Ухвала

від 03.07.2024 по справі 914/1785/22

ВЕЛИКА ПАЛАТА ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

03 липня 2024 року

м. Київ

Справа № 914/1785/22

Провадження № 12-31гс24

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідачаВласова Ю. Л.,

суддів Банаська О. О., Булейко О. Л., Воробйової І. А., Гриціва М. І., Єленіної Ж. М., Желєзного І. В., Короля В. В., Кравченка С. І., Кривенди О. В., Мазура М. В., Погрібного С. О., Ступак О. В., Ткача І. В., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Усенко Є. А., Шевцової Н. В.

перевірила наявність підстав для передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду касаційної скарги Львівської міської ради на постанову Західного апеляційного господарського суду від 25 січня 2024 року (у складі колегії: головуючий суддяМатущак О. І., судді: Плотніцький Б. Д., Скрипчук О. С.)

у справі № 914/1785/22

за позовомЛьвівської міської ради

до 1) Приватного підприємства «Ярина Плюс», 2) фізичної особи-підприємця Михайліва Євгенія Євгенійовича,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів: 1) приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Волинська Людмила Василівна, 2) приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Стоцко Тарас Львович,

проскасування державної реєстрації права приватної власності, визнання недійсними договорів купівлі-продажу, зобов`язання звільнити самовільно зайняті земельні ділянки шляхом демонтажу (знесення) приміщень та

ВСТАНОВИЛА:

Львівська міська рада (далі - Львівська міськрада, позивач) звернулася до Господарського суду Львівської області з позовом до Приватного підприємства «Ярина Плюс» (далі - ПП «Ярина Плюс», відповідач 1) та фізичної особи-підприємця Михайліва Євгена Євгенійовича (далі - ФОП Михайлів Є. Є., відповідач 2), в якому просила:

- визнати недійсним договір купівлі-продажу нежитлових приміщень від 22 травня 2009 року № 1045, укладений між Приватним підприємством «Мотор» (далі - ПП «Мотор») і ПП «Ярина Плюс» і посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Стоцком Тарасом Львовичем (приватний нотаріус Стецко Т. Л., третя особа 1), з припиненням права власності ПП «Ярина Плюс» на це майно;

- зобов`язати ПП «Ярина Плюс» звільнити самовільно зайняті земельні ділянки площею 0,0174 га і 0,0087 га шляхом демонтажу (знесення) нежитлових приміщень загальною площею 230,1 кв.м, що знаходяться на вул. Стрийській, 47 у м. Львові;

- скасувати державну реєстрацію права приватної власності Михайліва Є. Є. на нежитлові приміщення загальною площею 230,1 кв.м на вул. Стрийській, 47 у м. Львові з припиненням права власності Михайліва Є. Є. на це майно;

- визнати недійсним договір купівлі-продажу від 30 січня 2009 року № 110, укладений між ФОП Михайлівим Є. Є. та ПП «Мотор», посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Волинською Людмилою Василівною (далі - приватний нотаріус Волинська Л. В.);

- скасувати державну реєстрацію права приватної власності ПП «Мотор» на нежитлові приміщення загальною площею 230,1 кв.м на вул. Стрийській, 47 у м. Львові з припиненням права власності ПП «Мотор» на це майно.

Позовні вимоги обґрунтовані, зокрема, тим, що приміщення відповідача 1 розташоване на земельних ділянках площею 0,0174 га та 0,0087 га по вулиці Стрийська, 47 у м. Львові, які належать до комунальної власності і використовуються за відсутності відповідного рішення Львівської міськради про надання їх у користування (оренду) та за відсутності вчиненого правочину щодо таких земельних ділянок. Отже, ПП «Ярина Плюс» самовільно використовує земельні ділянки комунальної власності шляхом розміщення на них спірних споруд, тому, на підставі статті 376 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), ці земельні ділянки підлягають поверненню в розпорядження Львівської міськради шляхом знесення збудованого приміщення.

У відзивах на позов відповідач 1 позов не визнав і зазначив, що:

- як власник нерухомого майна, на підставі статті 120 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) є законним володільцем земельної ділянки, на якій розміщене таке нерухоме майно;

- позивач обрав неефективний спосіб захисту свого права, що є окремою підставою для відмови у задоволенні позову;

- позивач подав позов поза межами позовної давності, оскільки про перебування земельних ділянок у володінні інших осіб позивачу було відомо ще у 2003 та 2008 роках, як учаснику справи № 19/202;

- відповідач 1 є добросовісним набувачем спірного майна, оскільки набув його за відплатним договором, тому задоволення позовних вимог буде втручанням держави у право відповідача 1 на мирне володіння майном (ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).

Розглянувши справу по суті спору, суди встановили, що рішенням Господарського суду Львівської області від 20 травня 2008 року у справі № 19/34 визнано право власності Приватного підприємства «Захід-клас» на самочинне будівництво: нежитлові приміщення за адресою: м. Львів, вул. Стрийська-Хуторівка, загальною площею 230,1 кв.м.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 06 листопада 2008 року у справі № 19/202, на підставі рішення Господарського суду Львівської області від 20 травня 2008 року у справі № 19/34 та договору купівлі-продажу від 05 серпня 2008 року, укладеного між ПП «Захід-клас» та Михайлівим Є. Є. , визнано за Михайлівим Є. Є. право власності на нежитлові приміщення, які знаходяться у АДРЕСА_1 , площею 230,1 кв.м.

