Постанова

від 07.11.2024 по справі 569/14794/23

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 листопада 2024 року

м. Рівне

Справа № 569/14794/23

Провадження № 22-ц/4815/1089/24

Рівненський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючий-суддя Шимківа С.С.,

суддів: Боймиструка С.В., Хилевича С.В.,

секретар судового засідання Хлуд І.П.,

учасники справи:

позивач ОСОБА_1 ,

відповідач Державне підприємство "Рівненський науково-дослідний та

проектний інститут землеустрою"

розглянувши у відкритому судовомузасіданні апеляційну скаргу, яка подана представником ОСОБА_1 адвокатом Коробкою Наталією Миколаївною на рішення Рівненського міськогосуду Рівненськоїобласті від 27червня 2024року (ухвалене у складі судді Галінської В.В.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства "Рівненський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою" про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, відшкодування моральної шкоди, -

в с т а н о в и в :

10 серпня 2023 року ОСОБА_1 , через свого представника адвоката Коробку Н.М., звернулася до суду з позовом до Державного підприємства "Рівненський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою" про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, відшкодування моральної шкоди.

Позовні вимоги обґрунтовувала тим, що 16 березня 2022 року вона подала заяву про звільнення з посади провідного бухгалтера за власним бажанням з 29 березня 2022 року.

Вказана заява зареєстрована 16.03.2022 року за вхідним №31.

04.05.2022 року ОСОБА_1 звернулась до відповідача з проханням надати копію наказу про її звільнення відповідно до заяви про звільнення з роботи за власним бажанням від 16.03.2022 року, провести з нею повний розрахунок при звільненні та видати їй трудову книжку.

Листом за № 07/245 від 15.09.2022 року відповідач повідомив ОСОБА_1 про те, що її заява про звільнення за власним бажанням не розглядалася у зв`язку з тим, що не відповідає статті 38 КЗпП України.

У відповідь на вказаний лист ОСОБА_1 направила на адресу відповідача лист від 23.09.2022 року з проханням повідомити їй про час і дату, коли вона може отримати документи про своє звільнення з посади провідного бухгалтера, зокрема копію наказу про звільнення та трудову книжку.

03 жовтня 2022 року ОСОБА_1 отримала від відповідача лист за № 07/274 від 28.09.2022 року, яким їй повідомлено про прийняття наказу від 28.09.2022 року №11-к про її звільнення та запропоновано з`явитися на підприємство для отримання трудової книжки, попередньо повідомивши по телефону.

10 травня 2023 року з метою отримання трудової книжки та копії наказу про звільнення ОСОБА_1 з`явилася на підприємство. Однак, посилаючись на відсутність "запиту" ОСОБА_1 щодо отримання вказаних документів, відповідач відмовлявся видавати їй копію наказу про звільнення та трудову книжку. Тому, в присутності ОСОБА_2 вона подала "запит" на отримання документів, як того вимагав в.о. директора ОСОБА_3 , однак і після подання нею "запиту", відповідач вказані документи їй не видав.

25 липня 2023 року позивачці з Відомостей про трудову діяльність з Реєстру застрахованих осіб, сформованих Головним управлінням Пенсійного фонду України в Рівненській області станом на 25.07.2023 року, стало відомо, що Відповідачем проведено її звільнення згідно наказу № 3, а не №11-к і не відповідно до заяви про звільнення за власним бажанням від 16.03.2023 року на підставі ст. 38 КЗпП України, а за нібито допущене нею систематичне не виконання трудових обов`язків на підставі п. 3 ст. 40 КЗпП України.

ОСОБА_1 категорично не погоджується із підставами свого звільнення, оскільки протягом майже 20 років чесно і сумлінно виконувала свої трудові обов`язки і жодного дисциплінарного стягнення до неї застосовано не було.

У зв`язку з вказаними неправомірними діями відповідача їй завдано моральну шкоду, яку оцінює в 26800 гривень, виходячи із 4-кратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленого на 01.01.2023 року.

