Рішення

від 19.06.2024 по справі 607/3105/24

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19.06.2024 Справа №607/3105/24 Провадження №2/607/1387/2024

м. Тернопіль

Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області в складі:

головуючого судді Кунець Н.Р.

за участі секретаря судового засідання Ковбасюк М.В.

позивача ОСОБА_1

представника позивача адвоката Турчин-Кукаріної І.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернулась в суд з позовом до відповідача ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 01.08.2021 між нею та ОСОБА_2 укладено договір позики, за умовами якого ОСОБА_2 отримала кошти від ОСОБА_1 у розмірі 42 000 доларів США та 45 500 Євро, які зобов`язалась повернути у строк до 30.11.2021, а також зобов`язалась виплачувати позикодавцю щомісячно проценти у розмірі 15 % від позичених за цією розпискою грошових. Підтвердженням чого є письмова розписка складена і підписана особисто ОСОБА_2 . Разом з тим, відповідач взяті на себе зобов`язання не виконала, грошових коштів не повернула, як і не виконала свого обов`язку щодо сплати процентів. При цьому на численні звернення позивача про повернення боргу, відповідач ОСОБА_2 щоразу пояснювала, що на даний час не має такої фінансової можливості повернути кошти, що на думку позивача, свідчить про відсутність дійсного наміру відповідача повернути їй грошові кошти.

Крім того, позивач вказує, що протиправними діями відповідача їй заподіяно моральної шкоди, яка полягає у душевних стражданнях, не компенсованих по даний час, внаслідок як самого по собі неповернення позичених грошових коштів, так і того факту, що предметом спору є дуже значні для неї суми грошових коштів, а також того, що відповідач тривалий час вводила її в оману щодо наміру повернути грошові кошти. Також, для ініціювання судового захисту порушених діями відповідачки її прав, необхідно звертатися до суду, змінювати свій звичний уклад та розпорядок часу, витрачати свій особистий час на підготовку та оформлення документів, брати участь у судових засіданнях з метою захисту своїх прав та інтересів у суді, тобто, докладати додаткових моральних зусиль.

На підставі викладеного, з врахуванням ст. 625 ЦК України, позивач просить суд, стягнути з ОСОБА_2 в її користь грошові кошти в сумах: 1. 67 675 доларів США, що складається із: 42 000 доларів США основного боргу, 25200 доларів США процентів за користування позикою у період дії договору з 01.08.2021 по 30.11.2021, 3% річних за період з 01.12.2021 по 24.02.2022 у розмірі 475 доларів США; 2.73314 Євро 60 центів, що складається із: 45 500 Євро основного боргу, 27 300 Євро процентів за користування позикою у період дії договору з 01.08.2021 по 30.11.2021, 3% річних за період з 01.12.2021 по 24.02.2022 у розмірі 514,6 Євро 60 центів; 3. 200000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди.

Ухвалою судді Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 22.02.2024 відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи у порядку загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.

Протокольною ухвалою суду від 18.04.2024 постановленою в судовому засіданні без видалення в нарадчу кімнату із занесенням до протоколу судового засідання, закрито підготовче провадження у даній справі та призначено розгляд справи по суті.

У судовому засіданні позивача ОСОБА_1 та їїпредставник адвокат Турчин-Кукаріна І.В. позовні вимоги підтримали у повному обсязі та просили задовольнити з підстав викладених у позовній заяві, з приводу ухвалення заочного рішення не заперечили.

Також позивач надала суду оригінал боргової розписки, який долучений судом до матеріалів даної цивільної справи.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з`явилась, хоча про день та час слухання справи неодноразово повідомлялась у встановленому законом порядку, зокрема шляхом надіслання на поштову адресу за її останнім відомим зареєстрованим місцем проживання повістки про виклик до суду. Крім того судом додатково вживались заходи повідомлення відповідача ОСОБА_2 через офіційний веб-сайті судової влади України, шляхом розміщення оголошення про виклик останньої до суду.

