Рішення

від 27.06.2024 по справі 569/14794/23

РІВНЕНСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 569/14794/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 червня 2024 року місто Рівне

Рівненський міський суд Рівненської області в складі

головуючого судді - Галінської В.В.

секретар судового засідання - Калетинець Т.В.

справа №569/14794/23

учасники справи:

позивач ОСОБА_1

відповідач Державне підприємство «Рівненський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою»

розглянувши у відкритому судовому засіданні порядку спрощеного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства "Рівненський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою" про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення відшкодування моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась до Рівненського міського суду Рівненської області із позовом до Державного підприємства "Рівненський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою" про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, відшкодування моральної шкоди. З урахуванням заяви про уточнення позовних вимог просить визнати незаконним та скасувати наказ №11-к (№3) від 28 вересня 2022 року про звільнення ОСОБА_1 з посади провідного бухгалтера на підставі п. 3 ст. 40 КЗпП України (систематичне не виконання трудових обов`язків) та зобов`язати Державне підприємство «Рівненський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» видати наказ про звільнення ОСОБА_1 з посади провідного бухгалтера з 29 березня 2022 року на підставі ст. 38 КЗпП України (за власним бажанням), видати трудову книжку із записами про скасування наказу про звільнення на підставі п. 3 ст. 40 КЗпП України та про звільнення згідно ст. 38 КЗпП України (за власним бажанням); стягнути з Державного підприємства «Рівненський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» на користь ОСОБА_1 26800,00 грн. моральної шкоди. Судові витрати покласти на відповідача.

Позовні вимоги ОСОБА_1 обгрунтовані тим, що 16 березня 2022 року позивач подала заяву про звільнення з посади провідного бухгалтера за власним бажанням з 29 березня 2022 року. Вказана заява зареєстрована Відповідачем 16.03.2022р. за вхідним №31. 04.05.2022р позивачка звернулась до відповідача з проханням надати копію наказу про її звільнення відповідно до заяви про звільнення з роботи за власним бажанням від 16.03.2022р., провести з нею повний розрахунок при звільненні та видати їй трудову книжку. Листом за №07/245 від 15.09.2022 р. відповідач повідомив позивачу про те, що її заява про звільнення за власним бажанням не розглядалася у зв`язку з тим, що не відповідає статті 38 КЗпП України. У відповідь на вказаний лист позивач направила на адресу Відповідача лист від 23.09.2022р. з проханням повідомити їй про час і дату, коли вона може отримати документи про своє звільнення з посади провідного бухгалтера, зокрема копію наказу про звільнення та трудову книжку.

03 жовтня 2022 року позивач отримала від відповідача лист за №07/274 від 28.09.2022р., яким їй повідомлено про прийняття наказу від 28.09.2022р. №11-к про її звільнення та запропоновано з`явитися на підприємство для отримання трудової книжки, попередньо повідомивши по телефону.

10 травня 2023 року з метою отримання трудової книжки та копії наказу про звільнення позивачка з`явилася на підприємство. Однак, посилаючись на відсутність «запиту» позивача щодо отримання вказаних документів, Відповідач відмовлявся видавати їй копію наказу про звільнення та трудову книжку. Тому, в присутності ОСОБА_2 позивачка подала «запит» на отримання документів, як того вимагав в.о. директора ОСОБА_3 , однак і після подання нею «запиту», відповідач вказані документи їй не видав.

25 липня 2023 року позивачці з Відомостей про трудову діяльність з Реєстру застрахованих осіб, сформованих Головним управлінням Пенсійного фонду України в Рівненській області станом на 25.07.2023р., стало відомо, що Відповідачем проведено її звільнення згідно наказу №3, а не №11-к і не відповідно до заяви про звільнення за власним бажанням від 16.03.2023 року на підставі ст. 38 КЗпП України, а за нібито допущене нею систематичне не виконання трудових обов`язків на підставі п. 3 ст. 40 КЗпП України.

Позивач ОСОБА_1 категорично не погоджується із підставами свого звільнення, оскільки протягом майже 20 років чесно і сумлінно виконувала свої трудові обов`язки і жодного дисциплінарного стягнення до неї застосовано не було. Порушення відповідачем права позивача на звільнення з роботи за власним бажанням призвело до втрати нею нормальних життєвих зв`язків та вимагало від неї додаткових зусиль для організації свого життя, які пов`язані з психологічним напруженням та переживаннями через зневажливе ставлення до неї та приниження її ділової репутації. Крім того, через переживання з приводу несправедливого поводження з нею з боку керівника підприємства 01.08.2023 року у позивача стався гіпертонічний криз. Завдану їй моральну шкоду вона оцінює в 26800 гривень, виходячи із 4-кратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленого на 01.01.2023 року.

