Рішення

від 02.07.2024 по справі 520/4609/24

ХАРКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 липня 2024 р. справа №520/4609/24

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Григорова Д.В.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (в порядку письмового провадження) адміністративну справу за позовом Державного підприємства "Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№43)" (вул. Таджицька, буд. 17,м. Харків, 61089, код ЄДРПОУ: 08680885) до Головного управління ДПС у Харківській області (вул. Григорія Сковороди, 46, м. Харків, Харківська обл., Харківський р-н, 61057, код ЄДРПОУ: 43983495) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В:

Державне підприємство "Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№43)" звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, в якому просило:

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення ГУ ДПС у Харківській області рішення від 25.10.2023р. №0/33861/0416 про зобов`язання сплатити штраф з ПДВ у розмірі 71096,37 грн.

В обґрунтування заявленого позову позивач зазначив, що вважає оскаржуване рішення незаконним, необґрунтованим та таким, що порушує його права.

Ухвалою суду від 20.03.2024р. відкрито спрощене провадження у вказаний адміністративній справі в порядку, передбаченому статтею 257 КАС України та запропоновано відповідачу надати відзив на позов.

У період з 29.04.2024р. по 09.05.2024р. суддя Григоров Д.В. перебував у щорічній відпустці.

В зв`язку із здійсненням діяльності Харківським окружним адміністративним судом з відправлення правосуддя в умовах ведення бойових дій на території Харківської міської територіальної громади, яка віднесена до переліку територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточені (блокуванні) згідно Наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій від 25.04.2022р. № 75 (із змінами), розгляд справи було відтерміновано.

Відповідач ГУ ДПС у Харківській області подав до суду відзив на позовну заяву, у якому зазначив, що прийняте рішення правомірне, а позовні вимоги позивача є безпідставними. Просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Представником позивача до суду надано відповідь на відзив на позовну заяву, згідно якої він підтвердив раніше викладену правову позицію та просив задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

З урахуванням викладеного суд вважає можливим розгляд та вирішення справи на підставі наявних у ній доказів, які є достатніми та належними.

Судом встановлено, що Державне підприємство "Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№43)" зареєстроване як юридична особа та перебуває на податковому обліку в Головному управлінні ДПС у Харківській області.

Фахівцями контролюючого органу було проведено камеральну перевірку ДП "Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№43)" з питання своєчасності та повноти сплати узгоджених податкових зобов`язань з податку на додану вартість за період липень-листопад 2019 рік, за результатами якої 04.10.2023р. складено Акт №30114/20-40-04-1603/08680885.

За висновками зазначеного Акту встановлено порушення позивачем термінів сплати узгодженої суми податкового зобов`язання з податку на додану вартість, встановлених п. 57.1 ст. 57 Податкового кодексу України по податковим деклараціям з податку на додану вартість : від 16.08.2019р. № 9185275071 за липень 2019 року; від 17.01.2020р. № 9331394637 за грудень 2019 року; від 17.10.2019р. № 9242586078 за вересень 2019 року; від 18.09.2019р. № 92138557516 за серпень 2019 року; від 18.11.2019р. № 9274322672 за жовтень 2019 року; від 19.02.2020р. № 9029010210 за січень 2020 року; від 19.12.2019р. № 9306275866 за листопад 2019 року.

На підставі розгляду вищевказаного Акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 25.10.2023р. №0/33861/0416, яким за порушення строку сплати суми грошового зобов`язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг), визначених п. 57.1 ст. 57 Податкового кодексу України, та на підставі п. 124.1 ст. 124 Податкового кодексу України до позивача застосовано штраф у сумі 71096,37 грн.

Не погодившись з наведеним 06.11.2023р. позивач звернувся із скаргою на вищезазначене рішення до Державної податкової служби України, яка за результатами розгляду була залишена без задоволення, а оскаржуване податкове повідомлення-рішення залишено без змін, про що ухвалено відповідне рішення від 27.12.2023р. № 38192/6/99-00-06-03-01-06.

Позивач, не погодившись з наведеним, звернувся за захистом своїх прав до суду.

Розглядаючи спір, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків та зборів, а також відповідальність за порушення податкового законодавства врегульовані ПК України.

Цим Кодексом передбачено функції та правові основи діяльності контролюючих органів, визначених пунктом 41.1 статті 41 цього Кодексу, та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику (пункт 1.1 статті 1 ПК України).

Зокрема, як встановлено підпунктом 20.1.4 пункту 20.1 статті 20 ПК України, контролюючі органи, визначені підпунктом 41.1.1 пункту 41.1 статті 41 цього Кодексу, мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.

Відповідно до пункту 75.1 статті 75 ПК України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи.

У розумінні підпункту 75.1.1. пункту 75.1 статті 75 ПК України камеральною вважається перевірка, яка проводиться у приміщенні контролюючого органу виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях (розрахунках) платника податків та даних системи електронного адміністрування податку на додану вартість (даних центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в якому відкриваються рахунки платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, даних Єдиного реєстру податкових накладних та даних митних декларацій), а також даних Єдиного реєстру акцизних накладних та даних системи електронного адміністрування реалізації пального та спирту етилового.

