Постанова

від 24.06.2024 по справі 910/16589/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" червня 2024 р. Справа№ 910/16589/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Скрипки І.М.

суддів: Хрипуна О.О.

Мальченко А.О.

при секретарі судового засідання Польчен А.

за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання від 24.06.2024

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 21.12.2023 (повний текст рішення підписано 22.12.2023)

у справі №910/16589/23 (суддя Демидов В.О.)

за позовом Акціонерного товариства комерційний банк "ПРИВАТБАНК"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ГРІНАГРОТЕХ" (відповідач-1)

ОСОБА_1 (відповідач-2)

про стягнення 1127316,86 грн,-

В судовому засіданні 24.06.2024 відповідно до ст.ст. 240, 283 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 21.12.2023 по справі №910/16589/23 позовні вимоги задоволено повністю.

Стягнуто солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю "ГРІНАГРОТЕХ" та ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства комерційний банк "ПРИВАТБАНК" заборгованість за кредитним договором № 38734168-КД-1 від 25.02.2021 у розмірі 1 127 316 (один мільйон сто двадцять сім тисяч триста шістнадцять) грн 86 коп., з яких: 884 894 (вісімсот вісімдесят чотири тисячі вісімсот дев`яносто чотири) грн 13 коп. - заборгованість за тілом кредиту та 242 422 (двісті сорок дві тисячі чотириста двадцять дві) грн 73 коп. - заборгованість за процентами.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "ГРІНАГРОТЕХ" на користь Акціонерного товариства комерційний банк "ПРИВАТБАНК" судовий збір у розмірі 6 763 (шість тисяч сімсот шістдесят три) грн 90 коп.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства комерційний банк "ПРИВАТБАНК" судовий збір у розмірі 6 763 (шість тисяч сімсот шістдесят три) грн 90 коп.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач-2 09.01.2024 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Короткий зміст позовних вимог

Акціонерним товариством комерційний банк "ПРИВАТБАНК" сформовано позовну заяву до Товариства з обмеженою відповідальністю "ГРІНАГРОТЕХ" та до ОСОБА_1 про стягнення 1127316,86 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 25.02.2021 між Акціонерним товариством комерційний банк "ПРИВАТБАНК" та Товариством з обмеженою відповідальністю "ГРІНАГРОТЕХ" (далі Позичальник) було укладено кредитний договір № 38734168-КД-1 (далі за текстом - Кредитний договір), відповідно до умов якого Відповідачу було надано кредит у розмірі 1411752,52 грн. (п. А.2. Кредитного договору) із терміном повернення 01.02.2026 (пп. А.3., 1.2., 2.2.3. Кредитного договору).

25.02.2021 між Акціонерним товариством комерційний банк "ПРИВАТБАНК" та ОСОБА_1 (далі - поручитель) було укладено договір поруки № № 38734168-ДП-1/1 (далі - Договір поруки), предметом якого є надання поруки ОСОБА_1 за виконання зобов`язань Товариством з обмеженою відповідальністю "ГРІНАГРОТЕХ", які випливають з Кредитного договору (п. 1.1. Договору поруки).

Оскільки Товариство з обмеженою відповідальністю "ГРІНАГРОТЕХ" порушило свої зобов`язання за Кредитним договором, припинило здійснювати щомісячні платежі, які передбачені Графіком платежів, заборгованість Боржника перед Заявником за Кредитним договором станом на 23.10.2023 становить 1127316,86 грн., з яких: 884894,13 грн. - заборгованості за тілом кредиту та 242422,73 грн. - заборгованості за процентами.

З огляду на вищевикладене Акціонерне товариство комерційний банк "ПРИВАТБАНК" просить стягнути солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю "ГРІНАГРОТЕХ" та ОСОБА_1 заборгованість яка виникла за кредитним договором № 38734168-КД-1 від 25.02.2021, а саме: заборгованість за тілом кредиту у розмірі 884894,13 грн., заборгованість за процентами у розмірі 242422,73 грн.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 21.12.2023 по справі №910/16589/23 позовні вимоги задоволено повністю.

