Ухвала

від 22.05.2024 по справі 914/1785/22

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

22 травня 2024 року

м. Київ

cправа № 914/1785/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Краснова Є. В. - головуючого, Мачульського Г. М., Чумака Ю. Я.,

секретар судового засідання - Денисевич А. Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Львівської міської ради на постанову Західного апеляційного господарського суду від 25.01.2024 (колегія суддів: Матущак О. І., Плотніцький Б. Д., Скрипчук О. С.) у справі

за позовом Львівської міської ради до відповідачів: 1) Приватного підприємства "Ярина Плюс"; 2) фізичної особи-підприємця Михайліва Євгенія Євгенійовича, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів: 1) приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Волинська Людмила Василівна; 2) приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Стоцко Тарас Львович про скасування державної реєстрації права приватної власності, визнання недійсними договорів купівлі-продажу, зобов`язання звільнити самовільно зайняті земельні ділянки шляхом демонтажу (знесення) приміщень,

за участю представника відповідача-1 - Сокурова Я. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

1. Львівська міська рада звернулася до суду з позовом до Приватного підприємства "Ярина Плюс" та фізичної особи-підприємця Михайліва Є. Є., в якому просила:

- визнати недійсним договір купівлі-продажу нежитлових приміщень від 22.05.2009 № 1045, укладений між Приватним підприємством "Мотор" та Приватним підприємством "Ярина Плюс" і посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Стоцком Т. Л., з припиненням права власності Приватного підприємства "Ярина Плюс" на це майно;

- зобов`язати Приватне підприємство "Ярина Плюс" звільнити самовільно зайняті земельні ділянки площею 0,0174 га і 0,0087 га шляхом демонтажу (знесення) нежитлових приміщень загальною площею 230,1 кв.м, що знаходяться на вул. Стрийській, 47 у м. Львові;

- скасувати державну реєстрацію права приватної власності ОСОБА_1 на нежитлові приміщення загальною площею 230,1 кв.м на АДРЕСА_1 з припиненням права власності ОСОБА_1 на це майно;

- визнати недійсним договір купівлі-продажу від 30.01.2009 № 110, укладений між фізичною особою-підприємцем Михайлівим Є. Є. та Приватним підприємством "Мотор", посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Волинською Л. В.;

- скасувати державну реєстрацію права приватної власності Приватного підприємства "Мотор" на нежитлові приміщення загальною площею 230,1 кв.м на АДРЕСА_1 з припиненням права власності Приватного підприємства "Мотор" на це майно.

2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач-1 фактично використовує земельні ділянки площею 0,0174 га та 0,0087 га по вулиці Стрийська, 47, у м. Львові, які знаходяться під спірним майном та необхідні для його обслуговування, без жодних для цього правових підстав.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

3. Рішенням Господарського суду Львівської області від 20.05.2008 у справі № 19/34 визнано право власності ПП "Захід-клас" на самочинне будівництво: нежитлові приміщення за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 230,1 кв.м.

4. Рішенням Господарського суду Львівської області від 06.11.2008 у справі № 19/202, на підставі рішення Господарського суду Львівської області від 20.05.2008 у справі № 19/34 та договору купівлі-продажу від 05.08.2020, який укладений між ПП "Захід-клас" та ОСОБА_1 , визнано за ОСОБА_1 право власності на нежитлові приміщення, які знаходяться у АДРЕСА_1 , площею 230,1 кв.м.

5. 30.01.2009 між Фізичною особою-підприємцем Михайлів Є. Є. (продавець) та ПП "Мотор" (покупець) укладений нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу нежитлових приміщень загальною площею 230,1 кв.м., що розташовані по АДРЕСА_1 , який зареєстровано в реєстрі за № 110.

6. У подальшому постановою Львівського апеляційного господарського суду від 02.02.2009 рішення Господарського суду Львівської області у справі № 19/202 скасовано та відмовлено у задоволенні позову.

