Постанова

від 24.10.2024 по справі 504/286/24

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/6426/24

Справа № 504/286/24

Головуючий у першій інстанції Барвенко В. К.

Доповідач Карташов О. Ю.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24.10.2024 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Карташова О.Ю.

суддів: Коновалової В.А., Кострицького В.В.

за участю секретаря судового засідання - Рудуман А.О.,

учасники справи:

позивач ОСОБА_1

відповідач ОСОБА_2

третя особа орган опіки та піклування Курісовської сільської ради Березівського району Одеської області

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Одеського апеляційного суду

апеляційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Комінтернівського районного суду Одеської області від 17 червня 2024 року

у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа яка не заявляє самостійних вимог орган опіки та піклування Курісовської сільської ради Березівського району Одеської області про позбавлення батьківських прав,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2024 року позивач звернувся до суду з позовом до відповідача, яким просить позбавити відповідача батьківських прав відносно неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Так в поданій заяві позивач зазначає, що перебував з відповідачкою у зареєстрованому шлюбі, який укладений між ними 27 листопада 2015 року у Відділі державної реєстрації актів цивільного стану Комінтернівського районного управління юстиції в Одеській області, актовий запис № 246.

Рішенням Комінтернівського районного суду Одеської області від 14.11.2023 шлюб розірвано. В шлюбі, ІНФОРМАЦІЯ_2 , у них народився син ОСОБА_3 , про що складено відповідний актовий запис № 162 та Лиманським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Одеській області видано свідоцтво про народження серії НОМЕР_1 . Сімейне життя у них не склалося, що призвело до припинення шлюбних відносин, але і відносини з сином у відповідачки повністю припинилися. На протязі останніх приблизно двох років відповідачка не спілкується з дитиною. Після припинення шлюбних стосунків ще на початку літа 2022 року, син, ОСОБА_3 , постійно проживає з позивачем в АДРЕСА_1 та знаходиться на утриманні позивача, а матір (відповідачка) інтересами дитини не переймається, з сином відповідачка не спілкується, тобто не приймає участі у його житті.

Вказує, що вихованням дитини мати ОСОБА_2 не займається, в дитячий садочок не приходила. Там її бачили тільки один раз. До школи жодного разу не появлялася.

Вважає, що відповідачка, ОСОБА_2 , не бажає виконувати свої батьківські обов`язки та ухиляється від їх виконання по відношенню до дитини сина ОСОБА_3 , не піклується про фізичний і духовний розвиток дитини, підготовку до самостійного життя, не підтримує стосунки з сином, не цікавиться його життям, не виявляє інтересу до його внутрішнього світу, не створює умов для отримання дитиною освіти, не надає матеріальну допомогу на його утримання і не приймає ніякої участі в вихованні дитини. Зазначає, що перепони матері у спілкуванні з дитиною не чиняться.

Проти позбавлення її батьківських прав відносно сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , не заперечує та надала заяву, що не проти того, щоб син проживав з батьком.

На думку позивача, все це в сукупності можна розцінювати як ухилення від виховання дитини, свідомого нехтування відповідачкою своїх батьківських обов`язків.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Комінтернівського районного суду Одеської області від 17.06.2024 року ухвалено позов ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 до ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , третя особа яка не заявляє самостійних вимог - орган опіки та піклування Курісовської сільської ради Березівського району Одеської області про позбавлення батьківських прав - залишити без задоволення.

Рішення суду вмотивовано тим, що позивачем не надано доказів, щодо обґрунтування своїх позовних вимог.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, позивач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на те, що рішення суду першої інстанції є необґрунтованим, прийнятим з порушенням норм матеріального права, просить його скасувати, та постановити нове рішення, яким позбавити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , батьківських прав відносно сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 зазначає, що відповідач ОСОБА_2 дій щодо реалізації свого права та обов`язку приймати участь у вихованні сина не здійснює, зазначене було підтверджено доказами наданими ним у суді, але вони судом не були прийняті до уваги.

ОСОБА_1 просить звернути увагу суду на докази які є підставою для задоволення позову, а саме на копії виписки із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого ОСОБА_3 від 29.11.2023р., де вказано, що на амбулаторний прийом з приводу лікування дитина звертається в супроводі батька. ОСОБА_3 встановлено діагноз: Складний далекозорий астегматизм, який потребує тривалого лікування та значних витрат на лікування; характеристики ОЗО ОСОБА_5 ліцей з яких вбачається, що мати ОСОБА_2 , не приділяє уваги навчанню та вихованню сина, не приймає участі у вихованні дитини; заяви матері від 12.10.2023р. про надання згоди на проживання свого малолітнього сина з батьком ОСОБА_1 та позбавлення її батьківських прав.