Стягнуто солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю "ГРІНАГРОТЕХ" та ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства комерційний банк "ПРИВАТБАНК" заборгованість за кредитним договором № 38734168-КД-1 від 25.02.2021 у розмірі 1 127 316 (один мільйон сто двадцять сім тисяч триста шістнадцять) грн 86 коп., з яких: 884 894 (вісімсот вісімдесят чотири тисячі вісімсот дев`яносто чотири) грн 13 коп. - заборгованість за тілом кредиту та 242 422 (двісті сорок дві тисячі чотириста двадцять дві) грн 73 коп. - заборгованість за процентами.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "ГРІНАГРОТЕХ" на користь Акціонерного товариства комерційний банк "ПРИВАТБАНК" судовий збір у розмірі 6 763 (шість тисяч сімсот шістдесят три) грн 90 коп.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства комерційний банк "ПРИВАТБАНК" судовий збір у розмірі 6 763 (шість тисяч сімсот шістдесят три) грн 90 коп.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що:

- відповідачем-1 у відзиві на позовну заяву визнається наявна заборгованість у повному обсязі;

- у даній справі позивачем не заявлено позовної вимоги щодо стягнення неустойки (штрафів, пені), нарахування відсотків за користування кредитом є процентами за користування кредитом (платою за кредит), відтак, відповідачем-2 не доведено підстав та не обґрунтовано звільнення її чи відповідача-1 від обов`язку з виконання зобов`язання щодо повернення кредитних коштів та сплати відсотків за його користування, заперечення відповідача-2 не ґрунтуються на нормах законодавства України;

- сторонами не надано доказів належного виконання відповідачами-1,-2 умов договору та погашення заборгованості по кредитному договору № 38734168-КД-1 від 25.02.2021;

- оскільки порука має похідний характер від забезпеченого нею зобов`язання, а відповідачами не надано належних та допустимих доказів щодо виконання договірних зобов`язань, вимоги позивача про солідарне стягнення заборгованості за кредитним договором у розмірі 1 127 316,86 грн, з яких: 884 894,13 грн - заборгованість за тілом кредиту та 242 422,73 грн - заборгованість за процентами, є правомірними.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Відповідач-2 не погоджується з рішенням Господарського суду міста Києва від 21.12.2023 по справі №910/16589/23, вважає його незаконним, винесеним з неповним дослідженням матеріалів справи.

Доводи апеляційної скарги зводяться до наступного:

- ОСОБА_1 є фізичною особою та ніколи не була фізичною особою-підприємцем, тому спір підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства Солом`янським районним судом міста Києва;

- позивач не надав жодного доказу того, що боржник добровільно не виконує свої зобов`язання за кредитним договором, до 24.02.2022 відповідач був зареєстрований та здійснював свою господарську діяльність на території Луганської області, за даний час у відповідача-1 заборгованість перед позивачем була відсутня, всі активи, в тому числі техніка та засоби виробництва, залишились на окупованій території, такі відомості щодо дій відповідача-1 підтверджено документами та відзивом, що надано представником відповідача-1, тому вважати, що відповідач-1 свідомо здійснив порушення умов кредитного договору неможливо, звернення позивача з позовною заявою до відповідачів є передчасним;

- після початку військової агресії позичальником було здійснено нарахування «процентів на проценти» та змінено процентну ставку, тому позивачем здійснено порушення нарахування заборгованості;

- підняття процентної ставки розпочалось з 01.10.2022, спочатку процентна ставка стала 17,7, в подальшому виросла до 21,46, що значно збільшило обсяг відповідальності відповідача 2, жоднх повідомлень від позивача не надходило, тому відповідальність відповідача-2 не настала;

