Рішення

від 17.06.2024 по справі 504/286/24

КОМІНТЕРНІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №504/286/24

Провадження №2/504/1430/24

Комінтернівський районний суд Одеської області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.06.2024с-ще Доброслав

Комінтернівський районний суд Одеської області у складі:

Головуючого судді - Барвенко В.К.,

секретаря- Завади Ю.А., -

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду № 5, позовну заяву ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 до ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , третя особа яка не заявляє самостійних вимог - орган опіки та піклування Курісовської сільської ради Березівського району Одеської області про позбавлення батьківських прав, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача, яким просить позбавити відповідача батьківських прав відносно неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Так в поданій заяві позивач зазначає, що перебував з відповідачкою у зареєстрованому шлюбі, який укладений між ними 27 листопада 2015 року у Відділі державної реєстрації актів цивільного стану Комінтернівського районного управління юстиції в Одеській області, актовий запис № 246.

Рішенням Комінтернівського районного суду Одеської області від 14.11.2023 шлюб розірвано. В шлюбі, ІНФОРМАЦІЯ_3 , у них народився син - ОСОБА_3 , про що складено відповідний актовий запис № 162 та Лиманським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Одеській області видано свідоцтво про народження серії - НОМЕР_1 . Сімейне життя у них не склалося, що призвело до припинення шлюбних відносин, але і відносини з сином у відповідачки повністю припинилися. На протязі останніх приблизно двох років відповідачка не спілкується з дитиною. Після припинення шлюбних стосунків ще на початку літа 2022 року, син, ОСОБА_3 , постійно проживає з позивачем в АДРЕСА_1 та знаходиться на утриманні позивача, а матір (відповідачка) інтересами дитини не переймається, з сином відповідачка не спілкується, тобто не приймає участі у його житті.

Вказує, що вихованням дитини мати ОСОБА_2 не займається, в дитячий садочок не приходила. Там її бачили тільки один раз. До школи жодного разу не появлялася.

Вважає, що відповідачка, ОСОБА_2 , не бажає виконувати свої батьківські обов`язки та ухиляється від їх виконання по відношенню до дитини сина ОСОБА_3 , не піклується про фізичний і духовний розвиток дитини, підготовку до самостійного життя, не підтримує стосунки з сином, не цікавиться його життям, не виявляє інтересу до його внутрішнього світу, не створює умов для отримання дитиною освіти, не надає матеріальну допомогу на його утримання і не приймає ніякої участі в вихованні дитини. Зазначає, що перепони матері у спілкуванні з дитиною не чиняться.

Проти позбавлення її батьківських прав відносно сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , не заперечує та надала заяву, що не проти того, щоб син проживав з батьком.

На думку позивача, все це в сукупності можна розцінювати як ухилення від виховання дитини, свідомого нехтування відповідачкою своїх батьківських обов`язків.

Ухвалою судді Комінтернівського районного суду Одеської області 22.01.2024 відкрито провадження по даній справі.

27.05.2024 ухвалою Комінтернівського районного суду Одеської області закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

Представник третьої особи орган опіки та піклування Курісовської сільської ради Березівського району Одеської області в судовому засіданні підтримала наданий висновок щодо доцільності позбавлення батьківських прав.

Суд, вислухавши пояснення представника третьої особи органу опіки та піклування, дослідивши матеріали справи і перевіривши їх доказами, приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 27.11.2025 по 14.11.2023.

Від сумісного проживання мають неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Згідно висновку органу опіки та піклування Курісовської сільської ради Березівського району Одеської області мати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , доцільно позбавити батьківських прав відносно малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Відповідно до заяви ОСОБА_2 остання 12.10.2023 надала згоду на проживання свого малолітнього сина з батьком ОСОБА_1 та позбавлення її батьківських прав.

Згідно з частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Забезпечення найкращих інтересів дитини - дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров`я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити (абзац четвертий частини першої статті 1 Закону України «Про охорону дитинства»).

Частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»).

Частиною сьомою статті 7 СК України передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно з частинами першою-четвертою статті 150 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.

Здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності (частина перша статті 155 СК України).

Відповідно до статті 165 СК України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України. Зокрема, пунктом 2 частини першої статті 164 СК України визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти.

З роз`яснень Пленуму Верховного Суду України в п. 15, в абзаці 2 п. 16 постанови № 3 від 30 березня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» встановлено, що розглядаючи справи даної категорії, судам слід матина увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування вирішується лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи та характеру ставлення батьків до дітей. Ухилення батьків від виконання своїх обовязків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (ст. 166 СК). Це означає, що позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків в кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини в діях батьків.

