Постанова

від 25.06.2024 по справі 761/17817/19

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 червня 2024 року

м. Київ

провадження №22-ц/824/1501/2024

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Мазурик О. Ф. (суддя-доповідач)

суддів: Желепи О. В., Немировської О. В.,

за участю секретаря Марченка М. С.,

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Шевченківського районного суду м. Києва

від 15 листопада 2023 року

в складі судді Волошина В. О.

у цивільній справі №761/17817/19 Шевченківського районного суду м. Києва

за позовом ОСОБА_1

до ОСОБА_2 ,

Обслуговуючий кооператив "Садово-городнє товариство "Ясна поляна"

про поділ майна подружжя,

У С Т А Н О В И В:

В квітні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до Шевченківського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_2 , в якому, з урахуванням поданих заяв про збільшення позовних вимог в редакціях від 12.11.2019 та від 31.01.2020 (том 3, а. с. 36-41, а. с. 134-145), просила:

1) визнати об`єктами спільної сумісної власності сторін наступне майно:

- квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 93,0 кв.м., що на праві власності зареєстрована за відповідачем, де частка квартири, що складає спільну сумісну власність подружжя, становить 77,66%, вартістю: 2 770 287,52 грн;

- квартиру АДРЕСА_2 , загальною площею 51,0 кв.м., що на праві власності зареєстрованаза нею, вартістю: 1 890 000 грн;

- автомобіль марки «Toyota», модель: «Corolla», тип кузова: легковий седан-В, кузов номер: НОМЕР_1 , колір: сірий, 2007р. випуску, д.н.з. НОМЕР_2 , який було придбано у ТОВ «ВІДІ АВТОСТРАДА» та 17 травня 2007 року зареєстровано на ім`я відповідача (вартість 214 200 грн);

- земельну ділянку АДРЕСА_3 , площею 0,12 га, розташовану на території ОК СГТ «Ясна поляна» Немішаївської селищної ради Бородянського району Київської області, кадастровий номер: 3221055900:03:002:0118, зареєстрованої на ім?я відповідача, вартістю: 51 0000 грн;

2) поділити дане майно шляхом:

- виділення та визнання за ОСОБА_2 права приватної власності на квартиру АДРЕСА_2 , автомобіль марки «Toyota», модель: «Corolla» та земельну ділянку АДРЕСА_3 , площею 0,12 га, розташовану на території ОК СГТ «Ясна поляна» Немішаївської селищної ради Бородянського району Київської області, кадастровий номер: 3221055900:03:002:0118;

- виділення та визнання за нею права приватної власності на квартиру АДРЕСА_1 .

Свої позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовувала тим, що з 21 вересня 2002 року по 11 липня 2017 року вони з ОСОБА_2 перебували в зареєстрованому шлюбі, в якому у них народилося двоє дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Діти після розірвання шлюбу проживають разом з нею. Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 11.07.2017 про розірвання шлюбу встановлено, що з листопада 2016 року сторони не ведуть спільного господарства, не мають спільного бюджету та проживають окремо.

Вказувала, що за час перебування в шлюбі вони з відповідачем придбали майно, що є спільною сумісною власністю подружжя та складається з: частки у розмірі 77,66% квартири АДРЕСА_1 ; квартири АДРЕСА_2 ; автомобіля марки «Toyota», модель: «Corolla», д.н.з. НОМЕР_2 ; земельної ділянки АДРЕСА_3 , площею 0,12 га, розташованої на території ОК СГТ «Ясна поляна» Немішаївської селищної ради Бородянського району Київської області, кадастровий номер: 3221055900:03:002:0118.

Квартира АДРЕСА_2 та автомобіль «Toyota», модель: «Corolla», д.н.з. НОМЕР_2 були придбані за відповідними договорами купівлі-продажу, зареєстровані на неї та відповідача відповідно.

Квартира АДРЕСА_1 була зареєстрована за відповідачем на підставі свідоцтва про право власності, виданого Реєстраційною службою Головного управління юстиції у м. Києві, оскільки 25.10.2006 з метою придбання зазначеної квартири між ТОВ «Виробничий Вектор» та відповідачем було укладено договір №0089/007 про участь у будівництві об?єкту нерухомості та договір купівлі-продажу цінних паперів №К-80-06/0062 від 25.10.2006, який укладено між ТОВ «Компанія з управління активами «Капітал Груп».

