Рішення

від 01.07.2024 по справі 569/4299/24

РІВНЕНСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 569/4299/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 липня 2024 року м. Рівне

Рівненський міський суд Рівненської області в складі:

головуючого судді Кучиної Н.Г.,

секретаря судового засідання Корпесьо В.Р.,

з участю

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача ОСОБА_2 ,

представника відповідача Рівненської обласної прокуратури Дзецько М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи за позовом ОСОБА_1 доДержавної казначейської служби України, Рівненської обласної прокуратури, Управління Міністерства внутрішніх справ України в Рівненській областіпровідшкодування шкоди,завданої незаконними діями,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

ОСОБА_1 звернулася до Рівненського міського суду Рівненської області з позовом до Державної казначейської служби України, Рівненської обласної прокуратури, Управління Міністерства внутрішніх справ України в Рівненській області, в якому просить стягнути з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання з єдиного казначейського рахунку на її користь 470 481 грн. у відшкодування моральної шкоди та 198 800 грн. матеріальної шкоди - на відшкодування витрат, понесених нею на правову допомогу, а всього стягнути загальну суму заподіяної їй моральної і матеріальної шкоди (470 481 грн. + 198 800 грн.) = 669 281 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначила, що вироком Корецького районного суду Рівненської області від 22 вересня 2021 року її визнано невинуватою у пред`явленому обвинуваченні за ч.2 ст. 358 КК України та виправдано на підставі п.2 ч.1 ст.373 КПК України у зв`язку з не доведенням, що злочин вчинено обвинуваченою. Визнано винною у вчиненні злочинів передбачених ч.1 ст.358, ч.3 ст.358 КК України (в редакції Кримінального кодексу України станом на 2008 рік) та призначено їй покарання:

-за ч.1 ст.358 КК України (в редакції Кримінального кодексу України станом на 2008 рік), у вигляді штрафу в розмірі 50 (п`ятдесяти) неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 850 (вісімсот п`ятдесят) гривень;

-за ч.3 ст.358 КК України (в редакції Кримінального кодексу України станом на 2008 рік), у вигляді штрафу в розмірі 30 (тридцяти) неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 510 (п`ятсот десять) гривень.

На підставі ст.70 КК України, за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, визначено їй покарання у вигляді штрафу в розмірі 50 (п`ятдесяти) неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 850 (вісімсот п`ятдесят) гривень.

Звільнено її від призначеного покарання, за вчинення злочинів, передбачених ч. 1 ст.358, ч.3 ст. 358 КК України, на підставі п. 2 ч. 1 ст. 49, ч. 5 ст. 74 КК України, у зв`язку із закінченням строків давності.

Ухвалою Рівненського апеляційного суду від 06 червня 2023 року вирок Корецького районного суду Рівненської області від 22 вересня 2021 року стосовно ОСОБА_1 скасовано та закрито кримінальне провадження стосовно неї за відсутності в її діях складу кримінальних правопорушень, передбачених ч.ч.1, 2, 3ст.358 КК України.

Постановою Верховного Суду від 30 січня 2024 року касаційну скаргу потерпілого ОСОБА_3 залишено без задоволення, а ухвалу Рівненського апеляційного суду від 06 червня 2023 року стосовно ОСОБА_1 - без зміни.

Отже, вважає, що вироком Корецького районного суду від 22 вересня 2021 року допущено незаконне засудження її за ч.ч. 1, 2, 3 ст. 358 КК України. Внаслідок незаконного засудження їй заподіяно моральну і матеріальну шкоду.

Зазначає, що незаконність дій органів досудового слідства, прокуратури і суду Корецького району Рівненської області під час досудового розслідування і судового розгляду зазначеного кримінального провадження впродовж2009-2021років відбулося внаслідок: незаконного порушення 20.07.2009року прокурором Корецького району ОСОБА_4 щодо неї кримінального провадження; неодноразового безпідставного пред?явленням і перепред?явленням їй незаконного обвинувачення у вчиненні злочинів за ч,ч, 1, 2, 3, 4 ст. 358 КК України, яких вона не вчиняла, а також незаконного засудження її вироком Корецького районного суду від 22 вересня 2021року.

Щодо моральної шкоди, то вона проявилася у наступному:

- у багаторічних (впродовж2009-2017років) моральних стражданнях, психо-емоційних переживаннях, викликаних незаконним порушенням щодо неї, інваліда 3-ої групи, людини похилого віку, кримінального провадження від 20.07.2009року, неодноразовим безпідставним пред?явленням і перепред?явленням незаконного обвинувачення у вчиненні злочинів за ч.4. 1, 2, 3, 4 ст. 358 КК України, яких вона не вчиняла;

? ?тривалих моральних стражданнях, стресових ситуацій, пов`язаних з десятками допитів та інших слідчих дій з її участю під час досудового слідства у зазначеному кримінальному провадженні протягом2009-2017років;

