Постанова від 05.07.2024 по справі 420/2630/24

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 липня 2024 р.м. ОдесаСправа № 420/2630/24Головуючий в 1 інстанції: Аракелян М.М.

Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду

у складі: головуючої судді Шевчук О.А.,

суддів: Єщенка О.В., Федусика А.Г.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2024 року у справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Центрального об`єднаного управління Пенсійного фонду України в місті Одесі, Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИЛА:

В січні 2024 року позивач звернулась до суду з позовною заявою до відповідачів, в якій просила визнати протиправними дії Центрального об`єднаного управління ПФУ в м. Одесі щодо визначення 54% розміру суддівської винагороди при призначенні ОСОБА_1 щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці за рішенням №155250026177 від 02.01.2024 року;

- зобов`язати Головне управління ПФУ в Одеській області здійснити перерахунок та виплату судді у відставці ОСОБА_1 щомісячного довічного грошового утримання у розмірі 70% суддівської винагороди з 22.12.2023 року;

- стягнути з Центрального об`єднаного управління ПФУ в м. Одесі за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі 1209,2 грн.;

- при винесенні рішення відповідно до ст.382 КАС України встановити судовий контроль за виконанням рішення у цій справі

- розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін у письмовому провадженні.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що рішенням Вищої ради правосуддя №1378/0/15-23 від 21.12.2023 року позивачку звільнено з посади судді П`ятого апеляційного адміністративного суду у зв`язку з поданням заяви про відставку. Наказом в.о. голови П`ятого апеляційного адміністративного суду №72-ос/с від 21.12.2023 року ОСОБА_1 відраховано зі штату П`ятого апеляційного адміністративного суду у відставку з 21.12.2023р. До вказаного наказу додано розрахунок стажу судді, який дає право на відставку та отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, згідно якого її загальний стаж, який дає право на відставку складає 30 років 15 днів. 28.12.2023 року позивачка звернулась до Управління ПФУ в Приморському районі м. Одеси як структурного орану Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області для призначення їй щомісячного довічного грошового утримання як судді у відставці відповідно до статті 142 Закону України від 02 червня 2016 року №1402-УПІ «Про судоустрій і статус суддів», надавши відповідний пакет документів, передбачених Порядком подання документів для призначення (перерахунку) і виплати щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, судді Конституційного Суду України територіальними органами Пенсійного фонду України, затвердженим постановою правління ПФУ від 25.01.2008 року №3-1. З матеріалів електронної пенсійної справи позивачці стало відомо, що рішенням Центрального об`єднаного управління ПФУ в м. Одесі від 02.01.2024 року №155250026177 їй з 22.12.2023 року призначено щомісячне довічне грошове утримання в розмірі 124149,38грн. (54 відсотків від заробітку судді, що працює на відповідній посаді). Позивач зазначає, що станом на 21 грудня 2023 року загальний стаж роботи на посаді судді, який дає їй право на відставку та отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, становить 30 років 14 днів, а тому вона має право на отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці в розмірі 70 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. Відповідач з незрозумілих та незаконних підстав, протиправно зменшив її трудовий стаж, який дає право на отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, що вплинуло на розмір її щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, у зв`язку з чим позивачка звернулась до суду з даним позовом.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2024 року адміністративний позов задоволено. Визнано протиправними дії Центрального об`єднаного управління ПФУ в м. Одесі щодо визначення 54% розміру суддівської винагороди при призначенні ОСОБА_1 щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці за рішенням №155250026177 від 02.01.2024 року. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці в розмірі 70% суддівської винагороди працюючого судді з розрахунку стажу роботи на посаді судді 30 років 0 місяців 15 днів, починаючи з 22.12.2023 року (з урахуванням виплачених сум довічного грошового утримання). Стягнуто з Центрального об`єднаного управління Пенсійного фонду України в місті Одесі за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1209 (одна тисяча двісті дев`ять)грн. 20коп.

Не погоджуючись з таким рішенням, відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області надав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушенням судом норм матеріального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та постановити нове рішення, яким у задоволенні вимог ОСОБА_1 відмовити у повному обсязі.

