Постанова

від 11.11.2024 по справі 450/62/13-ц

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 450/62/13-ц Головуючий у 1 інстанції: Данилів Є.О.

Провадження № 22-ц/811/2200/24 Доповідач в 2-й інстанції: Ванівський О. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 листопада 2024 року м. Львів

Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого: Ванівського О.М.,

суддів: Цяцяка Р.П., Шеремети Н.О.,

секретаря: Цьони С.Ю.,

з участю: прокурора Львівської обласної прокуратури Германович Ю.А., відповідача ОСОБА_1 та її представника адвоката Лабай А.М., ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові в залі суду цивільну справу за апеляційними скаргами Заступника керівникаЛьвівської обласноїпрокуратури та ОСОБА_2 нарішення Пустомитівськогорайонного судуЛьвівської областівід 21грудня 2020року у справі за позовом Пустомитівської окружної прокуратури Львівської області в інтересах держави в особі Оброшинської сільської ради Пустомитівського району Львівської області до ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Пустомитівська районна державна адміністрація, правонаступником якої є Львівська районна державна адміністрація, Регіональне відділення Фонду Державного майна України по Львівській області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про витребування майна з чужого незаконного володіння,-

в с т а н о в и в:

В січні 2013 року прокурор Пустомитівського району Львівської області в інтересах держави в особі Оброшинської сільської ради Пустомитівського району Львівської області та Державної інспекції сільського господарства у Львівській області звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку, скасування державної реєстрації та повернення земельної ділянки.

Збільшивши позовні вимоги, Львівська місцева прокуратура № 3 в інтересах держави в особі Оброшинської сільської ради Пустомитівського району Львівської області у листопаді 2019 року звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Пустомитівська районна державна адміністрація Львівської області, регіональне відділення Фонду Державного майна України по Львівській області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про витребування майна з чужого незаконного володіння.

Позовні вимогиобґрунтовані тим,що колишнійсільський головас.Оброшино Пустомитівськогорайону Львівськоїобласті ОСОБА_4 виготовив тавидав завідомонеправдиві рішення Оброшинської сільської ради № № 190, 191, 192, 193 від 12 січня 2005 року, згідно із якими ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 безкоштовно передано у приватну власність земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства загальною площею 6,4842 га.

У травні 2009 року на підставі вказаних підроблених рішень Оброшинської сільської ради ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 отримали державні акти на право власності на земельні ділянки, загальна площа яких становить 6,4842 га.

На підставі нотаріально посвідчених договорів купівлі-продажу земельних ділянок від 29 травня 2009 № 517 та № 522 ОСОБА_2 та ОСОБА_3 продали ОСОБА_1 земельні ділянки площами 1,0000 га (кадастровий номер 4623684900:01:003:0259) та 1,4842 га (кадастровий номер 4623684900:01:003:0260) відповідно.

У результаті об`єднання цих земельних ділянок утворено земельну ділянку площею 2,4842 га (кадастровий номер 4623684900:01:003:0278) та видано ОСОБА_1 державний акт від 15 червня 2009 року серії ЯЕ № 559325.

З огляду на ці обставини та вимоги закону, позивач вважав, що земельні ділянки підлягають поверненню власнику Оброшинській сільській раді Пустомитівського району Львівської області, а договори купівлі-продажу та акт, виданий на підставі підроблених рішень, визнанню недійсними.

Рішенням Пустомитівськогорайонного судуЛьвівської областівід 21грудня 2020року у задоволенні позову Львівської місцевої прокуратури № 3 в інтересах держави в особі Оброшинської сільської ради Пустомитівського району Львівської області відмовлено.

Рішення суду оскаржили заступник керівника Львівської обласної прокуратури, а також третя особа ОСОБА_2 .

Постановою Львівського апеляційного суду від 06 вересня 2021 року залишено без задоволення апеляційну скаргу заступника керівника Львівської обласної прокуратури та частково задоволено апеляційну скаргу ОСОБА_2 , змінено рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 21 грудня 2020 року шляхом викладення його мотивувальної частини у редакції цієї постанови.

Постановою Верховного суду від 16 лютого 2022 року касаційну скаргу заступника керівника Львівської обласної прокуратури задоволено частково, постанову Львівського апеляційного суду від 06 вересня 2021 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Заступник керівникаЛьвівської обласноїпрокуратури вапеляційній скарзізазначає, що вважає рішення незаконним, ухваленим за неповного з`ясування обставин, які мають значення для справи, недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважав встановленими, при порушенні норм процесуального та неправильному застосуванні норм матеріального права.

