Рішення

від 04.07.2024 по справі 540/6733/21

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 540/6733/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 липня 2024 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Білостоцького О.В., розглянувши в порядку письмового провадження, визначеного ст. 262 ч.5 КАС України адміністративну справу за позовом приватного підприємства "Агрофірма "Милівська" до Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі про визнання протиправним та скасування рішення,-

В С Т А Н О В И В:

До Херсонського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов приватного підприємства "Агрофірма "Милівська" до Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі, в якій позивач просить суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі від 11.08.2021 року №00118770722.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначив, що Головним управлінням ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі було проведено документальну позапланову виїзну перевірку Приватного підприємства «Агрофірма «Милівська» (далі ПП «Агрофірма «Милівська») з питань дотримання податкового законодавства з податку на додану вартість по взаємовідносинах з контрагентами, подальшого використання (реалізації, списання) придбаного товару, відображення здійснених фінансово-господарських операцій у податковій звітності, за результатами чого було складено акт №1947/21-22-07-02/36008486 від 08.06.2021 року. На підставі зазначеного акту контролюючим органом було прийнято податкове повідомлення-рішення (далі ППР) від 11.08.2021 року №00118770722 про збільшення позивачу суми грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість на загальну суму 1 435 597,50 грн. (за основним платежем - 1148478,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 287119,50 грн.).

Позивач, не погоджуючись із вищезазначеним податковим повідомленням-рішенням рішенням та вважаючи його протиправним, звернувся до суду з позовними вимогами про скасування ППР в судовому порядку.

Ухвалою Херсонського окружного адміністративного суду від 08.11.2021 року адміністративний позов приватного підприємства "Агрофірма "Милівська" до Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі був прийнятий до розгляду, у справі було відкрито загальне позовне провадження.

До суду від представника Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі надійшов відзив по справі, з якого вбачається, що відповідач позов не визнає та зазначає, що приватним підприємством не було не доведено придбання товару від ТОВ «Діннер Вайс», ТОВ «Грін Форсес», ТОВ «Завод біодобрив «Тривко»», господарські операції не підтверджено первинними документами, не встановлено трудових та матеріально-технічних ресурсів, резервуарів для зберігання, що є економічно необхідними для зберігання та подальшої реалізації товарів, присутня дефектність та невідповідність первинних документів задекларованим господарським операціям, а також відсутня мета досягнення позитивного економічного ефекту (т. 1 а.с. 134-149).

Приватним підприємством "Агрофірма "Милівська" до суду було надано відповідь на відзив (т. 1 а.с. 161-163), на яку Головним управлінням ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі було надано заперечення (т. 1 а.с. 182-184).

Розпорядженням голови Верховного Суду від 18 березня 2022 року №11/0/9-22, враховуючи неможливість судами здійснювати правосуддя під час воєнного стану, змінено територіальну підсудність судових справ Херсонського окружного адміністративного суду на Одеський окружний адміністративний суд.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справи між суддями Одеського окружного адміністративного суду, адміністративна справа №540/6733/21 була передана судді Білостоцькому О.В.

Ухвалою суду від 29.03.2023 року справу №540/6733/21 було прийнято до провадження, розпочато її розгляд спочатку зі стадії відкриття провадження у справі в порядку загального позовного провадження, із призначенням підготовчого судового засідання.

26.04.2023 року, 26.06.2023 року, 30.10.2023 року, 29.11.2023 року, 14.02.2024 року, 05.03.2024 року та 08.04.2024 року у справі були проведені підготовчі судові засідання, в яких учасники справи надавали усні пояснення по суті спірних правовідносин та надавали додаткові письмові докази по справі (т.2 а.с. 26-44, 61-62, 83-87, 88-105, 122-123, 133-169, 178-179).

Ухвалою суду від 26.04.2023 року провадження по справі №540/6733/21 було зупинено на підставі п.6 ч.2 ст. 236 КАС України та в подальшому поновлено 30.10.2023 року.

08.04.2024 року ухвалою суду підготовче провадження у справі було закрито та призначено справу до судового розгляду по суті.

27.05.2024 року та 17.06.2024 року у судових засіданнях представник позивача адвокат Кермач А.І. позовні вимоги підтримав у повному обсязі з підстав, викладених в адміністративному позові, відповіді на відзив та просив їх задовольнити. Від податкового органу в підготовчих судових засіданнях та судових засіданнях під час розгляду справи по суті приймали участь представники відповідача Аветюк С.В. та Довгонос В.Ю., які давали пояснення по суті спірних правовідносин та письмових доказів у справі, висловили вступні слова. Проти задоволення позовних вимог приватного підприємства "Агрофірма "Милівська" представники ГУ ДПС в у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м.Севастополі заперечували в повному обсязі з підстав, зазначених у наданому до суду контролюючим органом відзиві на адміністративний позов та запереченнях на відповідь на відзив.

26.06.2024 року протокольною ухвалою суду було вирішено подальший розгляд справи по суті продовжити в порядку письмового провадження з наступних підстав.

Згідно положень частини 1 ст. 205 КАС України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Згідно із ч. 9 ст. 205 КАС України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Враховуючи наведене положення Кодексу адміністративного судочинства України, а також те, що адміністративна справа була підготовлена до розгляду по-суті; сторонами у справі до суду були надані визначені КАС України заяви по суті справи, представниками позивача та відповідача в судових засіданнях були викладені власні правові позиції по суті заявлених позовних вимог та заперечень проти них, а також були надані додаткові письмові докази; подальший розгляд справи не потребував необхідності заслуховування їх усних пояснень; відсутності потреби заслухати свідка чи експерта, суд ухвалив подальший розгляд справи проводити в порядку письмового провадження.

Судом у справі встановлено наступне.

Приватне підприємство "Агрофірма "Милівська" зареєстровано в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (т. 1 а.с. 9-13), видами діяльності якого є:

01.11 вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур (основний);

01.12 вирощування рису;

01.13 вирощування овочів і баштанних культур, коренеплодів і бульбоплодів;

01.50 змішане сільське господарство;

01.61 допоміжна діяльність у рослинництві;

01.63 післяурожайна діяльність;

10.61 виробництво продуктів борошномельно-круп`яної промисловості;

52.10 складське господарство.

