Рішення

від 20.05.2024 по справі 906/63/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

майдан Путятинський, 3/65, м. Житомир, 10002, тел. (0412) 48 16 20,

e-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, web: https://zt.arbitr.gov.ua,

код ЄДРПОУ 03499916

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" травня 2024 р. м. Житомир Справа № 906/63/24

Господарський суд Житомирської області у складі судді Машевської О.П.

за участю секретаря судового засідання: Звєрєвої С.Р.

за участю представників сторін:

від позивача: Воронович С.М., начальник відділу з юридичних питань та комунального майна,

від відповідача-1: Яроповець Т.С., представник, Витяг з ЄДР від 19.02.2024, Горкуша М.А., представник, посв. №433

від відповідача-2: Могильницька І.М., адвокат, ордер серії АМ №1074493 від 19.01.2024

взяла участь: Пустовіт М.Л., прокурор, посвідчення №071192 від 01.03.2023

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу

за позовом Виконувача обов`язків керівника Бердичівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Райгородоцької сільської ради Бердичівського району Житомирської області

до 1. Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області

2. фізичної особи ОСОБА_1

про визнання незаконними і скасування наказів, визнання недійсним договору оренди землі, повернення земельної ділянки, скасування реєстрації права оренди

Процесуальні дії по справі.

Господарський суд Житомирської області ухвалою від 12.01.2024 за правилами загального позовного провадження відкрив провадження у справі за позовом Виконувача обов`язків керівника Бердичівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Райгородоцької сільської ради Бердичівського району Житомирської області до відповідачів 1. Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області та 2. фізичної особи ОСОБА_1 з позовними вимогами про визнання незаконними і скасування наказів, визнання недійсним договору оренди землі, повернення земельної ділянки, скасування реєстрації права оренди

Господарський суд ухвалою від 20.02.2024 відклав підготовче засідання на 14.03.2024 о 12:00, вжив заходи по підготовці справи до розгляду.

Господарський суд ухвалою 19.03.2024 призначив підготовче засідання на 15.04.2024 о 14:30.

У підготовчому засіданні 15.04.2024 суд заслухав усні доводи та заперечення учасників провадження з підстав, наведених у заявах по суті справи, останні не заперечують щодо закриття підготовчого провадження та призначення справи до розгляду по суті.

Господарський суд ухвалою від 15.04.2024 закрив підготовче провадження та призначив справу №906/63/24 до судового розгляду по суті 20.05.2024 р. о 11:00.

Заслухавши вступне слово прокурора, представників сторін справи, здійснивши безпосереднє дослідження доказів , заслухавши промови прокурора та представників справи у судових дебатах, після виходу суду з нарадчої кімнати суд оголосив вступну та резолютивну частини рішення суду про часткове задоволення позову.

Виклад позицій учасників судового процесу, заяви, клопотання.

Виконувач обов`язків керівника Бердичівської окружної прокуратури звернувся до суду в інтересах держави в особі Райгородської сільської ради Бердичівського району Житомирської області до Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області та фізичної особи ОСОБА_1 (далі - Прокурор, Сільська рада, Держгеокадастр та Орендар) про:

- визнання незаконним та скасування наказу Головного управління Держгеокадастру в Житомирській області №6-592/14-15-СГ від 13.02.2015 "Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою" ( далі - наказ № 6-592/14-15-СГ) ;

- визнання незаконним та скасування наказу Головного управління Держгеокадастру в Житомирській області №6-4537/14-17-СГ від 17.07.2017 "Про затвердження документації із землеустрою та передачі в оренду земельної ділянки" ( далі - наказ №6-4537/14-17-СГ);

- визнання недійсним договору оренди землі №1/57-18-ДО від 11.01.2018, укладеного між Головним управлінням Держгеокадастру в Житомирській області та ОСОБА_1 щодо земельної ділянки кадастровий номер 1820885200:03:000:7039 ( далі - Договір оренди землі);

- зобов`язання фізичної особи ОСОБА_1 повернути Райгородоцькій сільській раді Бердичівського району Житомирської області земельну ділянку кадастровий номер 1820885200:03:000:7039, площею 21,3242 га;

- скасування державної реєстрації іншого речового права - права оренди земельної ділянки кадастровий номер 1820885200:03:000:703.

В обґрунтування фактичних підстав позову Прокурор доводить, що наказом № 6-592/14-15-СГ Держгеокадастр надав дозвіл Орендарю дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки державної власності орієнтовного розміру 50, розташованої на території Бердичівського району, за межами населених пунктів Сільської для ведення фермерського господарства ( далі - документація із землеустрою). В подальшому наказом №6-4537/14-17-СГ Держгеокадастр затвердив документацію із землеустрою та надав Орендарю в оренду земельну ділянку загальною площею 21,3242 га з кадастровим номером 1820885200:03:000:7039 для ведення фермерського господарства строком на 7 років. 11.01.2018 між Держгеокастром та Орендарем укладено Договір оренди строком на 7 років, право оренди зареєстровано 05.02.2018. Земельну ділянку кадастровий номер 1820885200:03:000:7039 передано за актом приймання-передачі від 18.06.2019 з державної у комунальну власність.

Незаконність наказу № 6-592/14-15-СГ та наказу №6-4537/14-17-СГ, за доводами позову, полягає у тому, що до 01.05.2016 законодавець всіляко заохочував ініціативу зі створення фермерського господарства шляхом безкоштовного отримання громадянами земельних ділянок для такого виду діяльності без продажу на конкурентних засадах. У заяві громадянина про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства зазначались бажаний розмір і місце розташування ділянки, кількість членів фермерського господарства, наявність трудових і матеріальних ресурсів тощо. В свою чергу, Держгеокадастр мав перевірити доводи заявника на їх обґрунтованість, оскільки Закон України "Про фермерське господарство" не містив імперативної вказівки про обов`язковість задоволення такої заяви за наявності очевидних підстав для відмови у її задоволенні. Окрім того, цей Закон передбачав, після укладення договору оренди земельної ділянки, засновник мав зареєструвати фермерське господарство як юридичну особу, яка і мала замістити його як фізичну особу. Прокурор доводить, що в процесі створення фермерського господарства його засновник має обмежені правомочності щодо землі, оскільки її фактичним користувачем є саме юридична особа. І такі доводи виснувала ВПВС у постанові від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19. Однак Орендар станом на дату подання позову не заснував фермерське господарство. Окрім того, Орендар згідно розпорядження Бердичівської РДА від 26.09.2011 № 545 для ведення фермерського господарства вже отримав в оренду земельну ділянку площею 5,4365га з кадастровим номером 1820885204:02:000:0001, яка знаходиться за межами населених пунктів Райгородської сільської ради Бердичівського району за договором оренди від 10.04.2015 № 502/06. Таким чином, оскільки земельну ділянку з кадастровим номером 1820885200:03:000:7039 Орендар отримав в оренду додатково, її надання в обов`язковому порядку мало здійснюватися через процедуру земельних торгів.

Правовою підставою для визнання незаконними наказу № 6-592/14-15-СГ та наказу №6-4537/14-17-СГ та їх скасування є ч.1 ст. 21 та 393 ЗК України.

Оскільки укладання договору оренди державних земель є похідним від правового акту, на підставі якого він укладається, Договір оренди підлягає визнанню недійсним на підмставі ст. 203 та 648 ЦК України. Недійсність Договору оренди зумовлює застосування наслідків , передбачених ст. 216 ЦК України. Окрім того, згідно з ч.3 ст. 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" в судовому порядку може бути скасована державна реєстрація прав, внаслідок якої припиняються відповідні речові права, в даному випадку, оренди.

Підстави процесуального представництва мотивовано наступним. Використання земель із порушенням вимог чинного законодавства не може відповідати суспільному інтересу, в даному випадку територіальної громади, адже з 18.06.2019 земельна ділянка з кадастровим номером 1820885200:03:000:7039 належить до земель комунальної форми власності, розпорядником якої є Сільська рада. За змістом ст. 135 ЗК України продаж права оренди на земельних торгах дає можливість власнику земельної ділянки укласти договір з переможцем торгів, який запропонував найвищу плату за користування нею. Однак Сільська рада, як представницький орган територіальної громади протягом тривалого часу не вчинила жодних дій для відновлення порушеного права шляхом звернення з позовом до суду. На повідомлення Прокурора в порядку ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" Сільська рада повідомила про відсутність підстав для вжиття будь-яких заходів, однак не заперечує щодо звернення прокурора з позовом до суду.

У письмових поясненнях по суті позову Прокурора, Сільська рада доводи останнього не поділяє та просить суд відмовити у його задоволенні. Орган місцевого самоврядування поділяє правову позицію про те, що жодним нормативно-правовим актом, в тому числі спеціальним Законом України "Про фермерське господарство" не обмежується кількість земельних ділянок, які можуть використовуватись однією особою для ведення фермерського господарства. Цим Законом не визначено строк, протягом якого громадянин-користувач земельної ділянки із цільовим призначенням "Для ведення фермерського господарства" має зареєструвати юридичну особу - фермерське господарство. За наявною інформацією з відкритих джерел (портал Міністерства юстиції України) гр. ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа-підприємець та створив фермерське господарство на підставі Декларації про його створення в порядку ст. 81 Закону України "Про фермерське господарство". Сільська рада вважає, що задоволення позову Прокурора навпаки суперечитиме інтересам держави, оскільки зумовить необхідність проведення земельних торгів , а на час їх підготовки до їх проведення не отримувати орендну плату. Також, Орендар вправі вимагати повернення сплачених платежів до місцевого бюджету , що розцінюється як непередбачені бюджетні збитки.

У відзиві на позов Відповідач -1 вимоги останнього не визнає з тих підстав, що оспорюваний наказ № 6-592/14-15-СГ не суперечив статті 123 ЗК України станом на дату його видання, оскільки єдиною підставою для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки могла бути невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів тощо. Відсутніми були також підстави для відмови у затвердженні такої документації із землеустрою, що вказує на законність оспорюваного наказу №6-4537/14-17-СГ. Слід також врахувати приписи п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України " Про внесення змін до Земельного кодексу України щодо проведення земельних торгів" від 18.02.2016 № 1012-VІІІ, згідно з якими фізичні особи, які до дня набрання чинності цим Законом одержали в установленому порядку дозвіл на розробку проектів землеустрою, зокрема, щодо відведення земельних ділянок для передачі у користування земельних ділянок державної власності, мають право на отримання таких земельних ділянок без проведення земельних торгів у випадках, визначених положеннями ч.2 ст.134 ЗК України, що виключаються цим Законом. Окрім того, Держгеокадастр вважає, що Прокурор обрав неналежний спосіб захисту порушеного права , у даному випадку, територіальної громади від імені та в інтересах якої діє Сільська рада, оскільки мав бути заявлений віндикаційний позов. За таким позовом не потрібно оспорювати рішення органів державної влади, які вже були реалізовані і вичерпали свою дію виконанням. Обрання Прокурором неналежного способу захисту прав Сільської ради є самостійною підставою для відмови у позові.

