Постанова

від 19.11.2024 по справі 569/4299/24

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 листопада 2024 року

м. Рівне

Справа № 569/4299/24

Провадження № 22-ц/4815/1095/24

Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Ковальчук Н. М.,

суддів: Хилевича С. В., Шимківа С.С.

секретар судового засідання Пиляй І. С.

учасники справи:

позивач ОСОБА_1 ,

відповідач Державна казначейська служба України,

відповідач Рівненська обласна прокуратура,

відповідач Управління Міністерства внутрішніх справ України в Рівненській області

розглянув у відкритому судому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу Рівненської обласної прокуратури на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 01 липня 2024 року в складі судді Кучиної Н.Г., ухвалене у м. Рівне о 14 годині 02 хвилини, повний текст рішення складено 05 липня 2024 року,

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Державної казначейської служби України, Рівненської обласної прокуратури, Управління Міністерства внутрішніх справ України в Рівненській областіпровідшкодування шкоди,завданої незаконними діями. Свої позовні вимоги обґрунтовувала тим, що вироком Корецького районного суду Рівненської області від 22 вересня 2021 року її визнано невинуватою у пред`явленому обвинуваченні за ч.2 ст. 358 КК України та виправдано на підставі п.2 ч.1 ст.373 КПК України у зв`язку з недоведенням, що злочин вчинено обвинуваченою. Визнано винною у вчиненні злочинів передбачених ч.1 ст.358, ч.3 ст.358 КК України (в редакції Кримінального кодексу України станом на 2008 рік) та призначено їй покарання: за ч.1 ст.358 КК України (в редакції Кримінального кодексу України станом на 2008 рік), у вигляді штрафу в розмірі 50 (п`ятдесяти) неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 850 (вісімсот п`ятдесят) гривень; за ч.3 ст.358 КК України (в редакції Кримінального кодексу України станом на 2008 рік), у вигляді штрафу в розмірі 30 (тридцяти) неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 510 (п`ятсот десять) гривень. На підставі ст.70 КК України, за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, визначено їй покарання у вигляді штрафу в розмірі 50 (п`ятдесяти) неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 850 (вісімсот п`ятдесят) гривень. Звільнено її від призначеного покарання, за вчинення злочинів, передбачених ч. 1 ст.358, ч.3 ст. 358 КК України, на підставі п. 2 ч. 1 ст. 49, ч. 5 ст. 74 КК України, у зв`язку із закінченням строків давності.

Ухвалою Рівненського апеляційного суду від 06 червня 2023 року вирок Корецького районного суду Рівненської області від 22 вересня 2021 року стосовно ОСОБА_1 скасовано та закрито кримінальне провадження стосовно неї за відсутності в її діях складу кримінальних правопорушень, передбачених ч.ч.1, 2, 3ст.358 КК України.

Постановою Верховного Суду від 30 січня 2024 року касаційну скаргу потерпілого ОСОБА_2 залишено без задоволення, а ухвалу Рівненського апеляційного суду від 06 червня 2023 року стосовно ОСОБА_1 без зміни.

Отже, вважає, що вироком Корецького районного суду від 22 вересня 2021 року допущено незаконне засудження її за ч.ч. 1, 2, 3 ст. 358 КК України. Внаслідок незаконного засудження їй заподіяно моральну і матеріальну шкоду.

Зазначає, що незаконність дій органів досудового слідства, прокуратури і суду Корецького району Рівненської області під час досудового розслідування і судового розгляду зазначеного кримінального провадження впродовж20092021 років відбулося внаслідок незаконного порушення 20.07.2009року прокурором Корецького району ОСОБА_3 щодо неї кримінального провадження; неодноразового безпідставного пред?явленням і перепред?явленням їй незаконного обвинувачення у вчиненні злочинів за ч,ч, 1, 2, 3, 4 ст. 358 КК України, яких вона не вчиняла, а також незаконного засудження її вироком Корецького районного суду від 22 вересня 2021року.

