Рішення

від 25.06.2024 по справі 472/184/20

ВЕСЕЛИНІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 472/184/20

Провадження №2/472/3/24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 червня 2024 року селище Веселинове

Миколаївської області

Веселинівський районний суд Миколаївської області у складі:

головуючого судді -Орленко Л.О.,

з участю секретарів

судового засідання - Фігурської К.М., ОСОБА_1 ,

ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

позивача - ОСОБА_4 ,

представника позивача - адвоката Чабанової А.О.

(в режимі відеоконференції),

відповідача - ОСОБА_5 ,

представника відповідача - адвоката Гусарова С.Д.,

представника відповідача - ОСОБА_6 ,

представника третьої особи - ОСОБА_7 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду № 3 у селищіВеселинове Миколаївської області цивільнусправу за правилами загального позовного провадження за позовом ОСОБА_4 до Веселинівської селищної ради Вознесенського району Миколаївської області, ОСОБА_5 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Приватне підприємство "Коренковська", Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області, ОСОБА_8 - про визнання незаконним рішення, скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, скасування свідоцтва про право власності,

ВСТАНОВИВ:

21 лютого 2020 року ОСОБА_4 звернулась до суду з позовом до Веселинівської селищної ради Вознесенського району Миколаївської області, ОСОБА_5 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Приватне підприємство "Коренковська", Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області, ОСОБА_8 , про визнання незаконним рішення, скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, скасування свідоцтва про право власності.

Згідно з повторним автоматизованим розподілом судової справи між суддями зазначену справу 17.09.2020 року було розподілено для розгляду судді Орленко Л.О.

В обґрунтування позовних вимог, з урахуванням заяви про доповнення підстав позову від 12 березня 2021 року та заяви про зміну підстав позову від 20.05.2021 року, позивач зазначила, що вона є власником житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 . Від дня купівлі житлового будинку в 2003 році та до цього часу вона користується земельною ділянкою для обслуговування будинку в розмірі та в межах, які відповідають розмірам та межам, зазначеним в технічному паспорті на житловий будинок та в державному акті на право приватної власності на землю від 26.05.1994 року, титульним власником якого значиться ОСОБА_8 - перший власник житлового будинку, який продав будинок ОСОБА_9 , а та, в свою чергу, продала будинок позивачці. Вказана земельна ділянка була сформована ще в 1994 році. Таким чином, на момент відчуження ОСОБА_8 30.11.1999 року житлового будинку ОСОБА_9 він був власником і земельної ділянки для обслуговування житлового будинку, на якій розташований житловий будинок по АДРЕСА_1 . За таких обставин, з переходом права власності на житловий будинок від ОСОБА_8 до ОСОБА_9 перейшло і право власності на земельну ділянку в силу закону. Однак, ОСОБА_9 не переформила на своє ім`я державний акт, але отримала право користуватись та фактично володіти земельною ділянкою для обслуговування житлового будинку в тих межах, які були визначені на час придбання нею будинку. Коли 17 жовтня 2003 року було оформлено договір купівлі-продажу будинку між позивачкою та ОСОБА_9 , окремої угоди щодо земельної ділянки між ними не укладалось, однак на момент придбання позивачкою вказаного будинку він був розташований на земельній ділянці площею, зазначеною в інвентарній справі та технічному паспорті і державному акті на ім`я ОСОБА_8 , а тому до позивачки також перейшло право користуватись та фактично володіти земельною ділянкою для обслуговування житлового будинку в тих межах, які були визначені на час придбання нею будинку.

28 листопада 2017 року позивачці було надано рішення Веселинівської селищної ради Вознесенського (на той час Веселинівського) району Миколаївської області від 25.06.2014 року за № 13 ХХХV сесії шостого скликання "Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), що перебуває у користуванні ОСОБА_5 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_2 в межах території Веселинівської селищної ради Вознесенського (на той час Веселинівського) району Миколаївської області". Даним рішенням разом із затвердженням технічної документації ОСОБА_10 надано у власність земельну ділянку площею 0,0583 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_2 в межах території Веселинівської селищної ради Вознесенського району Миколаївської області (кадастровий номер: 4821755100:04:035:0779). На підставі цього рішення ОСОБА_5 зареєструвала у державного реєстратора право власності на вказану земельну ділянку та отримала свідоцтво про право власності. Позивач вважає, що земельна ділянка, яку отримала у власність ОСОБА_5 , частково накладається на її земельну ділянку, тобто частина земельної ділянки, що надана у власність ОСОБА_5 , фактично належить позивачці і входить до її земельної ділянки. А отже, позивач вважає, що таким чином наданням ОСОБА_5 у власність земельної ділянки було порушено її права як користувача та фактичного володільця земельної ділянки по АДРЕСА_1 , оскільки фактично ОСОБА_5 отримала у власність земельну ділянку в більшому розмірі, ніж фактично користувалась, за рахунок земельної ділянки, яка належить та якою фактично користується з 2003 року позивачка.

Зважаючи на вищевикладене, позивач просила суд:

- визнати незаконним рішення Веселинівської селищної ради Вознесенського (на той час Веселинівського) району Миколаївської області від 25.06.2014 року за № 13 ХХХV сесії шостого скликання "Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), що перебуває у користуванні ОСОБА_5 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_2 в межах території Веселинівської селищної ради Вознесенського (на той час Веселинівського) району Миколаївської області";

- скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо об`єкта нерухомого майна - земельної ділянки площею 0, 0583 га з кадастровим номером 48217551000:04:035:0779, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), розташованої за адресою - АДРЕСА_1 , індексний номер 14350556 від 10.07.2014 року 13:54:00, за ОСОБА_5 , прийнятого державним реєстратором Веселинівського районного управління юстиції Миколаївської області Одноор Наталією Вікторівною;

- скасувати свідоцтво про право власності на нерухоме майно щодо об`єкта нерухомого майна - земельної ділянки площею 0,0583 га з кадастровим номером 48217551000:04:035:0779, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), розташованої за адресою - АДРЕСА_1 , від 10 липня 2014 року, індексний номер 24076350, за ОСОБА_5 , виданого на підставі рішення номер 13 від 25 червня 2014 року Веселинівською селищною радою Вознесенського (на той час Веселинівського) району Миколаївської області, державним реєстратором Веселинівського районного управління юстиції Миколаївської області Одноор Наталією Вікторівною.