У відзиві на позов Відповідач -2 вимоги останнього не визнає з тих підстав, що законодавством, а саме Законом України "Про фермерське господарство" , не було обмежено кількість земельних ділянок, які може отримати в оренду в платне використання, особа для створення фермерського господарства без проведення земельних торгів. Разом з тим, на момент звернення Відповідача-1 із заявою про надання йому дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення фермерського господарства та саме отримання земельної ділянки в платне користування не було повторним, адже Відповідач - 2 не мав у користуванні інших земельних ділянок з цільовим призначенням "для ведення фермерського господарства". З посиланням на постанову ВПВС від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19, Відповідач-2 доводить, що у цій справі слід враховувати, що останній дійсно мав намір отримати земельну ділянку в платне користування для ведення фермерського господарства, на момент його звернення він не мав у користуванні інших земельних ділянок, тому не вчинив жодного порушення під час укладання договору оренди землі. Відповідач-2 вважає такими, що не відповідають вимогам статті 123 ЗК України доводи позову про незаконність оспорюваного наказу № 6-592/14-15-СГ, оскільки лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів тощо могла бути підставою для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки , в тому числі, для ведення фермерського господарства. Відсутніми були також підстави для відмови у затвердженні такої документації із землеустрою, що спростовує доводи позову не законність оспорюваного наказу №6-4537/14-17-СГ. Редакція абз. 16 ч.2 ст. 134 ЗК України на момент прийняття оспорюваного наказу № 6-592/14-15-СГ - 13.02.2015 передбачала виключення із переліку земельних ділянок для продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) земельних ділянок державної чи комунальної власності або права на них у разі передачі громадянам земельних ділянок для ведення фермерського господарства. В подальшому, положеннями Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до Земельного кодексу України щодо проведення земельних торгів" фізичні особи, які до дня набрання чинності цим Законом одержали в установленому порядку дозвіл на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок державної та комунальної власності для передачі їх у користування, мають право на отримання таких земельних ділянок без проведення земельних торгів у випадках, визначених положеннями ч.2 ст. 134 ЗК України, що виключаються цим Законом. Таким чином, отримання спірної земельної ділянки без проведення земельних торгів здійснено правомірно, а оскільки Відповідач-1 користується нею на оплатній основі, доводи позову про завдання шкоди охоронюваним інтересам держави у вигляді неотримання орендної плати тощо не відповідає дійсності. Окрім того, оспорювання Прокурором наказів №6-4537/14-17-СГ та № 6-592/14-15-СГ, виданих Держгеокадастром фактично доводить, що позов подано державою до держави, тоді як за змістом ст. ст. 4 та 45 ГПК України позивач і відповідач не можуть збігатися, оскільки такий збіг унеможливлює наявність спору. Подібні правові висновки виснувала Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19. Не заслуговують на увагу доводи позову про те, Відповідачем -2 не було створено фермерське господарство. Насамперед слід врахувати, що із системного аналізу норм Законом України "Про фермерське господарство" в редакції, чинній на дату прийняття оспорюваного наказу № 6-592/14-15-СГ слідує, що чинним законодавством не встановлений орендарю обмежуючий термін для Відповідача -2 для створення та реєстрації фермерського господарства. Натомість останній у серпні 2023 зареєструвався як фізична особа-підприємець та склав декларацію про сімейне фермерське господарство без статусу юридичної особи . Щодо застосування наслідків недійсності договору оренди землі №1/57-18 від 11.01.2018. Так, реституція як спосіб захисту цивільного права (ч.1 ст. 216 ЦК України ) застосовується лише у разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним, чи який визнано недійсним. Правило ст. 216 ЦК України застосовується виключно до сторін правочину. Тому у прохальній частині позову Прокурор мав просити суд зобов`язати Відповідача -2 повернути спірну земельну ділянку на користь Сільської ради, а останню - повернути Відповідачу -2 отримані кошти. Вимога про визнання договору недійсним та застосування наслідків недійсності в порядку, передбаченому ст. 216 ЦК України, не може розглядатися як санкція (покарання) лише для однієї зі сторін правочину, за допущене іншою стороною, в даному випадку, позивачем, порушення вимог щодо передачі в оренду комунального майна. Оскільки наслідком визнання недійсним має бути компенсація (відшкодування) того, що одержано за договором, визнання недійсним вже припиненого договору не відновить порушені інтереси держави. Обрання неефективного способу захисту права є самостійною підставою для відмови у позові ( а. с. 165-170, т.1).

У відповіді на відзив Прокурор підтримує доводи позову про те, що Відповідач-2 незаконно, тобто, без дотримання конкурентних засад отримав в оренду другу земельну ділянку на підставі оспорюваних наказів Відповідача-1 та укладеного між ними оспорюваного договору оренди землі. Прокурор вважає неспроможними доводи Відповідача -2 про те, що оскільки строк створення фермерського господарства у Законі України "Про фермерське господарство" не визначений, проведення такої реєстрації у 2023 не можна вважати таким, що відповідає цьому Закону, так як за визначенням поняття "фермерське господарство" - це форма підприємницької діяльності зі створенням юридичної особи.

У запереченні Відповідач -1 підтримує по суті доводи відзиву на позов .

У запереченні Відповідач -2 також підтримує по суті доводи відзиву на позов.

Відповідачем -2 фізичною особою ОСОБА_1 подано заяву про застосування строків позовної давності до всіх позовних вимог (тут і далі у тексті - Заява про застосування позовної давності відповідача -2) (а.с. 123, т.1).

Про застосування позовної давності до всіх позовних вимог заявлено також Відповідачем -1 Держгеокадастром (тут і далі у тексті - Заява про застосування позовної давності відповідача -1 )( а.с. 161, т.1).

Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.

04.02.2015 Головне управління Держземагентства у Житомирській області зареєстровано заяву фізичної особи ОСОБА_1 від 02.02.2015 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з правом передачі в оренду строком на 25 років орієнтовною площею 50 га, для ведення фермерського господарства на території Райгородської сільської ради Бердичівського району (тут і далі у тексті - Держгеокадастр та ОСОБА_1 /Орендар) (а.с. 21, т.1).

До заяви від 02.02.2015 додано схему розташування земельної ділянки та копію трудової книжки (а.с. 23, 24т.1).

Наказом Держеокадастру від 13.02.2015 № 6-592/14-15-СГ "Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою" надано ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду, розташованої на території Бердичівського району за межами населених пунктів Райгородської сільської ради орієнтовною площею 50,0 га з цільовим призначенням - для ведення фермерського господарства ( 01.02) (а.с. 39, т.1).

Проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок в оренду для ведення фермерського господарства загальною площею 21,3242 га гр. ОСОБА_1 на території Райгородської сільської ради, Бердичівського району, Житомирської області у 2015 році розроблено Приватним підприємством " Земля Поліського краю" ( тут і далі у тексті - Проект відведення ) ( а с. 28-75, т.1).

У пояснювальній записці Проекту відведення зазначено, що останній виготовляється для відведення земельних ділянок в оренду для ведення фермерського господарства загальною площею 21,3242га ОСОБА_1 на підставі його заяви ( а.с. 31, т.1).

На земельній ділянці, що відводиться наявні агровиробничі групи ґрунтів: 36в- ясно-сірі і сірі опідзолені глейові супіщані ґрунти на площі 2,4761га, 46г- темно-сірі опідзолені і чорноземи опідзолені глейові легкосуглинкові на площі 11,0850га, 133д- лучні ґрунти та їх слабосолонцюваті і слабосолоділі відміни середньосуглинкові на площі 1,9775га, 141- лучно-болотні, мулувато-болотні і торфувато-болотні неосушені ґрунти на площі 0,8536га, 178д- дернові глибокі глейові середньосуглинкові ґрунти та їх опідзолені відміни на площі 4,9320га.

За змістом наявної у складі Проекту відведення довідки Держгеокадастру від 17.02.2015 за № 34-602-0.2-1153/2-15 з державної статистичної звітності про наявність земель та розподіл їх за власниками земель, землекористувачами, угіддями на території Райгородської сільської ради за межами населеного пункту є земельна ділянка площею 20,00000 га у складі угідь - перелоги ( а.с.42, т.1).

За змістом наявного у Проекті відведення кадастрового плану земельної ділянки з кадастровим номером 1820885200:03:000:7039, площа останньої становить 21,3242га ( а.с. 43, т.1).

Держгеокадастром надано висновок про погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки від 26.03.2015 №90 (а.с. 63-64, т.1).

06.07.2017 Держгеокадастром зареєстровано клопотання ОСОБА_1 без дати 2017 про затвердження документації із землеустрою ОСОБА_1 з правом передачі в оренду терміном на 7 років площею 21,3242 га, для ведення фермерського господарства на території Райгородської сільської ради, Бердичівського району ( а. с. 26, т.1).

Наказом Держеокадастру від 17.07.2017 №6-4537/14-17-СГ "Про затвердження документації із землеустрою та передачі в оренду земельної ділянки" затверджено Проект відведення; надано в оренду гр. ОСОБА_1 земельну ділянку загальною площею 21,3242га (кадастровий номер 1820885200:03:000:7039) для ведення фермерського господарства (01.02) строком на 7 років, із земель сільськогосподарського призначення державної власності, розташовану на території Бердичівського району, за межами населених пунктів Райгородоцької сільської ради ( а.с. 67, т.1).

Згідно витягу № НВ-1801617832015 від 09.04.2015 з Державного земельного кадастру про земельну ділянку земельна ділянка площею 21,3242 га з кадастровим номером 1820885200:03:000:7039 за основним цільовим призначенням належить до земель сільськогосподарського призначення (01) та як об`єкт цивільних прав зареєстрована 29.10.2013 на підставі проведеної інвентаризації земель під час здійснення землеустрою 01.10.2013 ДП "Житомирський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою" ( а.с. 27, т.1).

11 січня 2018 між Держгеокадастром та ОСОБА_1 укладено Договір оренди землі № 1/57-18-ДО, за умовами якого надано в оренду земельну ділянку площею 21,3242 га з кадастровим номером 1820885200:03:000:7039 строком на 7 років з правом пролонгації на новий строк ( а.с. 68-72, т.1).