Просила суд, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, визнати незаконним та скасувати наказ №11-к (№3) від 28 вересня 2022 року про звільнення ОСОБА_1 з посади провідного бухгалтера на підставі п. 3 ст. 40 КЗпП України (систематичне не виконання трудових обов`язків) та зобов`язати Державне підприємство "Рівненський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою" видати наказ про звільнення ОСОБА_1 з посади провідного бухгалтера з 29 березня 2022 року на підставі ст. 38 КЗпП України (за власним бажанням), видати трудову книжку із записами про скасування наказу про звільнення на підставі п. 3 ст. 40 КЗпП України та про звільнення згідно ст. 38 КЗпП України (за власним бажанням); стягнути з Державного підприємства "Рівненський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою" на користь ОСОБА_1 26800,00 грн. моральної шкоди.

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 27 червня 2024 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до Державного підприємства "Рівненський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою" про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення відшкодування моральної шкоди відмовлено.

Рішення суду мотивовано тим, що звільнення ОСОБА_1 відбулося з дотриманням закону, а тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог про скасування наказу про звільнення позивача та похідної вимоги про стягнення моральної шкоди та видачу трудової книжки із записами про скасування наказу про звільнення.

Не погоджуючись із рішенням місцевого суду, ОСОБА_1 , через свого представника адвоката Коробку Н.М. оскаржила його в апеляційному порядку.

У поданій апеляційній скарзі зазначає, що у разі звільнення працівника роботодавець має оформити відповідний наказ (розпорядження), який повинен містити підстави звільнення з посиланням на пункт і статтю Кодексу законів про працю України, та ознайомити працівника з таким наказом (розпорядженням) під його особистий підпис і видати копію наказу працівникові у день звільнення.

Натомість, в порушення вище наведених вимог законодавства про працю, оспорюваний наказ про звільнення ОСОБА_1 з роботи та записи в трудовій книжці не містять посилання на підстави її звільнення з роботи, зокрема п. 3 ст. 40 КЗпП України.

Відповідно до наказу №2/1 від 30.03.2022 року ОСОБА_1 оголошено догану за відмову від виконання посадових обов`язків за дорученням в.о. директора. Разом з тим, ні у змісті наказу, ні у змісті протоколу №1 екстреної наради адміністрації Державного підприємства "Рівненський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою" не вказано від виконання яких саме посадових обов`язків вона відмовилася та якими пунктами посадової інструкції провідного бухгалтера передбачено їх виконання. При цьому слід зазначити, що відповідно до наказу №4 від 28.02.2022 року в період з 01 по 31 березня 2022 року всі працівники підприємства перебували у відпустці без збереження заробітної плати, а відтак вона фізично не могла допустити порушення трудової дисципліни 30.03.2022 року.

Судом першої інстанції залишено поза увагою, що з моменту виявлення нібито допущеного ОСОБА_1 порушення трудової дисципліни (30.03.2022 року, 01.04.2022 року) до звільнення (28.09.2022 року) минуло більше місяця, що є беззаперечною підставою для скасування наказу про звільнення за ст. 40 КЗпП України.

Вказуючи на відсутність підстав для задоволення заяви ОСОБА_1 про звільнення з роботи за власним бажанням через недотримання нею двотижневого строку попередження про наступне звільнення, не видав наказу ні про її відкликання з відпустки без збереження заробітної плати, ні про відновлення дії трудового договору, а відтак перебувати на роботі (працювати два тижні перед звільненням) у неї не було реальної можливості.

Просить суд скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове про задоволення позову.

16вересня 2024року ДП "Рівненський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою" подав відзив на апеляційну скаргу, у якому той покликається на законність рішення суду.

Вказує, що судом першої інстанції детально та повно перевірено факти порушення трудової дисципліни ОСОБА_1 та підтверджено правомірність притягнення її до дисциплінарної відповідальності, згідно наказів № 2/1 від 30.03.2022 року та № 2/2 від 01.04.2022 року. Із вимогами про скасування даних наказів ОСОБА_1 не зверталася, тобто вони є чинними та не скасованими.