Звертає увагу на процесуальні порушення, які допустив суд першої інстанції, серед іншого зазначає, що після скасування ухвали про залишення позову без розгляду та надіслання справи для продовження розгляду до суду першої інстанції, суд провів одне судове засідання та ухвалив оскаржуване рішення, при цьому з наявних матеріалів справи не можливо встановити, чи було судове засідання 21.12.2020 підготовчим, чи з розгляду справи по суті, а також суд відмовив у клопотанні прокурора про відкладення розгляду справи та не проведенні підготовчого засідання.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд виходив з того, що спірна земельна ділянка розташована за межами населеного пункту на території Оброшинської сільської ради, а тому її розпорядником є районна державна адміністрація. Такий висновок суду є помилковим, оскільки суд не дав оцінки доказам, які ним відхилено та не навів мотивів їх відхилення. Факт місцезнаходження ділянки з водним об`єктом на території Оброшинської сільської ради додатково підтверджується довідкою сільської ради від 05.02.2021 року №262. Відповідно до ст.122 Земельного кодексу України повноваження щодо надання земельних ділянок під водними об`єктами у користування на умовах оренди у межах населених пунктів належать сільським, селищним та міським радам, а за межами населених пунктів-обласним державним адміністраціям для всіх потреб, а райдержадміністраціям лише для ведення водного господарства. Будь-які докази ведення водного господарства відповідачем в матеріалах справи відсутні.

Просить рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити повністю. Стягнути на користь Львівської обласної прокуратури сплачений судовий збір.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_2 в апеляційній скарзі зазначає, що не погоджується з рішенням суду в частині мотивів відмови у позові.

На переконання апелянта, ухвалюючи рішення суд неправомірно застосував положення ст.82 ЦПК України щодо преюдиційного значення постанови про порушення кримінальної справи стосовно ОСОБА_4 . Застосування даної норми можливе лише після набрання законної сили вироком Пустомитівського районного суду Львівської області про обвинувачення ОСОБА_4 за ч.2 ст.364, ч.2 ст.366 КК України. Відтак обставини, які не підтверджені та не перевірені судом у кримінальній справі, в даному рішенні є надуманими та безпідставними.

Звертає увагу, що Державні акти на право власності ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 видавалися на підставі рішень Оброшинської сільської ради від 12.01.2005 №№ 190, 191, 192, 193, а також на підставі рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 09.04.2009 року у справі №2-813, яке є чинним, однак судом не взято до уваги.

Вважає, що відповідні рішення Оброшинської сільської ради про надання у приватну власність земельних ділянок не суперечать нормам Земельного і Водного кодексів України.

Стверджує, що взятий до уваги судом паспорт ставка №63 не є належним, достовірним та допустимим доказом, оскільки у кримінальній справі встановлено, що Дублянським УВГ такий не видавався (том 4, а.с.72 кримінальної справи 164-0048).

В мотивах оскаржуваного рішення відсутні будь які посилання на норми матеріального права, а також посилання на рішення судів у справах за позовами прокуратури до Каспруків (справа №450/70/13-ц, справа №450/60/13-ц). Крім цього, звернувшись з даним позовом, прокурор не оспорював підстави видачі відповідачу Державного акту на право власності на земельну ділянку, а обмежився лише доводами, що рішення органу місцевого самоврядування про надання земельної ділянки у власність відповідачу та видачу йому Державного акту не приймалось.

Окремо зазначає, що рішенням Апеляційного суду Львівської області від 28 травня 2013 року скасовано рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 01 березня 2013 року в частині визнання недійсним та скасування реєстрації державного акту на право власності на земельну ділянку ОСОБА_6 , ухвалено в цій частині нове рішення, яким в задоволенні позову прокурора відмовлено.

Також, не погоджується із висновком місцевого суду про те, що розташування спірної земельної ділянки є за межами населеного пункту Оброшинської сільської ради, оскільки такі обставини не досліджувалися, у цій частині покликається на технічну документацію.

Просить рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 21 грудня 2020 року в частині мотивувальної частини змінити.