В ході вирішення справи судом також встановлено, що розпорядженням Бердичівської РДА від 26.09.2011 за № 545 "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки громадянам ОСОБА_1 ..." затверджено гр. ОСОБА_1 проект відведення земельної ділянки на умовах оренди із земель запасу сільськогосподарського призначення Райгородоцької сільської ради, за межами населених пунктів загальною площею 5,4365 га, для ведення фермерського господарства ( а.с. 76, т.1).

10 квітня 2015 між Держгеокадастром та ОСОБА_1 укладено Договір оренди землі № 502/06, за умовами якого в оренду передається земельна ділянка загальною площею 5,4365 га з кадастровим номером 1820885204:02:000:0001 строком на 25 років (а.с. 78-83, т.1).

18.06.2019 між Держгеокадастром та Райгородоцькою сільською радою Бердичівського району підписано акт приймання-передачі земельної ділянки сільськогосподарського призначення із державної у комунальну власність , згідно з яким передано у комунальну власність земельну ділянку площею 21,3242 га з кадастровим номером 1820885200:03:000:7039 та земельну ділянку загальною площею 5,4365 га з кадастровим номером 1820885204:02:000:0001 (а.с. 90-92, т.1).

Згідно інформаційної довідки № 360116724 від 27.12.2023 право комунальної власності на земельну ділянку загальною площею 5,4365га з кадастровим номером 1820885204:02:000:0001 зареєстровано 09.09.2019, речове право оренди строком на 25 років - 20.10.2017, орендар - ОСОБА_1 ( а.с. 93, т.1).

Згідно інформаційної довідки № 360116531 від 27.12.2023 право комунальної власності на земельну ділянку площею 21,3242 га з кадастровим номером 1820885200:03:000:7039 зареєстровано 10.09.2019, речове право оренди строком на 49 років - 30.01.2018, орендар - ОСОБА_1 , підстава: договір оренди землі № 1/57-18-ДО та додаткова угода до договору оренди землі від 22.02.2021 ( а.с. 98-97, т.1). Як встановив суд з усних пояснень представника Райгородоцької сільської ради додаткову угоду до договору оренди землі від 22.02.2021 укладено органом місцевого самоврядування як розпорядником з ОСОБА_1 як орендарем ( а.с. 96, т.1).

Судом також встановлено, що Відповідач -2 зареєструвався як фізична особа-підприємець для ведення економічної діяльності з вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур (основний вид) 10.08.2023 (а.с. 182, т.1).

Відповідач -2 у серпні 2023 подав декларацію про створення сімейного фермерського господарства на земельних ділянках загальною площею 26,7607га, а саме: з площею 21,3242 га з кадастровим номером 1820885200:03:000:7039 та площею 5,4365га з кадастровим номером 1820885204:02:000:0001 (а.с. 178, т.1).

Щодо дотримання статті 23 Закону України "Про прокуратуру" до звернення Прокурора з цим позовом до суду.

На повідомлення Прокурора Держгеокадастр листом від 03.08.2023 № 10-6-0.91-2708/2-23 повідомив, що згідно з п.2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до Земельного кодексу України щодо проведення земельних торгів" від 18.02.2016 № 1012-VIII, фізичні та юридичні особи, які до дня набрання чинності цим Законом одержали в установленому порядку дозвіл на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок або технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для передачі у власність або користування земельних ділянок державної та комунальної власності, мають право на отримання таких земельних ділянок без проведення земельних торгів у випадках, визначених положеннями ч.2 ст.134 ЗК України, що виключаються цим Законом. Враховуючи норми земельного законодавства між Держгеокадастром та Орендарем 11.01.2018 було укладено Договір оренди землі № 1/57-18-ДО ( а.с. 20, т.1).

10.10.2023 за вих. № 50-90-4680вих-23 Прокурор звернувся до Райгородської сільської ради з повідомленням в порядку ст.23 Закону України "Про прокуратуру", яким повідомив орган місцевого самоврядування про виявлене порушення вимог земельного законодавства щодо розпорядження земельною ділянкою площею 21,3242 га з кадастровим номером 1820885200:03:000:7039 та запропонував самостійно його усунути шляхом звернення до суду. Одночасно у повідомленні роз`яснено, що у випадку незгоди з викладеними обставинами, неможливістю самостійно звернутись до суду тощо, надати обґрунтовану інформацію з долученням відповідних документів ( а.с. 99, 100-101, т.1).

На повідомлення Прокурора Райгородська сільська рада листом від 18.10.2023 за вих.№962 повідомила, що оскільки земельна ділянка площею 21,3242 га з кадастровим номером 1820885200:03:000:7039 не приватизована, орендар належно її використовує, а до бюджету сільської ради надходять періодичні платежі у вигляді орендної плати , сільська рада не має наміру звертатись до суду з позовом про дострокове розірвання договору оренди ( а.с. 102, т.1).

Прокурор листом від 27.12.2023 за вих. № 50-90-6123вих-23 повідомив Райгородоцьку сільську раду про звернення з цим позовом до суду ( а.с. 104, т.1).

Оскільки на стадії підготовчого провадження та станом на дату проведення підготовчого засідання 20.02.2024 учасниками справи було подано всі заяви по суті, однак спірним виявилося питання підстав представництва, суд ухвалою від 20.02.2024 постановив Держгеокадастру у строк до 01.03.2024 викласти письмово заперечення щодо вжитих прокурором заходів з вивчення стану дотримання вимог земельного законодавства, зокрема, Закону України "Про фермерське господарство", що передували зверненню до управління з листом № 50-90/3513 вих-23 від 01.08.2023 (а.с. 205, т.1).

У п.3 резолютивної частини цієї ухвали суду також було постановлено Прокурору у строк до 10.03.2024 додатково письмово обґрунтувати відповідність вимогам ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" вжиття заходів з вивчення стану дотримання вимог земельного законодавства, зокрема, Закону України "Про фермерське господарство", що передували зверненню до Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області з листом № 50-90/3513 вих-23 від 01.08.2023 ( а.с. 206, т.1).

На виконання вимог ухвали суду від 20.02.2024 Держгеокадастр подав письмові заперечення підставам здійснення заходів з вивчення стану дотримання вимог земельного законодавства для представницьких функцій Прокурором (а.с. 207, т.1). Зокрема, Відповідач -1 вказує, що у позові Прокурор стверджує, що про виявлені порушення Бердичівській окружній прокуратурі стало відомо з листа Держгеокадастру від 03.08.2023 № 10-6-0.91-2708/2-23. Однак такі твердження не відповідають дійсності, оскільки цей лист Держгеокадастру має назву "Про розгляд листа" і є фактично відповіддю на лист Прокурора від 01.08.2023. Додатком до цього листа і були надані скан-копії запитуваних документів, в тому числі, спірних наказів Держгеокадастру. Слід зазначити, що про зміст спірних наказів Держгеокадастру Прокурору було відомо раніше, до отримання їх скан-копій. Відповідно незрозумілим є питання, на яких правових підставах та як фактично Прокурор здійснює вивчення стану дотримання вимог земельного законодавства та виявляє факти його порушення ( а.с. 207-208, т.1).

Держгеокадастр звертає увагу суду на ту обставину, що під час виконання своїх повноважень щодо розпорядження земельними ділянками ним як органом державної виконавчої влади видавалася значна кількість наказів, тоді як у справі відсутні документи та інформація стосовно методів, ресурсів, реєстрів або інших способів на підставі яких Прокурор стало відомо про прийняття спірних наказів та укладення оспорюваного договору оренди землі.

Держгеокадастр наголошує, що Прокурор зобов`язаний діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України ( ч.2 ст. 19 Конституції України). Таким законом є Закон України "Про прокуратуру". Як пояснила в судовому засіданні Прокурор, земельне правопорушення виявлено в порядку статті 23 цього Закону. Однак наведена норма Закону не містить жодних підстав і пояснень тому, яким чином Прокурором були знайдені докази ( інформація, документи) порушення вимог земельного законодавства конкретно громадянином ОСОБА_1 .

У розвиток викладеному, Держгеокадастр вказує, що Прокурор під час судового засідання зазначила, що правопорушення були виявлені під час систематичного моніторингу Державного земельного кадастру та Державного реєстру речових прав. Однак Держгеокадастр ставить під сумнів такі пояснення Прокурора, вказуючи на те, що у випадку якщо прокуратура дійсно систематично здійснює моніторинг вище зазначених реєстрів, не зрозуміло за якими критеріями здійснюється пошук необхідної інформації.

Ставить Держгеокадастр також наступне питання: чому земельне порушення не було встановлено відразу, а через 9 років після видання спірного наказу про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки державної форми власності для ведення фермерського господарства та через 6 років після реєстрації права оренди спірної земельної ділянки у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Більше того, наголошує Держгеокадастр, яким чином Прокурору став відомий номер спірного наказу, яким затверджено документацію із землеустрою та передану спірну земельну ділянку в оренду.

Отже, підсумовує Держгеокадастр, якщо не буде встановлено яким саме з а к о н н и м способом з дотриманням вимог ст.19 Конституції України Прокурор "вивчає стан дотримання вимог земельного законодавства", зокрема, яким чином вдалося встановити номер та дату спірного наказу від 17.07.2017 № 6-4537/14-17-СГ до звернення із запитом про надання його копії Держгеокадастром як суб`єктом його видання , а також яким чином вдалося встановити особу ОСОБА_1 як правопорушника, Держгеокадастр вважатиме, що Прокурор при здійсненні представництва інтересів держави в суді вийшов за межі ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" та частково отримав докази незаконним шляхом , а саме прізвище, ім`я та по - батькові фізичної особи ОСОБА_1 , а також спірний наказ від 17.07.2017 № 6-4537/14-17-СГ .

Окрім того, так як практично всі документи , подані Прокурором у вигляді додатків до позовної заяви , були надані Держгеокадастром, а не суб`єктом , в інтересах якого до суду Прокурор звернувся - Сільською радою, Відповідач-1 вважає , що відбулося порушення вимог статті 23 Закону України " Про прокуратуру" (а. с. 208, т.1).

В свою чергу, Прокурор вимоги ухвали суду від 20.02.2024 не виконав та не повідомив письмово підстави такого невиконання. Натомість Прокурор на електронну пошту суду подав клопотання від 14.03.2024 за № 50-90-1331вих-24 про долучення доказів для повного та всебічного розгляду справи і таким доказом є витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань за № 555877907288 від 13.03.2024 щодо ТОВ "Агро-Райгородок", засновником та керівником якого є ОСОБА_1 ( а.с. 212, т.1).

Господарський суд ухвалою від 15.04.2024 залишив без розгляду клопотання Прокурора про долучення доказів на підставі, зокрема, ч.4 ст. 13 та ч.2 ст. 118 ГПК України.

Норми права, застосовані судом, оцінка доказів, аргументів, наведених учасниками справи, та висновки щодо порушення, не визнання або оспорення прав чи інтересів, за захистом яких мало місце звернення до суду.