Приватне підприємство "Агрофірма "Милівська" є платником податку на додану вартість, що відповідачем не заперечується.

В період з 27.05.2021 року по 01.06.2021 року, на підставі наказу Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі №568-ж1 від 26.05.2021 року та направлення на проведення перевірки №953/21-22-07-22 від 26.05.2021 року, уповноваженим представником контролюючого органу було проведено документальну позапланову виїзну перевірку приватного підприємства "Агрофірма "Милівська" з питань дотримання податкового законодавства з податку на додану вартість по взаємовідносинах з контрагентами-постачальниками: ТОВ «Діннер Вайс» (код 42185130) за травень 2019, ТОВ «Грін Форсес» (код 42163942) за травень 2019, ТОВ «Завод біодобрив «Тривко» (код 31370953) за серпень 2020, подальшого використання (реалізації, списання) придбаного товару та відображення здійснених фінансово-господарських операцій у податковій звітності.

За результатами перевірки податковим органом було складено акт №1947/21-22-07-02/36008486 від 08.06.2021 року (т.1 а.с. 14-38), у висновках якого зазначено, що ПП «Агрофірма «Милівська» порушило п.44.1. ст.44, п.185.1 ст.185, п.187.1 ст.187, п.188.1 ст.188, п.198.1, п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198, п.200.1 ст.200 Податкового Кодексу України, в результаті чого підприємством занижено податок на додану вартість за перевіряємий період на загальну суму 1 148 478грн., у тому числі по періодам: за травень 2019 року - на суму 648 438 грн. та за серпень 2020 року - на суму 500 040 грн.

За результатами вищезазначеної перевірки, Головним управлінням ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі було винесено податкове повідомлення-рішення №00118770722 від 11.08.2021 року (форми Р), яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів у розмірі 1 435 597,50 грн., в тому числі: за податковим зобов`язанням 1 148 478,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 287 119,50 грн. (т. 1 а.с. 39-40).

Не погоджуючись із вказаним податковим повідомленням-рішенням, підприємство звернулось до суду з адміністративним позовом за захистом своїх прав та законних інтересів.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Дослідивши адміністративний позов, відзив, відповідь на відзив, заперечення на відповідь на відзив, а також інші письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному і об`єктивному дослідженні, заслухавши пояснення та вступні слова представників сторін, проаналізувавши положення чинного законодавства, що регулює спірні правовідносини та судову практику, суд доходить висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, перелік податків та зборів, що справляються в Україні, порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України від 02.12.2010 року №2755-VI (далі ПК України).

В силу п. 75.1 ст. 75 ПК України, органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Відповідно до пп. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75 ПК, документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов`язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Документальною виїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться за місцезнаходженням платника податків чи місцем розташування об`єкта права власності, стосовно якого проводиться така перевірка.

Підпунктом 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 ПК України визначено, що господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Відповідно до п. 133.1 ст. 133 ПК України платниками податку з числа резидентів є, зокрема, суб`єкти господарювання - юридичні особи, які провадять господарську діяльність як на території України, так і за її межами.

Об`єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу (пп. 134.1.1п. 134.1 ст. 134 ПК України).

Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом збільшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається:

зменшення від`ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку);

збільшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку).

Базою оподаткування є грошове вираження об`єкту оподаткування, визначеного згідно із статтею 134 цього Кодексу з урахуванням положень цього Кодексу (п. 135.1 ст. 135 ПК України).

Податок нараховується платником самостійно за ставкою, визначеною статтею 136 цього Кодексу, від бази оподаткування, визначеної згідно зі статтею 135 цього Кодексу (п. 137.1 ст. 137 ПКУ).

Згідно пп. "а", "б" п. 185.1 ст. 185 ПК України, об`єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України та постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України.

Згідно п. 187.1 ст. 187 ПК України датою виникнення податкових зобов`язань з податку на додану вартість з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі у разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно п. 198.2 ст. 198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 ст. 198 ПК України встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Приписами підпункту «а» пункту 198.5 статті 198 ПК України визначено, що платник податку зобов`язаний нарахувати податкові зобов`язання, виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 цього Кодексу, та скласти не пізніше останнього дня звітного (податкового) періоду і зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних в терміни, встановлені цим Кодексом для такої реєстрації, зведену податкову накладну за товарами/послугами, необоротними активами (для товарів/послуг, необоротних активів, придбаних або виготовлених до 1 липня 2015 року, - у разі, якщо під час такого придбання або виготовлення суми податку були включені до складу податкового кредиту), у разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи призначаються для їх використання або починають використовуватися, зокрема в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку.

У відповідності до пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі, коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

За змістом наведених норм право платника податків на збільшення податкового кредиту обумовлено юридичним складом, до якого входять такі юридичні факти, як придбання платником податків у інших платників товарів (послуг), призначених для використання в оподатковуваних операціях, що відповідають цілям господарської діяльності платника податку; підтвердження податковою накладною, виписаною постачальником - платником податку, митною декларацією (іншими подібними документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 ПК) суми нарахованого (сплаченого) податку в ціні придбання товару (послуг).

Між тим, згідно приписів пункту 200.1 статті 200 Податкового кодексу України встановлено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Пунктом 201.10 ст. 201 ПКУ передбачено, що при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Положеннями п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України визначено, що для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Для підтвердження даних податкового обліку можуть братись до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Тому витрати приватного підприємства для цілей оподаткування податком на прибуток, а податковий кредит для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на додану вартість повинні бути підтверджені первинними документами, що відображають реальність господарської операції, та є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Судом під час розгляду даної адміністративної справи було встановлено, що зазначені в акті перевірки №1947/21-22-07-02/36008486 від 08.06.2021 року порушення були визначені контролюючим органом ПП «Агрофірма «Милівська» через здійснення позивачем господарської діяльності з наступними контрагентами: товариством з обмеженою відповідальністю «Діннер Вайс», товариством з обмеженою відповідальністю «Грін Форсес» за період травень 2019 року, а також товариством з обмеженою відповідальністю «Завод біодобрив «Тривко» за період серпень 2020.

