Ухвала

від 25.06.2024 по справі 308/10546/24

УЖГОРОДСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 308/10546/24

У Х В А Л А

про відмову у відкритті провадження у справі

25 червня 2024 року м. Ужгород

Суддя Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області Бенца К.К., розглянувши скаргу ОСОБА_1 поданої вособі уповноваженогопредставника ОСОБА_2 ,особа,дії якоїоскаржуються:приватний виконавецьКохан ПавлоІванович,заінтересовані особи:Товариство з обмеженою відповідальністю«Фінансова компаніяІнвест-Кредо», Товариствоз обмеженою відповідальністю «АРКО ПЛЮС» нарішення приватноговиконавця КоханПавла Івановича прийнятих умежах виконавчогопровадження ВП 74364879 про скасування постанови про відкриття виконавчого провадження, про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження, про стягнення з боржника основної винагороди у виконавчому провадженні та постанови про арешт майна боржника ,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 в особі уповноваженого представника ОСОБА_2 ,звернувся до Ужгородського міськрайонного суду із скаргою в порядку ст. 447 ЦПК України в якій особа, дії якої оскаржуються: приватний виконавець Кохан Павло Іванович, заінтересовані особи: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія Інвест-Кредо, Товариство з обмеженою відповідальністю «АРКО ПЛЮС» на рішення приватноговиконавця КоханПавла Івановича прийнятих умежах виконавчогопровадження ВП 74364879 про скасування постанови про відкриття виконавчого провадження, про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження, про стягнення з боржника основної винагороди у виконавчому провадженні та постанови про арешт майна боржника.

Згідно даної скарги заявник просить суд:

-Скасувати постанову приватного виконавця Кохан Павла Івановича від 06.03.2024 року про відкриття виконавчого провадження №74364879;

-Скасувати постанову приватного виконавця Кохан Павла Івановича від 06.03.2024 року про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження №74364879;

-Скасувати постанову приватного виконавця Кохан Павла Івановича від 06.03.2024 року про стягнення з боржника основної винагороди у виконавчому провадженні №74364879;

-Скасувати постанову приватного виконавця Кохан Павла Івановича від 06.03.2024 року про арешт майна у виконавчому провадженні №74364879;

Вирішуючи питання про відкриття провадження за скаргою, суд виходить з такого.

Відповідно до ч.2 ст.19Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно п. 5 ч. 1ст. 3 Закону України «Про виконавче провадження», виконавчим документом, який підлягає примусовому виконанню, є постанови державних виконавців про стягнення виконавчого збору, постанови державних виконавців чи приватних виконавців про стягнення витрат виконавчого провадження, про накладення штрафу, постанови приватних виконавців про стягнення основної винагороди.

Порядок оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення у цивільній справі регламентований нормами розділу VII ЦПК України (Судовий контроль за виконанням судових рішень).

Відповідно дост.447ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.

Скаржник оскаржує дії приватного виконавця щодо винесення постанов по виконавчому провадженню №74364879, зокрема, постанови про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження та про стягнення з боржника основної винагороди у виконавчому провадженні.

Частиною 1 ст.287КАС України передбачено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Статтею 20 КАС України розмежовано предметну юрисдикцію місцевих загальних судів та окружних адміністративних судів.

Відповідно до ч. 1 ст.20КАС України місцевим загальним судам як адміністративним судам підсудні:

1) адміністративні справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності;

2) адміністративні справи, пов`язані з виборчим процесом чи процесом референдуму;

3) адміністративні справи, пов`язані з перебуванням іноземців та осіб без громадянства на території України;

4) адміністративні справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання ними рішень судів у справах, визначених пунктами 1-3 частини першої цієї статті;

5) адміністративні справи щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставіЗакону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років».

У відповідності до ч. 2 ст. 20 КАC України окружним адміністративним судам підсудні всі адміністративні справи, крім визначених частиною першою цієї статті.

