Рішення

від 03.07.2024 по справі 396/223/24

НОВОУКРАЇНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КІРОВОГРАДСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 396/223/24

Провадження № 2/396/215/24

РІШЕННЯ

Іменем України

03.07.2024 року м. Новоукраїнка

Новоукраїнський районний суд Кіровоградської області в складі:

головуючого судді Русіної А.А.,

за участю секретаря судового засідання Запорожець В.М.,

позивача ОСОБА_1

представника позивачів адвоката Пузир В.О.

представника відповідача адвоката Долгоєр В.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Новоукраїнка в порядку загального позовного провадження, об`єднану цивільну справу № 396/223/24 за позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення коштів,-

ВСТАНОВИВ:

Представник позивачів адвокат Боруш А.О. звернувся до суду з позовом до відповідача ОСОБА_3 про стягнення безпідставно набутих грошових коштів та просив стягнути з нього на користь позивачів ОСОБА_2 та ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 580400,00 грн, а також понесені судові витрати.

Вимоги обгрунтовує тим, що ОСОБА_3 отримано у позивачів грошові кошти у загальній сумі 580 400,00 грн, за земельну ділянку площею 21,6 га, яка розташована в с. Глодоси, Новоукраїнського району, Кіровоградської області, що підтверджується розпискою від 08.02.2020. Згідно якої відповідач отримавши вказані кошти, залишає вищевказану земельну ділянку строком до 2033 року. Передаючи спірні кошти у володіння та розпорядження відповідача, позивачі покладалися на усні домовленості щодо користування вказаною земельною ділянкою з укладенням у подальшому відповідного договору, а також у майбутньому купівлі-продажу даної земельної ділянки. Однак, відповідні договори у належній формі не укладені з причин, не залежних від позивачів. При цьому стало відомо, що, на момент отримання коштів на підставі розписки від 08.02.2020 відповідач не мав на праві власності земельну ділянку площею 21,6 га, оскільки така ділянка перебувала в останнього на праві постійного користування. Відповідач не мав жодних правомочностей укладати будь-які правочини стосовно земельної ділянки площею 21,6 га, а тому кошти, отримані останнім на підставі розписки від 08.02.2020 є безпідставно набутим майном. У добровільному порядку відповідач не повертає позивачам грошові кошти в сумі 580400,00 грн, у зв`язку з чим вони звернулися до суду з даним позовом та просять стягнути з відповідача безпідставно набуті кошти на підставі ст. 1212 ЦК України.

Ухвалою Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області 12.02.2024 року провадження відкрито в загальному позовному провадженні та призначено до розгляду в підготовчому засіданні.

Ухвалою суду від 19.03.2024 р. цивільну справу № 396/223/24 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення коштів об`єднано в одне провадження з цивільною справою № 396/224/24 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення коштів та присвоєно об`єднаній цивільній справі єдиний унікальний номер судової справи 286/223/24 (провадження 2/396/215/24).

Ухвалою Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області від 02.05.2024 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просив їх задовольнити. Додатково пояснив, що відповідач отримав кошти в розмірі визначеному в розписці, однак будь-які договірні відносини між ними відсутні, оскільки земельні ділянки ОСОБА_3 розпайовані, та перебувають у їх користуванні не правомірно.

У судовому засіданні представникпозивачів адвокат Пузир В.О. позовні вимоги підтримав повністю з підстав, викладених у позовній заяві, та просив їх задовольнити. У своїх поясненнях наполягав на тому, що відповідач не мав право укладати договори, зокрема купівлі-продажу, оренди земельної ділянки, оскільки спірні земельні ділянки перебувають у відповідача на праві користування, як голови ФГ. У зв`язку з чим ОСОБА_3 безпідставно отримав кошти та наполягав на їх стягненні як безпідставно набуті в порядку ст. 1212 ЦК України.

