звернувся до суду із вказаним позовом у якому, з урахуванням уточнень, просив витребувати із незаконного володіння ОСОБА_1 на користь Оброшинської сільської ради Пустомитівського району Львівської області земельну ділянку площею 2,4842 га з кадастровим номером 4623684900:01:003:0278 (далі - спірна земельна ділянка).

2. Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що колишній сільський голова села Оброшино Пустомитівського району Львівської області ОСОБА_4 виготовив та видав завідомо неправдиві рішення Оброшинської сільської ради № № 190, 191, 192, 193 від 12 січня 2005 року, згідно із якими ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 безкоштовно передано у приватну власність земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства загальною площею 6,4842 га.

3. У травні 2009 року на підставі цих підроблених рішень Оброшинської сільської ради ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 отримали державні акти на право власності на відповідні земельні ділянки.

4. На підставі нотаріально посвідчених договорів купівлі-продажу земельних ділянок від 29 травня 2009 № 517 та № 522 ОСОБА_2 та ОСОБА_3 продали ОСОБА_1 земельні ділянки площами 1,0000 га (кадастровий номер: 4623684900:01:003:0259) та 1,4842 га (кадастровий номер: 4623684900:01:003:0260) відповідно.

5. У результаті об`єднання цих земельних ділянок утворено земельну ділянку площею 2,4842 га (кадастровий номер: 4623684900:01:003:0278) та видано ОСОБА_1 державний акт від 15 червня 2009 року Серії ЯЕ № 559325.

6. Цю спірну ділянку прокурор витребує із незаконного володіння ОСОБА_1 , оскільки відповідно до паспорту ставка від 26 липня 2002 року № 63 (далі - Паспорт ставка) із спірною земельною ділянкою пересікається ставок площею 1,9 га в басейні річки Ставчанка (село Оброшино Пустомитівського району Львівської області), тобто у приватну власність незаконно набуті землі водного фонду.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

7. Рішенням від 21 грудня 2020 року Пустомитівський районний суд Львівської області відмовив у задоволенні позову.

8. Суд першої інстанції відзначив, що посилання відповідача на те, що Паспорт ставка є недостовірним, оскільки виданий безпідставно та документи, що є підставою його видачі, відсутні, не спростовує самого факту дійсної наявності на спірній земельній ділянці водойми - водного об`єкта (ставка) площею 1,9 га. Водночас питання законності Паспорта ставка не є предметом цього судового спору.

9. Відповідно до положень Земельного кодексу України від 25 жовтня 2001 року № 2768-III (у актуальній редакції далі - ЗК України) та Водного кодексу України від 06 червня 1995 року № 213/95-ВР (в актуальній редакції далі - ВК України) землі, зайняті поверхневими водами, природними водоймами (озера), водотоками (річки, струмки), штучними водоймами (водосховища, ставки), каналами й іншими водними об`єктами, та землі прибережних захисних смуг є землями водного фонду України, на які поширюється окремий порядок надання й використання.

10. Але суд першої інстанції дійшов висновку, що спірна земельна ділянка розташована за межами населеного пункту на території Оброшинської сільської ради Пустомитівського району. Тому, з урахуванням пунктів «а» та «б» частини третьої статті 122 ЗК України, він встановив, що розпорядником спірної земельної ділянки є районні державні адміністрації, тому Оброшинська сільська рада Пустомитівського району Львівської області не є належним позивачем за цим позовом прокурора, а відтак позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Короткий зміст судового рішення апеляційного суду

11. Ухвалою Львівського апеляційного суду від 05 липня 2022 року Пустомитівська районна державна адміністрація Львівської області замінена її правонаступником - Львівською районною державною адміністрацією.

12. Після скасування постановою Верховного Суду від 16 лютого 2022 року у цій справі постанови Львівського апеляційного суду від 06 вересня 2021 року та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції, постановою Львівського апеляційного суду від 07 лютого 2023 року апеляційна скарга ОСОБА_2 залишена без задоволення, а апеляційна скарга заступника керівника Львівської обласної прокуратури задоволена частково:

12.1. рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 21 грудня 2020 року змінене в частині мотивів відмови у задоволенні позову з викладенням їх у редакції цієї постанови апеляційного суду;

12.2. в іншій частині рішення суду першої інстанції залишене без змін;

13. Попри те, що суд першої інстанції у мотивувальній частині свого судового рішення зазначив, що не вивчає питання законності Паспорта ставка, оскільки його оскарження не є предметом позову, а недоліки цього Паспорта ставка не спростовують факту наявності відповідного водного об'єкта на спірній земельній ділянці, тому він не приймає відповідні аргументи відповідачки, апеляційний суд послався у оскаржуваній постанові на те, що суд першої інстанції відхиляючи доводи позивача щодо наявності водного об`єкта на спірній земельній ділянці, вказав на те, що «при відсутності додатку до паспорта ставка, зокрема документів, які стали підставою для його видачі, зокрема схеми з ескізами споруд, вказаний документ не може вважатися паспортом ставка та не має юридичної ваги».