Доводами апеляційної скарги зазначено, що «суддівський стаж» та «стаж роботи на посаді судді» не є тотожними поняттями та включають до себе різні складові. «Стаж роботи на посаді судді» має вичерпний перелік посад, який визначено ст. 137 Закону №1402. Натомість до «суддівського стажу» включається «стаж на посадах судді» та стаж (досвід) робота (професійна діяльність), вимога щодо якої визначена законом та надає право для призначення на посаду судді (п. 2 ст. 137 Закону №1402) відповідно до положень п. 1 та п. 6 ст. 69 Закону №1402. Вказує, що страховий стаж позивача на посаді судді складає 23 роки. Отже, розмір щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці позивача відповідно до чинних норм законодавства складає 56% суддівської винагороди. Апелянт зазначає, що судом першої інстанції взагалі не взято до уваги, що питання перерахунку раніше призначеного щомісячного грошового утримання суддів у відставці прямо врегульовано ч. 4 ст. 142 Закону №1402, де передбачено, що у разі зміни розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, здійснюється перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання. Оскільки чинним Законом №1402 передбачені інші розміри суддівської винагороди та розмір відсотків від неї для нарахування щомісячного грошового утримання, отже відсутні правові підстави для обрахунку щомісячного грошового утримання одночасно за складовими, які передбачені для різних формул обрахунку грошового утримання: розміру щомісячної суддівської винагороди за Законом №1402, а розміру відсотку - за Законом №2453-VІ. Вказує, що підстави для задоволення позовних вимог про зарахування періоду навчання в Одеському державному університеті ім. І.І. Мечникова (01.09.1990 30.06.1995), періоду роботи юристом в ТОВ "Black-White" (15.08.1995 10.12.1996), періоду роботи помічником-стажистом прокурора міста Кіровограда Прокуратури Кіровоградської області (24.03.1997 28.01.1998), періоду роботи на посаді помічника прокурора області з питань нагляду за додержанням природоохоронного законодавства Прокуратури Кіровоградської області (29.01.1998 30.08.1999) до стажу на посадах судді та в частині проведення перерахунку та виплати щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 у розмірі 70% місячної суддівської винагороди з моменту звернення та призначення пенсії відсутні. Щодо стягнення судового збору повідомляє, що згідно з частини 2 статті 73 Закону №1058 забороняється використання коштів Пенсійного фонду на цілі, не передбачені цим Законом.

Ухвалами П`ятого апеляційного адміністративного суду від 23 травня 2024 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2024 року та призначено адміністративну справу №420/2630/24 до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження у приміщенні П`ятого апеляційного адміністративного суду.

Ухвалою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 28 травня 2024 року заяву головуючого судді - Осіпова Ю.В. про самовідвід у справі №420/2630/24 за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2024 року задоволено. Заяву судді - Скрипченка В.О. про самовідвід у справі №420/2630/24 за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2024 року задоволено. Адміністративну справу №420/2630/24 передано до відділу реєстрації та забезпечення автоматизованого розподілу справ П`ятого апеляційного адміністративного суду для визначення нового складу колегії суддів в порядку, встановленому ст.31 КАС України.

Відповідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.05.2024 року, справу передано на розгляд колегії суддів у складі головуючої судді Шевчук О.А., суддів Коваля М.П., Єщенка О.В.

Ухвалою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 31 травня 2024 року прийнято справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Центрального об`єднаного управління Пенсійного фонду України в місті Одесі, Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - до свого провадження.

Відзивів на апеляційну скаргу до суду не надано.

Згідно з ч.1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: 1) відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю; 2) неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання; 3) подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягаю задоволенню, з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_2 народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.10).

Указом Президента України від 5 грудня 2000 року № 1304/2000 призначена строком на п`ять років на посаду судді Кіровського районного суду міста Кіровограда.

Постановою Верховної Ради України від 15 грудня 2005 року № 3218-IV обрана суддею Кіровського районного суду міста Кіровограда безстроково.

Постановою Верховної Ради України від 18 вересня 2008 року № 533-VI обрана суддею Одеського апеляційного адміністративного суду.

Указом Президента України від 29 грудня 2017 року № 455/2017 Про ліквідацію апеляційних адміністративних судів та утворення апеляційних адміністративних судів в апеляційних округах ліквідовано Одеський апеляційний адміністративний суд та утворено П`ятий апеляційний адміністративний суд в апеляційному окрузі, що включає Миколаївську, Одеську та Херсонську області, з місцезнаходженням у місті Одесі.

Рішенням Вищої ради правосуддя від 15 жовтня 2019 року № 2715/0/15-19 суддю Одеського апеляційного адміністративного суду ОСОБА_1 переведено на посаду судді П`ятого апеляційного адміністративного суду.

Позивачка безперервно працювала на посаді судді з 05.12.2000 року по 21.12.2023 року, тобто її стаж роботи безпосередньо на посаді судді становить 23 роки 0 місяців 16 днів.