При цьому судом встановлено, що між ПП «Агрофірма «Милівська» (як покупцем) та ТОВ «ДІННЕР ВАЙС» (як постачальником) (далі сторони) було укладено Договір поставки нафтопродуктів №ДВ-30/05/19 від 30.05.2019 року (далі Договір №ДВ-30/05/19) (т.1 а.с.46-48), за п.1.1 якого постачальник зобов`язується передати в погоджені строки, а покупець прийняти та оплатити на умовах, викладених в Договорі, нафтопродукти (далі товар), найменування, кількість, ціна яких вказується в накладних документах на товар, які оформлюються на кожну окрему партію товару.

За п.1.2 Договору №ДВ-30/05/19 номенклатура товару, його кількість, ціна встановлюється сторонами за обопільною згодою на основі заявки покупця й зазначаються в розрахункових документах (рахунках-фактурах) та/чи у відвантажувальних документах (видаткових накладних) на товар, котрі являються специфікацією у розумінні ст.266 Господарського кодексу України та складають невід`ємну частину цього Договору.

Згідно п.1.4 Договору №ДВ-30/05/19 якість товару, який поставляється, повинна відповідати діючим ДСТУ і у випадках, передбачених діючим законодавством, супроводжуватись паспортами якості та/або сертифікатами відповідності заводу-виробника.

Відповідно до п.3.3 Договору №ДВ-30/05/19 право власності на товар переходить до покупця з дати поставки товару, що вказана в накладних документах на товар (видаткових накладних та/або актах приймання-передачі).

За п.3.4 Договору №ДВ-30/05/19 датою оплати вважається дата зарахування грошових коштів банківською установою на банківський рахунок постачальника

Щомісячно сторони підписують акт звірки взаєморозрахунків (п.3.5 Договору №ДВ-30/05/19).

На підтвердження поставки дизельного палива за вищезазначеним Договором №ДВ-30/05/19 позивач надав до суду та контролюючого органу наступні первинні документи: видаткову накладну №86 від 31.05.2019 року на дизельне паливо на 34 350 л на суму 788 950,80 грн., з яких ПДВ 131 491,80 грн., видаткову накладну №87 від 31.05.2019 року на дизпаливо ДТ-Л-К5, сорт С на 17 119 л на суму 411 061,43 грн., з яких ПДВ 68 510,24 грн. (загальний розмір ПДВ 200 002,04 грн.); платіжне доручення №743 від 03.07.2019 року на суму 1 200 012, 23 грн., з яких ПДВ 200 002,04 грн.; картку рахунку №631 за 01.05.2019 року по 30.09.2019 року, товарно-транспорту накладну на відпуск нафтопродуктів (нафти) №86 від 31.05.2019 року на 34 350 л дизельного палива, товарно-транспорту накладну на відпуск нафтопродуктів (нафти) №88 від 31.05.2019 року на 17 119,00 л дизпалива (т.1 а.с.49-53).

Крім того, позивачем було надано складені ТОВ «ДІННЕР ВАЙС» та зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних податкові накладні №64 від 31.05.2019 року та №65 від 31.05.2019 року за фактом поставки позивачу дизельного палива (т.1. а.с. 52, 53 зв.ст.), що представниками відповідача за час розгляду справи не заперечувалось.

Також між ПП «Агрофірма «Милівська» (як покупцем) та ТОВ «ГРІН ФОРСЕС» (як постачальником) (далі сторони) було укладено Договір поставки нафтопродуктів №ГФ-29/05/19 від 29.05.2019 року (далі Договір №ГФ-29/05/19) (т.1 а.с.54-56), за п.1.1 якого постачальник зобов`язується передати в погоджені строки, а покупець прийняти та оплатити на умовах, викладених в Договорі, нафтопродукти (далі товар), найменування, кількість, ціна яких вказується в накладних документах на товар, які оформлюються на кожну окрему партію товару.

На підтвердження поставки дизельного палива за Договором №ГФ-29/05/19 позивач також надав до суду та контролюючого органу наступні первинні документи: видаткову накладну №153 від 30.05.2019 року на дизельне паливо ДТ-Л-К5, сорт С на 14 900,446 л на суму 337 226,88 грн., з яких ПДВ 56 204,48 грн., видаткову накладну №151 від 30.05.2019 року на дизельне паливо ДТ-Л-К5, сорт С на 25 289,8 л на суму 572 358,72 грн., з яких ПДВ 95 393,12 грн., видаткову накладну №156 від 30.05.2019 року на дизельне паливо ДТ-Л-К5, сорт С на 28 000 л на суму 633 696,00 грн., з яких ПДВ 105 616,00 грн., видаткову накладну №152 від 29.05.2019 року на дизельне паливо ДТ-Л-К5, сорт С на 8 587,15 л на суму 194 344,37 грн., з яких ПДВ 32 390,73 грн., видаткову накладну №150 від 29.05.2019 року на дизельне паливо ДТ-Л-К5, сорт С на 32 108,147 л на суму 726 671,57 грн., з яких ПДВ 121 111,93 грн., видаткову накладну №157 від 30.05.2019 року на дизельне паливо ДТ-Л-К5, сорт С на 10 000 л на суму 226 320,00 грн., з яких ПДВ 37 720,00 грн. (загальний розмір ПДВ 448 436,26 грн.); картку рахунку №203 за 01.05.2019 року по 30.09.2019 року; товарно-транспорту накладну на відпуск нафтопродуктів (нафти) №153 від 30.05.2019 року на 14 900,446 л дизельного палива ДТ-Л-К5, товарно-транспорту накладну на відпуск нафтопродуктів (нафти) №153 від 30.05.2019 року на 14 900,446 л дизельного палива ДТ-Л-К5, товарно-транспорту накладну на відпуск нафтопродуктів (нафти) №153 від 30.05.2019 року на 14 900,446 л дизельного палива ДТ-Л-К5, товарно-транспорту накладну на відпуск нафтопродуктів (нафти) №151 від 30.05.2019 року на 25 289,8 л дизельного палива ДТ-Л-К5, товарно-транспорту накладну на відпуск нафтопродуктів (нафти) №153 від 30.05.2019 року на 14 900,446 л дизельного палива ДТ-Л-К5, товарно-транспорту накладну на відпуск нафтопродуктів (нафти) №156 від 30.05.2019 року на 28 000 л дизельного палива ДТ-Л-К5, товарно-транспорту накладну на відпуск нафтопродуктів (нафти) №153 від 30.05.2019 року на 14 900,446 л дизельного палива ДТ-Л-К5, товарно-транспорту накладну на відпуск нафтопродуктів (нафти) №152 від 29.05.2019 року на 8 587,15 л дизельного палива ДТ-Л-К5, товарно-транспорту накладну на відпуск нафтопродуктів (нафти) №153 від 30.05.2019 року на 14 900,446 л дизельного палива ДТ-Л-К5, товарно-транспорту накладну на відпуск нафтопродуктів (нафти) №150 від 29.05.2019 року на 32 108,147 л дизельного палива ДТ-Л-К5, товарно-транспорту накладну на відпуск нафтопродуктів (нафти) №153 від 30.05.2019 року на 14 900,446 л дизельного палива ДТ-Л-К5, товарно-транспорту накладну на відпуск нафтопродуктів (нафти) №153 від 30.05.2019 року на 14 900,446 л дизельного палива ДТ-Л-К5 (т.1 а.с. 56-69).