21 вересня 2023 року представником ДП «Рівненський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» було подано до суду відзив на позовну заяву ОСОБА_1 , у якому він просить відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Свої заперечення мотивує тим, що ОСОБА_1 з 2002 року перебувала в трудових відносинах з ДП «Рівненський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою»». Станом на 2022 рік ОСОБА_1 ,була єдиним бухгалтером ДП «Рівненський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою». У зв`язку з військовою агресією російської федерації, відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» введено воєнний стан. У зв`язку з чим відповідачем 28.02.2022 року виданий наказ № 4 «Про зміну умов праці», згідно із яким усім працівникам ДП «Рівненський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» надана відпустка без збереження заробітної плати на період із 01.03.2022 по 31.03.2022. 16.03.2022 року ОСОБА_1 , перебуваючи у відпустці та не маючи повноважень для прийняття та реєстрації документів, пов`язаних із особовими справами працівників, самостійно зареєструвала свою заяву про звільнення за вхідним номером №31, направила її засобами поштового зв`язку 29.03.2023. Про існування зазначеної заяви керівнику ДП «Рівненський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» стало відомо 28.03.2023 о 18 год. 58 хв. шляхом отримання від позивача фото у VIBER. У відповідь на повідомлення, позивача було запрошено 30.03.2022 до ДП «Рівненський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» для передачі належних їй матеріальних цінностей, ключів доступу до банківських рахунків підприємства, даних бухгалтерського обліку. Зазначене прохання обумовлене наявністю договору про повну індивідуальну матеріальну відповідальність укладеного між ДП «Рівненський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» та ОСОБА_1 від 12.05.2008 року.

30.03.2022 року скликано естренну нараду адміністрації ДП «Рівненський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» Протоколом №1 екстренної наради адміністрації ДП «Рівненський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» від 30.03.2022 року зафіксовано обговорення питання про звільнення ОСОБА_1 та ухвалено створити комісію з приймання даних бухгалтерського обліку, надано ОСОБА_1 трьохденний термін для передачі всіх ввірених їй даних бухгалтерського обліку, токенів та паролей доступу, установчих документів підприємства, договорів та інших документів.

Наказом № 5 від 30.03.2022 створена комісія для приймання-передачі ввірених ОСОБА_1 даних бухгалтерського обліку, документів та матеріальних цінностей.

Окрім зазначеного вище, під час наради 30.03.2022 в журналі реєстрації вхідної документації виявлено запис №31 від 16.03.2022 про реєстрацію заяви ОСОБА_1 виконаний не уповноваженою за реєстрацію вхідної кореспонденції особою, про що складено відповідний акт.

Наказом №2/1 від 30.03.2022 за наслідками невиконання посадових обов`язків ОСОБА_1 оголошено догану.

Наказом №6 від 31.03.2022 на підставі ст.13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного часу» призупинено дію трудових договорів з працівниками ДП «Рівненський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» з 01.04.2022 до відновлення можливості виконувати роботу.

Протоколом № 1 комісії з приймання-передачі даних бухгалтерського обліку ДП «Рівненський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» від 01.04.2022 зафіксовано: 31.03.2022 близько 15 год. в телефонному режимі ОСОБА_1 повідомлено про необхідність передачі матеріальних цінностей та ключів 01.04.2022 о 10 год; 01.04.2022 о 10 год ОСОБА_1 не прибула; за допомогою засобів телефонного зв`язку ОСОБА_1 запропоновано надати пояснення про причини неприбуття та не передання необхідних даних, документації та ключів на що отримано відмову; 01.04.2022 об 11 год. 45 хв ОСОБА_1 прибула до ДП «Рівненський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою», однак від передачі ключів, бухгалтерских та інших документів відмовилась.

01.04.2022 за фактом відсутності ОСОБА_1 та у зв`язку з не передачею останньою матеріальних цінностей та електронних ключів доступу до банківських рахунків комісією складено акт.

Наказом №2/2 від 01.04.2022 за наслідками неодноразової відмови від передачі даних бухгалтерського обліку ОСОБА_1 оголошено догану.

04.04.2022 за фактом відсутності пояснень від ОСОБА_1 щодо відмови від передачі матеріальних цінностей та електронних ключів доступу до банківських рахунків комісією складено акт.

15.09.2022 листом №07/245 ОСОБА_1 запрошено до ДП «Рівненський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» для вирішення питання припинення трудового договору, передачі усіх ввірених матеріальних цінностей, даних бухгалтерського обліку та складання необхідних документів для вирішення питання про звільнення.

27.09.2022 протоколом комісії відповідача з приймання-передачі даних бухгалтерського обліку, з огляду на невиконання наказів роботодавця та порушення трудової дисципліни ухвалене рішення про звільнення ОСОБА_1 із займаної посади, про що 28.09.022 був виданий наказ № 11-к.

Про звільнення та необхідність з`явитися для отримання трудової книжки позивачку було повідомлено листом від 28.09.2022 № 07/274.

