Постанова

від 02.07.2024 по справі 910/12295/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 липня 2024 року

м. Київ

cправа № 910/12295/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Могил С.К. - головуючий, Волковицька Н.О., Случ О.В.,

за участю секретаря судового засідання Амірханяна Р.К.

та представників

позивача: Баранишина Л.В., відповідача: Висотюк Є.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державного підприємства "Державний центр сертифікації і експертизи сільськогосподарської продукції"

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.03.2024

та рішення Господарського суду міста Києва від 28.11.2023

у справі № 910/12295/23

за позовом Державного підприємства "Державний центр сертифікації і експертизи сільськогосподарської продукції"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Автоматизатор"

про розірвання договору та стягнення 425 100 грн,

В С Т А Н О В И В:

Державне підприємство «Державний центр сертифікації і експертизи сільськогосподарської продукції» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Автоматизатор» про розірвання договору №17-07/19 про надання послуг з інформаційно-довідкового обслуговування, налаштування програмних продуктів та їх доробки, а також стягнення 425 100,00 грн попередньої оплати за цим договором.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем умов вказаного договору та невиконанням передбачених ним робіт.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 28.11.2023 (суддя Ващенко Т.М.), залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 19.03.2024 (колегія суддів у складі: Шаптала Є.Ю. - головуючий, Гончаров С.А., Яковлєв М.Л.), в позові відмовлено повністю.

Судами обох інстанцій встановлено, що 17.07.2019 між позивачем (замовником) та відповідачем (виконавцем) укладено договір про надання послуг з інформаційно-довідкового обслуговування, налаштування програмних продуктів та їх доробки № 17-07/19.

Згідно з п. 1.1 договору виконавець приймає на себе зобов`язання із надання послуг вказаних у додатку № 1 до цього договору (код за ДК 009:2010 - 62.01 Комп`ютерне програмування, 62.09 Інша діяльність у сфері інформаційних технологій і комп`ютерних систем).

Пунктами 2.1. - 2.3. сторони погодили, що виконавець надає послуги з налаштування й обслуговування ПП на комп`ютерах замовника і бере на себе обов`язки: демонстрації співробітникам замовника правильної технології роботи з ПП; відновлення працездатності ПП після збоїв (у випадках, коли таке технічно можливо); відновлення баз даних ПП (у випадках, коли таке технічно можливо). Послуги з п. 2.1 надаються одним чи кількома уповноваженими представниками виконавця. У випадку необхідності надання додаткових послуг, їх вартість розраховується виходячи з кількості годин, затрачених виконавцем, або шляхом надання технічного завдання на надання замовлених послуг.

За умовами пунктів 4.1. - 4.5. договору загальна вартість послуг становить 425 100,00 грн без ПДВ. Роботи можуть бути розпочаті після стовідсоткової передплати згідно з попередньою оцінкою або з моменту підписання даного договору сторонами. Попередня оцінка робіт складає 708 годин, 30 хвилин. Вартість однієї години спеціаліста складає 600,00 грн (шістсот грн) без ПДВ. Роботи вважаються виконаними, на підставі підписаних сторонами актів приймання-передачі наданих послуг, що є невід`ємною частиною договору. Сума договору визначається вартістю наданих протягом строку дії договору послуг згідно підписаних сторонами актів приймання-передачі наданих послуг.

Відповідно до пунктів 5.1., 5.2. договору по завершенні надання послуг сторони підписують акт приймання-передачі наданих послуг. Послуги вважаються прийнятими, а акт вважається підписаним обома сторонами, якщо в продовж 5 (п`яти) календарних днів з моменту передачі послуг виконавцем, замовник не звернувся із зауваженнями в письмовому вигляді та не продемонстрував конкретну помилку представнику виконавця. В іншому випадку роботи будуть вважатись як нові і виконуватимуться за рахунок замовника.

Договір набуває чинності з моменту його підписання і діє до 31.12.2019, але в будь-якому випадку до повного розрахунку між сторонами. У разі якщо жодна зі сторін не виявила бажання його розірвати, то договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік.