Просить залишити без задоволення апеляційну скаргу, а рішення суду без змін.

Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення учасників процесу, апеляційний суд приходить до висновку про задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що на підставі наказу № 50-к від 09.04.2002 року ОСОБА_1 призначена на посаду заступника завідуючого фінансово-економічним відділом старшого бухгалтера Рівненського філіалу Інституту землеустрою УАНН, що перейменований в ДП "Рівненський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою" (а.с. 39, зворот).

Наказом від 28 лютого 2022 року № 4 в.о. директора ДП "Рівненський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою" С.Приймачка "Про зміну умов праці" усім працівникам підприємства надано відпустку без збереження заробітної плати на 31 календарний день з 01 березня 2022 року по 31 березня 2022 року (а.с. 48).

16 березня 2022 року ОСОБА_1 написала заяву про звільнення з посади провідного бухгалтера з 29 березня 2022 року, за власним бажанням (а.с. 49).

Вищевказана заява про звільнення зареєстрована у журналі реєстрації вхідної документації ДП "Рівненський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою" 16.03.2022 року під порядковим номером "31" (а.с. 57).

Як пояснила допитана у судовому засіданні суду першої інстанції позивачка ОСОБА_1 про написану нею та власноруч зареєстровану у журналі реєстрації вхідної документації ДП "Рівненський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою" 16.03.2022 року заяву про звільнення вона повідомила керівника в телефонному режимі 28 березня 2022 року.

29 березня 2022 року ОСОБА_1 надіслала відповідачу заяву про звільнення поштою, що підтверджується копією конверта з інформацією про поштове відправлення АТ "Укрпошта" (а.с. 50).

30 березня 2022 року скликано естренну нараду адміністрації ДП "Рівненський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою", протоколом №1 якої зафіксовано обговорення питання про звільнення ОСОБА_1 та ухвалено створити комісію з приймання даних бухгалтерського обліку, надано ОСОБА_1 трьохденний термін для передачі всіх ввірених їй даних бухгалтерського обліку, токенів та паролей доступу, установчих документів підприємства, договорів та інших документів (а.с. 52-53).

Наказом № 5 від 30.03.2022 створена комісія для приймання-передачі ввірених ОСОБА_1 даних бухгалтерського обліку документів та матеріальних цінностей у складі ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та делеговано їм прийняти матеріальні цінності від ОСОБА_1 та скласти акт прийому-передачі (а.с. 54).

30 березня 2022 року комісією у складі ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 складено акт про виявлення в журналі реєстрації заяви від ОСОБА_1 про звільнення у журналі реєстрації вхідної документації за №31 від 16.03.2022 року, який здійснено іншим почерком, який не відповідає почерку спеціаліста, що відповідав за ведення журналу.

Наказом №2/1 від 30 березня 2022 року "Про оголошення догани ОСОБА_1 " в.о. директора ДП "Рівненський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою" ОСОБА_1 оголошено догану за порушення трудової дисципліни (відмова від виконання обов`язків за дорученням в.о. директора) (а.с. 58).

Наказом № 6 від 31.03.2022 року "Про призупинення дії трудового договору з працівниками" в.о. директора ДП "Рівненський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою" на підставі ст.13 Закону України "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного часу" призупинено дію трудових договорів з працівниками ДП "Рівненський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою" з 01.04.2022 до відновлення можливості виконувати роботу (а.с. 59).

Згідно протоколу № 1 комісії з приймання-передачі даних бухгалтерського обліку ДП "Рівненський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою" від 01.04.2022 року 31.03.2022 близько 15 год. в телефонному режимі ОСОБА_1 повідомлено про необхідність передачі матеріальних цінностей та ключів 01.04.2022 о 10 год; 01.04.2022 о 10 год ОСОБА_1 не прибула; за допомогою засобів телефонного зв`язку ОСОБА_1 запропоновано і надати пояснення про причини неприбуття та не передання необхідних даних, документації та ключів на що отримано відмову; 01.04.2022 року об 11 год. 45 хв ОСОБА_1 прибула до ДП "Рівненський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою", однак від передачі ключів, бухгалтерських та інших документів відмовилась (а.с. 61).