10.05.2023 ОСОБА_1 звернулась до відповідача із заявою про видачу трудової книжки, однак отримати трудову книжку та здійснити відмітку про її отримання відмовилась.

01.09.2023 ОСОБА_1 звернулась до відповідача із заявою про видачу копії наказу про її звільнення та трудової книжки.

01.09.2023 ОСОБА_1 було видано копію наказу про її звільнення, копію повідомлення про нараховані та виплачені суми при звільненні та трудову книжку.

Відповідач заперечує щодо задоволення позовних вимог в частині визнання незаконним наказу про звільнення з огляду на те, що позивачем не наведені достатні аргументи, які б вказували на незаконність виданого наказу про звільнення. Позивачкою не доведено факт, що саме розірвання трудових відносин із відповідачем, а не якісь інші обставини, призвели до зазначених нею порушень стану здоров`я, не вказано яким чином звільнення із посади призвело до душевних страждань, погіршення або позбавлення можливості реалізації своїх звичок і бажань, чим погіршено відносин з оточуючими людьми чи інші негативні наслідки морального характеру. Не обґрунтована і заявлена до стягнення сума в розмірі 26800 грн.

Ухвалою суду від 11 серпня 2023 року прийнято до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у справі, перше судове засідання для розгляду справи по суті призначено на 21 вересня 2023 року, з повідомленням (викликом) сторін. Визначено сторонам строк для подання відзиву на позовну заяву, відповіді та заперечень.

Ухвалою суду від 05 лютого 2024 року визнано обов`язковою явку позивача ОСОБА_1 в судове засідання у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства "Рівненський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою" про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення відшкодування моральної шкоди для надання особистих пояснень.

Ухвалою суду від 19 лютого 2024 року заяву представника позивача ОСОБА_1 ОСОБА_4 про проведення судового розгляду справи в режимі відеоконференції задоволено. Постановлено проводити судовий розгляд справи в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням програмного забезпечення "EasyCon", затвердженого Державною судовою адміністрацією України з участю позивача ОСОБА_1 .

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 позовні вимоги підтримала, просила їх задовольнити, суду пояснила, що з 2002 року працювала у відповідача. Враховуючи, що було запроваджено воєнний стан всіх працівників підприємства було примусово відправлено у відпустку без збереження заробітної плати до 31 березня 2022 року. Проте, оскільки вона була єдиним бухгалтером на підприємстві, вона змушена була виходити на роботу.

Вказала, що самостійно виховує сина і враховуючи, що їй не було за що жити вирішила шукати іншу роботу. Після чого, 16 березня 2022 року подала заяву про звільнення за власним бажанням. Маючи доступ до приміщення та кабінету, де знаходиться журнал реєстрації вхідної кореспонденції, самостійно здійснила запис про реєстрацію заяви про звільнення. Керівника про заяву повідомила в телефонному режимі 28 березня 2022 року, тобто за день до бажаної для неї дати звільнення. На що отримала відповідь, що керівник такої заяви не бачив. Тоді вона вирішила 29 березня 2022 року надіслати заяву про звільнення поштою. ЇЇ запрошував керівник на 30 квітня 2022 року для передачі матеріальних цінностей. Вона вважала, що нічого не має передавати, так як їй не ввірялися будь-які товарно- матеріальні цінності і обов`язку передавати бухгалтерські відомості та документи, теж вона не мала. Тому і не погоджувалася надавати будь-які пояснення та з`являтися до Інституту для виконання вказівок керівника. Про притягнення до будь якої відповідальності вона не знає.

У вересні 2022 року вона отримала лист від керівника, з якого дізналася про її звільнення. В подальшому не могла отримати копію наказу про звільнення та трудову книжку. За отриманням трудової книжки та наказу звернулася 10 травня 2023 року, так як проживає за межами території України і не мала фізичної можливості зробити це раніше. 10 травня 2023 року не змогла отимати трудову книжку та наказ, через небажання керівництва його видавати за усним зверненням. Останній вимагав написання заяви. В подальшому звернулася до відповідача за отриманням трудової книжки у вересні 2023 року і того ж дня вона її отримала.

Вважає, що її мали звільнити за власним бажанням, як вона того хотіла і аж ніяк не за невиконання трудових обов`язків, адже вона сумлінно працювала на підприємстві 20 років.

Представник позивача ОСОБА_4 в судовому засіданні позовні вимоги підтримала повністю, з підстав зазначених у позові та письмових поясненнях.

Представник відповідача ДП "Рівненський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою" АндрієвськийА.О. в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, з підстав, що зазначені у відзиві, просив відмовити у задоволенні позовних вимог повністю, вирішити питання судових витрат, стягнувши на користь відповідача з позивача витрати, що понесені відповідачем на правничу допомогу в розмірі 10000 гривень.