21.12.2023 року Вищою радою правосуддя було прийнято рішення № 1378/0/15-23 «Про звільнення ОСОБА_1 з посади судді П`ятого апеляційного адміністративного суду у зв`язку з поданням заяви про відставку» (а.с. 15-19).

21.12.2023 року П`ятим апеляційним адміністративним судом було видано наказ №72-ос про відрахування судді П`ятого апеляційного адміністративного суду ОСОБА_1 зі штату П`ятого апеляційного адміністративного суду 21.12.2023 року у зв`язку із звільненням з посади судді цього ж суду відставку (а.с.20).

Згідно розрахунку стажу судді, який дає право на відставку та отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 , складеного П`ятим апеляційним адміністративним судом, до цього стажу включені місце роботи та посади:

1. Одеський державний університет ім. І.І. Мечникова, студент, дата зарахування 01.09.1990 року, дата звільнення 30.06.1995 року, тривалість стажу: 4 роки 10 місяців, 0 днів.

2. ТОВ «Вlack-White», юрист, дата зарахування 15.08.1995 року, дата звільнення 10.12.1996 року, тривалість стажу: 1 рік 3 місяці, 26 днів.

3. Прокуратура Кіровоградської області, помічник-стажист прокурора міста Кіровограда, дата зарахування 24.03.1997 року, дата звільнення 28.01.1998 року, тривалість стажу: 0 років 10 місяців, 5 днів.

4. Прокуратура Кіровоградської області, помічник прокурора області 3 питань нагляду за додержанням природоохоронного законодавства, дата зарахування 29.01.1998 року, дата звільнення 30.09.1999 року, тривалість стажу: 1 рік 7 місяців, 2 дні.

5. Національна юридична академія України ім. Я. Мудрого, студентка, дата зарахування 01.09.1999 року, дата звільнення 16.06.2000 року, тривалість стажу: 0 років 9 місяців, 16 днів.

6. Кіровський районний суд м. Кіровограда, стажист судді, дата зарахування 03.07.2000 року, дата звільнення 07.12.2000 року, тривалість стажу: 0 років 5 місяців 5 днів.

7. Кіровський районний суд м. Кіровограда, суддя, дата зарахування 08.12.2000 року, дата звільнення 28.10.2008 року, тривалість стажу: 7 років 10 місяців, 21 день.

8. Одеський апеляційний адміністративний суд, суддя, дата зарахування 29.10.2008 року, дата звільнення 17.10.2019 року, тривалість стажу: 10 років 11 місяців, 19 днів.

9. П`ятий апеляційний адміністративний суд, суддя, дата зарахування 18.10.2019 року, дата звільнення 21.12.2023 року, тривалість стажу: 4 роки 2 місяці, 4 дні.

Всього 30 років 0 місяців 15 днів (а.с.21-22).

28.12.2023 року ОСОБА_1 звернулася до ГУПФ України в Одеській області ВОГ №14 із заявою про призначення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці (а.с. 54).

До заяви позивачкою додано паспорт, трудову книжку, копію наказу П`ятого апеляційного адміністративного суду від 21.12.2023 року, розрахунок стажу судді, який дає право на відставку та отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, архівну довідку №24-01-1562 від 14.11.2023 року, довідку про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, згідно якої станом на 21.12.2023 року її суддівська винагорода, яка враховується при призначенні щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці складає 229906,25грн. (вих. №369 від 26.12.2023 року ПААС).

02.01.2024 року Центральним об`єднаним управлінням ПФУ в м. Одесі прийнято рішення №155250026177 про призначення пенсії відповідно до Закону України «Про судоустрій і статусу суддів». У рішенні пенсійного органу зазначено, що страховий (повний) стаж позивачки становить 29 років 11 місяців 6 днів, в тому числі: судді 22 роки 5 місяців 16 днів; визначено її щомісячне довічне грошове утримання, виходячи з 54 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді (а.с. 45-46).

Не погоджуючись із розрахунком стажу для обрахунку пенсії, а також визначеним відсотком від суддівської винагороди судді, який враховується відповідачем при нарахуванні та виплаті довічного грошового утримання, позивачка звернулася до суду із даним позовом.

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку, що розмір щомісячного довічного грошового утримання позивачки як судді у відставці виходячи із стажу судді, який дає право на отримання довічного грошового утримання, становить 70% від суддівської винагороди працюючого судді, за таких обставин, Центральне об`єднане управління Пенсійного фонду України в місті Одесі при призначенні позивачці 02.01.2024 року щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці в розмірі 54% від суддівської винагороди діяло не на підставах, що визначені Конституцією та законами України, прийнявши протиправне рішення від 02.04.2024 року №155250026177.