- відповідачем-1 13.10.2021 було заключено договір №1 про внесення змін до додаткової угоди №1 до кредитного договору №38734168-КД-1 від 25.02.2021, де сума кредитного зобов`язання становить 1414831,61 грн., на які згоду поручитель не надавав, тому є підстави вважати, що договір поруки є припиненим відповідно до ч.1 ст.559 ЦК України.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача заперечує проти доводів відповідача, викладених в апеляційній скарзі, зазначає, що предметом розгляду за даним позовом є стягнення заборгованості за кредитним договором, сторонами якого є суб`єкти господарювання, крім цього, позивачем заявлена позовна вимога до поручителя фізичної особи, який уклав правочин в забезпечення виконання зобов`язання Відповідача-1 (суб`єкта господарської діяльності), за таких обставин, враховуючи приписи статей 4, 20, 45 ГПК України, даний позов підлягає розгляду в порядку господарського судочинства; зауважує, що оскільки у розглядуваному випадку мова йде не про застосування заходів відповідальності, а про виконання самого обов`язку, оскільки форс-мажорні обставини в принципі за існуючого і застосованого до спірних правовідносин правового регулювання не можуть мати наслідком відхилення заявлених позовних вимог, через обставини непереборної сили можливе тільки звільнення від відповідальності за невиконання зобов`язань, а не від виконання основного зобов`язання в цілому; враховуючи умови Додаткової угоди № 1 до кредитного договору № 38734168-КД-1 від 25.02.2021 та розмір процентної ставки, встановлений пунктом 2.1, можна дійти до висновку, що Банком здійснено розрахунок відсотків саме за користування кредитом, що не є мірою відповідальності в силу ст. 625 ЦК України; зауважує, що такий розмір відсоткової ставки є менщим, ніж встановлено в Кредитному договорі, вказаний індекс UIRD за даними НБУ зростав з 01.10.2022, проте, Банком не нараховувались підвищені відсотки у зв`язку із виникненням простроченої заборгованості по кредиту, а застосовувалась лише базова процентна ставка, що є також нижчою, аніж процентна ставка передбачена п. А.6 договору поруки, окрім того, апелянтом за час розгляду справи судом першої інстанції не надано жодних контррозрахунків зі свого боку; звертає увагу, що що умовами абзацу 2 пункту А.11 Договору поруки передбачено те, що поручитель при укладенні даного договору дає свою згоду на збільшення зобов`язань за Кредитним договором (в тому числі щодо збільшення розміру кредиту, процентної ставки, комісійної винагороди та інших зобов`язань за Кредитним договором) в розмірі таких збільшень, додаткових узгоджень про такі збільшення, повідомлення Поручителя та укладення окремої угоди з Поручителем не потрібне, також, необхідно врахувати і той факт, що ОСОБА_1 є директором та єдиним власником ТОВ «Грінагротех», яка є підписантом всіх угод товариства, в тому числі нею підписані Кредитний договір, Додаткова угода до нього та договір поруки.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 11.01.2024 апеляційну скаргу передано на розгляд судді Скрипці І.М., сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Скрипка І.М., судді Хрипун О.О., Мальченко А.О.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 12.01.2024 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/16589/23.

Відкладено розгляд питання про відкриття чи відмову у відкритті апеляційного провадження, повернення без розгляду апеляційної скарги або залишення апеляційної скарги без руху за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 21.12.2023 до надходження до Північного апеляційного господарського суду матеріалів справи №910/16589/23.

18.01.2024 матеріали справи №910/16589/23 надійшли до Північного апеляційного господарського суду та були передані головуючому у справі.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 23.01.2024 залишено апеляційну скаргу без руху з підстав неподання належних доказів, які підтверджують сплату судового збору у встановленому порядку і розмірі, доказів наявності або відсутності електронного кабінету учасників справи та доказів надсилання учасникам справи у їх електронні кабінети (позивачу та відповідачу -1).

05.02.2024 (документ сформований в системі "Електронний суд") на електронну пошту суду представником апелянта подано апеляційну скаргу з усуненими недоліками, у якій зазначені відомості про наявність або відсутність електронних кабінетів ЕСІТС учасників справи, подано копію квитанції ID:5746-5351-6505-6988 від 05.02.2024 про сплату судового збору в сумі 19 218,10 грн, а також докази надсилання копії апеляційної скарги до електронних кабінетів позивача - Акціонерного товариства комерційний банк "ПРИВАТБАНК", відповідача-1 - Товариства з обмеженою відповідальністю "ГРІНАГРОТЕХ" в підсистемі "Електронний суд" ЄСІТС.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 08.02.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 21.12.2023 у справі №910/16589/23; призначено до розгляду апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 21.12.2023 у справі №910/16589/23 на 04.03.2024.

14.05.2024 через підсистему «Електронний суд» від відповідача-2 надійшло клопотання про долучення доказів.

Розгляд справи неодноразово відкладався з об`єктивних причин, останній раз на 24.06.2024.