Також вказувала, що 07.11.2006 для придбання Лоту облігацій між ВАТ «Акціонерний комерційний банк «Престиж» та нею було укладено кредитний договір, на підставі якого надано не відновлювальну кредитну лінію в сумі 157962,0 дол. США, а для забезпечення виконання умов кредитного договору між відповідачем та ВАТ «Акціонерний комерційний банк «Престиж» було укладено договір поруки.

Зазначала, що за її підрахунками спільними коштами подружжя було сплачено 77,66% кредитних коштів, з урахуванням відсотків за користування кредитом, а після розірвання шлюбу, нею особисто власними коштами, як боржником за зазначеним вище кредитним договором була сплачена достроково решта суми заборгованості за кредитом.

На час звернення до суду з даним позовом, вона разом з дітьми фактично користуються і проживають в меншій квартирі АДРЕСА_4 , а відповідач в більшій квартирі АДРЕСА_5 . Між ними виник реальний спір щодо утримання та користування зазначеним майном та його поділ, оскільки на думку позивачки, квартира АДРЕСА_5 не є цілком повністю спільним майном подружжя, враховуючи її одноособову сплату за кредитними зобов`язаннями, при цьому на її утриманні перебувають діти, а відповідач, як батько спільних дітей сторін не виконує належним чином свої зобов`язання, як боржник у виконавчих провадженнях за рішеннями суддів про стягнення аліментів на дітей та додаткових витрат. Також звертала увагу суду, що за час спільного проживання з відповідачем у зареєстрованому шлюбі її дохід був майже в п`ять разів вище за дохід відповідача.

До спільного майна подружжя належить і земельна ділянка № НОМЕР_3 , площею 0,12 га, по АДРЕСА_6, що розташована на території ОК СГТ «Ясна поляна» Немішаївської селищної ради Бородянського району Київської області, кадастровий номер: 3221055900:03:002:0118, яка зареєстрована на ім?я відповідача та яку останній набув шляхом приватизації (безоплатної).

Позивачка, посилаючись на те, що в досудовому порядку вирішити даний спір неможливо, просила позов задовольнити в повному обсязі.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 15 листопада 2023 року позов задоволено частково.

Квартири та автомобіль визнано об`єктами спільної сумісної власності подружжя та за кожною із сторін визнано по 1/2 частині права власності на кожний з трьох об`єктів спільного сумісного майна подружжя.

Вирішено питання про судові витрати та стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 10 510 грн.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, позивачка подала до суду апеляційну скаргу, в якій посилалася на те, що рішення суду ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, без повного з`ясування обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

В обґрунтування апеляційної скарги вказувала, що суд першої інстанції, ухвалюючи рішення, не вирішив спір по суті між сторонами, не врахував надані позивачем докази та аргументи щодо поділу майна і фактично ухвалив рішення, яке неможливо виконати, зважаючи на те, що сторони тривалий час перебувають у конфліктних стосунках і присудження кожній із сторін по 1/2 спільного сумісного майна призведе до того, що сторони будуть змушені знову звертатися до суду для фактичного вирішення спору про поділ майна подружжя.

Вважала, що суд обрав варіант поділу майна подружжя, який не відповідає інтересам обох сторін, так як не врахував, що з позивачкою проживають діти, які фактично перебувають на її утриманні.

Суд першої інстанції не врахував правового висновку Верховного Суду у справі №209/3085/20, згідно якого конфлікт між сторонами необхідно вичерпати внаслідок ухвалення судового рішення та подальшого його виконання; у разі поділу спільної сумісної власності необхідно настільки, наскільки це можливо, встановити, для кого зі сторін спору майно, яке є предметом поділу, має більше значення, враховуючи різні обставини його набуття та використання сім`єю.

Судом не взято до уваги, що різниця у вартості майна, яке вона просить виділити собі та відповідачу становить 78 043,76 грн і ці кошти нею внесені на депозитний рахунок суду для сплати відповідачу у виді компенсації.

Судом також не взято до уваги, що державний акт на спірну земельну ділянку відповідачем отримано 29 липня 2011 року, тобто у період часу з 08.02.2011 по 12.06.2012, у який згідно вимог законодавства та практики Верховного Суду набуття земельної ділянки одним із подружжя, внаслідок безоплатної передачі із земель державної або комунальної власності, в тому числі приватизації, визнавалось спільним сумісним майном подружжя.