Щодо моральної шкоди, то вона проявилася у наступному: у багаторічних (впродовж2009-2017років) моральних стражданнях, психо-емоційних переживаннях, викликаних незаконним порушенням щодо неї, інваліда 3-ої групи, людини похилого віку, кримінального провадження від 20.07.2009року, неодноразовим безпідставним предявленням і перепред?явленням незаконного обвинувачення у вчиненні злочинів за ч.4. 1, 2, 3, 4 ст. 358 КК України, яких вона не вчиняла; ? ?тривалих моральних стражданнях, стресових ситуацій, пов`язаних з десятками допитів та інших слідчих дій з її участю під час досудового слідства у зазначеному кримінальному провадженні протягом2009-2017років; ?тривалих моральних стражданнях, психо-емоційних переживаннях, пов`язаних з численними судовими засіданнями впродовж2017-2024років під час судового розгляду даного кримінального провадження: спочатку Корецьким, потім - Гощанським районними судами, після цього - Рівненським апеляційним судом, потім знову Гощанським і Корецьким районними судами і, нарешті, у20212023 роках Рівненським апеляційним судом, у2023 січні 2024року Верховним Судом; ?тривалих моральних стражданнях, стресових ситуацій, викликаних незаконним засудженням її вироком Корецького районного суду у даній справі від 22 вересня2021року і необхідністю оскарження цього вироку та затрати значного часу та додаткових фізичних і моральних зусиль, матеріальних затрат для захисту своїх інтересів в Рівненському апеляційному суді та у Верховному Суді. Все це вимагає від неї постійного напруження додаткових фізичних і моральних зусиль для організації свого життя, яке, на жаль, ще не відновилося і не повернулося до попереднього нормального рівня. Виходячи з того, що з часу порушення даного кримінального провадження згідно з постановою колишнього прокурора Корецького району Парфенюка О.С. від 20 липня2009року до закриття цього провадження відповідно до ухвали Рівненського апеляційного суду від 06 червня2023року, пройшло майже 14 років або 161 місяць, то розмір моральної шкоди за цей час становитиме (з розрахунку не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць відповідного року перебування під слідством чи судом) 470481 грн.

Стосовно матеріальної шкоди, то вона становить198 800 грн. і полягає у витратах, понесених нею на оплату правової допомоги адвоката Сенчука А.I., який захищав її інтереси у20092023 роках під час досудового розслідування зазначеного кримінального провадження, а також протягом 70 год. 40 хв. участі цього ж захисника в даному кримінальному провадженні в судових засіданнях Корецького, Гощанського районних та Рівненського апеляційного судів.

Просила суд стягнути з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання з єдиного казначейського рахунку на її користь 470 481 грн. у відшкодування моральної шкоди та 198 800 грн. матеріальної шкоди - на відшкодування витрат, понесених нею на правову допомогу, а всього стягнути загальну суму заподіяної їй моральної і матеріальної шкоди 669 281 грн.

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 01 липня 2024 року вказаний позов задоволено частково. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 відшкодування моральної шкоди у розмірі 458 766 грн. 00 коп. В задоволенні позовних вимог в частині стягнення матеріальної шкоди на відшкодування витрат, понесених на правову допомогу відмовлено.

Рішення суду першої інстанції вмотивоване положеннями ст. 1174 ЦКУкраїни, яка передбачає, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями,діями чибездіяльністюпосадовоїабо службової особи органу державної влади,органу владиАвтономної РеспублікиКрим абооргану місцевогосамоврядування приздійсненні неюсвоїх повноважень,відшкодовується державою,Автономною РеспублікоюКрим абоорганом місцевогосамоврядування незалежновід виницієї особи,та обґрунтованетим,що кримінальнепровадження№ 12014180140000035за ознакамикримінальногоправопорушення,передбаченого ч. 1, 2, 3 ст.358 КК України, щодо ОСОБА_1 завершене скасуванням вироку Корецького районного суду Рівненської області від 22 вересня 2021 року та закриттям кримінального провадження стосовно неї за відсутності в її діях складу кримінальних правопорушень, передбачених ч.ч. 1, 2, 3 ст. 358 КК України, а відтак у позивачки наявне право на відшкодування шкоди, передбачене ч.1 ст.1176 ЦК України, ст.1, 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», оскільки настав передбачений ч.2 ст.1176 ЦК України та ст.2 вказаного Закону випадок, з яким пов`язується право на відшкодування шкоди (спеціальний делікт).