Наказом в.о. директора С.Приймачка ДП "Рівненский науково-дослідний та проектний інститут землеустрою" №2/2 від 01.04.2022 року у зв`язку з порушенням трудової дисципліни за неодноразову відмову від передачі даних бухгалтерського обліку ОСОБА_1 оголошено догану (а.с. 63).

04.04.2022 року за фактом відсутності пояснень від ОСОБА_1 щодо відмови від передачі матеріальних цінностей та електронних ключів доступу до банківських рахунків комісією ДП "Рівненский науково-дослідний та проектний інститут землеустрою" у складі ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 складено акт.

27.09.2022 року протоколом №2 комісії ДП "Рівненский науково-дослідний та проектний інститут землеустрою" з приймання-передачі даних бухгалтерського обліку, ухвалено рішення про звільнення ОСОБА_1 із займаної посади провідного бухгалтера планово-економічного відділу ДП "Рівненський інститут землеустрою" згідно ст. 40 КЗпП України (п. 3 та п. 4 ) (а.с. 65).

Наказом в.о. директора С.Приймачка ДП "Рівненский науково-дослідний та проектний інститут землеустрою" № 11-к від 28.09.2022 року звільнено провідного бухгалтера ОСОБА_1 відповідно до статті 40 КЗпП України (а.с. 67).

Вважаючи вищевказане звільнення незаконним ОСОБА_1 звернулася до суду за вирішенням трудового спору.

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає, або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Однією згарантій забезпеченняправа громадянна працює передбаченийзмістом статті5-1Кодексу законівпро працю України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

У відповідності до статті 139 КЗпП України працівники зобов`язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержуватися трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.

За порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана, звільнення. Законодавством, статутами і положеннями про дисципліну можуть бути передбачені для окремих категорій працівників й інші дисциплінарні стягнення (стаття 147 КЗпП України).

Відповідно до частини третьої статті 149 КЗпП України при обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок і попередню роботу. За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника. Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий договір до закінчення строку його чинності, можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку систематичного невиконання працівником без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного та громадського стягнення.

Отже, для припинення трудових правовідносин з кожної конкретної підстави існує спеціальний порядок, якого роботодавець зобов`язаний дотримуватись для того, щоб звільнення було законним.

З вказаної підстави працівник може бути звільнений лише за проступок на роботі, вчинений після застосування до нього дисциплінарного або громадського стягнення за невиконання без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку. У таких випадках враховуються ті заходи дисциплінарного стягнення, які встановлені чинним законодавством і не втратили юридичної сили за давністю або не зняті достроково.

У спірних правовідносинах підлягає з`ясуванню у чому конкретно полягало порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП України та чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147-1, 148, 149 КЗпП України правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи застосовувалося вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувалися при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, а також обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника.

Для правомірного розірвання роботодавцем трудового договору на підставі пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України необхідна наявність у сукупності таких умов: порушення має стосуватися лише тих обов`язків, які є складовими трудової функції працівника чи випливають з правил внутрішнього трудового розпорядку; невиконання чи неналежне виконання працівником трудових обов`язків має бути винним, скоєним без поважних причин умисно або з необережності; невиконання або неналежне виконання трудових обов`язків повинно бути систематичним.

Систематичним невиконанням обов`язків вважається таке, що вчинене працівником, який раніше допускав порушення покладених на нього обов`язків і притягувався за це до дисциплінарної відповідальності, проте застосовані заходи дисциплінарного чи громадського стягнення не дали позитивних наслідків, і працівник знову вчинив дисциплінарний проступок.