Щодо представництва прокурором інтересів держави в суді в особі Райгородської сільської ради.

Повноваження прокурора з представництва інтересів держави в суді визначені Законом України від 14.10.2014 № 1697-VII «Про прокуратуру» (далі - Закон України «Про прокуратуру»).

Позов у цій справі подано в інтересах держави в особі органу місцевого самоврядування Райгородоцької сільської ради Бердичівського району Житомирської області як суб`єкта, що здійснює повноваження власника спірної земельної ділянки, яка відноситься до земель комунальної власності.

Органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених прав у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду (ч.2 ст. 4 ГПК України).

Здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає суспільні інтереси у спосіб, визначений , зокрема, законом (ч.1 ст. 5 ГПК України).

Прокурор, який звертається до суду в інтересах органу місцевого самоврядування, в позовній заяві обґрунтовує, в чому полягає порушення таких інтересів, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення прокурора до суду, а також зазначає орган, уповноважений територіальною громадою як первинним суб`єктом місцевого самоврядування здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах (ч. 4 ст. 53 ГПК України).

Зазначений орган місцевого самоврядування за позовом прокурора набуває статусу позивача (абз. 2 ч. 5 ст. 53 ГПК України).

Відмова органу, уповноваженого здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, від поданого прокурором в інтересах місцевого самоврядування позову, подання ним заяви про залишення позову без розгляду не позбавляє прокурора права підтримувати позов і вимагати розгляду справи по суті (ч. 5 ст. 55 ГПК України).

Процедура, передбачена абз. 3 і 4 ч. 4 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» застосовується тільки до встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави/органу місцевого самоврядування в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави/органу місцевого самоврядування не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження з такого захисту.

Іншими словами, прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це відповідного суб`єкта лише тоді, коли той має повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, але не здійснює чи неналежно їх здійснює (постанови ВПВС від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц, від 15.01.2020 у справі № 698/119/18).

Окрім того, у кожному випадку звернення до суду в інтересах держави/органу місцевого самоврядування прокурор має встановити, насамперед: а) суб`єкта, якому належать повноваження звертатися до суду за захистом відповідного права/інтересу; б) ефективний спосіб захисту такого права/інтересу; в) залежно від установленого - коло відповідачів ( постанова ВПВС від 28.09.2022 у справі № 483/448/20.

В свою чергу, прокурор при зверненні до суду має також враховувати , що втручання у приватні права й інтереси має бути належно збалансованим із відповідними публічними (державними, суспільними) інтересами, із забезпеченням прав, свобод та інтересів кожного, кому держава гарантувала безперешкодне володіння загальнонародними благами та ресурсами. У разі порушення рівноваги публічних і приватних інтересів, зокрема безпідставним наданням пріоритету правам особи перед правами територіальної громади, у питаннях, які стосуються загальних для всіх прав та інтересів, прокурор має повноваження, діючи у публічних інтересах, звернутися до суду, якщо органи державної влади, місцевого самоврядування, їхні посадові особи не бажають чи не можуть діяти аналогічним чином, або ж самі є джерелом порушення прав і законних інтересів територіальної громади чи загальносуспільних (загальнодержавних) інтересів ( постанова ВПВС від 08.11.2023 у справі № 607/15052/16-ц).

Відповідно до усталеної судової практики ВП ВС бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держав/органу місцевого самоврядування, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк. Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає цьому органу можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави/місцевого самоврядування, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення. Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо (постанова ВПВС від 08.11.2023 у справі № 607/15052/16-ц).

Оскільки зверненню Прокурора з даним позовом передувало листування з Сільською радою в порядку ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", суд оцінює процедуру звернення Прокурором до суду за формальними ознаками такою, що дотримана (п.п.7, 38, 39 та 43 постанови ВПВС від 26.05.20р. у справі № 912/2385/18).

Так, судом встановлено, що 10.10.2023 за вих. № 50-90-4680вих-23 Прокурор звернувся до Райгородської сільської ради з повідомленням в порядку ст.23 Закону України "Про прокуратуру", яким повідомив орган місцевого самоврядування про виявлене порушення вимог земельного законодавства щодо розпорядження земельною ділянкою площею 21,3242 га з кадастровим номером 1820885200:03:000:7039 та запропонував самостійно його усунути шляхом звернення до суду. Одночасно у повідомленні роз`яснено, що у випадку незгоди з викладеними обставинами, неможливістю самостійно звернутись до суду тощо, надати обґрунтовану інформацію з долученням відповідних документів (а.с. 99, 100-101, т.1).

На повідомлення Прокурора Райгородська сільська рада листом від 18.10.2023 за вих.№962 повідомила, що оскільки земельна ділянка площею 21,3242 га з кадастровим номером 1820885200:03:000:7039 не приватизована, орендар належно її використовує, а до бюджету сільської ради надходять періодичні платежі у вигляді орендної плати, Сільська рада не має наміру звертатись до суду з позовом про дострокове розірвання договору оренди (а.с. 102, т.1).

Прокурор листом від 27.12.2023 за вих. № 50-90-6123вих-23 повідомив Райгородоцьку сільську раду про звернення з цим позовом до суду ( а.с. 104, т.1).

Судом достовірно встановлено, що Прокурор повідомив Сільській раді про зміст виявленого земельного правопорушення, з посиланням як на Закон України "Про фермерське господарство", Земельний кодекс України тощо, так і на актуальну правову позицію Великої Палати Верховного Суду, сформовану у постанові від 15.01. 2020 у справі № 698/119/18, та підтриману неодноразово в інших судових рішеннях у справах подібної категорії, в тому числі, і Касаційним цивільним судом у цій справі у постанові від 10.08.2022.

Однак Сільська рада, при наданні Прокурору відповіді листом від 18.10.2023 за вих.№962, мабуть, не знала, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права ( ч.5 ст. 13 Закону України " Про судоустрій і статус суддів").

Більше того, як визнала Сільська рада у листі від 18.10.2023 за вих.№962, для звернення до суду у неї відсутні п і д с т а в и, документи та інші докази. Тобто, орган місцевого самоврядування навіть не вимагав у Прокурора відповідні докази на підтвердження викладеному у повідомленні від 10.10.2023 за вих. № 50-90-4680вих-23 для його належного розгляду.

Судом також звернуто увагу, що у листі від 18.10.2023 за вих.№962 Сільська рада повідомила Прокурору про відсутність наміру звертатися з позовом про дострокове розірвання оспорюваного договору оренди землі.

Хоча у повідомленні від 10.10.2023 за вих. № 50-90-4680вих-23 Прокурор чітко не вказав з яким позовом звертатиметься до суду (з речово-правовим чи зобов`язально-правовим; з яким предметом позову/способом захисту; з якими позовними вимогами ( основна/основні, похідні) тощо), суд вважає, що Сільська рада мала можливість надати належну оцінку ймовірним фактичним та правовим підставам позову Прокурора.

Однак у випадку, якщо органу місцевого самоврядування з тих чи інших підстав не було зрозуміло зміст викладеного у повідомленні Прокурора від 10.10.2023 за вих. № 50-90-4680вих-23 про те, що фізична особа ОСОБА_1 отримав в оренду земельну ділянку площею 21,3242 га з кадастровим номером 1820885200:03:000:7039 поза процедурою земельних торгів, Сільська рада могла повідомити про це Прокурора, в тому числі, попросити в останнього надати документи та всю наявну інформацію щодо виявленого земельного правопорушення. Так, Прокурор звернув увагу, що п р а во о р е н д и набуто фізичною особою ОСОБА_1 б е з о п л а т н о, і на це звернула увагу Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15.01.2020 у справі № 698/119/18, підтримавши в таких висновках правову позицію Верховного Суду України, сформовану у цій категорії справ ще у 2016 році.

Сільська рада не може не знати, що згідно з ч. 2 статті 124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу.

Суд не зобов`язаний консультувати учасників судового процесу як повинна застосовуватися наведена норма матеріального права у відповідній редакції до певної події та факту до передання спору на його вирішення у судовому порядку.

Та оскільки суд знає закони, вимоги абзацу 2 ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" покладають на Суд обов`язок п і д т в е р д и т и підстави для представництва Прокурором інтересів Сільської ради у цій справі.

Саме так статтю 23 Закону України "Про прокуратуру" витлумачила Велика Палата Верховного Суду у наступний спосіб: якщо з відповіді зазначеного органу ( в даному випадку - Сільської ради) на звернення прокурора неможливо з`ясувати причини не звернення з позовом до суду самостійно, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим (постанова від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 (п. 81)).

Оскільки повноваження органів місцевого самоврядування є законодавчо визначеними, перевірку доводів учасників справи щодо наявності чи відсутності у них повноважень здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів місцевого самоврядування у спірних правовідносинах суд вправі здійснити під час розгляду справи, тобто після відкриття провадження у справі (п. 50 постанови ВПВС від 26.06.19р. у справі № 587/430/16-ц).

Так, згідно п.п. 34 та 34-1 ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" виключно на пленарних засіданнях сільської ради:

- вирішуються відповідно до закону питання регулювання земельних відносин;

- приймаються рішення щодо здійснення виконавчим органом сільської ради державного контролю за використанням та охороною земель (ч. 1 ст. 26 доповнено пунктом 34-1 згідно із Законом № 1423-IX від 28.04.2021).

Таким чином, з 18.06.2019 Сільська рада мала повноваження на пленарному засіданні сесії вирішити питання обґрунтованості та законності використання фізичною особою ОСОБА_1 на умовах оренди за Договором оренди землі № 1/57-18-ДО спірної Земельної ділянки для ведення фермерського господарства, який було укладено з Держгеокадастром як її розпорядником за наявності укладеного з ним же строком на 25 років Договору оренди землі № 502/06 від 10.04.2015 іншої земельної ділянки також для ведення фермерського господарства.

Однак суд не встановив, що на пленарному засіданні Сільської ради розглядалось відповідне питання з включенням його до порядку денного, із заслуховуванням думки депутатів, орендаря тощо протягом 4 років 3 місяців та 10 днів до отримання повідомлення Прокурора від 10.10.2023 № 50-90-4680вих-23 про виявлене порушення земельного законодавства.

Суд не встановив, що сільський голова протягом наведеного судом строку вносив пропозиції до порядку денного пленарного засідання ради розглянути, як вже мотивував суд, правові підстави ( без застосування процедури земельних торгів) набуття фізичною особою ОСОБА_1 спірної Земельної ділянки в оренду строком на 7 років для ведення фермерського господарства.

