Постанова

від 26.06.2024 по справі 371/1193/22

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 371/1193/22

№ апеляційного провадження: 22-ц/824/10848/2024

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 червня 2024року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді - доповідача Слюсар Т.А.,

суддів: Голуб С.А., Таргоній Д.О.,

за участю секретаря судового засідання Шаламай Ю.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Миронівського районного суду Київської області від 21 березня 2024 року у складі судді Кириленко М.О.,

у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Миронівської міської ради, Владиславської сільської ради, сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Зоря», третя особа: Головне управління Держгеокадастру у місті Києві та Київській області про визнання права на земельну частку (пай),-

В С Т А Н О В И В :

У листопаді 2022 року ОСОБА_1 звернулася у суд із позовом до Миронівської міської ради, Владиславської сільської ради, сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Зоря» про визнання права на земельну частку (пай), у якому просила:

- поновити їй строк на звернення з позовом до суду;

- визнати за нею, як колишнім членом колективного акціонерного товариства пайовиків «Зоря» села Владиславка, Миронівського району, Київської області право на земельну частку (пай) розміром 2,8700 в умовних кадастрових гектарах із земель запасу, створеного під час передачі землі у колективну власність, згідно Державного акту на право колективної власності на землю села Владиславка, Миронівського району Київської області від 28 грудня 1994 року;

Позов обґрунтовано тим, що в травні 2022 року, з сайту судова влада України, а саме зі змісту судового рішення у справі № 371/425/19 їй стало відомо, що акціонерному товариству пайовиків «Зоря» Миронівською районною державною адміністрацією було видано державний акт на право колективної власності на землю села Владиславка, Миронівського району, Київської області від 28 грудня 1994 року, до якого було сформовано додаток у вигляді списку членів АТП «Зоря».

У зв`язку з чим було направлено до відповідачів відповідні запити й 08 липня 2022 року від ГУ Держгеокадастру у місті Києві та Київській області надійшла відповідь, якою останній надав копії Державного акту та додаток до нього списки членів. Згідно додатку до державного акту від 28 грудня 1994 року, вона є у списку під номером №237. Також, у відповіді від 07 липня 2022 року за № 29-10-0.331-2731/2-22 ГУ Держгеокадастр повідомив, що згідно Книги реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай) АТП «Зоря» на право на земельну частку (пай) сертифікат на ім`я ОСОБА_1 не реєструвався та не видавався.

Також у відповіді від 07 липня 2022 року за № 29-10- 3-331-2731/2-22 ГУ Держгеокадастр зазначено, що згідно Додатку до державного акту в списках позивач ОСОБА_1 не значиться, проте насправді вона значиться у списку під номером № 237.

Дізнавшись про своє порушене право на отримання земельного паю 13 липня 2022 року вона звернулася з клопотанням про витребування земельної частки (пай) до розпорядників земельного паю Миронівської міської ради правонаступник Владиславської сільської ради) та Владиславської сільської ради (перебуває в стані припинення) та про видачу сертифікату на право на земельну частку (пай) розміром 2,8700 в умовних кадастрових гектарів на підставі додатку до державного акту на право колективної власності на землю села Владиславка Миронівського району Київської області від 28 грудня 1994 року, де вона є у списку членів АТП «Зоря» під номером №237.

Миронівська міська рада відправила відповідь № 02-20/4918 від 05 серпня 2022 року в якій роз`яснила, що право на земельний пай посвідчується сертифікатом щодо видачі сертифікату відповідь так і не надійшла. Головне управління Держгеокадастру листом № 1-493/0-762/6-22 від 13 вересня 2022 року повідомило, що не має повноважень на видачу сертифікату на право земельну частку і пай), такими повноваженнями наділена районна державна адміністрація. Згідно даних єдиного реєстру юридичних та фізичних осіб-підприємців діяльність Миронівської районної державної адміністрації припинено.

Таким чином отримати сертифікат їй в позасудовому порядку не вбачається можливим.

Рішенням Миронівського районного суду Київської області від 21 березня 2024 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 - відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на незаконність та необґрунтованість рішення суду першої інстанції, просить скасувати його та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги; вирішити питання судових витрат.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення не були враховані висновки постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 вересня 2021 року у справі №181/257/19 провадження №61-19430св20, якій були зроблені висновки, що «судами вірно враховано те, що відповідно до встановлених ними обставинами справи та вимог закону позивач набув право на земельну частку (пай) з дня видачі сільськогосподарському підприємству державного акта на землю, а відтак воно підлягає захисту без обмеження строком позовної давності».