Враховуючи те, що ОСОБА_1 відраховано зі штату П`ятого апеляційного адміністративного суду 21.12.2023 року, а також те, що із заявою до пенсійного органу вона звернулася 28.12.2023 року, суд першої інстанції дійшов висновку, що з урахуванням вимог законодавства України, розрахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці пенсійним органом має бути здійснено саме з 22.12.2023 року виходячи з 70% суддівської винагороди працюючого судді.

Враховуючи вищевикладене, з метою ефективного захисту прав позивачки, суд вважав за необхідне ухвалити рішення про задоволення позову ОСОБА_1 , а саме:

- визнати протиправними дії Центрального об`єднаного управління ПФУ в м. Одесі щодо визначення 54% розміру суддівської винагороди при призначенні ОСОБА_1 щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці за рішенням №155250026177 від 02.01.2024 року;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці в розмірі 70% суддівської винагороди працюючого судді з розрахунку стажу роботи на посаді судді 30 років 0 місяців 15 днів, починаючи з 22.12.2023 року (з урахуванням виплачених сум довічного грошового утримання).

Також, суд першої інстанції зазначив, що встановлені обставини справи не дають підстави вважати, що рішення суду у даній справі не буде виконуватись, а тому підстав для встановлення судового контролю за виконанням рішення наразі суд не вбачає.

Суд першої інстанції зазначив, що позивачкою за подання позовної заяви сплачено судовий збір у розмірі 1209,20грн. (а.с.9), який з урахуванням вимог ч.1 ст.139 КАС України підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача Центрального об`єднаного управління Пенсійного фонду України в місті Одесі, внаслідок дій якого при прийнятті рішення від 02.01.2024 року виник спір в суді.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Аналіз даної норми дає змогу дійти висновку, що діяльність органів державної влади здійснюється у відповідності до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, яке побудовано на основі принципу «заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом». Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб`єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.

Частиною 1 ст. 126 Конституції України визначено, що незалежність і недоторканність суддів гарантується Конституцією та законами України.

У п. 4 ч. 5 ст. 126 Конституції України зазначено, що підставою для звільнення судді є, зокрема, подання заяви про відставку або про звільнення з посади за власним бажанням.

Організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право на справедливий суд визначає Закон України від 2 червня 2016 року №1402-VІІІ «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон України №1402-VІІІ), який набрав чинності 30 вересня 2016 року.

Так, відповідно до ч.1 ст.116 Закону №1402-VІІІ суддя, який має стаж роботи на посаді судді не менше двадцяти років, що визначається відповідно до статті 137 цього Закону, має право подати заяву про відставку.

Статтею 142 Закону України № 1402 визначено, що судді, який вийшов у відставку, після досягнення чоловіками віку 62 років, жінками - пенсійного віку, встановленого ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», виплачується пенсія на умовах, визначених зазначеним Законом, або за його вибором щомісячне довічне грошове утримання. До досягнення зазначеного віку право на пенсію за віком або щомісячне довічне грошове утримання мають чоловіки 1955 року народження і старші після досягнення ними такого віку: 1) 61 рік - які народилися з 1 січня 1954 року по 31 грудня 1954 року; 2) 61 рік 6 місяців - які народилися з 1 січня 1955 року по 31 грудня 1955 року.

Суддя у відставці, який не досяг віку, встановленого ч. 1 цієї статті, отримує щомісячне довічне грошове утримання. При досягненні таким суддею віку, встановленого частиною першою цієї статті, за ним зберігається право на отримання щомісячного довічного грошового утримання або, за його вибором, призначається пенсія на умовах, визначених Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у відставці в розмірі 50 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді.

У разі зміни розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, здійснюється перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання.

Пенсія або щомісячне довічне грошове утримання судді виплачується незалежно від заробітку (прибутку), отримуваного суддею після виходу у відставку. Щомісячне довічне грошове утримання суддям виплачується органами Пенсійного фонду України за рахунок коштів Державного бюджету України.

Відповідно до ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються судоустрій, судочинство, статус суддів.

Згідно з абз. 4 п. 34 розділу XII Прикінцевих та перехідних положень України «Про судоустрій і статус суддів» судді, призначені чи обрані на посаду до набрання чинності цим Законом, зберігають визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день їх призначення (обрання).