Додатком №1 до договору сторони затвердили План виконання робіт, відповідно до якого передбачено виконання відповідачем завдань:

- створення робочих столів Агронома, Агронома регіону, Лабораторії промальовування бізнес-процесів напрямків з обмеженням доступів);

- доопрацювання під специфіку організації договору послуг сертифікації;

- створення специфікації до договору;

- доопрацювання алгоритму розгляду і узгодження заявки на сертифікацію доробка типових документів, створення специфічних документів і друкованих форм);

- розробка алгоритму маркування партії;

- розробка процесу лабораторних досліджень, оформлення протоколів дослідження, узгодження (доробка типових документів, створення специфічних документів і друкованих форм);

- розробка алгоритму оформлення сертифікатів (доробка типових створення специфічних документів і друкованих форм).

02.10.2019 позивач перерахував відповідачу кошти в розмірі 425 100,00 грн.

01.07.2020 позивач звернувся до відповідача листом №2543 щодо визначення реальної ситуації з даних правовідносин, обґрунтування переліку робіт, відповіді на який отримано не було.

05.12.2022 листом №0329 позивач звернувся до відповідача щодо надання обґрунтованого переліку робіт, що були виконані задля проведення звірки відповідності оплачених рахунків наданим послугам та встановлення програмного продукту на комп`ютерах позивача, а також виконати обов`язки, передбачені розділом 2 Договору.

26.12.2022 позивач повторно звернувся до відповідача з листом №0357, у якому, зокрема, вимагав здійснити встановлення програмного продукту на комп`ютери Підприємства та виконати обов`язки, передбачені розділом 2 Договору.

31.01.2023 відповідач надіслав на адресу позивача лист з додатками, відповідно до якого відповідач надав компакт диск з програмним продуктом та відеозапис демонстрації правильної технології роботи з програмним продуктом, та висновок експерта Центру судової експертизи експертних досліджень ДП «Інформаційні судові системи» від 16.02.2021 № 004-УКЮ/20 щодо відповідності програмного продукту умовам Договору.

Позивач у листі від 03.02.2023 №0073 зазначив, що на переданому оптичному диску містяться елементи розробленого програмного продукту, проте він не може підтвердити отримання програмного забезпечення з повним доступом, оскільки його самостійне встановлення є неможливим через відсутність інструкції з інсталяції та правильного запуску програмного продукту, а також відсутності в штаті спеціаліста з програмного забезпечення, що міг би забезпечити впровадження ПП.

Позивач зазначає, що він готовий був надати доступ на сервер та права адміністратора зазначеного серверу для розгортання програмного продукту з повним доступом в дистанційному режимі або за місцезнаходженням позивача на наявних технічних засобах, проте Відповідачем проігноровано даний лист, відповідь не надана, так само як і не встановлено програмний продукт на технічні засоби позивача.

Позивач також вказує, що у 2020 році у звіті за результатами обстеження наявних інформаційних систем позивача встановлено, що розроблений програмний продукт знаходиться в тестовій експлуатації у позивача, доступ в конфігуратор відсутній, у зв`язку з чим проаналізувати розроблену систему не виявилось можливим, що ще раз підтверджує відсутність програмного продукту, що мав бути розроблений в межах договору, на технічних засобах позивача.

Відповідач проти таких тверджень позивача повністю заперечує та зазначає, що ним з електронної адреси office@avtomatizator.com.ua було направлено акт надання послуг №34 від 05.03.2020 на електронну адресу позивача, яку було вказано у договорі, а саме: dp_center@ukr.net. Окрім акта надання послуг № 34 від 05.03.2020 відповідач зі своєї електронної адреси office@avtomatizator.com.ua направляв позивачу на електронну адресу dp_center@ukr.net наступні документи для розгляду та на підпис:

- 11.12.2019 - посилання на технічне завдання та презентація ТОВ «Автоматизатор»;

- 16.12.2019 - лист щодо уточнення по технічному завданню, яке було направлено раніше, та пропозиція щодо проведення зустрічі;

- 21.12.2019 - лист з пропозицією провести зустріч для демонстрації співробітникам Замовника технології роботи з програмним продуктом, для надання випробування тестового програмного продукту та підписання Акту надання послуг;

- 28.12.2019 - протокол зустрічі від 26.12.2019 та файл з доступом до серверу для тестування розробленої підсистеми;

- 29.01.2020 - посилання та файл у pdf форматі з інструкцією по роботі з підсистемою обліку ведення та видачі сертифікатів;

- 23.12.2022 - сканкопію опису до цінного листа № 0311328440577, сканкопію листа від 21.12.2022, сканкопію Акту надання послуг №34 від 05.03.2020, підписаного відповідачем, та сканкопію листа обліку робочого часу №281 до рахунку №81 від 25.09.2019;

