Рішення

від 27.06.2024 по справі 757/51948/23-ц

ПЕЧЕРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/51948/23-ц

пр. № 2-4579/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 червня 2024 року Печерський районний суд м. Києва у складі:

головуючого - судді Литвинової І. В.,

при секретарі судового засідання - Орел А. О.,

за участі представника позивача ОСОБА_1 , представника відповідача Григорян О. О. , представника третьої особи Мінекономіки Івашковського Д. В., представника третьої особи АТ Дочірнє підприємство Державної акціонерної компанії «Хліб України» Косянчука В. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України», треті особи: Міністерство економіки України, Дочірнє підприємство Державної акціонерної компанії «Хліб України» «Хлібна база № 89», Акціонерне товариство «Державна акціонерна компанія «Хліб України», Фонд державного майна України про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

ВСТАНОВИВ:

І. Позиція сторін у справі.

Позивач ОСОБА_3 звернувся до суду з вказаним позовом, у якому просив:

- визнати протиправним і скасувати Акт службового розслідування проведеного на підставі наказу виконувача обов`язків заступника голови правління АТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України» Самсонової С. І. від 23 серпня 2023 року № 270-АГ «Про проведення службового розслідування щодо факту незаконного вибуття з права власності AT «ДПКЗУ» цілісного майнового комплексу філії AT «ДПКЗУ» «Хлібна база № 89»;

- визнати протиправним та скасувати Наказ АТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України» від 29 вересня 2023 року № 2909/10 к/тр про звільнення з посади директора філії АТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України» «Хлібна база № 89».

- зобов`язати АТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України» поновити ОСОБА_3 на посаді директора філії АТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України» «Хлібна база № 89» з 03 жовтня 2023 року;

- стягнути з АТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України» на користь ОСОБА_3 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 03 жовтня 2023 року до дня ухвалення судового рішення.

Позовні вимоги обґрунтовувались тим, що 13 червня 2022 року між позивачем ОСОБА_3 та відповідачем АТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України» укладено контракт № 4 про наймання (призначення) на посаду директора філії АТ «ДПКЗУ» «Хлібна база № 89» (філія «Хлібна база № 89»). На виконання положень контракту, а саме п. 1.4, перебуваючи на посаді директора філії «Хлібна база № 89», позивач сумлінно виконував посадові обов`язки, керувався Конституцією та законами України, підзаконними актами, положенням про філію, колективним договором, організаційно-розпорядчими документами філії «Хлібна база № 89» та Контрактом. Проте, 19 вересня 2023 року позивачу стало відомо, що наказом виконувача обов`язків заступника голови правління АТ «ДПКЗУ» Самсонової С. І. від 23 серпня 2023 року № 270-АГ було призначено проведення службового розслідування щодо факту незаконного вибуття з права власності АТ «ДПКЗУ» цілісного майнового комплексу філії АТ «ДПКЗУ» «Хлібна база № 89» (Наказ № 270-АГ). В подальшому, за результатами проведення службового розслідування, 02 жовтня 2023 року на підставі наказу голови правління АТ «ДПКЗУ» № 2909/10-к/тр від 29 вересня 2023 року (Наказ про звільнення) було звільнено ОСОБА_3 з посади директора філії «Хлібна база № 89» на підставі пункту 8 частини першої ст. 36 Кодексу законів про працю України, у зв`язку з невиконанням, за твердженням відповідача, пунктів 3.4.1, 3.4.9, 3.4.15, 3.4.16, 3.4.23 Контракту та на підставі пунктів 6.2.1, 6.2.3, 6.2.4, 6.2.12, 6.2.14, 6.2.15, 6.2.16 Контракту.

Представник відповідача АТ «ДПЗКУ» у своєму відзиві позов не визнав, заперечуючи, вказав про правомірність звільнення позивача Наказом про звільнення на підставі пункту 8 частини першої ст. 36 КЗпП України, оскільки позивач, на думку відповідача, всупереч вимогам законодавства України та Контракту № 4 від 13 травня 2022 року, який укладений між позивачем та відповідачем, підписав Акт повернення майна Дочірнього підприємства ДАК «Хліб України» «Хлібна база № 89», виданий 30 червня 2023 року, видавник: Філія ПАТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України» та Дочірнім підприємством ДАК «Хліб України «Хлібна база № 89» (Акт повернення майна). Акт повернення майна був підписаний позивачем від імені Філії АТ «ДПЗКУ» «Хлібна база № 89» та стосувався Комплексу будівель елеватора за адресою: Закарпатська обл., Мукачівський р., с. Горонда, вул. Елеваторна, будинок 9 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2612300521040) (Нерухомість). За Актом повернення майна Нерухомість було повернуто на користь Дочірнього підприємства ДАК «Хліб України» «Хлібна база № 89». На думку відповідача, підписавши Акт повернення майна, позивач порушив умови Контракту № 4 від 13 травня 2022 року, зокрема: позивач порушив чинне законодавство України (пп. 6.2.1 Контракту); позивач порушив виконання пунктів розділу 2 і 3 Контракту (пп. 6.2.3 Контракту), зокрема: не забезпечив збереження та ефективне використання майна та інших об`єктів власності АТ «ДПЗКУ», а також майна (немайнових прав), що передано Філії в користування (порушення пп. 3.4.16 Контракту); не проінформував АТ «ДПЗКУ» про факти накладення арешту, податкової застави, інших обтяжень на майно АТ «ДПЗКУ», що обліковується на балансі Філії, а також дії, спрямовані на незаконне заволодіння відповідним майном АТ «ДПЗКУ» (порушення пп. 3.4.23 Контракту); одноразово грубо порушив законодавство чи обов`язки, передбачені Контрактом та/або положенням про Філію, в результаті чого для АТ «ДПЗКУ» настали негативні наслідки (пп. 6.2.4 Контракту); Скоїв дії, що підпадають під ознаки правопорушень, за які передбачена кримінальна відповідальність (пп. 6.2.12 Контракту). При цьому, стверджуване відповідачем порушення Положення про Філію полягає, зокрема, в тому, що відповідно до п. 4.3 Положення про Філію Філія: не має права самостійно відчужувати основні засоби, будівлі, транспортні засоби; самостійно укладати цивільно- та господарсько-правові правочини (угоди). Відповідно до п. 5.3 Положення про Філію майно, передане Філії у користування, є власністю АТ «ДПЗКУ». Також відповідач у відзиві стверджує, що довіреність № 45 від 27 лютого 2023 року, на підставі якої діяв позивач при укладенні Акту повернення, не надає ОСОБА_3 права укладати договори, що стосуються відчуження основних засобів (фондів), земельних ділянок, нерухомого майна, транспортних засобів АТ «ДПЗКУ». На думку відповідача, внаслідок укладення Акту повернення Нерухоме майно вибуло з власності Держави та перейшло у приватну власність фізичної особи.

Позивач подав відповідь на відзив АТ «ДПЗКУ», в якому стверджує про законність своїх дій щодо підписання Акту повернення майна від імені Філії «Хлібна база № 89» АТ «ДПЗКУ», оскільки постанова Кабінету Міністрів України «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 11 серпня 2010 року № 764» від 24 липня 2013 року № 626 (Постанова № 626), якою додаток до постанови Кабінету Міністрів України від 11 серпня 2010 № 764 «Про заходи з утворення державного публічного акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» доповнено позицією та виноскою «Хлібна база № 89», - виконана не була. На момент перетворення Державного підприємства «ДПЗКУ» в АТ «ДПЗКУ» спірна Нерухомість не була внесена ані до статутного капіталу Державного підприємства «ДПЗКУ», ані до статутного капіталу АТ «ДПЗКУ», а у подальшому після створення АТ «ДПЗКУ» спірна Нерухомість не була внесена до статутного капіталу АТ «ДПЗКУ» як додатковий внесок у порядку, передбаченому Законом України «Про акціонерні товариства».

У зв`язку з цим, позивач стверджує, що спірна Нерухомість не була внесена до статутного капіталу АТ «ДПЗКУ, а отже АТ «ДПЗКУ» не набуло жодних речових прав на спірну Нерухомість - ані права приватної власності, ані права господарського відання (права державної власності в особі АТ «ДПЗКУ»).

Позивач наполягає, що в його діях відсутні такі ознаки як «привласнення чи розтрата чужого майна, яке було ввірене особі чи перебувало в її віданні», в тому числі відсутні такі ознаки, як «незаконне позбавлення держави права власності», оскільки спірна Нерухомість не є державним майном, а також не є майном АТ «ДПЗКУ», а тому позивач не скоїв дій, що підпадають під ознаки правопорушень, за які передбачена кримінальна відповідальність, зокрема, за частиною п`ятою ст. 191 КК України, а тому й не порушив пп. 6.2.12 Контракту.

Відповідач подав заперечення на відповідь позивача на відзив відповідача, в яких стверджує, що доводи позивача є: безпідставними, оскільки предметом розгляду даної цивільної справи є оскарження наказу про звільнення ОСОБА_3 із займаної посади, а не оскарження Акта повернення майна від 30.06.2023; необґрунтованими, оскільки на підтвердження своїх доводів ОСОБА_3 не додає суду жодних доказів, які підтверджували б факт того, що майно філії АТ «ДПЗКУ» «Хлібна база № 89», яке було відчужене у зв`язку із його незаконними діями, не є державним та незаконно зареєстровано за АТ «ДПЗКУ»; такими, що вводять суд в оману, оскільки всі твердження ОСОБА_3 зводяться до маніпулюваннями фактами, а також базуються на довільному трактуванні НПА Кабінету Міністрів України.

Представник третьої особи у справі ДП ДАК «Хліб України» «Хлібна база № 89» у своїх поясненнях зауважив, що залучення ДП ДАК «Хліб України» «Хлібна база № 89» третьою особою у справі є безпідставним, акт повернення майна від 30 червня 2023 року є таким, що укладено з порушенням норм чинного законодавства та з перевищенням повноважень службових осіб, майно філії є державною власністю, а звільнення ОСОБА_3 відбулося з дотриманням норм трудового законодавства.

ІІ. Процесуальні дії та рішення у справі.

14 листопада 2023 року до Печерського районного суду м. Києва надійшла вказана позовна заява, для розгляду якої, у відповідності до пункту 15 Розділу XIII Перехідні положення Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року № 1618-IV (у редакції Закону № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року), визначено суддю та передано, для вирішення питання про відкриття провадження у справі, згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями.

16 листопада 2023 року ухвалою судді у справі відкрито провадження, для розгляду у спрощеному позовному провадженні з викликом сторін, постановлено витребувати у відповідача письмові докази /т. І а. с. 62-63/.

11 грудня 2023 року представник відповідача подала відзив на позовну заяву /т. І а. с. 83-150, т. ІІ а. с. 1-536/.

25 грудня 2023 року представник позивача за допомогою Електронного суду подала відповідь на відзив відповідача, зареєстрована 26 грудня 2023 року /т. ІІІ а. с. 7-25/.

31 січня 2024 року представник відповідача подала клопотання про залучення третьої особи до участі у справі /т. ІІІ а. с. 28-33/.

30 січня 2024 року представник відповідача АТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України» - Уманець С. Г. подав засобами Електронного суду заперечення на відповідь на відзив, зареєстрований у суді 31 січня 2024 року /т. ІІІ а. с. 36-58/.

28 лютого 2024 року до суду надійшли подані через Електронний суд додаткові пояснення представника відповідача АТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України» - Уманця С. Г. на позов /т. ІІІ а. с. 59-72/.

11 квітня 2024 року представник позивача ОСОБА_1 надіслала через Електронний суд заяву ОСОБА_3 про залучення до участі у справі третіх осіб: Дочірнє підприємство Державної акціонерної компанії «Хліб України» «Хлібна база № 89», Акціонерне товариство «Державна акціонерна компанія «Хліб України», Фонд державного майна України /т. ІІІ а. с. 73-79/. В обґрунтування поданої позивачем заяви про залучення третіми особами зазначено, що рішення у справі може вплинути на права та обов`язки ДП ДАК «Хліб України» «Хлібна база № 89», ДАК «Хліб України» та Фонду державного майна України, оскільки законність звільнення позивача оцінюється через призму законності дій позивача з передання майна від філії АТ «ДПЗКУ» «Хлібна база № 89» до ДП «ДАК «Хліб України» «Хлібна база № 89», при цьому засновником останнього є АТ «ДАК «Хліб України», а суб`єктом управління ним як юридичної особи, частка Держави у статутному капіталі якої становить 100 % - Фонд державного майна України.

11 квітня 2024 року ухвалою суду задоволено клопотання представника відповідача Григорян О. О. і залучено в якості третьої особи Міністерство економіки України /т. ІІІ а. с. 28-32, 87, 91-94/.

26 квітня 2024 року через Електронний суд надійшли пояснення представника Міністерства економіки України Волоха В. В. - третьої особи у справі на позов.

20 травня 2024 року у судовому засіданні представник відповідача АТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України» Григорян О. О. подала заперечення на клопотання позивача від 11 квітня 2024 року про залучення до участі у справі третіх осіб: Дочірнє підприємство Державної акціонерної компанії «Хліб України» «Хлібна база № 89», Акціонерне товариство «Державна акціонерна компанія «Хліб України», Фонд державного майна України.

20 травня 2024 року ухвалою суду залучено до участі третіми особами Дочірнє підприємство Державної акціонерної компанії «Хліб України» «Хлібна база № 89», Акціонерне товариство «Державна акціонерна компанія «Хліб України», Фонд державного майна України.

20 червня 2024 року від представника третьої особи у справі ДП ДАК «Хліб України» «Хлібна база № 89» до суду надійшли пояснення.

27 червня 2024 року ухвалою суду, постановленою на місці без виходу до нарадчої кімнати, після заслуховування думки представників сторін та третіх осіб, внесеною до протоколу судового засідання, відмовлено у задоволенні клопотання представника відповідача АТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України» Уманця С. Г. у допиті ОСОБА_3 , оскільки допитаною сторона може бути лише за її добровільною згодою, як передбачено статтею 234 ЦПК України, якої за повідомленням представника позивача, останній не надає, та в оголошення перерви у судовому засіданні, згідно з статтею 223 ЦПК України, у зв`язку із видачею технічного запису судового засідання, з огляду на те, що із записом можна ознайомитися та отримати його копію.