Позивачем також було надано до суду складені ТОВ «ГРІН ФОРСЕС» та зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних податкові накладні №152 від 30.05.2019 року, №160 від 30.05.2019 року, №151 від 29.05.2019 року та розрахунок коригування до неї №157 від 29.05.2019 року, №150 від 29.05.2019 року та розрахунок коригування до неї №156 від 29.05.2019 року, №161 від 30.05.2019 року, №153 від 30.05.2019 року та розрахунок коригування до неї №159 від 30.05.2019 року за фактом поставки позивачу дизельного палива (т.1. а.с.58, 60-64, а.с. 68-69), відомості в яких відповідачем також за час розгляду справи не оспорювались.

Судом також встановлено, що між ПП «Агрофірма «Милівська» (як покупцем) та ТОВ «Завод Біодобрив «ТРИВКО» (як постачальником) (далі сторони) було укладено Договір поставки №2808-2 від 28.08.2020 року (далі Договір №2808-2) (т.1 а.с.70-72), за п.1.1 якого постачальник зобов`язується в порядку та на умовах, визначених цим Договором, згідно узгодженої сторонами Специфікації (Додаток до цього Договору) поставити - добавку органічну (технічні умови: ТУ У 20.1-31370953-002:2017), далі товар, а покупець зобов`язується прийняти товар та оплатити його на умовах даного Договору.

Згідно п.4.6 Договору №2808-2 приймання-передача товару оформлюється накладною, яка підписується уповноваженими представниками сторін чи транспортною організацією (перевізником), залежно від погоджених сторонами базових умов постачання товару. Право власності і ризик випадкової загибелі або пошкодження товару переходить від постачальника до покупця з моменту передачі відповідної партії товару покупцю чи транспортній організації, залежно від погоджених сторонами базових умов постачання товару. Товар вважається прийнятим покупцем по кількості та якості, з дати підписання представником покупця (перевізника) накладної.

На підставі Договору №2808-2 було складено Специфікацію №1 від 28.08.2020 року, згідно якої ТОВ «Завод Біодобрив «ТРИВКО» поставляє ПП «Агрофірма «Милівська» добавку органічну ТУ У 20.1-31370953-002:2017, код УКТ ЗЕД 3105209000 в каністрах у кількості 8 334,00 л вартістю 3 000 240,00 грн., з яких ПДВ 500 040,00 грн. (т.1. а.с.73).

На підтвердження виконання Договору №2808-2 позивачем надано до суду та контролюючого органу акт звіряння взаємних розрахунків за період 28.08.2020 року по 31.05.2021 року (т.1 а.с.78).

Додатково до суду та контролюючого органу було надано Договір зберігання №2808-2-3Б від 28.08.2020 року (далі Договір №2808-2-3Б), складеного між ПП «Агрофірма «Милівська» (як поклажодавцем) та ТОВ «Завод Біодобрив «ТРИВКО» (як зберігачем) (далі сторони), за п.1.1 якого поклажодавець передає зберігачу, а зберігач приймає у відповідальне зберігання та зобов`язується повернути поклажодавцеві у схоронності добавку органічну (технічні умови - ТУ У 20.1-31370953-002:2017) (далі товар) (т.1. а.с.76-78).

За п.1.2 Договору №2808-2-3Б приймання-передача товару на зберігання здійснюється на підставі актів приймання-передачі товару на зберігання, що є невід`ємною частиною Договору.

Згідно п.2.1 Договору №2808-2-3Б товар передається зберігачу на відповідальне зберігання окремими партіями протягом строку дії даного Договору.

Послуги зберігання нараховуються зберігачем останнім днем поточного кварталу у розрахунку 1 200,00 грн. за місяць, у т.ч. ПДВ 200 грн. (п.4.1 Договору №2808-2-3Б).

Відповідно до п.4.5 Договору №2808-2-3Б підтвердженням надання послуг зі зберігання є акт надання послуг, який підписується сторонами щоквартально.

На підтвердження передання до ТОВ «Завод Біодобрив «ТРИВКО» на зберігання органічних добрив згідно Договору №2808-2 та Договору №2808-2-3Б, позивачем надано до суду та контролюючого органу наступні первинні документи: акт прийому-передачі товару на зберігання №1 від 28.08.2020 року, відповідно до якого ТОВ «Завод Біодобрив «ТРИВКО» прийняв на відповідальне зберігання добавку органічну у кількості 8 334,00 грн. (т.1 а.с.77), акт надання послуг №134 від 30.09.2020 року, акт надання послуг №281 від 31.12.2020 року, акт надання послуг №53 від 31.03.2021 року (т.1. а.с.74-75); акти звіряння взаємних розрахунків за період 28.08.2020 року по 31.05.2021 року (т.1 а.с.79).