Вказане підтверджується також положеннями Закону України «Про Вищу раду правосуддя» від 21.12.2016 №1798-VLU, яким були внесені зміни в Закон України «Про судоустрій і статус суддів», зокрема, пункт 34 Прикінцевих та перехідних положень доповнено абзацом четвертим такого змісту: «Судді, призначені чи обрані на посаду до набрання чинності цим Законом, зберігають визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день їх призначення (обрання)» і у рішенні Вищої ради правосуддя від 16.11.2021 про звільнення у зв`язку з виходом у відставку міститься посилання також на абз.4 п. 34 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» в редакції Закону України «Про Вищу раду правосуддя», що дає підстави для врахування при обчисленні позивачу стажу судді, який дає право на відставку та отримання щомісячного грошового утримання судді у відставці порядку визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день призначення (обрання) позивача на посаду судді.

При цьому, згідно положень чинного законодавства України, стаж роботи на посаді судді, який дає право на відставку та призначення щомісячного довічного грошового утримання є єдиним, обраховується та встановлюється (з`ясовується) Вищою радою правосуддя при розгляді заяви про відставку (прийнятті рішення про звільнення) і застосовується, як для прийняття рішення про відставку, так і для встановлення щомісячного довічного грошового утримання та визначення його розміру.

Аналогічна позиція була висловлена Верховним Судом у постановах від 06.03.2018 у справі № 308/6953/17, від 19.06.2018 у справі № 243/4448/17, від 11.09.2018 у справі № 428/4671/17, від 01.10.2018 у справі № 541/503/1 7, від 17.10.2018 у справі № 140/263/17, від 23.10.2018 у справі № 686/10100/15-а та від 09.11.2018 у справі № 559/443/17.

Відповідно до пункту 16.3 Регламенту Вищої ради правосуддя при вирішенні питання про звільнення судді з посади у зв`язку з поданням заяви про відставку стаж роботи на посаді судді обраховується з дати призначення (обрання) судді на посаду по дату ухвалення Радою відповідного рішення або по дату припинення повноважень судді у зв`язку з досягненням суддею шістдесяти п`яти років.

За приписами ст.ст. 21, 22 Конституції України права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними; при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Статтею 58 Конституції України закріплено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Згідно з вимогами ст. 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Частиною 1 статті 126 Конституції України визначено, що незалежність і недоторканість суддів гарантується Конституцією і законами України.

Однією з гарантій забезпечення незалежності суддів є надання їм за рахунок держави матеріального і соціального захисту, до яких, зокрема, відноситься і щомісячне довічне грошове утримання суддів у відставці.

Як зазначив Конституційний Суд України у своєму рішення № 8-рп/2005 від 11.10.2005, право судді, який перебуває у відставці, на пенсійне або щомісячне довічне грошове утримання є гарантією незалежності працюючих суддів. Щомісячне довічне грошове утримання - це особлива форма соціального забезпечення суддів, зміст якої полягає у гарантованій державою щомісячній звільненій від сплати податків грошовій виплаті, що слугує забезпеченню їх належного матеріального утримання, в тому числі після звільнення від виконання обов`язків судді. Надання судді матеріального захисту є гарантією забезпечення його незалежності. Разом з тим, будь-яке зниження рівня гарантій незалежності суддів суперечить конституційній вимозі неухильного забезпечення незалежного правосуддя.

Крім того, Конституційний Суд України у мотивувальній частині Рішення від 14.12.2011 № 18-рп/2011 вказав на неможливість звуження змісту та об`єму гарантій незалежності суддів, а відповідно, матеріального та соціального забезпечення.

До цього Конституційний Суд України неодноразово висловлював аналогічні правові позиції у відношенні гарантій незалежності суддів, їх матеріального та соціального забезпечення у рішеннях, а саме: від 24.06.1999 № 6-рп/99, від 20.03.2002 № 5-рп/2002 (справа про пільги, компенсації та гарантії), від 01.12.2004 № 19-рп/2004 (справа про припинення дій чи обмеження пільг, компенсацій та гарантій), від 11.10.2005 № 8-рп/2005 (справа про пенсії та щомісячне довічне грошове утримання), від 18.06.2007 № 4-рп/2007 (справа про гарантії незалежності суддів); рішення № 10-рп/2008 від 22.05.2008.

Також, у рішенні Конституційного Суду України від 03.06.2013 № 3-рп/2013 (у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень ст. 2. абз. 2 розділу 11 «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи», ст. 138 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (справа щодо змін умов виплати пенсій і щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці) зазначено, що визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом. Такими гарантіями є надання їм за рахунок держави матеріального забезпечення (суддівська винагорода, пенсія, щомісячне довічне грошове утримання тощо).