- 01.02.2023 - сканкопію переліку файлів, що містяться на диску для оптичних систем зчитування для передачі програмного продукту, розробленого в рамках Договору, сканкопію листа №6 від 28.12.2022 та сканкопію висновку експерта №004-УКЮ/20 від 16.02.2021;

- 12.02.2023 - посилання на образ диску для оптичних систем зчитування для передачі програмного продукту та відеозапис демонстрації правильної технології роботи з програмним продуктом, сканкопія листа №9 від 09.02.2023 та копію Інструкції по розгортанню підсистем обліку ведення та видачі сертифікатів.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач зазначав, що відповідач до теперішнього часу не виконав роботи за договором, що є підставою для його розірвання та стягнення попередньої оплати.

Відмовляючи у задоволенні позову місцевий господарський суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що доводи позивача, зазначені в його позовній заяві, не відповідають наявним у матеріалах справи доказам, є недоведеними та необґрунтованими. Зокрема, суд керувався встановленими обставинами про те, що відповідачем виконувалися роботи за договором та за результатом виконаних робіт відповідачем було складено і направлено позивачу акт приймання-передачі наданих послуг №34 від 05.03.2020 на суму 425 100,00 грн, однак позивачем не надано обґрунтованих зауважень щодо обсягу та якості виконаних відповідачем робіт. Відтак, суд встановив дійсне виконання відповідачем робіт за договором, які позивачем належним чином прийнято не було.

Не погоджуючись з постановою апеляційного та рішенням місцевого господарських судів, позивач звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та ухвалити рішення, яким справу передати на новий розгляд.

Доводи скаржника зводяться до того, що судами попередніх інстанцій не враховано, що відповідно до укладеного договору відповідач мав розробити певні програмні продукти, в той час як у наведених судами справах правові висновки сформовані щодо надсилання сторонами електронних документів. Судами не враховані висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 18.03.2020 у справі № 927/986/17, де суд зробив висновок, що визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану господарюючого суб`єкта. Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню у бухгалтерському обліку. Крім того, суд касаційної інстанції у згаданій постанові врахував правову позицію об`єднаної палати Верховного Суду, викладену в постанові від 05.07.2019 зі справи N 910/4994/18, відповідно до якої оцінка господарських операцій повинна проводитися на підставі комплексного, всебічного аналізу специфіки та умов вчинення конкретного правочину, з обов`язковим урахуванням його господарської мети, економічної доцільності, а також використання отриманих товарів чи послуг у подальшій діяльності підприємства. Обов`язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у сторін договору первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв`язок між фактом придбання послуги і подальшою господарською діяльністю. Порушення норм процесуального права полягає також у неповному дослідженні доказів, що унеможливило встановлення всіх фактичних обставин справи, яке полягає у залишенні судами поза увагою Звіту за результатами обстеження наявних інформаційних систем скаржника 2020 року, за яким встановлено, що розроблений програмний продукт знаходиться в тестовій експлуатації у скаржника, доступ в конфігуратор відсутній, у зв`язку з чим проаналізувати розроблену систему не виявилось можливим, що ще раз підтверджує відсутність програмного продукту, що мав бути розроблений в межах договору, на технічних засобах скаржника та є підставою для скасування судових рішень та направлення справи на новий розгляд (відповідно до п. 1 ч.3 ст. 310 ГПК України).

Скаржником умотивовано подання касаційної скарги на підставі п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, про що вказано вище.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 31.05.2024, відкрито провадження за касаційною скаргою з підстави, передбаченої п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, призначено останню до розгляду у відкритому судовому засіданні на 02.07.2024 та надано строк на подання відзиву на касаційну скаргу до 24.06.2024.

До Верховного Суду 05.06.2024 від відповідача надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому представник просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін, посилаючись на правильність викладених у них висновків та помилковість доводів скаржника.

Переглянувши постанову апеляційного та рішення місцевого господарських судів в межах підстав касаційного оскарження, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України підставою касаційного оскарження судових рішень визначено застосування судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

Суд враховує, що судовими рішеннями в подібних правовідносинах є такі рішення, де подібними є (1) предмети спору, (2) підстави позову, (3) зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини, а також має місце (4) однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (аналогічна позиція викладена у постановах ВП ВС від 05.06.2018 у справі № 523/6003/14-ц, від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16, від 20.06.2018 у справі № 755/7957/16-ц, від 26.06.2018 у справі № 2/1712/783/2011, від 26.06.2018 у справі № 727/1256/16-ц, від 04.07.2018 у справі № 522/2732/16-ц).

Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних судових рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи ((див. постанови Верховного Суду від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16 (пункт 32); від 25.04.2018 у справі № 925/3/17 (пункт 38); від 16.05.2018 року у справі № 910/24257/16 (пункт 40); від 05.06.2018 у справі № 243/10982/15-ц (пункт 22); від 31.10.2018 у справі № 372/1988/15-ц (пункт 24); від 05.12.2018 у справах № 522/2202/15-ц (пункт 22) і № 522/2110/15-ц (пункт 22); від 30.01.2019 у справі № 706/1272/14-ц (пункт 22)).)

При цьому колегія суддів враховує позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 (провадження №14-16цс20), відповідно до якої у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.

На предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Водночас колегія суддів зазначає, що слід виходити також з того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

Так у справі № 927/986/17 ФОП Шкриль Л.Г. звернулась до суду з позовом до товариства про стягнення 600 000,00 грн. заборгованості з оплати наданих послуг за договором від 30.12.2013 про надання юридичних послуг.

Рішенням Господарського суду Чернігівської області, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду, у задоволенні позову відмовлено повністю. Судові рішення попередніх інстанцій мотивовані відсутністю належних та допустимих доказів на підтвердження надання позивачем юридичних послуг, які зазначені в актах виконання робіт за договором від 30.12.2013 про надання юридичних послуг.

У постанові Верховного Суду від 18.03.2020 зазначено, що відповідно до частин першої та другої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (в редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин) підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства. Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану господарюючого суб`єкта. Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню у бухгалтерському обліку.

Оцінка господарських операцій повинна проводитися на підставі комплексного, всебічного аналізу специфіки та умов вчинення конкретного правочину, з обов`язковим урахуванням його господарської мети, економічної доцільності, а також використання отриманих товарів чи послуг у подальшій діяльності підприємства. Обов`язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у сторін договору первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв`язок між фактом придбання послуги і подальшою господарською діяльністю (аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Верховного Суду від 05.07.2019 зі справи № 910/4994/18).

Судами попередніх інстанцій у розгляді справи встановлено, зокрема, що:

- в актах виконання робіт за договором не визначено вартості фактично наданих послуг;

- як докази надання юридичних послуг відповідачу позивачем надано копії письмових юридичних консультацій щодо: особливостей реєстрації юридичної особи у Латвії станом на 01.12.2014; особливостей трансфертного ціноутворення станом на 10.11.2014; правомірності проведення перевірок контролюючими органами та відповідно порядку допуску працівників податкового органу до перевірок; оподаткування дивідендів фізичних осіб резидентів України, отриманих за межами України станом на 20.12.2014; оподаткування податком на додану вартість послуг, місце постачання яких знаходиться за межами території України у взаємовідносинах з ПП «ДІНРЕММОНТАЖ»; порядку визнання договорів недійсними; особливостей придбання основних засобів виробництва Товариства; надано копію листа до ПАТ «ВіЕйБі Банк» про повернення коштів, копії проектів договору про повну матеріальну відповідальність та договору про збереження комерційної таємниці та конфіденційної інформації. Проте доказів отримання відповідачем або направлення відповідачу вказаних документів позивачем не надано, що унеможливлює встановлення обставин надання таких консультацій та проектів договорів відповідачу;

- об`єм вказаних послуг не відповідає об`єму послуг, зазначеному в актах виконання робіт, а інших доказів, що підтверджують надання інших послуг, позивачем суду не надано;

- згідно з актами виконання робіт № 1-10 до договору позивачем надано відповідачу, зокрема, такі послуги: ведення переговорів з контрагентами, юридичне супроводження угод щодо придбання новітнього обладнання та впровадження його у виробничий процес, надання консультацій на усні запити працівників підприємства, проведення співбесід з працівниками Товариства про дотримання техніки безпеки на виробництв. Проте позивачем не надано доказів щодо ведення переговорів з контрагентами, юридичного супроводження угод щодо придбання новітнього обладнання та впровадження його у виробничий процес, надання консультацій на усні запити працівників підприємства, проведення співбесід з працівниками Товариства про дотримання техніки безпеки на виробництві.