Разом з тим, відповідач ОСОБА_2 була обізнана про наявність вказаного судового провадження, оскільки на усі судові засідання призначені у даній справі подавала суду клопотання про відкладення розгляду справи, в тому числі і на судове засідання призначене 19.06.2024.

Водночас, суд не вбачає підстав для задоволення заявленого відповідачем клопотання про відкладення розгляду справи, виходячи з наступного.

Так, підготовче судове засідання призначене на 21.03.2024 було відкладене на 18.04.2024, у зв`язку із поданням відповідачем ОСОБА_2 клопотання про відкладення розгляду справи, у зв`язку із сімейними обставинами, а саме важкою хворобою, проте доказів на підтвердження вказаних обставин до клопотання долучено не було.

У підготовче судове засідання призначене на 18.04.2024 відповідач ОСОБА_2 не з`явилась, проте подала суду клопотання про відкладення розгляду справи, у зв`язку її перебуванням на лікуванні за станом здоров`я, однак доказів на підтвердження вказаних обставин до клопотання долучено не було.

Судове засідання призначене на 18.04.2024 було відкладене на 27.05.2024.

У судове засідання призначене на 27.05.202 відповідач ОСОБА_2 в черговий раз не з`явилась та подала суду клопотання про відкладення розгляду справи, у зв`язку із необхідністю здійснення нею перевезення допомоги для ЗСУ та покинутим тваринам, проте доказів на підтвердження вказаних обставин до клопотання долучено не було.

Судове засідання призначене на 27.05.2024 було відкладене на 19.06.2024.

У судове засідання призначене на 19.06.2024 відповідач ОСОБА_2 вкотре не з`явилась, однак подала суду клопотання про відкладення розгляду справи, у зв`язку із тим, що вона знаходиться в іншій області та здійснює догляд за дитиною, яка хворіє, проте доказів на підтвердження вказаних обставин до клопотання долучено не було.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 44 ЦПК України, учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Одним із основних принципів цивільного судочинства є неприпустимість зловживання процесуальними правами (п. 11 ч. 3 ст. 2 ЦПК України).

Пункт 1 ч. 3 ст. 223 ЦПК України визначає, що, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

При цьому неявка відповідача навіть з поважних причин не спростовує його обов`язку з`явитися в судове засідання чи повідомити суд про поважність причин своєї неявки.

Суд зауважує, що судові засіданні призначені у даній справі неодноразово відкладались за клопотанням відповідача ОСОБА_2 , проте у судове засідання 19.06.2024 відповідач ОСОБА_2 в черговий раз не з`явилась та повторно подала клопотання про відкладення розгляду справи, при цьому докази поважності її неявки у судове засідання призначене на 19.06.2024 не були долучені до її клопотання, як і не подано суду доказів поважності її неявки у судові засіданні призначені 21.03.2024, 18.04.2024 та 27.05.2024.

Суд розцінює такі дії відповідача ОСОБА_2 як зловживання своїми процесуальними правами, спрямованими на затягування судового розгляду справи, а тому, керуючись ст. 223 ЦПК України, визнає за можливе здійснити розгляд справи без участі відповідача ОСОБА_2 .

Суд вважає, що відповідач про дату та час розгляду справи повідомлена належним чином, не з`явилась в судове засідання без поважних причин, відзиву на позов не подавала, тому відповідно до ст. 280 ЦПК України, справу слід вирішити на підставі наявних доказів та постановити заочне рішення, оскільки проти заочного розгляду справи не заперечує позивач.

Допитана в судовому засідання в якості свідка ОСОБА_3 зазначила, що вона була свідком та підтверджує те, що 01.08.2021 ОСОБА_1 передала ОСОБА_2 у борг грошові кошти у сумі 42000 доларів США та 45500 Євро, з щомісячною виплатою відсотків у розмірі 15 % від даних сум, а ОСОБА_2 у свою чергу зобов`язалась ці кошти повернути у встановлений строк, про що остання власноручно написала боргову розписку.

