Постанова

від 03.07.2024 по справі 705/3413/20

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження 22-ц/821/1031/24Головуючий по 1 інстанціїСправа №705/3413/20 Категорія: 307010000 Годік Л.С. Доповідач в апеляційній інстанції Новіков О. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 липня 2024 року Черкаський апеляційний суд в складі колегії:

суддів Новікова О.М., Гончар Н.І., Василенко Л.І.,

за участю секретаря Ярошенка Б.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Черкаси апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 20 березня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Легедзене», ОСОБА_2 , третя особа: Дмитрушківська сільська рада Уманського району Черкаської області про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, визнання недійсним заповіту та свідоцтва про право власності в порядку спадкування, -

в с т а н о в и в:

У вересні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду із вказаним позовом.

В обґрунтування позовних вимог зазначала, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її чоловік ОСОБА_3 , 1951 року народження, і після його смерті відкрилась спадщина, до складу якої входить земельна ділянка з кадастровим номером 7124388300:02:000:0939, площею 6,6166га, що розташована в адміністративних межах Танської сільської ради Уманського району Черкаської області з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Право власності на вказану земельну ділянку належало померлому на підставі державного акту про право власності на земельну ділянку.

На момент його смерті позивач спільно проживали однією сім`єю та перебували у зареєстрованому шлюбі, тому відповідно до положень ч. 3. ст. 1268 ЦК України вона вважається такою, що прийняла спадщину після його смерті.

У зв`язку з тим, що її чоловік мав тяжкі хвороби та потребував спеціального лікування, він звертався до керівника ТОВ «АФ «Легедзене» ОСОБА_2 з проханням допомогти коштами на лікування та позичав у останнього кошти. Так, у 2017 році він отримав кошти в сумі 21000,00 грн., домовившись при цьому про те, що кошти були отримані в рахунок плати за оренду землі за 2015-2017 роки, а в подальшому вони укладуть відповідний договір оренди земельної ділянки з відповідачем ОСОБА_2 чи його підприємством. Більше ніяких коштів її чоловік від відповідача не отримував.

Після смерті чоловіка з`ясувалося, що наявний заповіт, складений від його імені, яким він заповів ОСОБА_2 земельну ділянку з кадастровим номером 7124388300:02:000:0939, площею 6,6166 га, що розташована в адміністративних межах Танської сільської ради Уманського району Черкаської обласної з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

У вказаному заповіті містяться неточності, оскільки зазначено, що він складений «тертього» числа вересня місяця дві тисячі тринадцятого року», а також, в його тексті зазначено, що ОСОБА_3 заповів належну йому земельну ділянку, право власності на яку підтверджується Державним актом на право приватної власності серії НОМЕР_1 , виданого не «Танською» сільською радою, а «Ганською» сільською радою Уманського району Черкаської області.

На підставі вказаного заповіту відповідач ОСОБА_2 отримав Свідоцтво про право на спадщину на 3/4 частини вказаної земельної ділянки.

Також, було виявлено, що ОСОБА_2 зареєстрував Договір оренди земельної ділянки, укладений від імені її чоловіка з ТОВ «Агрофірма «Легедзене» строком на 49 років з правом пролонгації договору, датований 02.01.2015.

Позивач зазначає, що всі дії, пов`язані із майном її чоловіка, в тому числі щодо належної йому земельної ділянки, між ними обговорювалися і не було наміру передавати її в таку довгострокову оренду будь кому.

Її чоловік самостійно не міг нічого укласти, адже він не мав можливості пересуватися, оскільки в силу важкої хвороби в нього було ампутовано обидві ноги.

Крім того, після смерті чоловіка, до неї приходили невідомі їй люди та вимагали відмовитися від спадкового майна, а саме згаданої земельної ділянки, проте, від таких вимог вона відмовилася.

Вважає, що її відмова і спровокувала послідуюче фальшування посадовими особами Агрофірми «Легедзене» договору оренди земельної ділянки взагалі та на такий значний строк.