В судовому засіданні представник позивача - адвокат Чабанова А.О. та позивач ОСОБА_4 позовні вимоги підтримали в повному обсязі та просили суд їх задовольнити, і зокрема зазначили, що позивач ОСОБА_4 з моменту купівлі в 2003 році житлового будинку по АДРЕСА_1 постійно володіє та користується земельною ділянкою для обслуговування житлового будинку в межах та розмірі, які належали та користувались колишні власники - ОСОБА_8 та ОСОБА_9 . А тому, приватизувавши в 2017 році спірну земельну ділянку, ОСОБА_5 та Веселинівська селищна рада, надавши ОСОБА_5 таке право, порушили право позивачки як користувача та володільця земельної ділянки по АДРЕСА_1 . Вважають, що купивши житловий будинок, позивач в силу закону набула право власності і на земельну ділянку для його обслуговування в тих межах та розмірах, які належали колишнім власникам. За таких обставин, просили суд визнати незаконним рішення Веселинівської селищної ради від 25.06.2014 року, скасувати рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та скасувати свідоцтво про право власності на нерухоме майно.

В судовому засіданні представник відповідача - адвокат Гусаров С.Д. та відповідач ОСОБА_5 , з урахуванням відзиву на позовну заяву та письмової заяви про застосування строків позовної давності, зокрема зазначили наступне. Відповідач ОСОБА_5 позовні вимоги не визнала повністю, з огляду на те, що будь-яких порушень порядку приватизації земельної ділянки ні з боку ОСОБА_10 , ні з боку Веселинівської селищної ради, допущено не було. ОСОБА_5 отримала земельну ділянку у власність на підставі рішення Веселинівської селищної ради, яке є законним, та підстав для відмови в приватизації земельної ділянки ОСОБА_5 в селищної ради не було. Крім того, вважають, що та частина земельної ділянки ОСОБА_5 , яка як вважає позивач, накладається на її земельну ділянку, є замощенням житлового будинку ОСОБА_5 , і є частиною будинку, а тому ОСОБА_5 має повне право користуватись та володіти земельної ділянкою, на якій розташований її житловий будинок, в тому числі, і тією частиною, на якій розташоване замощення під будинок. Також вважають, що позивач не довела, що до неї перейшло право власності на земельну ділянку саме в тих розмірах, які визначені державним актом на право приватної власності на землю, виданого на ім`я ОСОБА_8 , оскільки в матеріалах справи наявні два примірника державного акту, в яких вказані різні площі земельної ділянки, а тому на їх думку вказаний державний акт є спірним і не може бути доказом. До того ж, титульним власником земельної ділянки досі являється ОСОБА_8 . Крім того, зазначили, що в разі, якщо суд дійде висновку про обґрунтованість позовних вимог, то просили застосувати строк позовної давності і відмовити в задоволенні позову, оскільки позивачу було відомо про те, що ОСОБА_5 розпочала процедуру приватизації земельної ділянки ще в 2014 році, та позивач неодноразово скаржилась в різні інстанції про те, що даною приватизацією ОСОБА_5 земельної ділянки буде порушено її право власності як суміжного землевласника, оскільки ОСОБА_5 планується виділення у власність частини земельної ділянки, що належить їй та якою вона користується. Тобто, позивач, якщо вважала себе власником земельної ділянки повинна була цікавитись долею свого майна, а тому повинна була і могла дізнатись про ймовірне порушене право ще в 2014 році, коли було ухвалено спірне рішення Веселинівської селищної ради та відповідачка ОСОБА_5 отримала свідоцтво про право власності на земельну ділянку та її право власності на земельну ділянку було зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. А тому, строк позовної давності сплив 25 червня 2017 року та 10 липня 2017 року, а з позовом позивач звернулась до суду вперше 01 лютого 2018 року (справа № 472/77/18) та з даним позовом 21 лютого 2020 року, тобто з пропуском трирічного строку позовної давності.

В судовому засіданні представник відповідача Веселинівської селищної ради - Стаднічук А.І., з урахуванням відзиву на позовну заяву та письмової заяви про застосування строків позовної давності, зокрема зазначив, що селищна рада позовні вимоги не визнає повністю та вважає позов необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню, оскільки в законодавстві України є виключний перелік підстав, з яких селищна рада відмовляє у затвердженні технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), і такі підстави в момент ухвалення Веселинівською селищною радою спірного рішення були відсутні. Крім того, зазначив, що в разі, якщо суд дійде висновку про обґрунтованість позовних вимог, то просив застосувати строк позовної давності і відмовити в задоволенні позову, оскільки позивачу було відомо про те, що ОСОБА_5 розпочала процедуру приватизації земельної ділянки ще в 2014 році. Тобто, позивач повинна була і могла дізнатись про ймовірне порушене право ще в 2014 році, коли було ухвалено спірне рішення Веселинівської селищної ради та відповідачка ОСОБА_5 отримала свідоцтво про право власності на земельну ділянку та її право власності на земельну ділянку було зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. А тому, строк позовної давності сплив 25 червня 2017 року та 10 липня 2017 року, а з позовом позивач звернулась до суду вперше 01 лютого 2018 року (справа № 472/77/18) та з даним позовом 21 лютого 2020 року, тобто з пропуском трирічного строку позовної давності.

В судовому засіданні представник третьої особи ПП "Коренковська" - Коренковська Л.В. зазначила, що позовні вимоги позивачки є необґрунтованими та не підлягають задоволенню та підтримала правову позицію представників відповідачів.