14. Додатково апеляційний суд вказав, що у листі Дублянського управління водного господарства № 141 від 08 червня 2012 року зазначені наступні додатки: копія Паспорта ставка та копія викопіровки розміщення цього ставка. Але копія останнього документа відсутня у матеріалах справи.

15. Апеляційний суд зазначив, що роз'яснив сторонам право звернутись з клопотанням про призначення експертизи щодо встановлення знаходження на спірній земельній ділянці відповідного водного об'єкта або замовити цю експертизу самостійно. Однак жоден з учасників цієї справи з клопотанням про призначення цієї експертизи до суду не звертався.

16. Водночас апеляційний суд зазначив, що погоджується із судом першої інстанції з приводу його висновків про те, що розпорядником спірної земельної ділянки у визначений час була Пустомитівська районна державна адміністрація, правонаступником якої є Львівська районна державна адміністрація, тому Оброшинська територіальна громада Львівського району Львівської області не є належним позивачем у даній справі за позовом прокурора. Однак мова мала йти про відсутність порушеного права, а не про застосування концепції «неналежний відповідач» для відмови у задоволенні позову.

17. Додатково апеляційний суд посилається на те, що у іншій судовій справі № 450/66/13 за позовом Пустомитівської окружної прокуратури Львівської області в інтересах держави в особі Оброшинської територіальної громади Львівського району Львівської області до ОСОБА_1 , з участю третіх осіб: Львівської районної державної адміністрації Львівської області, Регіонального відділення Фонду Державного майна України по Львівській області, ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , про витребування з чужого незаконного володіння земельної ділянки (іншої) рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області у справі від 31 травня 2021 року у задоволенні позову відмовлено.

18. Постановою Львівського апеляційного суду від 26 липня 2022 року у справі № 450/66/13 апеляційна скарга ОСОБА_6 залишена без задоволення, а апеляційна скарга заступника керівника Львівської обласної прокуратури задоволена частково: рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 31 травня 2021 року змінене в частині мотивів відмови у задоволенні позову з викладенням їх у редакції постанови апеляційного суду; у іншій частині рішення суду першої інстанції залишене без змін.

19. Ухвалою Верховоного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 листопада 2022 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою заступника керівника Львівської обласної прокуратури на рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 31 травня 2021 року та постанову Львівського апеляційного суду від 26 липня 2022 року, оскільки вирішуючи питання правомірності звернення Пустомитівської окружної прокуратури Львівської області в інтересах держави в особі Оброшинської територіальної громади Львівського району Львівської області до суду з відповідним позовом, суди першої та апеляційної інстанцій, дійшли правильного висновку про недоведеність прокурором порушеного права чи інтересу позивача (в інтересах якого діє прокурор) - як встановлено судами попередніх інстанцій, розпорядником спірної земельної ділянки була Пустомитівська районна державна адміністрація, правонаступником якої є Львівська районна державна адміністрація

20. Резюмуючи своє судове рішення суд апеляційної інстанції вказав на те, що суд першої інстанції, відмовляючи у позові з процесуальних підстав, безпідставно вдався до аналізу матеріальних правовідносин, зокрема оцінки обставин, за яких спірна земельна ділянка перейшла у власність відповідачки, фактично до з`ясування питань, вирішення яких необхідне при розгляді справи по суті.

Встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи

21. 26 липня 2002 року був виготовлений паспорт ставка № 63 , згідно із яким у селі Оброшино (Пустомитівський район Львівської області) в басейні річки Ставчанка знаходиться ставок площею 1,9 га, користувачем та балансоутримувачем якого є Відкрите акціонерне товариство «Львівсільбуд» (далі - ВАТ «Львівсільбуд»).

22. Рішеннями Оброшинської сільської ради Пустомитівського району Львівської області від 12 січня 2005 року № № 190, 191, 192, 193 ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 безкоштовно передані у приватну власність земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства загальною площею 6,4842 га.

23. У травні 2009 року на підставі вказаних рішень Оброшинської сільської ради Пустомитівського району Львівської області ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 отримали державні акти на право власності на земельні ділянки, загальна площа яких становить 6,4842 га.

24. На підставі нотаріально посвідчених договорів купівлі-продажу земельних ділянок від 29 травня 2009 року № 517 та № 522 ОСОБА_2 та ОСОБА_3 продали ОСОБА_1 земельні ділянки площами 1,0000 га (кадастровий номер 4623684900:01:003:0259) та 1,4842 га (кадастровий номер 4623684900:01:003:0260) відповідно.

