Постанова

від 22.10.2024 по справі 240/754/24

СЬОМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 240/754/24

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Шуляк Л.А.

Суддя-доповідач - Драчук Т. О.

22 жовтня 2024 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Драчук Т. О.

суддів: Полотнянка Ю.П. Смілянця Е. С. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 04 липня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Житомирської міської ради, третя особа: ОСОБА_2 про визнання протиправним та скасування в частині рішення,

В С Т А Н О В И В :

в січні 2024 року позивач, - ОСОБА_1 , звернувся да Житомирського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Житомирської міської ради про визнання протиправним та скасування підпункт 15 додатку 1 пункту 1 рішення Житомирської міської ради від 21 грудня 2023 року № 1010 "Про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, надання та припинення права користування земельними ділянками".

Також, позивач просив визнати протиправним та скасувати підпункт 11 додатку 2 пункту 2 рішення Житомирської міської ради від 21 грудня 2023 року № 1010 "Про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, надання та припинення права користування земельними ділянками".

Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 04.07.2024 закрито провадження в адміністративній справі № 240/754/24 за позовом ОСОБА_1 до Житомирської міської ради, третя особа: ОСОБА_2 про визнання протиправним та скасування в частині рішення.

Не погодившись із судовим рішенням позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 04 липня 2024 року та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначає, суд першої інстанції, приймаючи оскаржувану ухвалу порушив норми матеріального права, неповно оцінивши обставини справи.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю.

Враховуючи, що матеріали справи містять достатньо доказів для вирішення спору, колегія суддів вважає за можливе розглядати справу в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, законність і обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги, а також правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а ухвалу суду без змін, виходячи з наступного.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 17.01.2024 відкрито провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Житомирської міської ради, третя особа: ОСОБА_2 про визнання протиправним та скасування в частині рішення.

Житомирською міською радою подано відзив на адміністративний позов, в якому Житомирська міська рада заперечує щодо задоволення позовних вимог та вважає, що позивач хибно звернувся до адміністративного суду. Наголошує, що, приймаючи оскаржувані рішення про затвердження землевпорядної документації та передання ділянок у користування, Житомирська міська рада діяла як власник комунального майна, а тому між сторонами справи виник спір про право цивільне, який з огляду на суб`єктний склад правовідносин, належить розглядати у порядку цивільного судочинства. Просить закрити провадження у справі.

Від представника третьої особи на офіційну електронну адресу суду надійшло клопотання про закриття провадження у справі. В обґрунтування зазначеного клопотання заявник вказує, що ОСОБА_1 є власником господарської будівлі, літ. «А», яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 та є суміжною по відношенню до будівлі за адресою: АДРЕСА_2 , яка належить третій особі на праві власності. Наголошує, що оскаржуване позивачем рішення Житомирської міської ради вже було реалізоване шляхом підписання з ОСОБА_2 договорів оренди земельних ділянок, а речове право оренди зареєстровано в Державному реєстрі речових прав, що підтверджується інформаційними довідками.

Тобто, предметом розгляду в цій справі є не стільки рішення органу місцевого самоврядування, як суб`єкта, наділеного владно-управлінськими функціями, скільки приватний інтерес позивача щодо набуття права на земельні ділянки, які оскаржуваним рішенням передані в оренду третій особі - ОСОБА_2 , що свідчить про приватно-правовий, а не публічно-правовий характер спірних правовідносин. А тому, на думку заявника, даний спір не підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства, тому провадження у справі має бути закрито.

Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 05.06.2024 запропоновано позивачу викласти письмово свою позицію щодо клопотань по закриття провадження у справі та надати її суду й іншим учасникам справи. Продовжено строк розгляду справи, застосовуючи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Позивач не надав письмових пояснень щодо клопотань по закриття провадження у справі.

Приймаючи оскаржувану ухвалу суд першої інстанції виходив з того, що для визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі тощо.

В постанові від 11 жовтня 2016 року у справі № 816/4340/14 колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що у разі прийняття суб`єктом владних повноважень рішення про передачу земельних ділянок у власність чи оренду (тобто ненормативного акта, який вичерпує свою дію після його реалізації) оспорювання правомірності набуття фізичною чи юридичною особою спірної земельної ділянки, а також правомірності надання іншій особі дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення цієї земельної ділянки має вирішуватися у порядку цивільної (господарської) юрисдикції, оскільки виникає спір про право цивільне.

Отже, у разі прийняття суб`єктом владних повноважень рішення про передачу земельних ділянок у власність чи оренду (користування), тобто ненормативного акта, який вичерпує свою дію після його реалізації, подальше оспорювання правомірності набуття фізичною чи юридичною особою спірної земельної ділянки має вирішуватися в порядку цивільної (господарської) юрисдикції, оскільки виникає спір про цивільне право.