Натомість СЧуд встановив достовірно, що Сільська рада продовжила фізичній особі ОСОБА_1 строк користування спірною Земельною ділянкою тривалістю у 49 років шляхом укладення додаткової угоди від 22.02.2021 до Договору оренди землі від 11.01.2018 № 1/57-18-ДО/1 ( а. с. 97, т.1).

З 27.05.2021 Сільська рада набула повноваження прийняти на пленарному засіданні сесії рішення щодо здійснення виконавчим органом сільської ради державного контролю за використанням комунальних земель.

Суд не встановив наступних юридично значимих фактів:

1) чи приймала Сільська рада на пленарному засіданні сесії напередодні або безпосередньо 22.02.2021 рішення про продовження строку Договору оренди землі від 11.01.2018 № 1/57-18-ДО/1 на 49 років , як це вимагає п.11.1 цього Договору та ч.1 ст. 30 Закону України "Про оренду землі";

2) чи подавав сільський голова укладену від імені Райгородоцької територіальної громади додаткову угоду до цього договору від 22.02.2021 на затвердження Сільської ради, як це вимагає п.34 ст. 26 та п.16 ст. 42 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні";

3) чи повідомив сільський голова місцевих депутатів про повідомлення Прокурора від 10.10.2023 № 50-90-4680вих-23 у якому стверджується про виявлене порушення земельного законодавства під час набуття фізичною особою ОСОБА_1 права оренди на спірну Земельну ділянку для ведення фермерського господарства;

4) чи прийняли, у зв`язку викладеним, місцеві депутати на пленарному засіданні Сільської ради рішення доручити виконавчому комітету чи виключно сільському голові перевірити чи здійснює фактично орендар такий вид підприємницької діяльності як ведення фермерського господарства з дати укладення Договору оренди землі від 11.01.2018 № 1/57-18-ДО/1 - 11.01.2018;

5) чи доручили місцеві депутати на пленарному засіданні Сільської ради сільському голові надати відповідь Прокурору на повідомлення від 10.10.2023 № 50-90-4680вих-23 листом в такій редакції: враховуючи, що зазначена земельна ділянка не приватизована, орендар належно її використовує, а до бюджету сільської ради надходять періодичні платежі у вигляді орендної плати, Сільська рада не має наміру звертатись до суду з позовом про дострокове розірвання договору оренди ( а.с. 102, т.1).

В свою чергу, на виконання вимог ухвали про відкриття провадження у справі від 906/63/24 суд ухвалив Сільській раді викласти письмово правову позицію по суті позову Прокурора, звернувши одночасно увагу позивача на імперативні приписи ч.5 ст. 55 ГПК України : в і д м о в а органу, уповноваженого здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах , від поданого п р о к у р о р о м в інтересах держави ( в даному випадку - в інтересах Райгородоцької територіальної громади) п о з о в у, подання ним заяви про залишення позову без розгляду не п о з б а в л я є п р о к у р о р а права підтримувати позов і в и м а г а т и розгляду справи по суті ( а.с. 118, т.1).

На виконання вимог ухвали про відкриття провадження у справі від 12.01.2024 сільський голова Самчик Максим Юрійович подав через систему "Електронний кабінет" наступні пояснення щодо позову Прокурора:

- орган місцевого самоврядування поділяє правову позицію про те, що жодним нормативно-правовим актом, в тому числі спеціальним Законом України "Про фермерське господарство" не обмежується кількість земельних ділянок, які можуть використовуватись однією особою для ведення фермерського господарства;

- цим Законом не визначено строк, протягом якого громадянин-користувач земельної ділянки із цільовим призначенням "для ведення фермерського господарства" має зареєструвати юридичну особу - фермерське господарство;

- за наявною інформацією з відкритих джерел (портал Міністерства юстиції України) гр. ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа-підприємець та створив фермерське господарство на підставі Декларації про його створення в порядку ст. 81 Закону України "Про фермерське господарство";

- сільська рада вважає, що задоволення позову Прокурора навпаки суперечитиме інтересам держави, оскільки зумовить необхідність проведення земельних торгів , а на час їх підготовки до їх проведення сільська рада не отримуватиме орендну плату; також, орендар вправі вимагати повернення сплачених платежів до місцевого бюджету , що розцінюється як непередбачені бюджетні збитки ( а.с. 128-129, т.1).

У п. 14 ч. 42 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що сільський голова представляє територіальну громаду, раду та її виконавчий комітет у відносинах з державними органами [... ].

Наведену норму Закону Суд у цій справі відповідно до фактичних обставин тлумачить наступним чином: представляти Райгородську сільську раду як позивача у справі у відносинах з Господарським судом Житомирської області на стадії виконання вимог ухвали суду про відкриття провадження у справі від 12.01.2024 сільський голова має право відповідно до наданого місцевими депутатами на пленарному засіданні сесії повноваження саме так , як написав сільський голова, донести до суду волю Райгородської громади, зокрема , в частині: задоволення позову Прокурора навпаки суперечитиме інтересам держави , оскільки зумовить необхідність проведення земельних торгів [... ] і далі за текстом.

Більше того, Сільська рада не може не знати, що виключно суд встановлює факти вчинення відповідачами земельного правопорушення на підставі ст.ст. 73-86 ГПК України, а не Прокурор, який ініціюючи позов в інтересах органу місцевого самоврядування самостійно готує позовну заяву (визнає предмет спору, предмет та підстави позову, сплачує судовий збір за рахунок коштів державного бюджету України, а не місцевого бюджету) та докази тощо, однак у господарському процесі виключно здійснює представницькі функції органу місцевого самоврядування. У разі безпідставного чи недоведеного позову, ризики , пов`язані з розподілом судових витрат, несе Житомирська обласна прокуратура, а не Сільська рада як позивач та власник спірної земельної ділянки з 18.06.2019 (постанова ВПВС від 05.10.2022 у справі №923/199/21).

Висловлена у поясненні на виконання вимог ухвали про відкриття провадження у справі від 12.01.2024 позиція органу місцевого самоврядування проти захисту прав та інтересів територіальної громади на незаконне використання відповідачем спірної Земельної ділянки тривалістю у 49 років, додатково переконує Суд у тому, що Прокурор у даній ситуації мав законні підстави для звернення до суду з цим позовом.

2. Щодо застосування позовної давності до усіх позовних вимог, пред`явлених Прокурором в інтересах Сільської ради.

Заява про застосування позовної давності Відповідача -2 мотивована тим, що оскільки наказ № 6-592/14-15-СГ видано 13.02.2015, строк позовної давності щодо його скасування сплив 13.02.2018. Оскільки наказ №6-4537/14-17-СГ прийнято 17.07.2017, строк позовної давності щодо його скасування сплив 17.07.2020. Позов про визнання недійсним договору оренди землі №1/57-18-ДО від 11.01.2018, Прокурор мав право подати не пізніше 11.01.2021. З посиланням на постанову ВПВС від 04.12.2018 у справі № 910/18560/16, Відповідач-2 наголошує на тому, якщо у передбачених законом випадках у разі порушення інтересів держави з позовом до суду звертається прокурор від імені органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, позовну давність слід обчислювати з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Так, відповідно до п.3.1 наказу Генеральної прокуратури №3гн від 07.11.2012 (чинного на дату виникнення спірних правовідносин) встановлено не рідше одного разу на місяць відповідним прокурорам вивчати законність актів, які видаються Кабінетом Міністрів України, місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими особами. З огляду на обставини цієї справи, в органів прокуратури були необхідні повноваження для отримання інформації про порушення законності на момент прийняття спірних наказів та укладення договору оренди (а.с. 123, т.1).

Прокурор на Заяву про застосування позовної давності відповідача-2, подану Відповідачем-2 вказує, що дійсно ВП ВС у постанові від 07.11.2018 у справі № 372/1036/15-ц виснувала, що положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів. З посиланням на постанову ВПВС від 17.10.2018 у справі № 362/44/17, Прокурор наголошує, що у спірних відносинах має значення та обставина, що суб`єктом права власності на спірну земельну ділянку була держава, а повноваження Відповідача -1 були обмежені лише переліком та порядком, визначеним у ст. ст. 93,116, 122 та 134 ЗК України. Вчинення Держгеокадастром дій щодо передачі спірних земельних ділянок в оренду поза межами повноважень, визначених ст. 122 ЗК України, не відповідає волі держави: держава не уповноважувала розпорядника її власності діяти іншим чином, аніж згідно зі ст.ст. 122, 124,134 ЗК України. При визначенні початку перебігу строку позовної давності суду необхідно з`ясовувати та враховувати обставини як щодо моменту, коли особа довідалася, так і щодо моменту, коли особа могла дізнатися про порушення свого права в їх сукупності, як обов`язкових складових визначення початку перебігу позовної давності. Про виявлені порушення Прокуратурі стало відомо з листа Держгеокадастру від 03.08.2023 за № 10-6-0.91-2708/2-23 ( а.с. 147-148, т.1).

Про застосування позовної давності до всіх позовних вимог заявлено також у Заяві про застосування позовної давності Відповідача-1(а.с.161,т.1).Так, Держгеокадастр, з посиланням на постанову ВПВС від 11.08.2022 у справі № 910/16586/18, доводить, що початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. В свою чергу, як виснував Верховний Суд у постанові від 10.05.2018 у справі № 914/1708/17,оскільки держава зобов`язана забезпечити належне правове регулювання відносин і відповідальна за прийняті її органами незаконних правових актів, їх скасування не повинне ставити під сумнів стабільність цивільного обороту, яку покликані підтримувати норми про позовну давність, тому, на відміну від інших учасників цивільних правовідносин, держава несе ризик спливу строку позовної давності на оскарження незаконних правових актів державних органів, якими порушено право власності чи інше речове право. При цьому, держава в такому випадку може нести ризик спливу строку позовної давності на оскарження нею незаконних дій державних органів, зокрема шляхом укладання правочинів з порушенням вимог законодавства. Наведені доводи дають підстави дійти висновку, що Прокурором подано позов через вісім років після початку перебігу строку позовної давності, котрий розпочався з урахуванням дати прийняття Держгеокадастром наказу № 6-592/14-15-СГ від 13.02.2015 "Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою". Також у Прокурора були усі правові підстави та можливості з`ясувати всі обставини щодо укладення договору оренди землі № 1/57-18-ДО від 11.01.2018. Таким чином, строк позовної давності за позовними вимогами сплинув до звернення Прокурора з цим позовом до суду.

Насамперед Суд приймає до уваги, що наказ Генеральної прокуратури №3гн від 07.11.2012 "Про організацію прокурорського нагляду за додержанням і застосуванням законів" скасовано на підставі наказу Генеральної прокуратури № 159 від 31.12.2014, тому посилання на нього у Заяві про застосування позовної давності Відповідача-2 є безпідставним щодо визначення початку перебігу позовної давності за всіма позовними вимогами, заявленими Прокурором.