У справах, в яких оспорюється незаконне притягнення до дисциплінарної відповідальності та звільнення, саме роботодавець повинен довести, що застосування таких заходів дисциплінарного стягнення відбулося без порушення законодавства про працю, зокрема довести факт вчинення працівником нового порушення трудових обов`язків, якими він обґрунтовував наказ (розпорядження) про звільнення.

Подібний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 вересня 2020 року по справі № 9901/743/18 (провадження № 11-914заі19).

У справі, що переглядається в апеляційному порядку роботодавцем не дотримані передбачені КЗпП України правила і порядок звільнення ОСОБА_1 на підставі пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України.

Як вбачається зі змісту наказів в.о. директора ДП "Рівненський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою" про оголошення ОСОБА_1 догани №2/1 від 30 березня 2022 року та №2/2 від 01.04.2022 року, а також наказу № 11-к від 28 вересня 2022 року "Про звільнення ОСОБА_1 " роботодавець вказує на одне і теж правопорушення, яке стало приводом до накладення на ОСОБА_1 трьох дисциплінарних стягнень: відмова ОСОБА_1 у передачі матеріальних цінностей, даних бухгалтерського обліку, ключів від вхідних дверей та кабінетів після написання нею заяви про звільнення.

Фактично, в порушення ч. 2 ст. 149 КЗпП України, роботодавцем застосовано до ОСОБА_1 три заходи стягнення: двічі накладено догани та звільнено з посади за одне і теж, інкриміноване їй трудове правопорушення, в той час як для звільнення працівника за пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП України потрібне існування факту не першого, а повторного вчинення працівником винного невиконання чи неналежного виконання обов`язків після того, як до нього уже застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення за вчинення таких дій раніше і на момент повторного невиконання ним без поважних причин трудових обов`язків їх не знято і не погашено.

Окрім того, накази в.о. директора ДП "Рівненський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою" про оголошення ОСОБА_1 догани №2/1 від 30 березня 2022 року та №2/2 від 01.04.2022 року винесено в період перебування ОСОБА_1 у відпустці та призупинення дії укладеного з нею трудового договору, що підтверджується наказами в.о. директора ДП "Рівненський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою" від 28.02.2022 року № 4 та наказом в.о. директора ДП "Рівненський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою" від 31.03.2022 року № 6.

Тягар доведення вини працівника у скоєнні ним трудового правопорушення законодавством покладено саме на роботодавця, що відображено зокрема у постановах Верховного Суду від 27.04.2021 року у справі № 461/8132/17 та від 13.05.2022 року у справі № 331/2395/20.

У порушення вимог трудового законодавства, відповідачем не доведено систематичне невиконання ОСОБА_1 трудових обов`язків, що могло бути передбаченою п. 3 ст. 40 КЗпП України підставою для розірвання, укладеного з нею трудового договору з ініціативи роботодавця, як і не доведено факту вчинення нею дисциплінарного правопорушення, за яке на неї накладено вище перелічені заходи дисциплінарного стягнення.

Сам факт укладення між ОСОБА_1 та ДП "Рівненський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою" договору про повну індивідуальну матеріальну відповідальність від 12 травня 2008 року (а.с. 51) не підтверджує твердження роботодавця про непередачу ОСОБА_1 довірених їх матеріальних цінностей після написання нею заяви про звільнення, оскільки жодного звіту про одержання ОСОБА_1 довірених їй матеріальних цінностей роботодавцем суду не надано, а позивачкою отримання будь-яких матеріальних цінностей заперечується.

ДП "Рівненський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою" не доведено фактів вчинення ОСОБА_1 порушень трудової дисципліни, невиконання чи неналежного виконання встановлених у її посадовій інструкції посадових обов`язків, які могли бути підставою для розірвання трудового договору роботодавцем за п. 3 ст. 40 КЗпП України.

За вказаних обставин позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування наказу в.о. директора С.Приймачка ДП "Рівненский науково-дослідний та проектний інститут землеустрою" № 11-к від 28.09.2022 року про звільнення провідного бухгалтера ОСОБА_1 відповідно до статті 40 КЗпП України є обґрунтованими та підлягають до задоволення.