Скаржниця вказує, що судом не надано правової оцінки наявної в матеріалах справи відповіді ГУ Держгеокадастру у місті Києві та Київській області від 07 липня 2022 року за № 2910-0.331-2731/2-22 в якій міститься інформація, що згідно Книги реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай) АТП «Зоря» на право на земельну частку (пай) сертифікат ім`я ОСОБА_1 не реєструвався та не видавався та згідно додатку до державного акту в списках позивачка ОСОБА_1 не значиться, разом з цією відповіддю ГУ Держгеокадастру надало копії державного акту та додаток до нього списки членів.

Скаржниця посилається на те, що в матеріалах справи містить доказ того, що вона дізналася про те, що вона є у списках членів КСП тільки, коли ознайомилась 08 липня 2022 року безпосередньо з додатком до державного акту списки членів КСП, одночасно у відповіді від 07 липня 2022 року за № 29-10-0.331-2731/2-22 зазначено, що її у списках членів немає, тобто якби адвокатом не було додатково витребувано додаток до державного акту, то ОСОБА_1 так і не дізналася, що є у списку членів КСП і має право на отримання земельного паю.

Крім того зазначено, що районний суд не надав правову оцінку і не зазначив підстави для відмови у задоволенні клопотання позивача щодо визнання причин пропуску позовної давності поважними.

Вказано, що позивачка ОСОБА_1 дізналася про те, що значиться у списку під номером № 237 списках членів на розпаювання лише 08 липня 2022 року з відповіді на адвокатський запит за № 29-10-0.331-2731/2-22 ГУ Держгеокадастру у місті Києві та Київській області.

Одночасно, матеріали справи не містять інших доказів, які свідчили про обізнаність про своє право позивача ОСОБА_1 раніше.

Вважає, що оскільки право особи на земельну частку (пай) виникає з моменту отримання сільськогосподарським підприємством державного акту про право колективної власності, в якому ця особа вказана як така, що має право на земельну частку (пай), це право є непорушним, строк на його реалізацію законодавством не встановлено, а відтак воно підлягає захисту без обмеження строком позовної даності.

У відзиві на апеляційну скаргу Миронівська міська рада просить прийняти рішення по відмову у задоволенні позовним вимог ОСОБА_1 .

Вказує, що оскільки право на позов у скаржника виникло ще 1994 році, до виниклих спірних правовідносин слід застосовувати положення актів, які були чинні на момент їх виникнення, а саме ЦК УРСР. Трирічний строк позовної давності, встановлений статтею 71 ЦК УРСР 1963 року, сплинув до набрання чинності ЦК України 2003 року, тому суд зобов`язаний самостійно застосувати наслідки його спливу, без подання відповідної заяви іншими сторонами спору.

Зазначає, що скаржниця звернулася до суду після спливу 28 років, а тому пропустила строк звернення до суду.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення адвоката Яблокової Л.О. в інтересах ОСОБА_1 , яка просила апеляційну скаргу задовольнити, представницю Миронівської міської ради - Лях В.М., яка просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Інші учасники справи в судове засідання не з`явилися, про розгляд справи повідомлялися належно, у зв`язку з чим колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за їх відсутності.

Відповідно до ст. ст. 263, 264 ЦПК України рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим та має стосуватися, зокрема питань: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; які правовідносини сторін випливають із установлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин тощо.

Проте, зазначеним вимогам закону рішення суду не відповідає з огляду на таке.

Статтями 12, 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Розглядаючи позов, суд має встановити фактичні обставини справи виходячи з фактичних правовідносин сторін, але в межах заявлених вимог.

Судом першої інстанції встановлено і це підтверджується матеріалами справи, з копії трудової книжки серії НОМЕР_2 , заповненої 25.01.1986, ОСОБА_1 10.05.1994 було прийнято різноробочою в АТП "Зоря" с. Владиславка, 13.02.1995 звільнено з роботи по переводу у Владиславське споживче товариство на посаду продавця магазину. Відповідно до розпорядження № 78 від 18.02.1995.

Також з указаної трудової книжки убачається, що позивачка 01.05.1997 булу звільнена з посади завмага за власним бажанням ст. 38 КЗпП, відповідно до розпорядження № 15 від 25.05.1997.