Додатково, на підтвердження дійсності спірних, за твердженням податкового органу, господарських операцій у період травня 2019 року та серпня 2020 року, позивачем до суду було надано податкову декларацію з податку на додану вартість за травень 2019 року та серпень 2020 року з Додатками №5. Так, в розділі ІІ додатку 5 декларації за травень 2019 року міститься інформація про контрагентів за ІПН №421639426556 (ТОВ «ГРІН ФОРСЕС») та №421851326553 (ТОВ «ДІННЕР ВАЙС»), де позивачем було задекларовано податок на додану вартість відповідно у сумі 448 436,26 грн. та 200 002,04 грн. В розділі ІІ додатку 5 декларації за серпень 2020 року міститься інформація про контрагента за ІПН №313709504627 (ТОВ «Завод Біодобрив «Тривко»), де позивачем було задекларовано податок на додану вартість у сумі 500 040,00 грн. Зазначені обставини представниками відповідача ні у відзиві по справі, ні у судових засіданнях не оспорювались.

Також позивачем було надано та судом досліджено первинну документацію, що свідчить про здійснення приватним підприємством господарської діяльності щодо вирощування зернових культур у спірний період, а саме: звіт про посівні площі сільськогосподарських культур під урожай 2019 року, звіт про збирання врожаю сільськогосподарських культур на 01 липня 2019 року, звіт про збирання врожаю сільськогосподарських культур на 01 серпня 2019 року, звіт про площі та валові збори сільськогосподарських культур, плодів, ягід та винограду на 1 грудня 2019 року (згідно відповідних квитанцій, зазначені звіти були подані на реєстрацію позивачем до Держстату) (т.1 а.с. 95-105); оборотно-сальдову відомість по рахунках приватного-підприємства у період 2019 року, яка свідчить про придбання позивачем необхідного технічного обладнання для вирощування зернових культур та збирання врожаю (т.1 а.с. 106-110), договори оренди сільськогосподарської техніки з обслуговуючим персоналом №6/П від 04.06.2019 року (з додатками), акти приймання-передачі техніки та акти виконаних робіт (т.1. а.с.121-124), а також первинну документацію, що свідчить про наявність у підприємства необхідних приміщень для зберігання сільськогосподарської техніки та зерна, а саме: договір найму (оренди) ангару від 01.07.2018 року та акт приймання-передачі ангару від 01.07.2018 року, договір найму (оренди) будівлі зерносховища від 01.07.2021 року та акт приймання-передачі будівлі зерносховища від 01.07.2018 року (т.1. а.с.116-119).

Додатково позивачем було надано та судом досліджено первинну документацію, що свідчить про наявність у позивача на праві оренди резервуарів, власниками яких є ТОВ «СП «Злато Таврії», для зберігання в них паливно-мастильних матеріалів, що підтверджується наступною документацією: договорами найму (оренди) резервуару від 01.07.2018 року (т.1. а.с. 112-115) та актами прийому-передачі резервуарів від 01.07.2018 року (т.1 а.с.113, 115).

Разом з тим, як вбачається з акту перевірки, контролюючий орган дійшов висновку, що ПП "Агрофірма "Милівська" занижено суму податку на додану вартість по причині відсутності реальності здійснення операцій з поставки дизельного палива та органічної добавки на адресу приватного підприємства.

З даного приводу суд зауважує наступне.

Відповідно до наявних витягів з ЄДРПОУ, контрагенти позивача - ТОВ «ДІННЕР ВАЙС» та ТОВ «ГРІН ФОРСЕС» у спірний період здійснення господарської діяльності разом із позивачем, були зареєстровані в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань як юридичні особи, перебували на обліку в податковому органі та відповідно до видів їх господарської діяльності за КВЕД могли поставляти позивачу дизельне паливо, що відповідає відомостям у наданій первинній документації (т. 1 а.с. 80-86). Вищезазначене також стосується контрагента позивача ТОВ «Завод Біодобрив «Тривко», який поставляв позивачу органічну добавку та зберігав останню на своїй території, що також відповідає відомостям у наданій позивачем первинній документації (т.1 а.с. 86-92).

У період здійснення спірних господарських правовідносин з позивачем будь-яких записів щодо відсутності вищевказаних контрагентів за їх місцезнаходженням, зазначеним в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, до ЄДРПОУ не вносилось. В акті перевірки та у відзиві на адміністративний позов немає жодних посилань відповідача на те, що свідоцтво про державну реєстрацію у контрагентів на момент укладання чи виконання ними умов договорів поставки були скасовані чи були визнані недійсними за рішенням суду.

Суд зауважує, що можливі порушення податкового законодавства з боку контрагентів позивача не можуть бути самостійною та достатньою підставою для висновку про відсутність у позивача, як покупця товару, права на формування витрат у бухгалтерському та податковому обліку, а відповідно і податкового кредиту з податку на додану вартість.

Європейський Суд з прав людини у своїх рішеннях чітко визначив правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення законодавства його контрагентом.

У разі наявності у державних органів інформації про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб`єкта, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (Рішення Європейського суду з прав людини від 09.01.2007 року у справі "Інтерсплав проти України").

Крім того, Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.2009 року ("Булвес" АД проти Болгарії") зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов`язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз. На думку Європейського Суду такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності. Право на податковий кредит є "власністю" у розумінні статті 1 Протоколу №1, яке повинно розглядатися як таке, що виникло у момент повного виконання нею своїх зобов`язань щодо податкової звітності з ПДВ. Визнання права на нарахування податкового кредиту було поставлено в залежність від виконання обов`язків постачальником, в той час коли це не залежало від волі одержувача поставки - застосування відповідних положень Закону "Про податок на додану вартість" стало не передбачуваним. Платник податку не має абсолютно ніяких повноважень відслідковувати, контролювати і забезпечувати виконання постачальником його обов`язків із складення та подання декларації з ПДВ, а також обов`язку зі сплати ПДВ (п. 43, п. 69 зазначеного вище рішення Європейського Суду).

