Постанова

від 04.07.2024 по справі 440/15819/23

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 липня 2024 р.Справа № 440/15819/23Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Чалого І.С.,

Суддів: Катунова В.В. , Ральченка І.М. ,

за участю секретаря судового засідання Кривенка Т.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 07.05.2024, суддя І.С. Шевяков, повний текст складено 07.05.24 по справі № 440/15819/23 за позовом ОСОБА_1 до Квартирно-експлуатаційного відділу м. Полтави, ІНФОРМАЦІЯ_1 , Міністерства оборони України про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду із позовною заявою, в якій просив:

визнати протиправними дії Квартирно-експлуатаційного відділу м. Полтава щодо відмови ОСОБА_1 та членам його сім`ї у підготовці та направленні до Полтавської міської ради документів з метою реалізації їх права на безоплатну приватизацію їх житла - квартири АДРЕСА_1 ;

зобов`язати Квартирно-експлуатаційний відділ м. Полтава підготувати та направити до Полтавської міської ради довідку щодо балансової вартості квартири; відомості про нерухоме державне майно - квартиру за формою № 2-б(д); копію технічного паспорту на квартиру; копію Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності на квартиру; копію ордеру; інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта щодо квартири АДРЕСА_1 та осіб, які в ній проживають, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 07.05.2024 по справі № 440/15819/23 провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , Міністерства оборони України про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, закрито.

Позивач не погодився з ухвалою суду першої інстанції та подав апеляційну скаргу, в якій просить її скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

Відповідач, ІНФОРМАЦІЯ_3 подав відзив на апеляційну скаргу, в якому наполягає на законності ухвали суду першої інстанції, просить залишити її без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Сторони про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Колегія суддів визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи у відповідності до ч. 4 ст. 229 КАС України.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши ухвалу суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги та відзив на неї, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Закриваючи провадження у справі суд першої інстанції зазначив, що спірні правовідносини стосуються приватизації нерухомого майна та вчинення дій, необхідних для приватизації цього майна, зокрема, квартири АДРЕСА_1 . Також суд зазначив, що в межах даного позову відповідачі КЕВ м. Полтава та Міністерство оборони України виступають не як суб`єкти публічно-правових відносин, а як розпорядники майна, які заперечують право позивача на приватизацію житла. Враховуючи викладене й зважаючи на те, що спірні правовідносини стосуються приватизації нерухомого майна та зобов`язання вчинити дії, спрямовані на реалізацію позивачем права на приватизацію цього майна, зокрема, квартири АДРЕСА_1 , суд дійшов висновку, що даний спір не є публічно-правовим, а тому не підлягає до розгляду за правилами адміністративного судочинства. Суд першої інстанції також послався на те, що спір у розрізі постанови Великої Палати Верховного Суду від 08.06.2022 у справі № 362/643/21 є публічно-правовим, внаслідок чого і підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства, оскільки право, яке позивач вважає порушеним, він набув саме у зв`язку з проходженням військової служби, який зазначений у вищезгаданій постанові Верховного Суду. Крім того, в цій справі, що досліджувалася ВП ВС, не йшлося про спір щодо самої наявності права на приватизацію.

Суд першої інстанції також зазначив, що в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази, які б вказували, що позивач перебуває на військовій службі, та, як наслідок, є особою до якої застосовується реалізація соціальної гарантії забезпечення житловим приміщенням під час проходження військової служби. У позовній заяві ОСОБА_1 зазначає, що є колишнім військовослужбовцем та перебуває на пенсії, отже, фактично позивач не є військовослужбовцем на момент подання даного позову. Тобто, обов`язкова передумова - проходження особою публічної служби та реалізація у зв`язку з таким проходженням певних соціальних гарантій, у виниклих спірних правовідносинах відсутня, відтак висновки Верховного суду, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.06.2022 у справі №362/643/21, не можуть бути взяти судом до уваги при розгляді даної справи. Отже, ОСОБА_4 не є військовослужбовцем та реалізація його права на житлове приміщення не пов`язана з проходженням військової служби як різновиду служби публічної.

Надаючи оцінку наведеним вище висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.

Так, спірним у цій справі є питанням, за правилами якого судочинства - цивільного чи адміністративного слід вирішувати цей спір.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад спірних правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: у спорах фізичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження; у спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби (пункти 1 і 2 частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до пунктів 1, 2, 7 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір;

публічно-правовий спір - це, зокрема, спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій;

суб`єкт владних повноважень - це орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Отже, до справ адміністративної юрисдикції процесуальний закон відніс публічно-правові спори, ознакою яких є не лише особливий суб`єктний склад, але і їх виникнення з приводу виконання чи невиконання суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій, крім спорів, для яких закон установив інший порядок судового вирішення. Ці функції суб`єкт повинен виконувати саме у тих правовідносинах, в яких виник спір.