У судовому засіданні представник позивача позов підтримала і просила задовольнити з підстав, наведених у заявах по суті.

Представник відповідача у судовому засіданні заперечував проти задоволення позову, посилаючись на доводи, викладені у заявах по суті.

Представник третьої особи Мінекономіки Івашковський Д. В. та представник третьої особи АТ ДП ДАК «Хліб України» Косянчук В. В. заперечували проти задоволення позову у повному обсязі і просили суд відмовити.

Представники третіх осіб ДП ДАК «Хліб України» «Хлібна база № 89» і Фонду державного майна України у судове засідання, про час, дату і місце проведення якого повідомлені належним чином, не з`явилися.

Суд, заслухавши обґрунтування позивача і заперечення відповідача, думку представників третіх осіб, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив такі обставини та відповідні їм правовідносини.

ІІІ. Фактичні обставини справи.

Як проголошено статтею 43 Основного закону України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ст. 16 Цивільного кодексу Україна кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Позивач ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Відповідно до пункту 1.1. Статуту АТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України», затвердженого наказом Міністерства економіки України від 08 червня 2021 року № 38, АТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України» засноване на державній власності та є приватним акціонерним товариством.

Згідно з пунктом 13.1. Статуту виконавчим органом Товариства, що здійснює управління його поточною діяльністю, є Правління.

Підпунктом 15 пункту 13.10. Статуту передбачено, що голова правління має право призначати на посаду та звільняти з посади директорів дочірніх підприємств Товариства, керівників філій, представництв та інших відокремлених підрозділів Товариства, визначати умови оплати їх праці та матеріального забезпечення.

13 травня 2022 року АТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України» прийнято наказ № 13.05/1-к/тр «Про прийняття на роботу ОСОБА_3 » та в цей же день між ОСОБА_3 та АТ «ДПКЗУ» укладено Контракт № 4 про наймання (призначення) на посаду директора філії АТ «ДПКЗУ» «Хлібна база № 89».

За цим контрактом керівник зобов`язується, зокрема: неухильно дотримуватись умов Контракту, здійснювати оперативне управління Філією, організувати виробничо-господарську, соціальну та іншу діяльність Філії, забезпечувати виконання завдань, передбачених положенням про Філію та визначених Товариством (п. 3.4.1 Контракту); надавати інформацію Товариству щодо руху матеріальних і фінансових ресурсів (п. 3.4.9 Контракту); забезпечувати організацію ефективної кадрової політики та роботи з персоналом, якісного юридичного, інформаційного, маркетингового та рекламного забезпечення Фiлiї (п. 3.4.15 Контракту); забезпечувати збереження та ефективне використання майна та інших об`єктів власності Товариства, а також майна (немайнових прав), що передано Філії в користування (п. 3.4.16 Контракту); негайно інформувати Товариство про факти накладення арешту, податкової застави, інших обтяжень на майно Товариства, що обліковується на балансі Філії, а також дії спрямовані на незаконне заволодіння відповідним майном Товариства (п. 3.4.23 Контракту).

Пунктом 1.2 Контракту передбачено, що трудові відносини між Товариством та керівником виникають на підставі контракту. Кодекс законів про працю України, інші нормативні акти, що регулюють трудові відносини, поширюються на взаємовідносини Сторін за цим контрактом.

30 червня 2023 року між Філією АТ «ДПЗКУ» «Хлібна база № 89», в особі позивача, та Дочірнім підприємством ДАК «Хліб України» «Хлібна база № 89» було укладено (підписано) Акт повернення майна Дочірнього підприємства ДАК «Хліб України» «Хлібна база № 89», виданий 30 червня 2023 року, видавник: Філія ПАТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України» та ДП ДАК «Хліб України «Хлібна база № 89», за яким Дочірньому підприємству ДАК «Хліб України» «Хлібна база № 89» було повернуто спірну Нерухомість - Комплекс будівель елеватора за адресою: Закарпатська обл., Мукачівський р-н, с. Горонда, вул. Елеваторна, будинок 9 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2612300521040).

Наказом виконувача обов`язків заступника голови правління АТ «ДПКЗУ» Самсонової С. І. від 23 серпня 2023 року № 270-АГ було призначено проведення службового розслідування щодо факту незаконного вибуття з права власності АТ «ДПКЗУ» цілісного майнового комплексу філії АТ «ДПКЗУ» «Хлібна база № 89» (Наказ № 270-АГ).

20 вересня 2023 року позивачем відповідно до Регламенту проведення службових розслідувань та перевірок у АТ «ДПКЗУ», затвердженого наказом АТ «ДПКЗУ» від 16 листопада 2021 року (Регламент), були надані письмові пояснення, якими зауважено, зокрема, що жодного незаконного вибуття з права власності АТ «ДПКЗУ» цілісного майнового комплексу філії «Хлібна база № 89» за час керівництва ОСОБА_3 не відбулось, підстави для ініціювання службового розслідування є надуманими та такими, що не відповідають фактичним обставинам. У зв`язку з цим, службове розслідування підлягає завершенню на підставі не встановлення жодних фактів порушення.

Наказами голови правління АТ «ДПКЗУ» Дмитра Гапчича від 19 вересня 202З року № 294-АГ та від 22 вересня 2023 року № 296-АГ термін проведення службового розслідування було продовжено до 22 вересня 2023 року та до 29 вересня 2023 року (включно) відповідно.

У листі, адресованому АТ «ДПКЗУ» та голові комісії з проведення службового розслідування ОСОБА_6 , призначеному наказом № 270-АГ (Голова комісії), ОСОБА_3 зазначено, що згідно з розділом 8 Регламенту загальний строк проведення службового розслідування не може перевищувати 30 календарних днів. Єдиним винятком є зупинення проведення такого розслідування за мотивованим наказом особи, яка його призначила. Таким чином, з урахуванням закінчення 30-ти денного строку службового розслідування Позивач просив надати на ознайомлення акт за результатами розслідування та матеріали розслідування в повному обсязі, а у разі зупинення службового розслідування - надати завірену копію наказу про зупинення проведення службового розслідування.

Крім того, листом, адресованим Голові комісії, було озвучено прохання про проведення опитування ОСОБА_7 - колишнього працівника АТ «ДПКЗУ» та за сумісництвом виконувача обов`язків голови правління держаної акціонерної компанії «Хліб України» (ДАК «Хліб України»), стосовно наступних питань: чи вважає ОСОБА_7 , що права та інтереси ДАК «Хліб України» під час складання акту повернення безпідставно набутого майна від 30 червня 2023 року були порушені; у разі позитивної відповіді на попереднє питання - зазначити, які саме права та інтереси ДАК «Хліб України» були порушені; у разі негативної відповіді - зазначити правові підстави для звернення ДАК «Хліб України» до Міністерства юстиції України із відповідною скаргою; під час звернення зі скаргою до Міністерства юстиції України № 1-2-07/103 від 24 серпня 2023 року чи діяв ОСОБА_7 в інтересах ДАК «Хліб України» або ж в інтересах інших юридичних (фізичних) осіб.

Листом, зареєстрованим АТ «ДПКЗУ» за № 12/1424 від 25 вересня 2023 року, позивач просив провести опитування колишнього працівника філії «Хлібна база № 89» та колишнього голови ліквідаційної комісії дочірнього підприємства ДАК «Хліб України» «Хлібна база № 89» (Дочірнє підприємство ДАК «Хліб України» «Хлібна база № 89») - ОСОБА_8 , з питань правових підстав укладання акту повернення безпідставно набутого майна від 30 червня 2023 року.

Листом від 26 вересня 2023 року за вих. № 130-12-11/2573 вищезазначене звернення стосовно опитування ОСОБА_8 було розглянуто та повідомлено про виклик останньої до АТ «ДПКЗУ» для надання пояснень, запропоновано прибути ОСОБА_3 , для надання пояснень до центрального офісу АТ «ДПКЗУ» 26 вересня 2023 року о 16:00 та посприяти у прибутті ОСОБА_8 .

У відповідь на запрошення про прибуття для надання пояснень до центрального офісу АТ «ДПКЗУ» 26 вересня 2023 року о 16:00 позивачем було повідомлено, що з огляду на територіальну віддаленість центрального офісу АТ «ДПКЗУ» (м. Київ) та міста проживання позивача (м. Львів) неможливо прибути вчасно на зазначену дату та час.

За результатами проведення службового розслідування було складено Акт службового розслідування обставин незаконного вибуття з права власності АТ «ДПЗКУ» - ЦМК та майна філії «Хліба база 89» від 29 вересня 2023 року (Акт службового розслідування).

В Акті службового розслідування комісією з проведення службового розслідування зроблено наступні висновки:

1. Кoмiciєю встановлено, що підставою для проведення незаконної реєстрації 25.07.2023 р. в державному реєстрі майнових прав на нерухоме майно права власності ДП ДАК «Хліб України» «Хлібна база № 89» на належний АТ «ДПЗКУ» в особі філії «Хлібна база № 89» комплекс будівель елеватора за адресою: Закарпатська обл., Мукачівський р-н, с. Горонда, вул. Елеваторна, буд. 9, реєстраційний номер 2612300521040, став Акт повернення майна Дочірнього підприємства ДАК «Хліб України» «Хлібна база № 89» від 30 червня 2023 року, підписаний ОСОБА_3 від імені філії АТ «ДПЗКУ» «Хлібна база № 89» та Головою ліквідаційної комісії ДП ДАК «Хліб України» «Хлібна база № 89» ОСОБА_8

2. У зв`язку з підписанням директором філії АТ «ДПЗКУ» «Хлiбна база № 89» ОСОБА_3 Акту повернення майна Дочірнього підприємства ДАК «Хліб України» «Хлібна База № 89» від 30 червня 2023 року в його діях вбачаються ознаки кримінального правопорушення, передбаченого частиною п`ятою ст. 191 КК України.

3. Комісією встановлено, що приватний нотаріус Селехман О. А. своiми умисними діями порушив норми частини першої ст. 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», оскільки державна реєстрація права власності проведена на підставі документа, який не є підставою переходу права власності на об`єкт нерухомого майна та частиною п`ятою ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», за якою державний реєстратор обов`язково визначає обсяг цивільної дієздатності фізичних осіб і цивільної правоздатності та дієздатності юридичних осіб, перевіряє повноваження представника фізичної або юридичноi особи щодо вчинення дій, спрямованих на набуття, змiну чи припинення речових прав, обтяжень таких прав.

4. Комiсiєю встановлено, що ОСОБА_8 - колишня голова ліквідаційної комісії дочірнього підприємства ДАК «Хліб України» «Хлібна база № 89» (раніше звільнена з вказаної посади наказом В. о. голови правління ДАК «Хліб України») та ОСОБА_9 - голова ліквідаційної комісії дочірнього підприємства ДАК «Хліб України» «Хлібна база № 89», (наказом В. о. голови правління ДАК «Хліб України» відсторонено від посади на час аналогiчноi посади на час проведення службового розслідування) на момент вчинення протиправних дій відносно майна Товариства не були уповноважені на їх здійснення (повернення ЦМК до ДП ДАК «Хліб України» «Хлібна база № 89», організацію електронних аукціонів, реалізацію (продаж) даного державного майна, укладення договору купівлі-продажу вказаного державного майна),

та запропоновано:

1. Службове розслідування вважати завершеним.

2. У зв`язку із наявністю у вище зазначених фактах ознак кримінального правопорушення, передбаченого частиною п`ятою ст. 191 КК України:

- матеріали службового розслідування направити до НАБУ для приєднання до матеріалів кримінального провадження № 42023000000001473 вiд 04 вересня 2023 року за ознаками злочину передбаченого частиною п`ятою ст. 191 КК України, а також до iнших правоохоронних органів, що здійснюють перевірку та/ або досудове розслідування вищенаведених обставин протиправного заволодіння державним майном;

- звернутись до НАБУ з заявою про залучення АТ «ДПЗКУ» до кримінального провадження № 42023000000001473 від 04 вересня 2023 року як потерпілого, а також до iнших правоохоронних органів, що здійснюють досудове розслідування вищенаведених обставин протиправного заволодіння державним майном;

- звернутись до НАБУ в рамках кримінального провадження № 42023000000001473 від 04 вересня 2023 року про ініціювання накладення судом арешту на майно комплексу будівель елеватора за адресою: Закарпатська обл., Мукачівський р-н, с. Горонда, вул. Елеваторна, буд. 9 , та земельну ділянку кадастровий номер 2122781801:00:102:0014 (реєстраційні номери 2612300521040, 2786801721040, 1331780221227);

3. Вжити заходів щодо повідомлення правоохоронних органів, банківських установ про виявлену у ходi інвентаризації втрату печаток філії АТ «ДПЗКУ» «Хлiбна база № 89», їх скасування та виготовлення нової печатки Філії.

4. Доручити Юридичному департаменту забезпечити представництво інтересів АТ «ДПЗКУ» у справах № 907/843/23, № 303/8006/23, № 907/792/23 та інших справах, що стосуються захисту майнових прав АТ «ДПЗКУ» на майно комплексу будівель елеватора за адресою: Закарпатська область, Мукачівський район, с. Горонда, вул. Елеваторна, буд. 9 , та земельну ділянку кадастровий номер 2122781801:00:102:0014 (реєстраційні номери 2612300521040, 2786801721040, 1331780221227);

5. За порушення умов контракту директора філії АТ «ДПЗКУ» «Хлібна база № 89 ОСОБА_3 - звільнити.

За результатами проведення службового розслідування, 02 жовтня 2023 року на підставі наказу голови правління АТ «ДПКЗУ» № 2909/10-к/тр від 29 вересня 2023 року (Наказ про звільнення) було звільнено ОСОБА_3 з посади директора філії «Хлібна база № 89» на підставі пункту 8 частини першої ст. 36 Кодексу законів про працю України (КЗпП), у зв`язку з порушенням, за твердженням відповідача, пунктів 3.4.1, 3.4.9, 3.4.15, 3.4.16, 3.4.23 Контракту.