Отже,стаття 20КАС України розмежовує предметну підсудність адміністративних судів, та обмежує розгляд справ з приводу рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби, а саме - щодо виконання ними рішень судів у справах, визначених пунктами 1-3 частини першоїстатті 20 КАС України.

З огляду на вищесказане, положення ч. 5ст.287КАС України можливо застосовувати лише з урахуванням приписів п. 4 ч. 1ст. 20 КАС України.

У відповідності до ч.1 ст. 19 ЦПК України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, у якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін зазвичай є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.

Натомість публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження (пункт 1 частини першоїстатті 19 КАС України).

Тому загальними критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути і пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

До таких висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду в постановах від 23 листопада 2021 року у справі № 175/1571/15 (провадження № 14-51цс21), від 27 березня 2019 року у справі № 638/14011/16-ц (провадження № 14-656цс18),від 19 червня 2019 року у справі № 826/5806/17 (провадження № 11-290апп19), від 13 березня 2019 року у справі № 202/30/17 (провадження № 14-643цс18) та інших.

У пункті 7 частини першоїстатті 4 КАС Українивизначено, що суб`єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Відтак до справ адміністративної юрисдикції віднесені, зокрема, публічно-правові спори, ознакою яких є не лише спеціальний суб`єктний склад, але і їх виникнення з приводу виконання чи невиконання суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення та/або спір, який виник між двома чи більше суб`єктами стосовно їх прав та обов`язків у правовідносинах, у яких хоча б один суб`єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб`єкта (суб`єктів), а останній (останні) відповідно зобов`язаний (зобов`язані) виконувати вимоги та приписи такого суб`єкта владних повноважень тощо.

Аналогічні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 914/2006/17 (пункт 5.7), від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 (пункти 28-30), від 18 вересня 2018 року у справі №823/218/17 (пункти 24, 25), від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17 (пункти 4.8-4.10), від 2 квітня 2019 року у справі № 137/1842/16-а, від 18 грудня 2019 року у справі № 826/2323/17 (пункти 18, 19), від 18 грудня 2019 року у справі № 263/6022/16-ц (пункти 21-23), від 19 лютого 2020 року у справі № 520/5442/18 (пункти 18-20), від 26 лютого 2020 року у справі № 1240/1981/18 (пункти 16, 17), від 01 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17 (пункти 19-21).

Відповідно доЗакону України «Про виконавче провадження», виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначеніКонституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цьогоЗакону, а також рішеннями, які відповідно до цьогоЗаконупідлягають примусовому виконанню.

За вимогами статей447,448 ЦПК України, сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цьогоКодексу, порушено їхні права чи свободи. Скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції.

Слід взяти до уваги, що в порядку судового контролю за виконанням судових рішень лише сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цьогоКодексу, порушено їхні права чи свободи.

Відповідно до частин першої та другоїстатті 74 Закону України «Про виконавче провадження»рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

Отже, імперативною нормою - частиною другою статті 74 Закону № 1404-VIII закріплено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи з приводу оскарження постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, прийнятих у виконавчих провадженнях щодо примусового виконання усіх виконавчих документів, незалежно від того, яким органом, у тому числі судом якої юрисдикції, вони видані.

До юрисдикції адміністративних судів належать також справи про оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби, прийнятих (вчинених, допущених) під час примусового виконання постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, як виконавчих документів в окремому виконавчому провадженні.

Таку правову позицію сформував Верховний Суд у низці своїх постанов, а саме: від 06 червня 2018 року у справах № 921/16/14-г/15 (провадження № 12-93гс18) та № 127/9870/16-ц (провадження № 14-166цс18), від 28 листопада 2018 року у справі № 2-01575/11 (провадження № 14-425цс18), від 13 березня 2019 року у справі № 545/2246/15-ц (провадження № 14-639цс18), від 03 та 10 квітня 2019 року у справах № 370/1288/15 (провадження № 14-612цс18) та № 766/740/17-ц (провадження № 14-664цс18), від 29 травня 2019 року у справі №758/8095/15-ц (провадження №14-134цс19), від 16 вересня 2019 року у справі № 681/1637/18 (провадження № 61-5370св19).