16.07.1994 прийнята на роботу доглядачем гусей по найму, відповідно до розпорядження № 5 від липня 1997 року.

01.04.2000 АТП "Зоря" реформовано в с-г "Зоря" згідно указу Президента від 03.12.1999 "Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки".

11.01.2001 переведена на ферму с. Вахутянці дояркою.

31.05.2005 звільнена з роботи за власним бажанням відповідно до ст. 38 КЗпП України на підставі розпорядження № 7 від 31.05.2005 (а.с. 14-16 т.1).

Згідно з Державним актом на право колективної власності на землю серії КВ від 28.12.94 року, виданим Владиславською сільською радою народних депутатів Миронівського району Київської області, зареєстрованим у Книзі записів державних актів на право колективної власності на землю за № 2, відповідно до рішення Владиславської сільської ради народних депутатів від 26 квітня 1994 року № 16, акціонерному товариству пайовиків "Зоря" села Владиславка передано у колективну власність 1523,1 гектарів землі в межах згідно з планом для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (а.с. 18-21 т.1).

У додатку 1 до вказаного державного акту, а саме списку громадян-членів колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу або товариства ОСОБА_1 значиться під № 237 (а.с. 22-24 т.1).

З відповіді ГУ Держгеокадастра від 07.07.2022 № 29-10-0.331-2731/2-22 вбачається, що відповідно до Книги реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай) АТП Зоря сертифікат на право на земельну частку (пай) на ім`я ОСОБА_1 не реєструвався та не видавався, а згідно Додатку до державного акту в списках вона не значиться (а.с. 17 т.1).

13.07.2022 позивачка звернулася до Миронівської міської ради та Владиславсьої сільської ради з клопотанням про виділ їй земельної частки (пай) у натурі (на місцевості) на території села Владиславка Миронівського району Київської області для ведення особистого селянського господарства та з клопотанням про видачу їй сертифікату на право на земельну частку (пай) розміром 2,8700 в умовних кадастрових гектарів на підставі додатку до державного акту на право колективної власності на землю села Владиславка Миронівського району Київської області від 28.12.1994, де вона є у списку членів АТП "Зоря" під номером № 237 (а.с. 27 -28 т.1).

У відповідь на звернення Миронівська міська рада направила позивачці лист № 02-20/4318 від 15.08.2022, в якому зазначено, що вони рекомендують надати підтвердження щодо відношення її до категорії осіб зазначених у абзаці 5 частини 1 статті 1 ЗУ "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) (а.с. 32 т.1).

Листом № 1-493/0-762/6-22 від 13.09.2022 ГУ Держгеокадастру у Київській області повідомило, що у нього відсутні повноваження щодо розгляду питань, зазначених у зверненні ОСОБА_1 щодо видачі сертифікату на право на земельну частку (пай) (а.с. 33 т.1).

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції визнано, що позивачка мала право на земельну частку (пай) із земель Акціонерного товариства пайовиків "Зоря", оскільки на момент видачі державного акту вона була членом даного товариства та внесена до списку, доданого до Державного акту на право колективної власності на землю серії КВ, виданого 28.12.1994, однак вважав, що право позивачки не підлягає захисту в судовому порядку, оскільки вона допустила пропуск строку позовної давності для звернення до суду із цим позовом, з моменту порушення прав минуло більше трьох років, а доказів поважності причин пропуску строку позивачем не наведено.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції у зв`язку з наступним.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України (ст. 13 Конституції України).

Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності (частини 2,3 статті 78 ЗК України).

Відповідно до частин першої та другої статті 2 Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)" від 05 червня 2003 року № 899-IV основним документом, що посвідчує право на земельну частку (пай), є сертифікат на право на земельну частку (пай), виданий районною (міською) державною адміністрацією. Документами, що посвідчують право на земельну частку (пай), також є рішення суду про визнання права на земельну частку (пай).

Відповідно до частини дев`ятої статті 5 ЗК України (в редакції 1993 року) кожний член колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства у разі виходу з нього має право одержати свою частку землі в натурі (на місцевості), яка визначається в порядку, передбаченому частинами шостою і сьомою статті 6 цього Кодексу.