Таким чином, судом встановлено, що фактичною підставою звільнення позивача з посади директора філії «Хлібна база № 89» у зв`язку з порушенням Контракту став факт підписання Акту повернення майна позивачем як директором філії АТ «ДПЗКУ» «Хлібна база № 89».

У постанові Верховного Суду від 27 січня 2020 року № 654/941/17 зроблено висновки про те, що звільнення працівника з підстав, не передбачених законом, або з порушенням установленого законом порядку свідчить про незаконність такого звільнення та тягне за собою поновлення порушених прав працівника. Відповідно до частини першої статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Таким чином, аналіз зазначених правових норм у їх сукупності з положеннями статті 43 Конституції України та статті 240-1 КЗпП України дає підстави для висновку про те, що за змістом частини першої статті 235 КЗпП України працівник підлягає поновленню на попередній роботі у разі незаконного звільнення, під яким слід розуміти як звільнення без законної підстави, так і звільнення з порушенням порядку, установленого законом.

Відповідно до висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 07 квітня 2021 року у справі № 757/62834/19-ц, вирішуючи позови про поновлення на роботі осіб, звільнених за пунктом 8 частини першої статті 36 КЗпП України, суди повинні мати на увазі, що на підставі цієї норми припиняється трудовий договір при наявності умов, визначених сторонами в контракті для його розірвання. Порушення хоча б одного з пунктів контракту є підставою для його дострокового розірвання.

Оскільки відповідач стверджує, що підписавши Акт повернення майна позивач порушив умови Контракту № 4 від 13 травня 2022 року, зокрема: порушив чинне законодавство України (пп. 6.2.1 Контракту) та скоїв дії, що підпадають під ознаки правопорушень, за які передбачена кримінальна відповідальність (пп. 6.2.12 Контракту), що й стало підставою для звільнення позивача, то у цій справі перед судом постає, зокрема, питання про те, чи було порушено позивачем чинне законодавство України при укладенні Акту повернення майна та чи підпадають дії позивача під ознаки правопорушень, за які передбачена кримінальна відповідальність.

ІV. Позиція суду та оцінка аргументів сторін.

Суд погоджується з доводами позивача про те, що ані Держава Україна в особі АТ «ДПЗКУ», ані АТ «ДПЗКУ» не набували право власності на Нерухомість, яка була передана філією АТ «ДПЗКУ» «Хлібна база № 89» в особі позивача за Актом повернення майна на користь Дочірнього підприємства ДАК «Хліб України» «Хлібна база № 89», що вказує на законність дій позивача щодо повернення нерухомості за Актом повернення майна, з огляду на наступне.

У серпні 2010 року Постановою Кабінету Міністрів України «Про заходи з утворення державного підприємства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» від 11 серпня 2010 року № 764 (Постанова № 764), зокрема:

- вирішено утворити Державне підприємство «Державна продовольчо-зернова корпорація України» (Державне підприємство «ДПЗКУ);

- встановлено, що статутний капітал підприємства формується шляхом передачі до нього цілісних майнових комплексів дочірніх підприємств ДАК «Хліб України», що ліквідуються, з подальшим утворенням на їх базі відокремлених підрозділів підприємства.

Однак, судом встановлено, що у переліку дочірніх підприємств ДАК «Хліб України», які припиняються шляхом ліквідації та майно яких передається Державному підприємству «ДПЗКУ», спірна Нерухомість (майно ДП ДАК «Хліб України» «Хлібна база 89») у Постанові № 764 в редакції від 11.08.2010 була відсутня.

Згодом, у червні 2011 року, погодившись з пропозицією Міністерства аграрної політики та продовольства щодо перетворення Державного підприємства «ДПЗКУ» у Державне публічне акціонерне товариство «ДПЗКУ», повноваження з управління корпоративними правами якого здійснює зазначене Міністерство, Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 593 «Про внесення зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 11 серпня 2010 року № 764» (Постанова № 593), якою частково змінено Постанову № 764 та встановлено, що 100 відсотків акцій державного публічного акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України», які випускаються на величину його статутного капіталу, залишаються у державній власності до прийняття окремого рішення КМУ.

Згодом, у липні 2011 року, згідно з наказом Мінагрополітики «Про реорганізацію шляхом перетворення державного підприємства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» від 07 липня 2011 року № 325 (Наказ № 325):

- реорганізовано Державне підприємство «ДПЗКУ» шляхом його перетворення у публічне акціонерне товариство «Державна продовольчо-зернова корпорація України»;

- передбачено, що АТ «ДПЗКУ» є правонаступником майнових прав та обов`язків Державного підприємства «ДПЗКУ»;

- установлено, що статутний капітал АТ «ДПЗКУ» формується на базі майна Державного підприємства «ДПЗКУ».

В подальшому, у листопаді 2011 року Наказом Мінагрополітики «Про деякі питання діяльності публічного акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» та реєстрації емісії акцій публічного акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» від 17 листопада 2011 року № 634:

- створено АТ «ДПЗКУ» шляхом перетворення Державного підприємства «ДПЗКУ»;

- здійснено емісію акцій АТ «ДПЗКУ» на весь розмір статутного капіталу 867 717 000, 00 грн;

- створено філії АТ «ДПЗКУ» (закріпивши за ними ідентифікаційні коди філій Державного підприємства «ДПЗКУ»), згідно з додатком.

Отже, судом встановлено, що у червні-листопаді 2011 року було створено АТ «ДПЗКУ» у формі публічного акціонерного товариства шляхом перетворення Державного підприємства «ДПЗКУ» в Акціонерне товариство «ДПЗКУ». Оскільки статутний капітал АТ «ДПЗКУ було сформовано на базі майна Державного підприємства «ДПЗКУ», тому до статутного капіталу АТ «ДПЗКУ» в момент його створення у 2011 році було внесено лише те майно, яке на момент створення АТ «ДПЗКУ» у 2011 році було передано Державному підприємству «ДПЗКУ». Однак, судом також встановлено, що в нормативно-правових актах Кабінету Міністрів України, прийнятих до моменту та на момент утворення АТ «ДПЗКУ» шляхом перетворення Державного підприємства «ДПЗКУ» в АТ «ДПЗКУ», спірна Нерухомість - Хлібна база № 89 - не зазначена як така, що передається Державному підприємству «ДПЗКУ». Зі змісту наведених нормативно-правових актів судом встановлено, що Хлібна база № 89 не передавалася ані до статутного капіталу Державного підприємства «ДПЗКУ», ані до статутного капіталу АТ «ДПЗКУ» в момент його створення у 2011 році.

Згодом, вже після припинення ДП «ДПЗКУ» та після утворення АТ «ДПЗКУ» на базі Державного підприємства «ДПЗКУ», пунктом 2 Постанови Кабінету Міністрів України «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 11 серпня 2010 року № 764» від 24 липня 2013 року № 626 (Постанова № 626), яка набрала чинності 13 вересня 2013 року, були внесені зміни до постанови № 764, а саме: додаток до Постанови № 764 доповнено позицією та виноскою «Хлібна база № 89». Таким чином, 13 вересня 2013 року Постановою № 626 до переліку майна, яке передається (має бути передано) Державному підприємству «ДПЗКУ», було вперше включено спірну Нерухомість - Хлібну базу № 89.

Отже, судом встановлено, що у липні 2013 року Кабінет Міністрів України прийняв рішення, яке набрало чинності у вересні 2013 року, щодо наміру внесення спірної нерухомості - Хлібної бази № 89 - до статутного капіталу саме Державного підприємства «ДПЗКУ». Однак, судом встановлено, що станом на липень 2013 року Державне підприємство «ДПЗКУ» було припинено.

Посилання відповідача у запереченнях на відповідь на відзив (сторінка 4) на те, що «Постановою КМУ від 24 липня 2013 року № 626 були внесені зміни до постанови КМУ від 11 серпня 2010 року № 764, зокрема, до переліку цілісних майнових комплексів дочірніх підприємств ДАК «Хліб України», які передаються для формування статутного капіталу ПАТ «ДПЗКУ», був внесений цілісний майновий комплекс дочірнього підприємства ДАК «Хліб України» «Хлібна база № 89», є такими, що не відповідають дійсному змісту зазначеної постанови Кабінету Міністрів України, оскільки в ній відсутні будь-які згади про ПАТ «ДПЗКУ».

Тому суд погоджується з доводами позивача, що постанова № 626, якою вносились зміни у постанову № 764, не могла бути виконана та не мала відповідних правових наслідків, оскільки Постановою № 764 передбачалось внесення майна в статутний капітал саме Державного підприємства «ДПЗКУ», а станом на дату прийняття постанови № 626 у липні 2013 року Державного підприємства «ДПЗКУ» вже не існувало. При цьому, будь яких розпорядчих актів про внесення майна підприємств, в тому числі спірної нерухомості, до статутного капіталу саме АТ «ДПЗКУ» Кабінетом Міністрів України не приймалось.

Суд також бере до уваги, що про факт незавершення формування статутного капіталу АТ «ДПЗКУ» в результаті невиконання вимог Постанови № 626 також зроблено висновок за результатами проведення державного фінансового аудиту діяльності АТ «ДПЗКУ» за період з 01 січня 2015 року по 30 вересня 2017 року у пункті 2.2.1 розділу 2.2 аудиторського звіту Державної аудиторської служби України № 07-21/7 від 22 грудня 2017 року, який розміщений на офіційному веб-сайті Державної аудиторської служби https://dasu.gov.ua.

У запереченнях АТ «ДПЗКУ» на відповідь на відзив відповідач стверджує, що АТ «ДПЗКУ» на законних підставах володіє ЦМК «Хлібна база № 89», оскільки на виконання постанови КМУ від 06 червня 2011 року № 593, Міністерством аграрної політики та продовольства України 07 липня 2011 року видано наказ № 325 «Про реорганізацію шляхом перетворення державного підприємства «Державна продовольчо-зернова корпорація України», яким визначено, що ПАТ «ДПЗКУ» є правонаступником державного підприємства «Державна продовольчо-зернова корпорація України».

Суд погоджується з доводами АТ «ДПЗКУ» про те, що АТ «ДПЗКУ» є правонаступником Державного підприємства «ДПЗКУ», до якого перейшли всі права, обов`язки та майно Державного підприємства «ДПЗКУ».

Однак, надавши оцінку доводам АТ «ДПЗКУ» щодо правонаступництва між Державним підприємством «ДПЗКУ» та АТ «ДПЗКУ», суд доходить висновку, що такі доводи не підтверджують факт набуття АТ «ДПЗКУ» будь-яких речових прав на спірну Нерухомість, з огляду на наступне.

Так, судом встановлено, що:

- на момент прийняття рішення про утворення Державного підприємства «ДПЗКУ» від 11 серпня 2010 року та формування його статутного капіталу у розмірі 867 717 000, 00 грн майно Дочірнього підприємства ДАК «Хліб України» «Хлібна база 89» не входило до переліку підприємств, цілісні майнові комплекси яких передаються до статутного капіталу Державного підприємства «ДПЗКУ» відповідно до Постанови № 764;

- оскільки статутний капітал АТ «ДПЗКУ» було сформовано у 2011 році на базі майна (статутного капіталу) Державного підприємства «ДПЗКУ», то спірна Нерухомість не була і не могла бути включена до статутного капіталу АТ «ДПЗКУ» у 2011 році, оскільки на цей момент вона не була передана та не мала бути передана до статутного капіталу Державного підприємства «ДПЗКУ» відповідно до Постанови № 764;

- спірна Нерухомість - майно Дочірнього підприємства ДАК «Хліб України «Хлібна база 89» - увійшло до переліку підприємств, цілісні майнові комплекси яких передаються до Державного підприємства «ДПЗКУ», лише 13 вересня 2023 року на підставі постанови № 626, тобто після того, як у 2011 році Державне підприємство «ДПЗКУ» було перетворене у публічне акціонерне товариство «Державна продовольчо-зернова корпорація України».

Тому суд погоджується з доводами позивача про те, що факт правонаступництва між Державним підприємством «ДПЗКУ» та АТ «ДПЗКУ» не породжує будь-яких правових наслідків щодо переходу саме спірної нерухомості від Державного підприємства «ДПЗКУ» до АТ «ДПЗКУ», оскільки таке майно не було внесено та не могло бути внесено до статутного капіталу Державного підприємства «ДПЗКУ». АТ «ДПЗКУ» є правонаступником Державного підприємства «ДПЗКУ» лише у частині тих прав та обов`язків та того майна, яке було закріплено (внесено до статутного капіталу) за Державним підприємством «ДПЗКУ».

Відповідачем не доведено, що майно Дочірнього підприємства ДАК «Хліб України «Хлібна база 89» коли-небудь включалось до статутного капіталу Державного підприємства «ДПЗКУ», яке було припинено у липні 2011 року, а отже й не доведено, що вказане майно в порядку правонаступництва перейшло від Державного підприємства «ДПЗКУ» до АТ «ДПЗКУ».

Натомість, суд бере до уваги, що сам же відповідач АТ «ДПЗКУ» у запереченнях на відповідь на відзив посилається на те, що ЦМК Дочірнього підприємства ДАК «Хліб України «Хлібна база 89» перейшов до АТ «ДПЗКУ» в результаті укладення Акту приймання-передачі цілісного майнового комплексу від 22 січня 2014року між комісією з ліквідації ДП ДАК «ХЛІБ України» «Хлібна база №89», яка представляла інтереси ДАК «Хліб України», та філією ПАТ «ДПЗКУ» «Хлібна база №89», яка представляла інтереси ПАТ «ДПЗКУ».

Отже, сам же відповідач визнає обставину того, що дії з наміром передання спірної нерухомості до АТ «ДПЗКУ» від Дочірнього підприємства ДАК «Хліб України «Хлібна база 89» вчинялись 22 січня 2014 року, тобто майже через три роки після припинення Державного підприємства «ДПЗКУ», чим відповідач підтверджує те, що спірна Нерухомість до статутного капіталу Державного підприємства «ДПЗКУ» не передавалась та в порядку правонаступництва від Державного підприємства «ДПЗКУ» до АТ «ДПЗКУ» не переходила.

