Постанова

від 04.07.2024 по справі 520/32520/23

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 липня 2024 р. Справа № 520/32520/23Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Подобайло З.Г.,

Суддів: Ральченка І.М. , Чалого І.С. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою 2-го територіального вузла урядового зв`язку Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 17.05.2024, головуючий суддя І інстанції: Супрун Ю.О., повний текст складено 17.05.24 по справі № 520/32520/23

за позовом ОСОБА_1

до 2-го територіального вузла урядового зв`язку Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України

про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії

ВСТАНОВИВ

ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до 2-го територіального вузла урядового зв`язку Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, в якому просить суд: визнати протиправною бездіяльність 2-го територіального вузлу урядового зв`язку Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України щодо не проведення нарахування та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення з 01.02.2020 року по 24.03.2023 року, одноразової грошової допомоги, передбаченої ч.2 ст.15 Закону №2011-XII у зв`язку із звільненням з військової служби в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби на день звільнення, грошової компенсації за невикористані дні щорічної оплачуваної відпустки (80 календарних днів) за 2022-2023 роки, грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки для учасників бойових дій (126 кал. днів) за період з 2015 по 2023 рік, з визначенням посадового окладу та окладу за військове звання шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 01 січня відповідного календарного року, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» (2102,00 грн), Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» (2270,00 грн), Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» (2481,00 грн), Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» (2684,00 грн), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 7, 14, 15 до постанови Кабінету Міністрів №704 від 30.08.2017 року; зобов`язати 2-й територіальний вузол урядового зв`язку Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 грошове забезпечення з 01.02.2020 року по 24.03.2023 року з визначенням посадового окладу та окладу за військове звання шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 01 січня відповідного календарного року, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» (2102,00 грн), Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» (2270,00 грн), Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» (2481,00 грн), Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» (2684,00 грн), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 7, 14, 15 до постанови Кабінету Міністрів №704 від 30.08.2017 року з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів як для військовослужбовців; зобов`язати 2-й територіальний вузол урядового зв`язку Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, передбаченої ч.2 ст.15 Закону №2011-XII у зв`язку із звільненням з військової служби в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби на день звільнення, грошової компенсації за невикористані дні щорічної оплачуваної відпустки (80 календарних днів) за 2022-2023 роки, грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки для учасників бойових дій (126 кал. днів) за період з 2015 по 2023 рік, з визначенням посадового окладу та окладу за військове звання шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 01 січня 2023 року, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» (2684,00 грн) на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 7, 14, 15 до постанови Кабінету Міністрів №704 від 30.08.2017 року з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів як для військовослужбовців.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 17.05.2024 року позовну заяву ОСОБА_1 задоволено. Визнано протиправною бездіяльність 2-го територіального вузлу урядового зв`язку Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України щодо не проведення нарахування та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення з 01.02.2020 року по 24.03.2023 року, одноразової грошової допомоги, передбаченої ч.2 ст.15 Закону №2011-XII у зв`язку із звільненням з військової служби в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби на день звільнення, грошової компенсації за невикористані дні щорічної оплачуваної відпустки (80 календарних днів) за 2022-2023 роки, грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки для учасників бойових дій (126 кал. днів) за період з 2015 по 2023 рік, з визначенням посадового окладу та окладу за військове звання шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 01 січня відповідного календарного року, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» (2102,00 грн), Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» (2270,00 грн), Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» (2481,00 грн), Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» (2684,00 грн), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14 до постанови Кабінету Міністрів №704 від 30.08.2017 року. Зобов`язано 2-й територіальний вузол урядового зв`язку Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення з 01.02.2020 року по 24.03.2023 року з визначенням посадового окладу та окладу за військове звання шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 01 січня відповідного календарного року, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» (2102,00 грн), Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» (2270,00 грн), Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» (2481,00 грн), Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» (2684,00 грн), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14 до постанови Кабінету Міністрів №704 від 30.08.2017 року з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів як для військовослужбовців. Зобов`язано 2-й територіальний вузол урядового зв`язку Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, передбаченої ч.2 ст.15 Закону №2011-XII, у зв`язку із звільненням з військової служби в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби на день звільнення, грошової компенсації за невикористані дні щорічної оплачуваної відпустки (80 календарних днів) за 2022-2023 роки, грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки для учасників бойових дій (126 кал. днів) за період з 2015 по 2023 рік, з визначенням посадового окладу та окладу за військове звання шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 01 січня 2023 року, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» (2684,00 грн) на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14 до постанови Кабінету Міністрів №704 від 30.08.2017 року з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів як для військовослужбовців.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, 2-й територіальний вузол урядового зв`язку Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 17.05.2024 року та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовим званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, є розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 01 січня 2018 року. Вказує, що позивачем не надано належних та допустимих доказів того, що відбулись зміни розміру його посадового окладу та окладу за військове звання, як обов`язкової передумови для виникнення у відповідача обов`язку здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення. Звертає увагу, що Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» від 03.11.2022 №2710-ІХ зупинено на 2023 рік дію Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" від 03.07.1991 №1282-ХІІ. Тобто у 2023 році зупиняється обов`язок індексації грошового забезпечення. Наголошує, що судом першої інстанції порушено норми матеріального права, які визначені постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 року №481, наказом Адміністрації Держспецзв`язку №180 та наказом Адміністрації Держспецзв`язку №119. Вказує на пропуск позивачем строку звернення до суду з адміністративним позовом. Зауважує, що при прийнятті рішення судом не враховано постанову Верховного Суду від 12.04.2023 року у справі №380/14933/22, яка підлягає обов`язковому врахуванню відповідно до ч.5 ст.242 КАС України, що призвело до порушення норм процесуального права.