Відповідно до пункту 11 Основних принципів незалежності судових органів (схвалені резолюціями 40/32 та 40/146 Генеральної Асамблеї ООН від 29 листопада та 13 грудня 1985 року) термін повноважень суддів. їх незалежність, безпека, відповідна винагорода, умови служби, пенсії і вік виходу на пенсію повинні належним чином гарантуватися законом.

Вищенаведене узгоджується з положеннями Європейської хартії про закон «Про статус суддів» від 10.07.1998, згідно яких рівень винагороди суддям за виконання ними своїх професійних обов`язків має бути таким, щоб захистити їх від тиску, що може спричинили вплив на їхні рішення або взагалі поведінку суддів і таким чином вплинути на їхню незалежність та неупередженість (пункт 6.1); статус забезпечує судді, який досяг переділеного законом віку для виходу у відставку із посади судді і який здійснював повноваження судді протягом певного строку, право на отримання виплат, рівень яких має бути якомога ближчим до рівня його останньої заробітної плати на посаді судді (пункт 6.4).

Так, згідно із пунктом 54 Рекомендації CM/Rec (2010)12) від 17.11.2010 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов`язки - «оплата праці суддів повинна відповідати їх професії та виконуваним обов`язкам, а також бути достатньою, щоб захистити їх від дії стимулів, через які можна впливати на їхні рішення. Мають існувати гарантії збереження належної оплати праці на випадок хвороби, відпустки по догляду за дитиною, а також гарантії виплат у зв`язку з виходом на пенсію, які мають відповідати попередньому рівню оплати їх праці».

Виходячи з наведеного, конституційний статус судді зумовлює обов`язок держави гарантувати достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв`язку з досягненням пенсійного віку чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці - щомісячне довічне грошове утримання. Статус судді та його елементи, зокрема, матеріальне забезпечення судді після припинення його повноважень, є не особистим привілеєм, а виступає засобом забезпечення незалежності працюючих суддів і надається для гарантування верховенства права та в інтересах осіб, які звертаються до суду та очікують неупередженого правосуддя.

Аналогічні висновки, також, висловленні у рішенні Ради суддів України «Щодо обчислення стажу роботи для виникнення права на відставку, надбавку за вислугу років та додаткову відпустку» від 13.03.2015 № 20.

Отже, неправомірним є позбавлення судді, набутого статусу (статусу особи, яка має стаж роботи на посаді судді у конкретному кількісному вимірі), оскільки це не узгоджується з принципом правової визначеності.

Як було зазначено вище, ОСОБА_1 було призначено на посаду судді Кіровського районного суду міста Кіровограда Указом Президента України від 5 грудня 2000 року № 1304/2000.

На час призначення ОСОБА_1 на посаду судді питання визначення стажу, який давав право на відставку судді, регулювалось ч.4 ст. 43 Закону України від 15 грудня 1992 року № 2862-ХІІ «Про статус суддів» (далі-Закон № 2862) та Указом Президента України від 10 липня 1995 року № 584/95 «Про додаткові заходи щодо соціального захисту суддів».

Згідно з абзацом 2 частини четвертої статті 43 Закону № 2862-XII (із змінами, внесеними Законом від 24 лютого 1994 року № 4015-12) до стажу роботи, що дає право на відставку судді та отримання щомісячного довічного грошового утримання, крім роботи на посадах суддів судів України, державних арбітрів, арбітрів відомчих арбітражів України, зараховується також час роботи на посадах суддів і арбітрів у судах та державному і відомчому арбітражі колишнього СРСР та республік, що раніше входили до складу СРСР, час роботи на посадах, безпосередньо пов`язаних з керівництвом та контролем за діяльністю судів у Верховному Суді України, в обласних судах, Київському і Севастопольському міських судах, Міністерстві юстиції України та підвідомчих йому органах на місцях, за діяльністю арбітражів у Державному арбітражі України, Вищому арбітражному суді України, а також на посадах прокурорів і слідчих за умови наявності у всіх зазначених осіб стажу роботи на посаді судді не менше 10 років.

Абзацом 2 статті 1 Указу № 584/95 в редакції, чинній на час призначення позивача на посаду судді, додатково встановлювалось, що до стажу роботи, що дає судді право на відставку та одержання щомісячного грошового утримання, за умови роботи на посаді судді не менш як 10 років, зараховується, крім стажу трудової діяльності, визначеного законом, половина строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах та період проходження строкової військової служби.