Скасування такого акта не породжує наслідків для користувача земельної ділянки, оскільки в такої особи виникло право користування земельною ділянкою, яке ґрунтується на правовстановлюючих документах. Відтак обраний спосіб захисту порушеного права (оскарження рішення суб`єкта владних повноважень про розпорядження земельною ділянкою) не забезпечує його реального захисту.

В контексті наведеного суд першої інстанції врахував, що предметом оскарження є рішення Житомирської міської ради від 21 грудня 2023 року №1010 "Про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, надання та припинення права користування земельними ділянками", а саме: підпункту 15 додатку 1 пункту 1 та підпункту 11 додатку 2 пункту 2.

Згідно з підпунктом 15 додатку 1 пункту 1 до вказаного рішення ОСОБА_2 затверджено проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки і надано в користування земельну ділянку площею 0,3020 га за адресою АДРЕСА_2

Підставою для розроблення вказаного проекту землеустрою в графі 9 підпункту 15 додатку 1 пункту 1 рішення Житомирської міської ради від 21 грудня 2023 року № 1010 вказано витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, номер запису про право власності 43453193, дата реєстрації 05.08.2021.

Також, згідно підпункту 11 додатку 2 пункту 2 рішення Житомирської міської ради № 1010 від 21.12.2023 року надано в користування ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,0060 га за адресою: АДРЕСА_2 .

Підставою для надання земельної ділянки в підпункті 11 додатку 2 пункту 2 додатку 1 рішення Житомирської міської ради від 21 грудня 2023 року № 1010 вказано витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, номер запису про право власності 43453193, дата реєстрації 05.08.2021.

Як наголошує позивач, під один об`єкт нерухомого майна згідно рішення Житомирської міської ради від 21 грудня 2023 року № 1010 (підпункт 15 додатку 1, та 11 додатку 2) відведено дві земельні ділянки, (кадастровий номер 1810136300:11:012:0098 та кадастровий номер 1810136300:11:012:0058).

Також позивач у позові зауважує, що належна йому на праві власності будівля є суміжною по відношенню до об`єкта будівництва за адресою: АДРЕСА_2 . Звертає увагу, що з ним, як суміжним власником об`єкта нерухомого майна, згідно вимог Земельного кодексу України, жодні проекти землеустрою щодо відведення земельної ділянки не погоджувались, акт про встановлення та погодження меж з ним відсутній. Вказує, що із затвердженого проєкту землеустрою вбачається, що належна йому на праві власності будівля, не позначена взагалі та включена в межі ділянки за адресою: АДРЕСА_2 , що унеможливлює реалізацію його прав на користування приміщенням, адже земельна ділянка під ним з порушенням вимог законодавства відведена іншій особі, ніж яка є власником.

З наведеного вбачається, що причиною, яка зумовила звернення позивача до суду є порушення його права на користування земельною ділянкою, яка внаслідок прийняття відповідачем оскаржуваного рішення, передана в оренду третій особі. Наведене свідчить про існування між позивачем та третьою особою спору про право цивільне, яке позивач бажає захистити шляхом визнання протиправним та скасування рішення суб`єкта владних повноважень, тобто спірні правовідносини носять приватно-правовий характер.

Також слід врахувати, що на підставі оспорюваного рішення міська рада не тільки затвердила проєкт землеустрою, а й надала право користування земельними ділянками.

На підставі вказаного рішення між Житомирською міською радою та третьою особою у справі укладено договір оренди землі. Так, відповідно до відомостей з Державного реєстру речових прав встановлено, що 23.12.2023 та 01.02.2024 внесено запис про укладення договору оренди землі на земельні ділянки за кадастровими номерами 1810136300:11:012:0098 та 1810136300:11:012:0058 відповідно між ОСОБА_2 та Житомирською міською радою.

Таким чином, оскаржуване позивачем рішення Житомирської міської ради вже було реалізовано шляхом підписання з ОСОБА_2 договорів оренди земельних ділянок, а речове право оренди зареєстровано в Державному реєстрі речових прав.

Крім того, земельна ділянка на момент прийняття цього рішення вже була сформована як об`єкт цивільного права у порядку статті 79-1 Земельного кодексу України, що підтверджується витягом із реєстру права на нерухоме майно, де у частині опису об`єкта, що передається в оренду, зазначено дату реєстрації земельної ділянки у Державному земельному кадастрі: - 25.07.2013.

Отже, міською радою прийнято рішення про передачу земельних ділянок в оренду (користування), тобто ненормативного акта, який вичерпує свою дію після його реалізації (укладення договорів оренди), а тому подальше оспорювання правомірності набуття фізичною особою спірної земельної ділянки має вирішуватися в порядку цивільної юрисдикції, оскільки виникає спір про цивільне право.