В судові засідання представник третьої особи ГУ Держгеокадастру в Миколаївській області та третя особа ОСОБА_8 жодного разу не з`являлись, про дату, час та місце судового розгляду повідомлялись належним чином, що підтверджується поштовими повідомленнями про отримання судових повісток.

Суд, заслухавши вступне слово позивача ОСОБА_4 , представника позивача -адвоката Чабанової А.О., відповідача ОСОБА_5 , представника відповідача - адвоката Гусарова С.Д., представника відповідача Веселинівської селищної ради - Стаднічука А.І., пояснення представника третьої особи ПП "Коренковська" - Коренковської Л.В., показання свідків ОСОБА_11 та ОСОБА_12 , дослідивши матеріали справи в межах заявлених вимог та наданих доказів, дійшов наступного висновку.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_4 є власником житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно (т. 1 а.с. 21) та договором купівлі-продажу від 17 жовтня 2003 року, відповідно до якого ОСОБА_9 продала, а ОСОБА_4 купила вказаний житловий будинок (т. 1 а.с. 19-20).

З моменту купівлі вказаного житлового будинку та до цього часу позивач ОСОБА_4 користується земельною ділянкою в розмірі та межах, які відповідають розмірам, зазначеним у технічному паспорті на житловий будинок, виготовленого 14 жовтня 2003 року (т. 1 а.с. 23-28). Вказане також підтверджується матеріалами інвентарної справи ММБТІ.

Відповідно до ч. 1 ст.377 ЦК Українидо особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Згідно ч. 1 ст.120 ЗК Україниу разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду в своїй постанові від 16 червня 2020 року у справі № 689/26/17 зазначила наступне: "Стаття 120 ЗК Українив редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин (15 січня 2002 року), визначала особливий правовий механізм переходу прав на земельну ділянку, пов`язаний з переходом права на будівлю і споруду, які розміщені на цій земельній ділянці".

Так, частина першастатті 120 ЗК України(у відповідній редакції) передбачала, що при переході права власності на будівлю і споруду право власності на земельну ділянку або її частину може переходити на підставі цивільно-правових угод, а право користування - на підставі договору оренди.

Разом з тим при відсутності окремої цивільно-правової угоди щодо земельної ділянки при переході права власності на об`єкт нерухомості, як і у справі, яка переглядається, слід враховувати те, що зазначена норма закріплює загальний принцип цілісності об`єкта нерухомості, спорудженого на земельній ділянці, з такою ділянкою (принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди). За цією нормою визначення правового режиму земельної ділянки перебувало у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачався роздільний механізм правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникали при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, споруджену на земельній ділянці, та правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на вказану нерухомість. Враховуючи принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди, слід зробити висновок, що земельна ділянка слідує за нерухомим майном, яке придбаває особа, якщо інший спосіб переходу прав на земельну ділянку не визначено умовами договору чи приписами законодавства.

При застосуванні положень статті 120 ЗК України у поєднанні з положеннямистатті 125 ЗК Україниу редакції, що була чинною, починаючи з 1 січня 2002 року, слід виходити з того, що у випадку переходу у встановленому законом порядку права власності на об`єкт нерухомості, розміщений на земельній ділянці, що перебуває у власності особи, яка відчужила зазначений об`єкт нерухомості, у набувача останнього право власності на відповідну земельну ділянку виникає одночасно із виникненням права власності на такий об`єкт, розміщений на цій ділянці. Це правило стосується й випадків, коли право на земельну ділянку не було зареєстроване одночасно з правом на розміщену на ній нерухомість, однак земельна ділянка раніше набула ознак об`єкта права власності.

Тобто за загальним правилом, закріпленим у частині першійстатті 120 ЗК України, особи, які набули права власності на будівлю чи споруду, стають власниками земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику.

Така правова позиція висловлена Верховним Судом України в постановах від 11 лютого 2015 року у справі № 6-2цс15, від 12 жовтня 2016 року у справі № 6-2225цс16, від 13 квітня 2016 року у справі № 6-253цс16 та інших, і Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для відступу від них.

Наведений підхід підтверджується також і ретроспективним аналізом норм законодавства щодо переходу прав на земельну ділянку у випадку відчуження права власності на нерухоме майно. Радянське законодавство оперувало терміном "основні фонди". Термін "нерухомість" і класифікація майна на нерухоме та рухоме були відображені в Основах цивільного законодавства Союзу РСР і республік від 31 березня 1991 року (введених в дію з 1 січня 1992 року). Так, відповідно до частини другої статті 4 цих Основ майно поділяється на нерухоме та рухоме; до нерухомого майна належать земельні ділянки і "все, що міцно з ними зв`язано", як-от: будівлі, споруди тощо, а до рухомого належить майно, переміщення якого можливе без неспіврозмірної шкоди його призначенню.

Стаття 30 Земельного кодексу Української РСР (далі - ЗК УРСР) (1991 року) в імперативній формі передбачала автоматичний перехід права власності на земельну ділянку у разі переходу права власності на будівлю і споруду.Стаття 120 ЗК України(у чинній редакції),стаття 377 ЦК України(у чинній редакції) також передбачають припинення права власності чи користування земельною ділянкою та перехід такого права до особи, що набуває право власності на нерухоме майно. Щодо застосування приписів вказаних статей у відповідних редакціях Велика Палата Верховного Суду неодноразово висловлювалася про те, що особа, яка законно набула у власність будинок, споруду, має цивільний інтерес в оформленні права на земельну ділянку під такими будинком і спорудою після їх набуття (див. постанови від 4 грудня 2018 року у справі № 910/18560/16 (пункт 8.17), від 5 грудня 2018 року у справі № 713/1817/16-ц (пункт 61), від 18 грудня 2019 року у справі № 263/6022/16-ц (пункт 42))".