Явка представників сторін

Відповідно до частини 1 статті 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Згідно частини 12 статті 270 Господарського процесуального кодексу України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Нормами статті 120 Господарського процесуального кодексу України передбачена можливість повідомлення сторін про призначення справи до розгляду та про дату, час і місце проведення судового засідання чи проведення відповідної процесуальної дії шляхом направлення повідомлень на адресу електронної пошти та з використанням засобів мобільного зв`язку.

В судовому засіданні апеляційної інстанції 24.06.2024 представник позивача заперечив проти задоволення апеляційної скарги з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу, прийняте у справі рішення суду позивач просив залишити без змін.

В судове засідання апеляційної інстанції 24.06.2024 представник відповідача-1 не з`явився; про причини неявки суд не повідомив.

В судовому засіданні апеляційної інстанції 24.06.2024 представник відповідача-2 підтримав доводи апеляційної скарги з підстав, викладених у ній, просив оскаржуване рішення скасувати, прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Враховуючи положення ч.12 ст.270 ГПК України, відповідно до якого неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, зважаючи на те, що явка представника відповідача-1 обов`язковою в судове засідання не визнавалась, судова колегія вважає за можливе розглянути справу у його відсутність за наявними у справі матеріалами.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції у даній справі та перевірені судом апеляційної інстанції

25.02.2021 між Акціонерним товариством комерційний банк «ПРИВАТБАНК» (далі - позивач, банк) та ТОВ «ГРІНАГРОТЕХ» (далі - відповідач-1) було укладено кредитний договір №38734168-КД-1 (далі - кредитний договір), відповідно до умов якого відповідачу було надано кредит у розмірі 1 411 752,52 грн. (п. А.2. кредитного договору) із терміном повернення - 01.02.2026 (пп. А.3., 1.2., 2.2.3. кредитного договору).

Пунктом 6.1. кредитного договору було визначено, що цей договір вважається укладеним з моменту його підписання шляхом накладення кваліфікованого електронного підпису усіма його сторонами.

01.03.2021 на поточний рахунок відповідача-1 20633016208187 було перераховано кредитні кошти у розмірі 1 382 780,00 грн, що підтверджується копіями виписки по рахунку 20633016208187 та платіжним дорученням №090141461 від 01.03.2021.

25.02.2021 між банком та відповідачем-1 також була укладена додаткова угода №1 до кредитного договору (далі- додаткова угода), відповідно до підпункту «а» пункту 1 якої сторони узгодили, що протягом строку кредиту, зазначеного в п. А.3. кредитного договору, за умови належного виконання позичальником положень Порядку програми фінансової державної підтримки суб`єктів малого та середнього підприємства та умов цієї Додаткової угоди, позичальник має право на отримання фінансової державної підтримки.

Згідно із п. 2.1 додаткової угоди за користування кредитом на умовах та в порядку, визначених цією додатковою угодою, позичальник сплачує банку базову процентну ставку, яка становить 14.48% річних. Розмір базової процентної ставки визначений за формулою: Індекс UIRD (3 місяці) + 7%; де Індекс UIRD - український індекс ставок за депозитами фізичних осіб, що розраховується на основі номінальних ставок ринку депозитів фізичних осіб, які оголошуються банками України на строк 3 місяці. На дату укладання цієї додаткової угоди значення індексу береться на дату, що передує даті підписання цієї додаткової угоди, або остання, що опублікована на офіційному сайті Національного Банку України.

Банк щокварталу з урахуванням зміни зазначеного індексу переглядає розмір базової процентної ставки. При перегляді розміру базової процентної ставки банк використовує розмір індексу UIRD, що офіційно визначений на 14 число останнього місяця календарного кварталу або розміру, що є останнім до цієї дати та опублікованим на сайті Національного Банку України, надалі дата перегляду розміру базової процентної ставки. Датою зміни розміру базової процентної ставки за користування кредитом є 1-ше число першого місяця календарного кварталу, що слідує за кварталом, в якому банк визначив розмір індексу UIRD для розрахунку базової процентної ставки на наступний календарний квартал.