Представник відповідача в.о. директора Примачок С.М. в судовому засіданні позовні вимоги не визнав. Суду вказав, що у зв`язку із вторгненням російської федерації, метою збереження життя і здоров`я працівників, на підприємстві було винесено наказ 28 лютого 2022 року про зміну умов праці, яким працівникам надана відпустка без збереження заробітної плати з 1 березня 2022 року по 31 березня 2022 року. Всіх повідомили про наявність даного наказу.

28 березня 2022 року на Вайбер йому надійшло повідомлення від позивача про написання нею заяви про звільнення за власним бажанням. У відповідь, він вказав останній про необхідність передачі ключів від інституту, токенів, паролей доступу та інших документів та запросив позивачку на роботу на 30 березня 2022 року. В цей день ОСОБА_5 відмовилася передавати будь-які дані та документи, тому було вирішено скликати екстрену нараду. На нараді обговорювали питання звільнення її з роботи, однак з необхідністю передачі цінностей. Адже, вона мала доступ до всіх банківських рахунків, до баз даних та до приміщення, не привела у відповідність документи, щоб можна було їх передати іншому бухгалтеру, якого необхідно було знайти, чого не можна було зробити за два дні. У зв`язку із невиконанням посадових обов`язків їй було оголошено догану. На нараді також вирішено запросити її повторно в трьохденний термін для передачі всіх ввірених їй даних бухгалтерського обліку, токенів та паролей доступу, установчих документів підприємства, договорів та інших документів, про що останню було повідомлено наступного дня. 01 квітня 2022 року вона з`явилася на підприємство, але знову ж відмовилася виконувати посадові обов`язки. Та за фактом систематичної відмови від передачі даних бухгалтерського обліку їй було оголошено догану.

Також 31 березня 2022 року було вирішено призупинити дію трудових договорів з працівниками до відновлення можливості виконувати роботу. У вересні 2022 року було відновлено роботу підприємства.

Листом від 15 вересня 2022 року позивача було запрошено на роботу для вирішення питання її звільнення та передачі цінностей. Однак, вона знову ж не з`явилася тому було вирішено притягнути її до дисциплінарної відповідальності та звільнено з роботи за систематичне невиконання наказів роботодавця та порушення трудової дисципліни.

У зв`язку із не наданням ОСОБА_5 ввірених їй паролей, токінів, документів, підприємство змушене було змінювати терміново всі дані та самостійно розбиратися із бухгалтерськими документами. Просив відмовити у задоволенні позову.

Заслухавши пояснення сторін, допитавши свідків, розглянувши подані позивачем документи і матеріали, з"ясувавши фактичні обставини, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступного.

Згідно з ст.4ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Судом встановлено із копії трудової книжки ОСОБА_1 НОМЕР_1 , що позивач призначена на посаду заступника завідуючого фінансово-економічним відділом старшого бухгалтера ДП «Рівненський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» з 09.04.2002 року (запис №19).

12 травня 2008 року між ДП «Рівненський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою на ОСОБА_1 укладено договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність, відповідно до п. 1 якого працівник, який займає посаду старшого бухгалтера (провідного) безпосередньо пов`язану із зберіганням грошей та відпусканням їх з каси підприємства приймає на себе повну матеріальну відповідальність за незабезпечення збереження довірених йому підприємством матеріальних цінностей.

Як встановлено із копії наказу від 28 лютого 2022 року № 4 в.о. директора ДП «Рівненський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» С.Приймачка «Про зміну умов праці» надано відпустку без збереження заробітної плати усім працівникам підприємства на 31 календарний день з 01 березня 2022 року. Період відпустки з 01 березня 2022 року по 31 березня 2022 року. Загальна тривалість відпустки 31 календарний день. Працівників наказано ознайомити електронними засобами передачі інформації.

Із матеріалів справи вбачається, ОСОБА_1 16 березня 2022 року подала на ім`я в.о. директора ДП «Рівненський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» С.Приймачка заяву, у якій просила звільнити її з посади провідного бухгалтера 29 березня 2022 року за власним бажанням. На вказаній заяві міститься штамп вхідного документу №31 ДП Рівненський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою». Дана заява також зареєстрована у журналі реєстрації вхідної документації відповідача за №31. Заява ОСОБА_1 надіслана відповідачеві 29.03.2022 року, про що свідчать відомості Укрошти Експерес, що містяться на звороті конверту.

30.03.2022 року скликано естренну нараду адміністрації ДП «Рівненський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою», протоколом №1 якої зафіксовано обговорення питання про звільнення ОСОБА_1 та ухвалено створити комісію з приймання даних бухгалтерського обліку, надано ОСОБА_1 трьохденний термін для передачі всіх ввірених їй даних бухгалтерського обліку, токенів та паролей доступу, установчих документів підприємства, договорів та інших документів.