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.06.2000 року у справі 689/26/17 вказала на те, що враховуючи принцип єдності юридичної долі земельної ділянки (закріпленому у цивільному та земельному законодавстві) та розташованих на ній будинку, споруди, слід зробити висновок, що земельна ділянка слідує за нерухомим майном, яке придбаває особа, якщо інший спосіб переходу права на земельну ділянку не передбачено умовами договору чи приписами законодавства .

При цьому, при застосуванні положеньстатті 120 ЗК Україниу поєднанні з нормоюстатті 125 ЗК Українислід виходити з того, що у випадку переходу права власності на об`єкт нерухомості у встановленому законом порядку, право власності на земельну ділянку у набувача нерухомості виникає одночасно із виникненням права власності на зведені на земельній ділянці об`єкти. Це правило стосується й випадків, коли право на земельну ділянку не було зареєстроване одночасно з правом на нерухомість, однак земельна ділянка раніше набула ознак об`єкта права власності.

Таким чином, за загальним правилом, закріпленим у частині першійстатті 120 ЗК України, особа, яка набула права власності на будівлю чи споруду, стає власником земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику, якщо інше не передбачено у договорі відчуження нерухомості.

Отже, з вищенаведених норм випливає, що позивач ОСОБА_13 , придбавши 17 жовтня 2003 року у ОСОБА_9 житловий будинок по АДРЕСА_1 , одночасно стала власником вказаного житлового будинку, та власником земельної ділянки, на якій вказаний будинок розміщений, на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику.

Попередній власник житлового будинку, розташованого по АДРЕСА_1 , ОСОБА_9 придбала будинок у ОСОБА_8 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого Веселинівською державною нотаріальною конторою 30.11.1999 року за № 1232 та зареєстрованого у Веселинівській філії ММБТІ 02.12.1999 року, що підтверджується матеріалами інвентарної справи на вказаний будинок.

На момент відчуження ОСОБА_8 даного будинку ОСОБА_9 , він був власником земельної ділянки, на якій розташований житловий будинок разом з господарськими будівлями та спорудами, загальною площею 886 кв. м. з цільовим призначенням для обслуговування будинку, яка належала йому на підставі державного акту на право приватної власності на землю, виданого 26.05.1994 року та зареєстрованого в Книзі державних актів на право приватної власності на землю за № 240 (т. 2 а.с. 178-179).

Відповідно до положень п. 2 Прикінцевих та перехідних положень ЗУ "Про державний земельний кадастр" земельні ділянки, право власності (користування) на які виникло до 2004 року, вважаються сформованими незалежно від присвоєння їм кадастрового номера.

Таким чином, земельна ділянка по АДРЕСА_1 була сформована ще в 1994 році, що підтверджується державним актом на право приватної власності на землю, виданого на ім`я ОСОБА_8 26.05.1994 року та зареєстрованого в Книзі державних актів на право приватної власності на землю за № 240 (т. 2 а.с. 178-179).

Доказів на підтвердження оскарження зазначеного державного акта чи скасування його у встановленому законом порядку матеріали справи не містять, а отже він є чинним.

Таким чином, з переходом права власності на житловий будинок по АДРЕСА_1 від ОСОБА_8 до ОСОБА_9 перейшло і право власності на земельну ділянку на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику - ОСОБА_8 . А отже, і з переходом права власності на житловий будинок по АДРЕСА_1 від ОСОБА_9 до позивача ОСОБА_4 перейшло і право власності на земельну ділянку на тих самих умовах, на яких вона належала попереднім власникам - ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , тобто в тих розмірах та межах, які визначені в державному акті на право приватної власності на землю, виданого на ім`я ОСОБА_8 , та в технічному паспорті на житловий будинок (т.1 а.с. 23-28).

Відповідач ОСОБА_5 є власником сусіднього з позивачем житлового будинку по АДРЕСА_2 , що підтверджується свідоцтвом про право на спадищну за законом від 21.07.2000 року, реєстраційним посвідченням ММБТІ від 27.07.2000 року (т. 1 а.с. 179-180) та матеріалами інвентарної справи на вказаний будинок.

Також відповідач ОСОБА_5 є власником суміжної земельної ділянки площею 0,0583 га з кадастровим номером 48217551000:04:035:0779, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), розташованої за адресою - АДРЕСА_1 , що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (т. 1 а.с. 29-30), витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності та свідоцтвом про право власності на нерухоме майно (т. 1 а.с. 37-39, 131-132).

Вказану земельну ділянку ОСОБА_5 отримала в порядку безоплатної приватизації на підставі рішення Веселинівської селищної ради Вознесенського (на той час Веселинівського) району Миколаївської області від 25.06.2014 року за № 13 ХХХV сесії шостого скликання "Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), що перебуває у користуванні ОСОБА_5 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_2 в межах території Веселинівської селищної ради Вознесенського (на той час Веселинівського) району Миколаївської області" (т. 1 а.с. 58-59).

Позивач ОСОБА_4 вважає, що її право як власника земельної ділянки по АДРЕСА_1 було порушене відповідачами, оскільки вважає, що до земельної ділянки ОСОБА_5 по АДРЕСА_2 фактично увійшла частина земельної ділянки, якою володіє та користується вона з 2003 року, тобто з моменту купівлі житлового будинку.