В свою чергу, Прокурор, з використанням повноважень, наданих йому Законом України "Про прокуратуру" (в редакції, чинній з 15.07.2015) , мав можливість отримати повну та достовірну інформацію про незаконне надання спірної Земельної ділянки у межах позовної давності, чого Прокурором з невідомих причин зроблено не було. При цьому Прокурором не наведено належного обґрунтування, чому з відповідним запитом до Держгеокадастру Виконувач обов`язків керівника Бердичівської окружної прокуратури звернувся лише 21.05.2023 та які обставини перешкоджали йому направити запит раніше та звернутися до суду з позовом.

Адже на дати прийняття Держгеокадастром наказу № 6-592/14-15-СГ від 13.02.2015 "Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою" (Закон України "Про прокуратуру" в редакції, чинній до 15.07.2015), наказу Держеокадастру від 17.07.2017 №6-4537/14-17-СГ "Про затвердження документації із землеустрою та передачі в оренду земельної ділянки" та укладення договору оренди землі № 1/57-18-ДО від 11.01.2018 (Закон України "Про прокуратуру" в редакції, чинній з15.07.2015) органи прокуратури не були позбавлені можливості систематично здійснювати моніторинг законності розпорядження земельними ділянками та в разі виявлення порушень чинного законодавства звертатися до суду з відповідними позовами, спрямованими на захист інтересів держави (схожий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 08.02.2023 у справі № 922/3589/21 , від 20.02.2024 у cправі № 922/1014/23).

При застосуванні ч.1 ст. 261 ЦК України Суд враховує правову позицію, викладену в постанові ВП ВС від 20.11.2018 у справі № 907/50/16, про те, що правило наведеної норми матеріального права пов`язане не тільки з часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав), а й з об`єктивною можливістю цієї особи знати про такі обставини. Можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15, 16, 20 ЦК України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права. Так, Прокурор, приймаючи на себе компетенцію представляти інтереси держави у спірних правовідносинах, автоматично приймає на себе обов`язок бути компетентним (обізнаним) в усіх юридично значущих обставинах цих відносин ( аналогічна позиція Верховного Суду викладена у постанові від 20.02.2024 у cправі № 922/1014/23).

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення (ч.3 ст. 267 ЦК України).

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦПК України).

Без заяви сторони у спорі позовна давність судом за власною ініціативою застосовуватись не може за жодних обставин (постанова ВПВС від 11.10.2023 у справі № 756/8056/19)

Окрім того, з 12 березня 2020 року на усій території України установлений карантин із подальшим продовженням відповідними постановами його строку (п. 1 постанови № 211 з наступними змінами).

Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину (пункт 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у редакції Закону № 540-ІХ, який набрав чинності 2 квітня 2020 року).

Закон № 540-ІХ доповнив розділ ІХ «Прикінцеві положення» ГК України пунктом 7 такого змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 232, 269, 322, 324 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».

В подальшому розділ доповнено п. 19 згідно із Законом № 2120-IX від 15.03.2022 (в редакції Закону № 3450-IX від 08.11.2023) про те, що у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.

Однак суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позову. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи порушено право/інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право/ інтерес не порушено, суд відмовляє у задоволенні позову через його необґрунтованість. Якщо ж суд встановить, що право/ інтерес позивача дійсно порушено, але позовна давність спливла, і про це зробила заяву інша сторона спору (сторона спірних правовідносин за конкретною позовною вимогою), суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за неповажності причин її пропущення, наведених позивачем (постанова ВП ВС від 18.01.2023 у справі № 488/2807/17 (п.129)).

З врахуванням викладеного , до позовних вимог визнати незаконними та скасувати наказ від 13.02.2015 № 6-592/14-15-СГ "Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою", наказ від 17.07.2017 №6-4537/14-17-СГ "Про затвердження документації із землеустрою та передачі в оренду земельної ділянки" та визнати недійсним договір оренди землі № 1/57-18-ДО від 11.01.2018, який є нікчемним норми про позовну давність незастосовні, оскільки відмова суду у їх задоволенні ґрунтується на неефективності обраного способу захисту порушеного права ( подібні висновки викладено у постанові ВПВС від 06.09. 2023 у справі № 910/18489/20).

3. Щодо позовних вимог визнати незаконними та скасувати наказ від 13.02.2015 № 6-592/14-15-СГ "Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою" та наказ від 17.07.2017 №6-4537/14-17-СГ "Про затвердження документації із землеустрою та передачі в оренду земельної ділянки" як способу захисту в спірних правовідносинах.

Правовідносини щодо володіння, користування і розпорядження землею регулюються, зокрема, приписами ЗК України, а також прийнятими відповідно до нього нормативно-правовими актами.

Згідно із ч. 4 ст.122 ЗК України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності для всіх потреб ( в редакції, що діяла на дати прийняття спірних наказів).

Відповідно до ч. 1 ст.155 ЗК України у разі видання органом виконавчої влади акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним. Подібна норма визначена у ст. 21 та 393 ЦК України згідно з якою за позовом власника майна акт визнається судом незаконним та скасовується.

Так, рішення органу державної влади/місцевого самоврядування за умови його невідповідності закону не тягне тих юридичних наслідків, на які воно спрямоване (постанова ВП ВС від 01.02.2020 у справі № 922/614/19).

Вимога про визнання рішень органів державної влади/органів місцевого самоврядування недійсними (незаконними) та їх скасування після їх виконання ( реалізації) шляхом укладення відповідного договору оренди не відповідає ефективному способу захисту, адже задоволення такої вимоги не призведе до відновлення володіння відповідною земельною ділянкою (постанова ВП ВС від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, від 28.09.2022 у справі № 483/448/20).

Щодо аргументів Сільської ради та фізичної особи ОСОБА_1 , інтереси якого в суді представляла адвокат про те, що жодним нормативно-правовим актом, в тому числі спеціальним Законом України "Про фермерське господарство" не обмежувалася /не обмежується кількість земельних ділянок, які можуть використовуватись однією особою для ведення фермерського господарства. Цим Законом не визначено строк, протягом якого громадянин-користувач земельної ділянки із цільовим призначенням "Для ведення фермерського господарства" має зареєструвати юридичну особу - фермерське господарство. За наявною інформацією з відкритих джерел (портал Міністерства юстиції України) гр. ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа-підприємець та створив фермерське господарство на підставі Декларації про його створення в порядку ст. 81 Закону України "Про фермерське господарство".

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 статті 116 ЗК України (тут і далі - в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

За змістом ч.ч. 1-3 ст. 124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами 2, 3 ст. 134 цього Кодексу.

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, громадянам, юридичним особам, визначеним частинами 2, 3 статті 134 Земельного кодексу України, здійснюється в порядку, встановленому статтею 123 цього Кодексу.

Стаття 123 Земельного кодексу України врегульовує загальний порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування у тих випадках, коли згідно із законом земельні торги не проводяться; визначає вимоги до змісту клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; забороняє компетентним органам вимагати не передбачені цією статтею матеріали та документи; установлює загальні підстави для відмови в наданні такого дозволу.

За змістом ч. 3 ст. 134 Земельного кодексу України земельні торги не проводяться при наданні (передачі) земельних ділянок громадянам у випадках, передбачених статтями 34 (для сінокосіння і випасання худоби), 36 (для городництва) та 121 (для ведення фермерського господарства; для ведення особистого селянського господарства, для ведення садівництва; для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка); для індивідуального дачного будівництва; для будівництва індивідуальних гаражів) цього Кодексу, а також передачі земель загального користування садівницькому товариству та дачному кооперативу.

Відносини, пов`язані зі створенням, діяльністю та припиненням фермерських господарств, регулюються, крім Земельного кодексу України, Законом України "Про фермерське господарство", який є спеціальним нормативно-правовим актом.

Згідно з ч. 1 ст. 1 Закону України "Про фермерське господарство" фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства, відповідно до закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України "Про фермерське господарство" право на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку та виявив бажання створити фермерське господарство.

Порядок надання (передачі) земельних ділянок для ведення фермерського господарства визначений ст. 7 Закону України "Про фермерське господарство". Нею передбачені процедура звернення, вимоги до змісту заяви для отримання у власність або в оренду земельної ділянки державної чи комунальної власності з метою ведення фермерського, строк розгляду такої заяви, умови щодо передання земельних ділянок лісового та водного фондів.

Згідно зі ст. 8 Закону України "Про фермерське господарство" після одержання засновником державного акта на право власності на земельну ділянку або укладення договору оренди земельної ділянки та його державної реєстрації фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб.

Тобто можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) йому земельних ділянок для ведення фермерського господарства як форми підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією. Надання (передача) фізичній особі земельних ділянок для ведення фермерського господарства є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства (постанова ВП ВС від 11.02.2020 у справі № 922/614/19).

Відповідно до статті 12 Закону України "Про фермерське господарство" землі фермерського господарства можуть складатися із: земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі; земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності; земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди. Права володіння та користування земельними ділянками, які знаходяться у власності членів фермерського господарства, здійснює фермерське господарство.

За змістом положень ст.ст. 1, 5, 7, 8, 12 Закону України "Про фермерське господарство" після укладення договору користування землею, у тому числі на умовах оренди, фермерське господарство реєструється в установленому законом порядку і з дати реєстрації набуває статусу юридичної особи. З цього часу обов`язки землекористувача земельної ділянки здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому вона надавалась. Після державної реєстрації фермерське господарство має право на отримання додаткової земельної ділянки (ділянок), але як юридична особа, на конкурентних засадах через участь у торгах, а не як фізична особа - громадянин України із метою створення фермерського господарства (постанова ВП ВС від 11.02.2020 у справі № 922/614/19).

Судом встановлено, що Відповідач -2 лише 10.08.2023 зареєструвався як фізична особа-підприємець для ведення економічної діяльності з вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур (основний вид) (а.с. 182, т.1).

У серпні 2023 Відповідач -2 подав декларацію про створення сімейного фермерського господарства на земельних ділянках загальною площею 26,7607га, а саме: з площею 21,3242 га з кадастровим номером 1820885200:03:000:7039 та площею 5,4365га з кадастровим номером 1820885204:02:000:0001 (а.с. 178, т.1).

До настання цього моменту, Відповідач-2 користувався земельними ділянками, призначеними для ведення фермерського господарства, як фізична особа.

Доводи Сільської ради та фізичної особи-підприємця ОСОБА_1. щодо "правомірності" землекористування фермерськими землями в статусі "фізичної особи" в порушення приписів насамперед ст. 42 ГК України не витримують жодної критики.