Представник відповідача ОСОБА_3 адвокат Долгоєр В.Г. у судовому засіданні позов не визнала та просила відмовити у їх задоволенні в повному обсязі. Заперечення обгрунтовувала тим, що між сторонами не існує жодних домовленостей щодо продажу вказаної земельної ділянки так як відповідач є лише користувачем землі відповідно до Державного акту про постійне користування земельною ділянкою, який йому виданий як голові фермерського господарства для ведення ФГ. Позивачам було відомо, що спірна земельна ділянка є комунальною власність, оскільки вони з 2012 року обробляють землю і сплачують оренду. Разом з тим, відповідач категорично заперечує отримання відповідачем коштів по розписці від 08.02.2020 року. В даній розписці насправді є розрахунок суми оренди за 14 років по 43200 грн на рік, очікуваних коштів, з чого й виникла вказана сума. В 2019 році позивачі затягували з розрахунком за користування земельною ділянкою, у зв`язку з чим ОСОБА_3 звернувся до позивачів, однак вони не маючи намір нічого купувати, бо їм було відомо, що земельна ділянка є комунальною власністю і єдинний законний шлях отримати право на користування нею здійснити купівлю ФГ "Артем" у користуванні якого є спірна земельна ділянка. Позивачі не маючи змоги взяти в оренду чи викупити спірну земельну ділянку, маючи борг перед ОСОБА_3 , за урожай 2019 року на вимогу ОСОБА_3 повернути борг, умовою повернення такого боргу та продовження співпраці по обробітку землі спонукали ОСОБА_3 написати дану розписку аби використовувати її як так званий «договір оренди». При цьому ніякі кошти, зазначені в розписці не передавалися, а малося на увазі, що сума в розмірі 580 400,00 гри. буде видана позивачами ОСОБА_3 на протязі 14 ти років, як аналог «орендної плати".

Суд, заслухавши пояснення позивача, представників сторін, розглянувши подані сторонами документи, повно і всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку, що позов не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом встановлено, що 08.02.2020 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 надано ОСОБА_3 грошові кошти в розмірі 580 400,00 грн, що підтверджується розпискою, яка написана ОСОБА_3 власноруч. Зі змісту розписки вбачається, що ОСОБА_3 позичив у позивачів грошові кошти у сумі 580400,00 грн. За взяті кошти залишив земельну ділянку 21,6 га розташовану в с. Глодоси Новоукраїнського району Кіровоградської області строком до 2033 року. Ніяких матеріальних претензій за земельну ділянку 21,6 га мати не буде до 2034 р. Також, з 14 га зароблені гроші погашає борг любими частинами (а.с.17).

Факт отримання коштів за вказаною розпискою відповідачем заперечується.

Згідно Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань № 143500075589 ОСОБА_3 є засновником та керівником Фермерського господарства "Артем", державна реєстрація 07.12.1992, дата запису 30.03.2011, номер запису 14351200000000755 (а.с.106-110).

На підставі рішення двадцятої сесії 21 скликання Новоукраїнської районної ради Кіровоградської області 12.05.1995 року ОСОБА_3 надано у постійне користування земельну ділянку площею 36,2 га, що підтверджується Державним актом на право постійного користування землею серія КР № 47. Земельну ділянку надано для ведення селянського (фермерського) господарства (а.с.113).

Згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження обєктів нерухомого майна щодо суб`єкта вбачається, що в ОСОБА_3 на праві приватної власності від 02.11.2021 року перебувають земельні ділянки загальною площею 7,8395 га, кадастровий номер: 3524080600:02:003:1203 площею 1,7117 га; 3524080600:51:000:0642 площею 1,19 га; 3524080600:51:000:0660 площею 0,25 га; 3524080600:02:003:0941 площею 4, 6878 га, які перебувають в оренді ФГ "Артем" (а.с.138-142).

Звертаючись до суду з даним позовом сторона позивачів посилалася на те, що між позивачами та відповідачем не існує будь-яких договірних правовідносин. ОСОБА_3 не мав правових підстав укладати будь-які правочини стосовно земельної ділянки площею 21,06 га, оскільки така перебувала у нього на праві постійного користування, тому на їх думку відповідач має повернути грошові кошти за розпискою від 08.02.2020 року, як безпідставно набуті відповідно до вимог статті 1212 ЦК України.