Також, в ході оформлення права на спадщину виявилось, що в будинку відсутні всі оригінали правовстановлюючих документів в тому числі Державний акт на землю, та звернувшись до адвоката та зробивши відповідний витяг, виявилось, що державним нотаріусом Шалденко Л.В. вже було видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом № 357 від 04.06.2018 на ім`я ОСОБА_2 . Тому, у 2019 році вона вимушена була оформити також спадщину по даному фіктивному заповіту, адже побоювалась, що і її частку заберуть особи, що пов`язані з ОСОБА_2 .

Крім того, з`ясувалося, що заповіт від імені її чоловіка був посвідчений секретарем сільської ради в день, коли він перебував на лікуванні та не знаходився в с. Танське, не ходив та не міг фізично ходити до сільради з метою складення заповіту. Оскільки, секретар сільської ради, який вказаний в заповіті, що його посвідчував, знаходиться на 2-му поверсі сільради, а чоловік не мав кінцівок ніг та не міг туди дійти, тому вона вважає цей заповіт сфальшованим.

На підставі викладеного ОСОБА_1 просила суд:

-визнати недійсним договір оренди від 02 січня 2015 року, що укладений ТОВ «Агрофірма «Легедзене» та від імені ОСОБА_3 про оренду земельної ділянки сільськогосподарського призначення кадастровий номер 7124388300:02:000:0939 площею 6.6166 га, що розташована в адміністративних межах Танської сільської ради Уманського району;

-визнати недійсним заповіт, що було укладено від імені ОСОБА_3 датовано «тертього» числі вересня місяця 2013 року на ім`я ОСОБА_2 , що посвідчений секретарем Танської сільської ради ОСОБА_4 , зареєстрованого в реєстрі за №25 та видне на його підставі свідоцтво про право власності на спадщину за заповітом №357 від 04 червня 2018 року, що видане нотаріусом Звенигородської державної нотаріальної контори на ім`я ОСОБА_2 .

Рішенням Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 20 березня 2024 року у задоволенні позову відмовлено.

Судове рішення мотивовано тим, що судом встановлено, що позивач ставить під сумнів волевиявлення її чоловіка ОСОБА_3 при складанні заповіту 03.09.2013, яким він заповів ОСОБА_2 земельну ділянку з кадастровим номером 7124388300:02:000:0939, площею 6,6166 га, що розташована в адміністративних межах Танської сільської ради Уманського району Черкаської обласної з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, який був посвідчений секретарем Танської сільської ради Уманського району Черкаської області, посилаючись на його хворобливий стан здоров`я та фізичну неможливість особисто вчиняти такі дії, при цьому не надає жодного документального підтвердження фізичного, морального та психічного стану її чоловіка, на день складання заповіту, щоб могло поставити під сумнів дійсність цього заповіту.

Також, із позовної заяви вбачається, що позивач стверджує про підроблення Договору оренди землі б/н від 02.01.2015, укладеного між ОСОБА_3 та ТОВ «Агрофірма «Легедзене», зазначаючи, що підпис орендодавця ОСОБА_3 , який в ньому міститься, йому не належить, а зроблений він іншою особою, при тому «заднім числом». Проте, позивачем не надано жодних доказів, які б стали підставами для розгляду питання щодо визнання недійсним Договору оренди землі, чи укладення його з порушенням чинного законодавства. Починаючи з дня відкриття провадження у даній справі, позивачем не було заявлено клопотання про призначення почеркознавчої експертизи, з метою встановлення належності чи не належності підпису в Договорі оренди землі орендодавцю ОСОБА_3 .

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на те, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, просила його скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позов.

Апеляційна скарга мотивована тим, що відмовляючи у задоволенні позовних вимог за їх недоведеністю, судом першої інстанції не звернуто уваги на те, що позивачем були заявлені клопотання про витребування доказів у справі, у зв`язку з неможливістю їх отримати самостійно.

Відмовляючи в задоволенні клопотання про витребування доказів в частині витребування договору оренди, суд виходив з того, що вимога позивача щодо витребування договору оренди земельної ділянки від 02 січня 2015 року є передчасною.

Відмовляючи в задоволенні клопотання про витребування доказів в Уманській районній центральній лікарні виписку з історії хвороби, зі зазначенням всіх дат перебування громадянина ОСОБА_3 на стаціонарному або амбулаторному лікуванні, діагнозу/діагнозів його захворювань, проведених лікувальних дій, суд виходив з того, що вимога позивача щодо витребування зазначених вище доказів є необґрунтованою та неконкретизованою, оскільки позивачем не зазначено за який саме період життя необхідно витребувати вказану інформацію.