7. Постановою Вищого господарського суду України від 05.02.2009 рішення Господарського суду Львівської області від 20.05.2008 у справі № 19/34 скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

8. 22.05.2009 між ПП "Мотор" (продавець) та ПП "Ярина Плюс" (покупець) укладений договір купівлі-продажу, який зареєстровано в реєстрі за № 1045, відповідно до умов якого продавець продав, а покупець придбав нежитлові приміщення площею 230,1 кв.м, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .

9. За результатами нового розгляду справи № 19/34 рішенням Господарського суду Львівської області від 07.08.2009 відмовлено ПП "Захід-клас" у визнанні права власності на спірні приміщення. Одночасно, цим рішенням встановлено, що Львівська міська рада як власник землі під спірними об`єктами, право власності на які просило визнати ПП "Захід-клас", не надавала жодних прав на земельні ділянки для будівництва таких об`єктів, чи під уже збудовані спірні об`єкти. Згаданим рішенням суду встановлено, що нежитлові приміщення площею 230,1 кв.м на розі вулиць Стрийська-Хуторівка у м. Львові та нежитлові приміщення загальною площею 230,1 кв.м по АДРЕСА_1 є одними й тими самими будівлями.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

10. 05.07.2023 Господарський суд Львівської області ухвалив рішення про задоволення позову.

11. Місцевий господарський суд виходив з того, що численні судові рішення, якими узаконювалося право власності на об`єкт нерухомого майна, що перебуває за адресою: м. Львів, вул. Стрийська, 47, за різними суб`єктами права приватної власності (у т.ч. обома відповідачами) або апеляційним, або касаційним судом скасовані, і при цьому визнано право комунальної власності на земельну ділянку, на якій знаходиться спірний об`єкт, який також визнано самочинним будівництвом. При цьому суд першої інстанції дійшов висновку, що спірні відносини у цьому спорі є триваючими, позовні вимоги є вимогами негаторного позову і щодо таких вимог строк позовної давності, передбачений статтею 256 Цивільного кодексу України, не застосовується.

12. 25.01.2024 Західний апеляційний господарський суд прийняв постанову про скасування цього рішення та ухвалив нове - про відмову у позову.

13. За висновками суду апеляційної інстанції позовна вимога про усунення перешкод є вимогою негаторного позову і на неї не поширюється строк позовної давності. У той же час, така вимога не може бути процесуально реалізована без вимоги про визнання недійсними правоустановлюючих документів із припиненням права власності у Реєстрі, які не є позовною вимогою, ні її частиною негаторного позову, і на такі вимоги поширюється строк позовної давності.

14. Суд також вказав, що подавати позов про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою та відповідно його задовольняти без попереднього припинення права власності на таке нерухоме майно нерозривно поєднане із земельною ділянкою є передчасним. Для правомірності звернення з позовом з таким способом захисту, станом на дату його подання, земельна ділянка уже повинна бути вільною від юридичної реєстрації права власності на об`єкт нерухомого майна, який позивач вважає самочинно збудованим. Таким чином, вимога про усунення перешкод шляхом знесення самочинного будівництва одночасно із вимогою про визнання такого нерухомого майна самочинним будівництвом, враховуючи також вимог статті 376 Цивільного кодексу України, є передчасною і такою, що суперечить частині першій статті 5 Господарського процесуального кодексу України.

Короткий зміст доводів та вимог касаційної скарги

15. У касаційній скарзі Львівська міська рада просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції, а рішення місцевого господарського суду - залишити в силі.

16. Касаційна скарга подана на підставі пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, оскільки скаржник наполягає на ухваленні судом апеляційної інстанції оскаржуваної постанови без урахування висновків суду касаційної інстанції, викладених ним у касаційній скарзі.

Підстави передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду

17. За змістом статті 376 Цивільного кодексу України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. У силу спеціального застереження, наведеного в частині другій цієї статті особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

18. Можливі способи захисту прав особи - власника земельної ділянки, на якій здійснено самочинне будівництво, також прямо визначені статтею 376 Цивільного кодексу України.

19. Частинами третьою-п`ятою статті 376 Цивільного кодексу України, відповідно, встановлено, що право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

20. Якщо ж власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

21. На вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.