ОСОБА_1 подав до суду відзив на апеляційну скаргу відповідача, вважає доводи та обґрунтування апеляційної скарги помилковими та безпідставними, рішення суду першої інстанції вважає законним та обґрунтованим, просить суд апеляційної інстанції апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Харківського окружного адміністративного суду від 17.05.2024 року без змін. Зазначає, що поважність причин пропуску процесуального строку на звернення до суду з позовом досліджувалась в суді першої інстанції за результатами розгляду клопотання відповідача про залишення позову без розгляду та заяви позивача про поновлення процесуального строку. Вказує, що судом першої інстанції об`єктивно та в повному обсязі досліджено надані докази сторонами та прийнято справедливе процесуальне рішення, оформлене ухвалою від 15.01.2024 року по справі, якою поновлено пропущений процесуальний строк для звернення до суду, визнавши поважними причини його пропуску. Стверджує про протиправність дій відповідача щодо не нарахування та не виплати позивачу грошового забезпечення з 01.02.2020 року по 24.03.2023 року, одноразової грошової допомоги, передбаченої ч.2 ст.15 Закону №2011-XII у зв`язку із звільненням з військової служби в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби на день звільнення, грошової компенсації за невикористані дні щорічної оплачуваної відпустки (80 календарних днів) за 2022-2023 роки, грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки для учасників бойових дій (126 кал. днів) за період з 2015 по 2023 рік, з визначенням посадового окладу та окладу за військове звання шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 01 січня відповідного календарного року.

2-й територіальний вузол урядового зв`язку Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України подав до суду пояснення на відзив позивача на апеляційну скаргу, в яких зазначає, що з моменту прийняття наказу Адміністрації Держспецзв`язку №119 до внесення змін наказом Адміністрації Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації №535 від 20.06.2023 (набрання чинності - 08 серпня 2023 року) пункт 2 був викладений у наступній редакції: «2. Посадові оклади військовослужбовцям Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України встановлювати у розмірах, визначених відповідно до Схеми тарифних розрядів за посадами осіб офіцерського складу Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України та Схеми тарифних розрядів за посадами осіб рядового складу, сержантського і старшинського складу Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, затверджених цим наказом, шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно із Тарифною сіткою розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, затвердженою цим наказом». Звертає увагу, що з 08 серпня 2023 року зазначений пункту викладений: «які розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні, та визначати шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт». Вважає, що ОСОБА_1 нараховувалось грошове забезпечення з урахуванням всіх його видів та здійснювався розрахунок з ним під час звільнення.