При повторному зверненні із клопотанням про витребування вказаних доказів із зазначенням періодів за які необхідно отримати інформацію, суд першої інстанції також відмовив у задоволенні клопотання.

Відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив.

Заслухавши учасників справи, перевіривши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, колегія суддів доходить наступних висновків.

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів вважає, що оскаржуване судове рішення відповідає вказаним вимогам.

Як вбачається із матеріалів справи ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про смерть виданого виконавчим комітетом Танської сільської ради Уманського району Черкаської області серія НОМЕР_2 .

Позивач у справі ОСОБА_1 є дружиною ОСОБА_3 , що підтверджується Свідоцтвом про укладення шлюбу серії НОМЕР_3 .

Відповідно до отриманого ОСОБА_1 свідоцтва про право на спадщину за законом від 27 травня 2019 року нею успадковано після смерті чоловіка ОСОБА_3 частину земельної ділянки площею 6,6166 га, кадастровий номер 7124388300:02:000:0939, наданої для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої на території Танської сільської ради Уманського району Черкаської області, належної спадкодавцю на підставі Державного акту на право приватної власності на землю серії І-ЧР №011874, виданого Танською сільською радою Уманського району Черкаської області 22.03.2002, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за №1780.

Відповідно до Свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 04 червня 2018 року, ОСОБА_2 на підставі заповіту від 03 вересня 2013 року, отримав у власність частину земельної ділянки площею 6,6166 га, кадастровий номер 7124388300:02:000:0939, наданої для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої на території Танської сільської ради Уманського району Черкаської області, належної спадкодавцю на підставі Державного акту на право приватної власності на землю серії І-ЧР №011874, виданого Танською сільською радою Уманського району Черкаської області 22.03.2002, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за №1780.

Відповідно до заповіту від 03.09.2013 року, ОСОБА_3 на випадок своєї смерті належну йому на праві особистої власності земельну ділянку надану для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташовану на території Танської сільської ради, Уманського району, Черкаської області, в розмірі 6.6166 га згідно Державного акту на право приватної власності на землю (серії І-ЧР №011874 виданого Ганською сільською радою Уманського району Черкаської області 22.03.2002 року, акт зареєстрований в книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за №1780 кадастровий номер 7124388300:01:938,939) заповів ОСОБА_2 .

З інформації з державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна №126152302, вбачається, що 30.03.2015 року зареєстровано право оренди землі на підставі договору оренди землі від 02.01.2015 року укладеного між ОСОБА_3 та ТОВ «Агрофірма «Легедзене», за умовами якого товариству передано в оренду земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 6.6166 га, розташованої на території Танської сільської ради, Уманського району, Черкаської області кадастровий номер 7124388300:02:000:0939, строком на 49 років до 02.01.2064 року.

Звертаючись до суду із даним позовом позивач вказує, що ОСОБА_3 не міг скласти заповіт у вказаний день, оскільки перебував у лікарні, а в частині договору оренди позивач стверджує, що ОСОБА_3 його не підписував, у зв`язку з чим вказані правочини слід визнати недійсними.

Відповідно до статей 1216, 1217 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

За правилами статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

У статтях 1233, 1234 ЦК України зазначено, що заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Право на заповіт здійснюється особисто. Вчинення заповіту через представника не допускається.

Загальні вимоги до форми заповіту закріплені у статті 1247 ЦК України. Цією правовою нормою передбачено, що заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до частини четвертої статті 207 цього Кодексу. Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 цього Кодексу. Заповіти, посвідчені особами, зазначеними у частині третій цієї статті, підлягають державній реєстрації у Спадковому реєстрі в порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України.

У частині четвертій статті 207 ЦК України визначено, що якщо фізична особа у зв`язку з хворобою або фізичною вадою не може підписатися власноручно, за її дорученням текст правочину у її присутності підписує інша особа. Підпис іншої особи на тексті правочину, що посвідчується нотаріально, засвідчується нотаріусом або посадовою особою, яка має право на вчинення такої нотаріальної дії, із зазначенням причин, з яких текст правочину не може бути підписаний особою, яка його вчиняє.