? ?тривалих моральних стражданнях, психо-емоційних переживаннях, пов`язаних з багаточисельними судовими засіданнями впродовж2017-2024років під час судового розгляду даного кримінального провадження: спочатку Корецьким, потім - Гощанським районними судами, після цього - Рівненським апеляційним судом, потім - знову Гощанським і Корецьким районними судами і, на кінець, у2021-2023роках Рівненським апеляційним судом, у2023- січні2024року Верховним Судом;

? ?тривалих моральних стражданнях, стресових ситуацій, викликаних незаконним засудженням її вироком Корецького районного суду у даній справі від 22 вересня2021року і необхідністю оскарження цього вироку та затрати значного часу та додаткових фізичних і моральних зусиль, матеріальних затрат для захисту своїх інтересів в Рівненському апеляційному суді та у Верховному Суді.

Все це вимагає від неї постійного напруження додаткових фізичних і моральних зусиль для організації свого життя, яке, на жаль, ще не відновилося і не повернулося до попереднього нормального рівня.

Виходячи з того, що з часу порушення даного кримінального провадження згідно з постановою колишнього прокурора Корецького району Парфенюка О.С. від 20 липня2009року до закриття цього провадження відповідно до ухвали Рівненського апеляційного суду від 06 червня2023року, пройшло майже 14 років або 161 місяць, то розмір моральної шкоди за цей час становитиме (з розрахунку не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць відповідного року перебування під слідством чи судом) 470481 грн.

Стосовно матеріальної шкоди, то вона становить198 800 грн. і полягає у витратах, понесених нею на оплату правової допомоги адвоката Сенчука А.I., який захищав її інтереси у2009-2023роках під час досудового розслідування зазначеного кримінального провадження, а також протягом 70 год. 40 хв. участі цього ж захисника в даному кримінальному провадженні в судових засіданнях Корецького, Гощанського районних та Рівненського апеляційного судів.

Таким чином, загальний розмір заподіяної їй моральної та матеріальної шкоди становить разом 669281 грн.

Рух справи

Ухвалою суду від 04 березня 2024 року позовна заява була залишена без руху, з наданням строку на усунення недоліків (а.с. 42, 43).

22 березня 2024 року представником позивача було подано заяву з усуненими недоліками.

Ухвалою суду від 25 березня 2024 року було прийнято до розгляду та відкрито загальне позовне провадження у справі (а.с. 69, 70).

Ухвалою суду від 17 квітня 2024 року витребувано у Корецького районного суду Рівненської області матеріали кримінального провадження: справа № 557/960/17, провадження № 1-кп/563/2/21 про обвинувачення ОСОБА_1 , за ч.1 ст.358 та 4.3 ст.358 КК України (а.с. 123, 124).

Ухвалою суду від 21 травня 2024 року підготовче провадження у справі закрито. Призначено справу до судового розгляду по суті(а.с. 148,149).

Відзив напозовну заявувідповідача УМВС України в Рівненській області.

08 квітня 2024 року до суду надійшов відзив на позов відповідача УМВС України в Рівненській області, у якому відповідач просить відмовити у задоволенні позову у повному обсязі з посиланням на те, що позивачем не доведено обставин і підстав, які зумовлюють наявність моральної шкоди, зокрема матеріали справи не містять жодних свідчень та відповідних доказів про ступінь її моральних чи фізичних страждань. Будь яких доказів про страждання, заподіяні позивачу внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації нею своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру, моральної втрати, порушення нормальних життєвих зв`язків, що вимагають додаткових зусиль для організації свого життя, позивачем не надано. Провівши аналіз долучених до матеріалів позову медичних документів зазначають, що позивачем долучено 24 епікризи про проведення лікування різних хвороб, однак 8 з них датовані 2001, 2007 та 2008 роками, тобто лікування вказаних у цих епікризах хвороб позивач проходила до порушення відносно неї кримінальної справи, а отже такі документи не можуть бути належними та допустимими доказами заподіяння їй моральної шкоди. Щодо решти епікризів зазначають, що у них не встановлено причинно - наслідкового зв?язку, як обов?язкової складової настання цивільно - правової відповідальності, із незаконними діями відповідачів та вказаними у них хворобами.

Щодо відшкодування матеріальної шкоди, а саме витрат понесених на правову допомогу у розмірі 198800 грн. свідчить про неспівмірність суми. При цьому, позивачем повинно бути доведено, на підставі належних та достатніх доказів, реальне понесення саме такої суми витрат на правничу допомогу, а також фактичну сплату цих коштів на рахунки адвоката, обґрунтовано розумність встановлення гонорару у визначеній сумі, а також відповідність його розміру обсягам часу і роботи адвоката. Проте, позивачем до матеріалів справи не долучено жодного доказу документу на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу, не наведено обґрунтований розрахунок, відсутній детальний опис роботи адвоката та не надано доказів фактичної оплати наданих послуг.