Відповідно до статті 38 КЗпП України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім`ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року № ETS N 005 (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини").

У відповідності до приписів ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Відповідно до ст. 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі "Пантелеєнко проти України" зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

У рішенні від 31 липня 2003 року у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.

При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Таким чином, Держава Україна несе обов`язок перед зацікавленими особами забезпечити ефективний засіб захисту порушених прав, зокрема - через належний спосіб захисту та відновлення порушеного права. Причому обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.

На це вказується, зокрема, і у пункті 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 2 листопада 2004 року №15-рп/2004у справі №1-33/2004, де зазначено, що верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, яка здійснюється, зокрема і судом як основним засобом захисту прав, свобод та інтересів у державі.

Крім того, Конституційний Суд України у п. 9 мотивувальної частини рішення від 30 січня 2003 року №3-рп/2003 у справі № 1-12/2003 наголошує на тому, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

З матеріалів справи вбачається, що про написання ОСОБА_1 заяви про звільнення та її реєстрацію в журналі реєстрації вхідної документації 16 березня 2022 року роботодавець був офіційно повідомлений, шляхом направлення позивачкою заяви поштою 29 березня 2022 року.

Поновлення трудових прав ОСОБА_1 шляхом зобов`язання Державного підприємства "Рівненський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою" видати наказ про звільнення ОСОБА_1 з посади провідного бухгалтера з 29 березня 2022 року на підставі ст. 38 КЗпП України (за власним бажанням), з приведенням у відповідність до такого наказу записів трудової книжки ОСОБА_1 відповідатиме вимогам трудового законодавства України, Конвенції та практики ЄСПЛ щодо ефективного поновлення порушених прав позивачки.

Окрім того позовна вимога про стягнення на користь ОСОБА_1 моральної шкоди, завданої порушенням її прав підлягає до часткового задоволення.

Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист цивільних прав та інтересів у разі їх порушення.

Частиною другою статті 16 ЦК України визначено, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; відшкодування моральної шкоди, тощо.

Стаття 1 КЗпП України передбачає, що на трудові відносини поширюються норми цього Закону.

Порядок відшкодування моральної шкоди у сфері трудових відносин регулюється статтею 237-1 КЗпП України, яка передбачає відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Зазначена норма закону (стаття 237-1 КЗпП України) містить перелік юридичних фактів, що складають підставу виникнення правовідносин щодо відшкодування власником або уповноваженим ним органом завданої працівнику моральної шкоди.

За змістом указаного положення закону підставою для відшкодування моральної шкоди згідно із статтею 237-1 КЗпП України є факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Встановлене Конституцією та законами України право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди є важливою гарантією захисту прав і свобод громадян та законних інтересів юридичних осіб.

Захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права (наприклад, поновлення на роботі), так і механізмом компенсації моральної шкоди, як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв`язку з посяганням на її трудові права та інтереси.

Оскільки позивачкою доведено факт порушення роботодавцем трудових прав, у зв`язку з чим їй заподіяно моральну шкоду, така шкода підлягає відшкодуванню роботодавцем на користь ОСОБА_1 .

Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні "трансформують" шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування "обчислює" шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновленого стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 травня 2022 року в справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22).

На підставі вищенаведених положень чинного законодавства, з урахуванням усіх обставин справи, вимог розумності та справедливості, до стягнення з ДП "Рівненський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою" на користь ОСОБА_1 підлягає 10 000 грн у відшкодування моральної шкоди, завданої порушенням роботодавцем її трудових прав.

Ураховуючи те, що судом першої інстанції неповно з`ясовано фактичні обставини справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, судом неправильно застосовано норми матеріального права, постановлене ним рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового про часткове задоволення позову ОСОБА_1 до Державного підприємства "Рівненський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою" про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, відшкодування моральної шкоди.