Крім цього, в обґрунтування апеляційної скарги посилалася на те, що суд не врахував обставин її проживання разом з дітьми у значно меншій квартирі ніж в якій проживає відповідач сам. Також при поділі автомобіля не врахував, що вона не має навичок водіння автомобілем з механічною коробкою передач і ним користується лише відповідач.

В обґрунтування апеляційної скарги також додала, що під час перебування у шлюбі з відповідачем сім`я фактично утримувалася за її рахунок і все майно придбане з її кошти.

За вказаних обставин, просила скасувати рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 15.11.2023 та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Заперечуючи проти апеляційної скарги, відповідач подав відзив, в якому посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, а також на безпідставність доводів позивачки, просив скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін.

Позивачка та її представник ОСОБА_5 в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримали та просили задовольнити з підстав, викладених в ній.

Представник відповідача - ОСОБА_6 в судовому засіданні проти задоволення апеляційної скарги заперечував та просив залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції просив залишити без змін.

Третя особа - ОК "СГТ "Ясна поляна", належним чином повідомлена про день, час та місце розгляду справи, в судове засідання свого представника не направила.

Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності представника третьої особи.

Колегія суддів вислухала доповідь судді-доповідача, пояснення позивачки та представників сторін, дослідила матеріали справи, перевірила законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, що заявлялися у суді першої інстанції та дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Зі змісту позовної заяви вбачається, що звертаючись до суду з позовом, позивачка просила визнати спільним майном подружжя автомобіль «Toyota», модель «Corolla», д.н.з. НОМЕР_2 , та дві квартири, а саме: квартиру АДРЕСА_2 та передану в іпотеку квартиру АДРЕСА_1 .

Вирішуючи спір, суд вірно керувався ч. 1 ст. 60 СК України

Так, згідно ч. 1 ст. 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

У постанові Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 жовтня 2023 року у справі №344/16831/20 (провадження №61-11614св23) зазначено, що … набуття майна за час шлюбу створює презумпцію права спільної сумісної власності майна подружжя, яка не потребує доказування та не потребує встановлення інших обставин, крім набуття майна за час шлюбу, та існує поки не спростована. У разі коли презумпцію права спільної сумісної власності майна подружжя не спростовано за відсутності належних доказів того, що майно придбане за особисті кошти одного з подружжя, таке майно вважається спільною сумісною власністю та підлягає поділу, при цьому частки чоловіка та дружини у майні є рівними.

Таким чином, для визнання майна спільним майном подружжя встановленню підлягає факт набуття майна подружжям за час шлюбу.

Верховний Суд в своїх постановах неодноразово наголошував на тому, що належним доказом факту набуття майна подружжям за час шлюбу, яке є предметом спору у справі про поділ майна подружжя, є правовстановлюючі документи.

Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Позовна заява повинна містити перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви; зазначення доказів, які не можуть бути подані разом із позовною заявою (за наявності); зазначення щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви (пункт 8 частини третьої статті 175 ЦПК України).

При цьому, зазначений Кодекс також містить правила засвідчення та подачі письмових доказів (частини перша - шоста статті 95 ЦПК України). Відповідно до зазначеної статті письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього. Учасники справи мають право подавати письмові докази в електронних копіях, посвідчених електронним підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до закону. Електронна копія письмового доказу не вважається електронним доказом. Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством. Учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу. Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який знаходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення. Якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 18 січня 2023 року у справі №170/129/21, аналізуючи зміст ч. 8 ст. 175 та ст. 95 ЦПК України, дійшла висновку, що: 1) письмові докази подаються в оригіналі або копіях; 2) копії поданих документів мають бути засвідчені у порядку, встановленому законодавством; 3) учасник справи, який подає письмові докази в копіях, зазначає про наявність у нього оригіналу такого документа і засвідчує копію такого доказу своїм підписом із зазначенням дати засвідчення копії; 4) якщо в учасника справи немає оригіналу, він подає наявну у нього копію письмового доказу і може заявити клопотання про витребування цього доказу у відповідного учасника справи; 5) за відсутності такого клопотання таке витребування може зробити суд з власної ініціативи. Зазначена норма не містить вимог щодо будь-якого засвідчення копій документів, оригіналів яких позивач не має, а загальне правило щодо подачі копій, засвідчених належним чином, слід тлумачити у контексті усієї зазначеної статті ЦПК України (п. 69).