Заслухавши пояснення позивача та її представника, дослідивши та оцінивши письмові докази по справі та покази свідка, суд приходить до наступного висновку:

Судом встановлено, що 01.08.2021 ОСОБА_2 власноручно написала боргову розписку, відповідно до якої ОСОБА_2 даною розпискою підтверджує, що взяла у борг кошти у ОСОБА_1 у сумі 42000 доларів США та 45500 Євро, з щомісячною виплатою відсотків у розмірі 15 % від взятих у борг за даною розпискою сум. Взяті у борг суми ОСОБА_2 зобов`язалась повернути до 30.11.2021.

Із змісту даної розписки також вбачається, що вона написана в присутності свідка ОСОБА_3 .

Оригінал вказаноїборгової розпискивід 01.08.2021наявний упозивача,був оглянутийсудом усудовому засіданні та долучений судом до матеріалів даної цивільної справи.

В силу вимог ст.13ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданими відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Частини 1, 2 ст. 509 ЦК України визначають, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини (п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Стаття 629 ЦК України визначає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа,- незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (ст. 1047 ЦК України).

Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов`язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.

Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.

Таким чином суд вважає доведеним укладення між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 договору позики від 01.08.2021, за умовами якого позикодавець ОСОБА_1 передала у власність позичальникові ОСОБА_2 кошти у сумі 42000 доларів США та 45500 Євро, з щомісячною виплатою відсотків у розмірі 15 % від даних сум, а позичальник зобов`язалась повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів до 30.11.2021, та сплатити нараховані на них проценти, а також факт виконання позивачем свого зобов`язання за цим договором позики та передача позивачем і отримання відповідачем коштів у сумі 42000 доларів США та 45500 Євро.

Згідно з ч. 1 ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

При цьому позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок (ч. 3 ст. 1049 ЦК України).

Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі №373/2054/16-ц викладений правовий висновок, відповідно до якого відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта. У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.

Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті. З огляду на положення ч. 1 ст. 1046 ЦК України, а також ч. 1 ст.1049ЦК України належним виконанням зобов`язання з боку позичальника є повернення суми коштів у строки, у розмірі та у саме тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.

При цьому згідно з ч. 1 ст.627ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Системний аналіз зазначених вище положень закону та судової практики дає підстави дійти висновку, що у разі передачі у позику грошових коштів у національній валюті та визначення умовами договору, що така позика має бути повернута у валютному еквіваленті до позиченої суми коштів, зобов`язання за договором вважається виконаним після повернення позичальником позикодавцеві грошових коштів саме у валютному еквіваленті, визначеному сторонами у договорі.

З урахуванням викладеного, приймаючи до уваги відсутність доказів визнання недійсними умов договору щодо повернення позики у доларах США та Євро, суд вважає доведеним позивачем та неспростованим відповідачем обов`язок останньої сплатити позивачеві на виконання договору позики від 01.08.2021 грошові кошти у сумі 42000 доларів США та 45500 Євро.

Також статтею 545 ЦК України, визначено, що прийнявши виконання зобов`язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов`язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку. У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов`язання. У цьому разі настає прострочення кредитора.

Разом з тим свої зобов`язання за договором позики від 01.08.2021 відповідач ОСОБА_2 не виконала та суму позики позивачеві не повернула, у зв`язку із чим у неї наявна заборгованість перед ОСОБА_1 у розмірі 42000 доларів США та 45500 Євро, що підтверджується наявністю оригіналу боргової розписки у позивача.

За змістом статті 1056-1 ЦК України, розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається нарівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Частиною першою статті 1050ЦК України передбачено, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно достатті 625 цього Кодексу.

Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

Як вбачається із змісту боргової розписки від 01.08.2021, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 погодили сплату щомісячних процентів за користування позиченими коштами у розмірі 15 % від отриманих у борг за розпискою сум, а саме від 42000 доларів США та від 45500 Євро.

Стаття 525 ЦК України визначає, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За змістом ч. 1 ст. 526, ч. 1 ст. 527, ч. 1 ст. 530 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу у строк (термін), встановлений у зобов`язанні. Боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).

Відтак, враховуючи, що фактично отримані відповідачем ОСОБА_2 кошти в добровільному порядку у розмірі та строк встановлені договором позики ОСОБА_1 не повернуті, що свідчить про порушення її прав, суд приходить до висновку, що майнові права позивача підлягають захисту шляхом стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за договором позики від 01.08.2021 у розмірі 67200 доларів США, з яких 42000 доларів США основний борг; 25200 доларів США - проценти за користування кредитом за період 01.08.2021 по 30.11.2021, а також у розмірі 72800 Євро, з яких: 45500 Євро основний борг; 27300 Євро проценти за користування кредитом за період 01.08.2021 по 30.11.2021.

Окрім цього, відповідно до ч. 1 ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього Кодексу.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом ч. 2 ст. 625 ЦК України нарахування трьох відсотків річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

Оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення.

Вказане узгоджується із правовою позицією викладеною у постанові Верховного Суду України від 26.04.2017 у справі № 918/329/16.

У Постанові Верховного Суду у складі Великої Палати від 11.04.2018 у справі №758/1303/15-ц зроблено висновки про правильне застосування норм права, зокрема те, що стаття 625 ЦК України визначає загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання. Тобто, дія цієї статті поширюється на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, що регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

За змістом статей 524, 533-535, 625 ЦК України, грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора.»

Аналогічна правова позиція викладена у Постанові ВСУ від 01.12.2018 №325/1729/16-ц та викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 16.05.2018 у справі № 14-16цс18.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16, колегія суддів зробила висновок, що 3 % річних, передбачені ст. 625 ЦК України, можуть бути визначені у доларах США та нараховуються виходячи із простроченої суми, вираженої у відповідній грошовій валюті. У частині другій статті 625 ЦК України прямо зазначено, що 3 % річних визначаються від простроченої суми за весь час прострочення. Тому при обрахунку 3 % річних за основу має братися прострочена сума, визначена у договорі чи судовому рішенні, а не її еквівалент у національній валюті України.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Відповідно до п. 18 Розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24.02.2022 за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Згідно виконаного позивачем у позовній заяві розрахунку, заборгованість ОСОБА_2 зі сплати 3 % річних за період з 01.12.2021 по 24.02.2022 становить 475 доларів США від суми 67200 доларів США та 514 євро 60 центів від суми 72800 Євро.

Судом перевірено зазначений розрахунок та суд вважає такий розрахунок достовірним, арифметично правильним та таким, що відповідає вимогам чинного законодавства.

Вирішуючи питання про стягнення з відповідача ОСОБА_2 моральної шкоди, суд виходить із наступного.

У відповідності до статті 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Статтею 23 ЦК України встановлено право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав та законних інтересів. Відповідно до частини другої цієї статті моральна шкода полягає:

1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я;

2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів;

3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна;

4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).

У пункті 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 № 4 (зі змінами та доповненнями) «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам роз`яснено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

У пунктах 5, 9 вищезазначеної постанови Пленуму Верховного Суду України судам роз`яснено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.

При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Визначаючи розмір моральної шкоди, завданої ОСОБА_1 в результаті протиправної поведінки ОСОБА_2 , а саме, неповернення позичених грошових коштів, суд виходить з того, що розмір неповернутих коштів є значним та протягом тривалого часу (близько 2,5 років) кошти не повернуті ОСОБА_1 , чим завдано останній душевних страждань. Крім того, суд враховує, що для відновлення порушеного права, позивач була вимушена звертатись до суду, змінювати свій звичний уклад та розпорядок часу, витрачати свій особистий час на підготовку та оформлення документів, брати участь у судових засіданнях, а також залучати для цього адвоката.