Вважаючи рішення суду незаконним, необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права, Рівненська обласна прокуратураоскаржила його в апеляційному порядку. В поданій апеляційній скарзі заперечує висновок місцевого суду про наявність підстав для відшкодування моральної шкоди позивачці у заявленому розмірі. Зазначає, що розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення, а при визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Вказує, що судом правильно визначено загальний строк перебування позивачки під слідством та судом, що становить загалом фактично 151 місяць, однак водночас, при розрахунку розміру моральної шкоди, що є гарантованим державою мінімумом, який підлягає відшкодуванню на користь позивача відповідно до вимог Закону, судом не взято до уваги положення ст. 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік», зокрема абзацу 4. Додає, що судом зазначено, що Закон України «Про Державний бюджет на 2024 рік» поширює свою дію лише на ті відносини, які виникли після набуття його чинності і не поширюється на правовідносини, які виникли й закінчилися до набуття такої чинності, в даному випадку правовідносини виникли й закінчилися в період з 2010 року по 2023 рік, тобто до набуття вказаним Законом чинності, відтак суд при розрахунку розміру моральної шкоди, виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць відповідного року перебування під слідством чи судом, до вказаних правовідносин застосовує розмір мінімальної заробітної плати відповідно до ст. 8 Закон України «Про Державний бюджет», який діяв на момент існування правовідносин станом на 2010 і кожен наступний за ним рік, по 2023 рік відповідно. Наголошує, що ст. 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» окремо визначено розмір мінімальної заробітної плати, який застосовується як розрахункова величина для обчислення виплат за рішеннями суду на рівні 1600 гривень, тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Додає, що визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Водночас, саме лише викладення позивачкою обставин із свого життя без належного документального підтвердження необхідними доказами фактів спричинення їй страждань, заподіяних внаслідок фізичного чи психічного впливу відповідачів, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації нею своїх звичок і бажань, не є безумовною підставою для відшкодування моральної шкоди у розмірі, що значно вищий за гарантований державою, адже згідно вимог ст. ст. 76-80 ЦПК України, докази повинні відповідати визначеним у цих статтях критеріям і свідчити у їх сукупності про наявність таких підстав. Стверджує, що розмір моральної шкоди, що є гарантованим державою мінімумом та який мало бути стягнуто на користь ОСОБА_1 , слід визначати у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати з розрахунку 1600 грн на місяць, відповідно до вимог ст. 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік», що становить 241 600 грн (151 міс. х 1600 грн). Вважає, що суд дійшов до хибних висновків щодо методики здійснення розрахунків відшкодування моральної шкоди у даному випадку, внаслідок чого стягнута на користь позивачки сума відшкодування в розмірі 458 766 грн. значно перевищує гарантований законом мінімум. Звертає увагу на те, що обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такоїшкоди,протиправність діянняїї заподіювача,наявність причинногозв`язку міжшкодою іпротиправним діяннямзаподіювача тавини останньогов їїзаподіянні.Суд,зокрема,повинен з`ясувати,чим підтверджуєтьсяфакт заподіянняпозивачеві моральнихчи фізичнихстраждань абовтрат немайновогохарактеру,за якихобставин чиякими діями(бездіяльністю)вони заподіяні,в якійгрошовій сумічи вякій матеріальнійформі позивачоцінює заподіянуйому шкодута зчого вінпри цьомувиходить,а такожінші обставини,що маютьзначення длявирішення спору.Зазначає,що позивачкоюдо матеріалівв якостідодатків долученоепікризи змедичної історіїщодо їїперебування настаціонарному лікуванні,і більшістьтаких документівдатовано 2007,2008,2009роками,водночас судомвстановлено обставинипочатку перебуванняїї вякості обвинуваченоїпід слідствомсаме злистопада 2010року,тому такідокументи неє належнимидоказами уданому випадку.Проте,такі фактибезумовно свідчатьпро виникненнята наявністьвідповідних захворюваньпозивачки,у зв`язкуз якимиостання перебувалана лікуванні,з часу,що неспівпадає ізпритягненням їїдо кримінальноївідповідальності,а значнораніше,а отжепідтверджують відсутністьпричинно-наслідковихзв`язків щодопогіршення стануздоров`я чийого втратичерез проведеннявідповідного досудовогорозслідування тасудового розгляду.Наполягає,що судомне встановлено фактів настання цих негативних наслідків саме через протиправні дії Рівненської обласної прокуратури або внаслідок незаконних дій інших правоохоронних органів. Покликаючись на те, що ОСОБА_1 не надано належних та допустимих доказів заподіяння їй моральної шкоди у розмірі більшому, ніж гарантовано законом до відшкодування, просить рішення суду першої інстанції змінити, зменшивши суму відшкодування до розміру гарантованого державою мінімуму, обрахованому у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати відповідно до положень абз. 4 ст. 8 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік».