З огляду на викладене, встановивши, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження надання ним юридичних послуг за Договором, Верховний Суд у справі № 927/986/17 виснував, що суди попередніх інстанцій дійшли неспростовного висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

При цьому у цій же постанові Верховного Суду зазначено, що алгоритм та порядок встановлення фактичних обставин кожної конкретної справи не є типовим та залежить, насамперед, від позиції сторін спору, а також доводів і заперечень, якими вони обґрунтовують свою позицію. Всі юридично значущі факти, які складають предмет доказування, що формується, виходячи з підстав вимог і заперечень сторін та норм матеріального права. Підстави вимог і заперечення осіб, які беруть участь у справі, конкретизують предмет доказування у справі, який може змінюватися в процесі її розгляду (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 05.07.2019 у справі № 910/4994/18).

З огляду на принцип змагальності сторін, розподіл обов`язку доказування та подання доказів, на позивача покладається обов`язок довести ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог.

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно зі ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За змістом статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були (аналогічний висновок викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.06.2020 у справі № 924/233/18).

За приписами ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суди попередніх інстанцій, оцінивши наявні в матеріалах справи докази як окремо, так і в їх сукупності з урахуванням критерію вірогідності доказів, дійшли висновку, що відповідачем виконувалися роботи за договором та за результатом виконаних робіт відповідачем було складено і направлено позивачу акт приймання-передачі наданих послуг №34 від 05.03.2020 на суму 425 100,00 грн.

Пунктом 5.2. договору сторони встановили, що послуги вважаються прийнятими, а акт вважається підписаним обома сторонами, якщо в продовж 5 (п`яти) календарних днів з моменту передачі послуг виконавцем, замовник не звернувся із зауваженнями в письмовому вигляді та не продемонстрував конкретну помилку представнику виконавця. В іншому випадку роботи будуть вважатись як нові і виконуватимуться за рахунок замовника.

Отже, позивач, отримавши від відповідача акт приймання-передачі наданих послуг №34 від 05.03.2020, не надав обґрунтованих зауважень щодо обсягу та якості виконаних відповідачем робіт.

Суди також врахували наявну в матеріалах справи копію висновку експерта №004-УКЮ/20 від 16.02.2021, виконаного ДП «Центр судової експертизи та експертних досліджень», відповідно до якого досліджуваний програмний засіб відповідає завданню на розробку згідно договору №17-07/19 від 17.07.2019 між ТОВ «Автоматизатор» та ДП «Державний центр сертифікації і експертизи сільськогосподарської продукції» може бути рекомендований до розгортання та дослідної експлуатації. Стан програмного засобу цілком відповідає діючому макету автоматизованої системи, у якому реалізовані усі основні функції, розробленої згідно наданого на дослідження технічного завдання.

З викладеного суди дійшли висновку про дійсне виконання відповідачем робіт за договором, які позивачем належним чином прийнято не було. При цьому позивач, вказуючи про невиконання відповідачем умов договору, не зазначав, яке саме завдання, передбачене додатком №1 до договору, не було виконане відповідачем.

Відповідачем передавались позивачу як результати виконаних робіт, так і відповідна експлуатаційна інформація (зокрема, листи відповідача від 29.01.2020, 01.02.2023, 12.02.2023).

Аргументи позивача про те, що надіслані на електронну пошту листи скаржника не можуть бути належним підтвердженням передачі та встановлення програмного продукту позивачу апеляційний суд прийняв критично з огляду на сталу судову практику про те, що листування шляхом надіслання електронних листів уже давно стало частиною ділових звичаїв в Україні, а здійснення електронної переписки як усталеного звичаю ділового обороту в Україні, що не вимагає договірного врегулювання, визнається цивільним звичаєм за статтею 7 ЦК України (зокрема, вказані висновки наведено у постановах Верховного Суду від 27.11.2018 у справі №914/2505/17, від 13.10.2021 у справі №923/1379/20 та ухвалах Верховного Суду від 25.05.2022 у справі № 914/1003/21, від 03.08.2022 у справі № 910/5408/21).

Разом з цим, з урахуванням додатку №1 до договору №17-07/19 від 17.07.2019 та наведених в ньому завдань, судом враховано, що посилання позивача на обов`язок відповідача встановити на технічні засоби (комп`ютери) апелянта програмний продукт є хибними, оскільки відповідач не брав вказаних зобов`язань на себе згідно з оскаржуваним договором.