Відповідно до п. 2.2. додаткової угоди у випадку прострочення понад 15 днів позичальником своїх зобов`язань по погашенню кредиту і/або процентів в розмірі, зазначеному в п. 2.3., 2.7. цієї додаткової угоди, позичальник сплачує банку проценти за користування кредитом в порядку та розмірі:

- в період прострочення з 1-го до 15-го включно - в розмірі базової процентної ставки, що діяла на період прострочення;

- в період з 16 числа місяця, в якому виникла прострочена заборгованість до дати її погашення - в розмірі, визначеному за формулою: розмір базової процентної ставки з урахуванням її зміни згідно п. 2.1 цієї додаткової угоди + 5% річних;

- в період з дати погашення заборгованості до кінця місяця, в якому існувала заборгованість - в розмірі базової процентної ставки, що діяла на дату сплати.

Пунктом 2.7. додаткової угоди визначено, що погашення кредиту (тіла) позичальник здійснює рівними частинами в строки і розмірах, що зазначені в Додатку 1 (Графік погашення кредиту), що є невід`ємною частиною цієї додаткової угоди.

Для здійснення погашення кредиту та сплати інших платежів за кредитним договором відповідачу було відкрито рахунок НОМЕР_1 (п. А.4. кредитного договору).

Згідно із п. 2.10. додаткової угоди у випадку порушення позичальником строку повернення кредиту, зазначеного в п. А.3. кредитного договору позичальник зобов`язується сплатити банку заборгованість за кредитом, а також проценти від суми неповернутого в строк кредиту, які у відповідності до ст. 625 ЦК України встановлюються за домовленістю сторін у розмірі, визначеному за формулою: розмір базової процентної ставки з урахуванням її зміни згідно п. 2.1. цієї додаткової угоди + 5% річних.

25.02.2021 між банком та ОСОБА_1 (далі - відповідач-1) було укладено договір поруки № 38734168-ДП-1/1 (далі - договір поруки), предметом якого є надання поруки відповідачем -2 за виконання зобов`язань відповідача-1, які випливають з кредитного договору (п. 1.1 договору поруки).

Згідно з п. А.5 договору поруки зобов`язання позичальника забезпечуються договором застави сільськогосподарської техніки № 38734168-ДЗ-1/1 від 25.02.2021 та договором поруки № 38734168-ДП-1/1 від 25.02.2021.

Відповідно до п. 1.2 договору поруки поручитель відповідає перед кредитором за виконання зобов`язань за кредитним договором в тому ж розмірі, що і боржник, включаючи сплату кредиту, процентів, нарахованих за користування кредитом, винагород, штрафів, пені та інших платежів, відшкодування збитків. Згідно цього пункту поручитель відповідає перед кредитором всіма власними коштами та майном, яке належить йому на праві власності.

У випадку невиконання боржником зобов`язань за кредитним договором, боржник та поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники (п. 1.5 договору поруки).

Сторони домовились збільшити встановлену законом позовну давність, дійшовши згоди, що до передбачених цим договором вимог кредитора до поручителя позовна давність встановлюється сторонами тривалістю 15 років (п. 5.1 договору поруки).

13.10.2021 між сторонами підписано договір про внесення змін №1 до кредитного договору №38734168-КД-1 від 25.02.2021 та договорів про внесення змін №1 до додаткової угоди №1 від 25.02.2021, якими викладено додаток №1 до кредитного договору в новій редакції.

Посилаючись на неналежне виконання відповідачами своїх зобов`язань, внаслідок чого станом на 23.10.2023 утворилась заборгованість у розмірі 1 127 316,86 грн, з яких: 884 894,13 грн - заборгованість за тілом кредиту та 242 422,73 грн - заборгованість за процентами, банк просив позов задовольнити.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

У відповідності до ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача-2, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про те, що рішення суду, яке переглядається, підлягає залишенню без змін, виходячи з наступного.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Згідно зі статтею 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 ЦК України).

За змістом статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 Кодексу, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Статтею 553 ЦК України передбачено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов`язання частково або у повному обсязі.

У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (стаття 554 ЦК України).

Стаття 599 ЦК України вказує на те, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

Стаття 612 ЦК України визначає одним із основних видів порушення зобов`язання прострочення боржника. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання чи не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до частини сьомої статті 193 ГК України та статті 525 ЦК України одностороння відмова від виконання договору не допускається.

Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання (стаття 625 ЦК України).

За частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

За частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані частиною першою статті 1048 ЦК України. Такі проценти є звичайною платою боржника за право тимчасово користуватися наданими йому коштами на визначених договором та законодавством умовах, тобто у межах належного та добросовісного виконання сторонами договірних зобов`язань, а не у випадку їх порушення.