3. Щодо позовної вимоги визнати недійсним договір оренди землі № 1/57-18-ДО від 11.01.2018.

Згідно зі ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків; правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Вказана правова норма кореспондується з положеннями частини першої статті 626 ЦК України.

Здійснюючи право власності, у тому числі шляхом укладення договору або вчинення іншого правочину, особа має враховувати, що реалізація свободи договору як однієї із засад цивільного законодавства перебуває у посутньому взаємозв`язку з установленими Кодексом та іншими законами межами здійснення цивільних прав, у тому числі права власності.

Установлення Кодексом або іншим законом меж здійснення права власності та реалізації свободи договору не суперечить вимогам Конституції України, за винятком ситуацій, коли для встановлення таких меж немає правомірної (легітимної) мети або коли використано юридичні засоби, що не є домірними. У зв`язку з тим, що частина третя статті 13 та частина третя статті 16 Кодексу мають на меті стимулювати учасників цивільних відносин до добросовісного та розумного здійснення своїх цивільних прав, Конституційний Суд України дійшов висновку, що ця мета є правомірною (легітимною).

Відповідно до ст. 215 цього Кодексу підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України.

Тобто недійсність правочину зумовлюється наявністю недоліків його складових елементів: незаконність змісту правочину, недотримання форми, невідповідність дефекту суб`єктного складу, невідповідність волевиявлення внутрішній волі (постанова ВПВС від 07.04. 2020 року у справі № 904/3657/18).

Законодавець встановлює, що наявність підстав для визнання правочину недійсним має визначатися судом на момент його вчинення. Для такого визнання з огляду на приписи статті 5 ЦК України суд має застосувати акт цивільного законодавства, чинний на момент укладення договору. Відповідно до статті 236 ЦК України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Розірвання сторонами договору, виконаного повністю або частково, не позбавляє сторони права на звернення до суду з позовом про визнання такого договору недійсним (постанова ВП ВС від 13.07.2022 у справі № 363/1834/17).

Оспорювати правочин у суді може одна із сторін правочину або інша заінтересована особа. За відсутності визначення поняття «заінтересована особа» такою особою є кожен, хто має конкретний майновий інтерес в оспорюваному договорі. Самі по собі дії осіб, зокрема щодо вчинення правочинів, навіть якщо вони здаються іншим особам неправомірними, не можуть бути оспорені в суді, допоки ці особи не доведуть, що такі дії порушують їх права.

Належними відповідачами у справі за позовом про визнання недійсним договору є всі сторони оспорюваного правочину (постанова ВП ВС від 23.11.2021 у справі № 641/5523/19; від 12.03.2024 у справі № 927/1206/21).

Загальним майновим наслідком недійсності правочину є реституція, яка в загальному вигляді передбачена абзацом другим частини першої статті 216 ЦК України.

Вимоги особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним (ч. 3 ст. 215 ЦК України) та застосування реституції, спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Застосування реституції як наслідку недійсності правочину насамперед відновлює права учасників цього правочину. Інтерес іншої особи полягає в тому, щоб відновити свої права через повернення майна відчужувачу (постанова ВПВС від 22.09.2022 у справі № 125/2157/19).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що якщо недійсність певного правочину встановлена законом, вимога про визнання його недійсним за загальним правилом не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує нікчемність правочину (постанова від 06.09.2023 у справі № 910/18489/20).

Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону (стаття 14 Конституції України).

Земля є унікальним обмеженим природним та базисним ресурсом, на якому будується добробут суспільства. Отже, розподіл землі є особливо чутливим до принципів справедливості, розумності і добросовісності, які є одними із фундаментальних засад цивільного законодавства (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України).

Як вже мотивував Суд, саме фермерське господарство має право на отримання додаткової земельної ділянки (ділянок), але як юридична особа, на конкурентних засадах через участь у торгах, тоді як фізична особа не вправі повторно поза конкурсом отримати земельну ділянку для "заснування" начеб-то ще одного фермерського господарства (постанова ВП ВС від 11.02.2020 у справі № 922/614/19).

Правомірність є конститутивною ознакою правочину як юридичного факту (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 листопада 2018 року у справі № 577/5321/17).

Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним (частини перша, друга статті 228 ЦК України).

Оскільки в порушення вимог статті 134 ЗК України, спірний договір укладений без дотримання конкурентних засад, тобто спрямований на незаконне заволодіння земельною ділянкою комунальної власності, такий договір згідно з частинами першою та другою статті 228 ЦК України є нікчемним (див. близькі за змістом висновки щодо нікчемності договору через порушення конкурентного порядку її набуття у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 688/2908/16-ц).

4. Щодо позовної вимоги зобов`язати фізичну особу ОСОБА_1 повернути спірну Земельну ділянку Сільській раді. Така підлягає задоволенню. Мотиви суду.

У разі, коли сторона правочину /заінтересована особа вважає договір нікчемним, вона за загальним правилом може звернутися до суду не з вимогою про визнання нікчемного правочину недійсним, а за застосуванням наслідків виконання недійсного правочину (наприклад, з вимогою про повернення одержаного на виконання такого правочину), обґрунтовуючи вимоги його нікчемністю ( постанова ВП ВС від 20.07.2022 у справі № 923/196/20).

Оскільки договір оренди землі № 1/57-18-ДО від 11.01.2018 є нікчемним в силу закону, позовна вимога про повернення земельної ділянки є реституційною та яка відновлює права Сільської ради як універсального правонаступника Держгеокадастру, який був стороною цього правочину

Перебіг позовної давності тривалістю у три роки за цією вимогою не сплинув 11.01.2021 з огляду на приписи ЦК України щодо позовної давності ( продовження строку через карантин та зупинення перебігу строку на час воєнного стану).

5. Щодо позовної вимоги скасувати державну реєстрацію речового права оренди. Така підлягає задоволенню. Мотиви суду.

У статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" наведено дефініцію поняття "державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", згідно з якою державна реєстрація - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Державна реєстрація речового права не є державною реєстрацією договору оренди землі (постанова ВПВС від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц).

Отже земельна ділянка вважається переданою орендарю з моменту державної реєстрації права оренди, і з цього ж моменту в нього виникає відповідне речове право ( постанова ВПВС від 18.04.2023 у справі № 357/8277/19). Оскільки право оренди земельної ділянки є речовим, то без державної реєстрації такого права немає правових підстав для користування відповідною земельною ділянкою (постанова ВП ВС від 06.03. 2024 у справі № 902/1207/22).

Спір про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації речового права на нерухоме майно має розглядатися як спір, що пов`язаний з порушенням цивільних прав позивача на нерухоме майно іншою особою, за якою зареєстроване речове право на це майно (постанова ВПВС від 12.03.2024 у справі № 927/1206/21).

Водночас невідповідність чи неповна відповідність позовних вимог належному способу захисту не може бути підставою для відмови в позові з формальних підстав, якщо прагнення позивача не викликає сумніву, а позовні вимоги можуть бути витлумачені відповідно до належного способу захисту прав, і якщо таке тлумачення не призводить до порушення процесуальних прав відповідача (зокрема, щодо подання заперечень, надання відповідних доказів тощо). Протилежний підхід не відповідав би завданням господарського судочинства (стаття 2 ГПК України) (постанова ОП КГС у складі ВС від 16.02.2024 у справі № 910/10009/22).

6. Одним із принципів господарського судочинства є принцип змагальності сторін, закріплений у статті 13 ГПК України, який передбачає у частині другій вказаної статті обов`язок кожної сторони довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, а суд сприяє учасникам процесу в реалізації ними прав, запобігає зловживанню правами та вживає заходи для виконання ними їхніх обов`язків ( п.п. 4, 5 ч. 5 ст. ст. 13 ГПК України).

Суд розглядає справи не інакше як на підставі доказів, поданих учасниками справи (ч.1 статті 14 ГПК України).

Частина 2 ст. 86 ГПК України визначає, що суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частина третя статті 86 ГПК України).

З врахуванням викладеного, рішення суду ухвалено на підставі безпосередньо досліджених доказів, що визначають предмет доказування у цій справі, та які і вплинули на сформульовані у рішенні суду висновки.

7. Щодо строку складання повного тексту рішення суду у цій справі.

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди при розгляді справ застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) та практику ЄСПЛ як джерело права. Аналогічне правило містить ч.4 ст. 11 ГПК України.

Право особи на справедливий судовий розгляд забезпечується і конкретизується, зокрема, через право на мотивоване судове рішення, що також відображається у практиці ЄСПЛ.

Статтею 6 Конвенції встановлено, що справедливість судового рішення вимагає, аби такі рішення достатньою мірою висвітлювали мотиви, на яких вони ґрунтуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення і мають оцінюватись у світлі обставин кожної справи. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючи докази, мають обов`язок обґрунтувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Таким чином, суди мають дослідити основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю - змагальні документи, що стосуються прав та свобод, гарантованих Конвенцією.

Рішенням ЄСПЛ від 19 квітня 1993 року у справі «Краска проти Швейцарії» визначено, що ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути «почуті», тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов`язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами.

КРЄС у Висновку № 11 (2008) щодо якості судових рішень на рівні рекомендацій, що мають характер норм «м`якого права», наголосила, що якість будь-якого судового рішення залежить головним чином від якості його обґрунтування. Воно не лише полегшує розуміння сторонами суті рішення, а насамперед слугує гарантією проти свавілля. Обґрунтування судового рішення загалом засвідчує дотримання національним суддею принципів, проголошених ЄСПЛ.

Належне мотивування судового рішення - це стандарт ЄСПЛ, напрацьований за результатами розгляду заяв про порушення права на справедливий суд.

По-перше, ціль мотивування судового рішення полягає в тому, щоб продемонструвати і довести передусім сторонам, що суд справді почув їхні позиції, а не проігнорував їх. По-друге, мотивоване судове рішення надає сторонам змогу вирішити питання про доцільність його оскарження. По-третє, належне мотивування судового рішення забезпечує ефективний апеляційний перегляд справи. По-четверте, тільки мотивоване судове рішення забезпечує можливість здійснювати суспільний контроль за правосуддям.

Щоб судове рішення вважалося належно мотивованим, недостатньо просто процитувати закон та перерахувати докази, надані сторонами. Важливо навести ті висновки, яких дійшов суд за результатами оцінки доказів, та знайти настільки вагомі й одночасно зрозумілі аргументи на користь прийнятого рішення, щоб вони переконали в законності й справедливості вирішення спору навіть ту сторону, яка в цьому спорі програла.

Право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинне містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торіха проти Іспанії», параграфи 29, 30).