25. У результаті об`єднання цих земельних ділянок утворено земельну ділянку площею 2,4842 га (кадастровий номер 4623684900:01:003:0278) та видано ОСОБА_1 державний акт від 15 червня 2009 року Серії ЯЕ № 559325.

26. Постановою Пустомитівського районного суду Львівської області від 14 червня 2021 року (справа № 1316/4136/12), яка набрала законної сили 22 червня 2021 року, підтверджений факт вчинення ОСОБА_4 злочинів, передбачених частиною другою статті 364, частиною другою статті 366 Кримінального кодексу України від 05 квітня 2001 року № 2341-III (в актуальній редакції далі - КК України), але він звільнений від кримінальної відповідальності на підставі пунктів 3 та 4 частини першої статті 49 КК України (у зв`язку із закінченням строків давності). Ця кримінальна справа закрита.

27. Із змісту зазначеної постанови Пустомитівського районного суду Львівської області від 14 червня 2021 року випливає, що ОСОБА_4 , перебуваючи протягом 1998-2006 років на посаді сільського голови Оброшинської сільської ради Пустомитівського району, знаючи, що на земельній ділянці громади знаходяться водні об`єкти і вона не може передаватися у приватну власність, виготовив, склав, підписав, скріпив гербовою печаткою Оброшинської сільської ради Пустомитівського району Львівської області та видав завідомо неправдиві рішення Оброшинської сільської ради Пустомитівського району Львівської області від 12 січня 2005 року № № 190, 191, 192, 193, згідно із якими ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 безкоштовно передані у приватну власність із земель місцевої громади земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства загальною площею 6,4842 га.

28. Відповідно до листа Дублянського управління водного господарства Львівського обласного управління водних об`єктів від 08 червня 2012 року № 141, на земельній ділянці в селі Оброшино, яка належить ОСОБА_6 та ОСОБА_5 , знаходиться водний об`єкт (ставок) площею 1,9 га. Даний об`єкт є водним об`єктом загальнодержавного значення та використовувався трестом «Львівсільбуд» для риборозведення.

29. У матеріалах цієї справи відсутнє викопіювання розміщення ставка, яке зазначене як додаток до вище вказаного листа Дублянського управління водного господарства Львівського обласного управління водних об`єктів від 08 червня 2012 року № 141.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

30. У квітні 2023 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга заступника керівника Львівської обласної прокуратури на рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 21 грудня 2020 року та постанову Львівського апеляційного суду від 07 лютого 2023 року, у якій він просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Рух справи у суді касаційної інстанції

31. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 квітня 2023 року задоволене клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження відповідних судових рішень - поновлений цей строк, відкрите касаційне провадження у справі.

32. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 березня 2024 рокусправа призначена до судового розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи у складі колегії із п'яти суддів.

33. 13 червня 2024 року справа розподілена колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі: Пророка В. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Литвиненко І. В., Петрова Є. В., Ситнік О. М.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

(1) Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

34. З урахуванням змісту касаційної скарги прокурор оскаржує зазначені судові рішення на підставі пункту 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року № 1618-IV (у актуальній редакції далі - ЦПК України).

35. Апеляційний суд проігнорував правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 29 травня 2018 року у справі № 922/2222/17, у якій прокурор звертався до суду з позовом в інтересах держави в особі обласної державної адміністрації оскаржуючи рішення сільської ради щодо передачі в оренду земель під водним об`єктом, які знаходяться у межах цього села. Верховний Суд підтримав суди попередніх інстанцій у висновку, що в силу існуючих законодавчих положень державою фактично делеговані повноваження органам місцевого самоврядування до моменту розмежування земель державної і комунальної власності щодо розпорядження землями державної власності, які знаходяться на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці - земельною ділянкою, яка розташована в межах села на території конкретної сільської ради та належить до земель водного фонду.

36. Те, що землями водного фонду, які розташовані на території населених пунктів, можуть розпоряджатися місцеві ради як комунальної власністю випливає також з правового висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 14 грудня 2021 року у справі № 361/3579/18.

37. Верховний Суд не бере до уваги ті доводи, які не стосуються касаційного перегляду оскаржуваного судового рішення, у межах вимог, встановлених статтею 400 ЦПК України.

(2) Позиція інших учасників справи

38. Інші учасники справи правом на подання заперечення (відзиву; пояснень) на касаційну скаргу не скористалися.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

(1) Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

39. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону (стаття 14 Конституції України).

40. Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним (частини перша, друга та четверта статті 41 Конституції України).

41. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України (відповідно до частини третьої статті 12 ЦПК України).

42. У визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 185 ЦПК України (згідно із частинами третьою та четвертою статті 56 ЦПК України).

43. Глава 5 ЦПК України присвячена врегулюванню питання доказів та доказування. Суть доказів, їх належність, допустимість, достовірність та достатність, оцінка їх судом та умови їх розгляду судом визначені статтями 76-80 ЦПК України.

44. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина друга статті 78 ЦПК України).

45. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (частина перша статті 79 ЦПК України).

46. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (частини перша та друга статті 80 ЦПК України).

47. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина перша статті 81 ЦПК України).

48. Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом (частина четверта статті 82 ЦПК України).

49. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

50. Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (частини перша та друга статті 367 ЦПК України).

51. Суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи (частини перша та друга статті 372 ЦПК України).

52. Підставами касаційного оскарження рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанови суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій статті 389 ЦПК України, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у певних випадках, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку (згідно із пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

53. Переглядаючи в касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції (частини перша та друга статті 400 ЦПК України).

54. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 року № 435-IV (у редакції, чинній на момент виникнення відповідних правовідносин, далі - ЦК України).

55. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, встановлених Конституцією України (частина друга статті 324 ЦК України).

56. Фізичні та юридичні особи можуть бути власниками будь-якого майна, за винятком окремих видів майна, які відповідно до закону не можуть їм належати (частина друга статті 325 ЦК України).

57. Стаття 326 ЦК України регулює поняття державної власності, статті 327 ЦК України - комунальної.

58. Відповідно до частини першої статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом.

59. Стаття 330 ЦК України присвячена набуттю добросовісним набувачем права власності на майно, відчужене особою, яка не мала на це права. Статті 387 та 388 ЦК України регулюють право власника на витребування майна із чужого незаконного володіння та на витребування майна від добросовісного набувача відповідно. А стаття 391 ЦК України присвячена захисту права власності від порушень, не пов`язаних із позбавленням володіння.

60. Водний об`єкт - природний або створений штучно елемент довкілля, в якому зосереджуються води (море, річка, озеро, водосховище, ставок, канал, водоносний горизонт) (абзац дванадцять частини першої статті 1 Водного кодексу України від 06 червня 1995 року № 213/95-ВР (у актуальній редакції далі - ВК України).

61. Ставок - штучно створена водойма місткістю не більше 1 млн. кубічних метрів (абзац тридцять п`ятий частини першої статті 1 ВК України).

62. До земель водного фонду належать землі, зайняті: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водоймами, болотами, а також островами; прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів (стаття 4 ВК України).

63. Згідно із частиною першою статті 5 ВК України до водних об`єктів загальнодержавного значення належать: 1) внутрішні морські води та територіальне море; 2) підземні води, які є джерелом централізованого водопостачання; 3) поверхневі води (озера, водосховища, річки, канали), що знаходяться і використовуються на території більш як однієї області, а також їх притоки всіх порядків; 4) водні об`єкти в межах територій природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, а також віднесені до категорії лікувальних.

64. Відповідно до частини другої статті 5 ВК України до водних об`єктів місцевого значення належать: 1) поверхневі води, що знаходяться і використовуються в межах однієї області і які не віднесені до водних об`єктів загальнодержавного значення; 2) підземні води, які не можуть бути джерелом централізованого водопостачання.

65. Води (водні об`єкти) є виключно власністю народу України і надаються тільки у користування (частина перша статті 6 ВК України).

66. Народ України здійснює право власності на води (водні об`єкти) через Верховну Раду України, Верховну Раду Автономної Республіки Крим і місцеві Ради. Окремі повноваження щодо розпорядження водами (водними об`єктами) можуть надаватися відповідним органам державної виконавчої влади (частини друга та третя статті 6 ВК України).

67. У користування на умовах оренди водні об`єкти (їх частини) місцевого значення та ставки, що знаходяться в басейнах річок загальнодержавного значення, можуть надаватися водокористувачам лише для риборозведення, виробництва сільськогосподарської і промислової продукції, а також у лікувальних і оздоровчих цілях (частина перша статті 51 ВК України).

68. Орендодавцями водних об`єктів (їх частин) місцевого значення є Верховна Рада Автономної Республіки Крим і обласні Ради. Окремі повноваження щодо надання водних об`єктів (їх частин) місцевого значення в користування Верховна Рада Автономної Республіки Крим та обласні Ради можуть передавати відповідним органам виконавчої влади на місцях чи іншим державним органам. Орендодавцями водних об`єктів загальнодержавного значення є Кабінет Міністрів України та місцеві державні адміністрації (частини три-п`ять статті 51 ВК України).

69. Порядок надання земель водного фонду в користування та припинення права користування ними встановлюється земельним законодавством (частина перша статті 85 ВК України).

70. Відповідно до пункту «є» частини першої статті 19 ЗК України однією з категорій земель України за основним цільовим призначенням ж землі водного фонду. До земель водного фонду належать землі, зайняті: а) морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об`єктами, болотами, а також островами; б) прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм; в) гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; г) береговими смугами водних шляхів (частина перша статті 58 ЗК України). Для створення сприятливого режиму водних об`єктів уздовж морів, навколо озер, водосховищ та інших водойм встановлюються водоохоронні зони, розміри яких визначаються за проектами землеустрою (частина друга статті 58 ЗК України).