За таких обставин, провадження у справі необхідно закрити, оскільки вказаний спір підлягає вирішенню місцевим загальним судом відповідно до вимог Цивільного процесуального кодексу України.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.1 ст.5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

У відповідності до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно з п.7 ч.1 ст.4 КАС України суб`єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Відповідно до ст.19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження; спори між суб`єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень.

Тобто, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Разом з цим обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Таким чином, у порядку адміністративного судочинства може бути оскаржене лише таке рішення суб`єкта владних повноважень, яке безпосередньо порушує права, свободи чи законні інтереси позивача.

Отже, публічно-правовим вважається, зокрема, спір, у якому сторони правовідносин виступають одна щодо іншої не як рівноправні і в якому одна зі сторін виконує публічно-владні управлінські функції та може вказувати або забороняти іншому учаснику правовідносин певну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.

Необхідною ознакою суб`єкта владних повноважень є здійснення ним публічно-владних управлінських функцій. Ці функції суб`єкт повинен виконувати саме в тих правовідносинах, у яких виник спір.

Разом з тим, приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, зазвичай майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

Як встановлено судом та не заперечувалось позивачем, предметом оскарження є рішення Житомирської міської ради від 21 грудня 2023 року №1010 "Про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, надання та припинення права користування земельними ділянками", а саме: підпункту 15 додатку 1 пункту 1 та підпункту 11 додатку 2 пункту 2.

Згідно з підпунктом 15 додатку 1 пункту 1 до вказаного рішення ОСОБА_2 затверджено проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки і надано в користування земельну ділянку площею 0,3020 га за адресою АДРЕСА_2

Підставою для розроблення вказаного проекту землеустрою в графі 9 підпункту 15 додатку 1 пункту 1 рішення Житомирської міської ради від 21 грудня 2023 року № 1010 вказано витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, номер запису про право власності 43453193, дата реєстрації 05.08.2021.

Також, згідно підпункту 11 додатку 2 пункту 2 рішення Житомирської міської ради № 1010 від 21.12.2023 року надано в користування ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,0060 га за адресою: АДРЕСА_2 .

Підставою для надання земельної ділянки в підпункті 11 додатку 2 пункту 2 додатку 1 рішення Житомирської міської ради від 21 грудня 2023 року № 1010 вказано витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, номер запису про право власності 43453193, дата реєстрації 05.08.2021.

Як наголошує позивач, під один об`єкт нерухомого майна згідно рішення Житомирської міської ради від 21 грудня 2023 року № 1010 (підпункт 15 додатку 1, та 11 додатку 2) відведено дві земельні ділянки, (кадастровий номер 1810136300:11:012:0098 та кадастровий номер 1810136300:11:012:0058).

Також позивач у позові зауважує, що належна йому на праві власності будівля є суміжною по відношенню до об`єкта будівництва за адресою: АДРЕСА_2 . Звертає увагу, що з ним, як суміжним власником об`єкта нерухомого майна, згідно вимог Земельного кодексу України, жодні проекти землеустрою щодо відведення земельної ділянки не погоджувались, акт про встановлення та погодження меж з ним відсутній. Вказує, що із затвердженого проєкту землеустрою вбачається, що належна йому на праві власності будівля, не позначена взагалі та включена в межі ділянки за адресою: АДРЕСА_2 , що унеможливлює реалізацію його прав на користування приміщенням, адже земельна ділянка під ним з порушенням вимог законодавства відведена іншій особі, ніж яка є власником.

Крім того, як встановлено судом першої інстанції, на підставі оспорюваного рішення міська рада не тільки затвердила проєкт землеустрою, а й надала право користування земельними ділянками.

На підставі вказаного рішення між Житомирською міською радою та третьою особою у справі укладено договір оренди землі. Так, відповідно до відомостей з Державного реєстру речових прав встановлено, що 23.12.2023 та 01.02.2024 внесено запис про укладення договору оренди землі на земельні ділянки за кадастровими номерами 1810136300:11:012:0098 та 1810136300:11:012:0058 відповідно між ОСОБА_2 та Житомирською міською радою.

Таким чином, оскаржуване позивачем рішення Житомирської міської ради вже було реалізовано шляхом підписання з ОСОБА_2 договорів оренди земельних ділянок, а речове право оренди зареєстровано в Державному реєстрі речових прав.

Крім того, земельна ділянка на момент прийняття цього рішення вже була сформована як об`єкт цивільного права у порядку статті 79-1 Земельного кодексу України, що підтверджується витягом із реєстру права на нерухоме майно, де у частині опису об`єкта, що передається в оренду, зазначено дату реєстрації земельної ділянки у Державному земельному кадастрі: - 25.07.2013.