Відповідно до ч.1 ст.308, п.3 ч.1 ст.311 КАС України справа розглянута в межах доводів апеляційної скарги, в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 проходив військову службу у 2-му ТВУЗ Держспецзв`язку.

Наказом Голови Держспецзв`язку від 05.01.2023 року № 2-ос ОСОБА_1 зараховано у розпорядження начальника 2 ТВУЗ Держспецзв`язку (визначення тимчасового службового стану, як такого, що тимчасово виконує обов`язки військової служби без призначення на посади).

Наказом начальника 2 ТВУЗ Держспецзв`язку від 23.03.2023 року №48-ос звільнено ОСОБА_1 , який перебував у розпорядженні начальника територіального вузла за п.3 (за станом здоров`я) ч.5 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» та п.144 Положення про проходження військової служби (навчання) військовослужбовцями Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, затвердженого Указом Президента України від 31.07.2015 року №463. Цим же наказом його виключено зі списків особового складу з 24.03.2023 року.

При звільненні позивачу виплачена компенсація за 45 невикористаних днів щорічної основної відпустки за 2022 рік, 35 невикористаних днів щорічної основної відпустки за 2023 рік, грошова компенсація за 14 днів невикористаних днів додаткових відпусток учаснику бойових дій за період 2015-2023 роки, одноразова грошова допомога в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби (24 роки) та компенсація вартості за неотримане речове майно за постановою КМУ №178 від 16.03.2016 року, що підтверджується наказом від 23.03.2023 року №48-ос та не заперечується сторонами по справі.

За викладеними у позовній заяві твердженнями позивача, що також не заперечується відповідачем, виплачені суми грошового забезпечення з 01.02.2020 року по 24.03.2023 року, одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби, грошової компенсації за невикористані дні щорічної оплачуваної відпустки (80 календарних днів) за 2022-2023 роки, грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки для учасників бойових дій (126 кал. днів) за період з 2015 по 2023 рік, розраховувались, виходячи із розмірів посадового окладу та окладу за військове (спеціальне) звання шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018 року.

03.10.2023 року позивач звернувся до начальника 2 ТВУЗ Держспецзв`язку із заявою про проведення перерахунку його грошового забезпечення з 01.02.2020 року по 24.03.2023 року із обчислення посадового окладу та окладу за військове звання включно шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік», Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік», на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 7, 14, 15 до постанови Кабінету Міністрів №704 від 30.08.2017 року.

05.10.2023 року позивач отримав лист 2-го ТВУЗ Держспецзв`язку № 53/09-1330 від 04.10.2023 року, в якому зазначено про відсутність підстав для перерахунку грошового забезпечення за вказаний період, виходячи з відповідного показника прожиткового мінімуму для працездатної особи, оскільки додаткові розпорядження враховувати відповідні коефіцієнти множення при нарахуванні грошового забезпечення від забезпечуючих фінансових органів не надходило. Відсутність нормативно-правової бази для корегування (перерахунку) грошового забезпечення позбавляє можливості провести перерахунок грошового забезпечення позивача за період з 01.02.2020 року по 23.03.2023 року.

05.10.2023 року позивач звернувся до начальника 2 ТВУЗ Держспецзв`язку із заявою про проведення перерахунку компенсації за 80 невикористаних днів щорічної основної відпустки за 2022 рік та за 2023 рік, грошову компенсацію за 14 днів невикористаних днів додаткових відпусток учаснику бойових дій за період 2015-2023 роки (126 календ днів), одноразову грошову допомогу в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби (24 роки) із обчислення посадового окладу та окладу за військове звання включно шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2023 року, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік», на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 7, 14, 15 до постанови Кабінету Міністрів №704 від 30.08.2017 року.