Відзив на позовну заяву відповідача Рівненської обласної прокуратури.

16 квітня 2024 року до суду надійшов відзив на позов відповідача Рівненської обласної прокуратури, у якому відповідач просить відмовити у задоволенні позову у повному обсязі з посиланням на те, що лише при наявності негативних наслідків, які настали в результаті незаконних дій правоохоронних органів. Крім того, визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами рівності, поміркованості, розумності та справедливості. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більш, ніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її збагачення.

Щодо відшкодування витрат на правничу допомогу вказують на те, що заявляючи такі вимоги, позивачем повинно бути доведено, на підставі належних та достатніх доказів, реальне понесення саме такої суми витрат на правничу допомогу, яку просить позивач, а також фактичну сплату цих коштів на рахунки адвоката, обґрунтовано розумність встановлення гонорару у визначеній сумі, а також відповідність його розміру обсягам часу і роботи адвоката. Так, з додатків наданих до позовної заяви не вбачається, що витрати на правову допомогу були реальними та їхній розмір є обгрунтованим, оскільки позивачкою до матеріалів справи не долучено договір про надання правової допомоги, акти виконаних робіт, докази понесення витрат на правову допомогу.

Відзив на позовну заяву відповідача відповідача Державної казначейської служби України.

17 квітня 2024 року до суду надійшов відзив на позов відповідача Державної казначейської служби України, у якому відповідач просить відмовити у задоволенні позову. Зазначає, що Казначейство, яке залучене до справи як відповідач згідно із своїми функціональними обов`язками не є учасником спірних правовідносин і не має фактичних даних, на підставі яких встановлює наявність або відсутність обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. Оскільки Казначейство жодної шкоди позивачеві не заподіювало, у правовідносини з ним не вступало, отже не може нести відповідальності за можливу шкоду, заподіяну позивачеві діями уповноважених осіб Рівненської обласної прокуратури та Управління Міністерства внутрішніх справ в Рівненській області. Отже, стягнення шкоди з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання з єдиного казначейського рахунку є необґрунтованим і таким, що не відповідає встановленому законом способу захисту порушеного права.

Щодо підстав стягнення на користь позивача моральної шкоди зазначає, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами, що єдиною причиною лікування у медичних закладах є саме проведення проти неї досудового та судового слідства, а також стягнення моральної шкоди є похідним від встановлення факту завдання такої шкоди, яка має бути встановлена в першу чергу. Казначейство вважає, що скасування та закриття кримінального провадження за наслідками пред`явленого обвинувачення становить достатньо справедливу сатисфакцію з відшкодування шкоди, яку зазнала позивач. Доводи позивача щодо завданої їй моральної шкоди не підтверджені обставинами, а тому є лише суб`єктивною думкою позивача.

Щодо відшкодування витрат на правову допомогу, то зазначають, що процесуальні витрати, понесені у кримінальному провадженні, не є збитками, що можуть бути стягнуті шляхом подання цивільного позову до обвинуваченого, такі витрати повинні бути розподілені судом у межах розгляду того кримінального провадження, у ході розгляду якого виникло. Звертають увагу суду на те, що позивачем не долучено договір, укладений з адвокатом, не додано жодної квитанції, які підтверджували б здійснення таких проплат адвокату.

Виклад позиції позивача та заперечень відповідача

В судовому засіданні позивач та її представник підтримали позовні вимоги, просили позов задовольнити, з підстав викладених у позові.

Представник відповідача Рівненської обласної прокуратури в судовому засідання просила відмовити у задоволенні позовних вимог, з підстав наведених у відзиві на позовну заяву. Додатково вказала, що згідно Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" для рішення суду застосовується як розрахункова величинадля обчислення виплат на рівні 1600 грн.

Мотивувальна частина

Фактичні обставини справи, встановлені судом.

03 листопада 2010 року ОСОБА_1 пред`явлено обвинувачення у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1,3 ст. 358 КК України (т. 1 а.с. 265 кримінального провадження № 12014180140000035).

Вироком Корецького районного суду Рівненської області від 22 вересня 2021 року ОСОБА_1 визнано невинуватою у пред`явленому обвинуваченні за ч.2 ст. 358 КК України та виправдано на підставі п.2 ч.1 ст.373 КПК України у зв`язку з не доведенням, що злочин вчинено обвинуваченою.

ОСОБА_1 , визнано винною у вчиненні злочинів передбачених ч.1 ст.358, ч.3 ст.358 КК України (в редакції Кримінального кодексу України станом на 2008 рік) та призначено їй покарання:

-за ч.1 ст.358 КК України (в редакції Кримінального кодексу України станом на 2008 рік), у вигляді штрафу в розмірі 50 (п`ятдесяти) неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 850 (вісімсот п`ятдесят) гривень;

-за ч.3 ст.358 КК України (в редакції Кримінального кодексу України станом на 2008 рік), у вигляді штрафу в розмірі 30 (тридцяти) неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 510 (п`ятсот десять) гривень.

