Ухвала

від 04.07.2024 по справі 240/754/24

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

(про закриття провадження у справі)

04 липня 2024 року м. Житомир справа № 240/754/24

категорія 109020100

Житомирський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Шуляк Л.А., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Житомирської міської ради, третя особа: ОСОБА_2 про визнання протиправним та скасування в частині рішення,

встановив:

До Житомирського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 із позовом, в якому просить:

- визнати протиправним та скасувати підпункт 15 додатку 1 пункту 1 рішення Житомирської міської ради від 21 грудня 2023 року № 1010 "Про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, надання та припинення права користування земельними ділянками";

- визнати протиправним та скасувати підпункт 11 додатку 2 пункту 2 рішення Житомирської міської ради від 21 грудня 2023 року № 1010 "Про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, надання та припинення права користування земельними ділянками".

Ухвалою суду від 17.01.2024 відкрито спрощене провадження у справі без повідомлення (виклику) сторін та надано відповідачу строк для подання відзиву протягом п`ятнадцяти днів з дня отримання копії ухвали.

Відповідачем подано відзив на адміністративний позов, в якому Житомирська міська рада заперечує щодо задоволення позовних вимог та вважає, що позивач хибно звернувся до адміністративного суду. Наголошує, що, приймаючи оскаржувані рішення про затвердження землевпорядної документації та передання ділянок у користування, Житомирська міська рада діяла як власник комунального майна, а тому між сторонами справи виник спір про право цивільне, який з огляду на суб`єктний склад правовідносин, належить розглядати у порядку цивільного судочинства. Просить закрити провадження у справі.

Від представника третьої особи на офіційну електронну адресу суду надійшло клопотання про закриття провадження у справі. В обґрунтування зазначеного клопотання заявник вказує, що ОСОБА_1 є власником господарської будівлі, літ. «А», яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 та є суміжною по відношенню до будівлі за адресою: АДРЕСА_2 , яка належить третій особі на праві власності. Наголошує, що оскаржуване позивачем рішення Житомирської міської ради вже було реалізоване шляхом підписання з ОСОБА_2 договорів оренди земельних ділянок, а речове право оренди зареєстровано в Державному реєстрі речових прав, що підтверджується інформаційними довідками.

Тобто, предметом розгляду в цій справі є не стільки рішення органу місцевого самоврядування, як суб`єкта, наділеного владно-управлінськими функціями, скільки приватний інтерес позивача щодо набуття права на земельні ділянки, які оскаржуваним рішенням передані в оренду третій особі - ОСОБА_2 , що свідчить про приватно-правовий, а не публічно-правовий характер спірних правовідносин. А тому, на думку заявника, даний спір не підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства, тому провадження у справі має бути закрито.

Ухвалою суду від 05.06.2024 запропоновано позивачу викласти письмово свою позицію щодо клопотань по закриття провадження у справі та надати її суду й іншим учасникам справи. Продовжено строк розгляду справи, застосовуючи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Позивач не надав письмових пояснень щодо клопотань по закриття провадження у справі.

У відповідності до положень ч.5 ст.262, ч.1 ст.263 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами із прийняттям рішення відповідно до ч.5 ст.250 КАС України.

Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022, затвердженого Законом України №2102-IX, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану", введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року. Враховуючи викладене, суд розглядає справу за наявності безпечних умов для життя та здоров`я учасників процесу, суддів та працівників суду.

У зв`язку із переїздом суду до нового приміщення у період з 10.04.2024 по 16.04.2024 у судді був відсутній доступ до КП "Діловодство спеціалізованого суду".

Відповідно до наказу Житомирського окружного адміністративного суду №01-22В від 19.04.2024 головуючий суддя Шуляк Л.А. перебувала у щорічній відпустці в період з 01.05.2024 по 15.05.2024.

Дослідивши матеріали справи та клопотання відповідача та третьої особи про закриття провадження у справі, суд дійшов до наступного висновку.

Відповідно до частини першої статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Публічно-правовий спір, це спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи (п. 2 ч. 1 ст. 4 КАС України).

У ч.ч. 1-2 ст.5 КАС України закріплено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1 - 4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

За правилами ст.19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий.

Водночас, неправильним є поширення юрисдикції адміністративних судів на той чи інший спір тільки тому, що відповідачем у справі є суб`єкт владних повноважень. Сама по собі участь у спорі суб`єкта владних повноважень не є достатньою підставою для віднесення спору до категорії публічно-правових та, відповідно, до справ адміністративної юрисдикції. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

До юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома (кількома) суб`єктами стосовно їх прав та обов`язків у конкретних правових відносинах, у яких хоча б один суб`єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб`єкта (суб`єктів), а останній (останні) відповідно зобов`язаний (ні) виконувати вимоги та приписи такого суб`єкта владних повноважень.