06.10.2023 року позивач отримав лист 2-го ТВУЗ Держспецзв`язку № 53/09-1338 від 05.10.2023 року, в якому зазначено про відсутність підстав для перерахунку зазначених в заяві виплат за вказаний період, виходячи з відповідного показника прожиткового мінімуму для працездатної особи, оскільки додаткові розпорядження враховувати відповідні коефіцієнти множення при нарахуванні грошового забезпечення від забезпечуючих фінансових органів не надходило. Відсутність нормативно-правової бази для корегування (перерахунку) грошового забезпечення позбавляє можливості провести перерахунок компенсаційних виплат при звільненні.

Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо виплати спірних виплат без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2020, 01.01.2021, 01.01.2022, 01.01.2023 відповідно, позивач звернувся до суду із даним позовом.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідачем протиправно не проведено позивачу нарахування та виплату грошового забезпечення з 01.02.2020 року по 24.03.2023 року, одноразової грошової допомоги, передбаченої ч.2 ст.15 Закону №2011-XII у зв`язку із звільненням з військової служби в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби на день звільнення, грошової компенсації за невикористані дні щорічної оплачуваної відпустки (80 календарних днів) за 2022-2023 роки, грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки для учасників бойових дій (126 кал. днів) за період з 2015 по 2023 рік, з визначенням посадового окладу та окладу за військове звання шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 01 січня відповідного календарного року, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» (2102,00 грн), Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» (2270,00 грн), Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» (2481,00 грн), Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» (2684,00 грн), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14 до постанови Кабінету Міністрів №704 від 30.08.2017 року.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позову, з огляду на наступне.

Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною четвертою статті 9 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей передбачено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Постановою Кабінету Міністрів України №704 від 30 серпня 2017 р. (далі по тексту - Постанова №704) встановлено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.

Так, п.2 Постанови №704 установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Додатком 1 до Постанови № 704 визначено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.

Пунктом 4 Постанови № 704 (в первинній редакції на дату прийняття) встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Додатки 1, 12, 13, 14 до Постанови № 704 містять примітки, відповідно до яких посадові оклади за розрядами тарифної сітки та оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.

На момент набрання чинності постановою № 704 (01.03.2018) п. 4 було викладено в редакції змін, викладених згідно із п. 6 постанови № 103, а саме: 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.

Тобто, станом на 01.03.2018 п. 4 постанови №704 визначав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу використовується такий показник як розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб".

Отже, з 29.01.2020 року є нечинною редакція пункту 4 Постанови №704 в редакції Постанови №103, та застосовується первісна редакція пункту 4, а саме: "4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14".

Суд апеляційної інстанції вказує, що при вирішенні питання щодо можливості застосування мінімальної заробітної плати, як розрахункової величини при обрахунку посадового окладу, необхідно врахувати, те що пунктом 3 розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" №1774-VIII, який набрав чинності 01 січня 2017 року, встановлено, що після набрання чинності цим Законом мінімальна заробітна плата не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.

Приписи пункту 3 розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону України №1774-VIII були чинними, як на дату прийняття постанови Кабінету Міністрів України №704, так і станом після 29.01.2020 та неконституційними не визнавалися.

У цій справі спір виник стосовно не проведення нарахування та виплати позивачу грошового забезпечення з 01.02.2020 року по 24.03.2023 року, одноразової грошової допомоги, передбаченої ч.2 ст.15 Закону №2011-XII у зв`язку із звільненням з військової служби в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби на день звільнення, грошової компенсації за невикористані дні щорічної оплачуваної відпустки (80 календарних днів) за 2022-2023 роки, грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки для учасників бойових дій (126 кал. днів) за період з 2015 по 2023 рік, з визначенням посадового окладу та окладу за військове звання шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 01 січня відповідного календарного року, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» (2102,00 грн), Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» (2270,00 грн), Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» (2481,00 грн), Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» (2684,00 грн), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14 до постанови Кабінету Міністрів №704 від 30.08.2017 року.

Приписами Закону України від 05.10.2000 №2017-III "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" (далі по тексту - Закон №2017-III) врегульовано правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій.