Верховний Суд зазначає, що за змістом статей 193, 202 ГК України, статей 525, 526, 599 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства; одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається, якщо інше не передбачено договором або законом; зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Положеннями ст. 858 ЦК України унормовано, що якщо робота виконана підрядником з відступами від умов договору підряду, які погіршили роботу, або з іншими недоліками, які роблять її непридатною для використання відповідно до договору або для звичайного використання роботи такого характеру, замовник має право, якщо інше не встановлено договором або законом, за своїм вибором вимагати від підрядника:

1) безоплатного усунення недоліків у роботі в розумний строк;

2) пропорційного зменшення ціни роботи;

3) відшкодування своїх витрат на усунення недоліків, якщо право замовника усувати їх встановлено договором.

Підрядник має право замість усунення недоліків роботи, за які він відповідає, безоплатно виконати роботу заново з відшкодуванням замовникові збитків, завданих простроченням виконання. У цьому разі замовник зобов`язаний повернути раніше передану йому роботу підрядникові, якщо за характером роботи таке повернення можливе.

Якщо відступи у роботі від умов договору підряду або інші недоліки у роботі є істотними та такими, що не можуть бути усунені, або не були усунені у встановлений замовником розумний строк, замовник має право відмовитися від договору та вимагати відшкодування збитків.

Разом з тим, судами встановлено, що позивачем не доведено і не обґрунтовано наявність відступів від погоджених договором умов чи технічного завдання, які б свідчили про наявність підстав для відмови від підписання акта приймання-передачі наданих послуг.

В свою чергу, відповідно до ч. 4 ст. 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Статтею 74 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Переглядаючи справу в касаційному порядку Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію "суду права", а не "факту", отже, відповідно до статті 300 ГПК України перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи.

Верховний Суд зазначає, що наведені у касаційній скарзі доводи фактично зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій стосовно оцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, та спрямовані на доведення необхідності переоцінки доказів і встановленні інших обставин, у тому контексті, який, на думку скаржника, свідчить про наявність підстав для скасування судових рішень.

Верховний Суд виходить з того, що:

- обов`язок доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи;

- важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішенні справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою;

- із внесенням 17.10.2019 змін до ГПК України його статтю 79 викладено у новій редакції, чим фактично впроваджено у господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів";

- зазначений стандарт підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надають позивач і відповідач. Тобто з введенням в дію вказаного стандарту доказування необхідним є не надання достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї їх кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу;

- іншими словами, тлумачення змісту статті 79 ГПК України свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були;

- одночасно статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам у цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів);

- таким чином, з`ясування фактичних обставин справи, які входять до кола доказування, має здійснюватися судом із застосуванням критеріїв оцінки доказів, передбачених статтею 86 ГПК України, щодо відсутності у доказів заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо та їх сукупності в цілому, ураховуючи взаємозв`язок і вірогідність;

- в даному випадку Суд звертається до категорії стандарту доказування та відзначає, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний [постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17]. Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц.

Верховний Суд в силу імперативних положень частини другої статті 300 ГПК України позбавлений права самостійно досліджувати, перевіряти та переоцінювати докази, самостійно встановлювати по-новому фактичні обставини справи, певні факти або їх відсутність.

Зі змісту судових рішень вбачається, що у справі, яка розглядається, суди першої та апеляційної інстанцій надали оцінку наданим сторонами доказам, якими вони обґрунтовують свої вимоги та/або заперечення і які мають значення для розгляду даного спору, до переоцінки яких в силу приписів статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції вдаватись не може, оскільки встановлення обставин справи, дослідження доказів та надання правової оцінки цим доказам є повноваженнями судів першої й апеляційної інстанцій, що передбачено статтями 73-80, 86, 300 ГПК України.

Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційний суд не встановив, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі №373/2054/16-ц).

Отже, підстава касаційного оскарження, наведена скаржником у касаційній скарзі, у цьому випадку, не отримала підтвердження, а тому підстави для скасування оскаржуваних судових рішень та ухвалення нового рішення відсутні.

ЄСПЛ у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" (№4241/03, §54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Колегія суддів касаційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що скаржнику надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують вказаного висновку.

Оскільки суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін оскаржені судові рішення, судові витрати, відповідно до ст. 129 ГПК України, покладаються на заявника касаційної скарги.

Керуючись ст.ст. 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Державного підприємства "Державний центр сертифікації і експертизи сільськогосподарської продукції" залишити без задоволення.

Постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.03.2024 та рішення Господарського суду міста Києва від 28.11.2023 у справі № 910/12295/23 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Могил С.К.

Судді: Волковицька Н.О.

Случ О.В.