Відтак позивач повинен був надати засвідчені власноручним підписом копії письмових доказів, оригінали яких у нього є; подати за наявності копії письмових доказів, яких у нього немає, зазначивши, в якого учасника такі докази можуть бути витребувані судом, або заявити клопотання про витребування таких доказів (п.70)».

Відтак позивачка повинна була надати засвідчені власноручним підписом копії письмових доказів, оригінали яких у неї є; подати за наявності копії письмових доказів, яких у неї немає, зазначивши, в якого учасника такі докази можуть бути витребувані судом, або заявити клопотання про витребування таких доказів.

Як убачається з матеріалів справи, позивачка при зверненні до суду з позовною заявою зазначила у додатках письмові докази з 58 пунктів, з яких лише докази щодо вартості майна засвідчені належним чином.

Перевіряючи доводи апеляційної скарги щодо придбання спірного нерухомого майна сторонами під час шлюбу апеляційним судом встановлено, що рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 11 липня 2017 року у справі №761/324/17 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, яке розміщено в ЄДРСР, встановлено, що сторони у справі перебували у зареєстрованому шлюбі з 21 вересня 2002 року. В шлюбі у сторін народилися двоє дітей: ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . Зазначеним рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 11 липня 2017 року шлюб розірвано та встановлено, що з листопада 2016 року сторони не ведуть спільне господарство, не мають спільного бюджету та проживають окремо.

За наведених обставин колегія суддів погоджується в висновком суду першої інстанції, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 21 вересня 2002 року, який розірвано рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 11 липня 2017 року.

Перевіряючи доводи апеляційної скарги щодо придбання спірного нерухомого майна під час шлюбу, апеляційним судом встановлено, що сторонами не надано жодного належного доказу на підтвердження факту набуття спірного нерухомого майна під час шлюбу.

Фактично у справі, що переглядається, сторонами у спорі щодо визнання спірного нерухомого майна, а саме: квартири АДРЕСА_1 , спільним майном подружжя, доводилися обставини погашення заборгованості за кредитним договором, укладеного з позивачкою, яке забезпечено іпотечним майном. За відомостями Держаного реєстру рішення про державну реєстрацію прав та обтяжень (з відкриттям розділу) від 11.04.2014, квартира АДРЕСА_1 передана в іпотеку Публічному акціонерному товариству «Фідобанк».

У цій справі, 23 жовтня 2019 року позивачка зверталася до суду із заявою про забезпечення позову, в якій зазначала, що на час розгляду справи в суді здійснюється процедура ліквідації ПУАТ «Фідобанк», під час якої проводяться дії щодо продажу активів неплатоспроможного банку, власником боргових зобов`язань за кредитним договором №014/2601/008 від 07 листопада 2006 року (укладеному з нею) можуть стати інші особи, а тому можуть змінитися умови кредитного договору та новим власником кредитних зобов`язань та іпотекодержателем можуть бути вжиті заходи щодо відчуження квартири АДРЕСА_1 , яка передана в іпотеку Публічному акціонерному товариству «Фідобанк» (т. 2, а. с. 49-51).

В подальшому 05 лютого 2020 року позивачка звернулася до суду із заявою про виключення з кола третіх осіб Публічного акціонерного товариства «Фідобанк`в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПуАТ "Фідобанк" (том 3, а. с. 161-163).

За наведених обставин у колегії суддів виникли сумніви щодо добросовісного здійснення учасниками справи їх процесуальних прав та виконання обов`язків щодо подання доказів.

На підставі ч. 7 ст. 81 ЦПК України, в судовому засіданні 16 квітня 2024 року апеляційним судом роз`яснено сторонам, що належними доказами на підтвердження факту набуття спірного нерухомого майна під час шлюбу є належним чином засвідчені правовстановлюючі документи на це майно та зобов`язано кожну із сторін надати правовстановлюючі документи на спірне майно, яке за ними зареєстровано, у зв`язку з чим судове засідання було відкладено на 21 травня 2024 року.

В судовому засіданні 21 травня 2024 року через не надання сторонами запитуваних судом документів розгляд справи відкладено на 28 травня 2024 року.