Відповідно до висновку судової земельно-технічної експертизи № 21-4152/4166 від 31.10.2022 року (т. 3 а.с. 76-93) встановлено наступне:

1) Фактичний розмір (площа) земельної ділянки, що розташована по АДРЕСА_2 , який існував на момент отримання у власність житлового будинку ОСОБА_5 , відповідно до інвентарної справи № 1591 складала - 556 кв. м., а конфігурація, межі земельної ділянки згідно зі схематичним планом від 05.02.1985 року зі змінами від 23.06.2000 року проходили наступним чином:

- Фасадна межа - (уздовж АДРЕСА_3 ;

- Ліва межа - (уздовж земельної ділянки по

АДРЕСА_4 ;

- Права межа - (уздовж земельної ділянки по АДРЕСА_1 ) - 39,20 (м.);

2) Фактичний розмір (площа) земельної ділянки, що розташована по АДРЕСА_1 , який існував на момент отримання у власність житлового будинку ОСОБА_4 , тобто станом на 17 жовтня 2003 року складала - 751 кв. м., а конфігурація, межі земельної ділянки відповідно до схематичного плану від 14.10.2003 року проходили наступним чином:

- Фасадна межа - (уздовж АДРЕСА_5 ;

- Ліва межа - (уздовж земельної ділянки по

АДРЕСА_6 ;

- Права межа - (уздовж провулку) - 40,50 (м.);

3) Фактична площа земельної ділянки, розташованої по АДРЕСА_2 , складає - 0,0589 га. Фактично межі земельної ділянки, що розташована АДРЕСА_2 , станом на 18.10.2022 року проходять наступним чином:

- Фасадна межа - (уздовж АДРЕСА_3 ;

- Ліва межа - (уздовж земельної ділянки по АДРЕСА_7 ) - 38,35 + 0,57 (м.);

- Задня межа - 13,08 (м.);

- Права межа - (уздовж земельної ділянки по АДРЕСА_1 ) - 0,38 + 24,3 + 0,81 + 12,90 + 0,81 + 2,19.

Фактичний ромір (площа) земельної ділянки, що розташована по АДРЕСА_1 , яка існує на даний час, складає - 0,0722 га.

Фактично межі земельної ділянки, що розташована АДРЕСА_1 проходять наступним чином:

- Фасадна межа - АДРЕСА_8 ;

- Ліва межа - АДРЕСА_2 - 2,19 + 0,81 + 12,9 + 0,81 + 24,3 +0,38 (м.);

- Задня межа - 18,37 (м.);

- Права межа - провулок - 21,31 + 3,77 + 0,33 + 15,16 (м.);

4) У результаті проведення дослідження встановлено, що є невідповідність межі між земельними ділянкам, які розташовані по АДРЕСА_9 , станом на 17.10.2003 року та існуючі на теперішінй час, які відбулись внаслідок збільшення частини земельної ділянки № НОМЕР_1 за рахунок земельної ділянки № НОМЕР_2 .

5) Межі земельної ділянки були порушені при виготовленні технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) на земельну ділянку, розташовану по АДРЕСА_2 , розробленої ПП "Коренковська", на підставі заяви замовника ОСОБА_5 від 28.04.2014 року, що перебувала на момент розроблення та виготовлення технічної документації в землекористуванні позивача ОСОБА_4 та яка розташована по

АДРЕСА_10 ) В ході огляду Технічної документації із землеустрою на земельну ділянку ОСОБА_5 встановлено, що на акт від 09.04.2014 року та схему до нього у пояснювальній записці та інших складових, посилання як на вихідні матеріали відсутні. При цьому, зазначені Акт та Схема містяться у документації за переліком у розділі правовстановлюючі документи. Також графічні матеріали складені під час розробки технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) на земельну ділянку, розташовану по АДРЕСА_2 , розробленої ПП "Коренковська", на підставі заяви замовника ОСОБА_5 від 28.04.2014 року, а саме кадастровий план, схематичний план, в частині проходження спірної, суміжної межі частково повторюють вищевказану схему. До зміни конфігурації та площі земельної ділянки, що значиться в технічній документації із землеустрою на земельну ділянку, розташовану по АДРЕСА_2 , призвело часткове використання даних акту від 09.04.2014 року разом зі схемою, що до нього додається, за винятком частини земельної ділянки № НОМЕР_1 , збільшеної за рахунок земельної ділянки № НОМЕР_2 , яка не примикає до фасадної межі земельної ділянки № НОМЕР_2 , як це зазначено на схемі.

Актом від 09.04.2014 року разом зі схемою, що до нього додається (т. 1 а.с. 32-33), комісія Веселинівської селищної ради з метою вирішення земельного спору між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 запропонувала ОСОБА_4 уступити ОСОБА_5 частину своєї земельної ділянки, щоб ОСОБА_5 могла обслуговувати задню стінку свого житлового будинку, яка фактично знаходиться на земельній ділянці позивачки. Тобто, даний акт по своїй суті носив рекомендаційний характер і не зобов`язував позивачку уступати частину своєї земельної ділянки ОСОБА_5 .

Допитані судом свідки ОСОБА_11 та ОСОБА_12 також підтвердили на наявність тривалого спору між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , та зазначили, що дійсно в 2014 році складався відповідний акт зі схемою, та позивачці ОСОБА_4 . комісія рекомендувала уступити ОСОБА_5 частину своєї земельної ділянки, на якій знаходиться замощення будинку ОСОБА_5 (менше 1 метра), щоб ОСОБА_5 могла обслуговувати задню стінку свого житлового будинку.

За таких обставин, судом встановлено, що наявна невідповідність межі між земельними ділянкам, які розташовані по АДРЕСА_9 , станом на 17.10.2003 року та існуючі на теперішінй час, які відбулись внаслідок збільшення частини земельної ділянки відповідача ОСОБА_5 № 37 за рахунок земельної ділянки позивача ОСОБА_4 № 39.

Тобто, до земельної ділянки відповідача ОСОБА_5 увійшла частина земельної ділянки позивача ОСОБА_4 , в зв`язку із чим було порушено право позивача як власника земельної ділянки.

За таких обставин, судом встановлено, що Веселинівська селищна рада, надаючи у власність ОСОБА_5 земельну ділянку по АДРЕСА_2 , яка частково накладається на земельну ділянку ОСОБА_4 по АДРЕСА_1 , у якої право власності вже існувало, порушила гарантоване Конституцією України право власності останньої, а тому позовні вимоги позивачки є обґрунтованими.