Постановою Львівського апеляційного суду від 07 лютого 2023 року апеляційна скарга ОСОБА_2 залишена без задоволення, а апеляційна скарга заступника керівника Львівської обласної прокуратури задоволена частково:

Рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 21 грудня 2020 року змінене в частині мотивів відмови у задоволенні позову з викладенням їх у редакції цієї постанови апеляційного суду; в іншій частині рішення суду першої інстанції залишене без змін;

Постановою Верховного суду від 19 червня 2024 року частково задоволено касаційну скаргузаступника керівника Львівської обласної прокуратури.Скасовано постанову Львівського апеляційного суду від 07 лютого 2023 року.Справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Скасовуючи постанову Львівського апеляційного суду від 07.02.2023, Верховний Суд зазначив наступне:

- суди попередніх інстанцій, досліджуючи обставини цієї справи, не уточнили чи справді ставок відповідно до Паспорта ставка є водним об`єктом загальнодержавного значення, враховуючи зміст статті 5 ВК України.

- позовні вимоги прокурора не стосуються витребування водного об`єкта (ставка) із незаконного користування, а стосуються спірної земельної ділянки

- Верховний Суд вважає за необхідне підкреслити важливість виконання учасниками спору вимог статті 12 ЦПК України щодо доведення своїх аргументів у суді, яке в тому числі передбачає належне реагування учасника спору на обґрунтовані зауваження суду щодо недоліків доказів та аргументів, які цей учасник надає суду. Одним із шляхів реалізації цього обов`язку може бути застосування статті 103 (призначення експертизи судом) або статті 106 (проведення експертизи на замовлення учасників справи) ЦПК України.

- апеляційний суд не виконав належним чином дій, які мав виконати у зв`язку із скасуванням його попереднього судового рішення постановою Верховного Суду від 16 лютого 2022 року та передачею справи йому на новий розгляд.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення прокурора Львівської обласної прокуратури Германович Ю.А., відповідача ОСОБА_1 та її представника адвоката Лабай А.М., ОСОБА_2 , перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг та вимог заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Статтями 13 та 14 Конституції України передбачено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності українського народу, від його імені права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ст. 19 Конституції України ).

Положеннями статті 41 Конституції України гарантовано кожному право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об`єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону.

Згідно із частиною першою статті 1 ЦК України цивільні відносини засновані на засадах юридичної рівності, вільного волевиявлення та майнової самостійності їх учасників.

Основні засади цивільного законодавства визначені у статті 3 ЦК України.

Однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Згідно з частиною третьою статті 13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Згідно із Законом України «Про виконання рішень та застосування практики Європейської о суду з прав людини» практика Європейського суду з прав людини є частиною національного законодавства. Зокрема, ЄСПЛ наголошує на необхідності дотримання принципу належного урядування (рішення у справі «Рисовський проти України»), Так, відповідно до цього принципу, держава, в особі своїх органів має вдаватись до вчасних та послідових дій, у т.ч. запровадження внутрішніх процедур, які мінімізують ризик помилок, у випадках, коли зачіпаються права та інтереси окремих осіб, зокрема майнові («Lelas проти Хорватії»). Саме запровадження вказаних процедур покликане забезпечувати правову визначеність у правовідносинах, які стосуються майнових інтересів фізичних осіб («Веуеіег проти Італії»).

Суд уповноважений скасувати неправомірні розпорядження та сприяти дотриманню принципу належного урядування, який є невід`ємною частиною принципу юридичної визначеності.

Підстави, порядок та норми безоплатної передачі земельних ділянок громадянам регулюються статтями 116, 118, 121 ЗК України.

Відповідно до статті 116 цього Кодексу громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства у розмірі не більше 2 га (пункт б) частини першої статті 121 ЗК України).

Право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав (стаття 125 ЗК України).

Користуватися земельною ділянкою особа може, якщо вона отримала цю ділянку в один із встановлених законом способів.

Судом встановлено, що рішеннями Оброшинської сільської ради Пустомитівського району Львівської області № № 190, 191, 192, 193 від 12 січня 2005 року ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 безкоштовно передано у приватну власність земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства загальною площею 6,4842 га.

У травні 2009 року на підставі вказаних рішень Оброшинської сільської ради Пустомитівського району Львівської області ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 отримали державні акти на право власності на земельні ділянки, загальна площа яких становить 6,4842 га.