27 травня 2024 року на виконання ухвали суду позивачкою було надано належним чином посвідчену копію договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 , Інформаційну довідку від 26.05.2024 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта, та докази щодо укладення та виконання умов кредитного договору, укладеного між ВАТ «Акціонерний комерційний банк «Престиж» та позивакою - ОСОБА_1 , Договір застави, Договір поруки (том 7, а. с. 4-53).

На виконання ухвали суду про надання правовстановлюючих документів ОСОБА_2 до судового засідання, призначеного на 28.05.2024, відповідних документів не надав, а 23 травня 2024 року від відповідача надійшла заява про відвід колегії суддів, яка розглянута суддею, що не входить до складу колегії. За результатами розгляду заяви про відвід ухвалою судді від 28 травня 2024 року в задоволенні зави відмовлено.

Після розгляду 28 травня 2024 року суддею, який не входив до складу колегії суддів, заяви про відвід, а саме 21 червня 2024 року ОСОБА_2 , на виконання ухвали суду про надання правовстановлюючих документів подав заяву, до якої долучив наступні документи:

- копію Свідоцтва про право власності на нерухоме майно Серія НОМЕР_4 від 11.04.2014, згідно якого квартира АДРЕСА_1 на праві приватної власності належить ОСОБА_2 ;

- копія Державного акту на право власності на земельну ділянку Серія ЯЛ №279279 від 29.07.2011.

Також до заяви від 21 червня 2024 року ОСОБА_2 долучив копію інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №383440675 станом на 19.06.2024.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (частина перша статті 367 ЦПК України).

Колегія суддів з метою повного та всебічного з`ясування обставин, на які посилається позивачка в апеляційній скарзі та на які посилається відповідач у відзиві на апеляційну скаргу, в судовому засіданні 25 червня 2024 року дослідила вищевказані докази, надані сторонами на виконання ухвали суду.

З наданої позивачкою копії договору купівлі-продажу квартири вбачається, що 19 грудня 2003 року між ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , як продавцями та ОСОБА_1 , як покупцем, укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кондратенком М. І. На даному договорі міститься Реєстраційний напис, з якого вбачається, що квартира належить ОСОБА_1 на праві приватної власності, про що у реєстрову книгу №269-7 внесено запис за реєстровим №9486 від 04.01.2004 (том 7, а. с. 4-5).

За наведених обставин, коли позивачем надано належні докази на підтвердження придбання цієї квартири під час перебування у шлюбі, колегія судді погоджується з висновком суду щодо наявності правових підстав для задоволення позовної вимоги про визнання квартири АДРЕСА_2 спільним майном подружжя.

Разом з тим, колегія судів не погоджується з висновком суду про наявність правових підстав для визнання квартири АДРЕСА_1 спільним майном подружжя.

З інформаційної довідки від 26.05.2024 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта вбачається, що квартира АДРЕСА_1 зареєстрована на праві власності за ОСОБА_2 . В Довідці зазначено, що для державної реєстрації подано свідоцтво про право власності, серія та номер: НОМЕР_5, виданий 11.04.2014, видавник: Реєстраційна служба Головного управління юстиції у м. Києві (том 7, а. с. 47-48).

На виконання ухвали Київського апеляційного суду відповідачем надіслано через електронний суд копію Свідоцтва про право власності, серія та номер: НОМЕР_6, виданий 11.04.2014, видавник: Реєстраційна служба Головного управління юстиції у м. Києві.

Однак в Свідоцтві НОМЕР_7 відсутні відомості на підставі яких документів ОСОБА_2 видано Свідоцтво про право власності. Наданий документ лише підтверджує реєстрацію права власності, але не містить відомостей на підставі чого зареєстровано таке право власності.

Крім того, з наданих відповідачем доказів вбачається, що номери зазначені в Свідоцтві -НОМЕР_6 та Держаному реєстрі речових прав на нерухоме майно - НОМЕР_5 не співпадають та є відмінними.

В матеріалах справи відсутні будь-які належні докази на підтвердження факту набуття цієї спірної квартири в період перебування у шлюбі.

В судовому засіданні 25.06.2024 представник ОСОБА_2 - ОСОБА_6 пояснив, що ймовірно в його довірителя відсутній правовстановлюючий документ на дану квартиру або такий документ був поданий державному реєстратору під час здійснення державної реєстрації права власності.