Натомість представниками відповідачів - адвокатом Гусаровим С.Д. та ОСОБА_6 були подані заяви про застосування строку позовної давності.

За правиламистатей 256-258 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частини перша та п`ятастатті 261 ЦК України).

Згідно із частиною четвертоюстатті 267 ЦК Українисплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Частиною четвертоюстатті 10ЦПК Україниістаттею17Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини"на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовуватиКонвенцію про захист прав людини і основоположних свобод1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосуванняКонвенції про захист прав людини і основоположних свобод(пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (§ 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Stubbings and Others v. the United Kingdom»; § 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»).

Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», що містяться встатті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше (правовий висновок Верховного Суду України, викладений у постановах від 16 листопада 2016 року у справі № 6-2469цс16, від 22 лютого 2017 року у справі № 6-17цс17).

Верховний Суд у постанові від 21 березня 2018 року у справі № 57/314-6/526-2012 зазначив, що «для визначення моменту виникнення права на позов важливим є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) моменти.

При цьому, за змістом зазначеної норми (стаття 261 ЦК України) законодавець виходить не тільки з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й об`єктивної можливості цієї особи знати про ці факти.

Якщо встановити день, коли особа довідалася про порушення права або про особу, яка його порушила, неможливо, або наявні докази того, що особа не знала про порушення права, хоч за наявних умов повинна була знати про це, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа повинна була довідатися про порушення свого права.

Під можливістю довідатися про порушення права або про особу, яка його порушила, в цьому випадку слід розуміти передбачувану неминучість інформування особи про такі обставини, або існування в особи певних зобов`язань, як міри належної поведінки, в результаті виконання яких вона мала б змогу дізнатися про відповідні протиправні дії та того, хто їх вчинив.

Отже, за змістом частини першоїстатті 261 ЦК Українизаконодавець виходить (в оцінці початку перебігу позовної давності) не тільки з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й об`єктивної можливості цієї особи знати про ці факти».

Визначаючи початковий момент перебігу позовної давності у спірних відносинах, суд враховує, що право на позов у ОСОБА_4 виникло, відповідно, з ухваленням оскаржуваного рішення селищною радою 25 червня 2014 року та у подальшому з рішенням про державну реєстрацію прав та їх обтяжень в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо об`єкта нерухомого майна - земельної ділянки та видачею 10 липня 2014 року оспорюваного нею свідоцтва про право власності на земельну ділянку, тобто саме з 25 червня 2014 року розпочався перебіг позовної давності за вимогами про скасування рішення селищної ради від 25 червня 2014 року та з 10 липня 2014 року за вимогами про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо об`єкта нерухомого майна - земельної ділянки та свідоцтва про право власності на земельну ділянку, оскільки саме позивач ОСОБА_4 зобов`язана довести, що перебіг позовної давності розпочався пізніше у зв`язку з тим, що вона об`єктивно не могла раніше дізнатися про порушення своїх прав та про те, що їй не могло бути відомо про їх порушення раніше.

Тобто, саме на позивача покладено тягар доведення тих обставин, що він не міг раніше дізнатися про порушення своїх прав та про те, що йому не могло бути відомо про порушення цих прав.

Визначаючи початковий момент перебігу позовної давності у спірних правовідносинах, позивач та її представник посилались на те, що такий строк розпочався з 09 листопада 2017 року, коли позивачка дізналася від ОСОБА_5 , яка в присутності співробітника селищної ради ОСОБА_14 надала їй копію рішення виконкому Веселинівської селищної ради № 144 від 06.11.2017 року "Про надання дозволу на встановлення огорожі по АДРЕСА_2 гр. ОСОБА_5 ", а ОСОБА_14 надав одну із сторінок технічної документації на земельну ділянку з кадастровим номером 48217551000:04:035:0779, про те, що частина земельної ділянки, яка розташована по АДРЕСА_1 та знаходиться у її добросовісному та законному користуванні, опинилася оформленою у власність відповідачкою ОСОБА_5 .

Після цього представником позивачки зроблено запит та отримано інформаційну довідку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 13.11.2017 року, а також на запит отримано копію рішення Веселинівської селищної ради від 25 червня 2014 року №13 ХХХV сесії шостого скликання "Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), що перебуває у користуванні ОСОБА_5 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_2 в межах території Веселинівської селищної ради Вознесенського (на той час Веселинівського) району Миколаївської області.

21 лютого 2020 року ОСОБА_4 звернулась до суду з позовом до Веселинівської селищної ради Вознесенського району Миколаївської області, ОСОБА_5 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Приватне підприємство "Коренковська", Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області, про визнання незаконним рішення, скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, скасування свідоцтва про право власності (справа №472/184/20).

Суд не погоджується з доводами позивачки та її представника щодо початку перебігу позовної давності з 09 листопала 2017 року, виходячи з наступного.

Визначаючи початок перебігу позовної давності, як зазначено у наведених правових висновках Верховного Суду України та Верховного Суду, суди мають встановити, коли позивач об`єктивно мав можливість дізнатися про порушення свого права, а не момент безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав.

Судом встановлено, що оскаржуване позивачкою рішення Веселинівської селищної ради Вознесенського (на той час Веселинівського) району Миколаївської області від 25.06.2014 року за № 13 ХХХV сесії шостого скликання "Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), що перебуває у користуванні ОСОБА_5 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_2 в межах території Веселинівської селищної ради Вознесенського (на той час Веселинівського) району Миколаївської області" прийняте 25 червня 2014 року.

10 липня 2014 року відповідач ОСОБА_5 отримала свідоцтво про право власності на земельну ділянку та її право власності на земельну ділянку було зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

В грудні 2017 року відповідачка ОСОБА_5 звернулася до Веселинівського районного суду Миколаївської області з позовом до позивача та ОСОБА_13 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, в лише після цього 01.02.2018 року позивачка звернулася до суду з позовом про визнання незаконним та скасування рішення Веселинівської селищної ради Веселинівського району Миколаївської області від 25 червня 2014 року №13, скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та скасування свідоцтва про право власності на нерухоме майно (справа № 472/77/18), який 28 серпня 2019 року на підставі заяви представника позивача було залишено без розгляду- ( т.4 а.с.137-138).