У поданому на апеляційну скаргу відзиві ОСОБА_1 просить залишити рішення суду першої інстанції без зміни, а апеляційну скаргу без задоволення.

Дослідивши матеріали та обставини справина предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції, апеляційний суд прийшов до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

03 листопада 2010 року ОСОБА_1 пред`явлено обвинувачення у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1,3 ст. 358 КК України (т. 1 а.с. 265 кримінального провадження № 12014180140000035).

Вироком Корецького районного суду Рівненської області від 22 вересня 2021 року ОСОБА_1 визнано невинуватою у пред`явленому обвинуваченні за ч.2 ст. 358 КК України та виправдано на підставі п.2 ч.1 ст.373 КПК України у зв`язку з не доведенням, що злочин вчинено обвинуваченою.

ОСОБА_1 , визнано винною у вчиненні злочинів передбачених ч.1 ст.358, ч.3 ст.358 КК України (в редакції Кримінального кодексу України станом на 2008 рік) та призначено їй покарання:

- за ч.1 ст.358 КК України (в редакції Кримінального кодексу України станом на 2008 рік), у вигляді штрафу в розмірі 50 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 850 гривень;

- за ч.3 ст.358 КК України (в редакції Кримінального кодексу України станом на 2008 рік), у вигляді штрафу в розмірі 30 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 510 гривень.

На підставі ст.70 КК України, за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, визначено ОСОБА_1 , покарання у вигляді штрафу в розмірі 50 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 850 гривень.

Звільнено ОСОБА_1 від призначеного покарання, за вчинення злочинів, передбачених ч. 1 ст.358, ч.3 ст. 358 КК України, на підставі п. 2 ч. 1 ст. 49, ч. 5 ст. 74 КК України, у зв`язку із закінченням строків давності (а.с. 52-63).

Ухвалою Рівненського апеляційного суду від 06 червня 2023 року вирок Корецького районного суду Рівненської області від 22 вересня 2021 року стосовно ОСОБА_1 скасовано та закрито кримінальне провадження стосовно неї за відсутності в її діях складу кримінальних правопорушень, передбачених ч.ч.1, 2, 3 ст.358 КК України (а.с. 64-67).

Постановою Верховного Суду від 30 січня 2024 року касаційну скаргу потерпілого ОСОБА_2 залишено без задоволення, а ухвалу Рівненського апеляційного суду від 06 червня 2023 року стосовно ОСОБА_1 без зміни (а.с. 10-16).

Звертаючись до суду з цим позовом про відшкодування шкоди, ОСОБА_1 вказувала, що вироком Корецького районного суду від 22 вересня 2021 року допущено незаконне засудження її за ч.ч. 1, 2, 3 ст. 358 КК України, внаслідок чого їй заподіяно моральну і матеріальну шкоду, яка виявилась у незаконності дій органів досудового слідства, прокуратури і суду Корецького району Рівненської області під час досудового розслідування і судового розгляду зазначеного кримінального провадження впродовж2009-2021років, незаконного порушення 20.07.2009року прокурором Корецького району ОСОБА_3 щодо неї кримінального провадження; неодноразового безпідставного пред?явлення і перепред?явлення їй незаконного обвинувачення у вчиненні злочинів за ч.ч, 1, 2, 3, 4 ст. 358 КК України, яких вона не вчиняла, а також у незаконному засудженні її вироком Корецького районного суду від 22 вересня 2021року.