Наказом № 5 від 30.03.2022 створена комісія для приймання-передачі ввірених ОСОБА_1 даних бухгалтерського обліку документів та матеріальних цінностей у складі ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 та делеговано їм прийняти матеріальні цінності від ОСОБА_1 та скласти акт прийому-передачі.

30 березня 2022 року комісією у складі ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 складено акт про виявлення в журналі реєстрації заяви від ОСОБА_1 про звільнення у журналі реєстрації вхідної документації за №31 від 16.03.2022 року, який здійснено іншим почерком, який не відповідає почерку спеціаліста, що відповідав за ведення журналу.

Наказом №2/1 від 30.03.2022 за порушення трудової дисципліни (відмова від виконання обов`язків за дорученням в.о. директора ) ОСОБА_1 оголошено догану.

Наказом №6 від 31.03.2022 на підставі ст.13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного часу» призупинено дію трудових договорів з працівниками ДП «Рівненський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» з 01.04.2022 до відновлення можливості виконувати роботу.

Як вбачається із протоколу № 1 комісії з приймання-передачі даних бухгалтерського обліку ДП «Рівненський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» від 01.04.2022 ним зафіксовано: 31.03.2022 близько 15 год. в телефонному режимі ОСОБА_1 повідомлено про необхідність передачі матеріальних цінностей та ключів 01.04.2022 о 10 год; 01.04.2022 о 10 год ОСОБА_1 не прибула; за допомогою засобів телефонного зв`язку ОСОБА_1 запропоновано і надати пояснення про причини неприбуття та не передання необхідних даних, документації та ключів на що отримано відмову; 01.04.2022 об 11 год. 45 хв ОСОБА_1 прибула до ДП «Рівненський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою», однак від передачі ключів, бухгалтерських та інших документів відмовилась.

01.04.2022 за фактом відсутності ОСОБА_1 та у зв`язку з не передачею останньою матеріальних цінностей та електронних ключів доступу до банківських рахунків комісією складено акт.

Наказом в.о. директора С.Приймачка ДП «Рівненский науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» №2/2 від 01.04.2022 у зв`язку з порушенням трудової дисципліни за неодноразову відмову від передачі даних бухгалтерського обліку ОСОБА_1 оголошено догану.

04.04.2022 за фактом відсутності пояснень від ОСОБА_1 щодо відмови від передачі матеріальних цінностей та електронних ключів доступу до банківських рахунків комісією ДП «Рівненский науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» у складі ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 складено акт.

27.09.2022 протоколом №2 комісії ДП «Рівненский науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» з приймання-передачі даних бухгалтерського обліку, з огляду на невиконання наказів роботодавця та порушення трудової дисципліни ухвалене рішення про звільнення ОСОБА_1 із займаної посади.

Як встановлено із копії наказу №11-к від 28 вересня 2022 року директора С.Приймачка ДП «Рівненский науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» ОСОБА_1 з 28 вересня 2022 року звільнено з посади провідного бухгалтера. Підпис позивача у графі «з наказом ознайомлена», «Копію наказу отримала» відсутній.

Про звільнення та необхідність з`явитися для отримання трудової книжки позивачу було повідомлено листом від 28.09.2022 № 07/274, копія якого міститься в матеріалах справи.

10 травня 2023 року позивач подала в.о. директора ДП «Рівненский науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» ОСОБА_3 заяву про видачу їй трудової книжки.

01.09.2023 ОСОБА_1 звернулась до відповідача із заявою про видачу копії наказу про її звільнення та трудової книжки.

01.09.2023 ОСОБА_1 було видано копію наказу про її звільнення, копію повідомлення про нараховані та виплачені суми при звільненні та трудову книжку, що стверджується підписами позивача на листі №07/232 від 01.09.2023 року.

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_2 показав, що знайомий з ОСОБА_15 по роботі. В травні 2023 році вона йому зателефонувала, що їй не віддають трудову книжку та наказ про звільнення. На її прохання приїхав до Інституту та бачив, як ОСОБА_5 не відчиняли двері. Після виклику працівників поліції, двері відчинили і вони потрапили до кабінету директора. Їй почали зачитувати повідомлення про звільнення, а не видавати трудову книжку та вимагали поставити підпис про ознайомлення з ним. Вона нічого не підписувала за його порадою і вони залишили підприємство.

Статтею 36 КЗпП України закріплені підстави для припинення трудового договору. Відповідно до ч. 4 ст. 36 КЗпП України існують підстави для розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38, 39), з ініціативи роботодавця (статті 40, 41) або на вимогу профспілкового чи іншого уповноваженого на представництво трудовим колективом органу (стаття 45);

Стаття 38 КЗпП України передбачає особливостірозірвання трудового договору, укладеного на невизначений строк, з ініціативи працівника. Працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружинина роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім`ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи;вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник. Якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору. Працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.

Таким чином, працівник вправі припинити трудові відносини, повідомивши про це роботодавця заявою за два тижні до відповідної дати.