30 січня 2009 року ФОП Михайлів Є. Є. та ПП «Мотор» укладений нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу нежитлових приміщень загальною площею 230,1 кв. м, що розташовані по АДРЕСА_1 , який зареєстровано в реєстрі за № 110.

Надалі, постановою Львівського апеляційного господарського суду від 02 лютого 2009 року рішення Господарського суду Львівської області у справі № 19/202 скасовано та відмовлено у задоволенні позову.

Постановою Вищого господарського суду України від 05 лютого 2009 року рішення Господарського суду Львівської області від 20 травня 2008 року у справі № 19/34 скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

22 травня 2009 року між ПП «Мотор» і ПП «Ярина Плюс» укладений договір купівлі-продажу, який зареєстровано в реєстрі за № 1045, відповідно до умов якого продавець продав, а покупець придбав нежитлові приміщення площею 230,1 кв.м, що знаходяться за і адресою: АДРЕСА_1 .

За результатами нового розгляду справи № 19/34 рішенням Господарського суду Львівської області від 07 серпня 2009 року відмовлено ПП «Захід-клас» у визнанні права власності на спірні приміщення.

Одночасно, цим рішенням встановлено, що Львівська міськрада як власник землі під спірними об`єктами, право власності на які просило визнати ПП «Захід-клас», не надавала жодних прав на земельні ділянки для будівництва таких об`єктів, чи під уже збудовані спірні об`єкти. Згаданим рішенням суду також встановлено, що нежитлові приміщення площею 230,1 кв.м на розі вулиць Стрийська-Хуторівка у м. Львові та нежитлові приміщення загальною площею 230,1 кв.м по АДРЕСА_1 є одними й тими самими будівлями.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 10 травня 2023 року у справі № 914/1785/22 позов задоволений повністю.

Суд першої інстанції виходив з того, що численні судові рішення, якими узаконювалося право власності різних суб`єктів права приватної власності (також і обох відповідачів) на об`єкт нерухомого майна, розташованого за адресою: м. Львів, вул. Стрийська, 47, скасовані судами апеляційної або касаційної інстанцій. Водночас визнано право комунальної власності на земельну ділянку, на якій знаходиться спірний об`єкт, який, зокрема, визнано самочинним будівництвом. При цьому суд першої інстанції дійшов висновку, що спірні відносини у цьому спорі є триваючими, позовні вимоги є вимогами негаторного позову і до таких вимог строк позовної давності, передбачений статтею 256 ЦК України, не застосовується.

Постановою Західного апеляційного господарського суду від 25 січня 2024 року зазначене рішення місцевого господарського суду скасоване, ухвалено нове рішення про відмову у позові.

Суд апеляційної інстанції виснував, що позовна вимога про усунення перешкод є вимогою негаторного позову і на неї не поширюється строк позовної давності. Втім, вказав, що така вимога не може бути процесуально реалізована без вимоги про визнання недійсними правовстановлюючих документів із припиненням права власності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (далі - Реєстр), і на такі вимоги поширюється строк позовної давності.

Апеляційний господарський суд також вказав, що подавати позов про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою та відповідно його задовольняти без попереднього припинення права власності на таке нерухоме майно нерозривно поєднане із земельною ділянкою є передчасним. Для правомірності звернення з позовом з таким способом захисту, станом на дату його подання, земельна ділянка уже повинна бути вільною від юридичної реєстрації права власності на об`єкт нерухомого майна, який позивач вважає самочинно збудованим. Таким чином, вимога про усунення перешкод шляхом знесення самочинного будівництва одночасно із вимогою про визнання такого нерухомого майна самочинним будівництвом, враховуючи також вимоги статті 376 ЦК України, є передчасною і такою, що суперечить частині першій статті 5 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

Позивач звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду (далі - Касаційний господарський суд) із касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції, а рішення місцевого господарського суду - залишити в силі.

Касаційна скарга подана на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, оскільки скаржник наполягає на ухваленні судом апеляційної інстанції оскаржуваної постанови без урахування висновків суду касаційної інстанції, викладених ним у касаційній скарзі.

Ухвалою Касаційного господарського суду від 19 березня 2024 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.

Ухвалою від 22 травня 2024 року Касаційний господарський суд передав справу № 914/1785/22 на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини третьої статті 302 ГПК України.

Відповідно до частини третьої статті 302 ГПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду.

Передаючи справу № 914/1785/22 на розгляд Великої Палати Верховного Суду Касаційний господарський суд виходив з того, що вимогу про зобов`язання звільнити самовільно зайняті земельні ділянки шляхом демонтажу (знесення) спірних нежитлових приміщень позивач (власник земельних ділянок) заявив до відповідача 1.