За частинами шостою, сьомою статті 6 ЗК України (в редакції 1993 року) при обчислені розміру середньої земельної частки, що обчислюється сільською, селищною, міською Радою народних депутатів, враховуються сільськогосподарські угіддя (у тому числі рілля), якими користуються підприємства, установи, організації та громадяни у межах території даної Ради, крім тих підприємств, установ і організацій, землі яких не підлягають приватизації.

Загальний розмір обчисленої площі поділяється на кількість осіб, які працюють у сільському господарстві, пенсіонерів, які раніше працювали у сільському господарстві і проживають у сільській місцевості, а також осіб, зайнятих у соціальній сфері на селі.

Згідно з вимогами частини першої статті 22 ЗК України (в редакції 1993 року) право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і документа, що посвідчує це право.

Відповідно до частини другої статті 23 ЗК України (в редакції 1993 року) державний акт на право колективної власності на землю видається колективному сільськогосподарському підприємству, сільськогосподарському кооперативу, сільськогосподарському акціонерному товариству із зазначенням розмірів земель, що перебувають у власності підприємства, кооперативу, товариства і у колективній власності громадян. До державного акта додається список цих громадян.

Пунктом 1 Указу Президента України від 08 серпня 1995 року № 720/95 "Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям" (далі - Указ Президента України № 720/95) встановлено, що паюванню підлягають сільськогосподарські угіддя, передані у колективну власність колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам, у тому числі створеним на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств. Паювання земель радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств здійснюється після перетворення їх на колективні сільськогосподарські підприємства.

Відповідно до пункту 2 Указу Президента України № 720/95 право на частку (пай) мають члени колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства, в тому числі пенсіонери, які раніше працювали в ньому і залишилися членами зазначеного підприємства, кооперативу, товариства, відповідно до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю.

За висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 03 лютого 2021 року у справі № 635/2831/17 (провадження № 61-19827св19) за загальним правилом особа набуває право на земельний пай за наявності трьох умов: 1) перебування в числі членів колективного сільськогосподарського підприємства на час паювання; 2) включення до списку осіб, доданого до державного акта на право колективної власності на землю; 3) одержання колективним сільськогосподарським підприємством такого акта.

Член колективного сільськогосподарського підприємства, включений до списку, що додається до державного акта направо колективної власності на землю, набуває права на земельну частку (пай) з дня видачі цього акта, і в разі його смерті успадкування права на земельний пай здійснюється за нормами ЦК України, у тому числі й у випадку, коли з різних причин ця особа не отримала сертифікат на право на земельну частку (пай).

Тобто насамперед право на земельну частку (пай) виникає з моменту видачі акта на право колективної власності на землю у членів колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства, зазначених у списку, що додається до державного акта.

Відповідно до усталеної практики Верховного Суду член колективного сільськогосподарського підприємства, включений до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю, набуває права на земельну частку (пай) з дня видачі цього акта, і в разі його смерті успадкування права на земельний пай здійснюється за нормами ЦК України, у тому числі й у випадку, коли з різних причин ця особа не отримала сертифікат на право на земельну частку (пай).

Вказаний висновок узгоджується із висновками Верховного Суду, висловленими у постановах від 02 березня 2020 року у справі № 573/813/19-ц (провадження № 61-1543св20), від 13 травня 2020 року у справі № 627/66/17 (провадження № 61-42431св18), від 20 травня 2020 року у справі № 384/642/17 (провадження № 61-37931св18), від 02 вересня 2020 року у справі № 530/311/19 (провадження № 61-18113св19), від 22 жовтня 2020 року у справі № 149/2978/18 (провадження № 61-4932св19), від 16 грудня 2020 року у справі № 637/672/19-ц (провадження № 61-553св20), від 23 грудня 2020 року у справі № 609/1117/18 (провадження № 61-5685св19), від 16 червня 2021 року у справі № 137/1642/19 (провадження № 61-13243св20).

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Як уже було встановлено, що позивачка працювала в АТП «Зоря» з 10.05.1994 по 31.05.2005.

Згідно додатку до державного акту на право колективної власності на землю села Владиславка Миронівського району Київської області від 28.12.1994, убачається, що ОСОБА_1 є у списку членів АТП "Зоря" під номером № 237 (а.с. 27 -28 т.1), а отже має право на отримання земельного паю.

З цього часу вказане право ОСОБА_2 не оспорювалось та припинено не було.