На підставі ст.70 КК України, за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, визначено ОСОБА_1 , покарання у вигляді штрафу в розмірі 50 (п`ятдесяти) неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 850 (вісімсот п`ятдесят) гривень.

Звільнено ОСОБА_1 від призначеного покарання, за вчинення злочинів, передбачених ч. 1 ст.358, ч.3 ст. 358 КК України, на підставі п. 2 ч. 1 ст. 49, ч. 5 ст. 74 КК України, у зв`язку із закінченням строків давності (а.с. 52-63).

Ухвалою Рівненського апеляційного суду від 06 червня 2023 року вирок Корецького районного суду Рівненської області від 22 вересня 2021 року стосовно ОСОБА_1 скасовано та закрито кримінальне провадження стосовно неї за відсутності в її діях складу кримінальних правопорушень, передбачених ч.ч.1, 2, 3 ст.358 КК України (а.с. 64-67).

Постановою Верховного Суду від 30 січня 2024 року касаційну скаргу потерпілого ОСОБА_3 залишено без задоволення, а ухвалу Рівненського апеляційного суду від 06 червня 2023 року стосовно ОСОБА_1 без зміни (а.с. 10-16).

Мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права

Предметом спору у вказаній справі, зокрема є відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органами досудового розслідування, прокуратури і суду.

Відповідно до ст.56 Конституції України, кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Згідно зі ст.15, 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

За змістом ст.23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до п.2 ч.2 ст.1167 ЦК України, моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України.

Шкода, завдана фізичній особі внаслідок, зокрема, її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду (ч.1 ст.1176 ЦК України).

Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом (ч.2 ст.1176 ЦК України).

Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом (ч.7 ст.1176 ЦК України). Таким законом є Закон України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" від 01 грудня 1994 року № 266/94-ВР.

Згідно з п.1 ст.1 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду", відповідно до положень цього закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.

У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду (ч.2 ст.1 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду").

Відповідно до п.1 ст.2 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду", право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим законом, виникає у випадку постановлення виправдувального вироку суду.

Згідно з п.5 ч.1 ст.3 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду", у випадках, наведених у статті 1 цього закону, громадянинові відшкодовується моральна шкода.

За положеннями ст.4 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду", відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету.

Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру (ч.5, 6 ст.4 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду").

Статтею 13 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" передбачено, що питання про відшкодування моральної шкоди за заявою громадянина вирішується судом відповідно до чинного законодавства в ухвалі, що приймається згідно з частиною першою статті 12. Розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Кримінальне провадження№ 12014180140000035за ознакамикримінального правопорушення,передбаченого ч. 1,2,3 ст.358 КК України, щодо ОСОБА_1 завершене скасуванням вироку Корецького районного суду Рівненської області від 22 вересня 2021 року та закриття кримінального провадження стосовно неї за відсутності в її діях складу кримінальних правопорушень, передбачених ч.ч. 1,2,3 ст. 358 КК України.

Таким чином, підставою звернення позивача до суду з цим позовом є наявне право на відшкодування шкоди, передбачене ч.1 ст.1176 ЦК України, ст.1, 3 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду", так як настав передбачений ч.2 ст.1176 ЦК України та ст.2 вказаного Закону випадок, з яким пов`язується право на відшкодування шкоди (спеціальний делікт).

В п.1.1, 1.2 рішення Конституційного Суду України від 27 жовтня 1999 року у справі №1-15/99 зазначено, що кримінальна відповідальність настає з моменту набрання законної сили обвинувальним вироком суду. Притягнення до кримінальної відповідальності, як стадія кримінального переслідування, починається з моменту пред`явлення особі обвинувачення у вчиненні злочину. Таким чином, період перебування під слідством та судом у спірних правовідносинах має бути обрахований за час, починаючи з моменту вручення особі письмового повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення до набрання остаточного рішення суду у справі законної сили. Такі висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 13 серпня 2020 року у справі № 607/10144/18.

Позивачу пред`явлено обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення 03 листопада 2010 року, ухвала Рівненського апеляційного суду від 06 червня 2023 року, якою вирок Корецького районного суду Рівненської області від 22 вересня 2021 року скасовано та закрито кримінальне провадження, залишено без змін постановою Верховного Суду від 30 січня 2024 року, набрала законної сили 06 червня 2023 року.

Отже, позивач перебувала під слідством та судом 12 років, 6 місяців та 28 днів, тобто 150 місяців 28 днів.

Суд приймає до уваги твердження позивача про те, що перебуваючи такий тривалий час (більше дванадцяти років) під слідством та судом вона перебувала під емоційним тиском, відчувала пригнічення, зазнала моральних переживань, була змушена з`являтись до слідчого та суду, брати участь у судових засіданнях, що порушило звичний уклад її життя.