Відповідно до постанови від 04.02.2020 у справі №912/1120/16 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини першої статті 1048 ЦК України і охоронна норма частини другої статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно. Тому за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та частини першої статті 1048 ЦК України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до частини другої статті 625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов`язання.

Колегія суддів апеляційного господарського суду звертається до правових висновків, викладених Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 05.04.2023 у справі №910/4518/16 (пункти 80-87), за змістом яких "користування кредитом" - це можливість позичальника за плату правомірно не повертати кредитору борг (кредит) протягом певного періоду часу, погодженого сторонами кредитного договору. Проценти відповідно до статті 1048 Цивільного кодексу України сплачуються не за сам лише факт отримання позичальником кредиту, а за "користування кредитом" (тобто за можливість позичальника за плату правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу).

Надання кредиту наділяє позичальника благом, яке полягає в тому, що позичальник, одержавши від кредитора грошові кошти, не повинен повертати їх негайно, а отримує можливість правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу (строку кредитування, у межах якого сторони можуть встановити періоди повернення частини суми кредиту), а кредитор, відповідно, за загальним правилом не вправі вимагати повернення боргу протягом відповідного строку (право кредитора достроково вимагати повернення всієї суми кредиту передбачає частина 2 статті 1050 Цивільного кодексу України).

Саме за це благо - можливість правомірно не повертати кредитору борг протягом певного часу - позичальник сплачує кредитору плату, якою є проценти за договором кредиту відповідно до статті 1048 Цивільного кодексу України.

Уклавши кредитний договір, сторони мають легітимні очікування щодо належного його виконання. Зокрема, позичальник розраховує, що протягом певного часу він може правомірно "користуватися кредитом", натомість кредитор розраховує, що він отримає плату (проценти за "користування кредитом") за надану позичальнику можливість не повертати всю суму кредиту одразу.

Апелянт посилається на пункт 5.9. кредитного договору, згідно якого, сторони дійшли згоди, що в разі неповернення позичальником кредиту в строк, зазначений в п. А.3., п. 2.3.2. цього договору позичальник зобов`язується сплатити на користь Банку заборгованість, а також проценти від суми неповернутого в строк кредиту, які у відповідності до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України встановлюються за домовленістю Сторін, в розмірі подвійних процентів за користування кредитом, базовий розмір яких передбачений пунктом А.7. цього договору. При цьому проценти за користування кредитом банком не нараховуються та не підлягають сплаті позичальником.

Скаржник з посиланням на п. 5.9. Кредитного договору вказує, що всупереч розрахунку, що наданий позивачем, відбувається нарахування відсотків, а не застосування ч. 2 статті 625 ЦК України.

Суд апеляційної інстанції, здійснивши аналіз договірних умов вважає, що позивачем було заявлено до стягнення проценти за користування кредитом у вигляді базової процентної ставки, визначеної за формулою згідно пункту 2.1. Додаткової угоди, тобто в порядку статті 1048 Цивільного Кодексу України, що не є відповідальністю, визначеною статтею 625 ЦК України.

Право позивача вимагати від позичальника дострокового повернення позики та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України передбачено частиною 1 статті 1052 ЦК України, що свідчить про нормативну обґрунтованість такої вимоги.

Стосовно доводів апелянта щодо не надсилання позивачем відповідачу 2 умов і розрахунків, суд апеляційної інстанції зазначає, що за умовами абзацу 2 пункту А.11 Договору поруки передбачено те, що поручитель при укладенні даного договору дає свою згоду на збільшення зобов`язань за Кредитним договором (в тому числі щодо збільшення розміру кредиту, процентної ставки, комісійної винагороди та інших зобов`язань за Кредитним договором) в розмірі таких збільшень. Додаткових узгоджень про такі збільшення, повідомлення Поручителя та укладення окремої угоди з Поручителем не потрібне.

Відповідно до статті 559 ЦК України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов`язання, а також у разі зміни зобов`язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності. Тобто, закон пов`язує припинення договору поруки, на підставі частини першої статті 559 ЦК України, зі зміною основного зобов`язання за відсутності на це згоди поручителя та зумовленим такою зміною збільшенням обсягу відповідальності поручителя, а не зі зміною будь-яких умов основного зобов`язання, забезпеченого порукою.