Згідно зі ст.1 Закону №2017-ІІІ, державні соціальні стандарти - це встановлені законами, іншими нормативно-правовими актами соціальні норми і нормативи або їх комплекс, на базі яких визначаються рівні основних державних соціальних гарантій.

Відповідно до ст.6 Закону №2017-ІІІ, базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового, соціально-культурного обслуговування, охорони здоров`я та освіти.

Прожитковий мінімум щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік.

Згідно із ч.2 ст.92 Конституції України виключно законами України встановлюються Державний бюджет України і бюджетна система України та порядок встановлення державних стандартів.

Разом з цим, Кабінет Міністрів України не уповноважений та не вправі установлювати розрахункову величину для визначення посадових окладів із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який не відповідає нормативно-правовому акту вищої юридичної сили.

Відповідно до п.8 Прикінцевих положень Закону України від 23.11.2018 №2629-VIII Про Державний бюджет України на 2019 рік було установлено, що у 2019 році для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів як розрахункова величина застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 1 січня 2018 року.

У свою чергу, Закони №294-IX, №1082-IX, №1928-IX та №2710-IX таких застережень щодо застосування як розрахункової величини для визначення, зокрема грошового забезпечення, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня 2018 року, на 2020 - 2023 роки відповідно, не містили.

Колегія суддів зазначає, що положення п.4 Постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів, розрахованих згідно з постановою №704, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року до 01.01.2020 - набрання чинності Законом №294-ХІ не входили в суперечність із актом вищої юридичної сили.

Юридична природа соціальних виплат, у тому числі пенсій, розглядається не лише з позицій права власності, але й пов`язує з ними принцип захисту законних очікувань (reasonable expectations) та принцип правової визначеності (legal certainty), що є невід`ємними елементами правової держави та принципу верховенства права.

Враховуючи те, що положення п.4 Постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений законодавцем на відповідний рік, у тому числі для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів, до спірних правовідносин підлягає застосуванню п.4 Постанови №704 в частині, що не суперечить нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу - у 2020 році Закону №294-IX, у 2021 році - Закону №1082-ІХ, у 2022 році - Закону №1928, у 2023 році - Закону №2710-IX, із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік)".

У постанові від 02.08.2022 у справі № 440/6017/21 Верховний Суд дійшов висновку, що встановлене положеннями пункту 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №1774-VІІІ обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з постановою №704 жодним чином не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величною є прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року. Розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосований з іншою метою - для визначення мінімальної величини, яка враховується, як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням.

Отже, з 29.01.2020 року, а саме, з дня набрання чинності постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 року по справі №826/6453/18, у позивача виникли правові підстави для перерахунку грошового забезпечення виходячи із розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначити шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що у період з 01.02.2020 по 31.12.2020 грошове забезпечення позивача має обчислюватися із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2020 за Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік"; у період з 01.01.2021 по 31.12.2021 із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2021 за Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік"; у період з 01.01.2022 по 31.12.2022 із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2022 р. за Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік"; у період з 01.01.2023 по 24.03.2023 із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2023 р. за Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік".

Доказів нарахування позивачу спірних виплат із обчисленням посадового окладу та окладу за військове звання включно шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року, встановленого Законом, на відповідний тарифний коефіцієнт, матеріали справи не містять.

Отже, грошове забезпечення позивача з 01.02.2020 року по 24.03.2023 року має бути перераховане у сторону збільшення із обчисленням посадового окладу та окладу за військове звання включно шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року, встановленого Законом, на відповідний тарифний коефіцієнт.

Оскільки при звільненні позивачу здійснено нарахування та виплата одноразової грошової допомоги, передбаченої ч.2 ст.15 Закону №2011-XII у зв`язку із звільненням з військової служби в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби на день звільнення, грошової компенсації за невикористані дні щорічної оплачуваної відпустки (80 календарних днів) за 2022-2023 роки, грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки для учасників бойових дій (126 кал. днів) за період з 2015-2023 роки, які розраховуються з грошового забезпечення станом на день звільнення, то вказані виплати також підлягають перерахунку.