Статтею 56 Конституції України передбачено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно достатті 16 ЦК Україникожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбаченістаттею 1167 ЦК України, відповідно до яких моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями або бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Частинами першою та другоюстатті 23 ЦК Українипередбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Абзац 2 ч. 3 ст. 23 ЦК України, у якому вжитий термін «інші обставини, які мають істотне значення» саме тому і не визначає повний перелік цих обставин, що вони можуть різнитися залежно від ситуації кожного потерпілого, особливості якої він доводить суду. Обсяг немайнових втрат потерпілого є відкритим, і в кожному конкретному випадку може бути доповнений обставиною, яка впливає на формування розміру грошового відшкодування цих втрат. Розмір відшкодування моральної шкоди перебуває у взаємозв`язку з фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа, а не із виключністю переліку та кількістю обставин, які суд має врахувати. Такі висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2022 року в справі №477/874/19 (провадження № 14-24цс21).

За змістом ст. 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи. Тобто відповідачем у зазначених категоріях справ є держава Україна, а не посадова особа, орган державної влади чи орган місцевого самоврядування.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органом, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (ст.ст.1173,1174 цього Кодексу).

Проаналізувавши встановлені фактичні обставини по справі та положення норм чинного законодавства, суд доходить висновку, що до даних правовідносин слід застосовувати положення ст. 1174 ЦК України.

За ст.1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Згідно зі статтею1174 ЦКУкраїни шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями,діями чибездіяльністюпосадовоїабо службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Указане узгоджується з правовою позицією, висловленою Верховним Судом України 25.05.2016 року у справі № 6-440цс16.

У статті 3ЗаконуУкраїни«Про порядоквідшкодування шкоди,завданої громадяниновінезаконними діямиорганів,що здійснюютьоперативно-розшуковудіяльність,органів досудовогорозслідування,прокуратури ісуду» визначено, що в наведених у статті цього Закону випадках громадянинові відшкодовується, зокрема, моральна шкода.

Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків (п. 3 Постанови ПленумуВерховного СудуУкраїни «Про судовупрактику всправах провідшкодування моральної(немайнової)шкоди»).

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більш аніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її збагачення.

Статтею 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» передбачено, що питання про відшкодування моральної шкоди за заявою громадянина вирішується судом відповідно до чинного законодавства в ухвалі, що приймається згідно з частиною першою статті 12. Розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Судом встановлено,що кримінальнепровадження№ 12014180140000035заознакамикримінального правопорушення,передбаченого ч. 1, 2, 3 ст.358 КК України, щодо ОСОБА_1 завершене скасуванням вироку Корецького районного суду Рівненської області від 22 вересня 2021 року та закриття кримінального провадження стосовно неї за відсутності в її діях складу кримінальних правопорушень, передбачених ч.ч. 1, 2, 3 ст. 358 КК України.

Отже, підставою звернення позивача до суду з цим позовом є наявне право на відшкодування шкоди, передбачене ч.1 ст.1176 ЦК України, ст.1, 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», оскільки настав передбачений ч.2 ст.1176 ЦК України та ст.2 вказаного Закону випадок, з яким пов`язується право на відшкодування шкоди (спеціальний делікт).

В п.1.1, 1.2 рішення Конституційного Суду України від 27 жовтня 1999 року у справі №1-15/99 зазначено, що кримінальна відповідальність настає з моменту набрання законної сили обвинувальним вироком суду. Притягнення до кримінальної відповідальності, як стадія кримінального переслідування, починається з моменту пред`явлення особі обвинувачення у вчиненні злочину. Таким чином, період перебування під слідством та судом у спірних правовідносинах має бути обрахований за час, починаючи з моменту вручення особі письмового повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення до набрання остаточного рішення суду у справі законної сили. Такі висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 13 серпня 2020 року у справі № 607/10144/18.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 пред`явлено обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення 03 листопада 2010 року.

Ухвала Рівненського апеляційного суду від 06 червня 2023 року, якою вирок Корецького районного суду Рівненської області від 22 вересня 2021 року скасовано та закрито кримінальне провадження, залишено без змін постановою Верховного Суду від 30 січня 2024 року, набрала законної сили 06 червня 2023 року.

Таким чином, ОСОБА_1 позивач перебувала під слідством та судом 12 років 6 місяців та 28 днів, тобто 150 місяців 28 днів.