Водночас, суд не може погодитись з доводами АТ «ДПЗКУ» про те, що внаслідок укладення Акту приймання-передачі від 22 січня 2014 року до АТ «ДПЗКУ» перейшов ЦМК Дочірнього підприємства ДАК «Хліб України «Хлібна база 89».

Оскільки судом було встановлено, що спірна Нерухомість не увійшла до статутного капіталу АТ «ДПЗКУ» на момент створення АТ «ДПЗКУ» шляхом перетворення Державного підприємства «ДПЗКУ» в АТ «ДПЗКУ», то включення цього майна до статутного капіталу АТ «ДПЗКУ» після створення АТ «ДПЗКУ» та формування його статутного капіталу на базі статутного капіталу Державного підприємства «ДПЗКУ» могло бути здійснено виключно шляхом збільшення статутного капіталу із залученням додаткових внесків у порядку, передбаченому Законом України «Про акціонерні товариства».

Відповідно до частини третьої ст. 15 Закону України «Про акціонерні товариства» від 17 вересня 2008 року № 514-VI (у редакції, чинній на час набрання чинності Постановою № 626) збільшення статутного капіталу акціонерного товариства із залученням додаткових внесків здійснюється шляхом розміщення додаткових акцій. Судом встановлено, що 17 листопада 2011 року здійснено першу та єдину емісію акцій АТ «ДПЗКУ» на весь розмір статутного капіталу, а саме на 867 717 000, 00 грн, тобто без врахування вартості спірної нерухомості. Починаючи з 24 липня 2013 року (дата ухвалення постанови № 626) спірна нерухомість не передавалась у володіння АТ «ДПЗКУ» та в його статутний капітал не вносилась. Розмір статутного капіталу АТ «ДПЗКУ» після емісії акцій в 2011 році не змінювався (не збільшувався) (https://smida.gov.ua/db/emitent/year/showform/10/226505 ).

Зазначені обставини щодо здійснення емісії акцій АТ «ДПЗКУ» та формування його статутного капіталу відповідачем не заперечуються у відзиві та в запереченнях на відповідь на відзив, та не спростовані відповідачем.

Тому позивачем доведено, що постанова № 626 не була виконана та залишається такою на момент розгляду цієї справи судом; майно підприємств, вказаних у зазначеній постанові № 626, у тому числі спірна Нерухомість, до статутного капіталу АТ «ДПЗКУ» не включена, а відтак АТ «ДПЗКУ» не набуло на таке майно жодних прав.

Отже, судом встановлено, що постанова № 764 в редакції постанови № 626 в частині спірної нерухомості виконана не була, на момент перетворення Державного підприємства «ДПЗКУ» в АТ «ДПЗКУ» спірна Нерухомість не була внесена ані до статутного капіталу Державного підприємства «ДПЗКУ», ані до статутного капіталу АТ «ДПЗКУ», а в подальшому після створення АТ «ДПЗКУ» спірна Нерухомість не було внесена до статутного капіталу АТ «ДПЗКУ» як додатковий внесок у порядку, передбаченому Законом України «Про акціонерні товариства». З огляду на це, судом встановлено, що АТ «ДПЗКУ» не набуло жодних речових прав на спірну Нерухомість - ані права приватної власності, ані права господарського відання (права державної власності в особі АТ «ДПЗКУ»).

Суд надає оцінку доводам АТ «ДПЗКУ», викладеним відзиві, щодо врахування висновків Верховного Суду, зроблених у постанові Верховного Суду від 11 червня 2020 року у справі № 481/1043/17. Однак, судом встановлено, що правовідносини у справі № 481/1043/17, на яку посилається відповідач, є неподібними до правовідносин, що склались у цій справі, з огляду на наступне.

У постанові Верховного Суду від 11 червня 2020 року справі № 481/1043/17 зроблено наступний висновок, що вирішуючи спір, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, обґрунтовано виходив з того, що директор філії ПАТ «ДПЗКУ» «Новополтавський елеватор» є уповноваженим представником юридичної особи - суб`єкта господарювання державного сектора економіки, який здійснює керівництво її окремим структурним підрозділом, в процесі діяльності використовує майно, передане державою до статутного капіталу ПАТ «ДПЗКУ», та діє виключно від імені цієї юридичної особи, а тому він належить до кола осіб, із якими укладається контракт.

Однак, на відміну від Новополтавського елеватора, який дійсно був переданий до статутного капіталу АТ «ДПЗКУ», спірна у цій справі Нерухомість - Хлібна база № 89 - до статутного капіталу АТ «ДПЗКУ» не передавалась, що становить ключову відмінність цієї справи від справи № 481/1043/17.

Так, судом встановлено, що, згідно з додатком до постанови № 764 у редакції від 18 лютого 2011 року Новополтавський елеватор входив до переліку дочірніх підприємств Державної акціонерної компанії «Хліб України», які припиняються шляхом ліквідації та цілісні майнові комплекси яких підлягають передачі до статутного капіталу Державного підприємства «ДПЗКУ». Оскільки Новополтавський елеватор увійшов переліку майна, що передавалось до статутного Державного підприємства «ДПЗКУ» до моменту його припинення у червні 2011 року, то як наслідок Новополтавський елеватор дійсно увійшов до статутного капіталу АТ «ДПЗКУ» в порядку правонаступництва між Державним підприємством «ДПЗКУ» та АТ «ДПЗКУ», яке відбулось у червні-листопаді 2011 року.

Натомість, на відміну від Новополтавського елеватора, спірна у цій справі Хлібна база № 89 увійшла до переліку підприємств, цілісні майнові комплекси яких передаються до Державного підприємства «ДПЗКУ», лише 24 липня 2013 року на підставі Постанови № 626, тобто після того, як у червні 2011 року Державне підприємство «ДПЗКУ» було перетворене у публічне акціонерне товариство «Державна продовольчо-зернова корпорація України» та припинило своє існування.

Тому щодо Хлібної бази № 89, на відміну від Новополтавського елеватора, правонаступництво між Державним підприємством «ДПЗКУ» та АТ «ДПЗКУ», яке відбулось у 2011 році, не має жодного правового значення, оскільки Державне підприємство «ДПЗКУ» ніколи не набувало жодних речових прав на Хлібну базу № 89. Як встановлено судом, Хлібна база № 89 повинна була бути внесена у 2013 році до статутного капіталу АТ «ДПЗКУ», утвореного у червні 2011 року, як додатковий внесок до статутного капіталу акціонерного товариства у порядку частини третьої ст. 15 Закону України «Про акціонерні товариства», однак такий порядок дотриманий не був, додаткова емісія акцій АТ «ДПЗКУ» для внесення додаткового внеску не проводилась.

Тому посилання АТ «ДПЗКУ» на постанову Верховного Суду від 11 червня 2020 року у справі № 481/1043/17 судом відхиляються як необґрунтовані.

Посилання АТ «ДПЗКУ» на те, що право власності на спірну Нерухомість перейшло до АТ «ДПЗКУ» (до Держави Україна в особі АТ «ДПЗКУ») на підставі Акту приймання-передачі майна від 22 січня 2014 року, судом відхиляються, з огляду на наступне.

Нормою частини третьої ст. 15 Закону України «Про акціонерні товариства» (в редакції, чинній на дату підписання Акту приймання-передачі) чітко встановлено порядок збільшення статутного капіталу акціонерного товариства у зв`язку із залученням додаткових внесків - шляхом розміщення додаткових акцій. Підписання сторонами Акта приймання-передачі та його затвердження Мінагрополітики не може замінити собою дотримання встановленого законом порядку внесення майна до статутного капіталу вже створеного акціонерного товариства, яким було АТ «ДПЗКУ» станом на 22 січня 2014 року, та статутний капітал якого було сформовано станом на 22 січня 2014 року. Зазначене, на думку суду, свідчить про недотримання комісією з ліквідації Дочірнього підприємства ДАК «Хліб України» та філією ПАТ «ДПЗКУ» «Хлібна База № 89» вимог закону, зокрема, частина тертя ст. 15 Закону України «Про акціонерні товариства», а отже, і про непородження Актом приймання-передачі жодних правових наслідків щодо набуття АТ «ДПЗКУ» будь-яких прав на таке майно та/або щодо внесення Спірного майна до статутного капіталу АТ «ДПЗКУ».

Крім цього, як вірно стверджує позивач, Акт приймання-передачі було укладено з порушенням строку, встановленого Постановою № 626, а саме: до 31 грудня 2013 року, тоді як Акт приймання-передачі було укладено 22 січня 2014 року. Зазначені доводи відповідачем спростовані не були.

Також Позивач вірно зазначає, що Акт приймання-передачі у січні 2014 року не міг укладатися АТ «ДПЗКУ» та/або філією АТ «ДЗПКУ» на виконання Постанови № 764 та/або Постанови № 626, оскільки, згідно з кожною з цих постанов, спірна Нерухомість мала передаватись до статутного капіталу Державного підприємства «ДПЗКУ», а не АТ «ДПЗКУ». Зазначене підтверджує доводи позивача про те, що ані філія АТ «ДПЗКУ», ані АТ «ДПЗКУ» не були належним отримувачем нерухомості за Актом приймання-передачі від 22 січня 2014 року, у зв`язку з чим Нерухомість мала бути повернута особі, яка безпідставно передала це майно на користь АТ «ДПЗКУ» - Дочірньому підприємству ДАК «Хліб України «Хлібна база № 89». Зазначені доводи відповідачем також спростовані не були.

Посилання АТ «ДПЗКУ» у запереченнях на відповідь на відзив на те, що у постанові Київського апеляційного господарського суду від 30 січня 2017 року встановлено чинність акта приймання-передачі від 22 січня 2014 року, судом відхиляються, з огляду на наступне.

Судом встановлено, що однією з позовних вимог ДАК «Хліб України» у межах справи № 910/9771/16 було визнання недійсним з моменту вчинення правочину щодо приймання-передачі ЦМК Дочірнього підприємства ДАК «Хліб України», оформленого Актом приймання-передачі від 22 січня 2014 року. Тому у справі № 910/9771/16 суди першої та апеляційної інстанцій досліджували недійсність Акта приймання-передачі як відповідного правочину.

У постанові Київського апеляційного господарського суду від 30 січня 2017 року суд апеляційної інстанції дійшов до висновку, що Акт приймання-передачі цілісного майнового комплексу не є правочином в розумінні пункту 1 та 2 статті 202 Цивільного кодексу України, оскільки відповідне набуття, зміна чи припинення прав та обов`язків між Дочірнім підприємством ДАК «Хліб України «Хлібна база № 89» та АТ «ДПЗКУ» виникає згідно з Постановою № 764, із змінами, і Наказом ДАК «Хліб України», на підставі і на виконання яких складено Акт прийому-передачі цілісного майнового комплексу «Хлібна база № 89», який затверджено Міністерством аграрної політики та продовольства.

Тому, з огляду на той факт, що Акт приймання-передачі не є правочином, що було встановлено судом апеляційної інстанції, його дійсність, у тому числі, правомірність його укладення, судом апеляційної інстанції у межах справи № 910/9771/16 не досліджувалася.

Зазначене, на думку суду, свідчить про необґрунтованість тверджень АТ «ДПЗКУ» про правомірність Акта приймання-передачі з посиланням на зроблені у справі № 910/9771/16 висновки, оскільки така правомірність не встановлювалася судом апеляційної інстанції у межах справи № 910/9771/16, а в позові було відмовлено з підстав обрання позивачем ДАК «Хліб України» неналежного способу захисту.

Судом не приймаються посилання АТ «ДПЗКУ» на положення частини четвертої ст. 82 ЦПК України та твердження про преюдиційність встановлених Київським апеляційним господарським судом у справі № 910/9771/16 обставин того, що за рішенням Держави в особі Кабінету Міністрів України (Постанова №764) та рішенням ДАК «Хліб України», як власника майна вказаного цілісного майнового комплексу, голова ліквідаційної комісії ДП ДАК «Хліб України «Хлібна база №89», представляючи інтереси ДАК «Хліб України» та діючи від її імені на підставі наказу ДАК «Хліб України», передав дане майно цілісного майнового комплексу у власність ПАТ «ДПЗКУ».

Відповідно до частини четвертої ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Однак, відповідно до частини п`ятої ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Оскільки позивач у цій справі не брав участі у справі № 910/9771/16, то з огляду на приписи частини п`ятої ст. 82 ЦПК України позивач має право у загальному порядку спростувати обставини, встановлені у справі № 910/9771/16. На думку суду, позивачем у цій справі наведено ряд обставин, доводів та аргументів, які не були предметом дослідження Київського апеляційного господарського суду, зокрема, доводи про те, що спірна Нерухомість ніколи не передавалась Державному підприємству «ДПЗКУ», а її передання до статутного капіталу вже створеного АТ «ДПЗКУ» могло відбутись виключно з дотриманням порядку, передбаченого частиною третьою ст. 15 Закону України «Про акціонерні товариства»; підписання Акту приймання-передачі від 22 січня 2014 року не може замінити собою передбачену законом процедуру внесення майна до статутного капіталу акціонерного товариства.

Таким чином, позивачем у цій справі у порядку частини п`ятої ст. 82 ЦПК України було в загальному порядку спростовано обставини, встановлені у справі № 910/9771/16.

Крім цього суд вважає за необхідне зазначити, що посилання АТ «ДПЗКУ» на преюдиційні, на його думку, обставини, встановлені у справі № 910/9771/16, є суперечливими та не узгоджуються з іншими доводами АТ «ДПЗКУ». Так, з одного боку, АТ «ДПЗКУ» стверджує про преюдиційність обставини передання «цілісного майнового комплексу у власність ПАТ «ДПЗКУ»«, а з іншого боку, стверджує, що спірна Нерухомість є державною власністю.