Відповідно до ст. 165 СК України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

Позивач, звертаючись до суду з вказаним позовом, стверджується, що відповідачка проживає окремо від нього і не займається вихованням свого сина.

З матеріалів справи дійсно підтверджено, а саме з відповіді адресно-довідкової роботи ГУДМС України в Одеській області, що ОСОБА_2 знята з обліку з 06.03.2017.

Проте, проживання сторін за різними адресами, не є підставою для позбавлення батьківських прав.

Так, в судовому засідання представник третьої особи органу опіки та піклування підтримала доцільність позбавлення відповідачки батьківських прав.

Натомість, суд не приймає висновок органу опіки та піклування, оскільки зазначений висновок складено лише зі слів батька, спілкування з матір`ю та обстеження умов її проживання відповідними особами не здійснено.

При цьому подання заяви відповідачки про не заперечення позбавлення її батьківських прав відносно малолітнього сина не свідчить про умисне ухилення її батьківських прав, а визнання матір`ю позову про позбавлення її батьківських прав чи про визначення місця проживання дитини з батьком не може бути єдиною підставою для задоволення позову, оскільки відмова батьків від дитини суперечить моральним засадам суспільства та не відповідає інтересам дитини.

Аналогічні правові позиції викладені в постанові ВСУ ВС від 29 листопада 2023 року у справі № 607/15704/22, постанові від 22 листопада 2023 року у справі № 214/5134/22.

В іншій справі (постанова КЦС ВС від 10 листопада 2023 року у справі № 401/1944/22) Верховний Суд зазначив, що заяви відповідачки, в яких вона відмовлялася від батьківських прав на дитину та визнавала позов про позбавлення її батьківських прав, не можуть слугувати підставою для задоволення позову, оскільки відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства й не відповідає інтересам дитини. Також ВС наголосив, що саме лише подання заяви про визнання позову у справі про позбавлення батьківських прав не може бути підставою для звільнення позивача від обов`язку надання інших доказів на підтвердження наявності обставин, передбачених ч. 1 ст. 164 СК України для позбавлення батьківських прав.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (стаття 80 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19) сформульовано висновки про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину потрібно доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тож певна обставина може вважатися доведеною, якщо інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.

Верховний Суд наголошує, що обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язками, відносинами і залежностями. Таке з`ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

В оцінці доводів касаційної скарги Верховний Суд застосовує системний аналіз норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, та враховує, що позбавлення батьківських прав як крайній захід впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращий бік неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

Звертаючись до суду з цим позовом, позивач посилався на те, що ОСОБА_2 не бере участі у вихованні дитини, не цікавиться дитиною, тобто взагалі не виконує батьківські обов`язки, що є достатньою підставою для позбавлення матері батьківських прав та відповідатиме інтересам дитини.

Жодних інших доказів, щодо обґрунтування своїх позовних вимог позивачем не надано.

У частинах першій, четвертій статті 206 ЦПК України передбачено, що позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Отже, в розумінні приписів статті 206 ЦПК України суд відмовляє у прийнятті визнання відповідачем позову, якщо це суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб.

Відповідно до частин другої, третьої статті 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства.

Враховуючи вищезазначені норми права, правові позиції Верховного Суду України, обставини справи, які не підтверджують наявність достатніх і зрозумілих підстав для застосування до відповідачки крайнього заходу впливу у виді позбавлення її батьківських прав, оскільки докази, подані позивачем, беззаперечно не підтверджують факт свідомого нехтування відповідачкою її батьківськими обов`язками, а заяви відповідачки від 12.10.2023 в яких вона відмовлялася від батьківських прав на дитину та визнавала позов про позбавлення її батьківських прав, не можуть слугувати підставою для задоволення позову, оскільки відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства та не відповідає інтересам дитини, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст. 164 СК України, Постанови Пленуму Верховного Суду «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав», ст. ст. 3,5,12,13,18, 258,260,265,268,273 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 до ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , третя особа яка не заявляє самостійних вимог - орган опіки та піклування Курісовської сільської ради Березівського району Одеської області про позбавлення батьківських прав - залишити без задоволення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Якщо справу розглянуто за заявою осіб, визначених частиною другою статті 4 цього Кодексу, рішення суду, що набрало законної сили, є обов`язковим для особи, в інтересах якої було розпочато справу.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Суддя В. К. Барвенко