Разом з тим, в обґрунтування позовних вимог, зокрема в частині завдання позивачці моральних страждань, останньою долучено 24 епікризи про проведення лікування різних хвороб, однак 8 з них датовані 2001, 2007 та 2008 роками, тобто лікування вказаних у цих епікризах хвороб позивач проходила до порушення відносно неї кримінальної справи, а отже такі документи не можуть бути належними та допустимими доказами заподіяння їй моральної шкоди.

Проте, суд оцінює критично та не приймає до уваги посилання відповідачів - Державної казначейської служби України, Управління міністерства внутрішніх справ України в Рівненській області, Рівненської обласної прокуратури, щодо недоведеності позивачем належними та допустимими доказами завдання їй моральної шкоди, оскільки сам факт тривалого перебування позивача під слідством та судом, вчинення відносно неї процесуальних дій безумовно негативно вплинуло на її звичний уклад життя, завдало душевних страждань та вимагало вжиття нею додаткових зусиль для нормалізації життєвих зв`язків.

Таким чином, суд приходить до висновку, що позивач відноситься до кола осіб, які мають право на відшкодування моральної шкоди у відповідності до положень Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».

При цьому, суд не погоджується з розрахунком розміру відшкодування моральної шкоди, яку позивач визначила в сумі 470481 грн. за період з 01 серпня 2009 року до 31 травня 2023 року, з огляду на таке.

За приписами пункту 14 частини 1 статті 3 КПК України притягнення до кримінальної відповідальності - стадія кримінального провадження, яка починається з моменту повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального правопорушення.

Частиною 1 статті 278 КПК України визначено, що письмове повідомлення про підозру вручається в день його складення слідчим або прокурором, а у випадку неможливості такого вручення - у спосіб, передбачений цим Кодексом для вручення повідомлень.

У пунктах 1.1, 1.2 Рішення Конституційного Суду України від 27.10.1999 у справі №1-15/99 зазначено, що кримінальна відповідальність настає з моменту набрання законної сили обвинувальним вироком суду. Притягнення до кримінальної відповідальності, як стадія кримінального переслідування, починається з моменту пред`явлення особі обвинувачення у вчиненні злочину.

Таким чином, період перебування під слідством та судом має бути обрахований за час, починаючи з моменту вручення особі письмового повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення до набрання остаточним рішенням суду законної сили. Такі висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 13.08.2020 у справі № 607/10144/18.

З огляду на зазначене, судом встановлено, що ОСОБА_1 перебувала під слідством з 03 листопада 2010 року (пред`явлено обвинувачення згідно з постановою про притягнення як обвинуваченої), а не з 20 липня 2009 року (постанова про порушення кримінальної справи), як зазначила позивач і до 31 травня 2023 року (закриття кримінального провадження відповідно до ухвали Рівненсього апеляційного суду від 06 червня 2023 року), тобто 150 місяців 28 днів, а тому суд проводить розрахунок відшкодування моральної шкоди, виходячи з такого.

Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом відповідно до ч.3 ст.13 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" проводиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом. Зазначена норма містить мінімальну гарантію потерпілійособі - гарантований державою мінімальний розмір відшкодування моральної шкоди, який повинні визначити суди у будь-якому випадку. Визначення мінімального розміру моральної шкоди свідчить про неможливість спору щодо її розміру, якщо потерпілою особою заявлено позовну заяву про відшкодування моральної шкоди саме в такому розмірі, а відтак і неможливість оцінки будь-яких доказів, що впливають на її розмір (п.128 постанови Великої палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 201/10234/20).

Згідно ст.8Закону України«Про Державнийбюджет Українина 2010рік» розмірмінімальної заробітноїплати з01.01.2010становить 869гривень, то за 2 міс. (листопад, грудень)2010року моральна шкода перебування позивача під слідством чи судом становитеме (869 грн. х 2 міс.) 1738 грн.;

? ?за 12 міс.2010року (при мінім. розмірі заробітної плати у2010році на

01.01.2010року - 869 грн.) становить (869 грн. х 12 міс.) - 10428 грн.;

- за 12 міс.2011року (при мінім. розмірі заробітної плати у2011році на 01.01.2011року - 941 грн.) становить (941 грн. х 12 міс.) - 11292 грн.;

- за 12 міс.2012року (при мінім. розмірі заробітної плати у2012році на

01.01.2012року -1073грн.) становить (1073 грн. х 12 міс.) - 12876 грн.;

- за 12 міс.2013року (при мінім. розмірі заробітної плати у2013році на

01.01.2013року -1147грн.) становить (1147 грн. х 12 міс.) - 13764 грн.;

? ??за 12 міс.2014року (при мінім. розмірі заробітної плати у2014році на 01.01.2014року -1218грн.), що становить (1218 грн. х 12 міс.) - 14616 грн.;