Суд наголошує, що перебування нерухомості, з одного боку, у власності АТ «ДПЗКУ» як акціонерного товариства, а з іншого боку - у державній власності, є взаємовиключними, оскільки одне й те ж майно (без виділу часток у праві власності) не може перебувати одночасно в приватній та державній власності, а у разі його перебування у державній власності таке майно може бути закріплено за АТ «ДПЗКУ» на праві господарського відання, однак не на праві власності.

Посилання АТ «ДПЗКУ» на те, що право власності на спірну Нерухомість було зареєстровано 15 липня 2022 року за АТ «ДПЗКУ», форма власності: державна, підстава державної реєстрації - Акт приймання-передачі майна від 22 січня 2014 року, судом відхиляються, з огляду на наступне.

Аналіз норм законодавства України у сфері державної реєстрації речових прав дозволяє суду зробити висновок, що сам по собі факт державної реєстрації права власності за АТ «ДПЗКУ» на спірну Нерухомість у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно не спростовує правомірності підписання позивачем Акту повернення майна.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (державна реєстрація прав) - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

За змістом наведеної норми державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації. При дослідженні судом обставин існування в особи права власності, необхідним є перш за все встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності, такої підстави закон не передбачає.

Подібний висновок викладений в постановах Касаційного цивільного суду від 15 листопада 2023 року у справі № 695/1456/18, Верховного Суду від 24 січня 2020 року у справі № 910/10987/18, від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17, від 27 лютого 2018 року у справі № 925/1121/17.

Відповідно до частини другої ст. 328 Цивільного кодексу України право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Отже, у даних спірних правовідносинах, за наявності спору, пов`язаного з наданням оцінки діям позивача, які призвели до припинення/вилучення відомостей про речові права АТ «ДПЗКУ» на спірну Нерухомість, суд не може використовувати виключно відомості з Державного реєстру прав як актуальні та достовірні, а натомість має дослідити, чи правомірно було набуто право власності АТ «ДПЗКУ» (Держави Україна в особі АТ «ДПЗКУ») на спірну Нерухомість та чи взагалі воно було набуто.

Таким чином, оскільки судом встановлено, що спірну Нерухомість не було внесено до статутного капіталу АТ «ДПЗКУ», а позивачем доведено, що АТ «ДПЗКУ» не набуло жодних прав на спірну Нерухомість, то сам по собі факт державної реєстрації за АТ «ДПЗКУ» у липні 2022 року права власності на спірну Нерухомість на праві державної власності не здатний підтвердити ані набуття АТ «ДПЗКУ» будь-яких речових прав на спірну Нерухомість, ані виникнення права державної власності на Спірне майно.

Крім цього, позивач як керівник філії АТ «ДПЗКУ» наводить доводи, з якими суд погоджується, про те, що спірна Нерухомість не перебувала на праві приватної власності АТ «ДПЗКУ», а також на праві господарського відання в АТ «ДПЗКУ».

Згідно з пунктом 8 частини першої ст. 2 Закону України «Про акціонерні товариства» від 17 вересня 2008 року № 514-VI (у редакції, чинній станом на вересень 2013 року) корпоративні права - сукупність майнових і немайнових прав акціонера - власника акцій товариства, які випливають з права власності на акції, що включають право на участь в управлінні акціонерним товариством, отримання дивідендів та активів акціонерного товариства у разі його ліквідації відповідно до закону, а також інші права та правомочності, передбачені законом чи статутними документами.

У силу положень частини першої ст. 4 Закону України «Про акціонерні товариства» від 17 вересня 2008 року № 514-VI (у редакції, чинній станом на вересень 2013 року) акціонерами товариства визнаються фізичні і юридичні особи, а також держава в особі органу, уповноваженого управляти державним майном, або територіальна громада в особі органу, уповноваженого управляти комунальним майном, які є власниками акцій товариства.

Згідно з пунктом 1 частини першої ст. 115 ЦК України господарське товариство є власником майна, переданого йому учасниками товариства у власність як вклад до статутного (складеного) капіталу.

Відповідно до п. 5.3 Статуту АТ «ДПЗКУ», затвердженого наказом Міністерства економіки України від 08 червня 2021 року № 38, товариство є власником майна, переданого йому як внесок до статутного капіталу.

Отже, в силу наведених норм законодавства України та статуту АТ «ДПЗКУ», саме АТ «ДПЗКУ», а не Держава Україна, є власником майна, переданого до статутного капіталу АТ «ДПЗКУ». Таким чином, у випадку, якби спірна Нерухомість була належним чином внесена Державою до статутного капіталу АТ «ДПЗКУ», то Держава набула б корпоративні права щодо АТ «ДПЗКУ», а АТ «ДПЗКУ» набуло б право приватної власності на спірну Нерухомість.

Однак, спірна Нерухомість не була внесена до статутного капіталу АТ «ДПЗКУ», а АТ «ДПЗКУ» не набуло на неї жодних прав, в т. ч. права приватної власності.

Крім цього, відповідно до положень частин першої та другої ст. 141 Господарського кодексу України до державного майна у сфері господарювання належать єдині майнові комплекси державних підприємств або їх структурних підрозділів, нерухоме майно, інше окреме індивідуально визначене майно державних підприємств, акції (частки, паї) держави у майні суб`єктів господарювання різних форм власності, а також майно, закріплене за державними установами і організаціями з метою здійснення необхідної господарської діяльності, та майно, передане в безоплатне користування самоврядним установам і організаціям або в оренду для використання його у господарській діяльності. Держава через уповноважені органи державної влади здійснює права власника також щодо об`єктів права власності Українського народу, зазначених у частині першій статті 148 цього Кодексу. Управління об`єктами державної власності відповідно до закону здійснюють Кабінет Міністрів України і, за його уповноваженням, центральні та місцеві органи виконавчої влади. У випадках, передбачених законом, управління державним майном здійснюють також інші суб`єкти.

Таким чином, застосування вказаної норми Господарського кодексу України також дозволяє суду встановити, що спірна Нерухомість у період її перебування у володінні АТ «ДПЗКУ» (з 2014 по 2023 роки) не належало до переліку державного майна у сфері господарювання.

Крім цього, відповідно до частини першої ст. 136 Господарського кодексу України право господарського відання є речовим правом суб`єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами.

Також відповідно до п. 5.3 Статуту АТ «ДПЗКУ», затвердженого наказом Міністерства економіки України від 08 червня 2021 року № 38, майно, що є державною власністю та передано Товариству на праві господарського відання, користування чи управління, включається до його активів, але не може бути відчужене в будь-який спосіб без рішення загальних зборів.

Відповідно до пункту 2 частини першої ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державній реєстрації прав підлягають речові права на нерухоме майно, похідні від права власності, зокрема, право господарського відання; право оперативного управління.

Згідно з пунктом 7 частини першої ст. 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі рішення про закріплення нерухомого майна на праві оперативного управління чи господарського відання, прийнятого власником нерухомого майна чи особою, уповноваженою управляти таким майном.

Відповідно до частини другої ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Однак, відповідачем не спростовано доводів позивача про те, що рішення про передачу спірної нерухомості у господарське відання АТ «ДПЗКУ» не приймалося, і це речове право не було зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за АТ «ДПЗКУ. Докази державної реєстрації права господарського відання на спірну Нерухомість у матеріалах справи відсутні, на підставі чого судом встановлено, що речове право господарського відання на спірну Нерухомість як таку, що перебуває у державній власності, в АТ «ДПЗКУ» не виникало.

Зазначене також дозволяє суду зробити висновок про те, що на момент укладення Акта повернення майна, а також на дату розгляду судом даної справи, в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо нерухомості містяться суперечливі відомості, оскільки, з одного боку, власником нерухомості зазначено АТ «ДПЗКУ», а з іншого боку зазначено - форма власності «державна». Судом обґрунтовано, що одне й те ж майно (без виділу часток у праві власності) не може перебувати одночасно в приватній та державній власності, а у разі його перебування у державній власності таке майно може бути закріплено за АТ «ДПЗКУ» на праві господарського відання, однак не на праві власності.

Таким чином, позивачем було спростовано доводи відповідача про те, що спірна Нерухомість є державною власністю та правомірно зареєстрована на праві державної власності за АТ «ДПЗКУ».

Щодо доводів АТ «ДПЗКУ» про те, що нерухоме майно ЦМК філії АТ «ДПЗКУ» «Хлібна база № 89» у зв`язку з незаконними діями позивача вибуло з власності Держави та перейшло у приватну власність фізичної особи, суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що згідно з підписаним позивачем Актом повернення майна від 30 червня 2023 року спірна Нерухомість була повернута (передана) Дочірньому підприємству ДАК «Хліб України «Хлібна база № 89».

У зв`язку з цим, суд звертається до положень п. 2 постанови Кабінету Міністрів України «Про прискорення приватизації хлібоприймальних і хлібозаготівельних підприємств» від 05 листопада 1997 року № 1218, згідно з яким Міністерству агропромислового комплексу доручено передати у двомісячний термін до статутного фонду ДАК «Хліб України» державне майно підприємств, зазначених у додатку № 3, перетворивши їх у дочірні підприємства Компанії, а також адміністративні будинки, що належать до державної власності, згідно з додатком № 4.

Проте, відповідачем не спростовано доводів позивача про те, що постанова № 1218 в цій частині виконана не була, зокрема, майно державного підприємства «Хлібна база № 89» не було передано до статутного капіталу ДАК «Хліб України». Докази зворотного у матеріалах справи відсутні.

Судовими рішеннями, які набрали законної сили, встановлено, що майно дочірніх підприємств ДАК «Хліб України» не ввійшло до статутного капіталу ДАК «Хліб України».

Окружним адміністративним судом міста Києва у постанові від 29 червня 2011 року у справі № 2а-18996/10/2670, залишеній без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 20 вересня 2012 року у справі № 2а-18996/10/2670 та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 06 листопада 2014 року у справі № 2а-18996/10/2670, було встановлено, що у складі Державної акціонерної компанії «Хліб України» діють дочірні підприємства, які не входять до статутного фонду Державної акціонерної компанії «Хліб України». У межах наведеної справи судом також встановлено, що під час реорганізації ДАК «Хліб України» номінальний розмір статутного фонду Державної акціонерної компанії «Хліб України» не змінився. Так, пунктом 5 Постанови № 764 передбачалася передача цілісних майнових комплексів дочірніх підприємств ДАК «Хліб України» до статутного капіталу державного підприємства «ДПЗКУ», з огляду на що, якби відповідні цілісні майнові комплекси дочірніх підприємств ДАК «Хліб України» входили до складу статутного капіталу безпосередньо ДАК «Хліб України», то б у результаті передачі їх до статутного капіталу державного підприємства «ДПЗКУ» зменшився б статутний капітал самої ДАК «Хліб України». Оскільки, як встановлено судовим рішенням в межах справи № 2а-18996/10/2670, яке набрало законної сили, під час реорганізації ДАК «Хліб України» номінальний розмір статутного фонду Державної акціонерної компанії «Хліб України» не змінився, то це додатково свідчить про те, що дочірні підприємства (їх майно) не входили до статутного капіталу ДАК «Хліб України» та додатково підтверджує доводи позивача в цій частині.

Аналогічні обставини встановлено також судовими рішеннями у справі № 826/19030/13-а. Зокрема ухвалою Вищого адміністративного суду України від 10 вересня 2015 року у справі № 826/19030/13-а встановлено, що засновником Державної акціонерної компанії «Хліб України» є держава в особі Кабінету Міністрів України (п. 29 Статуту Державної акціонерної компанії «Хліб України», затвердженого Наказом Міністерства аграрної політики України від 03 грудня 2010 року № 798). У складі Державної акціонерної компанії «Хліб України» діють дочірні підприємства, які не входять до статутного фонду Державної акціонерної компанії «Хліб України».

Таким чином, судом встановлено, що спірна Нерухомість - Хлібна база № 89 - ніколи не належала ДАК «Хліб України», оскільки постанова № 1218, якою передбачалася передача державного майна певних підприємств до статутного фонду ДАК «Хліб України» з їх перетворенням у дочірні підприємства ДАК «Хліб України», не була виконана, натомість у матеріалах справи відсутні будь-які докази зворотного, які б свідчили про виконання Постанови № 1218 та внесення спірної нерухомості до статутного капіталу ДАК «Хліб України». Обставина того, що у складі ДАК «Хліб України» діють дочірні підприємства, які не входять до статутного фонду ДАК «Хліб України», підтверджується обставинами, встановленими судами у рішеннях, що набрали законної сили, зокрема, у справах № 2а-18996/10/2670 та № 826/19030/13-а, яким суд надав оцінку.

Щодо посилань АТ «ДПЗКУ», викладених у запереченнях на відповідь на відзив, про те, що згідно відомостей з Реєстру прав власності на нерухоме майно (копія витягу додається), на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 31 травня 2006 року серії ЯЯЯ № 198505, виданого Виконкомом Горондівської сільської ради, виробничі об`єкти за адресою: Закарпатська обл., Мукачівський р-н, с. Горонда, вул. Елеваторна, буд. 9, були зареєстровані за ДАК «Хліб України» на праві державної власності, суд зазначає наступне.

Суд бере до уваги суперечливість правової позиції АТ «ДПЗКУ», яке, з одного боку, зазначає про те, що власником нерухомості є АТ «ДПЗКУ» на праві державної власності, а з іншого боку посилається, що власником нерухомості є ДАК «Хліб України» на праві державної власності.

Також суд зауважує, що посилання АТ «ДПЗКУ» на те, що ДАК «Хліб України» на праві державної власності володіє об`єктом нерухомості «виробничі об`єкти за адресою: Закарпатська обл., Мукачівський р-н, с. Горонда, вул. Елеваторна, 9 », відомості про що внесені до Реєстру прав власності на нерухоме майно, не підтверджують того, що саме ці «виробничі об`єкти» було передано позивачем за Актом повернення майна, оскільки за АТ «ДПЗКУ» було зареєстровано, а позивачем було передано інший об`єкт - «Комплекс будівель елеватора за адресою: Закарпатська обл., Мукачівський р-н, с. Горонда, вулиця Елеваторна, будинок 9 ». Таким чином, відповідачем не доведено, що АТ «ДПЗКУ» належали, а позивач відчужив саме «виробничі об`єкти», які належали ДАК «Хліб України». Належних, допустимих та достатніх доказів того, що «виробничі об`єкти», які належали ДАК «Хліб України», є тим самим нерухомим майном, що й переданий позивачем «Комплекс будівель елеватора», відповідачем не надано.