Очевидним є те, що перебуваючи такий тривалий час (більше дванадцяти років) під слідством та судом, ОСОБА_1 зазнавала емоційного тиску, відчувала пригнічення, зазнала моральних переживань, була змушена з`являтись до слідчого та суду, брати участь у судових засіданнях, що порушило звичний уклад її життя.

При цьому, в обґрунтування позовних вимог, зокрема в частині завдання моральних страждань, позивачка долучила 24 епікризи про проведення лікування різних хвороб, 8 з яких датовані 2001, 2007 та 2008 роками, тобто лікування вказаних у цих епікризах хвороб відбувалося до порушення відносно неї кримінальної справи, а тому такі документи не можуть бути належними та допустимими доказами заподіяння їй моральної шкоди. Дані обставини враховані місцевим судом при ухваленні оскаржуваного рішення, а тому відповідні доводи апеляційної скарги апеляційним судом в цій частині відхиляються.

Позивачка відноситься до кола осіб, які мають право на відшкодування моральної шкоди у відповідності до положень Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», однак визначений нею розмір відшкодування моральної шкоди в сумі 470481 грн. за період з 01 серпня 2009 року до 31 травня 2023 року, є помилковим.

Так, згідно п. 14 ч. 1 ст. 3 КПК України, притягнення до кримінальної відповідальності стадія кримінального провадження, яка починається з моменту повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального правопорушення.

Частиною 1 статті 278 КПК України визначено, що письмове повідомлення про підозру вручається в день його складення слідчим або прокурором, а у випадку неможливості такого вручення - у спосіб, передбачений цим Кодексом для вручення повідомлень.

У пунктах 1.1, 1.2 Рішення Конституційного Суду України від 27.10.1999 у справі №1-15/99 зазначено, що кримінальна відповідальність настає з моменту набрання законної сили обвинувальним вироком суду. Притягнення до кримінальної відповідальності, як стадія кримінального переслідування, починається з моменту пред`явлення особі обвинувачення у вчиненні злочину.

Таким чином, період перебування під слідством та судом має бути обрахований за час, починаючи з моменту вручення особі письмового повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення до набрання остаточним рішенням суду законної сили.

Такою є правова позиція Верховного Суду, викладена у постанові від 13.08.2020 у справі №607/10144/18.

З огляду на наведене, період перебування ОСОБА_1 під слідством почався з 03 листопада 2010 року (пред`явлено обвинувачення згідно з постановою про притягнення як обвинуваченої), а не з 20 липня 2009 року (постанова про порушення кримінальної справи), як вона вважала, і тривав до 31 травня 2023 року (закриття кримінального провадження відповідно до ухвали Рівненського апеляційного суду від 06 червня 2023 року), тобто 150 місяців 28 днів, і саме такий період взято судом для розрахунку відшкодування моральної шкоди.

Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом відповідно до ч.3 ст.13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» проводиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом. Зазначена норма містить мінімальну гарантію потерпілійособі гарантований державою мінімальний розмір відшкодування моральної шкоди, який повинні визначити суди у будь-якому випадку. Визначення мінімального розміру моральної шкоди свідчить про неможливість спору щодо її розміру, якщо потерпілою особою заявлено позовну заяву про відшкодування моральної шкоди саме в такому розмірі, а відтак і неможливість оцінки будь-яких доказів, що впливають на її розмір (п.128 постанови Великої палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 201/10234/20).