За таких обставин, враховуючи, що оскаржуване рішення селищної ради прийнято 25 червня 2014 року, а рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо об`єкта нерухомого майна - земельної ділянки та свідоцтво про право власності на земельну ділянку прийнято та видано 10 липня 2014 року, з позовом до суду позивач звернулася вперше (справа№472/77/18) 01 лютого 2018 року, тобто за спливом 3 років і семи місяців від дня ухвалення оскаржуваного рішення селищної ради та за спливом 3 років і шести місяців від дня прийняття рішення про державну рєестрацію права власності та видачі свідоцтва про право власності, то позивач мала довести, що не мала об`єктивної можливості дізнатися про порушення своїх прав раніше, ніж у листопаді 2017 року, з огляду на те, що спір між позивачем та відповідчем ОСОБА_5 тягнеться ще з 2014 року. До того ж, позивач знала з 2014 року, що ОСОБА_5 розпочала процедуру приватизації земельної ділянки, оскільки скаржилась неодноразово як до Веселинівської селищної ради, так і до поліції, де вказувала, що приватизація ОСОБА_5 земельної ділянки буде незаконною, оскільки при виготовленні технічної документації буде враховуватись 1 метр її земельної ділянки.

Так, 29 травня 2014 року позивачка ОСОБА_4 звернулася із до селищного голови Веселинівської селищної ради ОСОБА_15 з заявою, в якій просила Веселинівську селищну раду вирішити питання про припинення дії укладеного договору між гр. ОСОБА_5 та ПП "Коренковська" та виконати нові заміри земельних ділянок в зв`язку з тим, що гр. ОСОБА_5 уклала договір з ПП "Коренковська" на виготовлення документації по приватизації земельної ділянки, розташованої по АДРЕСА_2 , та що 29.05.2014 року спеціалістом ПП "Коренковська" Ковальчуком І.Б. розпочато заміри меж земельної ділянки по АДРЕСА_2 , при цьому вказаний спеціаліст заміряв частину території її земельної ділянки по АДРЕСА_1 , посилаючись на акт комісії Веселинівської селищної ради від 09.04.2014 року. Також 29.05.2014 року в ПП "Коренковська" їй стало відомо, що громадянкою ОСОБА_5 укладено договір на виготовлення земельної документації на підставі технічного паспорту на свій будинок та вищевказаного акту комісії від 09.04.2014 року, і що при виготовленні земельної документації спеціалістами ПП "Коренковська" буде враховуватись 1 метр її території без її дозволу - (т.1 а.с.45-46).

03.06.2014 року № Ч-14 позивачці ОСОБА_4 була надана відповідь на її заяву від 29.05.2014 року, в якій їй роз`яснено, що Веселинівська селищна рада не може вирішити питання про припинення дії укладеного договору між громадянкою ОСОБА_5 та ПП "Коренковська" та що селищна рада не бачить необхідності здійснювати нові заміри земельних ділянок по АДРЕСА_2 та 39, та рекомендувала вирішувати дане питання в судовому порядку- (т.1 а.с.41)

30.05.2014 року позивачка ОСОБА_4 звернулася до Веселинівського РВ УМВС України в Миколаївській області з заявою (повідомленням) про вчинення кримінального правопорушення, в якій, крім іншого, повідомила, що 29.05.2014 року вона звернулася до ПП "Коренковська", де їй стало відомо, що громадянкою ОСОБА_5 укладено договір на виготовлення земельної документації на підставі технічного паспорту на свій будинок та акту комісії від 09.04.2014 року, і що при виготовленні земельної документації спеціалістами ПП "Коренковська" буде враховуватись 1 метр її території без її дозволу. Таким чином, в план приватизації земельної ділянки ОСОБА_5 увійде 1 метр її земельної ділянки (т.1 а.с.47-49).

Отже, оскільки позивач знала і вважала, що ОСОБА_5 буде надано у власність земельну ділянку, до якої також увійде 1 метр земельної ділянки, яка належить їй, то позивач ОСОБА_4 , як власник земельної ділянки, повинна була слідкувати за долею свого майна, та поцікавитись, чим завершилась приватизація земельної ділянки ОСОБА_5 , зробивши, наприклад, аналогічний запит до селищної ради, який було зроблено в 2017 році, раніше.

В постанові від 22 травня 2019 рокуу справі № 234/3341/15-ц (провадження № 61-30536св18) Верховний Суд зазначив, що у цивільних правовідносинах прийнято вважати, що власник майна, як добрий господар, який є зваженим, передбачливим і розсудливим, має знати і дбати про свою власність та зобов`язаний нести витрати на її утримання. При цьому, особа, здійснюючи право власності на належне їй майно (особливо нерухоме), має діяти відповідально, зокрема проявляти турботу щодо цього майна, бути обізнаним про його стан, тощо.

Користуючись земельною ділянкою для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд з 2003 року, позивачка як добрий господар повинна була діяти відповідально та поцікавитись належним їй майном (земельною ділянкою), враховуючи також презумпцію цивільного права про те, що власність зобов`язує, та враховуючи, що позивач знала з 2014 року, що ОСОБА_5 розпочала процедуру приватизації земельної ділянки, оскільки скаржилась неодноразово як до Веселинівської селищної ради, так і до поліції, де вказувала, що приватизація ОСОБА_5 земельної ділянки буде незаконною, оскільки при виготовленні технічної документації буде враховуватись 1 метр її земельної ділянки, та мала реальну можливість звернутися із запитом до Веселинівської селищної ради раніше, ніж у листопаді 2017 року, і довідатися про порушення своїх прав щодо земельної ділянки шляхом отримання інформації від Веселинівської селищної ради ще у 2014 році за умови виявлення звичайного інтересу до стану свого майна.