? ??за 12 міс.2015року (при мінім. розмірі заробітної плати у2015році на

01.01.2015року -1218грн.) становить (1218 грн. х 12 міс.) - 14616 грн.;

? ??за 12 міс.2016року (при мінім. розмірі заробітної плати у2016році на 01.01.2016року -1378грн.) становить (1378 грн. х 12 міс.) - 16536 грн.;

? ??за 12 міс.2017року (при мінім. розмірі заробітної плати у2017році на 01.01.2017року -1218грн.) становить (3200 грн. х 12 міс.) - 38400 грн.;

? ??за 12 міс.2018року (при мінім, розмірі заробітної плати у2018році на 01.01.2018року -3723грн.), що становить (3723 грн. х 12 міс.) - 44676 грн.;

? ??за 12 міс.2019року (при мінім. розмірі заробітної плати у2019році на

01.01.2019року -4173грн.) становить (4173 грн. х 12 міс.) - 50076 грн.;

- за 12 міс.2020року (при мінім. розмірі заробітної плати у2020році на 01.01.2020року -4723грн.) становить (4723 грн. х 12 міс.) - 56676 грн.; - за 12 міс.2021року (при мінім. розмірі заробітної плати у2021році на 01.01.2021року -6000грн.), що становить (6000 грн. х 12 міс.) - 72 000 грн.;

- за 12 міс.2022року (при мінім. розмірі заробітної плати у2022році на

01.01.2022року -6500грн.) становить (6500 грн. х 12 міс.) - 78000 грн.;

- за 5 міс. (з 1 січня по 31 травня)2023року (при мінім. розмірі заробітної плати у2023році на 01.01.2023року -6700грн.) становить (6700 грн. х 5 міс.) - 33500 грн.

Таким чином, загальний розмір заподіяної ОСОБА_1 моральної шкоди за весь вказаний вище період, тобто з 03 листопада 2010 року по 31 травня2023 року, становить 458766 грн.

Доводи представника Рівненської обласної прокуратури на застосування при розрахунку відшкодування моральної шкоди ст. 8 Закону України «Про Державний бюджет на 2024 рік», суд вважає безпідставним, з огляду на таке.

Відповідно до ст. 8 Закону України «Про Державний бюджет на 2024 рік» зокрема, визначено розмір мінімальної заробітної плати, який застосовується як розрахункова величина для обчислення виплат за рішеннями суду, на рівні 1600 гривень.

Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Конституційний Суд України неодноразово висловлював позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів.

Так, надаючи тлумачення статті 58 Конституції України у Рішенні від 09 лютого 1999 року №1-рп/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) Конституційний Суд України зазначив, що в регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма). За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце (абзаци перший і другий пункту 2 мотивувальної частини Рішення).

Тому Конституційний Суд України дійшов висновку, що положення частини першої статті 58 Конституції України про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи, стосується фізичних осіб і не поширюється на юридичних осіб.

Відповідно до цього ж рішення Конституційного Суду України дія нормативно-правових актів у часі раніше визначалася лише в окремих законах України (стаття 6 Кримінального кодексу України, стаття 8 Кодексу України про адміністративні правопорушення, стаття 3 Цивільного процесуального кодексу України та інші). Конституція України, закріпивши частиною першою статті 58 положення щодо неприпустимості зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, водночас передбачає їх зворотну дію в часі у випадках, коли вони пом`якшують або скасовують юридичну відповідальність особи, що є загальновизнаним принципом права.

У рішенні Конституційного Суду України від 19.04.2000 року № 6-рп/2000 зазначено, що суть зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів полягає в тому, що їх приписи поширюються на правовідносини, які виникли до набрання ними чинності, за умови, якщо вони скасовують або пом`якшують відповідальність особи.

У рішенні від 02.07.2002 року № 13-рп/2002 Конституційний Суд України повторив раніше викладені положення попередніх рішень, зокрема те, що суть положення статті 58 Конституції України про незворотність дії в часі законів та інших нормативно-правових актів полягає в тому, що дія законів та інших нормативно-правових актів поширюється на ті відносини, які виникли після набуття ними чинності (рішення Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року № 1-зп), і не поширюється на правовідносини, які виникли й закінчилися до набуття такої чинності (рішення Конституційного Суду України від 5 квітня 2001 року № 3-рп).

У рішенні ЄСПЛ від 03.04.2008 року у справі «Корецький та інші проти України» було зазначено, що навіть припускаючи, що положення закону було вірно розтлумачено судами та дане втручання базувалося на формальній підставі, закріпленій у національному законодавстві, Суд нагадує, що вислів «передбачений законом» у другому пункті статті 11 Конвенції не лише вимагає, щоб дія, яка оскаржується, була передбачена національним законодавством, але також містить вимогу щодо якості закону.

Відповідно до рішення КСУ від 29.06.2010 року № 17-рп/2010 одним з елементів верховенства права є принцип правової визначеності, в якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями. Тобто обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачати юридичні наслідки своєї поведінки.