71. Землі водного фонду можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності (частина перша статті 59 ЗК України).

72. Громадянам та юридичним особам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть безоплатно передаватись у власність замкнені природні водойми (загальною площею до 3 гектарів). Власники на своїх земельних ділянках можуть у встановленому порядку створювати рибогосподарські, протиерозійні та інші штучні водойми (частина друга статті 59 ЗК України).

73. Громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, а також озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо (частина четверта статті 59 ЗК України).

74. Вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності у межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги (частина перша статті 60 ЗК України). Відповідно до пункту «а» частини другої цієї статті ЗК України для ставків площею менш як 3 гектари це 25 метрів. Це відповідає абзацу другому частини другої статті 88 ВК України.

75. У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об`єкти комунальної власності (частина перша статті 83 ЗК України). Згідно із пунктом «ґ» частини третьої статті 83 ЗК України До земель комунальної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать землі водного фонду, крім випадків, визначених ЗК України.

76. У державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності (частина перша статті 84 ЗК України). Це право власності у відповідності до частини другої цієї статті ЗК України здійснюють, у тому числі державні адміністрації. Згідно із пунктом «г» частини третьої статті 84 ЗК України до земель державної власності, які не можуть передаватись у комунальну власність, належать землі під водними об`єктами загальнодержавного значення. Також пункт «д» частини четвертої статті 84 ЗК України передбачає, що до земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать землі водного фонду, крім випадків, визначених ЗК України.

77. У подальшому Законом України від 06 вересня 2012 року № 5245-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності» у статтю 84 ЗК України внесені зміни - частина третя виключена з цієї статті.

78. Відповідно до частини першої статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених ЗК України.

79. Стаття 118 ЗК України регулює порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами.

80. Сільські, селищні, міські ради надають земельні ділянки у постійне користування юридичним особам із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб (частина перша статті 122 ЗК України).

81. Згідно із частиною третьою статті 122 ЗК України для визначного переліку цілей районні державні адміністрації на їх території надають земельні ділянки із земель державної власності у постійне користування юридичним особам у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів.

82. Відповідно до частини першої статті 103 Земельного кодексу Української радянської соціалістичної республіки в редакції, яка діяла у 1991 році до земель сільських населених пунктів належать усі землі, що розташовані в межах, встановлених для цих пунктів. До їх складу входять: 1) землі, що знаходяться у безпосередньому віданні сільських Рад народних депутатів; 2) землі, закріплені за колгоспами, радгоспами та іншими сільськогосподарськими підприємствами; 3) землі, надані державним, кооперативним, громадським та іншим несільськогосподарським підприємствам, організаціям та установам.

83. Відповідно до статті 6 Закону України від 05 лютого 2004 року № 1457-IV «Про розмежування земель державної та комунальної власності» (далі - Закон про розмежування земель), яка діяла на момент первинної передачі відповідних земельних ділянок у приватну власність фізичним особам у 2005 році, при розмежуванні земель державної та комунальної власності не можуть передаватися до земель комунальної власності, зокрема землі під водними об`єктами загальнодержавного значення відповідно до законодавства України, а також землі під береговими смугами водних шляхів, водоохоронних зон, прибережних захисних смуг, зон санітарної охорони об`єктів водного фонду загальнодержавного значення за межами населених пунктів. Ця редакція була чинною і на момент розгляду справи судами попередніх інстанцій.

84. Стаття 7 Закону про розмежування земель у цій самій редакції вказує, що при розмежуванні земель державної та комунальної власності до земель комунальної власності територіальних громад сіл, селищ, міст передаються, зокрема усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної власності та земель, віднесених до державної власності (абзац другий статті 7). Ця редакція також була чинною і на момент розгляду справи судами попередніх інстанцій.

85. В аналогічній редакції стаття 10 Закону про розмежування земель встановлює, що розмежування земель державної та комунальної власності здійснюється в межах адміністративно-територіальних утворень - сіл, селищ, міст, районів, областей. Підставою для проведення робіт, пов`язаних з розмежуванням земель державної та комунальної власності в межах населених пунктів, є рішення сільської, селищної, міської ради, а за межами населених пунктів - рішення Ради міністрів Автономної Республіки Крим або відповідної обласної державної адміністрації. Розмежування земель державної та комунальної власності здійснюється за проектами, які за замовленням відповідних сільських, селищних, міських рад, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних державних адміністрацій розробляються державними та іншими землевпорядними організаціями.