Суд зазначає, що у разі, якби «виробничі об`єкти», які належали ДАК «Хліб України», були тим самим майном (спірною Нерухомістю), якою володіє АТ «ДПЗКУ», то державним реєстратором у Реєстрі прав власності на нерухоме майно було б внесено відмітку про погашення запису про об`єкт нерухомого майна за ДАК «Хліб України».

Так, відповідно до п. 45 Порядку ведення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 жовтня 2011 року № 1141 (в редакції станом на дату державної реєстрації права власності на спірну Нерухомість за АТ «ДПЗКУ» 19 липня 2022 року), у разі державної реєстрації прав, реєстрацію яких проведено до 01 січня 2013 року в архівній складовій частині Державного реєстру прав, після внесення до Державного реєстру прав відомостей, передбачених пунктами 41, 42 та 44 цього Порядку, державний реєстратор проставляє у Реєстрі прав власності на нерухоме майно відмітку про погашення запису про об`єкт нерухомого майна, незавершеного будівництва (крім випадку, передбаченого абзацом другим цього пункту), в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна та/або Державному реєстрі іпотек відмітку про погашення запису про обтяження речового права та/або запису про іпотеку.

Оскільки відмітка у Реєстрі прав власності на нерухоме майно про погашення запису про об`єкт нерухомого майна «виробничі об`єкти за адресою: Закарпатська обл., Мукачівський р-н, с. Горонда, вул. Елеваторна, 9 » за ДАК «Хліб України» не внесена, а в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно наявні відомості про право власності АТ «ДПЗКУ» на «Комплекс будівель елеватора за адресою: Закарпатська обл., Мукачівський р., с. Горонда, вулиця Елеваторна, будинок 9 », а також враховуючи те, що за вказаною адресою знаходиться декілька об`єктів нерухомості, які належать третім особам (Виробниче підприємство «Надежда»), то зазначені обставини в сукупності дозволяють суду зробити висновок, що зареєстроване за ДАК «Хліб України» на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 31 травня 2006 року серії ЯЯЯ № 198505 нерухоме майно не є тим самим майном, що й спірна у цій справі Нерухомість, яка зареєстрована за АТ «ДПЗКУ».

Оскільки судом встановлено, що спірна Нерухомість фактично не була фактично передана до статутного капіталу ДАК «Хліб України», то з цих підстав відхиляються як нерелевантні щодо спірної нерухомості доводи АТ «ДПЗКУ» про те, що відповідно до положень п. 5.6 статуту ДАК «Хліб України» нерухоме майно, передане державою до статутного капіталу ДАК «Хліб України», не може бути відчужене, вилучене або перебувати у заставі, використане для формування статутних капіталів будь-яких підприємств.

Також судом встановлено, що передана позивачем за Актом повернення майна від 30 червня 2023 року спірна Нерухомість належала на праві власності саме Дочірньому підприємству ДАК «Хліб України «Хлібна база № 89», з огляду на наступне.

По-перше, судом встановлено та не заперечується сторонами у справі, що Акт приймання-передачі ЦМК 22 січня 2014 року на користь АТ «ДПЗКУ» укладало саме Дочірнє підприємство ДАК «Хліб України «Хлібна база № 89», а не ДАК «Хліб України». З цих підстав саме Дочірнє підприємство ДАК «Хліб України «Хлібна база № 89», а не ДАК «Хліб України», прийняло Спірне майно за Актом повернення майна, згідно з яким АТ «ДПЗКУ» в особі директора філії повернуло Нерухомість на користь ДП ДАК «Хліб України». Тобто позивач на підставі Акту повернення майна вчинив правомірні дії щодо повернення ЦМК у володіння законного власника - Дочірнього підприємства ДАК «Хліб України «Хлібна база № 89».

По-друге, положення статуту Дочірнього підприємство ДАК «Хліб України «Хлібна база № 89» щодо правового режиму майна Дочірнього підприємства ДАК «Хліб України «Хлібна база № 89», на які посилається відповідач у своєму відзиві, не свідчать про поширення їх сфери дії на спірний ЦМК. Згідно з п. 4.3. Статуту Дочірнього підприємства ДАК «Хліб України «Хлібна база № 89», затвердженого Рішенням Спостережної ради ДАК «Хліб України» від 14 листопада 2003 року, майно Компанії передається Підприємству в користування. Підприємство має право вчиняти щодо майна Компанії будь-які дії тільки з дозволу Компанії. Майно, що набуте Підприємством в результаті власної господарської діяльності належить Компанії на праві власності. Підприємство володіє, користується і розпоряджається майном, вчиняючи будь-які дії, що не суперечать чинному законодавству і цьому Статуту.

Відповідачем не спростовано доводів позивача про те, що спірна Нерухомість не передавалася саме від ДАК «Хліб України» у користування ДП ДАК «Хліб України», а також не спростовано доводів позивача про те, що спірна Нерухомість не є майном, набутим Дочірнім підприємством внаслідок здійснення ним своєї господарської діяльності.

З огляду на це, спірна Нерухомість не є майном Компанії (ДАК «Хліб України»), що додатково підтверджується встановленими судами обставинами у справах № 2а-18996/10/2670 та № 826/19030/13-а, яким суд надав оцінку.

Натомість, судом встановлено, що Дочірнє підприємство ДАК «Хліб України» було утворене на виконання постанови Кабінету Міністрів України «Про прискорення приватизації хлібоприймальних і хлібозаготівельних підприємств» від 05 листопада 1997 року № 1218 рішенням спостережної ради ДАК «Хліб України» від 10 березня 1998 року шляхом реорганізації державного підприємства «Хлібна база № 89».

Таким чином, судом встановлено, що Дочірнє підприємство ДАК «Хліб України «Хлібна база № 89» було утворено шляхом приватизації майна державного підприємства «Хлібна база № 89» на виконання відповідного рішення Кабінету Міністрів України.

Отже, судом встановлено, що до Дочірнього підприємства ДАК «Хліб України» як до юридичної особи-суб`єкта приватної власності перейшло усе майно державного підприємства «Хлібна база № 89» у порядку правонаступництва та саме за результатами його приватизації.

Тобто, Дочірнє підприємство ДАК «Хліб України «Хлібна база № 89» отримало майно (у тому числі Нерухомість) як правонаступник цього державного підприємства в момент створення Дочірнього підприємства ДАК «Хліб України», а отже, Дочірнє підприємство ДАК «Хліб України «Хлібна база № 89» володіло цим майном з моменту свого створення, отримавши його не від ДАК «Хліб України», а від Державного підприємства «Хлібна база № 89» за результатами приватизації.

По-третє, Дочірнє підприємство ДАК «Хліб України» не втратило свого права власності на Нерухомість у зв`язку з укладенням Акта приймання-передачі цього майна на користь АТ «ДПЗКУ» у 2014 році, оскільки зазначений Акт, як було встановлено судом, був укладений з недотриманням відповідними суб`єктами порядку внесення додаткового вкладу до статутного капіталу АТ «ДПЗКУ», а отже, Акт приймання-передачі не породив жодних правових наслідків для відповідних суб`єктів.

Тому не потребувалось вчинення будь-якого правочину для набуття Дочірнім підприємством ДАК «Хліб України «Хлібна база № 89» права власності на Нерухомість, оскільки таке право власності Дочірнім підприємством ДАК «Хліб України «Хлібна база № 89» ніколи не втрачалося, а АТ «ДПЗКУ» - ніколи не набувалося.

У зв`язку з цим, суд дійшов висновку, що Акт повернення майна у такому випадку не може розцінюватися як підстава первинного набуття права власності на ЦМК, а є документом, який зафіксував фактичне повернення цього майна у володіння Дочірнього підприємства ДАК «Хліб України «Хлібна база № 89» як законного власника.

Отже, судом встановлено, що Дочірнє підприємство ДАК «Хліб України «Хлібна база № 89» в момент свого створення отримало спірну Нерухомість не від ДАК «Хліб України», а від державного підприємства «Хлібна база № 89» як його правонаступник, а отже не втрачало право власності на нього у зв`язку з укладенням Акта приймання-передачі, який не породив жодних правових наслідків, та законно повернуло Нерухомість у своє володіння на підставі Акта повернення майна.

Суд погоджується з доводами позивача про те, що спірна Нерухомість, повернувшись у володіння Дочірнього підприємства ДАК «Хліб України «Хлібна база № 89», не переходила у державну власність, з огляду на наступне.

Згідно з положеннями частини першої, другої ст. 141 ГК України до державного майна у сфері господарювання належать єдині майнові комплекси державних підприємств або їх структурних підрозділів, нерухоме майно, інше окреме індивідуально визначене майно державних підприємств, акції (частки, паї) держави у майні суб`єктів господарювання різних форм власності, а також майно, закріплене за державними установами і організаціями з метою здійснення необхідної господарської діяльності, та майно, передане в безоплатне користування самоврядним установам і організаціям або в оренду для використання його у господарській діяльності. Держава через уповноважені органи державної влади здійснює права власника також щодо об`єктів права власності Українського народу, зазначених у частині першій статті 148 цього Кодексу. Управління об`єктами державної власності відповідно до закону здійснюють Кабінет Міністрів України і, за його уповноваженням, центральні та місцеві органи виконавчої влади. У випадках, передбачених законом, управління державним майном здійснюють також інші суб`єкти.

Зазначена норма закону закріплює виключний перелік категорій державного майна у сфері господарювання.

Однак, як встановлено судом, спірна Нерухомість не належить до жодної з категорій переліку державного майна у сфері господарювання. Зокрема, Дочірнє підприємство ДАК «Хліб України» не є державним підприємством, а є юридичною особою приватного права, що додатково свідчить про непоширення сфери дії частини першої ст. 141 ГК України на спірні правовідносини та на спірну Нерухомість.

Таким чином, судом встановлено, що Дочірнє підприємство ДАК «Хліб України «Хлібна база № 89» не є державним підприємством, а його майно не належить до жодного з видів державного майна у сфері господарювання, яке зазначено у частині першій ст. 141 ГК України.

Крім цього, суд бере до уваги, що у законодавстві України відсутня будь-яка норма матеріального права, яка б стверджувала про те, що майно дочірнього підприємства акціонерного товариства, 100 % акцій якого належить Державі, є державною власністю.

Також судом встановлено, що як на дату державної реєстрації права власності за АТ «ДПЗКУ» (19 липня 2022 року), так і на дату підписання Акту повернення майна (30 червня 2023 року) вже втратив чинність Закон України «Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації», серед яких була Хлібна база № 89.

Також судом встановлено, що Дочірнє підприємство ДАК «Хліб України «Хлібна база № 89» було створено шляхом приватизації (корпоратизації) державного підприємства, що призвело до зміни правового режиму державного майна.

Так, пунктом 2 Постанови Кабінету Міністрів України «Про прискорення приватизації хлібоприймальних і хлібозаготівельних підприємств» від 05 листопада 1997 року № 1218 Міністерству агропромислового комплексу доручено передати у двомісячний термін до статутного фонду ДАК «Хліб України» державне майно підприємств, зазначених у додатку № 3, перетворивши їх у дочірні підприємства Компанії, а також адміністративні будинки, що належать до державної власності, згідно з додатком № 4; Державній акціонерній компанії «Хліб України» у зазначений термін доручено розробити і подати Кабінетові Міністрів України пропозиції про внесення змін до статуту Компанії і в тримісячний термін після затвердження цих змін зареєструвати в Державній комісії з цінних паперів та фондового ринку випуск акцій Компанії.

На виконання постанови Кабінету Міністрів України № 1218 рішенням спостережної ради ДАК «Хліб України» від 10 березня 1998 року шляхом реорганізації державного підприємства «Хлібна база № 89» було створене Дочірнє підприємство ДАК «Хліб України» «Хлібна база № 89».

Таким чином, судом встановлено, що державне підприємство «Хлібна база № 89» було приватизоване (корпоратизоване) у Дочірнє підприємство ДАК «Хліб України» (перетворене в юридичну особу-суб`єкта приватної власності) за рішенням ДАК «Хліб України» на виконання Постанови Кабінету Міністрів України № 1218.

Процес корпоратизації (приватизації) державних підприємств на момент створення Дочірнього підприємства ДАК «Хліб України» регулювався Положенням про холдингові компанії, що створюються в процесі корпоратизації та приватизації, затвердженим Указом Президента України від 11 травня 1994 року № 224/94 «Про холдингові компанії, що створюються в процесі корпоратизації та приватизації».

Згідно з пунктами 9, 11 Указу Президента України від 11 травня 1994 року № 224/94 «Про холдингові компанії, що створюються в процесі корпоратизації та приватизації» (в редакції, чинній на дату створення Дочірнього підприємства ДАК «Хліб України» «Хлібна база № 89»), холдингову компанію створюють у формі відкритого акціонерного товариства шляхом об`єднання у статутному фонді контрольних пакетів акцій дочірніх підприємств та інших активів. У цьому Положенні нижченаведені терміни вживаються в такому значенні: холдингова компанія - господарюючий суб`єкт, який володіє контрольними пакетами акцій інших, одного або більше, господарюючих суб`єктів; дочірнє підприємство - господарюючий суб`єкт, контрольним пакетом акцій якого володіє холдингова компанія.

Таким чином, судом встановлено, що в результаті приватизації (корпоратизації) Державного підприємства «Хлібна база № 89» було утворено Дочірнє підприємство ДАК «Хліб України «Хлібна база № 89» як юридичну особа-суб`єкт приватної власності у формі дочірнього підприємства ДАК «Хліб України» як холдингової компанії. Не зважаючи на той факт, що до реорганізації Дочірнє підприємство ДАК «Хліб України «Хлібна база № 89» мало організаційно-правову форму державного підприємства, у 1998 році воно було приватизовано (корпоратизовано), тобто перетворено в іншу юридичну особу - суб`єкта приватної власності.