ОСОБА_1 вважає, що відсутність протягом тривалого часу, більше року, піклування про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя; незабезпечення необхідним харчуванням, медичним доглядом, лікуванням дитини ОСОБА_3 , надалі може негативно вплинути на його фізичний розвиток як складову частину виховання; недостатнє спілкування з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; ненадання дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; несприяння засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі є підставами для позбавлення відповідача ОСОБА_2 батьківських прав.

Також, апелянт наголошує, що позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 не тягне за собою невідворотних наслідків, оскільки не позбавляє відповідача права спілкуватися з дитиною, бачитися з нею, звернутися до суду з позовом про поновлення батьківських прав.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

ОСОБА_1 в судовому засіданні надав пояснення по суті справи, просив рішення скасувати, та винести нове рішення яким його позовні вимоги задовільнити, та позбавити ОСОБА_2 батьківських прав.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі з 27.11.2015 по 14.11.2023.

Від сумісного проживання мають неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Згідно висновку органу опіки та піклування Курісовської сільської ради Березівського району Одеської області мати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , доцільно позбавити батьківських прав відносно малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відповідно до заяв ОСОБА_2 , остання 12.10.2023 надала згоду на проживання свого малолітнього сина з батьком ОСОБА_1 та позбавлення її батьківських прав.

Щодо відзиву на апеляційну скаргу

Відповідачка не скористалася своїм процесуальним правом на подання відзиву на апеляційну скаргу.

Відповідно до ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція апеляційного суду

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду приходить до наступного.

Зі змісту статті 367 ЦПК України вбачається, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до положень ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина четверта статті 12 ЦПК України).

Згідно з положенням частини третьої статті 13 ЦПК України учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Колегія суддів вважає, що таким вимогам закону, оскаржене рішення відповідає в повній мірі.

Застосовані норми права та мотиви, з яких виходить апеляційний суд

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції зазначив, що у справі відсутні достатні і зрозумілі підстави для застосування до відповідачки крайнього заходу впливу у виді позбавлення її батьківських прав, оскільки докази, подані позивачем, беззаперечно не підтверджують факт свідомого нехтування відповідачкою її батьківськими обов`язками, а заяви відповідачки від 12.10.2023 року, в яких вона відмовлялася від батьківських прав на дитину та визнавала позов про позбавлення її батьківських прав, не можуть слугувати підставою для задоволення позову, оскільки відмова батьків від дитини є неправоздатною, суперечить моральним засадам суспільства та не відповідає інтересам дитини.

Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції з огляду на таке.

Статтею 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

У статті 7 СК України визначено необхідність забезпечення дитині можливості здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України; регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

Положеннями статті 1 Закону України «Про охорону дитинства» встановлено, що забезпечення найкращих інтересів дитини - це дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров`я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити.

Базові положення принципу забезпечення найкращих інтересів дитини покладені в основу багатьох рішень Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), які стосуються застосування статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зав`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагопристойною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (рішення від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України», рішення від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України»).

Таким чином, принцип найкращих інтересів дитини, який є одним із фундаментальних принципів, закріплених у міжнародних актах та національному законодавстві України, означає пріоритетне врахування батьками, законними представниками дитини, органами влади, судом та іншими особами інтересів дитини під час вчинення дій або прийняття ними рішень, які спрямовані на задоволення будь-яких індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров`я та особливостей розвитку.

Питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також міг свідчити про його інтерес до дитини (рішення ЄСПЛ від 07 грудня 2006 року у справі «Хант проти України», заява № 31111/04, § 57, § 58).

У національному законодавстві підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України.

Зокрема, вказаною нормою визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини.

Статтею 165 СК України визначено, що право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

Звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має передувати виважена та ґрунтовна підготовка, збір необхідної доказової бази, оскільки більшість чинників, які є підставою для прийняття позитивних рішень у вказаній категорії справ, мають оціночний характер, залежать від конкретних обставин справи та особистості учасників цих правовідносин. Разом із тим, спір виникає у надчутливих правовідносин, де в центрі повинні стояти інтереси дитини, а тому суд повинен, зокрема, переконатися, чи ґрунтуються висновки національних органів на достатній доказовій базі, з урахуванням того, що у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною, а поведінку батьків (матері/батька) змінити неможливо.

Згідно зі статтею 166 СК України позбавлення батьківських прав є винятковою мірою, яка тягне за собою надзвичайні правові наслідки як для матері (батька), так і для дитини.

Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину вже несе в собі негативний вплив на свідомість дитини, та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.

Права батьків і дітей, які засновані на спорідненості, становлять основоположну складову сімейного життя, а заходи національних органів, спрямовані перешкодити реалізації цих прав, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду від 06 травня 2020 року у справі№ 753/2025/19 (провадження № 61-1344св20) зазначено, що «ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків».