Разом з тим, суд вважає, що заявлені позивачем вимоги про стягнення моральної шкоди в розмірі 200 000 грн оцінені суб`єктивно та є завищеними, а тому враховуючи вищевикладені обставини, засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості, приходить до переконання, що розмір моральної шкоди, що підлягає відшкодуванню позивачу ОСОБА_1 становить 15 000 гривень.

Відповідно до статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно із частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Таким чином, суд розглянувши матеріали справи, дослідивши наявні у справі докази, давши оцінку належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також достатності і взаємного зв`язку доказів у їх сукупності, застосовуючи до визначених правовідносин норми матеріального та процесуального права, вважає, що позов підлягає до задоволення частково шляхом стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за Договором позики від 01.08.2021 у розмірі 67675 доларів США та 73314 Євро 60 (шістдесят) центів, а також 15000 грн на відшкодування моральної шкоди.

Окрім цього, відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до абз. 6 ч. 1 ст. 6 ЗУ «Про судовий збір», за подання позовів, ціна яких визначається в іноземній валюті, судовий збір сплачується у гривнях з урахуванням офіційного курсу гривні до іноземної валюти, встановленого Національним банком України на день сплати.

Як встановлено судом, позивачем ОСОБА_1 заявлено позовні вимоги про стягнення 67 675 доларів США, 73314 Євро 60 центів та 200000 грн, при цьому визначено ціну позову, з урахуваннямофіційного курсугривні доіноземної валюти,встановленого Національнимбанком Українина деньсплатиу розмірі 5717934,24 грн та сплачено судовий збір у сумі 15140,00 грн.

За результатами розгляду справи суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача в користь позивача 67675 доларів США, 73314 Євро 60 (шістдесят) центів та 15000 грн, а відтак із відповідача на користь позивача підлягає до стягнення судовий збір в розмірі 14650,15 грн, пропорційно до задоволеної частини позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 12, 13, 80, 81, 89, 141, 263-268, 280, 354, 355 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики, - задовольнити частково.

Стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за Договором позики від 01.08.2021 у сумі 67675 (шістдесят сім тисяч шістсот сімдесят п`ять) доларів США з яких: 42000 доларів США основного боргу, 25200 доларів США процентів за користування кредитом за період 01.08.2021 по 30.11.2021, 475 доларів США 3% річних за період з 01.12.2021 по 24.02.2022.

Стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за Договором позики від 01.08.2021 у сумі 73314 (сімдесят три тисячі триста чотирнадцять) євро 60 (шістдесят) центів з яких: 45500 євро основного боргу, 27300 євро процентів за користування кредитом за період 01.08.2021 по 30.11.2021, 514 євро 60 центів 3% річних за період з 01.12.2021 по 24.02.2022.

Стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 15000 (п`ятнадцять тисяч) гривень на відшкодування моральної шкоди.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 14650 (чотирнадцять тисяч шістсот п`ятдесят) гривень 15 (п`ятнадцять) копійок судового збору.

Заочне рішення може бути переглянуто Тернопільським міськрайонним судом Тернопільської області за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починається відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Позивач має право оскаржити заочне рішення суду в загальному порядку встановленому Цивільним процесуальним кодексом України.

Апеляційна скарга на заочне рішення суду відповідачем подається протягом тридцяти днів з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення до Тернопільського апеляційного суду.

Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 Цивільного процесуального кодексу України.

Заочне рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційної скарги не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне судове рішення складене 04.07.2024.

Відомості проучасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса місця проживання: АДРЕСА_1 .

Відповідач: ОСОБА_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 , остання відома адреса місця реєстрації проживання: АДРЕСА_2 .

Головуючий суддяН. Р. Кунець