Отже, за правилами адміністративного судочинства оскаржуються рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця, вчинені під час виконання ухвалених в адміністративній справі судових рішень, а також виконавчих документів, виданих іншими, ніж суд, органами та посадовими особами, оскільки закон не встановлює для такого оскарження іншого порядку, ніж у суді адміністративної юрисдикції.

З наведених норм права вбачається, щоЗаконом України «Про виконавче провадження»встановлено спеціальний порядок судового оскарження рішення, дії чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця щодо стягнення виконавчого збору та/або витрат на проведення виконавчих дій, згідно з яким відповідні спори відносяться до юрисдикції адміністративних судів та підлягають розгляду за правилами адміністративного судочинства.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 жовтня 2022 року у справі № 229/1026/21 (провадження № 14-205цс21) вказано, що: «частиною другою статті 74 зазначеного Закону передбачено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідногоадміністративного суду в порядку, передбаченому законом. Аналізуючи зазначені норми права у поєднанні з висловленими Великою Палатою Верховного Суду принципами визначення юрисдикції спорів, пов`язаних з виконанням виконавчих документів, слід дійти висновків, що оскарження рішень, дій або бездіяльності державних, приватних виконавців, посадових осіб органів державної виконавчої служби в процедурі виконання рішень судів, за винятком рішень щодо виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу здійснюється до суду, який ухвалив судове рішення. Оскарження рішень, дій або бездіяльності державних, приватних виконавців, посадових осіб органів державної виконавчої служби в процедурі виконання рішень інших органів, у тому числі щодо виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу як виконавчих документів в окремому виконавчому провадженні, здійснюється до судів адміністративної юрисдикції.

Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах неодноразово робила висновок про те, що спір з приводу оскарження постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору, прийнятої під час дії Закону України «Про виконавче провадження», підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства незалежно від того, яким органом, у тому числі судом якої юрисдикції, було видано виконавчий документ, що знаходився на примусовому виконанні у державного виконавця».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 травня 2021 року у справі № 180/377/20 (провадження № 61-1св21) зроблено висновок, що «правовідносини в частині визнання незаконними та скасування постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору та про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження є адміністративно-правовими, а тому справа у цій частині підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства».

Аналіз зазначенихнорм вказуєна те,що скарга ОСОБА_1 вчастині скасуванняпостанови приватноговиконавця КоханПавла Івановича про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження та про стягнення з боржника основної винагороди у виконавчому провадженні№74364879,підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства.

Згідно ч. 9ст. 10 ЦПК України, якщо спірні відносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого - суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права).

Відповідно до вимог п.1 ч.1ст.186ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Враховуючи вище вказане, суд приходить до висновку про необхідність відмови у прийнятті скарги ОСОБА_1 в частині скасування постанови приватного виконавця Кохан Павла Івановича про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження та про стягнення з боржника основної винагороди у виконавчому провадженні №74364879,так як оскарження даних постанов підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства, оскільки даний спір не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

На підставі викладеного та керуючисьст. 186 ЦПК України, суддя,-

У Х В А Л И В :

Відмовити у відкритті провадження у справі за скаргою ОСОБА_1 поданої в особі уповноваженого представника ОСОБА_2 , особа, дії якої оскаржуються: приватний виконавець Кохан Павло Іванович, заінтересовані особи: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія Інвест-Кредо», Товариство з обмеженою відповідальністю «АРКО ПЛЮС» на рішення приватного виконавця в частині вимогпро скасування постанови:

-приватного виконавця Кохан Павла Івановича від 06.03.2024 року про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження №74364879;

- про стягнення з боржника основної винагороди у виконавчому провадженні №74364879

Роз`яснити скаржнику право на звернення з адміністративними позовом до Закарпатського окружного адміністративного суду.

Ухвала може бути оскаржена до Закарпатського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її складення.

Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Ухвала суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя Ужгородського

міськрайонного суду К.К. Бенца