На підставі нотаріально посвідчених договорів купівлі-продажу земельних ділянок від 29 травня 2009 № 517 та № 522 ОСОБА_2 та ОСОБА_3 продали ОСОБА_1 земельні ділянки площами 1,0000 га (кадастровий номер 4623684900:01:003:0259) та 1,4842 га (кадастровий номер 4623684900:01:003:0260) відповідно.

У результаті об`єднання цих земельних ділянок утворено земельну ділянку площею 2,4842 га (кадастровий номер 4623684900:01:003:0278) та видано ОСОБА_1 державний акт від 15 червня 2009 року серії ЯЕ № 559325.

Постановою Пустомитівського районного суду Львівської області від 14 червня 2021 року (справа № 1316/4136/12), яка набрала законної сили 22 червня 2021 року, підтверджено факт вчинення ОСОБА_4 злочинів, передбачених частиною другою статті 364, частиною другою статті 366 КК України, однак звільнено його від кримінальної відповідальності на підставі пунктів 3, 4 частини першої статті 49 КК України (у зв`язку із закінченням строків давності), тобто з нереабілітуючих підстав.

Із змісту вказаної постанови встановлено, що ОСОБА_4 у період 1998 - 2006 років перебуваючи на посаді сільського голови Оброшинської сільської ради Пустомитівського району Львівської області, будучи службовою особою органу місцевого самоврядування, до повноважень якого, згідно ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні», належить організація роботи, керівництво відповідною радою та її виконавчим комітетом, підписання прийнятих ними рішень, тощо, в січні 2005 року вчинив зловживання службовим становищем, що спричинило тяжкі наслідки та службове підроблення, що спричинило тяжкі наслідки, а саме будучи службовою особою, зловживаючи владою та службовим становищем, знаючи, що на земельній ділянці площею 6,4842 га знаходяться водні об`єкти і вона не може передаватись у приватну власність, згідно вимог законодавства України, склав та видав завідомо неправдиві рішення сесії Оброшинської сільської ради внаслідок чого громадянам ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 незаконно передано безкоштовно у приватну власність земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства загальною площею 6,4842 га.

На підставі нотаріально посвідчених договорів купівлі-продажу земельних ділянок від 29 травня 2009 № 517 та № 522 ОСОБА_2 та ОСОБА_3 продали ОСОБА_1 земельні ділянки площами 1,0000 га (кадастровий номер 4623684900:01:003:0259) та 1,4842 га (кадастровий номер 4623684900:01:003:0260) відповідно.

У результаті об`єднання цих земельних ділянок утворено земельну ділянку площею 2,4842 га (кадастровий номер 4623684900:01:003:0278) та видано ОСОБА_1 державний акт від 15 червня 2009 року серії ЯЕ № 559325.

Чинним законодавством установлено особливий правовий режим використання земель водного фонду.

Відповідно до статті 1 Водного кодексу України водний об`єкт природний або створений штучно елемент довкілля, в якому зосереджуються води (море, лиман, річка, струмок, озеро, водосховище, ставок, канал, а також водоносний горизонт).

Ставок штучно створена водойма місткістю не більше 1 млн кубічних метрів; а озеро - природна западина суші, заповнена прісними або солоними водами.

Наказом Міністерства екології та природних ресурсів України 18 березня 2013 року № 99 затверджено Порядок розроблення паспорта водного об`єкта (далі Порядок № 99), спрямований на встановлення технічних параметрів водного об`єкта, гідрологічних характеристик річки (водотоку), регламентацію експлуатаційної діяльності на водосховищах, ставках, озерах та замкнених природних водоймах для забезпечення сталого використання (включаючи кількісне та якісне відновлення) усіх ресурсів, пов`язаних з існуванням водойми, надійності функціонування споруд і для підвищення ефективності їх використання.

Замовником робіт із розроблення паспорта водного об`єкта є орган, що здійснює розпорядження земельною ділянкою під водою (водним простором) згідно з повноваженнями, визначеними Земельним кодексом України (пункт 3 Порядку № 99).

Звертаючись до суду із цим позовом, прокурор на його обґрунтування вказав, що на спірній земельній ділянці розташований ставок № 63, тип ставка заплавний, джерело живлення канал, наявність прибережних смуг 25 метрів, що підтверджується відповідним паспортом (т. 1 а.с. 10), який виготовлено 26 липня 2002 року та згідно із яким у с. Оброшино в басейні р. Ставчанка знаходиться ставок площею 1,9 га, користувачем та балансоутримувачем якого є ВАТ «Львівсільбуд» із розташованими на ньому гідротехнічними спорудами.