Згідно ст.8Закону України«Про Державнийбюджет Українина 2010рік» розмір мінімальної заробітноїплати з01.01.2010становить 869гривень,то за два місяці 2010року . (листопад, грудень)моральна шкода за перебування позивачки під слідством чи судом становитиме (869 грн. х 2 міс.) 1738 грн.; ?за 12 міс.2010року (при мінім. розмірі заробітної плати у2010році на 01.01.2010року - 869 грн.) становить (869 грн. х 12 міс.) - 10428 грн.; за 12 міс.2011року (при мінім. розмірі заробітної плати у2011році на 01.01.2011року - 941 грн.) становить (941 грн. х 12 міс.) - 11292 грн.; за 12 міс.2012року (при мінім. розмірі заробітної плати у2012році на 01.01.2012року -1073грн.) становить (1073 грн. х 12 міс.) - 12876 грн.; за 12 міс.2013року (при мінім. розмірі заробітної плати у2013році на 01.01.2013року -1147грн.) становить (1147 грн. х 12 міс.) - 13764 грн.; ??за 12 міс.2014року (при мінім. розмірі заробітної плати у2014році на 01.01.2014року -1218грн.), що становить (1218 грн. х 12 міс.) - 14616 грн.; ??за 12 міс.2015року (при мінім. розмірі заробітної плати у2015році на 01.01.2015року -1218грн.) становить (1218 грн. х 12 міс.) - 14616 грн.; ??за 12 міс.2016року (при мінім. розмірі заробітної плати у2016році на 01.01.2016року -1378грн.) становить (1378 грн. х 12 міс.) - 16536 грн.; ??за 12 міс.2017року (при мінім. розмірі заробітної плати у2017році на 01.01.2017року -1218грн.) становить (3200 грн. х 12 міс.) - 38400 грн.; ??за 12 міс.2018року (при мінім, розмірі заробітної плати у2018році на 01.01.2018року -3723грн.), що становить (3723 грн. х 12 міс.) - 44676 грн.; ??за 12 міс.2019року (при мінім. розмірі заробітної плати у2019році на 01.01.2019року -4173грн.) становить (4173 грн. х 12 міс.) - 50076 грн.; за 12 міс.2020року (при мінім. розмірі заробітної плати у2020році на 01.01.2020року -4723грн.) становить (4723 грн. х 12 міс.) - 56676 грн.; - за 12 міс.2021року (при мінім. розмірі заробітної плати у2021році на 01.01.2021року -6000грн.), що становить (6000 грн. х 12 міс.) - 72 000 грн.; за 12 міс.2022року (при мінім. розмірі заробітної плати у2022році на 01.01.2022року -6500грн.) становить (6500 грн. х 12 міс.) - 78000 грн.; за 5 міс. (з 1 січня по 31 травня)2023року (при мінім. розмірі заробітної плати у2023році на 01.01.2023року -6700грн.) становить (6700 грн. х 5 міс.) - 33500 грн.

Таким чином, загальний розмір заподіяної ОСОБА_1 моральної шкоди за період з 03 листопада 2010 року по 31 травня2023 року, становить 458766 грн.

У своїй апеляційній скарзі Рівненська обласна прокуратура заперечує правильність такого розрахунку. Наполягаючи на тому, що за розрахункову одиницю відшкодування моральної шкоди повинна братися сума 1600 грн., у відповідності до ст. 8 Закону України «Про Державний бюджет на 2024 рік». Такі покликання апеляційним судом відхиляються з наступних міркувань.

Відповідно дост.8Закону України«Про Державнийбюджет на2024рік» зокрема, визначено розмір мінімальної заробітної плати, який застосовується як розрахункова величина для обчислення виплат за рішеннями суду, на рівні 1600 гривень.

Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Конституційний Суд України неодноразово висловлював позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів.

Так, надаючи тлумачення статті 58 Конституції України у Рішенні від 09 лютого 1999 року №1-рп/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) Конституційний Суд України зазначив, що в регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма). За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце (абзаци перший і другий пункту 2 мотивувальної частини Рішення).

Тому Конституційний Суд України дійшов висновку, що положення частини першої статті 58 Конституції України про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи, стосується фізичних осіб і не поширюється на юридичних осіб.

Відповідно до цього ж рішення Конституційного Суду України дія нормативно-правових актів у часі раніше визначалася лише в окремих законах України (стаття 6 Кримінального кодексу України, стаття 8 Кодексу України про адміністративні правопорушення, стаття 3 Цивільного процесуального кодексу України та інші). Конституція України, закріпивши частиною першою статті 58 положення щодо неприпустимості зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, водночас передбачає їх зворотну дію в часі у випадках, коли вони пом`якшують або скасовують юридичну відповідальність особи, що є загальновизнаним принципом права.

У рішенні Конституційного Суду України від 19.04.2000 року № 6-рп/2000 зазначено, що суть зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів полягає в тому, що їх приписи поширюються на правовідносини, які виникли до набрання ними чинності, за умови, якщо вони скасовують або пом`якшують відповідальність особи.