Надаючи правову оцінку доводам апеляційної скарги про те, що після 01.01.2018 року не було прийнято Кабінетом Міністрів України жодної постанови про підвищення/зміну розмірів грошового забезпечення, відповідно судом першої інстанції не повністю з`ясовані обставини, що мають значення для справи, судом неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права, що у свою чергу призвело до неправильного вирішення справи по суті, колегія суддів зазначає, що такі доводи скарги є необґрунтованими та такими, що суперечать наведеним вище висновкам суду, оскільки, як вже зазначалося вище в січні 2020 року відбулось підвищення грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців (через збільшення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб на відповідний рік). Вказане підвищення відбулося на підставі п.4 Постанови № 704 (в первісній її редакції).

Щодо посилань відповідача на постанову Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 року №481 «Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 р. № 103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. № 704», якою було внесено зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. №704 Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб та викладено абзац перший в такій редакції: «4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14», колегія суддів зазначає, що вказана постанова набрала чинності 20.05.2023 року, однак, спірним періодом у даній справі є період з 01.02.2020 року по 24.03.2023 року.

Отже, постанова Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 року №481 «Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 р. № 103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. №704» не охоплює позовний період у даній справі, а тому суд не приймає до уваги вказані посилання відповідача.

Посилання скаржника на те, що Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» від 03.11.2022 №2710-ІХ зупинено на 2023 рік дію Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" від 03.07.1991 №1282-ХІІ, колегія суддів вважає такими, що не впливають на спірні правовідносини, оскільки у даній справі спір виник стосовно не проведення нарахування та виплати позивачу грошового забезпечення, одноразової грошової допомоги при звільненні, грошової компенсації за невикористані дні щорічної та додаткової оплачуваної відпустки, з визначенням посадового окладу та окладу за військове звання шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 01 січня відповідного календарного року, а не щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення.

Стосовно доводів відповідача щодо пропуску позивачем строку звернення до суду з адміністративним позовом, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст.122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Згідно з ч.ч. 3, 5 ст.122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Натомість, ч.2 ст.233 КЗпП України (в редакції до 19.07.2022 року) встановлено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Законом №2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції: «Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».

Отже, до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 19.01.2023 року у справі №460/17052/21, від 25.04.2023 року у справі № 380/15245/22, від 17.08.2023 року у справі 380/14039/22, які в силу ч.5 ст.242 КАС України є обов`язковими для врахування при розгляді даної справи.

Водночас, відповідно до пункту першого глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2023 року №383 «Про внесення змін до розпорядження Кабінету Міністрів України від 25.03.2020 №338 і постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 №1236» дію карантину через COVID-19 продовжено до 30.06.2023 року.

Отже, карантин в Україні, пов`язаний з COVID-19, діяв з 12.03.2020 року (постанова Уряду від 11.03.2020 року № 211) та закінчився 30.06.2023 року (постанова Уряду від 27.06.2023 року №651).

Оскільки постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 року №1236 дію карантину через COVID-19 продовжено до 30.06.2023 року та після цього карантинні обмеження не продовжувалися та були скасовані в Україні 30.06.2023 року, позивач протягом трьох місяців з цієї дати мав право на звернення до суду із позовом в цій справі.

Таким чином, з урахуванням наведеного, обчислення тримісячного строку для звернення до суду починається наступного дня після припинення дії карантину, а саме: з 01 липня 2023 і завершується 01 жовтня 2023 року.

За матеріалами справи, оскаржуючи протиправну бездіяльність відповідача щодо не проведення нарахування та не виплату грошового забезпечення з 01.02.2020 року по 24.03.2023 року в належному розмірі, позивач звернувся до суду 14.11.2023 року, що підтверджується штампом Харківського окружного адміністративного суду, тобто з порушенням тримісячного строку звернення до суду.