Таким чином, на вирішення адміністративного суду може бути переданий спір, який виник між двома (кількома) конкретними суб`єктами суспільства стосовно їхніх прав та обов`язків у конкретних правових відносинах, у яких хоча б один суб`єкт законодавчо уповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб`єкта, а ці суб`єкти відповідно зобов`язані виконувати вимоги та приписи такого владного суб`єкта.

Разом з тим, якщо суб`єкт (у тому числі орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа) у спірних правовідносинах не здійснює вказані владні управлінські функції щодо іншого суб`єкта, який є учасником спору, такий спір не має встановлених нормами КАС України ознак справи адміністративної юрисдикції і, відповідно, не повинен вирішуватись адміністративним судом.

Для визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі тощо.

Згідно із частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України (далі ЦК України), кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.19 Цивільного процесуального кодексу України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

В постанові від 11 жовтня 2016 року у справі № 816/4340/14 колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що у разі прийняття суб`єктом владних повноважень рішення про передачу земельних ділянок у власність чи оренду (тобто ненормативного акта, який вичерпує свою дію після його реалізації) оспорювання правомірності набуття фізичною чи юридичною особою спірної земельної ділянки, а також правомірності надання іншій особі дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення цієї земельної ділянки має вирішуватися у порядку цивільної (господарської) юрисдикції, оскільки виникає спір про право цивільне.

Аналогічну за змістом правову позицію висловлено Великою Палатою Верховного Суду в постановах від 24 квітня 2018 року у справі № 825/478/17, від 06.06.2018 у справі № 826/631/15, від 20.09.2018 у справі № 816/389/15-а, від 12.02.2020 у справі № 712/10439/16-а та в постановах Верховного Суду від 20.10.2020 у справі №2а-2145/11/1226 та від 09.06.2021 у справі № 128/2402/17.

В свою чергу, Конституційний Суд України в пункті 4 мотивувальної частини рішення від 16.04.2009 № 7-рп/2009 (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) зазначив, що органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти. До ненормативних належать акти, які передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб`єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію фактом їхнього виконання. У зв`язку з прийняттям цих рішень виникають правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, у тому числі отримання державного акта на право власності на земельну ділянку.

Отже, у разі прийняття суб`єктом владних повноважень рішення про передачу земельних ділянок у власність чи оренду (користування), тобто ненормативного акта, який вичерпує свою дію після його реалізації, подальше оспорювання правомірності набуття фізичною чи юридичною особою спірної земельної ділянки має вирішуватися в порядку цивільної (господарської) юрисдикції, оскільки виникає спір про цивільне право.

Скасування такого акта не породжує наслідків для користувача земельної ділянки, оскільки в такої особи виникло право користування земельною ділянкою, яке ґрунтується на правовстановлюючих документах. Відтак обраний спосіб захисту порушеного права (оскарження рішення суб`єкта владних повноважень про розпорядження земельною ділянкою) не забезпечує його реального захисту.

В контексті наведеного суд враховує, що предметом оскарження є рішення Житомирської міської ради від 21 грудня 2023 року №1010 "Про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, надання та припинення права користування земельними ділянками", а саме: підпункту 15 додатку 1 пункту 1 та підпункту 11 додатку 2 пункту 2.

Згідно із підпунктом 15 додатку 1 пункту 1 до вказаного рішення ОСОБА_2 затверджено проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки і надано в користування земельну ділянку площею 0,3020 га за адресою АДРЕСА_2

Підставою для розроблення вказаного проекту землеустрою в графі 9 підпункту 15 додатку 1 пункту 1 рішення Житомирської міської ради від 21 грудня 2023 року № 1010 вказано витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, номер запису про право власності 43453193, дата реєстрації 05.08.2021.

Також, згідно підпункту 11 додатку 2 пункту 2 рішення Житомирської міської ради № 1010 від 21.12.2023 року надано в користування ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,0060 га за адресою: АДРЕСА_2 .

Підставою для надання земельної ділянки в підпункті 11 додатку 2 пункту 2 додатку 1 рішення Житомирської міської ради від 21 грудня 2023 року № 1010 вказано витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, номер запису про право власності 43453193, дата реєстрації 05.08.2021.

Як наголошує позивач, під один об`єкт нерухомого майна згідно рішення Житомирської міської ради від 21 грудня 2023 року № 1010 (підпункт 15 додатку 1, та 11 додатку 2) відведено дві земельні ділянки, (кадастровий номер 1810136300:11:012:0098 та кадастровий номер 1810136300:11:012:0058).