Частиною 13ст. 141 ЦПК Українипередбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції не передаючи справу на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Враховуючи, що позовна заява та апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягають до часткового задоволення, тому з Державного підприємства "Рівненський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою" підлягає до стягнення на її користь судовий збір, сплачений за розгляд справи судом першої інстанції 3757,60 грн та 5637 грн за розгляд справи судом апеляційної інстанції.

Відповідно до частини першої та другоїстатті 137 ЦПК Українивитрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частиною восьмоюстатті 141 ЦПК Українивизначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

При цьому, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Наведене правове обґрунтування надає можливість суду ефективно захистити порушені права заявника, забезпечити реалізацію принципу цивільного судочинства відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення, але у порядку, передбаченому законом.

Аналогічного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18).

На підтвердження понесених ОСОБА_1 витрат на правничу допомогу у суді першої інстанцій у розмірі 15000 грн представником позивачки адвокатом Коробкою Л.О. в судовому засіданні 28.02.2024 року до закінчення судових дебатів та 27.06.2024 року до виходу суду до нарадчої кімнати зроблено заяву про те, що докази розміру таких витрат будуть надані протягом 5 днів після ухвалення рішення, а 02 липня 2024 року такі докази надано до суду: Договір про надання правової допомоги від 24 липня 2023 року, укладений між адвокатом Коробкою Н.М. та ОСОБА_1 , квитанція до прибуткового касового ордера № 3 від 24 липня 2023 року, квитанція до прибуткового касового ордера № 4 від 05 вересня 2023 року, детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом на виконання умов договору від 01.07.2024 року (а.с. 158-161).

Надані стороною позивачки докази про понесені витрати на правничу допомогу під час розгляду справи судом першої інстанції є достатніми, допустимими і достовірними, тому з ДП "Рівненський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою" підлягає до стягнення на користь ОСОБА_1 понесені останньою витрати на правничу допомогу у розмірі 15000 грн.

На підставіст.ст.6,13Конвенції прозахист правлюдини іосновоположних свобод,ст.43Конституції України,ст.ст.15,16ЦК України,ст.ст.5-1,38,п.3ч.1ст.40,139,147,ч.2,3ст.149,237-1КЗпП України,керуючись ст.ст.367, 376, 381-384, 389-391 ЦПК України, Рівненський апеляційний суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу, яка поданапредставником ОСОБА_1 адвокатомКоробкою НаталієюМиколаївною задовольнити частково.

Рішення Рівненського міськогосуду Рівненськоїобласті від 27червня 2024року скасувати.

Позов ОСОБА_1 до Державного підприємства "Рівненський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою" про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, відшкодування моральної шкоди задовольнити частково.

Визнати незаконним та скасувати наказ в.о. директора ДП "Рівненський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою" № 11-к (№3) від 28 вересня 2022 року про звільнення ОСОБА_1 з посади провідного бухгалтера на підставі п. 3 ст. 40 КЗпП України (систематичне не виконання трудових обов`язків).

Зобов`язати Державне підприємство "Рівненський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою" видати наказ про звільнення ОСОБА_1 з посади провідного бухгалтера з 29 березня 2022 року на підставі ст. 38 КЗпП України (за власним бажанням), з приведенням у відповідність до такого наказу записів трудової книжки ОСОБА_1 .

Стягнути з Державного підприємства "Рівненський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою" на користь ОСОБА_1 10000 грн. моральної шкоди.

Стягнути з Державного підприємства "Рівненський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою" на користь ОСОБА_1 3757,60 грн судовий збір, сплачений нею за розгляд справи судом першої інстанції та 5637 грн судовий збір, сплачений нею за розгляд справи судом апеляційної інстанції.

Стягнути з Державного підприємства "Рівненський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою" на користь ОСОБА_1 15000 грн у відшкодування понесених ОСОБА_1 витрат на правничу допомогу під час розгляду справи судом першої інстанції.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне судове рішення не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.

Повний текст постанови виготовлено 08 листопада 2024 року.

Головуючий-суддя Шимків С.С.

Судді: Боймиструк С.В.

Хилевич С.В.