У відповідності до ч.1 ст.121 КАС України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Заява позивача про поновлення строку звернення до суду вмотивована тим, що позивача 23.03.2023 звільнили з військової служби за станом здоров`я. Документи, які отримав позивач на момент звільнення не містили інформацію про визначення розміру посадового окладу та окладу за військове звання. Позивач зазначає, що відповідач відмовлявся видати довідку про розмір та складові грошового забезпечення за спірний період, про що міститься інформація у відповідях на звернення від 04.10.2023 та від 05.10.2023. Вказує, що 24.05.2023 - 02.06.2023, з причин чергового погіршення стану здоров`я, позивач перебував на госпіталізації в Національному інституту терапії ім. Т.Л. Малої НАМН України, що підтверджено випискою №356 із медичної картки стаціонарного хворого №ІХ-2305241971 від 02.06.2023 року. З червня - початок липня 2023 року позивач проходив медичну комісію для подання документів до МСЕК. 04.07.2023 - 18.07.2023 проходило оформлення документів в МСЕК та призначення 3 групи інвалідності. Позивач також посилається, що має літніх та хворих батьків, які мешкають в Одеській області та потребують стороннього догляду. Зауважує, що вищезазначені обставини за наявними хворобами позивача обумовили тривалий період відновлення стану здоров`я, адже йому категорично заборонялись емоційно-психологічні напруги, щоб уникнути ще більшого загострення стенокардії ІІІ ФК та гіпертонічної хвороби ІІІ ст. Звертає увагу, що в середині вересня стан здоров`я після тривалого та постійного прийому призначених ліків дозволив позивачу звернутися до фахівців у сфері права та вчиняти дії для поновлення свого порушеного права. 16.09.2023 був оформлений договір з адвокатом для надання юридичної допомоги по справі та надалі підготовлені звернення на адресу відповідача по справі від 04.10.2023 року та 05.10.2023 року, які подані з метою вирішити спірне питання в досудовому порядку або використання відмови як доказів по справі щодо протиправності відповідача. Після збору та аналізу всіх доказів по справі з урахуванням кількості робочих днів та мінімально необхідного часу для складання позовної заяви, документи були подані до суду. Вважає, що наявні правові підстави для поновлення строку звернення до суду.

Оцінюючи поважність підстав несвоєчасного звернення до суду, колегія суддів зазначає, що встановлення строків звернення до суду законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених КАС України, певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків.

Обмеження строку звернення до суду шляхом встановлення відповідних процесуальних строків, не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя (Рішення Конституційного Суду України від 13 грудня 2011 року № 17-рп/2011). Такі обмеження направлені на досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулюють учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків та поважати права та інтереси інших учасників правовідносин.

Верховний Суд неодноразово вказував (зокрема, у постановах від 15.04.2020 року у справі №15/2973/18, від 22.04.2020 року у справі №811/1664/18), що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства.

Чітко визначені та однакові для всіх учасників справи строки звернення до суду, здійснення інших процесуальних дій є гарантією забезпечення рівності сторін та інших учасників справи. А для цього має бути також виконано умову щодо недопустимості безпідставного та необмеженого поновлення судами пропущеного строку.

Статтею 44 КАС України передбачено обов`язок учасників справи добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов`язки, зокрема виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки, а також виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом.

Наведеними положеннями КАС України окреслено характер процесуальної поведінки, який зобов`язує учасників справи діяти сумлінно, тобто проявляти добросовісне ставлення до наявних у них прав і здійснювати їх реалізацію таким чином, щоб забезпечити неухильне та своєчасне (без суттєвих затримок та зайвих зволікань) виконання своїх обов`язків, встановлених законом або судом, зокрема щодо дотримання строку звернення до суду.

Колегія суддів звертає увагу й на висновки Великої Палати Верховного Суду у питанні поновлення строків (від 28 липня 2022 року у справі №9901/611/19), за якими поважними причинами пропуску строку звернення до суду визнаються лише ті обставини, які були об`єктивно непереборними, тобто не залежали від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 жовтня 2020 року у справі №9901/32/20 дійшла висновку, що інакшого способу визначити, які причини належить віднести до поважних, ніж через зовнішню оцінку (кваліфікацію) змісту конкретних обставин, хронологію та послідовність дій суб`єкта правовідносин перед зверненням до суду за захистом свого права, немає. Під таку оцінку мають потрапляти певні явища, фактори та їх юридична природа; тривалість строку, який пропущений; те, чи могли і яким чином певні фактори завадити вчасно звернутися до суду, чи перебувають вони у причинному зв`язку із пропуском строку звернення до суду; яка була поведінка суб`єкта звернення протягом цього строку; які дії він вчиняв, і чи пов`язані вони з готуванням до звернення до суду тощо.