Отже, Європейський суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через можливі порушення вимог податкового законодавства з боку його контрагентів.

Будь-яких доказів того, що позивач діяв без реальної господарської мети отримання прибутку, або з наміром штучного заниження бази оподаткування з податку на прибуток та податку на додану вартість, представником відповідача за весь час розгляду справи до суду надано не було.

Всупереч зазначеному, представником позивача та директором ПП «Агрофірма «Милівська» у судовому засіданні було зазначено, що для вирощування зернових та зернобобових культур приватне підприємство для сільськогосподарської техніки закуповувало дизельне пальне, а також відповідне органічне добриво для оброблення земельних ділянок, з огляду на що обирав контрагентів, які пропонували послуги з постачання необхідних товарів з більш вигідною ціною. Контрагенти виконували свої зобов`язання за договорами якісно та в оговорені у договорах терміни, будь-яких зауважень у позивача, як покупця товарів, до контрагентів не виникало. Первинні документи за результатами господарських операції складались своєчасно та у відповідності до вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

В ході розгляду даної справи відповідачем також не було пред`явлено до суду будь-які належних доказів нереальності правочинів, укладених між ПП "Агрофірма "Милівська" та його контрагентами.

Слід також зазначити, що під час розгляду справи відповідачем не надавались: рішення суду відносно контрагентів позивача, яке б набрало законної сили та яке б було прийнято в порядку ст. 55-1 ГК України («Фіктивна діяльність суб`єкта господарювання»); рішення суду, прийнятого в порядку ст. 234 ЦК України щодо фіктивності правочинів, тобто щодо вчинення правочинів без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином; рішення суду про визнання правочинів з контрагентами недійсними з підстав їх суперечності інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, як-то передбачено приписами ч. 3 ст. 228 ЦК України; рішення суду, яке б було прийнято в порядку ст. 207 ГК України щодо визнання недійсними спірних операцій з підстав невідповідності спірних операцій вимогам закону, або вчинення їх з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, тощо.

Щодо посилань відповідача в акті перевірки на той факт, що товаро-транспортні накладні ТОВ «ДІННЕР ВАЙС» складені із порушенням чинного законодавства, суд зазначає наступне.

Згідно розділу 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України №363 від 14.10.1997 року (далі Правила №363), товаротранспортна документація - комплект юридичних документів, на підставі яких здійснюється облік, приймання, передавання, перевезення, здавання вантажу та взаємні розрахунки між учасниками транспортного процесу, товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Відповідно до п.п. 11.1, 11.3, 11.4, 11.5, 11.7 Правил №363 основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля. Дорожній лист вантажного автомобіля є документом, без якого перевезення вантажів не допускається. Оформлення перевезень вантажів товарно-транспортними накладними здійснюється незалежно від умов оплати за роботу автомобіля. Товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом Замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів. Після прийняття вантажу згідно з товарно-транспортною накладною водій (експедитор) підписує всі її екземпляри. Перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у Замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби і печаткою або штампом), передається Перевізнику.

Аналізуючи вищевказане, зазначені правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні не встановлюють правил податкового обліку податкового кредиту з ПДВ платників податку, а лише встановлюють права, обов`язки та відповідальність власників автомобільного транспорту (перевізників). При цьому, товарно-транспортна накладна не є документом первинного бухгалтерського обліку, що підтверджує обставини придбання та продажу товарно-матеріальних цінностей. Отже, товарно-транспортна накладна призначена для обліку руху товарно-матеріальних цінностей та розрахунків за їх перевезення автомобільним транспортом.

Оскільки транспортною документацією підтверджується операція з надання послуг з перевезення вантажів, а не факт придбання товару, то за наявності документів, що підтверджують фактичне отримання товару і його використання у власній господарській діяльності, неподання такого документа, як товарно-транспортна накладна, не може свідчити про відсутність реальних господарських операцій, а відтак, і не може бути єдиною підставою для позбавлення платника податку права на отримання податкового кредиту з податку на додану вартість.

Така правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 06.02.2018 по справі №816/166/15-а та від 18.11.2019 року по справі №520/11672/18.

Тобто, наявність неналежно оформленої ТТН не може бути підставою для позбавлення цього суб`єкта господарювання згідно з законодавством права на податковий кредит і формування витрат.

Аналогічний висновок містяться в постановах Верховного Суду від 17.04.2018 року по справі №816/1587/17 та від 04.09.2018 по справі № 818/1249/17.

Суд також зазначає, що товаро-транспортна накладна має відповідати встановленим вимогам, зокрема, вимогам Інструкції про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України, затвердженої спільним наказом Мінпаливенерго України, Мінтрансзв`язку, Мінекономіки України, Держспоживстандарту України від 20.05.2008 року №281/171/578/155. Слід мати на увазі, що вимоги вказаної Інструкції є обов`язковими для всіх суб`єктів господарювання (підприємств, установ, організацій та фізичних осіб-підприємців), що займаються хоча б одним з таких видів економічної діяльності, як закупівля, транспортування, зберігання і реалізація нафти і нафтопродуктів на території України.

Досліджені судом копії товарно-транспортних накладних №86 та №87 від 31.05.2019 року, складені на перевезення дизельного палива від ТОВ «ДІННЕР ВАЙС», дійсно не містять ІПН перевізника (як про це зазначили представники контролюючого органу), не містять повної інформації про пункт розвантаження та пункт навантаження, не містять підпису водія, який здійснював транспортування пального.

Водночас, презумпція добросовісності платника податків означає, що подані платником контролюючому органу документи податкової звітності є дійсними, повно та об`єктивно відтворюють господарські операції, що є об`єктом оподаткування та/або фінансові показники яких впливають на податковий обов`язок платника податків, якщо інше не буде доведено контролюючим органом.

Отже, твердження відповідача про наявність певних недоліків у складенні товаросупровідних документів не може бути враховане судом у своїх висновках, оскільки такі недоліки не свідчить про недійсність господарських операцій, так як вказані накладні не є безумовним доказом факту поставки товару і відсутність таких накладних чи оформлення з порушенням Інструкції не може впливати на податковий кредит з податку на додану вартість за умови доведення реальності господарської операції належним чином оформленими документами.