Також згідно зі статтею 1248 ЦК України нотаріус посвідчує заповіт, який написаний заповідачем власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. Нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У цьому разі заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем і підписаний ним. Якщо заповідач через фізичні вади не може сам прочитати заповіт, посвідчення заповіту має відбуватися при свідках (стаття 1253 цього Кодексу).

Згідно з частинами першою, другою статті 1257 ЦК України заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним. За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

У статтею 203 ЦК України визначені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

На заповіт як односторонній правочин поширюються загальні правила ЦК України щодо недійсності правочинів. Недійсними є заповіти в яких волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі; складені особою, яка не мала на це права (особа не має потрібного обсягу цивільної дієздатності для складання заповіту); складені з істотним порушенням вимог щодо його форми та посвідчення (відсутність нотаріального посвідчення або посвідчення особами, яке прирівнюється до нотаріального, складання заповіту представником, відсутність у тексті заповіту дати його складання тощо).

Відтак дійсним, тобто таким, що відповідає вимогам закону, є заповіт, який посвідчений уповноваженою особою, яка мала на це право за законом, не має істотних порушень стосовно його форми та посвідчення, за умови, що волевиявлення заповідача було вільним і відповідало його волі.

Згідно зі статтею 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення цивільних прав та обов`язків, допоки ця презумпція не буде спростована. Отже, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені ним обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді, коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто у разі його нікчемності) або якщо оспорюваний правочин визнаний судом недійсним.

Відповідно до Порядку вчинення нотаріальних дій посадовими особами органів місцевого самоврядування, затвердженого наказом МЮУ №3306/5 від 11 листопада 2011 року, нотаріальні дії вчиняються в приміщенні органів місцевого самоврядування. При посвідченні заповіту посадова особа органу місцевого самоврядування встановлює особу заповідача та визначає обсяг його цивільної дієздатності.

Посадова особа органу місцевого самоврядування посвідчує заповіти дієздатних громадян, складені відповідно до вимог статей 1247, 1251 Цивільного кодексу України і особисто подані ними посадовій особі органу місцевого самоврядування.

Заповіт має бути складений у письмовій формі, із зазначенням місця і часу складення заповіту, дати та місця народження заповідача та підписаний особисто заповідачем.

Посадова особа органу місцевого самоврядування посвідчує заповіт, який написаний заповідачем власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів.

Заповіти, посвідчені посадовими особами органів місцевого самоврядування, записуються до алфавітної книги обліку заповітів (додаток 16).

Колегія суддів, вирішуючи даний спір виходить з того, що заповіт ОСОБА_3 відповідає положенням ЦК України, Закону України «Про нотаріат», та Порядку вчинення нотаріальних дій посадовими особами органів місцевого самоврядування, затвердженого наказом МЮУ №3306/5 від 11 листопада 2011 року, складений у письмовій формі, із зазначенням місця його складення - село Танське Уманського району Черкаської області, часу складення - 03 вересня 2013 року, дати народження заповідача - ІНФОРМАЦІЯ_3 , його ідентифікаційного номеру, його місця проживання - АДРЕСА_1 , та підписаний особисто заповідачем.

Особу заповідача встановлено за паспортом, виданого 08.04.1998 року, що підтверджується алфавітною книгою обліку заповітів Танського старостинського округу.

Отже, доводи позивача про те, що заповіт посвідчено за неналежного встановлення особи заповідача спростовані доказами наявними у матеріалах справи.

Посилання на наявні описки, а саме у даті заповіту, в якому зазначено, що заповіт складено «тертього» числа вересня місяця 2013 року та органу, який видав Державний акт на право приватної власності на землю, зазначено «Ганською» замість вірного Танською сільською радою, колегія суддів не вважає порушеннями щодо його форми та змісту, та жодним чином не вказує на відсутність волевиявлення заповідача.

Щодо визнання недійсним договору оренди землі від 02 січня 2015 року

02 січня 2015 року між ТОВ «Агрофірма «Легедзене» та ОСОБА_3 укладений договір оренди землі для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 6,6166 га, кадастровий номер 7124388300:02:000:0939, розташованої на території Танської сільської ради, Уманського району, Черкаської області, строком на 49 років, державна реєстрація якого здійснена 30 березня 2015 року нотаріусом Звенигородської державної нотаріальної контори Шалденко Л.В.