Предметом камеральної перевірки також може бути своєчасність подання податкових декларацій (розрахунків) та/або своєчасність реєстрації податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних, акцизних накладних та/або розрахунків коригування до акцизних накладних у Єдиному реєстрі акцизних накладних, виправлення помилок у податкових накладних та/або своєчасність сплати узгодженої суми податкового (грошового) зобов`язання виключно на підставі даних, що зберігаються (опрацьовуються) у відповідних інформаційних базах.

На виконання приписів підпункту 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 ПК України платник податків зобов`язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Відповідно до пункту 36.1 статті 36 ПК України податковим обов`язком визнається обов`язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи.

За змістом положень статті 38 ПК України виконанням податкового обов`язку визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов`язань у встановлений податковим законодавством строк.

Сплата податку та збору здійснюється платником податку безпосередньо, а у випадках, передбачених податковим законодавством, - податковим агентом, або представником платника податку.

Пунктом 31.1 статті 31 ПК України встановлено, що строком сплати податку та збору визнається період, що розпочинається з моменту виникнення податкового обов`язку платника податку із сплати конкретного виду податку і завершується останнім днем строку, протягом якого такий податок чи збір повинен бути сплачений у порядку, визначеному податковим законодавством. Податок чи збір, що не був сплачений у визначений строк, вважається не сплаченим своєчасно.

Момент виникнення податкового обов`язку платника податків, у тому числі податкового агента, визначається календарною датою.

Відповідно до пункту 46.1 статті 46 ПК України податкова декларація, розрахунок, звіт (далі - податкова декларація) - документ, що подається платником податків (у тому числі відокремленим підрозділом у випадках, визначених цим Кодексом) контролюючому органу у строки, встановлені законом, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податкового зобов`язання або відображаються обсяги операції (операцій), доходів (прибутків), щодо яких податковим та митним законодавством передбачено звільнення платника податку від обов`язку нарахування і сплати податку і збору, чи документ, що свідчить про суми доходу, нарахованого (виплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, суми утриманого та/або сплаченого податку.

Згідно зі статтею 203 ПК України податкова декларація подається за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює календарному місяцю, протягом 20 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця.

Сума податкового зобов`язання, зазначена платником податку в поданій ним податковій декларації, підлягає сплаті протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого пунктом 203.1 цієї статті для подання податкової декларації.

Приписами пункту 54.1 статті 54 ПК України визначено, що крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов`язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов`язання та/або пені вважається узгодженою.

Пунктом 57.1 статті 57 ПК України встановлено, що платник податків зобов`язаний самостійно сплатити суму податкового зобов`язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно пункту 57.3 статті 57 ПК України до у разі визначення грошового зобов`язання контролюючим органом за підставами, зазначеними упідпунктах54.3.1 - 54.3.6пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, платник податків зобов`язаний сплатити нараховану суму грошового зобов`язання протягом 10 робочих днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу.

Пунктами 76.2 та 76.3 статті 76 ПК України передбачено, що порядок оформлення результатів камеральної перевірки здійснюється відповідно до вимог ст. 86 цього Кодексу. Камеральна перевірка податкової декларації або уточнюючого розрахунку може бути проведена лише протягом 30 календарних днів, що настають за останнім днем граничного строку їх подання, а якщо такі документи були надані пізніше, - за днем їх фактичного подання. Камеральна перевірка з інших питань проводиться з урахуванням строків давності, визначених ст. 102 цього Кодексу.

Водночас відповідно до ст. 102 ПК України контролюючий орган, крім випадків, визначених п. 102.2 цієї статті, має право провести перевірку та самостійно визначити суму грошових зобов`язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня (2555 дня у разі проведення перевірки контрольованої операції відповідно до ст. 39 цього Кодексу), що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, звіту про використання доходів (прибутків) неприбуткової організації, визначеної п. 133.4 ст. 133 цього Кодексу, та/або граничного строку сплати грошових зобов`язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов`язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов`язання (в тому числі від нарахованої пені), а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.

У разі подання платником податку уточнюючого розрахунку до податкової декларації контролюючий орган має право визначити суму податкових зобов`язань за такою податковою декларацією протягом 1095 днів з дня подання уточнюючого розрахунку.

Граничні строки застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) до платників податків відповідають строкам давності для нарахування податкових зобов`язань, визначеним ст. 102 цього Кодексу (стаття 114 ПК України).

Аналіз наведених норм законодавства свідчить, що контролюючий орган має право провести камеральну перевірку своєчасності сплати узгодженої суми податкового (грошового) зобов`язання з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 ПК України, тобто до закінчення 1095 дня, що настає за останнім днем граничного строку сплати грошових зобов`язань, тобто виключно в межах зазначеного строку контролюючий орган має право притягнути платника податків до фінансової відповідальності.

Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постанові від 05.07.2019 по справі № 820/11541/13-а.

Саме такими доводами позивач обгрунтовував протиправність оскаржуваного у даній справі податкового повідомлення-рішення.

Матеріалами справи підтверджено, що оскаржуваним податковим-повідомленням рішенням відповідачем нараховано штрафні санкції за порушення позивачем граничних строків сплати узгоджених зобов`язань, зокрема, за податковими деклараціями з податку на додану вартість: від 16.08.2019 №9185275071 за липень 2019, від 17.01.2020 № 9331394637 за грудень 2019, від 17.10.2019 № 9242586078 за вересень 2019, від 18.09.2019 № 9213857516 за серпень 2019, від 18.11.2019 № 9274322672 за жовтень 2019, від 19.02.2020 № 9029010210 за січень 2020, від 19.12.2019 № 9306275866 за листопад 2019, Рішення суду про розстрочення (відстрочення) податкового боргу, Наказ ДПА України від 07.12.10 № 927, уточнюючий розрахунок податкових зобов`язань з податку на додану вартість у зв`язку з виправленням самостійно виявлених помилок від 27.11.2019 № 9284081297, період, що уточняється: жовтень 2019.

Враховуючи дату складення акту №30114/20-40-04-1603/08680885 від 04.10.2023р., яким встановлено несвоєчасну сплату позивачем узгоджених сум податкових зобов`язань з ПДВ, а також дату винесення оскаржуваного податкового повідомлення-рішення (25.10.2023р.), слід дійти висновку, що накладення на позивача штрафних санкцій за порушення граничних строків сплати узгоджених податкових зобов`язань з податку на додану вартість відбулося вочевидь поза межами строку 1095 днів, визначеного статтею 102 ПК України, що в свою чергу є підставою для скасування оскаржуваного податкового повідомлення-рішення у частині нарахування штрафних санкцій за порушення граничних строків сплати узгоджених зобов`язань.

Згідно відзиву на адміністративний позов відповідач стверджував, що факт узгодження грошового зобов`язання має наслідком обов`язок платника податку сплатити таке зобов`язання у встановлений законом строк. Невиконання обов`язку зі сплати узгодженого податкового зобов`язання призводить до набуття таким зобов`язанням статусу податкового боргу, процедура стягнення якого визначається законом. Згідно з п. 87.9 ст. 87 ПК України, у разі наявності у платника податків податкового боргу контролюючі органи зобов`язані зарахувати кошти, що сплачує такий платник податків, в рахунок погашення податкового боргу згідно з черговістю його виникнення незалежно від напряму сплати, визначеного платником податків. У такому ж порядку відбувається зарахування коштів, що надійдуть у рахунок погашення податкового боргу платника податків відповідно до статті 95 Кодексу або за рішенням суду у випадках, передбачених законом.

При цьому суд вважає помилковими посилання відповідача, які містяться у відзиві на адміністративний позов, на висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 10.12.2019р. у справі №821/865/16 щодо можливості стягнення податкового боргу за рішенням суду до повного його погашення без застосування строків давності, визначених статтею 102 ПК України, оскільки у даній справі спірні правовідносини виникли з приводу притягнення позивача до відповідальності за порушення граничних термінів сплати податкових зобов`язань поза межами встановленого законом строку, а не щодо стягнення податкового боргу.

Суд зауважує, що кожен правовий висновок Верховного Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: чи є правовідносини подібними та чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на редакцію відповідних законодавчих актів. Правовий висновок розглядається "не відірвано" від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних редакцій нормативно-правових актів.

Згідно з частиною першою статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до вимог статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Разом з цим, відповідачем не надано до суду доказів, які б підтверджували правомірність накладення на позивача штрафу за податковим повідомленням-рішенням від 25.10.2023р. №0/33861/0416.

З огляду на викладене, враховуючи порушення контролюючим органом визначеного статтею 102 ПК України граничного 1095-денного строку для застосування фінансових санкцій, суд доходить висновку про наявність підстав для визнання неправомірним та скасування податкового повідомлення - рішення Головного управління ДПС у Харківській області від 25.10.2023р. №0/33861/0416, яким визначено грошове зобов`язання у розмірі 710963,66 грн. та штраф у розмірі 10% - 71096,37грн.

Відповідно до п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

При прийнятті рішення у даній справі суд врахував позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки інших аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorija v. Spain) серія A.303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору по даній справі, суд доходить висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи сторін, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.

В даній справі відповідачем суду не надано належних та допустимих доказів на підтвердження законності та обґрунтованості оскаржуваного рішення, в зв`язку з чим суд доходить висновку про задоволення позовних вимог.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

На підставі викладеного та керуючись статтями 19, 139, 205, 229, 241-247, 250, 255, 293, 295, 297 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов Державного підприємства "Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№43)" до Головного управління ДПС у Харківській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення ГУ ДПС у Харківській області рішення від 25.10.2023р. №0/33861/0416 про зобов`язання сплатити штраф з ПДВ у розмірі 71096,37 грн.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Харківській області (код ЄДРПОУ: 43983495) на користь Державного підприємства "Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№43)" (код ЄДРПОУ: 08680885) судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 2422,40 грн. (дві тисячі чотириста двадцять дві гривні) 40 коп.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

СуддяД.В. Григоров