Відхиляючи вказані доводи позивача, суд першої інстанції вказав, що при відсутності додатку до паспорта ставка, зокрема документів, які стали підставою для його видачі, зокрема схеми з ескізами споруд, вказаний документ не може вважатися паспортом ставка та не має юридичної ваги.

Разом із тим, на підтвердження своїх доводів про розташування водного об`єкту на спірній земельній ділянці позивач також надав лист Дублянського управління водного господарства № 141 від 08 червня 2012 року, у якому зазначено додатки: копія паспорта ставка №63 та копія викопіровки розміщення вищевказаного водного об`єкту (т. 1, а.с. 9). При цьому у матеріалах справи вказана викопіровка розміщення ставка відсутня. Також у вказаному листі зазначено, що на земельній ділянці в с. Оброшино знаходиться водний об`єкт (ставок) площею 1,9 га, даний об`єкт є загальнодержавного значення та використовувався трестом «Львівсільбуд» для риборозведення.

Відповідно до ст. 5 Водного кодексу України: «До водних об`єктів загальнодержавного значення належать:

1) внутрішні морські води, територіальне море, а також акваторії морських портів;

2) підземні води, які є джерелом централізованого водопостачання;

3) поверхневі води (озера, водосховища, річки, канали, крім каналів на зрошувальних і осушувальних системах), що знаходяться і використовуються на території більш як однієї області, а також їх притоки всіх порядків;

4) водні об`єкти в межах територій природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, а також віднесені до категорії лікувальних.

До водних об`єктів місцевого значення належать:

1) поверхневі води, що знаходяться і використовуються в межах однієї області і які не віднесені до водних об`єктів загальнодержавного значення;

2) підземні води, які не можуть бути джерелом централізованого водопостачання.».

Враховуючи зазначену норму, апеляційний суд приходить до висновку, що ставок №63 не відноситься до водного об`єкта загальнодержавного значення, оскільки не знаходиться і не використовується на території більш як однієї області та не знаходиться в межах територій природно-заповідного фонду загальнодержавного значення і не віднесений до категорії лікувальних. Паспортом ставка, що виготовлений 26.07.2002, такий його статус також не підтверджується. Відтак, суд, зазначений лист Дублянського управління водного господарства № 141 від 08 червня 2012 року, як доказ оцінює критично, оскільки такий не може вважатись достовірним, бо містить твердження, які суперечать чинному законодавству. Не є такий лист і належним доказом, оскільки не містить відповідної інформації щодо предмета доказування.

Також, в матеріалах справи не міститься жодного належного та допустимого доказу, який би підтверджував твердження викладені в позовній заяві та клопотаннях прокурора, щодо того, що на спірній земельній ділянці розташований ставок № 63. Таким належним доказом міг би бути висновок експерта, проте такий сторонами не було надано ні під час розгляду справи в суді першої інстанції, ні під час апеляційного перегляду.

Апеляційний суд звертає увагу на те, що як під час апеляційного перегляду справи попереднім складом суду так і під час перегляду справи в касаційному порядку судом неодноразово вказувалось на право сторін звернутися із клопотанням про призначення експертизи (або замовити висновок експерта самостійно), сторони також було попереджено про наслідки вчинення або не вчинення відповідних процесуальних дій. Однак, жоден із учасників справи з клопотанням про призначення такої експертизи не звертався.

Частиною першою статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. А частина сьома цієї ж статті говорить, що суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до частини п`ятої статті 12 ЦПК України суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

А згідно частини другої статті 13 ЦПК України збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом, суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Отже, належним чином дослідити поданий стороною доказ, перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково зазначити правові аргументи на його спростування це процесуальний обов`язок суду. Натомість подати належні, допустимі та достовірні докази суду на підтвердження своїх вимог чи заперечень це процесуальний обов`язок сторін і недотримання цього обов`язку може мати відповідні наслідки для них у вигляді відхилення судом таких вимог чи заперечень.

Згідно із ч. 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відтак, оскільки позовні вимоги обґрунтовуються прокурором саме розміщенням на спірній земельній ділянці об`єкта водного фонду, однак ним не надано належних, допустимих та достовірних доказів того, що ставок №63 розміщений саме на належній ОСОБА_1 земельній ділянці, то вимога про витребування спірної земельної ділянки задоволенню, з цих підстав, не підлягає.