Частинами третьою - п`ятою статті 376 ЦК України встановлено, що право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно. Якщо ж власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

Зазначивши, що положення частини четвертої статті 376 ЦК України обмежують коло осіб, зобов`язаних знести об`єкт самочинного будівництва, їх забудовником, Касаційний господарський суд дійшов висновку, що застосування положень наведеної норми ЦК України призводить до вирішення спору між особою - власником земельної ділянки та особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво.

У той же час, згідно із доводами Касаційного господарського суду, Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду (далі - Касаційний цивільний суд) у своїх постановах від 02 червня 2021 року у справі № 509/11/17, від 30 вересня 2022 року у справі № 201/2471/20, від 15 березня 2023 року у справі № 205/213/22, від 05 квітня 2023 року у справі № 199/6251/18, від 31 травня 2023 року у справі № 201/4483/20 дотримується правової позиції, що належним відповідачем за позовом власника землі про знесення об`єкта самочинного будівництва є не забудовник, а саме останній набувач такого об`єкта, який зареєстрував за собою право власності на самочинне будівництво.

Колегія суддів Касаційного господарського суду з викладеним не погоджується і вважає за необхідне відступити від цього висновку, викладеного у зазначених постановах Касаційного цивільного суду.

Велика Палата Верховного Суду встановила, що у справах № 509/11/17, № 201/2471/20, № 205/213/22, № 199/6251/18, № 201/4483/20, від висновків Касаційного цивільного суду у яких вважає за необхідне відступити Касаційний господарський суд, позови в частині звільнення земельних ділянок шляхом знесення (демонтажу) об`єктів самовільного будівництва були пред`явлені уповноваженими органами власників земельних ділянок до осіб, які здійснили таку самовільну забудову, тоді як спірні земельні ділянки не були відведені для цієї мети, або без відповідних документів, які дають право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Касаційний цивільний суд, керуючись положеннями частини четвертої статті 376 ЦК України, а також частини другої статті 212 ЗК України, виснував, що позови у цих справах у цій частині вимог задоволенню не підлягають, оскільки належним відповідачем за такою вимогою є особа, яка є власником відповідної забудови на день подання позову, тобто останній набувач такого майна, а не особи, які вчинили такі забудови і надалі здійснили їх відчуження.

Велика Палата Верховного Суду зауважує, що звернення з позовом до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови у позові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц, від 21 листопада 2018 року у справі № 127/93/17-ц, від 12 грудня 2018 року у справі № 570/3439/16-ц, від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц, від 30 січня 2019 року у справі № 552/6381/17, від 01 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17, від 03 квітня 2024 року у справі № 917/1212/21), тобто встановлення особи, до якої належить подавати позов, безпосередньо впливає на результат вирішення спору у таких правовідносинах і може стати підставою для скасування судових рішень.

Оскільки обставини справи № 914/1785/22 і обставини справ № 509/11/17, № 201/2471/20, № 205/213/22, № 199/6251/18, № 201/4483/20 є подібними, а Касаційний господарський суд не погоджується із висновками Касаційного цивільного суду щодо застосування частини четверної статті 376 ЦК України, внаслідок чого вважає за необхідне відступити від цього висновку, а також зважаючи на відсутність висновку щодо застосування цієї норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати Верховного Суду, справа № 914/1785/22 підлягає розгляду Великою Палатою Верховного Суду.

Згідно із частиною першою статті 301 ГПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження. Частиною третьою цієї ж статті встановлено, що розгляд справ у суді касаційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи.

Відповідно до частини другої статті 120 ГПК України суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання, якщо їх явка є не обов`язковою. При цьому в частині другій статті 121 цього Кодексу зазначено, що ухвала, якою суд повідомляє про призначення судового засідання, повинна містити, зокрема, вказівку про те, що участь особи не є обов`язковою.

Наведені обставини є підставою для призначення справи до розгляду Великою Палатою Верховного Суду в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи про те, що їх явка не є обов`язковою.

Керуючись статтями 120, 121, 233-235, 301, 302 ГПК України, Велика Палата Верховного Суду

УХВАЛИЛА:

1. Прийняти до розгляду справу № 914/1785/22 за касаційною скаргою Львівської міської ради на постанову Західного апеляційного господарського суду від 25 січня 2024 року.

2. Призначити справу № 914/1785/22 до розгляду Великою Палатою Верховного Суду в порядку спрощеного позовного провадження на 18 вересня 2024 року о 12 годині 00 хвилин у приміщенні Верховного Суду за адресою: м. Київ, вул. Пилипа Орлика, 8.

3. Повідомити учасників справи про те, що їх явка не є обов`язковою.

4. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Ю. Л. Власов Судді: О. О. Банасько М. В. Мазур О. Л. Булейко С. О. Погрібний І. А. Воробйова О. В. Ступак М. І. Гриців І. В. Ткач Ж. М. Єленіна О. С. Ткачук І. В. Желєзний В. Ю. Уркевич В. В. Король Є. А. Усенко С. І. Кравченко Н. В. Шевцова О. В. Кривенда