Оскільки позивачем не надано суду належних і допустимих доказів на спростування презумпції можливості та обов`язку знати про стан своїх майнових прав, суд дійшов висновку про пропуск позивачем ОСОБА_4 строку позовної давності, тому що з огляду на положення ч.1 ст.261 ЦК України перебіг позовної давності щодо вимоги ОСОБА_4 до Веселинівської селищної ради Вознесенського району Миколаївської області про визнання незаконним рішення Веселинівської селищної ради Вознесенського (на той час Веселинівського) району Миколаївської області від 25.06.2014 року за № 13 ХХХV сесії шостого скликання "Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), що перебуває у користуванні ОСОБА_5 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_2 в межах території Веселинівської селищної ради Вознесенського (на той час Веселинівського) району Миколаївської області" сплив 24 червня 2017 року, а щодо вимог до відповідачки ОСОБА_5 про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо об`єкта нерухомого майна - земельної ділянки площею 0, 0583 га з кадастровим номером 48217551000:04:035:0779, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), розташованої за адресою - АДРЕСА_1 , індексний номер 14350556 від 10.07.2014 року 13:54:00, за ОСОБА_5 , прийнятого державним реєстратором Веселинівського районного управління юстиції Миколаївської області Одноор Наталією Вікторівною, та про скасування свідоцтва про право власності на нерухоме майно - сплив 10 липня 2017 року, а тому всі три вимоги позивачки (перша вимога до відповідача Веселинівської селищної ради та друга і третя вимога до відповідавчки ОСОБА_5 ) задоволенню не підлягають у зв`язку зі спливом позовної давності, а тому суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог про визнання незаконним рішення Веселинівської селищної ради, скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, скасування свідоцтва про право власності. Позивачка про поважні причини пропуску трирічного строку позовної давності суду не повідомляла, про поновлення строку позовної давності не заявляла.

Аналогічного змісту правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 10 серпня 2021 року у справі № 446/482/19, від 22 вересня 2021 року у справі № 734/1147/19, від 20 червня 2022 року у справі № 446/480/19.

За таких обставин, оскільки судом відмовлено в задоволенні позовних вимог в зв`язку зі спливом строку позовної давності, судові витрати позивача відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України слід покласти на позивача.

Крім того, представник відповідача - адвокат Гусаров С.Д. просив стягнути з позивачки на користь ОСОБА_5 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 6900 гривень.

Статтею 137 ЦПК Українивизначено поняття витрат на правничу допомогу та порядок їх відшкодування, у відповідності до якої витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Розмір витрат на правничу допомогу підтверджується матеріалами справи, а саме: адвокатом Гусаровим С.Д. складено відзив на позовну заяву, заяву про застосування строку позовної давності, а також адвокат представляв інтереси відповідача ОСОБА_5 в 22 судових засіданнях.

При цьому, аналізуючи розмір гонорару адвоката на дотримання вимог співмірності, суд, з урахуванням складності справи, обсягу виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), вважає, що розмір витрат на правову допомогу в 6 900 гривень є необґрунтованим та явно завищеним.

Відтак, суд дійшов висновку про наявність підстав для зменшення суми витрат відповідача на правничу допомогу до 4000,00 гривень, що буде об`єктивно відповідати вимогам співмірності, а тому вказана сума підлягає стягненню з позивача на користь відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 19, 77, 78, 79, 80, 81, 137, 141, 258, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 до Веселинівської селищної ради Вознесенського району Миколаївської області, ОСОБА_5 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Приватне підприємство "Коренковська", Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області, ОСОБА_8 , про: визнання незаконним рішення Веселинівської селищної ради Вознесенського (на той час Веселинівського) району Миколаївської області від 25.06.2014 року за № 13 ХХХV сесії шостого скликання "Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), що перебуває у користуванні ОСОБА_5 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_2 в межах території Веселинівської селищної ради Вознесенського (на той час Веселинівського) району Миколаївської області"; скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо об`єкта нерухомого майна - земельної ділянки площею 0, 0583 га з кадастровим номером 48217551000:04:035:0779, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), розташованої за адресою - АДРЕСА_1 , індексний номер 14350556 від 10.07.2014 року 13:54:00, за ОСОБА_5 , прийнятого державним реєстратором Веселинівського районного управління юстиції Миколаївської області Одноор Наталією Вікторівною; скасування свідоцтва про право власності на нерухоме майно щодо об`єкта нерухомого майна - земельної ділянки площею 0,0583 га з кадастровим номером 48217551000:04:035:0779, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), розташованої за адресою - АДРЕСА_1 , від 10 липня 2014 року, індексний номер 24076350, за ОСОБА_5 , виданого на підставі рішення номер 13 від 25 червня 2014 року Веселинівською селищною радою Вознесенського (на той час Веселинівського) району Миколаївської області, державним реєстратором Веселинівського районного управління юстиції Миколаївської області Одноор Наталією Вікторівною.

Судові витрати позивача ОСОБА_4 по справі покласти на позивача ОСОБА_4 .

Стягнути з ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки с. Новий Степ Веселинівського району Миколаївської області, реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_3 , яка зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , на користь ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженки смт. Веселинове Миколаївської області, реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_4 , яка зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 4 000,00 (чотири тисячі) гривень.

Рішення суду може бути оскаржено шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції - Миколаївського апеляційного суду протягом 30 (тридцяти) днів з дня проголошення рішення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Строк наапеляційне оскарженняможе бутитакож поновленийв разіпропуску зінших поважнихпричин,крім випадків,зазначених участині другійстатті 358цього Кодексу.

Повний текст рішення суду виготовлено 05 липня 2024 року.

Суддя Веселинівського районного суду

Миколаївської області Л.О. Орленко