Колегія суддів звертає увагу і на те, що в провадженні судів перебувала інша цивільна справа №450/66/13 за позовом Пустомитівської окружної прокуратури Львівської області в інтересах держави в особі Оброшинської територіальної громади Львівського району Львівської області до ОСОБА_1 ,з участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Львівської районної державної адміністрації Львівської області, Регіонального відділення Фонду Державного майна України по Львівській області, третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , про витребування з чужого незаконного володіння земельної ділянки. Рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області у справі №450/66/13 від 31 травня 2021 року у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Львівського апеляційного суду від 26 липня 2022 року апеляційну скаргу заступника керівника Львівської обласної прокуратури задоволено частково, рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 31 травня 2021 року змінено в частині мотивів відмови у задоволенні позову і викладено їх у редакції цієї постанови. У іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 листопада 2022 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою заступника керівника Львівської обласної прокуратури на рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 31 травня 2021 року та постанову Львівського апеляційного суду від 26 липня 2022 року.

Відмовляючи у відкритті касаційного провадження Верховний Суд прийшов висновку, що вирішуючи питання правомірності звернення Пустомитівської окружної прокуратури Львівської області в інтересах держави в особі Оброшинської територіальної громади Львівського району Львівської області до суду з відповідним позовом, суди першої та апеляційної інстанцій, дійшли правильного висновку про недоведеність прокурором порушеного права чи інтересу позивача (в інтересах якого діє прокурор), оскільки, як встановлено судами попередніх інстанцій, розпорядником спірної земельної ділянки була Пустомитівська районна державна адміністрація, правонаступником якої є Львівська районна державна адміністрація.

Відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Верховний Суд наголошує, що подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм. Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2018 року у справі №373/1281/16-ц (провадження № 14-128цс18) зазначено, що «під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де тотожними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин».

З врахуванням того, що спірні земельні ділянки, які були предметом спору у справі №450/66/13 та у даній справі передавались ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 і з однієї земельної ділянки загальною площею 6,4842 га, участь у обох справах брали ті ж самі особи, предмет спору,підстави позову,зміст позовнихвимог тавстановлені фактичніобставини єтотожними,а такожмає місцеоднакове матеріально-правоверегулювання спірнихвідносин, то обставини встановлені під час розгляду спору у справі №450/66/13 доказуванню у даній справі не підлягають.

У справі №450/66/13 встановлено, що суди першої та апеляційної інстанцій, дійшли правильного висновку про недоведеність прокурором порушеного права чи інтересу позивача (в інтересах якого діє прокурор), оскільки, як встановлено судами попередніх інстанцій, розпорядником спірної земельної ділянки була Пустомитівська районна державна адміністрація, правонаступником якої є Львівська районна державна адміністрація. Водночас, змінюючи мотивувальну частину рішення суду першої інстанції, апеляційний суд правильно вказав на помилковість фактичного розгляду судом позовних вимог по суті та оцінку обставин, за яких спірна земельна ділянка перейшла у власність ОСОБА_1 ..

Виходячи з наведеного, апеляційну скаргу ОСОБА_2 , яка фактично зводиться до необхідності зміни оскаржуваного рішення в частині мотивів відмови у задоволенні позову, потрібно залишити без задоволення, із наведених вище підстав.

Поряд з цим, погоджуючись із остаточним висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог прокурора, колегія суддів не може в цілому погодитись з висновками та мотивами суду першої інстанції, що дає підстави для висновку про часткову підставність апеляційної скарги заступника керівника Львівської обласної прокуратури та зміни оскаржуваного рішення, шляхом відмови в задоволенні позову прокурора з мотивів, викладених в редакції даної постанови.

Підстави для перерозподілу судових витрат, відповідно до ст. 141 ЦПК України, відсутні.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд,-

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу Заступника керівникаЛьвівської обласноїпрокуратуризадовольнити частково.

Рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 21 грудня 2020 року змінити в частині мотивів відмови в задоволенні позову, виклавши їх в редакції даної постанови.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повний текст постанови складено 15 листопада 2024 року.

Головуючий : Ванівський О.М.

Судді: Цяцяк Р.П.

Шеремета Н.О.