Так, зміна умов зобов`язання, забезпеченого порукою, без згоди поручителя може припинити поруку лише у випадку, коли зазначене призвело до збільшення обсягу відповідальності поручителя за забезпеченим порукою зобов`язанням.

Виходячи з аналізу зазначеної правової норми, порука припиняється за наявності двох умов: внесення без згоди поручителя змін до основного зобов`язання; ці зміни призвели або можуть призвести до збільшення обсягу відповідальності поручителя. Зокрема, до припинення поруки призводять такі зміни умов основного зобов`язання без згоди поручителя, які призвели до збільшення обсягу відповідальності останнього. Збільшення відповідальності поручителя внаслідок зміни основного зобов`язання виникає у разі: підвищення розміру процентів; відстрочення виконання, що призводить до збільшення періоду, за який нараховуються проценти за користування чужими грошовими коштами; установлення (збільшення розміру) неустойки; установлення нових умов щодо порядку зміни процентної ставки в бік збільшення тощо.

Згода поручителя на збільшення обсягу своєї відповідальності має бути очевидною і наданою у спосіб, передбачений договором поруки. Випадкова поінформованість поручителя про внесення змін до основного зобов`язання і навіть відсутність з його боку заперечень про збільшення обсягу його відповідальності не може розглядатись як надання ним згоди на такі зміни (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 05.06.2013 у справі № 6-43цс13).

Згода поручителя може бути висловлена у будь-якій письмовій формі (листі, заяві, телеграмі), головне, щоб вона була явно вираженою і відповідала дійсній волі поручителя.

Водночас в матеріалах справи відсутні договори про внесення змін та доповнень до основного зобов`язання.

Також не заслуговують на увагу посилання скаржника на Закон України від 15.03.2022 №2120-ІХ "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану" розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України, яким доповнено, зокрема пунктом 18 такого змісту: "18. У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).", оскільки предметом даного спору є стягнення заборгованості за кредитом та процентів за користування кредитними коштами на підставі ст. 1048 ЦК України, що не підлягає списанню відповідно до наведених положень Цивільного кодексу України.

Дослідивши умови Договору, суд апеляційної інстанції встановив, що відсотки, нараховані позивачем за користування кредитом за своєю правовою природою не є штрафними санкціями, а являються гарантованим законом та умовами Договору платою боржника на користь кредитора саме за користування грошовими коштами. При цьому, в матеріалах справи відсутні будь-які документи або розрахунки щодо будь-яких нарахувань сум штрафних санкцій, у тому числі, інфляційних втрат, 3% річних або пені, які позивачем не заявлені до стягнення з відповідачів.

Відповідач-2 також вважає, що внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України настали форс-мажорні обставини, які засвідчені Торгово-промисловою палатою України листом № 2024/02.0-7.1 від 28.02.2022.

У постанові від 31.08.2022 у справі № 910/15264/21 Верховний Суд виснував, що між обставинами непереборної сили та неможливістю належного виконання зобов`язання має бути причинно-наслідковий зв`язок. Тобто неможливість виконання зобов`язання має бути викликана саме обставиною непереборної сили, а не обставинами, ризик настання яких несе учасник правовідносин.

Посилання на наявність обставин форс-мажору використовується стороною, яка позбавлена можливості виконувати договірні зобов`язання належним чином, для того, щоб уникнути застосування до неї негативних наслідків такого невиконання. Інша ж сторона договору може доводити лише невиконання/неналежне договору контрагентом, а не наявність у нього форс-мажорних обставин (як обставин, які звільняють сторону від відповідальності за невиконання). Доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов`язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору (постанови Верховного Суду від 15.06.2018 у справі №915/531/17, від 26.05.2020 у справі №918/289/19, від 17.12.2020 у справі №913/785/17, від 30.11.2021 у справі №913/785/17 та від 07.06.2023 у справі №906/540/22).

Статтею 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" передбачено, що торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.

Сертифікат торгово-промислової палати, який підтверджує наявність форс-мажорних обставин, не може вважатися беззаперечним доказом про їх існування, а повинен критично оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами. Адже визнання сертифіката торгово-промислової палати беззаперечним та достатнім доказом про існування форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) без надання судом оцінки іншим доказам суперечить принципу змагальності сторін судового процесу.