Стосовно терміну «владні управлінські функції», то зміст поняття «владні» полягає в наявності у суб`єкта повноважень застосовувати надану йому владу, за допомогою якої впливати на розвиток правовідносин, а «управлінські функції» - це основні напрямки діяльності органу влади, його посадової чи службової особи або іншого уповноваженого суб`єкта, спрямовані на управління діяльністю підлеглого суб`єкта. З огляду на вказане до юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома чи більше суб`єктами стосовно їх прав та обов`язків у правовідносинах, в яких хоча б один суб`єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб`єкта (суб`єктів), а останній (останні) відповідно зобов`язаний (зобов`язані) виконувати вимоги та приписи такого суб`єкта владних повноважень (аналогічні висновки сформульовані, зокрема у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17 (пункт 21) та від 13 жовтня 2020 року у справі № 640/22013/18 (пункт 19).

Для вирішення питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і цивільних справ недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення складу учасників справи. Визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір.

Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. Тоді як приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення, як правило, майнового приватного права чи інтересу.

Позивач звернувся з позовом про визнання протиправними діянь відповідача, зобов`язання його вчинити дії. Підставою для звернення з цим позовом стало те, що, як стверджує позивач, відповідач відмовляє йому у приватизації квартири (житлового приміщення у гуртожитку), яка була ним отримана як військовослужбовцем.

Відповідно до частини другої статті 1-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Згідно з абзацами першим, третім пункту 1 статті 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» держава забезпечує військовослужбовців жилими приміщеннями або за їх бажанням грошовою компенсацією за належне їм для отримання жиле приміщення на підставах, у межах норм і відповідно до вимог, встановлених Житловим кодексом Української РСР, іншими законами, в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Військовослужбовці (крім військовослужбовців строкової військової служби) та члени їх сімей, які проживають разом з ними, забезпечуються службовими жилими приміщеннями, що повинні відповідати вимогам житлового законодавства.

Зміст та методику забезпечення жилими приміщеннями військовослужбовців Збройних Сил України (крім військовослужбовців строкової служби), а також осіб, звільнених в запас або відставку, що залишилися перебувати після звільнення з військової служби на обліку осіб, які потребують поліпшення житлових умов шляхом надання жилих приміщень для постійного проживання, та членів їх сімей, визначено Інструкцією з організації забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями, затвердженою наказом Міністерства оборони України від 31 липня 2018 року № 380 (далі - Інструкція № 380).

Відповідно до пункту 2 розділу I Інструкції № 380, забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями від Міністерства оборони України здійснюється за рахунок:

новозбудованого, вивільненого або придбаного житла;

надання грошової компенсації за належне для отримання жиле приміщення (за згодою військовослужбовця);

переобладнання нежилих приміщень фонду Міноборони у жилі (крім приміщень, розташованих на територіях, які використовуються за призначенням військовими частинами).

Згідно із пунктом 3 розділу І Інструкції № 380 військовослужбовці та члени їх сімей (крім осіб, звільнених у запас або відставку, та членів їх сімей, а також військовослужбовців, які не здали службове житло за попереднім місцем служби) забезпечуються службовими жилими приміщеннями, що мають відповідати вимогам житлового законодавства. У разі відсутності службових житлових приміщень військовослужбовці та члени їх сімей розміщуються у гуртожитках, сімейних гуртожитках, а неодружені військовослужбовці - у спеціально пристосованих казармах або військова частина орендує їм житло чи за їх бажанням виплачується грошова компенсація за піднайом (найом) жилого приміщення в порядку, визначеному законодавством.

Пунктом 4 розділу І Інструкції № 380 передбачено, що військовослужбовцям, які перебувають на обліку осіб, що потребують поліпшення житлових умов шляхом надання житлових приміщень для постійного проживання, та які мають вислугу на військовій службі 20 років і більше, та членам їх сімей надаються житлові приміщення для постійного проживання або за їх бажанням виплачується грошова компенсація за належне їм для отримання жиле приміщення.

Житлові приміщення для постійного проживання та грошова компенсація за належне для отримання жиле приміщення надаються один раз протягом усього часу проходження військової служби за умови, що ними не було використано право на безоплатну приватизацію житла.

Порядок передання квартир (будинків) у власність громадян визначено розділом Х Інструкції № 380.

Відповідно до пунктів 1-6 розділу Х Інструкції № 380 підготовка, оформлення документів та передання у власність громадян квартир (будинків), кімнат у комунальних квартирах здійснюються уповноваженими на це органами приватизації, створеними при КЕУ, КЕВ (КЕЧ) районів, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких знаходиться державний житловий фонд, в порядку, передбаченому Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду.