Сторона відповідача заперечуючи позовні вимоги стверджувала, що кошти від позивачів відповідач взагалі не отримував, а сума в розмірі 580 400 гри. мала бути видана ОСОБА_3 позивачами на протязі 14 ти років типу «орендної плати", за користування земельною ділянкою площею 21,6 га.

За таких обставин, з`ясуванню підлягає в першу чергу правова природа правовідносин, які виникли між сторонами.

Відповідно до приписів Закону України "Про фермерське господарство" фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства, відповідно до закону.

Згідно із ч. 1 ст. 51 ЗК України (у редакції 1992 року, яка діяла на момент створення ФГ "Артем") громадяни, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство для одержання земельної ділянки у власність або користування подають до сільської, селищної, міської, районної Ради народних депутатів за місцем розташування земельної ділянки заяву, яку підписує голова створюваного селянського (фермерського) господарства.

Відповідно до ст. 7 ЗК України користування землею може бути постійним або тимчасовим. У постійне користування земля надається Радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності, громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства.

Згідно із ч. 1 ст. 23 ЗК України право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

Матеріалами справи встановлено, що спірна земельна ділянка перебуває у відповідача на підставі Державного акта на право постійного користування землею серія КР № 47.

З аналізу приписів статей 1, 5, 7, 8 Закону № 937-IV можна зробити висновок, що після отримання земельної ділянки фермерське господарство має бути зареєстроване у встановленому законом порядку і з дати реєстрації набуває статусу юридичної особи. З цього часу обов`язки землекористувача здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому надавалася відповідна земельна ділянка для ведення фермерського господарства.

Фермерське господарство "Артем" зареєстровано 07.12.1992 дата запису в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 30.03.2011 року.

Пунктом 6 розділу X «Перехідні положення» Земельного кодексу України який діяв з 01 січня 2002 року (момент набрання чинності Земельним кодексом України), було встановлено, що громадяни та юридичні особи, які набули земельні ділянки на праві постійного користування до 01 січня 2002 року, але згідно з Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 01 січня 2008 року переоформити право постійного користування на право власності або право оренди.

Проте Конституційний Суд України Рішенням N 5-рп/2005 від 22 вересня 2005 року визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення пункту 6 розділу X «Перехідні положення» Земельного кодексу України щодо зобов`язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення.

Звідси випливає, що громадяни та юридичні особи, які до 01 січня 2002 року отримали у постійне користування земельні ділянки, правомочні використовувати отримані раніше земельні ділянки на підставі цього правового титулу без обов`язкового переоформлення права постійного користування на право власності на землю чи на право оренди землі.

Згідно ст. 12 ЗУ "Про фермерське господарство"землі фермерського господарства можуть складатися із земельних ділянок, що належать громадянам України - членам фермерського господарства на праві власності, користування; земельних ділянок, що належать фермерському господарству на праві власності, користування. Право володіння та користування земельними ділянками, які знаходяться у власності членів фермерського господарства, здійснює фермерське господарство.

Відповідно до ст. 14 ЗУ "Про фермерське господарство" фермерське господарство та його члени відповідно до закону мають право: продавати або іншим способом відчужувати земельну ділянку, передавати її в оренду, заставу, спадщину; самостійно господарювати на землі; власності на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур, на вироблену сільськогосподарську продукцію; на відшкодування збитків; споруджувати житлові будинки, господарські будівлі та споруди з метою організації та забезпечення виробництва сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації; реалізовувати вироблену сільськогосподарську продукцію на вітчизняних ринках і поставляти на експорт; інші права.

Згідно із ч. 1 ст. 92 ЗК України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

У пункті 7.27 постанови від 05 листопада 2019 року у справі № 906/392/18 (провадження № 12-57гс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що право постійного землекористування є безстроковим і може бути припинене лише з підстав, передбачених у статті 141 Земельного кодексу України, перелік яких є вичерпним.

З наведеного вбачається, що спірна земельна ділянка перебуває у відповідача на законних підставах та передана йому, як керівнику фермерського господарства, яку він вправі відповідно до норм ст. 14 Закону України "Про фермерське господарство"продавати або іншим способом відчужувати її, передавати в оренду, заставу, спадщину.