86. Також частина п`ята статті 12 Закону про розмежування земель передбачає, що визначення меж земельних ділянок у випадках, коли відсутні матеріали встановлення їх у натурі (на місцевості) або ж існуючі межі не відповідають земельно-кадастровій документації, проводиться відповідно до вимог ЗК України з урахуванням нормативів відведення земельних ділянок.

87. Відповідно до пункту 34 частини 1 статті 26 Закону України від 21 травня 1997 року «Про місцеве самоврядування в Україні» виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються, зокрема питання регулювання земельних відносин відповідно до закону. Ця редакція зазначеного нормативного положення діяла як на відповідний момент у 2005 році, так і на момент розгляду справи судом першої інстанції.

88. Верховний Суд не може прийняти до уваги посилання прокурора на свою постанову від 09 грудня 2020 року у справі № 676/2332/18 у контексті пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України, оскільки у цій справі не вирішував питання співставлення водного об'єкта та земель, на яких він розташований, як об'єкта комунальної чи державної власності, а прокурор звертався самостійно, а не в особі визначеного органу, установи чи організації.

89. Оскільки обидва оскаржуваних судових рішення в частині відмови у задоволенні позову прокурора не ґрунтуються на тому факті, що він не оскаржує рішення місцевої ради, на підставі яких зазначені вище земельні ділянки першочергово перейшли у приватну власність відповідних фізичних осіб, Верховний Суд не бере до уваги посилання прокурора у контексті пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України на свою сталу практику щодо відсутності необхідності оскарження усіх ланок ланцюжку зміни прав на об'єкт, який витребовується із незаконного володіння, зокрема наведені прокурором постанови від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17, від 01 жовтня 2019 року та від 15 жовтня 2019 року у справі № 911/2034/16 та № 911/3749/17, від 19 листопада 2019 року у справі № 911/3680/17, від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13.

90. Суди попередніх інстанцій не встановили у цій справі факт розмежування земель державної та комунальної власності, офіційне віднесення спірної земельної ділянки до земель державної власності. Також суди не встановили, що зазначеним вище фізичним особам у 2005 році передавались за рішенням органу місцевого самоврядування або органу виконавчої влади у приватну власність замкнені природні водойми відповідно до статті 59 ЗК України.

91. Суд першої інстанції не пояснив у своєму судовому рішенні на якій підставі дійшов висновку, що спірна земельна ділянка знаходиться поза межами села Оброшино Пустомитівського району Львівської області, враховуючи, що відповідно до державного акту від 15 червня 2009 року Серії ЯЕ № 559325, який він досліджував як доказ у справі, ця спірна земельна ділянка знаходиться у межа села Оброшино. У Паспорті ставка зазначено, що він знаходиться на балансі сільської ради (Оброшинської сільської ради).

92. Також суд першої інстанції не уточнив яким чином пункт «б» частини третьої статті 122 ЗК України визначає статус спірної земельної ділянки та ставка, враховуючи, що: 1) прокурор витребує спірну земельну ділянку з володіння фізичної особи, яка отримала її частини від інших фізичних осіб; 2) частина перша статті 122 ЗК України передбачала, що сільські, селищні, міські ради надають земельні ділянки у постійне користування юридичним особам із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб, а пункт 12 перехідних положень ЗК України встановлював, що до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади. Разом з тим за обставинами даної справи орган місцевого самоврядування взагалі не увалював рішення про передачу спірних земельних ділянок у власність фізичних осіб.

93. Суд апеляційної інстанції без будь-якої перевірки зазначеного факту, також встановивши, що у листі Дублянського управління водного господарства Львівського обласного управління водних об`єктів від 08 червня 2012 року № 141 зазначено, що ставок розташований на земельній ділянці у селі Оброшино, дійшов взагалі неоднозначних та суперечливих висновків.

94. Неоднозначність висновків апеляційного суду полягає у тому, що поставивши під сумнів наявність на спірній земельній ділянці водного об'єкта (ставка), що може наділяти спірну земельну ділянку статусом землі водного фонду, апеляційний суд в результаті дійшов висновку про відсутність порушених прав Оброшинської сільської ради Пустомитівського району Львівської області, оскільки за його аналізом положень законодавства використання водних об'єктів та земель водного фонду зачіпає інтереси та права державних адміністрацій, що виключає необхідність досліджувати обставини справи по суті позовних вимог прокурора.