Згідно з п. 1.1 Статуту Дочірнього підприємства ДАК «Хліб України» цей Статут визначає порядок утворення, діяльності та ліквідації дочірнього підприємства Державної акціонерної компанії «Хліб України» «Хлібна база № 89», засновником (власником) якого є Державна акціонерна компанія «Хліб України» (далі по тексту Компанія). Підприємство створене шляхом реорганізації державного підприємства «Хлібна база № 89» на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 15 листопада 1997 року № 1218 «Про прискорення приватизації хлібоприймальних і хлібозаготівельних підприємств» рішенням Спостережної ради ДАК «Хліб України» від 10 березня 1998 року, протокол № 3, зареєстроване Мукачівською райдержадміністрацією, реєстраційний № 203 від 23.06.98, ідентифікаційний код 05480507, місцезнаходження: Закарпатська обл., с. Горонда, вул. Елеваторна, буд. 9. Компанія зареєстрована Печерською районною державною адміністрацією м. Києва, реєстраційний № 33871 від 31 липня 2022 року, ідентифікаційний код 20047943, місцезнаходження: м. Київ, вул. Саксаганського, буд. 1. Відповідно до п. 3.1 Статуту ДП ДАК «Хліб України» підприємство набуває права юридичної особи з дня його державної реєстрації. Згідно з. п. 3.3 Статуту ДП ДАК «Хліб України» підприємство діє на принципах господарської самостійності та самоокупності.

Верховним Судом зроблено висновки про те, що проведення корпоратизації державного підприємства у акціонерне товариство не є приватизацією такого державного підприємства, а тому внесення майна до статутного фонду такого корпоратизованого товариства не може розглядатися, як підстава для зміни форми власності на державне майно; таке майно не може бути відчужене чи корпоратизоване на користь суб`єкта права приватної власності без попереднього виключення цього майна із законодавчого переліку об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації (див. постанови Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 925/792/17, від 08 травня 2018 року у справі № 925/875/17, від 22 травня 2018 року у справі № 915/1021/16, від 30 травня 2018 року у справі № 915/825/16, від 05 липня 2018 року у справі № 915/826/16, від 11 жовтня 2018 року у справі № 906/916/16, від 06 листопада 2018 року у справі № 925/473/17, від 20 березня 2019 року у справі № 927/735/16, від 13 листопада 2019 року у справі № 916/665/18).

Суд враховує зазначені висновки Верховного Суду та зазначає, що 20 жовтня 2019 року спірна Нерухомість була виключена з переліку об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації, адже втратив чинність Закон України «Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації» від 07 липня 1999 року № 847-XIV, до якого входила Хлібна база № 89 (5480507).

Тому судом встановлено, що обставина приватизації (корпоратизації) державного підприємства «Хлібна база № 89» шляхом його реорганізації у дочірнє підприємство ДАК «Хліб України» як юридичну особу-суб`єкта приватної власності за рішенням ДАК «Хліб України» та на виконання постанови Кабінету Міністрів України як органу, що здійснює управління об`єктами державної власності, № 1218 про його приватизацію, з подальшим виключенням спірної нерухомості з переліку об`єктів, що не підлягають приватизації, у спірних правовідносинах призвела до зміни правового режиму спірної нерухомості як державного майна. У зв`язку з цим, суд доходить висновку, що спірна Нерухомість належить саме Дочірньому підприємству ДАК «Хліб України «Хлібна база № 89» на праві приватної власності.

Наведеним спростовуються доводи АТ «ДПЗКУ» про те, що позивачем начебто не надано суду жодних доказів на підтвердження того, що майно філії «Хлібна база № 89» вибуло з державної власності. Відповідачем не спростовано доводів позивача про те, що станом на дату укладення Акту повернення майна від 30 червня 2023 року, як і станом на дату розгляду цієї справи, втратив чинність Закон України «Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації» від 07 липня 1999 року № 847-XIV, до якого входила Хлібна база № 89.

Тому суд доходить висновку, що спірна Нерухомість вибула з державної власності не в результаті дій позивача, а за результатами приватизації (корпоратизації), яка відбулась на виконання постанови Кабінету Міністрів України «Про прискорення приватизації хлібоприймальних і хлібозаготівельних підприємств» від 05 листопада 1997 року № 1218, та в момент втрати чинності Законом України «Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації» від 07 липня 1999 року № 847-XIV, до якого входила Хлібна база № 89.

Судом відхиляються доводи відповідача про те, що наказом Міністерства юстиції України від 01 вересня 2023 року № 3131/5 задоволено скаргу ДАК «Хліб України» та встановлено наявність очевидних порушень закону в рішеннях від 25 серпня 2023 року № 69023309, прийнятих приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Селехманом О. А., від 30 серпня 2023 року №№ 69086201, 69085594, прийняті приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Стефанюк О. І. щодо будівель та споруд, розташованих за адресою: Закарпатська обл., Мукачівський р-н, с. Горонда, вулиця Елеваторна, будинок 9 .

Так, відповідно до частини першо ст. 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації прав, а також дії, пов`язані з автоматичною державною реєстрацією прав, можуть бути оскаржені до Міністерства юстиції України, його територіальних органів або до суду. Рішення, дії або бездіяльність територіальних органів Міністерства юстиції України можуть бути оскаржені до Міністерства юстиції України або до суду. Рішення, дії або бездіяльність Міністерства юстиції України можуть бути оскаржені до суду.

Відповідно до частини сьомої ст. 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у разі задоволення скарги на рішення, дії або бездіяльність у сфері державної реєстрації прав або підтвердження факту використання ідентифікаторів доступу державного реєстратора до Державного реєстру прав іншими особами Міністерство юстиції України, його територіальні органи приймають рішення про: 1) визнання прийнятим з порушенням цього Закону та анулювання рішення державного реєстратора (про державну реєстрацію прав, про зупинення державної реєстрації прав, про зупинення розгляду заяви або про відмову в державній реєстрації прав), анулювання рішення територіального органу Міністерства юстиції України.

Підставою для визнання прийнятим з порушенням цього Закону та анулювання рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав є:

а) Міністерством юстиції України встановлено, що державний реєстратор прийняв рішення про державну реєстрацію прав з порушенням загальних засад державної реєстрації прав, визначених пунктами 1, 2-1, 4 частини першої статті 3 цього Закону. У такому разі Міністерство юстиції України у своєму рішенні зазначає конкретну засаду державної реєстрації прав (з посиланням на відповідне положення цього Закону), з порушенням якої державним реєстратором прийнято рішення про державну реєстрацію прав;

б) Міністерством юстиції України встановлено, що державний реєстратор прийняв рішення про державну реєстрацію прав за наявності підстав для зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав, відмови в державній реєстрації прав або зупинення державної реєстрації прав. У такому разі Міністерство юстиції України у своєму рішенні зазначає конкретну підставу (з посиланням на відповідне положення цього Закону), всупереч якій державним реєстратором прийнято рішення про державну реєстрацію прав;

в) Міністерством юстиції України встановлено, що державний реєстратор прийняв рішення про державну реєстрацію прав всупереч санкціям, застосованим відповідно до Закону України «Про санкції». У такому разі Міністерство юстиції України у своєму рішенні зазначає конкретну санкцію (з посиланням на відповідне положення Закону України «Про санкції»), всупереч якій державним реєстратором прийнято рішення про державну реєстрацію прав.

Таким чином, аналіз наведених правових норм дозволяє суду зробити висновок про те, що Міністерство юстиції України не наділено повноваженнями встановлювати та/або перевіряти обставини недотримання АТ «ДПЗКУ» передбаченого законом порядку внесення спірної нерухомості до статутного капіталу цього акціонерного товариства, а отже й робити висновки про набуття та/або ненабуття цим товариством права власності на Нерухомість, оскільки предметом перевірки Міністерства юстиції України є виключно правомірність прийняття державним реєстратором рішення про державну реєстрацію прав, зокрема, порушення державним реєстратором засад державної реєстрації, наявність підстав для зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав, відмови в державній реєстрації прав або зупинення державної реєстрації прав.

Також суд надає оцінку та відхиляє доводи АТ «ДПЗКУ» про те, що ухвалою Господарського суду м. Києва від 12 січня 2024 року у справі № 910/18257/23 відкрито провадження за позовом АТ «ДПЗКУ» до ДП ДАК «Хліб України» «Хлібна база № 89», АТ ДАК «Хліб України» про визнання недійсним Акту повернення майна від 30 червня 2023 року, однак у ЄДР судових рішень.

Так, відповідачем не наведено жодної норми права на підтвердження своїх доводів про те, що дійсність Акту повернення майна від 30 червня 2023 року залежить від наявності судового рішення, в якому було б встановлено правомірність такого Акту. Натомість, відповідачем не надано жодного судового рішення, яким би було визнано недійсним Акт повернення майна від 30 червня 2023 року.

Таким чином, суд доходить висновку про відсутність порушень законодавства України в діях позивача у зв`язку з підписанням позивачем Акту повернення майна від 30 червня 2023 року.

Щодо строку звернення позивача до суду, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини другої ст. 233 КЗпП, із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

Судом встановлено, що позивача було звільнено з займаної посади наказом від 29 вересня 2023 року № 29.09/16-к/тр.

Позовну заяву позивача було зареєстровано Печерським районним судом міста Києва 14 листопада 2023 року.

Однак, у матеріалах справи відсутні докази вручення позивачу Наказу від 29 вересня 2023 року № 29.09/16-к/тр про його звільнення.

Так, відповідно до пункту 11. глави 10 розділу ІІ Правил організації діловодства та архівного зберігання документів у державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях, затверджених наказом Мінюсту 18.06.2015 № 1000/5, з розпорядчим документом з кадрових питань (особового складу) обов`язково ознайомлюють згаданих у ньому осіб, які на першому примірнику документа чи на спеціальному бланку проставляють свої підписи із зазначенням дати ознайомлення.

Відповідачем не було спростовано доводів позивача про те, що останньому не було вручено наказ про звільнення з обов`язковим ознайомленням позивача шляхом проставлення підпису згаданих у ньому осіб (позивача) на першому примірнику документа із зазначенням дати ознайомлення, як того вимагає законодавство України.

Оскільки наказ від 29 вересня 2023 року № 29.09/16-к/тр не було вручено позивачеві у порядку, передбаченому законодавством України, то місячний строк на звернення позивача до суду з заявою про вирішення трудового спору у справі про звільнення не розпочався, а тому пропущений не був.

Відповідач стверджує, що позивач начебто отримав Наказ про звільнення 04 жовтня 2023 року на месенджер WhatsApp. Також відповідач стверджує, що у Контракті міститься мобільний номер телефону Керівника Філії, що підтверджує законність дій АТ «ДПЗКУ» щодо направлення позивачу наказу про звільнення засобами електронних комунікаційних мереж у розумінні ст. 29 КЗпП України.

Однак, такі доводи відповідача не підтверджені належними та допустимими доказами, оскільки долучена до відзиву роздруківка листування з особою « ОСОБА_3 » не містить телефонного номера, на який було направлено наказ про звільнення, що унеможливлює встановлення судом факту направлення даного наказу саме на телефонний номер позивача, вказаний у Контракті.

Крім цього, направлення наказу на месенджер WhatsApp не є врученням наказу у розумінні частини другої ст. 233 КЗпП та суперечить порядку вручення наказу, який передбачений пунктом 11 глави 10 розділу ІІ Правил організації діловодства та архівного зберігання документів у державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях, затверджених наказом Мінюсту 18 червня 2015 року № 1000/5.

Суд відхиляє посилання відповідача на положення частини третьої ст. 233 КЗпП України.

Так, відповідно до частини третьої ст. 233 КЗпП України ознайомлення працівників з наказами (розпорядженнями), повідомленнями, іншими документами роботодавця щодо їхніх прав та обов`язків допускається з використанням визначених у трудовому договорі засобів електронних комунікаційних мереж з накладенням удосконаленого електронного підпису або кваліфікованого електронного підпису. У трудовому договорі за згодою сторін можуть передбачатися альтернативні способи ознайомлення працівника, крім інформації, визначеної пунктом 4 частини першої цієї статті, що доводиться до відома працівників у порядку, встановленому цією статтею.

Відповідачем не доведено накладення удосконаленого електронного підпису або кваліфікованого електронного підпису на електронний файл (наказ про звільнення позивача), який начебто був направлений позивачеві на месенджер WhatsApp, як того вимагає перше речення частини третьої ст. 233 КЗпП України.

Щодо посилання відповідача на можливість передбачати у трудовому договорі альтернативні способи ознайомлення працівника з документами (друге речення частини третьої ст. 233 КЗпП України), суд зазначає, що саме по собі зазначення контактного телефону Керівника (позивача) у розділі 8 «Адреси сторін та інші відомості» Контракту не свідчить про те, що у Контракті було передбачено такий спосіб ознайомлення Керівника з наказами як їх направлення на телефонний номер Керівника.

Крім цього, як вже зазначено судом, у матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували направлення відповідачем наказу про звільнення саме на той номер телефону позивача, який зазначений у Контракті.

Судом встановлено, що позивач вперше отримав Наказ про звільнення 13 жовтня 2023 року листом АТ «ДПЗКУ» від 10 жовтня 2023 року у відповідь на адвокатський запит адвоката позивача Позняк К. В. від 04 жовтня 2023 року.

Позивач звернувся до суду з позовом у цій справі 14.11.2023, а тому не пропустив місячний строк з 13 жовтня 2023 року - з дня вручення йому наказу про звільнення листом АТ «ДПЗКУ» від 10 жовтня 2023 року, який був отриманий ним 13 жовтня 2023 року.

Звернення позивача з позовом до суду 14 листопада 2023 року, тобто з пропуском строку лише на 1 день, не може бути підставою для відмови у позові.