Передання квартир (будинків), кімнат у комунальних квартирах у власність громадян з доплатою, безоплатно чи з компенсацією відповідно до статті 5 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» оформлюється свідоцтвом про право власності на квартиру (будинок), кімнату в комунальній квартирі, яке реєструється в органах приватизації і не потребує нотаріального посвідчення.

Передання займаних квартир (будинків), кімнат у комунальних квартирах здійснюється в приватну (спільну сумісну, спільну часткову) власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім`ї, які постійно мешкають у цих квартирах (будинках), кімнатах у комунальній квартирі, у тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, з обов`язковим визначенням уповноваженого власника.

Орган приватизації за потреби уточнює необхідні для розрахунків дані залежно від складу сім`ї і розміру загальної площі квартири, кімнат у комунальних квартирах, оформлює відповідні розрахунки та видає розпорядження органу приватизації щодо квартир (будинків), кімнат у комунальних квартирах.

Передання квартир (будинків), кімнат у комунальних квартирах у власність громадян здійснюється на підставі рішень відповідних органів приватизації, що приймаються не пізніше місяця з дня одержання заяви громадянина.

Органи приватизації видають свідоцтва про право власності на об`єкти нерухомого майна проводять на спеціальних бланках, зразки та описи яких затверджені наказом Міністерства юстиції України від 22 квітня 2003 року № 39/5, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 22 квітня 2003 року за № 318/7639.

Отже, у спірних правовідносинах, відповідач наділений повноваженнями приймати рішення, що впливають на можливість реалізації позивачем соціальних гарантій забезпечення жилими приміщеннями в силу його особливого статусу, визначеного Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», тобто внаслідок проходження ним публічної служби, різновидом якої є військова служба.

Для визначення юрисдикції суду у спорі з приводу прийняття громадянина на публічну службу, її проходження чи звільнення суд має встановити, чи проходила особа публічну службу, а також, у зв`язку з чим - прийняттям, проходженням або звільненням - виник спір.

Відповідно до пункту 17 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України публічна служба - це діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

Згідно частини першої статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Отже, військова служба є різновидом служби публічної. Тому спори з приводу проходження військової служби, зокрема з приводу соціального захисту військовослужбовців (включно зі спорами з військовими частинами щодо реалізації гарантій забезпечення військовослужбовців житловими приміщеннями), належать до юрисдикції адміністративних судів.

Зазначений висновок сформований Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 08 червня 2022 року у справі № 362/643/21.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 08 листопада 2023 року у справі № 183/5382/23 за схожих правовідносин.

Суд апеляційної інстанції вирішуючи спір у цій справі застосовує висновки, сформовані Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 08 червня 2022 року у справі № 362/643/21 та Верховним Судом у постанові від 08 листопада 2023 року у справі № 183/5382/23.

Що стосується посилання суду першої інстанції на те, що позивач не є діючим військовослужбовцем, колегія суддів зазначає, що в постанові Верховного Суду 26 березня 2024 року у справі № 420/3790/23 суд касаційної інстанції дійшов до висновку, що спір про поновлення та захист права позивача на приватизацію квартири підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства. Також суд касаційної інстанції зазначив, що з огляду на те, що спір про поновлення та захист права позивача на приватизацію квартири підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, судом апеляційної інстанції помилково закрито провадження у цій справі.

При цьому, в межах справи № 420/3790/23 позивачем виступала особа, яка є пенсіонером по лінії Міністерства оборони України та у період проходження служби, позивачу КЕВ було видано ордер на право зайняття квартири.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин, враховує вказані висновки Верховного Суду щодо застосування норм права.

Крім того, згідно з ч. 6 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Відповідно до правових висновків Великої Палати Верховного Суду, наведених у постанові від 30.01.2019 у справі № 755/10947/17, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Верховного Суду.

Зважаючи на вказані судові рішення Верховного Суду, суд апеляційної інстанції не виключає можливості того, що після прийняття судом рішення у цій справі, остання правова позиція Верховного Суду буде незмінною.

За змістом ч. 1 ст. 320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.

Враховуючи висновки, які викладені в наведених вище постановах Верховного Суду, колегія суддів зазначає, що висновок суду першої інстанції про наявність підстав для закриття провадження у справі є помилковим, у зв`язку з чим ухвала суду першої інстанції підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду.

При цьому, колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (№ 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (№ 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Зважаючи на результати апеляційного перегляду оскарженого судового рішення та положення статті 139 КАС України, у справі відсутні підстави для зміни розподілу судових витрат зі сплати судового збору.

Керуючись ст. ст. 243, 250, 308, 310, 312, 320, 321, 322, 325, 326, 327 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 07.05.2024 по справі № 440/15819/23 скасувати.

Направити справу № 440/15819/23 для продовження розгляду до Полтавського окружного адміністративного суду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І.С. ЧалийСудді В.В. Катунов І.М. Ральченко

Повний текст постанови складено 05.07.2024 року