Згідно зіст.1212 ЦК Україниособа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Загальна умова ч.1ст.1212 ЦК Українизвужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, або отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставіст.1212 ЦК Українитільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

Тобто у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна,ст. 1212 ЦК Україниможе бути застосована тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 02 жовтня 2013 року в справі № 6-88цс13 та від 24 вересня 2014 року № 6-122 цс14, які відповідно до ст. 360-7ЦПК Україниє обов`язковою для всіх судів України.

В той же час зазначена норма закону застосовується лише в тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуто за допомогою інших, спеціальних способів захисту, зокрема, у разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав, а, отже, договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положеньст. 1212 ЦК України.

Таким чином, наявність між сторонами зобов`язальних правовідносин, для яких характерним є спосіб повернення майна, переданого за договором, виключає можливість пред`явлення позову в порядкуст. 1212 ЦК України. В такому випадку права осіб, які перебувають у зобов`язальних відносинах, повинні захищатися за допомогою відповідних норм інституту зобов`язального права.

Наявність дійсного договору між сторонами виключає застосуванняст. 1212 ЦК Українияк підставу для стягнення коштів (майна) однією стороною з іншої (ВСУ від 7 червня 2017р. у справі № 3-189гс17).

З позовної заяви та в подальшому в ході розгляду справи, представник позивача у своїх поясненнях посилався на усну домовленість між сторонами щодо укладення в майбутньому договору оренди чи купівлі-продажу спірної земельної ділянки, та розписку від 08.02.2020 року, як доказ підтвердження наміру сторін на укладенння вищевказаних договорів.

При цьому, сторона відповідача заперечує будь-які домовленості щодо продажу земельної ділянки, вказуючи про намір сторін передати земельні ділянки в оренду, у зв`язку з чим відповідачем надано вищевказану розписку.

Однак, в матеріалах справи відсутні будь-які докази, які б вказували на виникнення між сторонами договірних відносин, що випливають саме з договорів оренди чи купівлі-продажу земельної ділянки.

Проаналізувавши зміст розписки від 08.02.2020 року, суд приходить до висновку про виникнення грошового зобов`язання відповідача за договором позики, а тому правовідносини, які виникли між сторонами, носять договірний характер.

Однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків стаття 11 ЦК України визначає договори та інші правочини.

Відповідно до статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Частиною 2 статті 640 ЦК України врегульовано момент укладення договору, за якою якщо відповідно до акту цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Статтею 1046 ЦК Українипередбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальникзобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (стаття 1047 ЦК України).

Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику. Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки. Отже, у разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України, суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов. Такий правовий висновок щодо застосування статей 1046, 1047 ЦК України викладено Верховним Судом України у постановах від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13 та від 11 листопада 2015 року у справі № 6-1967цс15, на які є посилання в касаційній скарзі.

У постанові Верховного Суду України від 24 лютого 2016 року у справі № 6-50цс16 зроблено висновок, що «договір позики вважається укладеним в момент здійснення дій з передачі предмета договору на основі попередньої домовленості (пункт 2 частини першої статті 1046 ЦК України). Ця особливість реальних договорів зазначена в частині другій статті 640 ЦК України, за якою якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії. Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, а й передачі грошової суми позичальнику».

По своїй юридичній сутності договір позики грошових коштів є реальним договором, і для його укладення необхідна наявність двох юридичних фактів: а) домовленість між сторонами стосовно істотних умов договору; б) передача (сплата) коштів позикодавцем позичальнику.

Законодавець імперативно в частині першій статті 1047 ЦК визначив необхідність вчинення в письмовій формі договору позики грошових коштів у разі якщо позикодавцем є юридична особа.

На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми (ч.2ст.1047 ЦК України).

Розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видає боржник (позичальник) кредитору (позикодавцю) за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми. Розписка не є формою договору, а може лише підтверджувати укладення договору позики. По своїй суті розписка позичальника є тільки замінником письмової форми договору позики, оскільки вона підписується тільки позичальником.