Європейський суд з прав людини виснував, що надмірний процесуальний формалізм, який не враховує вимог справедливості, добросовісності й розумності, може спотворити завдання цивільного судочинства, спричинивши прийняття очевидно несправедливого рішення. Формалізм у процесі є позитивним й необхідним явищем, оскільки забезпечує чітке дотримання судами процесу, проте надмірний формалізм заважає практичному та ефективному доступу до суду, не сприяє правовій визначеності, належному здійсненню правосуддя, у тому числі виконанню судового рішення та є порушенням» статті 6 Конвенції (рішення ЄСПЛ від 28 жовтня 1998 року у справі «Перед де Рада Каваніллес проти Іспанії», від 13 січня 2000 року у справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії», від 08 березня 2017 року у справі «ТОВ «Фріда» проти України»)».

Тому відмова у позові з підстав пропущення строку звернення до суду на 1 календарний день є надмірним формалізмом, який не враховує вимог справедливості, добросовісності й розумності, спотворює завдання цивільного судочинства, спричиняючи прийняття очевидно несправедливого рішення та заважає практичному та ефективному доступу позивача до суду.

Твердження відповідача про те, що позивач ознайомився із спірним наказом 04 жовтня 2023 року, оскільки вперше звернуся із вказаним позовом до Печерського районного суду міста Києва саме 18 жовтня 2023 року, не спростовують доводи позивача про своєчасність звернення позивача до суду у цій справі.

Так, факт першого звернення позивача з позовом про оспорювання Наказу про звільнення 18 жовтня 2023 року не доводить того, що позивач отримав Наказ про звільнення 04 жовтня 2023 року, а також жодним чином не спростовують того, що позивач отримав Наказ про звільнення 13 жовтня 2023 року, оскільки отримавши Наказ про звільнення 13 жовтня 2023 року, позивач міг звернутися з позовом про його оскарження 18 жовтня 2023 року.

Також суд враховує, що факт отримання позивачем Наказу про звільнення не був достатньою підставою та не створив можливості для позивача подати до суду обґрунтований позов про оскарження такого Наказу про звільнення.

Так, отримавши Наказ про звільнення 13 жовтня 2023 року, позивач міг виявити, що підставою для його звільнення є невиконання пунктів 3.4.1, 3.4.9, 3.4.15, 3.4.16, 3.4.23 Контракту з посиланням на пункти 6.2.1, 6.2.3, 6.2.4, 6.2.12, 6.2.14, 6.2.15, 6.2.16 Контракту.

Однак, які саме фактичні дії стали підставою для звільнення позивача, зі змісту Наказу про звільнення не було можливо встановити. Копія Акту службового розслідування, який став підставою видачі Наказу про звільнення, позивачеві відповідачем не направлялася. Доказів зворотного останнім не надано.

Крім цього, судом встановлено, що позивачеві не було надано належної можливості надати пояснення під час службового розслідування.

Так, відповідач стверджує, що 26 вересня 2023 року о 09:49 позивачеві було направлено лист з проханням прибути до офісу АТ «ДПЗКУ» у м. Києві на 26 вересня 2023 року о 16:00 для надання пояснень.

Однак, суд погоджується з позивачем, що часовий проміжок у кілька годин не є достатнім для того, щоб організувати поїздку, підготуватись до надання пояснень та приїхати зі Львова до Києва.

Посилання відповідача на те, що позивач 25 вересня 2023 року у період часу з 14:40 до 15:50 знаходився у приміщенні центрального офісу АТ «ДПЗКУ» у м. Києві, жодним чином не спростовують доводів позивача про те, що наступного дня 26 вересня 2023 року, в який позивача було викликано для надання пояснень, позивач перебував у м. Львів.

Тому суд доходить висновку, що позивач не пропустив місячний строк на звернення до суду з цим позовом про оскарження наказу про його звільнення.

З огляду на встановлені судом обставини, суд доходить висновку, що у діях позивача при підписанні Акту повернення майна від 30 червня 2023 року відсутні такі порушення як незабезпечення збереження та ефективне використання майна та інших об`єктів власності АТ «ДПЗКУ», а також майна (немайнових прав), що передано Філії в користування (пп. 3.4.16 Контракту), ненадання інформації Товариству щодо руху матеріальних і фінансових ресурсів (п. 3.4.9 Контракту), а також відсутні такі порушення як непроінформування АТ «ДПЗКУ» про факти накладення арешту, податкової застави, інших обтяжень на майно АТ «ДПЗКУ», що обліковується на балансі Філії, а також дії, спрямовані на незаконне заволодіння відповідним майном АТ «ДПЗКУ» (пп. 3.4.23 Контракту), оскільки судом встановлено, що АТ «ДПЗКУ» ніколи не набувало жодних речових прав - ані права приватної власності, ані права господарського відання на спірну Нерухомість як державне майно, оскільки відповідне майно не було внесено до статутного капіталу АТ «ДПЗКУ» у встановленому законом порядку, а право державної власності на це майно припинилось.

Також з огляду на встановлені судом обставини, суд доходить висновку, що у діях позивача також відсутні порушення п. 4.3. Положення про Філію та пп. 6.2.4 Контракту (відчуження будівель), а також відсутні порушення довіреності № 45 від 27 лютого 2023 року, на підставі якої діяв позивач при укладенні Акту повернення (в частині відсутності повноважень на відчуження основних засобів), оскільки АТ «ДПЗКУ» ніколи не набувало жодних речових прав на спірну Нерухомість, а тому відчуження АТ «ДПЗКУ» відповідного майна не відбулося та відбутися не могло. Судом встановлено, що волевиявлення сторін при укладенні Акта повернення майна було спрямоване не на відчуження нерухомості, а саме на її повернення у володіння Дочірньому підприємству ДАК «Хліб України» як особі, яка завжди залишалась її власником та ніколи не набувалась АТ «ДПЗКУ» на жодному правовому титулі, неправомірно перебувала у фактичному користуванні АТ «ДПЗКУ», незважаючи на незаконну реєстрацію права власності на це майно за АТ «ДПЗКУ». Внаслідок укладення Акту повернення майна не відбулось ані відчуження спірної нерухомості АТ «ДПЗКУ», ані первинного набуття цього майна Дочірнім підприємством ДАК «Хліб України» «Хлібна база № 89», оскільки Дочірнє підприємство ДАК «Хліб України» «Хлібна база № 89» вже мало титул власника цього майна на момент укладення Акта повернення майна від 30 червня 2023 року.

Також суд доходить висновку, що у діях позивача також відсутні порушення п. 4.3. Положення про Філію та пп. 6.2.4 Контракту (укладення цивільно- та господарсько-правових правочинів (угод), оскільки Акт повернення майна має однакову правову природу з Актом приймання-передачі майна. Тоді як у постанові Київського апеляційного господарського суду у справі № 910/9771/16 зроблено висновки про те, що Акт приймання-передачі не є правочином. Тому укладений позивачем як директором філії АТ «ДПЗКУ» «Хлібна база № 89» Акт повернення майна в силу своєї правової природи не є жодним з цих документів: ні правочином, ні договором загалом, ні договором щодо відчуження майна зокрема. А тому такий Акт повернення майна не було укладено директором філії з перевищенням повноважень на укладення цивільно- та господарсько-правових правочинів (угод). На підставі Акту повернення майна спірна Нерухомість була правомірно повернута з чужого незаконного володіння АТ «ДПЗКУ» на користь та у володіння Дочірнього підприємства ДАК «Хліб України» «Хлібна база № 89», яке залишалось власником цього майна, незважаючи на незаконну та безпідставну державну реєстрацію права власності на спірну Нерухомість за АТ «ДПЗКУ».

З огляду на встановлену судом відсутність порушень у діях позивача умов Контракту та Положення про Філію, то в діях позивача також відсутні порушення пункту 3.4.1 Контракту в частині обов`язку позивача неухильно дотримуватись умов Контракту, здійснювати оперативне управління Філією, організовувати виробничо-господарську, соціальну та іншу діяльність Філії, забезпечувати виконання завдань, передбачених положенням про Філію та визначених Товариством.

Оскільки посилання відповідача на порушення позивачем обов`язку, передбаченого п. 3.4.15 Контракту (Забезпечувати організацію ефективної кадрової політики та роботи з персоналом, якісного юридичного, інформаційного, маркетингового та рекламного забезпечення Філії) зводились до факту відчуження позивачем майна АТ «ДПЗКУ», то судом відхиляються посилання відповідача на порушення позивачем цього п. 3.4.15 Контракту, оскільки судом встановлено, що АТ «ДПЗКУ», в т.ч. Філія, ніколи не набувало жодних речових прав - ані права приватної власності, ані права господарського відання на спірну Нерухомість.

Тому враховуючи те, що судом встановлено відсутність порушень у діях позивача пунктів 3.4.1, 3.4.9, 3.4.15, 3.4.16, 3.4.23 Контракту, які розміщені у розділі 3 Контракту, то безпідставним є припинення Контракту з підстав, передбачених пп. 6.2.3 Контракту («У разі порушення Керівником пунктів розділу 2 і 3 цього Контракту»).

Також, враховуючи наведене вище, суд доходить висновку, що позивач не порушив чинне законодавство України, то безпідставним є припинення Контракту з підстав, передбачених пп. 6.2.1 Контракту («У разі порушення Керівником чинного законодавства України») та п. 6.2.4 Контракту («У разі одноразового грубого порушення Керівником законодавства чи обов`язків, передбачених Контрактом та/або положенням про Філію в результаті чого для Товариства настали негативні наслідки»).

Оскільки посилання відповідача на погіршення фактичних показників ефективності використання майна або погіршення показників стану Філії зводяться до факту відчуження позивачем майна АТ «ДПЗКУ» (Філії АТ «ДПЗКУ»), то суд доходить висновку про безпідставність припинення Контракту з підстав, передбачених п. 6.2.16 Контракту («У разі погіршення фактичних показників ефективності використання майна або погіршення показників стану Філії»), оскільки судом встановлено, що АТ «ДПЗКУ», в т.ч. Філія, ніколи не набувало жодних речових прав - ані права приватної власності, ані права господарського відання на спірну Нерухомість.

В ході розгляду справи відповідачем не доведено обставин розголошення позивачем конфіденційної інформації чи комерційної таємниці, у зв`язку з чим безпідставним є припинення Контракту з підстав, передбачених п. 6.2.15 Контракту («Розголошення конфіденційної інформації чи комерційної таємниці»).

Судом встановлено, що в діях позивача відсутні такі ознаки як привласнення чи розтрата чужого майна, яке було ввірене особі чи перебувало в її віданні, в тому числі відсутні такі ознаки, як незаконне позбавлення держави права власності, оскільки судом встановлено, що спірна Нерухомість не є державним майном, а також не є майном АТ «ДПЗКУ». Тому суд доходить висновку, що безпідставним є припинення Контракту з підстав, передбачених пп. 6.2.12 Контракту («Скоєння дій, що підпадають під ознаки правопорушень, за які передбачена кримінальна відповідальність»). Крім цього суд враховує, що наявність відкритих кримінальних проваджень не може бути доказом вчинення позивачем кримінально караного діяння, оскільки відсутній вирок суду. Звільнення позивача з підстав начебто вчинення ним кримінального правопорушення за відсутності вироку є порушенням презумпції невинуватості, яка закріплена у ст. 62 Конституції України.

Водночас, судом встановлено, що однією з підстав звільнення позивача в оскаржуваному Наказі зазначено п. 6.2.14 Контракту («У разі втрати довіри до Керівника»).

Суд зауважує, що така підстава звільнення керівника як втрата довіри до нього є такою, що повністю перебуває у межах дискреційних повноважень роботодавця (відповідача) та не залежить від того, вчинено чи не вчинено працівником (позивачем) які-небудь порушення законодавства чи Контракту, та не може бути предметом оцінки судом.

Тому зазначення відповідачем такої підстави звільнення позивача як п. 6.2.14 Контракту («У разі втрати довіри до Керівника») виключає можливість скасування наказу про звільнення, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Відповідно до пункту 8 частини першої ст. 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є: підстави, передбачені трудовим договором з нефіксованим робочим часом, контрактом.

Відповідно до частини першої статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

У постанові Верховного Суду від 27 січня 2020 року № 654/941/17 зроблено висновки про те, що звільнення працівника з підстав, не передбачених законом, або з порушенням установленого законом порядку свідчить про незаконність такого звільнення та тягне за собою поновлення порушених прав працівника. Відповідно до частини першої статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Таким чином, аналіз зазначених правових норм у їх сукупності з положеннями статті 43 Конституції України та статті 240-1 КЗпП України дає підстави для висновку про те, що за змістом частини першої статті 235 КЗпП України працівник підлягає поновленню на попередній роботі у разі незаконного звільнення, під яким слід розуміти як звільнення без законної підстави, так і звільнення з порушенням порядку, установленого законом».

Відповідно до висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 07 квітня 2021 року у справі № 757/62834/19-ц, вирішуючи позови про поновлення на роботі осіб, звільнених за пунктом 8 частини першої статті 36 КЗпП України, суди повинні мати на увазі, що на підставі цієї норми припиняється трудовий договір при наявності умов, визначених сторонами в контракті для його розірвання. Порушення хоча б одного з пунктів контракту є підставою для його дострокового розірвання.

Таким чином, суд, оцінюючи належність, допустимість, достовірність та достатність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів приходить до висновку, що позов безпідставний і задоволенню не підлягає.

Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

Згідно з пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Європейський Суд з прав людини повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29).

На підставі встановлених судом обставин, що мають юридичне значення у справі, керуючись

ст.ст. 3, 8, 21, 43, 55, 61, 62, 129, 129-1 Конституції України,

ст.ст. 1-16, 202, 328 Цивільного кодексу України,

ст.ст. 29, 36, 233, 235, 240-1 КЗпП України,

ст.ст. 1-23, 76-82, 89, 95, 258-259, 263-265, 267, 274-279, 352-355 Цивільного процесуального кодексу України, суд,

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_3 до Акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України», треті особи: Міністерство економіки України, Дочірнє підприємство Державної акціонерної компанії «Хліб України» «Хлібна база № 89», Акціонерне товариство «Державна акціонерна компанія «Хліб України», Фонд державного майна України про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, залишити без задоволення.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 04 липня 2024 року.

Суддя І. В. Литвинова