З цього ж приводу суд критично ставиться до посилань податкового органу в акті перевірки на те, що видаткові накладні ТОВ «ДІННЕР ВАЙС» та ТОВ «ГРІН ФОРСЕС» складені із порушенням чинного законодавства, оскільки досліджені в процесі розгляду справи первинні документи за своєю формою та змістом не суперечать вимогам податкового законодавства та мають необхідні обов`язкові реквізити визначені законом.

Зокрема, податковим органом не було наведено суттєвих зауважень до оформлення вказаних первинних документів, які б ставили під сумнів їх реальність чи не давали з`ясувати їх суть під час проведення господарської операції.

Аналогічна правова позиція була викладена Верховним Судом у постанові від 28.04.2021 року по справі №804/7881/15.

Щодо посилання податкового органу на відсутність у позивача фізичних можливостей для здійснення фінансово-господарських операцій у спірний період, то суд зауважує, що в підтвердження цих доводів відповідач не надав належних та допустимих доказів, які б підтверджували ці висновки (акти звірки, звіти форми-1ДФ тощо), та, окрім того, наведені обставини не позбавляють суб`єкта господарювання можливості здійснювати посередницьку діяльність, залучати трудові ресурси інших суб`єктів господарювання для виконання зобов`язань по укладених ним договорах.

Крім того, на спростування такого зауваження відповідача, підприємством було надано наказ №3/293 від 04.07.2019 року про прийняття на посаду головного бухгалтера ОСОБА_1 ; оборотно-сальдову відомість по рахунках №23, №84, №91 за 2019 року, в якій містяться витрати на заробітну плату виробничого персоналу, витрати на охорону труда та страхування. Відомості, зазначені у вищевказаній документації, представником відповідача також за час розгляду справи спростовані не були.

Щодо посилань представника відповідача на неможливість приватного підприємства зберігати дизельне пальне в задекларованих об`ємах, суд зазначає наступне.

Як було встановлено судом за час розгляду справи, позивач орендував резервуари, власниками яких є ТОВ «СП «Злато Таврії», об`ємом 75 куб. м та 25 куб. м, для зберігання в них паливно-мастильних матеріалів, що підтверджується наступною документацією: договорами найму (оренди) резервуару від 01.07.2018 року та актами прийому-передачі резервуарів від 01.07.2018 року (т.2 а.с.147-150)

Згідно пояснень представника позивача (т.2 а.с.140-141), у 2019 року приватне підприємство додатково придбало гнучкі резервуари у ТОВ «Матриця» об`ємом 45 куб.м (2 шт.) та 10 куб.м (1 шт.). Разом з тим, обладнання було придбано без податку на додану вартість, з огляду на що не було сформовано податковий кредит. На підтвердження придбання гнучких резервуарів стороною позивача надано договір купівлі-продажу №7/168 від 04.02.2019 року, акт прийому передачі товару від 04.02.2019 року та платіжне доручення №555 від 01.03.2019 року (т.2 а.с.142-143). Також представник позивача зауважив, що на момент проведення податкової перевірки, приватним підприємством було надано бухгалтерські регістри №104 та №105 на підтвердження факту наявності вищевказаного обладнання.

Тобто, на момент поставки приватному підприємству дизельного палива від контрагентів ємності резервуарів для прийняття вказаного палива було достатньо (т.2 а.с.140-141), що підтверджується наступними розрахунками:

дизпаливо ДТ-Л-К5 сорт С 136 т (придбане у ТОВ «ГРІН ФОРСЕС» та «ТОВ ДІННЕР ВАЙС», доставлено у с. Качкарівка, Бериславський район, Херсонська область, злито у резервуари ємністю 75 куб. м, 25 куб. м та 45 куб. м;

Дизельне пальне 34,35 т (придбане у ТОВ «ДІННЕР ВАЙС»), доставлено у с.Качкарівка, Бериславський район, Херсонська область, злито у резервуар ємністю 55 куб. м.

Отже, аналізуючи вищезазначене, а також враховуючи те, що податковим органом не було спростовано за час розгляду справи вищевказаної інформації, то суд зазначає, що стороною позивача було документально доведено, що у приватного підприємства "Агрофірма "Милівська" була наявна технічна можливість у період травня 2019 року для зберігання тієї кількості палива, яке було поставлено контрагентами позивача для здійснення останнім господарської діяльності.

Щодо посилань податкового органу в акті перевірки на те, що контрагентами позивача не було складено та зареєстровано в електронній формі в ЄРАН акцизних накладних по задокументованій реалізації дизельного палива для ПП «Агрофірма Милівська», що свідчить про відсутність фактичного відвантаження палива, то суд з цього приводу погоджується із твердженням представника позивача, що приватне підприємство «Агрофірма Милівська» може нести відповідальність за достовірність і своєчасність лише самостійного обчислення та внесення відповідних відомостей про податкову звітність, але не може нести відповідальність за порушення контрагентами правил здійснення господарської діяльності та дотримання податкової дисципліни. З цього приводу представник позивача у судових засіданнях звертав увагу на те, що складення та реєстрація відповідних акцизних накладних є виключно обов`язком контрагентів позивача. Крім того представник позивача зазначав, що відповідальність за приймання та складський облік палива, яке постачалось позивачу його контрагентами, несе виключно директор приватного підприємства «Агрофірма «Милівська», відомості про що також надавались уповноваженому представнику податкового органу при проведенні документальної виїзної перевірки, що також не було спростовано стороною відповідача за час розгляду даної справи.

Суд також зазначає, що підставою для донарахування платнику податку грошових зобов`язань може слугувати лише встановлення факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними платниками податків (постачальниками) з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками товару у ланцюгу постачання від виконання податкових зобов`язань.