Верховний Суд у постановах від 30.01.2018 у справі №303/5407/15-ц та від 27.05.2019 у справі №633/444/17 розглянув значення «інший документ …» та дійшов висновку, що заст.1047 ЦК України, письмовий договір та розписка це єдиний доказ укладення договору позики.

Зі змісту розписки від 08.02.2020 року встановлено, що ОСОБА_3 позичив у позивачів грошові кошти у сумі 580400,00 грн. За взяті кошти залишив земельну ділянку 21,6 га розташовану в с. Глодоси Новоукраїнського району Кіровоградської області строком до 2033 року. Ніяких матеріальних претензій за земельну ділянку 21,6 га мати не буде до 2034 р. Також зазначено, що з 14 га зароблені гроші погашає борг любими частинами.

Так, у вказаній розписці встановлено, що грошові кошти в розмірі 580400,00 грн. отримані ОСОБА_3 саме у борг, із зазначенням строку виконання зобов`язання, а також останнім в рахунок боргу залишено позивачам земельну ділянку 21,6 га строком до 2033 року.

Таким чином, доводи представника позивачів, що між сторонами не існує будь-яких договірних відносин, суд не приймає, оскільки таке твердження спростовується змістом розписки, а тому правовідносини, які виникли між сторонами, носять договірний характер договору позики.

Також, твердження сторони позивача проте, що відповідач не мав жодних правових підстав укладати будь-які правочини стосовно земельної ділянки площею 21,6 га, тому кошти, отриманні останнім на підставі розписки є безпідставно набутими, спростовується Державним актом на право постійного користування землею виданого ОСОБА_3 на підставі рішення двадцятої сесії 21 скликання Новоукраїнської районної ради Кіровоградської області 12.05.1995 року йому надано у постійне користування земельну ділянку площею 36,2 га, для ведення селянського (фермерського) господарства, як керівнику (засновнику) фермерського господарства, у відповідності до норм Земельного кодексу України (а.с.113).

Доводи сторони відповідача про те, що відповідач не отримував спірні кошти, суд відхиляє, оскільки вони не підтверджуються будь-якими доказами. Натомість розписка є доказом не лише факту укладення договору позики, а й передачі грошової суми позичальнику. В ній наявний підпис ОСОБА_3 , останнім не заперечується, що власноручно писав її та ставив свій підпис, стороною відповідача даний факт не оспорюється.

Слід зазначити, що з висловленої в судовому засіданні позиції сторони відповідача, взагалі не зрозумілі наміри відповідача надаючи позивачам зазначену розписку.

Відповідно до вимог ст. ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Врахувавши принцип диспозитивності, передбачений ст. 13 ЦПК України, оцінивши допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів приходить до висновку, що позовні вимоги позивачів про стягнення грошових коштів в розмірі 580 400, 00 грн. не підлягають задоволенню оскільки у сторін виникли правовідносини з приводу договору позики, а тому вимоги позивачів про стягнення з відповідача безпідставно набутих коштів на підставі статті 1212ЦК Україниє необґрунтованими, оскільки ці норми права не застосовуються до договірних правовідносин.

Аналогічних висновків дійшов Верховний суд у постанові Великої палати від 26.06.2018 у справі № 910/9072/17 (провадження № 12-125гс18).

Оскільки в задоволені позову відмовлено, то відповідно до ч. 1ст. 141 ЦПК України судові витрати покладаються на позивачів.

Крім того, представником відповідача у відповідності до ч.8 ст. 141 ЦПК України, подано заяву про те, що докази, які підтверджують розмір витрат відповідача на професійну правничу допомогу, у зв`язку з розглядом справи, будуть надані до суду протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду..

На підставі викладеного, керуючись ст.626,635,638,1212ЦК України, ст.12,13,15, 16,76,77,80,81,89,263-265,273,ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_2 , ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення коштів - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Кропивницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

У разі оголошення лише вступної та резолютивної частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційного скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття.

Повний текст рішення складено 04.07.2024 року.

Суддя: А. А. Русіна