Згідно з частиною другою статті 137 Закону № 1402-VIII (зі змінами, внесеними Законом від 12 липня 2018 року № 2509-VIII) до стажу роботи на посаді судді також зараховується стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді.

За правовим висновком, який покладено в основу рішення Верховного Суду від 22 листопада 2018 року, залишеного без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2019 року у справі № 9901/805/18, частину другу статті 137 Закону № 1402-VIII (зі змінами, внесеними Законом від 12 липня 2018 року № 2509-VIII) потрібно тлумачити таким чином, що до стажу роботи на посаді судді також зараховується стаж (досвід) роботи (професійної діяльності) судді у сфері права, який вимагався законом як мінімальний для набуття таким суддею права для призначення на посаду судді на дату такого призначення.

Така правова позиція вмотивована тим, що зазначена норма закону призвела до покращення правового становища суддів, надавши можливість зарахувати до стажу роботи на посаді судді також стаж (досвід) роботи (професійної діяльності) у сфері права тривалістю, яка вимагалася законом для призначення на посаду судді станом на дату призначення на посаду судді.

Відповідно до частини першої статті 7 Закону України від 15 грудня 1992 року №2862-XII «Про статус суддів» в редакції, чинній на дату призначення ОСОБА_1 на посаду судді, право на зайняття посади судді районного (міського), міжрайонного (окружного) суду, військового суду гарнізону має громадянин України, який досяг на день обрання 25 років, має вищу юридичну освіту і, як правило, стаж роботи за юридичною спеціальністю не менше двох років.

З рішення про призначення довічного утримання від 02.01.2024 року вбачається, що ОСОБА_1 обраховано стаж на посаді судді у загальному розмірі 22 роки 5 місяців 16 днів та визначено щомісячне довічне грошове утримання, виходячи з 54 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді.

Як вже встановлено судом, рішенням Вищої ради правосуддя від 21 грудня 2023 року № 1378/0/15-23 позивачка була звільнена з посади судді П`ятого апеляційного адміністративного суду у зв`язку з поданням заяви про відставку.

Так, у даному рішенні, зокрема, вказано, що згідно з копією трудової книжки ОСОБА_1 з 29 січня 1998 року по 30 серпня 1999 року обіймала посаду помічника прокурора області з питань нагляду за додержанням природоохоронного законодавства Прокуратури Кіровоградської області.

Отже, до стажу роботи на посаді судді, що дає право на відставку підлягає зарахуванню час роботи ОСОБА_1 на посаді помічника прокурора, що становить 1 рік 7 місяців 1 день.

Як вбачається з диплому серії НОМЕР_1 з 01 вересня 1990 року по 30 червня 1995 року ОСОБА_1 навчалась за денною формою на юридичному факультеті Одеського державного університету імені І.І. Мечникова, де отримала вищу освіту за спеціальністю Правознавство та здобула кваліфікацію юриста.

Згідно диплому ХА №12368150 з 01 вересня 1999 року по 29 червня 2000 року ОСОБА_1 навчалась за денною формою на факультеті підготовки професійних суддів Національної юридичної академії ім. Ярослава Мудрого, де отрималаповну вищу освіту (диплом магістра) за спеціальністю Правознавство та здобула кваліфікацію юриста.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідачем безпідставно не зараховано до стажу роботи позивачки на посаді судді, що дає право на відставку, половину строку навчання за денною формою у вищезазначених навчальних закладах (2 роки 9 місяців 22 дня).

Згідно із записами у трудовій книжці ОСОБА_1 після здобуття вищої юридичної освіти обіймала посади: з 15 серпня 1995 року по 10 грудня 1996 року юриста в ТОВ Black-White, з 24 березня 1997 року по 29 січня 1998 року помічника-стажиста прокурора міста Кіровограда Прокуратури Кіровоградської області, з 3 липня 2000 року по 8 грудня 2000 року стажиста судді Кіровського районного суду міста Кіровограда.

Таким чином, ОСОБА_1 має право на зарахування до стажу роботи на посаді судді, що дає право на відставку, додатково 2 років 7 місяців 5 днів стажу роботи у галузі права.

З огляду на вищезазначене, загальний стаж роботи позивачки, з якого має обраховуватися щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці становить 30 років.

Щомісячне грошове утримання судді у відставці, як гарантована щомісячна грошова виплата та вид соціального забезпечення є джерелом існування, доходом та власністю (матеріальним інтересом, захищеним статтею 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).

Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 26.06.2014 у справі «Суханов та Ільченко проти України» (заяви №68385/10 та №71378/10) зазначено, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (п. 52).