У рішенні від 02.07.2002 року № 13-рп/2002 Конституційний Суд України повторив раніше викладені положення попередніх рішень, зокрема те, що суть положення статті 58 Конституції України про незворотність дії в часі законів та інших нормативно-правових актів полягає в тому, що дія законів та інших нормативно-правових актів поширюється на ті відносини, які виникли після набуття ними чинності (рішення Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року № 1-зп), і не поширюється на правовідносини, які виникли й закінчилися до набуття такої чинності (рішення Конституційного Суду України від 5 квітня 2001 року № 3-рп).

У рішенні ЄСПЛ від 03.04.2008 року у справі «Корецький та інші проти України» було зазначено, що навіть припускаючи, що положення закону було вірно розтлумачено судами та дане втручання базувалося на формальній підставі, закріпленій у національному законодавстві, Суд нагадує, що вислів «передбачений законом» у другому пункті статті 11 Конвенції не лише вимагає, щоб дія, яка оскаржується, була передбачена національним законодавством, але також містить вимогу щодо якості закону.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 29.06.2010 року № 17-рп/2010 одним з елементів верховенства права є принцип правової визначеності, в якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями. Тобто обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачати юридичні наслідки своєї поведінки.

Відповідно до пп. 5.4 п. 5 рішення Конституційного Суду України від 22.09.2005 № 5-рп/2005 із конституційних принципів рівності і справедливості випливає вимога визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці і неминуче призводить до сваволі.

За загальним правилом закон зворотної сили не має. Це правило повинно надавати визначеності і стабільності суспільним відносинам. Це означає, що закони поширюють свою дію лише на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності.

Виходячи зтого,що ЗаконУкраїни«ПроДержавний бюджетна2024рік»поширюєсвою діюлишенаті відносини,яківиниклипісля набуттянимчинностіі непоширюєтьсяна правовідносини,які виниклийзакінчилисядо набуттятакоїчинності,ав даномувипадку правовідносини виниклий закінчилися вперіод з2010року по2023рік,тобто донабуття вказанимЗаконом чинності,тому суд при розрахунку розміру моральної шкоди, виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць відповідного року перебування під слідством чи судом до вказаних правовідносин правомірно застосував розмір мінімальної заробітної плати відповідно до ст. 8 Закон України «Про Державний бюджет», який діяв на момент правовідносин станом на 2010 рік і по 2023 роки відповідно.

Оцінюючи встановленіобставини справив сукупностііз нормамизаконодавства.Які йогорегулюють,беручи доуваги правовівисновки Верховногосуду тарішення КонституційногоСуду України,апеляційний судприходить допереконання прозаконність таобґрунтованість рішеннясуду першоїінстанції прочасткове задоволенняпозовних вимог ОСОБА_1 провідшкодування шкоди,завданої незаконнимидіями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, в розмірі 458766,00 грн за період з 03 листопада 2010 року до 31 травня 2023 року.

Рішення суду першої інстанції в частині стягнення витрат на правничу допомогу не оскаржене, а тому, у відповідності до положень ч. 1 ст. 367 ЦПК України, апеляційним судом не переглядається.

Процесуальне законодавство передбачає, що обставини цивільних справ з`ясовуються судом на засадах змагальності, в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів. Щодо обов`язку доказування і подання доказів, то кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень. Однак, будь-яких доказів, які б спростовували висновки суду першої інстанції, особою, яка подала апеляційну скаргу, не надано. Доводи апеляційної скарги апеляційним судом оцінюються критично, оскільки фактично дублюють обґрунтування позовної заяви, зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував.

Таким чином,апеляційний судприходить довисновку,що судомпершої інстанції булиправильно,всебічно іповно встановлені обставинисправи,характер правовідносин,які виниклиміж сторонамита застосованоправові норми,які підлягализастосуванню привирішенні даногоспору,в зв`язкуіз чимрішення підлягає залишенню без змін, як ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ч. 1. ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 367, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу Рівненської обласної прокуратури залишити без задоволення.

Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 01 липня 2024 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 22 листопада 2024 року.

Головуючий Ковальчук Н. М.

Судді: Хилевич С. В.

Шимків С. С.