Разом з цим, Конституційний Суд України в пункті 4 мотивувальної частини рішення від 16.04.2009 № 7-рп/2009 (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) зазначив, що органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти. До ненормативних належать акти, які передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб`єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію фактом їхнього виконання. У зв`язку з прийняттям цих рішень виникають правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, у тому числі отримання державного акта на право власності на земельну ділянку.

Тобто, у разі прийняття суб`єктом владних повноважень рішення про передачу земельних ділянок у власність чи оренду (користування), тобто ненормативного акта, який вичерпує свою дію після його реалізації, подальше оспорювання правомірності набуття фізичною чи юридичною особою спірної земельної ділянки має вирішуватися в порядку цивільної (господарської) юрисдикції, оскільки виникає спір про цивільне право.

Скасування такого акта не породжує наслідків для користувача земельної ділянки, оскільки в такої особи виникло право користування земельною ділянкою, яке ґрунтується на правовстановлюючих документах. Відтак обраний спосіб захисту порушеного права (оскарження рішення суб`єкта владних повноважень про розпорядження земельною ділянкою) не забезпечує його реального захисту.

Аналогічна правова позиція міститься також в постанові Верховного Суду від 09.06.2021 у справі № 128/2402/17, від 20.09.2021 справа №120/8882/21-а.

Тобто, предметом розгляду в цій справі є не стільки рішення органу місцевого самоврядування, як суб`єкта, наділеного владно-управлінськими функціями, скільки приватний інтерес позивача щодо набуття права власності третьою особою на земельні ділянки, які передані їй в оренду оскаржуваним рішенням, що свідчить про приватноправовий, а не публічно-правовий характер спірних правовідносин.

Згідно з ч.1 ст.19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Відповідно до ч.1 ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з п.10 ч.1 ст.16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Вказані висновки узгоджуються із правовою позицією, викладеною, зокрема у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.04.2018 у справі №439/1593/16-а, від 29.08.2018 у справі №623/2207/16-а.

Отже, якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, спричинених неправомірними, на думку особи, рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов`язаний з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 24 лютого 2015 року у справі № 21-34а15, у разі прийняття суб`єктом владних повноважень рішення про передачу земельних ділянок у власність чи оренду (тобто ненормативного акта, який вичерпує свою дію після його реалізації) подальше оспорювання правомірності набуття фізичною чи юридичною особою спірної земельної ділянки має вирішуватися у порядку цивільної (господарської) юрисдикції, оскільки виникає спір про право цивільне.

Аналогічна правова позиція неодноразово висловлювалася Верховним Судом, зокрема у постанові від 27 лютого 2020 року у справі № 520/16647/16-а.

Також Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 лютого 2020 року у справі № 712/10439/16-а зазначила, що між сторонами у справі виник спір про цивільне право і подальше оспорювання права оренди частини спірної земельної ділянки не може вирішуватися за правилами адміністративного судочинства, адже адміністративний суд позбавлений правових (законодавчих) можливостей установлювати (визнавати) належність права оренди на земельну ділянку. У відносинах, які склалися між сторонами, відповідач як власник землі вільний у виборі суб`єкта щодо надання йому права оренди земельної ділянки в порядку, встановленому законом, при цьому він не здійснював владних управлінських функцій.

Аналогічного Висновку дійшов Верховний Суд в своїй постанові від 17.01.2023 справа № 500/3487/20.

Враховуючи вказане, колегія судді погоджується з висновком суду першої інстанції, що з урахуванням встановлених обставин справи цей спір стосується приватноправових відносин і не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства. Спір із цих правовідносин з огляду на суб`єктний склад сторін та предмет, підстави позову має вирішуватися судами за правилами ЦПК України.

Щодо посилання апелянта, що підставою оскарження є лише порушення процедури прийняття оскаржуваного рішення, колегія суддів зазначає, що як вбачається з позовної заяви порушення процедури не було єдиною підставою оскарження рішення Житомирської міської ради від 21 грудня 2023 року № 1010 в частині.

Крім того, як зазначалось судом вище скасування такого акта не породжує наслідків для користувача земельної ділянки, оскільки в такої особи виникло право користування земельною ділянкою, яке ґрунтується на правовстановлюючих документах. Відтак обраний спосіб захисту порушеного права (оскарження рішення суб`єкта владних повноважень про розпорядження земельною ділянкою) не забезпечує його реального захисту.

Відповідно ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Отже, ст.2 КАС України та ч.4 ст.242 КАС України вказують, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Оскільки, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване судове рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.315,316 КАС Українисуд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 04 липня 2024 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з моменту прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених пп. "а"-"г" п.2 ч.5 ст. 328 КАС України.

Головуючий Драчук Т. О. Судді Полотнянко Ю.П. Смілянець Е. С.