За положенням частини шостої статті 19 СК України, суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування (про доцільність чи недоцільність позбавлення батьківських прав), якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини. Висновок виконавчого комітету має рекомендаційний характер. Судам слід мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку. Самі по собі встановлені судами факти, що батьки спілкуються з дитиною, забезпечують її матеріально, приймають участь у вихованні не у достатній мірі не може бути підставою для позбавлення батьківських прав. Інтереси дитини полягають в тому, щоб забезпечити її право на потребу у любові, піклуванні та матеріальної забезпеченості. Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків тощо. Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину та усвідомлення цього самою дитиною вже несе в собі негативний вплив на її свідомість та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.

Правовий висновок про те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який слід розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків викладено, зокрема в постановах Верховного Суду від 29 липня 2021 року у справі № 686/16892/20, від 07 грудня 2022 року у справі № 562/2695/20, від 03 серпня 2022 року у справі № 306/7/20, від 11 січня 2023 року у справі № 461/7447/17. Судова практика щодо застосування положень статті 164 СК України є усталеною.

При вирішенні судом питання щодо позбавлення батьківських прав визначальним є ставлення матері (батька) до дитини, бажання спілкуватися і брати участь у її вихованні.

Вирішуючи спір, належним чином дослідивши та давши оцінку наданим сторонами доказам у їх сукупності, суд першої інстанції, обґрунтовано вважав, що підстави, передбачені частиною першою статті 164 СК України для позбавлення відповідача батьківських прав, відсутні.

У цій справі не встановлено обставин, які б свідчили про те, що ОСОБА_2 не бажає спілкуватися з сином та брати участь у його вихованні, остаточно і свідомо самоусунулася від виконання своїх обов`язків з виховання дитини, яка залишилася проживати з батьком.

Та обставина, що на час розгляду справи, вихованням і розвитком дитини займається батько, не свідчить безумовно про те, що мати дитини не бажає брати участь у її утриманні і вихованні, тобто свідомо умисно нехтує батьківськими обов`язками. Судом першої інстанції обґрунтовано встановлено, що проживання сторін за різними адресами, не є підставою для позбавлення батьківських прав, як і подання заяви відповідачки про не заперечення позбавлення її батьківських прав відносно малолітнього сина не свідчить про умисне ухилення її від батьківських прав.

Вказані у позові обставини не можуть бути підставою для застосування виключного та крайнього заходу до матері дитини як позбавлення її батьківських прав.

Суд першої інстанції правильно не взяв до уваги Висновок органу опіки та піклування, щодо позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , так як він носить формальний характер, та складений лише зі слів батька, спілкування з матір`ю та обстеження умов її проживання відповідним органом не здійснювалось.

Колегія суддів зазначає, що Висновок органу опіки та піклування про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав не містить достатніх підстав для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав щодо її сина. У свою чергу позбавлення батьківських прав слід розглядати як крайній захід сімейно-правового характеру, який застосовується до батьків, що не забезпечують належного виховання своїх дітей.

Встановивши, що позивачем не надано належних і допустимих доказів невиконання відповідачем своїх батьківських обов`язків без поважних причин, не встановлено винної поведінки останньої, щодо ухилення від виховання сина і свідомого нехтування нею своїми обов`язками, та з огляду на відсутність виключних підстав для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Інші доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу суду, оскільки зводяться до переоцінки доказів, а тому не мають наслідком задоволення апеляційної скарги.

Одночасно апеляційний суд зазначає, що доводи апеляційної скарги щодо порушення судом норм матеріального та процесуального права зводяться до незгоди з висновками суду, особистого тлумачення норм матеріального і процесуального права та не впливають на фактичні обставини справи, які встановлені судом відповідно до законодавства та на законність судового рішення.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права. Ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив наявні у справі докази, дав їм належну оцінку, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам ст. ст. 263, 375 ЦПК України, підстави для його скасування відсутні.

Судове рішення містить вичерпні висновки, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи, та обґрунтування щодо кожного доводу сторін по суті позову, що є складовою вимогою частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Недоліків, які призводять до порушення основних принципів цивільного процесуального судочинства та охоронюваних законом прав та інтересів осіб, які беруть участь у справі, та впливають на суть ухваленого рішення під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції не встановлено.

Слід також зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

При цьому, колегією суддів ураховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, п. п. 29 30).

Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).

Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За вказаних обставин, колегія суддів приходить до висновку про залишення рішення суду без змін, а апеляційної скарги без задоволення.

Керуючись ст. 367, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, ст. 384 ЦПК України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Комінтернівського районного суду Одеської області від 17 червня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її проголошення.

Касаційна скарга може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду.

Головуючий О.Ю. Карташов

Судді В.А. Коновалова

В.В. Кострицький