У постанові від 29 вересня 2021 року по справі № 181/257/19 Верховний суд зазначив, що позовна давність відноситься до строків захисту цивільних прав; при цьому поняття "позовна" має на увазі форму захисту - шляхом пред`явлення позову, необхідною умовою реалізації якої є виникнення права на позов, що розглядається у двох аспектах - процесуальному (право на пред`явлення позивачем позову і розгляд його судом) і матеріальному (право на задоволення позову, на отримання судового захисту). Питання про об`єкт дії позовної давності виникає через відмінності в розумінні категорії "право на позов у матеріальному сенсі" (право на захист) у контексті її співвідношення із суб`єктивним матеріальним цивільним правом як одним з елементів змісту цивільних правовідносин. Набуття права на захист, для здійснення якого встановлена позовна давність, завжди пов`язане з порушенням суб`єктивного матеріального цивільного права. Суб`єктивне матеріальне цивільне право і право на позов відносяться до різних видів матеріального права: перше - регулятивне, друге - охоронне. Змістом права на позов є правомочність, що включає одну або декілька передбачених законом можливостей для припинення порушення, відновлення права або захисту права іншими способами, які можуть реалізовуватись тільки за допомогою звернення до суду.

Враховуючи, що метою встановлення у законі позовної давності є забезпечення захисту порушеного суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу в межах певного періоду часу, тобто тимчасове обмеження отримати захист за допомогою звернення до суду, слід дійти висновку, що об`єктом дії позовної давності є право на позовний захист (право на позов у матеріальному сенсі), що є самостійним правом (не ототожнюється із суб`єктивним матеріальним правом і реалізується в межах охоронних правовідносин), яким наділяється особа, право якої порушене.

Судами вірно враховано те, що відповідно до встановлених ними обставин справи та вимог закону позивач набув право на земельну частку (пай) з дня видачі сільськогосподарському підприємству державного акта на землю, в додатку до якого він значиться під № 238».

Згідно положень ч. 3 ст.263 ЦПК України При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Між тим, суд першої інстанції викладеного не врахував й дійшов помилкового висновку про відсутність підстав до задоволення позову у зв`язку зі сплином строку давності.

Відповідно до змісту оскаржуваного рішення, районний суд кервався правовим висновком, викладених Верховним Судом у постанові від 07.04.2020 у справі № 147/294/18, проте не звернув увагу, що обставини, встановлені у цій справі та у справі, яка є предметом розгляду, різні.

Так, відповідно до постанови суду від 07.04.2020 у справі № 147/294/18 особа заявляла вимоги про визнання права на земельну ділянку (пай) з підстав не включення її до державного акту на право колективної власності КСП «Перемога», в той час як позивачка у даній справі в додатку до державного акту зазначена.

Отже, відповідно до встановлених обставин справи та вимог закону позивачка набула право на земельну частку (пай) з дня видачі сільськогосподарському підприємству державного акта на землю (пай), в додатку до якого вона значиться під № 237.

З цього часу вказане право позивача не оспорювалось та припинено не було.

Таким чином, оскільки право особи на земельну частку (пай) виникає з моменту отримання сільськогосподарським підприємством державного акту про право колективної власності, в якому ця особа вказана як така, що має право на земельну частку (пай), це право є непорушним, строк на його реалізацію законодавством не встановлено, а відтак воно підлягає захисту без обмеження строком позовної давності.

Як убачається, суд першої інстанції при вирішенні спірних правовідносин увагу на наведені обставини не звернув, що призвело до ухвалення рішення, яке не може залишатися чинним.

Відповідно до частини першої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення длясправи;2)недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3)невідповідність висновків викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або не правильне застосування норм матеріального права.

За таких обставин, зважаючи на вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню, рішення районного суду - скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення позову та визнаня за ОСОБА_1 право на земельну частку (пай) розміром 2,8700 в умовних кадастрових гектарах із земель запасу, створеного під час передачі землі у колективну власність, згідно Державного акту на право колективної власності на землю села Владиславка, Миронівського району Київської області від 28 грудня 1994 року.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 382 ЦПК України, суд,-

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Миронівського районного суду Київської області від 21 березня 2024 року скасувати та ухвалити по справі нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 право на земельну частку (пай) розміром 2,8700 в умовних кадастрових гектарах із земель запасу, створеного під час передачі землі у колективну власність, згідно Державного акту на право колективної власності на землю села Владиславка, Миронівського району Київської області від 28 грудня 1994 року.

Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 01 липня 2024 року.

Суддя-доповідач:

Судді: