Постанова

від 02.07.2024 по справі 640/22264/21

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 640/22264/21 Суддя (судді) першої інстанції: Панова Г. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 липня 2024 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді Оксененка О.М.,

суддів: Мельничука В.П.,

Шведа Е.Ю.,

При секретарі: Долинській Д.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 02 лютого 2024 року у справі за адміністративним позовом Приватного підприємства «Науково-виробнича фірма «Скала» до Ради адвокатів міста Києва, за участю третіх осіб, що не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , Міністерство юстиції України про зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В :

Приватне підприємство «Науково-виробнича фірма «Скала» звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Ради адвокатів міста Києва, за участю третіх осіб, що не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , Міністерство юстиції України, в якому просило: визнати недійсним свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю серії КВ № 6075 від 26 квітня 2018 року видане Радою адвокатів міста Києва на підставі рішення Ради адвокатів міста Києва № 8 від 12.04.2018 на ім`я ОСОБА_1 .

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 21.12.2023 провадження у справі № 640/22264/21 закрито.

У подальшому, від третьої особи - ОСОБА_1 надійшло клопотання про ухвалення додатково рішення у справі № 640/22264/21 щодо прийняття додаткового рішення щодо розподілу судових витрат по справі № 640/22264/21 шляхом стягнення з Приватного підприємства «Науково-виробнича фірма «Скала» на користь ОСОБА_1 понесені витрати на правову (правничу) допомогу, які складають 34 605,75 грн. (тридцять чотири тисячі шістсот п`ять гривень 75 коп.) за фактом розгляду справи №640/22264/21 в суді першої інстанції.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 02 лютого 2024 року в ухваленні додаткового рішення за клопотанням третьої особи ОСОБА_1 про відшкодування витрат на правничу допомогу у розмірі 34605,75 грн. - відмовлено.

В апеляційній скарзі третя особа, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати ухвалу та прийняти нове рішення, яким клопотання третьої особи - ОСОБА_1 про прийняття додаткового рішення щодо розподілу судових витрат по справі № 640/22264/21 задовольнити у повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що предмет спору безпосередньо стосувався та зачіпав права та законні інтереси ОСОБА_1 , який був у даній справі третьою особою.

На думку скаржника, враховуючи, що ОСОБА_1 було залучено у справу в якості третьої особи безпосередньо за його власним клопотанням, оскільки ні позивачем, ні відповідачем не було залучено до справи особу, свідоцтво (акт індивідуальної дії) якої оскаржувався в суді, у той же час, рішення у даній справі могло вплинути на належні адвокату ОСОБА_1 права на заняття адвокатською діяльністю та на право на повагу до приватного і сімейного життя.

Відтак, оскільки визначальною обставиною при розподілі судових витрат, які повинні бути стягнені з позивача на користь третьої особи є те чи підтримувала третя особа позовні вимоги, чи ні, а у даному випадку третя особа по справі № 640/22264/21 не підтримувала позовні вимоги та сприяла винесенню ухвали від 21.12.2023 про закриття провадження, тому наявні всі підстави для задоволення клопотання третьої особи про прийняття додаткового рішення по справі № 640/22264/21 щодо розподілу судових витрат.

У письмових запереченнях на апеляційну скаргу позивачем зазначено про те, що ОСОБА_3 не надавались на користь ОСОБА_1 ніякі послуги на правову допомогу, враховуючи, що у провадженні окружного суду перебуває справа про визнання недійсним свідоцтва про зайняття адвокатською діяльністю, видане на користь ОСОБА_3 .

З огляду на вказане, позивач вважає, що сума витрат, пов`язаних з розглядом справи, а саме - витрати на професійну правничу допомогу на користь третьої особи - не підлягає стягненню.

Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку.

Відмовляючи в ухваленні додаткового рішення у справі, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки судом не було підтверджено необґрунтованих дій позивача при подачі позову до адміністративного суду, суд не вбачає правових підстав для покладення на позивача витрат третьої особи на професійну правничу допомогу на підставі частини одинадцятої статті 139 КАС України.

Колегія суддів погоджується з наведеними висновками суду першої інстанції з огляду на таке.

У свою чергу, статтею 238 КАС України передбачено випадки, коли суд закриває провадження у справі.

Так, за змістом пункту 1 частини першої статті 238 КАС України суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Згідно частини другої статті 238 КАС України про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету.

За правилами статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

У силу вимог частини п`ятої статті 139 КАС України у разі відмови у задоволенні вимог позивача, звільненого від сплати судових витрат, або залишення позовної заяви без розгляду чи закриття провадження у справі, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Частиною десятою вказаної статті передбачено, що у разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду внаслідок необґрунтованих дій позивача відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов`язаних з розглядом справи.

При цьому, у відповідності до частини одинадцятої статті 139 КАС України судові витрати третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, стягуються на її користь зі сторони, визначеної відповідно до вимог цієї статті, залежно від того, заперечувала чи підтримувала така особа заявлені позовні вимоги.

Зміст цієї норми дає підстави для висновку, що право на відшкодування судових витрат, понесених третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, реалізується за правилами розподілу судових витрат, які встановлені для тієї сторони у справі, на боці якої виступала така третя особа, та залежно від того, заперечувала чи підтримувала така особа заявлені позовні вимоги.

Подібна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 27 травня 2021 року у справі №480/6187/20, від 19 жовтня 2021 року у справі №520/13581/2020, від 28 вересня 2023 року у справі №640/17408/19.

За загальним правилом при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень; при задоволенні позову суб`єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб`єкта владних повноважень, пов`язані із залученням свідків та проведенням експертиз.

Положення статті 139 КАС України дають підстави вважати, що зі сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, підлягають стягненню лише судові витрати суб`єкта владних повноважень, пов`язані із залученням свідків та проведенням експертиз.

Аналогічний висновок зроблений Верховним Судом в постановах від 01 лютого 2022 року по справі № 320/6751/18 та від 28 вересня 2023 року по справі №640/17408/19.

Відповідно, у постанові від 22 січня 2020 року у справі №808/2832/17 Верховний Суд сформулював правову позицію, відповідно до якої у ситуації, коли треті особи заперечували проти задоволення позовних вимог і підтримували позицію відповідача, розподіл судових витрат має здійснюватися у порядку, передбаченому частиною другою статті 139 КАС України.

Вказана норма передбачає відшкодування відповідачу - суб`єкту владних повноважень документально підтверджених витрат, пов`язаних лише із залученням свідків та проведенням судових експертиз, та не передбачає відшкодування інших судових витрат при ухваленні рішення на користь такого суб`єкта.

Зазначений правовий підхід застосовано Верховним Судом, зокрема, в справах №480/6187/20 (постанова від 27 травня 2021 року), №520/13581/2020 (постанова від 19 жовтня 2021 року), №320/6751/18 (постанова від 01 лютого 2022 року), №580/3023/20 (постанова від 09 березня 2023 року).

При цьому, колегія суддів враховує, що суд вирішує питання щодо судових витрат під час ухвалення рішення, про що зазначає у його резолютивній частині (частина перша статті 143, частина п`ята статті 246 КАС України).

З аналізу вищевикладеного вбачається, що мета розподілу судових витрат нерозривно пов`язана із завданням адміністративного судочинства, котре полягає у вирішенні судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Як свідчать матеріали справи, ОСОБА_1 залучено у справу як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - суб`єкта владних повноважень - Ради адвокатів міста Києва.

У той же час, ОСОБА_1 не заперечував того, що він не підтримував позовні вимоги та сприяв винесенню ухвали від 21.12.2023 про закриття провадження, шляхом подання відповідної заяви про закриття провадження.

Отже, судові витрати, понесені ОСОБА_1 як третьою особою, відшкодовуються у тому ж порядку, у якому відшкодовувались би судові витрати відповідача, тобто у порядку частини другої статті 139 КАС України.

Втім, положення частини другої статті 139 КАС України передбачають відшкодування відповідачу - суб`єкту владних повноважень документально підтверджених витрат, пов`язаних лише із залученням свідків та проведенням судових експертиз, та не встановлюють стягнення в порядку розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу, понесених суб`єктом владних повноважень.

Вказане узгоджується з правовою позицією, викладеною в постанові Верховного Суду від 19 грудня 2023 року у справі № 200/14456/21.

У свою чергу, за приписами частини восьмої статті 139 КАС України обумовлено, що у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Так, у силу вимог частини другої статті 45 КАС України з урахуванням конкретних обставин справи суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню адміністративного судочинства, зокрема:

1) подання скарги на судове рішення, яке не підлягає оскарженню, не є чинним або дія якого закінчилася (вичерпана), подання клопотання (заяви) для вирішення питання, яке вже вирішено судом, за відсутності інших підстав або нових обставин, заявлення завідомо безпідставного відводу або вчинення інших аналогічних дій, які спрямовані на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи чи виконання судового рішення;

2) подання декількох позовів до одного й того самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав, або подання декількох позовів з аналогічним предметом і з аналогічних підстав, або вчинення інших дій, метою яких є маніпуляція автоматизованим розподілом справ між суддями;

3) подання завідомо безпідставного позову, позову за відсутності предмета спору або у спорі, який має очевидно штучний характер;

4) необґрунтоване або штучне об`єднання позовних вимог з метою зміни підсудності справи, або завідомо безпідставне залучення особи як відповідача (співвідповідача) з тією самою метою;

5) узгодження умов примирення, спрямованих на шкоду правам третіх осіб, умисне неповідомлення про осіб, які мають бути залучені до участі у справі.

Верховний Суд у постанові від 13.03.2019 у справі №814/218/14 звертав увагу на те, що під зловживанням процесуальними правами варто розуміти форму умисних, несумлінних дій учасників процесу, що знаходить своє вираження, зокрема, у вчиненні дій, неспівмірних з наслідками, до яких вони можуть призвести; використанні наданих прав усупереч їхньому призначенню з метою обмеження можливості реалізації чи обмеження прав інших учасників провадження; перешкоджанні діяльності суду з правильного та своєчасного розгляду і вирішення справ; необґрунтованому перевантаженні роботи суду.

З аналізу наведених вище норм, вбачається, що суд може визнати зловживанням процесуальними правами конкретні дії учасників справи, що свідчать про невиконання процесуальних обов`язків. Кваліфікація тих чи інших дій як зловживання правами здійснюється судом з огляду на обставини справи та, з урахуванням мети, яку переслідував учасник справи.

При цьому, перелік дій, які підпадають під ознаки зловживання процесуальними правами, закріплений нормою частини другої ст. 45 КАС України, проте, за будь-яких умов, визнання певних дій зловживанням процесуальними правами здійснює виключно суд, керуючись власним розсудом та виходячи з конкретних обставин справи.

У той же час, суд з метою запобігання зловживанням справами активно забезпечує справедливий баланс використання учасниками процесу своїх прав і обов`язків, що не спростовує принцип змагальності сторін.

Обмеження чи позбавлення процесуального права повинно застосовуватися судом відповідно до принципу пропорційності.

Враховуючи, що суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню адміністративного судочинства, зокрема: подання завідомо безпідставного позову, позову за відсутності предмета спору або у спорі, що має очевидно штучний характер (пункт 3 частини другої статті 45 КАС України).

Водночас, судом першої інстанції в ході розгляду справи № 640/22264/21 не було встановлено зловживання позивачем чи його представником процесуальними правами.

При цьому, Верховний Суд у постанові від 21.11.2018 у справі № 820/4347/17 зазначив, що саме по собі пред`явлення позову до суду з порушенням правил юрисдикції та, як наслідок, закриття судом провадження у справі, не можуть бути достатнім свідченням щодо необґрунтованості дій позивача.

До того ж, Велика Палата Верховного Суду у постанові від від 18.12.2019 у справі № 640/1029/18 відзначила, що оскільки закриття провадження не підтверджує ні відсутність спору позивача з відповідачем, ні відсутність предмета спору, ні свідоме порушення позивачем правил суб`єктної юрисдикції, тому немає підстав для покладення на позивача витрат відповідача на професійну правничу допомогу на підставі частини п`ятої статті 142 ЦПК України.

Отже суд першої інстанції, дійшовши висновку про наявність підстав для відмови в задоволенні заяви ОСОБА_1 про ухвалення додаткового судового рішення, вірно застосував положення статті 252 КАС України, а доводи апеляційної скарги не викликають сумніву щодо застосування чи тлумачення зазначеної норми процесуального права.

Відповідно до п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі.

Доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на висновки суду, викладені в оскаржуваному судовому рішенні.

За таких обставин, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, і доводи апелянта, викладені у скарзі, не свідчать про порушення судом норм матеріального чи процесуального права, які могли б призвести до неправильного вирішення справи.

Отже при ухваленні оскаржуваної постанови судом першої інстанції було дотримано всіх вимог законодавства, а тому відсутні підстави для її скасування.

За правилами статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 242, 250, 308, 310, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України суд,

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 02 лютого 2024 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 329-331 КАС України.

Головуючий суддя О.М. Оксененко

Судді В.П. Мельничук

Е.Ю. Швед