Однак запис державного реєстратора в Державному реєстрі свідчить, що останньому було подано лише Свідоцтво серія та номер: НОМЕР_5.

Отже, сукупний аналіз наведених обставин вказує на те, що позивачем не доведено факту набуття квартири АДРЕСА_1 за час шлюбу.

Оскільки сторонами не було надано суду належних доказів на підтвердження факту придбання відповідачем на підставі оплатного договору за час шлюбу спірної квартири, а колегія суддів має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав та виконання обов`язків щодо доказів, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що позивачем доведено, що квартира АДРЕСА_1 є спільним майном подружжя.

Однак, враховуючи, що відповідачем не оскаржувалося рішення суду, відсутні правові підстави для скасування рішення суду в цій частині.

Так, основною засадою (принципом) цивільного судочинства є, зокрема, диспозитивність (пункт 5 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 червня 2023 року у справі №757/42885/19-ц (провадження №61-9060св22), зазначено, що:

«диспозитивність - один з основних принципів судочинства, на підставі якого особа (зокрема, позивач чи відповідач), самостійно вирішує, чи оскаржувати рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку та в яких межах.

Касаційний суд вже звертав увагу, що принцип заборони повороту до гіршого (non reformatio in peius) відомий ще з часів римського права та існував у зв`язку із іншим правилом - tantum devolutum quantum appellatum (скільки скарги, стільки і рішення). Правило заборони повороту означає недопустимість погіршення становища сторони, яка оскаржує судове рішення. Тобто, особа, яка оскаржує судове рішення, не може потрапити в гірше становище, порівняно із тим, що така особа досягнула в попередній інстанції в результаті своєї ж скарги (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 травня 2023 року у справі №179/363/21 (провадження №61-4060св23)».

Оскільки суд першої інстанції визнав квартиру АДРЕСА_1 спільним майно та поділив між сторонами порівну, визнавши за кожним в порядку поділу майна подружжя право власності на 1/2 частину кожної із квартир, а відмова в задоволенні позовної вимоги про поділ цієї квартири може призвести до погіршення становища позивачки, колегія суддів вважає, що відсутні підстави для скасування рішення суду в частині поділу даної квартири.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції, ухвалюючи рішення, застосував положення сімейного законодавства, якими врегульовано спірні правовідносини щодо цього майна, а також врахував правові висновки Верховного Суду щодо застосування таких норм матеріального права та дійшов правильного висновку про визнання квартир та автомобіля спільним майном подружжя та їх поділ між сторонами в рівних частках (кожній стороні по 1/2 кожного із трьох об`єктів поділу).

З огляду на викладене, не заслуговують на увагу судової колегії доводи апеляційної скарги, щодо погашення заборгованості за кредитним договором.

Доводи позивачки про те, що кредит було сплачено за її особисті кошти після фактичного припинення шлюбних відносин не заслуговують на увагу суду і з огляду на те, що Верховний Суд в своїх постановах по справах №755/16464/20, №712/11174/19-ц та №367/7110/4-ц наголошує на тому, що виконання кредитних зобов`язань, які виникли у обох з подружжя, за рахунок коштів одного з них, в тому числі частково, може бути підставою для вимог до іншого подружжя.

Позовна заява не містить вимог щодо поділу боргових зобов`язань подружжя.

Щодо доводів апеляційної скарги стосовно незаконності рішення суду в частині вирішення спору щодо земельної ділянки колегія суддів виходить з наступного.

Суд першої інстанції, встановивши, що спірна земельна ділянка була передана безоплатно у власність ОСОБА_2 на підставі розпорядження Бородянської районної державної адміністрації від 04.11.2010, тоді як згідно вимог закону лише в період часу з 08.02.2011 до 12.06.2012 включно земельна ділянка, яка набута внаслідок безоплатної передачі її одному із подружжя із земель державної або комунальної власності, в тому числі приватизації, визнавалась спільною сумісною власністю подружжя, дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог в цій частині.

Звертаючись до суду з апеляційною скаргою позивачка посилалася на те, що задоволення позовних вимог шляхом поділу майна між сторонами в рівних частках не є вирішенням спору по суті, оскільки з часу припинення шлюбних відносин сторони не спілкуються і поділ майна подружжя в ідеальних частках виконати нереально, а вони не зможуть сумісно користуватися належним їм майном. Також вказувала, що внесла на депозитний рахунок суду першої інстанції грошові кошти в рахунок компенсації відповідачу за різницю у вартості присудженого судом майна сторонам.