Відповідно до пп. 5.4 п. 5 рішення Конституційного Суду України від 22.09.2005 № 5-рп/2005 із конституційних принципів рівності і справедливості випливає вимога визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці і неминуче призводить до сваволі.

За загальним правилом закон зворотної сили не має. Це правило повинно надавати визначеності і стабільності суспільним відносинам. Це означає, що закони поширюють свою дію лише на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності.

Враховуючи,що ЗаконУкраїни «ПроДержавний бюджетна 2024рік» поширюєсвою діюлише наті відносини,які виниклипісля набуттяйого чинностіі непоширюється направовідносини,які виниклий закінчилисядо набуттятакої чинності,в даномувипадку правовідносини виниклий закінчилися вперіод з2010року по2023рік,тобто донабуття вказанимЗаконом чинності,відтак суд при розрахунку розміру моральної шкоди, виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць відповідного року перебування під слідством чи судом до вказаних правовідносин застосовує розмір мінімальної заробітної плати відповідно до ст. 8 Закон України «Про Державний бюджет», який діяв на момент правовідносин станом на 2010 рік і по 2023 роки відповідно.

Щодо стягнення коштів на відшкодування моральної шкоди безпосередньо з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України, суд вказав на таке.

Відповідно дост. 2 ЦК Україниучасником спірних правовідносин у справі про відшкодування шкоди за рахунок держави на підставіст. 1174 ЦК Україниє держава Україна, а тому вона має бути відповідачем.

Кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (ч. 2ст. 2 ЦК України).

Відповідно до ч. 1ст. 170 ЦК Українидержава набуває і здійснює права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Згідно до п. 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженогоуказом Президента України від 13 квітня 2011 року № 460/2011, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, є Державна казначейська служба України (Казначейство України), яка, зокрема, здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.

Таким чином, відповідачем у справі є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган державної влади. Кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України, тому відсутня необхідність зазначення у резолютивній частині рішення таких відомостей, як орган, через який грошові кошти мають перераховуватись, або номера чи виду рахунку, з якого має бути здійснено стягнення/списання, оскільки такі відомості не впливають ні на підстави, ні на обов`язковість відновлення права позивача в разі встановлення судом його порушення, та за своєю суттю є регламентацією способу та порядку виконання судового рішення, що має відображатися у відповідних нормативних актах, а не резолютивній частині рішення (пункт 6.21 постанови Великої Палати Верховного Суду, від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16 (провадження № 12-110гс18).

У пунктах 5.4, 6.9 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16 (провадження № 12-110цс18) вказано, що у випадку, коли шкода завдається органом державної влади, його посадовою або службовою особою, відшкодовувати таку шкоду зобов`язана держава, яка бере участь у справі через відповідні органи: орган, дії, бездіяльність якого призвели до негативних наслідків, та орган Державної казначейської служби України.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц (провадження № 14-538цс19) вказано, що у цивільному судочинстві держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями саме у спірних правовідносинах, зокрема і представляти державу в суді. У справах про відшкодування шкоди державою вона бере участь як відповідач через той орган, діяннями якого завдано шкоду. Хоча наявність такого органу для того, щоб заявити відповідний позов до держави України, не є обов`язковою. Участь у вказаних справах Державної казначейської служби України чи її територіальних органів не є необхідною.

Відповідний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 22 липня 2020 року у справі № 495/6187/16 (провадження № 61-8385св20), від 29 червня 2022 року у справі № 201/9398/20 (провадження № 61-11520св21).

Відтак, суд приходить до висновку про стягнення коштів на відшкодування моральної шкоди безпосередньо з Державного бюджету України, оскільки кошти підлягають стягненню з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України.

При цьому, оскільки грошові суми при відшкодуванні шкоди відшкодовуються за рахунок Державного бюджету шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку, тому ДКС України (чи її територіальні підрозділи), яка здійснює безспірне списання коштів та Міністерство фінансів України, яке попередньо інформується про виконання рішення суду та повідомляється при недостатності коштів для відшкодування, є належним відповідачем у справі.

Подібного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 14 грудня 2022 року у справі № 366/2026/18 (провадження № 61-2622св21).

Щодо позовних вимог в частині відшкодування майнової шкоди в розмірі198800 грн., яка полягала в оплаті послуг адвоката під час захисту її порушених прав у кримінальному провадженні№ 1219180140000035, суд виходить з такого.

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що 09 жовтня 2010 року між ОСОБА_1 та адвокатом Сенчуком А.І. укладено угоду-доручення, за умовами якої ОСОБА_1 уповноважила останнього здійснити такі дії, виконати такі доручення, захист її інтересів у кримінальній справі про обвинувачення за ч. 1 ст. 358 КК України, в слідчому відділі Корецького РВ УМВС України в Рівненській області (том 1 а.с. 263 кримінального провадження№ 1219180140000035).