Верховний суд України, зокрема, у Постанові від 31.10.2012 у справі за № 6-120цс12 виклав наступну правову позицію: за змістом ст. 38 КЗпП України працівник має право з власної ініціативи в будь-який час розірвати укладений з ним на невизначений строк трудовий договір. При цьому строк розірвання трудового договору і його правові підстави залежать від причин, які спонукають працівника до його розірвання і які працівник визначає самостійно. В разі, якщо вказані працівником причини звільненняпорушення працедавцем трудового законодавства (ч. 3 ст. 38 КЗпП України), не підтверджуються, або працедавцем не визнаються, останній не вправі самостійно змінювати правову підставу розірвання трудового договору на ч. 1 ст. 38 КЗпП України.

Матеріалами справи доводиться, що наказом від 28 лютого 2022 року № 4 в.о. директора ДП «Рівненський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» С.Приймачка «Про зміну умов праці» надано відпустку без збереження заробітної плати усім працівникам підприємства на 31 календарний день з 01 березня 2022 року. Період відпустки з 01 березня 2022 року по 31 березня 2022 року. Загальна тривалість відпустки 31 календарний день. Працівників наказано ознайомити електронними засобами передачі інформації. Разом з тим, ОСОБА_1 , маючи ключі та доступ до приймальної, зареєструвала власну заяву про звільнення з роботи за власним бажанням в Журналі реєстрації вхідної документації за № 31. Про наявність такої заяви керівник Інституту дізнався лише з її повідомлення на месенджер 28 березня 2024 року. Дані обставини не заперечуються сторонами. Сама заява на адресу роботодавця була відправлена 29 березня 2022 року поштовим відправленням, тобто в день бажаного дня звільнення. Таким чином, ОСОБА_1 не відпрацювала два тижні до бажаної дати звільнення, а тому роботодавець правомірно не задоволив її заяву та не звільнив з роботи за власним бажанням відповідно до ст. 38 КЗпП України.

Крім того, враховуючи, що наказом №6 від 31.03.2022 на підставі ст.13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного часу» призупинено дію трудових договорів з працівниками ДП «Рівненський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» з 01.04.2022 до відновлення можливості виконувати роботу, відповідь на отримано офіційно заяву позивача про звільнення з роботи було надано після відновлення роботи підприємства 15 вересня 2022 року.

Також встановлено судом, та не заперечується сторонами, що з часу написання заяви про звільнення за власним бажанням, тобто з 16 березня 2022 року позивач фактично на роботу не виходила та не виконувала своїх службових обов`язків як бухгалтер.

При цьому, в даній ситуації неможливість виконання трудової функції працівником була пов`язана виключно з винятковими обставинами та діями самої позивачки, яка вважала, що подавши заяву про своє звільнення 16 березня 2022 року, прихованим від керівництва шляхом, вона припинила з роботодавцем всі трудові правовідносини.

Підприємство у разі незгоди з підставою звільнення, заявленою позивачем, повинно було відмовити у розірванні трудового договору на таких підставах, а не звільняти працівника в односторонньому порядку, змінивши підстави розірвання трудового договору. Подібний висновок зроблено у постанові Верховного Суду від 29 вересня 2023 року у справі № 279/402/20 (провадження № 61-6175св22).

Таким чином, роботодавцем дотримано вимоги трудового законодавства і не звільнено працівника на іншій підставі з власної ініціативи, а лише відмовлено у звільненні на підставі ст.. 38 КЗпП України.

Так, як було встановлено судом, наказом №11-к від 28 вересня 2022 року директора С.Приймачка ДП «Рівненский науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» ОСОБА_1 з 28 вересня 2022 року звільнено з посади провідного бухгалтера.

У позовній заяві позивач, як на підставу визнання звільнення незаконним, посилається на неправомірність накладення дисциплінарного стягнення, а саме: наявність не припиненого трудового договору з працівником, порушення має стосуватися лише тих обов`язків, які є складовими трудової функції працівника чи випливають з правил внутрішнього трудового розпорядку; невиконання чи неналежне виконання працівником трудових обов`язків має бути винним, скоєним без поважних причин умисно або з необережності. Однак, суд з такими доводами позивача не погоджується.

Так, відповідно до положень статті 139 КЗпП України працівники зобов`язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержуватися трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.

Статтею 147 КЗпП України передбачено, що за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана, звільнення. Законодавством, статутами і положеннями про дисципліну можуть бути передбачені для окремих категорій працівників й інші дисциплінарні стягнення.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку, зокрема, систематичного невиконання працівником без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення. Розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 25, 7 статті 40 і пунктами 2, 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник (частина перша статті 43 КЗпП України). За передбаченими пунктом 3 статті 40 КЗпП України підставами працівник може бути звільнений лише за проступок на роботі, вчинений після застосування до нього дисциплінарного або громадського стягнення за невиконання без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку. У таких випадках враховуються ті заходи дисциплінарного стягнення, які встановлені чинним законодавством і не втратили юридичної сили за давністю або зняті достроково (стаття 151 КЗпП України), і ті громадські стягнення, які застосовані до працівника за порушення трудової дисципліни відповідно до положення або статуту, що визначає діяльність громадської організації, і з дня накладення яких до видання наказу про звільнення минулого не більше одного року.

У справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, потрібно з`ясувати, в чому конкретно полягало порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП України та чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147-1, 148, 149 КЗпП України правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи застосовувалося вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувалися при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, а також обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника.

Для правомірного розірвання роботодавцем трудового договору на підставі пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України необхідна наявність у сукупності таких умов: порушення має стосуватися лише тих обов`язків, які є складовими трудової функції працівника чи випливають з правил внутрішнього трудового розпорядку; невиконання чи неналежне виконання працівником трудових обов`язків має бути винним, скоєним без поважних причин умисно або з необережності; невиконання або неналежне виконання трудових обов`язків повинно бути систематичним. При визначенні систематичності як ознаки порушення враховуються тільки дисциплінарні й громадські стягнення, які накладаються трудовими колективами і громадськими організаціями відповідно до їх статутів.

Систематичним невиконанням обов`язків вважається таке, що вчинене працівником, який раніше допускав порушення покладених на нього обов`язків і притягувався за це до дисциплінарної відповідальності, проте застосовані заходи дисциплінарного чи громадського стягнення не дали позитивних наслідків і працівник знову вчинив дисциплінарний проступок.

У справах, в яких оспорюється незаконне притягнення до дисциплінарної відповідальності та звільнення, саме роботодавець повинен довести, що застосування таких заходів стягнення відбулося без порушення законодавства про працю.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 квітня 2019 року у справі № 520/3689/16-ц (провадження № 61-17179св18) Верховний Суд зазначив, що «звільнення за систематичне невиконання трудових обов`язків передбачає здійснення працівником щонайменше двох дисциплінарних проступків, за наслідками вчинення яких виносяться наказ про оголошення догани та наказ про звільнення внаслідок систематичного невиконання працівником без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку».

Матеріалами справи підтверджено систематичність невиконання ОСОБА_1 трудових обов`язків.

Як вбачається з матеріалів справи, протягом 2022 року ОСОБА_1 притягувалася до дисциплінарної відповідальності за неналежне виконання своїх трудових обов`язків, має догани за дані правопорушення відповідно до наказів № 2/1 від 30.03.2022 та № 2/2 від 1.04.2022 року до суду із вимогами про скасування даних наказів не зверталася, тобто вони є чинними та не скасованими. Так у вересні 2022 року знову здійснила дисциплінарний проступок невиконання наказів роботодавця та порушення трудової дисципліни, у зв`язку із чим у відповідача були наявні правові підстави для звільнення позивача з роботи за пунктом 3 статті 40 КЗпП України, за систематичне невиконання без поважних причин обов`язків, покладених трудовим договором та правилами внутрішнього трудового розпорядку.

Так, матеріалами справи підтверджено, щопозивачем систематично порушувалась трудова дисципліна.

Суд, враховує також ступінь проступку та відповідність обраних відповідачем дисциплінарних стягнень, а також те, що до ОСОБА_1 раніше застосовувалось дисциплінарні стягнення за невиконання трудових обов`язків, відповідач вважає її роботу неналежною, перед звільненням позивачкавідмовилась надати пояснення щодо систематичного невиконання своїх обов`язків,а також те, що відповідачем враховано ступінь тяжкості вчиненого проступку.

З огляду на вказане, суд дійшов висновку, що звільнення позивача відбулось з дотриманням закону, а тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог про скасування наказу про звільнення позивача та похідної вимоги стягнення моральної шкоди та видачу трудової книжки із записами про скасування наказу про звільнення.

Крім того варто зауважити, що у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 вересня 2023 року у справі № 279/402/20 (провадження № 61-6175св22) вказано, що «відповідно до частини третьоїстатті 235 КЗпП Українив разі визнання звільнення таким, що не узгоджується із чинним законодавством, суд на прохання працівника, який у зв`язку з допущеним щодо нього порушенням законодавства про працю не бажає продовжувати трудові відносини з відповідачем, може визнати звільнення незаконним і, не поновлюючи працівника на роботі, змінити дату звільнення та формулювання його причини з посиланням на відповідну норму закону».