22. Отже, знесення самочинно побудованого спірного об`єкта нерухомості відповідно до частини четвертої статті 376 Цивільного кодексу України є належним та ефективним способом захисту прав власника земельної ділянки, на якій здійснено самочинне будівництво.

23. Формулювання положень статті 376 Цивільного кодексу України виключають можливість існування інших способів легітимізації самочинного будівництва та набуття права власності на таке нерухоме майно, ніж ті, що встановлені цією статтею.

24. Ураховуючи наведене, коли належний власник земельної ділянки не надавав згоди на будівництво на його земельній ділянці об`єкта нерухомого майна, він має право вимагати усунення будь-яких порушень його прав як власника земельної ділянки (частина друга статті 152 Земельного кодексу України).

25. Висновки щодо способу захисту прав власника земельної ділянки у разі зведення на ній самочинного будівництва шляхом задоволення вимоги про знесення самочинно побудованого нерухомого майна є усталеними в судові практиці Верховного Суду (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.11.2023 у справі № 916/1174/22, від 20.07.2022 у справі № 923/196/20, Верховного Суду від 06.11.2019 у справі № 910/14328/17, від 01.07.2020 у справі № 755/3782/17, від 02.06.2021 у справі № 910/14524/19).

26. У той же час, Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду дотримується правової позиції, що у питанні визначення належним відповідачем за позовом власника землі про знесення об`єкта самочинного будівництва не забудовника, а саме останнього набувача такого об`єкта, який зареєстрував за собою право власності на самочинне будівництво (див. постанови від 02.06.2021 у справі № 509/11/17, від 30.09.2022 у справі № 201/2471/20, від 15.03.2023 у справі № 205/213/22, від 05.04.2023 у справі № 199/6251/18, від 31.05.2023 у справі № 201/4483/20).

27. Поряд з цим, судова колегія звертає увагу, що згідно з вимогами цивільного законодавства України самочинно збудовані будівлі не є об`єктом цивільних прав, відповідно, не можуть вільно відчужуватися.

28. До того ж, положення частини четвертої статті 376 Цивільного кодексу України обмежують коло осіб, зобов`язаних знести об`єкт самочинного будівництва, їх забудовником.

29. Отже, застосування положень частини четвертої статті 376 Цивільного кодексу України призводить до вирішення спору між особою - власником земельної ділянки та особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво.

30. Виходячи з викладеного, колегія суддів вважає за необхідне відступити від висновків, викладених у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 02.06.2021 у справі № 509/11/17, від 30.09.2022 у справі № 201/2471/20, від 15.03.2023 у справі № 205/213/22, від 05.04.2023 у справі № 199/6251/18, від 31.05.2023 у справі № 201/4483/20, про те, що належним відповідачем за позовом власника землі про знесення об`єкта самочинного будівництва є останній набувач такого об`єкта, який зареєстрував за собою право власності на самочинне будівництво, а не його забудовник.

31. Частиною третьою статті 302 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати передає справу на розгляд Великої Палати, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду.

32. Питання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду може вирішуватися судом за власною ініціативою (частина перша статті 303 Господарського процесуального кодексу України).

33. Причинами для відступу можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту.

34. З метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Суд повинен мати ґрунтовні підстави: його попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання.

35. Так, відступленням від висновку треба розуміти або повну відмову Верховного Суду від свого попереднього висновку на користь іншого або ж конкретизацію попереднього висновку із застосуванням відповідних способів тлумачення юридичних норм (пункт 45 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16).

36. З огляду на виконання функцій із забезпечення сталості та єдності судової практики, справа № 914/1785/22 підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки колегія суддів вважає за необхідне відступити від вищезазначених висновків Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, які викладені у постановах від 02.06.2021 у справі № 509/11/17, від 30.09.2022 у справі № 201/2471/20, від 15.03.2023 у справі № 205/213/22, від 05.04.2023 у справі № 199/6251/18, від 31.05.2023 у справі № 201/4483/20.

Керуючись статтями 234, 235, 302, 303 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Справу № 914/1785/22 передати на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.

Суддя Є. В. Краснов

Суддя Г. М. Мачульський

Суддя Ю. Я. Чумак