Водночас сам по собі воєнний стан в Україні, зокрема ведення бойових дій на території України, не є безумовною підставою ні для припинення зобов`язань, ні для звільнення від їх виконання.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 22.06.2023 у справі № 925/1238/22.

Крім того, загальний офіційний лист ТПП України, розміщений в мережі Інтернет 28.02.2022, на який посилається відповідач, не містить ідентифікуючих ознак конкретного договору, виконання якого стало неможливим через наявність зазначених обставин, вказаний лист не є сертифікатом та не є документом, який виданий за зверненням відповідного суб`єкта - відповідача, для якого настали певні форс-мажорні обставини, що підтверджують неможливість виконання відповідачем договірних зобов`язань щодо погашення кредиту, тому не визнався судом допустимим і достатнім доказом настання форс-мажорних обставин для конкретної особи.

Відповідачем 2 не надано належних та допустимих доказів в розумінні статей 76-77 ГПК України, які би свідчили про те, що саме військова агресія російської федерації проти України унеможливила виконання зобов`язання щодо погашення кредиту.

Щодо доводів апелянта, що суд першої інстанції відмовив у передачі справи стосовно відповідача-2 на розгляд до Солом`янського районного суду міста Києва, суд апеляційної інстанції враховує, що відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 20 ГПК України до юрисдикції господарських судів належать спори щодо розгляду спорів стосовно правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов`язання, якщо сторонами цього основного зобов`язання є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці. У цьому випадку суб`єктний склад сторін правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов`язання, не має значення для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду відповідної справи.

Аналогічну правову позицію викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/1733/18 (провадження №12-170гс18).

Виходячи з аналізу змісту та підстав поданого позову, позивач як кредитор подав до господарського суду позов до юридичної особи, як позичальника та фізичної особи, як поручителя за договором поруки, що укладений на забезпечення зобов`язання за кредитним договором, сторонами якого є юридичні особи. Тобто, між позивачем та відповідачем-2 наявний спір щодо правочину, укладеного для забезпечення виконання зобов`язання за кредитним договором, сторонами якого є юридичні особи, що відповідає ознакам спору, який підлягає розгляду в порядку господарського судочинства згідно з наведеними вище приписами ГПК України.

З огляду на викладене, місцевий господарський суд дійшов правомірного висновку про задоволення позову в повному обсязі.

Доводи відповідача-2, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують вірного по суті рішення суду, при ухваленні якого судом надано оцінку як кожному доказу окремо, так і в їх сукупності, вірно встановлено характер спірних правовідносин та в цілому правильно застосовано норми матеріального права, які їх регулюють.

Наведені в апеляційній скарзі доводи фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди відповідача-2 з висновками суду першої інстанції про задоволення позову, а тому не дають підстав для висновку про неправильне застосування місцевим судом норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Враховуючи вище викладене, колегія суддів вважає, що у апеляційній скарзі не наведено достатніх та переконливих доводів, на підставі яких колегія суддів могла б дійти висновку про помилковість висновків суду першої інстанції.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Доводи відповідача-2, викладені в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи судом апеляційної інстанції.

Твердження позивача, викладені у відзиві на апеляційну скаргу, знайшли своє підтвердження під час перегляду справи судом апеляційної інстанції.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до п.58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (заява №4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994, серія А, №303-А, п.29).

Статтею 276 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на вказані обставини, ґрунтуючись на матеріалах справи, доводи відповідача-2 (апелянта) суд визнає такими, що не мають суттєвого впливу на прийняття рішення у даній справі та не спростовують правильних висновків суду про задоволення позовних вимог.

Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв`язку з відмовою в її задоволенні на підставі ст.129 ГПК України покладаються на апелянта.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275, ст.ст. 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 21.12.2023 у справі №910/16589/23 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 21.12.2023 у справі №910/16589/23 залишити без змін.

3. Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на ОСОБА_1 .

4. Матеріали справи №910/16589/23 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строки, передбачені Господарським процесуальним кодексом України.

Повний текст постанови підписано 04.07.2024.

Головуючий суддя І.М. Скрипка

Судді О.О. Хрипун

А.О. Мальченко