95. Отже по своїй логічній суті мотиви оскаржуваної постанови апеляційного суду зводяться до того, що у зв'язку з відсутністю порушених прав відповідної сільської ради в особі якої прокурор звернувся до суду в інтересах держави, саме по собі є підставою відмови у задоволенні позовних вимог без розгляду аргументів прокурора по суті, який суд першої інстанції безпідставно здійснив у тій мірі, яка відображена у мотивувальній частині його оскаржуваного судового рішення. Щоправда апеляційний суд не пояснив чому сам здійснив певну оцінку обставин справи у цьому контексті. У будь-якому випадку, враховуючи, що апеляційний суд дійшов висновку про відсутність порушених прав Оброшинської сільської ради Пустомитівського району Львівської області через те, що заявлений захист прав має стосуватися, на думку апеляційного суду, Пустомитівської районної державної адміністрації, правонаступником якої є Львівська районна державна адміністрація, а статус спірної земельної ділянки з точки зору віднесення чи виключення її із земель водного фонду належним чином судами попередніх інстанцій не встановлений (суд першої інстанції дійшов одного висновку, суд апеляційної інстанції взагалі не висловився однозначно з цього питання) Верховний Суд не вважає релевантним у контексті пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України посилання прокурора на правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17, щодо способу захисту прав на землі водного фонду та неможливості виникнення приватного власника земель водного фонду, які не передавались у порядку статті 59 ЗК України.

96. Таке посилання прокурора є передчасним відповідно до підстав відмови судами попередніх інстанцій у його позові та неналежного й неповного встановлення обставин цієї справи всупереч підпункту «г» пункту 2 частини першої статті 416 ЦПК України та постанови Верховного Суду від 16 лютого 2022 року у цій справі.

97. Саме з цієї причини Верховний Суд у своїй постанові від 16 лютого 2022 року не аналізував питання негаторного та віндикаційного позову, яке випливає, зокрема з правового висновку у постанові від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17, на який посилається прокурор у касаційній скарзі.

98. З цієї ж підстави Верховний Суд не розглядає посилання у постанові від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17 на інші правові висновки у постановах Верховного Суду, які підтверджують відповідні висновки цієї постанови (від 22 травня 2018 року у справі № 469/1203/15-ц, від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц, від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц, від 07 квітня 2020 року у справі № 372/1684/14-ц, від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц).

99. Водночас Верховний Суд вважає необхідним зазначити, що принцип jura novit curia («суд знає закони») не позбавляє суд можливості захистити права, за захистом яких звернувся прокурор, у разі якщо є для цього підстави, попри формулювання його вимог у вигляді віндикаційного позову (дивитись, наприклад, постанову Верховного Суду від 09 грудня 2020 року у справі № 676/2332/18 з точки зору саме цього правового висновку тощо). Але посилання прокурора на правовий висновок Верховного Суду щодо обов'язку суду реалізовувати цей принцип, викладений у постанові від 15 червня 2021 року у справі № 904/5726/19, є також передчасним відповідно до зазначеного у цій постанові.

100. Верховний Суд звертає увагу на те, що вже вказував у своїй постанові від 16 лютого 2022 року у цій справі на необхідність належного дослідження усіх доказів у ній та встановлення того, чи належить спірна земельна ділянка до земель водного фонду.

101. Відповідно до приписів підпункту «г» пункту 2 частини першої статті 416 та частини четвертої статті 263 ЦПК України апеляційний суд мав би врахувати належним чином цю постанову Верховного Суду. Ухвала Верховного Суду у іншій справі, хай і за схожого суб'єктного та предметного складу, цього не відміняє. Але апеляційний суд цього не зробив - не встановив належним чином чи можна вважати спірну земельну ділянку землями водного фонду.

102. Вирішення зазначеного питання залежить не лише від додатків до Паспорту ставка, а від сукупності усіх доказів у справі, дослідження яких у комплексі вимагає від суду статті 89 ЦПК України.

103. При цьому Верховний Суд звертає увагу, що апеляційний суд, встановлюючи обставини цієї справи, зокрема на підставі преюдиційних обставин справи № 1316/4136/12 надав вибіркову оцінку цим обставинам, не звернувши уваги на те, що у постанові Пустомитівського районного суду Львівської області від 14 червня 2021 року (справа № 1316/4136/12), яка набрала законної сили 22 червня 2021 року, відповідно до якої було підтверджено вину ОСОБА_4 у скоєнні зазначених правопорушень при видачі згаданих земельних ділянок, також суд встановив, що згідно Паспорту ставка у селі Оброшино в басейні річки Ставчанка знаходиться ставок площею 1,9 га, користувачем та балансоутримувачем якого є ВАТ «Львівсільбуд». На даному об`єкті знаходяться гідротехнічні споруди, а саме: земляна гребля шириною по гребеню 4 м, підпірна споруда - шлюз регулятор 1200х1200, водопідвідна споруда - канал, водоскидна споруда - шандоровий випуск труба D=400 мм, L=10 м. Паспорт ставка був підписаний усіма членами комісії, яка його складала, у тому числі Оброшинським сільським головою ОСОБА_4 та особисто ним скріплений печаткою Оброшинської сільської ради. Також поза увагою судів попередніх інстанцій залишилось те, що у 1991 році не діяв ЗК України, який був прийнятий у 2001 році, а землі, з частини яких у подальшому сформована спірна земельна ділянка, шляхом розпорядження ними сільською радою, передавались у користування у цьому році Пустомитівською районною радою народних депутатів Української радянської соціалістичної республіки.