На думку позивачки, за таких обставин, а також враховуючи, що вона разом з двома дітьми проживає в меншій квартирі, тоді як відповідач проживає сам в значно більшій квартирі, відповідач сплачує аліменти, але не надає іншої матеріальної допомоги на дітей, майно необхідно поділити у спосіб, в який вона просила у позові, а саме їй більшу квартиру, а відповідачу присудити меншу квартиру, автомобіль та земельну ділянку.

Колегія суддів вважає необґрунтованими такі доводи скаржника, з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладених в постановах Верховного Суду.

Верховний Суд в постанові від 02.08.2023 у справі №2-7539/08 висловив позицію, що суд повинен розглянути можливість здійснити поділ спільного сумісного майна подружжя без визначення грошової компенсації або з визначенням у мінімальному розмірі.

Верховний Суд, переглядаючи рішення судів попередніх інстанцій, у вищезгаданій справі №2-7539/08, в частині позовних вимог про поділ нерухомого майна подружжя, керувався тим, що поділ майна подружжя здійснюється таким чином: по-перше, визначається розмір часток дружини та чоловіка в праві спільної власності на майно (стаття 70 СК України); по-друге, здійснюється поділ майна в натурі відповідно до визначених часток (стаття 71 СК України). У випадку множинності об`єктів нерухомого майна, що перебуває у спільній сумісній власності сторін, суду належить розглянути можливість здійснити поділ майна таким чином, щоб не зобов`язувати сторону сплачувати компенсацію. Тобто, вирішуючи спір про поділ майна подружжя, суд повинен розглянути можливість здійснити поділ спільного сумісного майна подружжя без визначення грошової компенсації або з визначенням такої у мінімальному розмірі.

У даній справі, що переглядається, колегія суддів розглянула таку можливість, проте з урахуванням конкретних обставин даного спору, які наведені вище, дійшла висновку про залишення без змін рішення суду першої інстанції про поділ квартир та автомобіля в рівних частках (по 1/2 кожній із сторін).

Крім того, доводи скарги про те, що неможливо буде виконати рішення суду про присудження майна в ідеальних частках, не можуть бути підставою для присудження кожній із сторін певного майна, оскільки у відповідності до вимог діючого законодавства державна реєстрація права власності на майно у відповідній частині відбувається на підставі судового рішення. А щодо посилань позивачки, що сторони не зможуть користуватися спільним сумісним майном, то такі вимоги не є предметом розгляду у даній справі.

Доводи скаржника, що відповідач не надає додаткової матеріальної допомоги дітям, зважаючи на наявність судового рішення про стягнення аліментів, яке виконується відповідачем, а також факт проживання дітей з одним із подружжя, в даному випадку з матір`ю, теж у відповідності до вимог діючого законодавства та правових висновків Верховного Суду не відноситься до тих підстав, з урахуванням яких суд може відступити від ідеальних часток дружини або чоловіка.

Щодо посилань позивачки на те, що на депозитний рахунок суду нею внесено грошові кошти для сплати компенсації відповідачу, які становлять різницю вартості майна, у разі його поділу за її позовними вимогами, колегія суддів зазначає, що дана обставина теж не є безумовною для поділу майна в натурі.

Крім цього, слід також враховувати, що звертаючись до суду з позовом, з урахуванням заяв про збільшення позовних вимог, ОСОБА_1 не заявляла вимог про присудження одній із сторін грошової компенсації.

Доводи апеляційної скарги, що під час перебування сторін у шлюбі дохід позивачки був значно більшим колегія суддів не приймає до уваги, оскільки при вирішенні спору про поділ майна подружжя визначальним є час набуття майна - під час шлюбу, а не дохід кожного з подружжя.

Все викладене дає підстави колегії суддів для висновку про залишення без змін рішення суду першої інстанції.

Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного та керуючись ст. 268, 374, 375, 383, 384, 389 ЦПК України

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 15 листопада 2023 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня проголошення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до цього суду.

Повний текст постанови складено 04 липня 2024 року.

Головуючий О. Ф. Мазурик

Судді О. В. Желепа

О. В. Немировська