Матеріали справи свідчать, що адвокатом надавалась правова допомога з питань, пов`язаних з кримінальним провадженням № 1219180140000035 з 2010 року.

За змістомстатті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»у передбачених цим законом випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються), зокрема, суми, сплачені громадянином у зв`язку з наданням йому юридичної допомоги.

Верховний Суд зауважує, що встановивши факт понесення витрат у зв`язку із поданням юридичної допомоги, суд стягує витрати саме за час перебування під слідством і судом.

Визначені наведеним Законом суми, сплачені громадянином у зв`язку із наданням йому юридичної допомоги не є тотожними витратам на правничу допомогу, передбаченимстаттею 137 ЦПК України, тому, у зазначеному випадку застосуванню підлягає спеціальна норма закону.

Право на професійну правничу допомогу гарантованостаттею 59 Конституції України, офіційне тлумачення якої надано Конституційним Судом України у рішеннях від 16 листопада 2000 року № 13-рп/2000 та від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009.

Відповідні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 28 жовтня 2020 року у справі № 303/3973/17 (провадження № 61-12505св19), від 07 липня 2021 року у справі № 335/10173/19 (провадження № 61-5223св21), від 09 червня 2022 року у справі № 759/2952/20 (провадження № 61-16694св21), від 08 листопада 2023 року у справі № 539/2673/21 (провадження № 61-9750св 23).

При стягненні витрат на правову допомогу необхідно враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (стаття 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність) або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності, чи відповідного до договору (статті 12, 46, 56 ЦПК України). Витрати на правничу допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставістатті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Так, у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (постанова Верховного Суду від 09 листопада 2022 року у справі № 461/422/21 (провадження№ 61-8158св22).

У постанові Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі № 379/1418/18, провадження № 61-9124св20, вказано, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 23 січня 2014 року у справі "East/West Alliance Limited" проти України", від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України" зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

Відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Разом з тим, відповідно достатті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.Згідно з частиною першою та третьоюстатті 27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»договір про надання правової допомоги укладається в письмовій формі.

До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.

При цьому договір про надання правової допомоги повинен містити детальний опис правових послуг, що надаються, та їх вартість, порядок обчислення гонорару адвоката (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо.

При цьому, для підтвердження понесених витрат на правничу допомогу позивачем в матеріалах справи відсутні будь які належні та достатні докази, зокрема акт наданої правової допомоги з описом виконаних робіт, їх вартістю та рахунок реального понесення саме такої суми витрат на правничу допомогу, а також фактичну сплату цих коштів на рахунки адвоката та відповідність його розміру обсягам часу і роботи адвоката.

Отже, якщо стороною не буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.

Враховуючи відсутність належного підтвердження надання правової допомоги, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 в частині відшкодування майнової шкоди - на вішкодування витрат, понесених на правову допомогу, у зв`язку з недоведеністю їх наявності.

Доводи представникапозивача назастосування Закону України від 20.12.2011 року № 4191-УІ «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» при вирішенні питання про стягнення витрат, понесених нею на оплату правової є безпідставними, оскільки цей Закон встановлює граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу під час розгляду судами цивільних та адміністративних справ . Крім того, суд вказує на те, що вказаний закон втратив чинність на підставі Закону № 2147-VIII від 03.10.2017, ВВР, 2017, № 48, ст.436}.

В судовому засіданні позивачем та його представником жодних належних та допустимих доказів, що підтверджують понесення витрат на професійну правничу допомогу та доказів оплати послуг адвоката , суду не надано.

Таким чином, позовні вимоги про стягнення матеріальної шкоди, на відшкодування витрат, пов`язаних з наданням правовоі допомоги не підягають до задоволення у зв`язку з іх недоведеністю у судовому засіданні.

Судові витрати

Відповідно до ч.6 ст.141ЦПК України якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Керуючись ст.ст.258,259,264,265,268,273,352,354 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В :

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, Рівненської обласної прокуратури, Управління Міністерства внутрішніх справ України в Рівненській області про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями задоволити частково.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 відшкодування моральної шкоди у розмірі 458 766 (чотириста п"ятдесят вісім тисяч сімсот шістдесят шість) грн. 00 коп.

В задоволенні позовних вимог в частині стягнення матеріальної шкоди - на вішкодування витрат, понесених на правову допомогу відмовити.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Рівненського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

позивач ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 );

відповідач - Державна казначейська служба України (ЄДРПОУ 37567646, адреса: м. Київ, вул. Бастіонна, 6);

відповідач - Рівненська обласна прокуратура (ЄДРПОУ 02910077, адреса: м. Рівне, вул. 16 Липня, 52);

відповідач - Управління Міністерства внутрішніх справ України в Рівненській області (ЄДРПОУ 23314913, адреса: м. Рівне, вул. М. Хвильового, 2).

Повний текст судового рішення складено 05 липня 2024 року.

Суддя Н.Г.Кучина