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 10 червня 2021 року у справі № 11-104сап21 дійшла висновку, що вмотивованість - це вимога до суду наводити письмово в рішенні судження, пояснення про наявність чи відсутність фактів, які є основою для висновку суду. Це також пояснення суду, чому він виніс саме таке рішення, погодився з одними та відкинув інші доводи.

Щодо розподілу судового збору

При ухваленні рішення суд вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати (п.5 ч.1 ст.237 ГПК). У резолютивній частині рішення зазначається розподіл судових витрат (п.2 ч.5 ст.238 ГПК).

Судові витрати - передбачені законом витрати (грошові кошти) сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, понесені ними у зв`язку з її розглядом та вирішенням, а у випадках їх звільнення від сплати - це витрати держави, які вона несе у зв`язку з вирішенням конкретної справи.

У ч.1 ст.123 ГПК встановлено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом (ч.2 ст.123 ГПК).

Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору встановлені у Законі "Про судовий збір".

За змістом частини 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи (до яких відповідно до частини 3 статті 123 цього Кодексу належать витрати на професійну правничу допомогу), покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Положення статей 123, 129 ГПК України визначають загальний порядок розподілу судових витрат між сторонами у справі та іншими учасниками справи, що ґрунтується на засаді обов`язковості відшкодування судових витрат особи, на користь якої ухвалено судове рішення, за рахунок іншої особи, яка в цьому спорі виступає її опонентом.

Як у п.2 ч.1 ст.129 ГПК, так і у п.3 ч.4 ст.129 ГПК встановлено, що судові витрати покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Отже, законом встановлений принцип пропорційності розподілу судових витрат (постанова Верховного Суду від 20.03.2024 року у cправі № 910/12731/22).

За змістом статей 42, 46, 53, 56 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, набуває статусу сторони у справі - позивача лише у випадках, передбачених процесуальним законом, однак у разі відкриття провадження у справі за поданим ним позовом він має ті ж права та обов`язки, що їх має позивач, за винятком права укладати мирову угоду.

Звертаючись із позовом в інтересах держави, прокурор є суб`єктом сплати судового збору та самостійно здійснює права та виконує обов`язки, пов`язані з розподілом судових витрат, про що зазначено у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі №923/199/21 від 05.10.2022 та у додатковій постанові Касаційного господарського суду у справі №906/433/19 від 08.11.2022.

Окрім того, частиною 9 ст.129 ГПК визначено два випадки, за яких суд з власної ініціативи може відступити від загального правила розподілу судових витрат (від правила їх пропорційного розподілу): 1) зловживання стороною чи її представником процесуальними правами; 2) виникнення спору внаслідок неправильних дій сторони.

Верховний Суд у постанові від 21.03.2023 у справі №911/813/21 вказав, що ч.9 ст.129 ГПК наділяє суд дискреційними повноваженнями щодо покладання на сторону, внаслідок неправильних дій якої виник спір, судових витрат повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору, однак за умови, що відповідний висновок суду має бути належним чином обґрунтованим. Наведена норма виступає процесуальною санкцією, яка застосовується господарським судом незалежно від того, чи заявлялося відповідне клопотання заінтересованою стороною. Така позиція Верховного Суду є сталою та послідовною, викладена також у постановах Верховного Суду від 02.04.2020 у справі №912/2171/18, від 25.03.2021 у справі №905/717/20, від 08.04.2021 у справі №905/716/20, від 25.11.2021 у справі №904/5929/19, від 31.05.2022 у справі №927/515/21, від 15.09.2022 у справі №910/10159/21 та в додаткових постановах Верховного Суду від 04.03.2021 у справі №916/376/19, від 12.07.2022 у справі №910/18970/19.

При зверненні з цим позовом до суду Житомирською обласною прокуратурою сплачено судовий збір в загальному розмірі 13420,00грн , що підтверджується платіжною інструкцією № 3251 від 25.12.2023 ( а.с. 105, т.1).

Відмова суду у позові прокурора визнати незаконними та скасувати накази Головного управління Держгеокадастру в Житомирській області №6-592/14-15-СГ від 13.02.2015 "Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою" та №6-4537/14-17-СГ від 17.07.2017 "Про затвердження документації із землеустрою та передачі в оренду земельної ділянки" ґрунтується на факті їх виконання, в результаті якого останні вичерпали свою дію. Визнання їх незаконними в резолютивній частині рішення суду не зумовить поновлення порушеного права позивача у спосіб , обраний прокурором.

Як вже мотивував суд, Прокурор не виконав вимоги п.3 резолютивної частини ухвали суду від 20.02.2024 щодо подання суду у строк до 10.03.2024 письмового обґрунтування відповідності вимогам ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" вжиття заходів з вивчення стану дотримання вимог земельного законодавства, зокрема, Закону України "Про фермерське господарство", що передували зверненню до Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області з листом № 50-90/3513 вих-23 від 01.08.2023 ( а.с. 206, т.1).

Тоді як Держгеокадастр письмово заявив, що вважатиме таку процесуальну бездіяльність Прокурора як підтвердження порушення останнім вимог ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" в частині отримання документів та інформації щодо відповідачів у справі до звернення з позовом до суду.

Натомість Прокурор на електронну пошту суду подав клопотання від 14.03.2024 за № 50-90-1331вих-24 про долучення доказів для повного та всебічного розгляду справи і таким доказом є витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань за № 555877907288 від 13.03.2024 щодо ТОВ "Агро-Райгородок", засновником та керівником якого є ОСОБА_1 ( а.с. 212, т.1).

Господарський суд ухвалою від 15.04.2024 залишив без розгляду клопотання Прокурора про долучення доказів на підставі ч.4 ст. 13 та ч.2 ст. 118 ГПК України.

Крім того, витяги з ЄДР щодо юридичної особи ТОВ "Агро-Райгородок" фактично сформовані Прокурором - 13.03.2024, тобто після відкриття провадження у справі №906/63/24.

Згідно правової позиції Об`єднаної палати КГС у складі ВС, що викладена у постанові від 16.09.2022 у справі №913/703/20 (п. 83), з відповідних положень ст. 80 ГПК України вбачається, що докази, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, повинні існувати на момент звернення до суду з відповідним позовом, і саме на позивача покладено обов`язок подання таких доказів одночасно з позовною заявою. Єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом доказів з порушенням встановленого строку, - наявність об`єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії (наприклад, якщо стороні не було відомо про існування доказів), тягар доведення яких також покладений на учасника справи.

З врахуванням викладеного, судом здійснено розподіл судового збору в наступний спосіб:

- сплачений судовий збір за позовними вимогами немайнового характеру про визнання незаконним та скасування наказу Головного управління Держгеокадастру в Житомирській області №6-592/14-15-СГ від 13.02.2015 "Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою" та визнання незаконним та скасування наказу Головного управління Держгеокадастру в Житомирській області №6-4537/14-17-СГ від 17.07.2017 "Про затвердження документації із землеустрою та передачі в оренду земельної ділянки" в загальному розмірі 5368,00грн покладається на Житомирську обласну прокуратуру;

- сплачений судовий збір за позовною вимогою немайнового характеру про визнання недійсним договору оренди землі №1/57-18-ДО від 11.01.2018, укладеного між Головним управлінням Держгеокадастру в Житомирській області та ОСОБА_1 щодо земельної ділянки кадастровий номер 1820885200:03:000:7039 в розмірі 2684грн покладається на Житомирську обласну прокуратуру;

- сплачений судовий збір за позовною вимогою немайнового характеру зобов`язати фізичну особу ОСОБА_1 повернути Райгородоцькій сільській раді Бердичівського району Житомирської області земельну ділянку кадастровий номер 1820885200:03:000:7039, площею 21,3242 га в розмірі 2684грн покладається на Головне управління Держгеокадастру в Житомирській області;

- сплачений судовий збір за позовною вимогою немайнового характеру скасувати державну реєстрацію іншого речового права - права оренди земельної ділянки кадастровий номер 1820885200:03:000:7039 в розмірі 2684грн покладається фізичну особу ОСОБА_1 .

Керуючись статтями 123, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Позов Виконувача обов`язків керівника Бердичівської окружної прокуратури задовольнити частково.

2. У позові до Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області про визнання незаконним та скасування наказу Головного управління Держгеокадастру в Житомирській області №6-592/14-15-СГ від 13.02.2015 "Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою" та визнання незаконним та скасування наказу Головного управління Держгеокадастру в Житомирській області №6-4537/14-17-СГ від 17.07.2017 "Про затвердження документації із землеустрою та передачі в оренду земельної ділянки" відмовити.

3. У позові до Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області та фізичної особи ОСОБА_1 про визнання недійсним договору оренди землі №1/57-18-ДО від 11.01.2018, укладеного між Головним управлінням Держгеокадастру в Житомирській області та ОСОБА_1 щодо земельної ділянки кадастровий номер 1820885200:03:000:7039 відмовити.

4. Фізичній особі ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) повернути Райгородоцькій сільській раді Бердичівського району Житомирської області (13362, Житомирська область, Бердичівський район, с. Райгородок, вул. Соборна,11, код ЄДРПОУ 04345569) земельну ділянку кадастровий номер 1820885200:03:000:7039, площею 21,3242 га.

5. Скасувати державну реєстрацію іншого речового права - права оренди земельної ділянки кадастровий номер 1820885200:03:000:7039, номер запису 246708880, дата, час державної реєстрації -30.01.2018 о 11:31:30, підстава внесення запису: рішення про державну реєстрацію прав та їх обмежень ( з відкриттям розділу) , індексний номер: 39504284 від 05.02.2018 о 09:36:45.

6. Стягнути з фізичної особи ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Житомирської обласної прокуратури (10002, вулиця Святослава Ріхтера, 11, Житомир, Житомирська область, розрахунковий рахунок UA 598201720343110001000011049 в ДКСУ м. Києва, МФО 820172, код ЄДРПОУ 02909950 ) - 2684,00грн судового збору. Видати наказ.

7. Стягнути з Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області (10002, м. Житомир, вул.Довженка,45, код ЄДРПОУ 39765513) на користь Житомирської обласної прокуратури (10002, вулиця Святослава Ріхтера, 11, Житомир, Житомирська область, розрахунковий рахунок UA 598201720343110001000011049 в ДКСУ м. Києва, МФО 820172, код ЄДРПОУ 02909950 ) - 2684,00 грн судового збору. Видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів.

Зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено: 05.07.24

Суддя Машевська О.П.

Віддрукувати:

1 - в справу

2- прок. обл. (через Ел. суд)

3- Берд. окр. прок. на ел. пошту: prokberd@zhit.gp.gov.ua

4- позивачу (черз Ел. каб)

5-відповідачу-1 ((через Ел. суд)

6- відповідачу-2 на ел. пошту адвоката: ІНФОРМАЦІЯ_1