Громадяни мають бути впевненими у своїх законних очікуваннях, а також в тому, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано. Тобто, набуте право не може бути скасоване чи звужене (правові позиції Конституційного Суду України в рішеннях від 22.09.2005 №5-рп/2005, від 22.12.2010 №23- рп/2010, від 11.10.2011 №10-рп/2011).

Розглядаючи дану справу суд враховує, що згідно положень чинного законодавства України, стаж роботи на посаді судді, який дає право на відставку та призначення щомісячного довічного грошового утримання є єдиним, обраховується та встановлюється (з`ясовується) Вищою радою правосуддя при розгляді заяви про відставку (прийнятті рішення про звільнення) і застосовується, як для прийняття рішення про відставку, так і для встановлення щомісячного довічного грошового утримання та визначення його розміру.

Аналогічна правова позиція була висловлена Верховним Судом у постановах від 06.03.2018 у справі № 308/6953/17, від 19.06.2018 у справі № 243/4448/17, від 11.09.2018 у справі № 428/4671/17, від 01.10.2018 у справі № 541/503/1 7, від 17.10.2018 у справі № 140/263/17, від 23.10.2018 у справі № 686/10100/15-а та від 09.11.2018 у справі № 559/443/17.

Враховуючи зазначене, позивачка має право на виплату довічного утримання розмірі 70% суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді (50% за 20 років роботи посаді судді + 20% за 10 років стажу).

Відповідно до ч. 2 ст. 19, ст. 22 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

На думку суду, зменшення відсотку основного розміру довічного утримання позивача було здійснено не у спосіб, передбачений Конституцією України та Закону № 1402 -VIII, а в контексті положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції відбулося втручання у право власності позивача, і таке втручання не було законним.

В пунктах 21, 24 рішення у справі "Федоренко проти України" від 01.06.2006, Європейський суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути "існуючим майном" або "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи "законними сподіваннями" отримання права власності (cf., Pressos Compania Naviera S. A. v. Belgium, рішення від 20.11.1995 року, серія А, № 332, с. 21, п. 31). Аналогічна правова позиція щодо права власності особи сформульована Європейським судом з прав людини і в справі Стретч проти Сполучного Королівства (Stretch - United Kingdom, № 44277/98, рішення від 24.04.2003).

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях, зокрема у справах "Жовнер проти України" від 29 червня 2004 року, "Меллахер та інші проти Австрії" від 19 грудня 1998 року та "Пайн Велі Девелопмент Лтд" та інші проти Ірландії" від 23 жовтня 1991 року, визначив, що під поняттям "майно" розуміється не лише майно, яке належить особі на праві власності згідно із законодавством країни, в якій виник спір, а також під даним поняттям можуть бути прибутки, що випливають з власності, кошти, належні заявникам на підставі судових рішень, "активи", які можуть виникнути, "правомірні очікування"/"законні сподівання" особи. При цьому, у змісті рішення у справі "Пайн Велі Девелопмент Лтд" та інші проти Ірландії" від 23 жовтня 1991 року Європейський суд з прав людини зазначив, що "правомірні очікування" виникають у особи, якщо нею було дотримано всіх вимог законодавства для отримання відповідного рішення уповноваженого органу, а тому вона мала усі підстави вважати, що таке рішення є дійсним та розраховувати на певний стан речей.

За таких обставин, вірним є висновок суду першої інстанції, що Центральне об`єднане управління Пенсійного фонду України в місті Одесі при призначенні позивачці 02.01.2024 року щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці в розмірі 54% від суддівської винагороди діяло не на підставах, що визначені Конституцією та законами України, прийнявши протиправне рішення від 02.04.2024 року №155250026177.

З огляду на вищезазначене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про задоволення позовних вимог.

Що стосується доводів апелянта про необґрунтованість стягнення з відповідача судових витрат, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч.1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки колегія суддів дійшла висновку про обґрунтованість задоволення позовних вимог судом першої інстанції, вірним є висновок суду першої інстанції про стягнення з Центрального об`єднаного управління Пенсійного фонду України в місті Одесі за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судового збору у розмірі 1209 грн. 20коп.

Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції і зводяться до переоцінки встановлених судом обставин справи.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що рішення Одеського окружного адміністративного суду ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеному рішенні, у зв`язку з чим підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до ч.1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області залишити без задоволення.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2024 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає крім випадків, передбачених підпунктами а), б), в), г) пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України.

Головуюча суддя: О.А. Шевчук

Суддя: О.В. Єщенко

Суддя: А.Г. Федусик