104. Також у мотивах судів попередніх інстанцій відсутня правова оцінка того факту, що у Паспорті ставка, у якому зазначено що він перебуває на балансі сільської ради, також міститься підпис представника органу Пустомитівської районної державної адміністрації, відповідального за питання будівництва та архітектури.

105. Окремо Верховний Суд зазначає, що суд не може виключати наявність окремих помилок у доказі, який оцінює, наприклад Паспорті ставка, але має оцінювати доказ у відповідності до загальних засад цивільного судочинства, зокрема такої засади як розумність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Суди попередніх інстанцій, досліджуючи обставини цієї справи, не уточнили чи справді ставок відповідно до Паспорта ставка є водним об'єктом загальнодержавного значення, враховуючи зміст статті 5 ВК України.

106. Позовні вимоги прокурора не стосуються витребування водного об'єкта (ставка) із незаконного користування, а стосуються спірної земельної ділянки.

107. Верховний Суд не бачить підстав для відступу від своїх правових висновків, викладених у постановах від 29 травня 2018 року у справі № 922/2222/17 та від 14 грудня 2021 року у справі № 361/3579/18, на які посилається прокурор.

108. Якщо не встановлено належним чином, що землі населеного пункту, на яких розташований водний об'єкт (землі водного фонду), в результаті поділу комунальних та державних земель віднесені саме до державних земель, а не комунальних, органи місцевого самоврядування, зокрема в особі місцевих рад, можуть здійснювати захист цих земель від протиправних посягань в межах реалізації ними своїх законних повноважень, а якщо вони цього не здійснюють, то цей захист в інтересах держави в їх особі може здійснити прокурор. Необхідно розуміти, що оцінка юридичних фактів здійснюється з урахуванням чинного на момент їх виникнення законодавства, але це не означає, що до правопорушення, яке триває, застосовується лише ця редакція законодавства, без врахування його наступних змін, якщо такі зміни обґрунтовано впливають на захист права, актуальний на момент звернення до суду.

109. Водночас Верховний Суд вважає за необхідне підкреслити важливість виконання учасниками спору вимог статті 12 ЦПК України щодо доведення своїх аргументів у суді, яке в тому числі передбачає належне реагування учасника спору на обґрунтовані зауваження суду щодо недоліків доказів та аргументів, які цей учасник надає суду. Одним із шляхів реалізації цього обов'язку може бути застосування статті 103 (призначення експертизи судом) або статті 106 (проведення експертизи на замовлення учасників справи) ЦПК України.

110. Отже, резюмуючи зазначене, Верховний Суд дійшов висновку, що апеляційний суд не виконав належним чином дій, які мав виконати у зв`язку із скасуванням його попереднього судового рішення постановою Верховного Суду від 16 лютого 2022 року та передачею справи йому на новий розгляд.

111. Верховний Суд в силу вимог статті 400 ЦПК України позбавлений процесуальних можливостей усунути зазначені недоліки оскаржуваної постанови апеляційного суду, які виключають її відповідність вимогам статті 263 (законність і обґрунтованість судового рішення) ЦПК України, тому дійшов висновку про необхідність скасувати оскаржувану постанову апеляційного суду та передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

(2) Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

(2.1) Щодо суті касаційної скарги

112. Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду (пункт 2 частини першої статті 409 ЦПК України).

113. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (частина четверта статті 411 ЦПК України).

114. На підставі здійсненої вище оцінки аргументів учасників справи, висновків судів попередніх інстанцій Верховний Суд дійшов висновку про необхідність частково задовольнити касаційну скаргу заступника керівника Львівської обласної прокуратури - скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

(2.2) Щодо дій, які повинен виконати суд апеляційної інстанції

115. Належним чином зібрати та дослідити усі докази у справі, у тому числі у їх сукупності, встановити дійсні обставини справи, надати їм належну оцінку та визначити чи зачіпає спірна земельна ділянка землі водного фонду - прийняти в межах наданих доказів на їх підставі судове рішення, яке відповідатиме вимогам статті 263 ЦПК України, здійснити розподіл судових витрат.

(2.3) Щодо судових витрат

116. Оскільки Верховний Суд передає справу на новий розгляд до апеляційного суду, розподіл судових витрат не здійснюється на цьому етапі, а має бути здійснений за результатами остаточного її вирішення.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416, 419 ЦПК України,

ПОСТАНОВИВ:

1. Частково задовольнити касаційну скаргу заступника керівника Львівської обласної прокуратури.

2. Скасувати рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 21 грудня 2020 року та постанову Львівського апеляційного суду від 07 лютого 2023 року.

3. Справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. В. Пророк

А. І. Грушицький

І. В. Литвиненко

Є. В. Петров

О. М. Ситнік