Суд зауважує, що оскільки податкове законодавство не ставить у залежність податковий облік (стан) певного платника податку-покупця від дотримання його контрагентом податкової дисципліни та правильності ведення ним податкового або бухгалтерського обліку, то у разі підтвердження факту отримання послуг, платник не може відповідати за порушення, допущені виконавцем, якщо не буде доведено його безпосередню участь у зловживанні цієї особи.

Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 20.02.2018 року по справі №813/4931/13-а, від 06.02.2018 року по справі № 802/4940/14, від 25.11.2022 року по справі № 820/2176/16.

Суд також критично ставиться до посилань податкового органу на те, що приватне підприємство під час перевірки не надало паспорту на ПММ та сертифікатів якості пального, оскільки сертифікати, паспорти на продукцію, або інші документи, що підтверджують якість і безпеку товару не є документами, які впливають на визначення об`єкта оподаткування. Відтак відсутність у платника податків сертифікатів якості та сертифікатів походження товару за наявності доказів фактичного отримання товару та його використання в господарській діяльності не може позбавляти такого платника права на формування податкового кредиту за відповідними господарськими операціями. Податкове законодавство не пов`язує таке право з наявністю у платника податку сертифікатів якості й сертифікатів походження товару.

З огляду на зазначене суд доходить висновку, що відсутність у позивача відповідних сертифікатів якості на пальне не може свідчити про порушення позивачем податкового законодавства та штучного формування витрат та податкового кредиту.

Крім того, суд звертає увагу на правовий висновок, сформований Верховним Судом у постанові від 31.05.2024 року по справі №826/6698/16, що відсутність сертифікатів походження паливно мастильних матеріалів не може свідчити про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов`язаннях платника податків у зв`язку з його господарською діяльністю мали місце.

Щодо посилань податкового органу на те, що за даними обліку інформаційної підсистеми «ГАРПУН» інформаційного порталу Національної поліції України не було підтверджено факту транспортування контрагентами позивача дизельного палива транспортом, зазначеним в ТТН, суд зазначає наступне.

Під час судового розгляду даної справи представники відповідача посилались на те, що на запит контролюючого органу від 01.06.2021 року отримано засобами електронного зв`язку від ГУ НП інформацію про те, що за даними обліку інформаційної підсистеми «ГАРПУН» інформаційного порталу Національної поліції України щодо пересування транспортних засобів та причепів по території України за травень 2019 не встановлено руху за маршрутом з Києва та по території Херсонської області щодо автомобілів з причепами, вказаними в ТТН, а саме: MAN AC 3630 BT, причіп НОМЕР_1 , РЕНО НОМЕР_2 , причіп НОМЕР_3 .

У той же час, сторона відповідача не надала до суду записи з інформаційної підсистеми «ГАРПУН» інформаційного порталу Національної поліції України, на які посилалась і у відзиві та у судових засіданнях.

Також суд враховує той факт, що податковий орган надсилав відповідний запит до Головного управління Національної поліції в м. Києві щодо інформації відносно пересування вищевказаних транспортних засобів по території України за період травня 2019 року, водночас відповіді Головне управління Національної поліції в м. Києві не надало.

За ч.1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Враховуючи той факт, що стороною відповідача не надано відповідних доказів того, що транспортні засоби та причепи, зазначені у досліджених судом раніше ТТН, не рухались за маршрутом з Києва та по території Херсонської області у травні 2019 року, а також враховуючи, що сторона відповідача не може підтвердити іншими доказами заявлені твердження, то суд не враховує такі зауваження податкового органу в якості належних обґрунтувань правомірності оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Отже, судом під час розгляду справи встановлено, що наданні позивачем до суду копії первинних документів за своїм змістом засвідчують факти здійснення господарських операцій за укладеними договорами. Крім того, такі первинні документи оформлені у відповідності до приписів чинного законодавства, відповідають вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та не містять недоліків, які би вказували на їх дефектність.

На підставі вищезазначеного, враховуючи надання позивачем до суду всіх первинних документів, що стосуються господарських операцій за участі його контрагентів на підтвердження реального вчинення цих операцій на досягнення позивачем законної мети здійснення господарської діяльності, а саме - отримання прибутку, та не спростування цих доводів та письмових доказів відповідачем, суд доходить висновку про правомірність формування позивачем податкового кредиту з ПДВ на підставі зазначених документів.

Згідно ст.90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Згідно з ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За таких обставин суд зазначає, що відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів того, що фінансово-господарські операції між позивачем та його контрагентами не були спрямовані на настання реальних наслідків фінансово-господарської діяльності, а також доказів того, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин справи, на підставі та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а тому позовні вимоги приватного підприємства "Агрофірма "Милівська" про визнання протиправним податкового повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі від 11.08.2021 року №00118770722 та його скасування є такими, що підлягають задоволенню.

Щодо розподілу судових витрат суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивачем до позовної заяви було додано платіжне доручення №2969 від 28.10.2021 року про сплату судового збору за подання адміністративного позову майнового характеру у загальній сумі 21 533,96 грн. (т. 1 а.с. 8).

На підставі вищезазначеного, враховуючи наявність підстав для задоволення позовної заяви приватного підприємства "Агрофірма "Милівська" у повному обсязі, суд вважає необхідним стягнути на користь позивача суму сплаченого ним судового збору у розмірі 21 533,96 грн. з Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі.

Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Керуючись вимогами ст.ст. 2, 6-11, 12, 77, 90, 192-194, 241-246, 251, 255, 293-295 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ :

Адміністративний позов приватного підприємства "Агрофірма "Милівська" (54058, м. Миколаїв, вул. Озерна, 9, каб.5) до Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі (73022, м. Херсон, просп. Незалежності, 75) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі №00118770722 від 11.08.2021 року.

Стягнути з Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м.Севастополі за рахунок його бюджетних асигнувань на користь приватного підприємства "Агрофірма "Милівська" суму сплаченого позивачем судового збору за подання адміністративного позову у розмірі 21 533,96 грн.

Рішення суду може бути оскаржене до П`ятого апеляційного адміністративного суду в порядку та строки, встановлені статтями 293, 295 та пп.15.5 п.15 ч.1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України.

Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, встановлені ст. 255 КАС України.

Суддя О.В. Білостоцький