Такий правовий висновок неодноразово сформульовано у постановах Верховного Суду від 06 березня 2018 року у справі № 61-1398св18, від 12 квітня 2018 року у справі № 545/2544/13-ц (провадження № 61-678св17), від 03 жовтня 2018 року у справі № 753/20243/16-ц (провадження № 61-36489св18), від 07 листопада 2018 року у справі № 234/17149/16-ц (провадження № 61-20384св18), від 02 жовтня 2019 року у справі № 362/3528/17-ц (провадження № 61-40458св18), від 09 лютого 2022 року у справі № 153/1585/20 (провадження № 61-15556св21), від 07 вересня 2022 року у справі № 554/5630/19 (провадження № 61-60св20), від 13 вересня 2023 року у справі № 587/1641/21 (провадження № 61-1473св23), від 31 січня 2024 року у справі № 367/9816/21 (провадження № 61-12408св23).

Основною засадою (принципом) цивільного судочинства є, зокрема, диспозитивність (пункт 5 частини третьоїстатті 2 ЦПК України).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина першастатті 13 ЦПК України).

Диспозитивність - один з базових принципів судочинства, керуючись яким позивач самостійно вирішує, які позовні вимоги заявляти. Суд позбавлений можливості формулювати позовні вимоги замість позивача. Якщо особою заявляється належна позовна вимога, яка може її ефективно захистити, суди не повинні відмовляти у її задоволенні виключно з формальних міркувань. Така відмова призведе до необхідності особи повторно звертатись до суду за захистом своїх прав (які при цьому могли бути ефективно захищені), що невиправдано затягне вирішення справи по суті (див. пункт 118 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 грудня 2022 року в справі № 914/2350/18(914/608/20) (провадження № 12-83гс21).

Як встановлено судом із змісту наказу про звільнення, в ньому відсутнє зазначення пункту статі 40 КЗпП України на підставі якої було звільнено позивача. Однак, з відомостей про трудову діяльність з реєстру застрахованих осіб та наявних доказів в матеріалах справи вбачається, що звільнення ОСОБА_1 відбулося саме на підставі п. 3 ст. 40 КЗпП України.

Позивач, вимоги щодо зміни формулювання підстав звільнення, а саме зазначення в наказі пункту ст. 40 КЗпП України не заявляла (просила звільнити її на підставі ст. 38 КЗпП України), а тому враховуючи принцип диспозитивності цивільного процесу, суд не має права виходити за межі позовних вимог заявлених позивачем.

Так, відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК Українисудовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до п.2 ч.2 ст.141ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.

У відповідності до ч. 8ст. 141 ЦПК Українирозмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв"язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Відповідно до п.1 ч.3 ст.133 ЦПКУкраїни судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов"язаних з розглядом справи. До витрат, пов"язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами у порядку, визначеномустаттею 137 ЦПК України. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов"язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Як зазначено у ч.4-6 вказаної статті розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При цьому, склад та розмір витрат, пов"язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.

На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов"язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов"язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Так, на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу, відповідачем подано договір №11/2023 про надання правничої допомоги, що укладений між АБ «Андрієвський та Партнери» та ДП «Рівненський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» від 12 вересня 2023 року, додаткову угоду №1 від 12 вересня 2023 року, якою передбачено порядок розрахунків та розмір гонорару адвоката за надані послуги. А саме розмір гонорару становить 10000 гривень, які оплачуються клієнтом протягом дії договору, до закінчення розгляду справи в суді першої інстанції.

Відповідно до Акту приймання-передачі наданих послуг, що підписаний 31 березня 2024 року між керуючим бюро Андрієвським А.О. та В.о. директора ДП «Рівненський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» вартість наданих послуг відповідно до п.4.1 Договору з врахуванням додаткової угоди №1 від 12.09.2023 року становить 10000 гривень.

Сторона позивача не оспорювала співмірність витрат на правничу допомогу адвоката та не заявляла клопотання про їх зменшення.

Таким чином судом встановлено, що відповідач ДП «Рівненський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» понесе витрати на правничу допомогу в розмірі 10000 гривень, які відповідно до п.2 ч.2 ст.141 ЦПК України мають бути стягнуті з позивача, оскільки у задоволенні позову їй відмовлено.

Витрати ОСОБА_1 по сплаті судового збору відносяться також на її рахунок у зв`язку з відмовою в задоволенні позову.

На підставі викладеного, керуючись ст. 36, 38, 40 КЗпП України, ст.ст. 10, 12, 81, 89, 258-259, 263-265, 268, п.3 Розділ ХII "Прикінцеві положення" Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Державного підприємства"Рівненськийнауково-досліднийта проектнийінститут землеустрою" про визнання незаконнимта скасуваннянаказу прозвільнення відшкодуванняморальної шкоди - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Державного підприємства "Рівненський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою" витрати на правничу допомогу у розмірі 10000,00 грн. .

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Рівненського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Сторони по справі:

ОСОБА_1 АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Державне підприємство«Рівненський науково-досліднийта проектнийінститут землеустрою» м. Рівне, вул. С.Петлюри, 37, код ЄДРПОУ 00726820.

Суддя -