Також позивач у позові зауважує, що належна йому на праві власності будівля є суміжною по відношенню до об`єкта будівництва за адресою: АДРЕСА_2 . Звертає увагу, що з ним, як суміжним власником об`єкта нерухомого майна, згідно вимог Земельного кодексу України, жодні проекти землеустрою щодо відведення земельної ділянки не погоджувались, акт про встановлення та погодження меж з ним відсутній. Вказує, що із затвердженого проєкту землеустрою вбачається, що належна йому на праві власності будівля, не позначена взагалі та включена в межі ділянки за адресою: АДРЕСА_2 , що унеможливлює реалізацію його прав на користування приміщенням, адже земельна ділянка під ним з порушенням вимог законодавства відведена іншій особі, ніж яка є власником.

З наведеного вбачається, що причиною, яка зумовила звернення позивача до суду є порушення його права на користування земельною ділянкою, яка внаслідок прийняття відповідачем оскаржуваного рішення, передана в оренду третій особі. Наведене свідчить про існування між позивачем та третьою особою спору про право цивільне, яке позивач бажає захистити шляхом визнання протиправним та скасування рішення суб`єкта владних повноважень, тобто спірні правовідносини носять приватно-правовий характер.

У постанові Верховного Суду від 16.01.2023 у справі № 500/3487/20 вказано, що якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, спричинених неправомірними, на думку особи, рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов`язаний з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів.

Також слід врахувати, що на підставі оспорюваного рішення міська рада не тільки затвердила проєкт землеустрою, а й надала право користування земельними ділянками.

На підставі вказаного рішення між Житомирською міською радою та третьою особою у справі укладено договір оренди землі. Так, відповідно до відомостей з Державного реєстру речових прав встановлено, що 23.12.2023 та 01.02.2024 внесено запис про укладення договору оренди землі на земельні ділянки за кадастровими номерами 1810136300:11:012:0098 та 1810136300:11:012:0058 відповідно між ОСОБА_2 та Житомирською міською радою.

Таким чином, оскаржуване позивачем рішення Житомирської міської ради вже було реалізовано шляхом підписання з ОСОБА_2 договорів оренди земельних ділянок, а речове право оренди зареєстровано в Державному реєстрі речових прав.

Крім того, земельна ділянка на момент прийняття цього рішення вже була сформована як об`єкт цивільного права у порядку статті 79-1 Земельного кодексу України, що підтверджується витягом із реєстру права на нерухоме майно, де у частині опису об`єкта, що передається в оренду, зазначено дату реєстрації земельної ділянки у Державному земельному кадастрі: - 25.07.2013.

Отже, міською радою прийнято рішення про передачу земельних ділянок в оренду (користування), тобто ненормативного акта, який вичерпує свою дію після його реалізації (укладення договорів оренди), а тому подальше оспорювання правомірності набуття фізичною особою спірної земельної ділянки має вирішуватися в порядку цивільної юрисдикції, оскільки виникає спір про цивільне право.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року (далі - Конвенція), кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У рішенні Європейського суду з прав людини (подалі Суд) від 20 липня 2006 року у справі Сокуренко і Стригун проти України (заяви № 29458/04 та № 29465/04) зазначено, що відповідно до прецедентної практики цього Суду термін встановленим законом у статті 6 Конвенції спрямований на гарантування того, що судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом [див. рішення у справі Занд проти Австрії (Zand v. Austria), заява № 7360/76]. У країнах з кодифікованим правом організація судової системи також не може бути віддана на розсуд судових органів, хоча це не означає, що суди не мають певної свободи для тлумачення відповідного національного законодавства. фраза встановленого законом поширюється не лише на правову основу самого існування суду, але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У своїх оцінках цей Суд дійшов висновку, що не може вважатися судом, встановленим законом, національний суд, що не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом.

Отже, поняття суду, встановленого законом зводиться не лише до правової основи самого існування суду, але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що дану справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Пунктом 1 частини 1 статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

За таких обставин, провадження у справі необхідно закрити, у зв`язку з чим клопотання відповідача та третьої особи підлягає задоволенню.

Суд роз`яснює позивачу, що вказаний спір підлягає вирішенню місцевим загальним судом відповідно до вимог Цивільного процесуального кодексу України.

Керуючись статтями 238, 239, 243, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ухвалив:

Клопотання відповідача та третьої особи про закриття провадження у справі задовольнити.

Закрити провадження в адміністративній справі № 240/754/24 за позовом ОСОБА_1 до Житомирської міської ради, третя особа: ОСОБА_2 про визнання протиправним та скасування в частині рішення.

Ухвала суду набирає законної сили негайно після її підписання суддею.

Ухвала суду може бути оскаржена до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її складення.

Суддя Л.А.Шуляк