Колегія суддів зазначає, що причина пропуску строку може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об`єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.

Отже, поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом. У свою чергу, поважною може бути визнано причину, яка носить об`єктивний характер, та з обставин незалежних від сторони унеможливила звернення до суду з адміністративним позовом.

Також суд апеляційної інстанції зазначає, що при застосуванні процесуальних норм необхідно уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до нівелювання процесуальних вимог, встановлених законом. Надмірний формалізм у трактуванні процесуального законодавства визнається неправомірним обмеженням права на доступ до суду як елемента права на справедливий суд згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Аналогічний висновок щодо застосування норм процесуального права, викладений в постановах Верховного Суду в постановах від 21.05.2021 у справі №1.380.2019.006107, від 22.07.2021 у справі №340/141/21, від 16.09.2021 у справі №240/10995/20 та від 12.09.2022 у справі № 120/16601/21-а.

Постановою Великої Палати Верховного Суду від 05.12.2018 в справі №П/9901/736/18 встановлено, що згідно із практикою Європейського суду з прав людини, реалізуючи положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, необхідно уникати надто формального ставлення до передбачених законом вимог, оскільки доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним. Надмірний формалізм при вирішенні питання щодо прийняття скарги є порушенням права на справедливий судовий захист.

Крім цього, у низці рішень Європейського суду з прав людини, юрисдикцією якого в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено, що право на справедливий судовий розгляд може бути обмежено державою, лише якщо це обмеження не завдає шкоди самій суті права.

У справі Bellet v. France Європейський Суд з прав людини зазначив, що стаття 6 параграфу 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданих національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.

Проаналізувавши доводи, зазначені у заяві про поновлення строку на звернення до суду, зокрема, щодо погіршення стану здоров`я позивача та відмови відповідача видати довідку про розмір та складові грошового забезпечення за спірний період, про що міститься інформація у відповідях на звернення від 04.10.2023 та від 05.10.2023, продемонстрованість добросовісного ставлення до реалізації права на звернення з адміністративним позовом, враховуючи те, що пропущений процесуальний строк є не значним, направленість дій позивача, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, про наявність підстав для задоволення заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду та поновлення строку звернення до суду з даною позовною заявою.

За цим, колегія суддів відхиляє за необґрунтованістю посилання відповідача про наявність підстав для залишення позову без розгляду у зв`язку з пропуском позивачем строку звернення до суду з адміністративним позовом.

Інші доводи і заперечення сторін, з урахуванням наведеного, на висновки суду апеляційної інстанції не впливають.

Таким чином, переглянувши рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги відповідача, колегія суддів дійшла висновку, що при прийнятті рішення, суд першої інстанції дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального права.

Наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.

Згідно зі ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).

Частиною 1 ст. 315 КАС України визначено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Під час апеляційного провадження, колегія суду не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції.

Доводи апеляційної скарги не містять належних та обґрунтованих міркувань, які б спростовували висновки суду першої інстанції. В апеляційній скарзі також не наведено інших міркувань, які б не були предметом перевірки судом першої інстанції та щодо яких не наведено мотивів відхилення наведених аргументів.

Таким чином, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийняте на підставі з`ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, та ухваленим з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Враховуючи те, що справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України.

Керуючись ст.ст. 311, 315, 316, 321, 325, 327, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ

Апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 17.05.2024 по справі № 520/32520/23 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України.

Головуючий суддя (підпис)З.Г. Подобайло Судді(підпис) (підпис) І.М. Ральченко І.С. Чалий