Оспорюючи даний правочин ОСОБА_1 вказувала на те, що її покійний чоловік не підписував договір оренди земельної ділянки, згоди на його укладення не надавав, а тому просила визнати його недійсним.

За змістом статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Згідно з частиною першою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта цієї ж статті).

Відповідно до законодавчого визначення правочином є перш за все вольова дія суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів - набути, змінити або припинити цивільні права та обов`язки. Здійснення правочину законодавством може пов`язуватися з проведенням певних підготовчих дій учасниками правочину (виготовленням документації, оцінкою майна, інвентаризацією), проте сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає у згоді сторін взяти на себе певні обов`язки (на відміну, наприклад, від юридичних вчинків, правові наслідки яких наступають у силу закону незалежно від волі його суб`єктів).У двосторонньому правочині волевиявлення має бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети; породжуючи правовий наслідок, правочин - це завжди дії незалежних та рівноправних суб`єктів цивільного права.

Частиною третьою статті 203 ЦК України передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання його недійсним відповідно до припису частини першої статті 215 ЦК України, а також із застосуванням спеціальних правил про правочини, вчинені з дефектом волевиявлення: під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини.

Як у частині першій статті 215 ЦК України, так і у статтях 229-233 ЦК України, йдеться про недійсність вчинених правочинів, тобто у випадках, коли існує зовнішній прояв волевиявлення учасника правочину, вчинений ним у належній формі (зокрема, шляхом вчинення підпису на паперовому носії), що, однак, не відповідає фактичній внутрішній волі цього учасника правочину.

У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним - не виникли.

За частиною першою статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Стаття 207 ЦК України встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину. Так, на підставі частини першої цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Частиною ж другою цієї статті визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Отже, підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.

Згідно із частиною першою статті 627 ЦК України і відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 14 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі укладається в письмовій формі, а за статтею 18 цього Закону договір оренди набирає чинності після його державної реєстрації.

Відповідно до частини першої статті 15 Закону України «Про оренду землі» істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об`єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об`єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін; умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки.

Відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 4-6, 11, 17, 19 цього Закону є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону (частина друга цієї ж статті).

У разі ж якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Зазначена норма кореспондує частинам другій, третій статті 215 ЦК України, висвітлює різницю між нікчемним і оспорюваним правочином і не застосовується до правочинів, які не відбулися, бо є невчиненими. Разом із тим, у випадку оспорювання самого факту укладення правочину, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірних договорів у мотивувальній частині судового рішення.

За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини другої статті 16 цього Кодексу способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19) дійшла висновку про те, що такий спосіб захисту, як визнання правочину неукладеним, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом.

Разом із цим суд може застосувати не встановлений законом спосіб захисту лише за наявності двох умов одночасно: по-перше, якщо дійде висновку, що жодний установлений законом спосіб захисту не є ефективним саме у спірних правовідносинах, а по-друге, якщо дійде висновку, що задоволення викладеної в позові вимоги позивача призведе до ефективного захисту його прав чи інтересів.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала про те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц.

Отже, враховуючи доводи позивача ефективним способом захисту права, яке позивач вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним їй майном, зокрема, шляхом заявлення вимоги про повернення земельної ділянки.

І саме в межах заявленого позову з ефективним способом захисту учасник справи повинен доводити свої вимоги належними доказами у справі, зокрема шляхом заявлення клопотання про призначення експертизи.

Щодо клопотання про витребування доказів, яке міститься в апеляційній скарзі, то колегія суддів враховує наступне.

За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до частин першої, другої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Частиною першою статті 84 ЦПК України передбачено, що учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом.

Особа, яка подає позовну заяву (заяву), вправі очікувати від суду застосування вказаних норм процесуального законодавства, які надають їй право звернення з позовом (заявою) з можливістю подальшого вирішення процесуальних питань щодо визначення предмета доказування, надання та витребування доказів в установленому порядку.

Звертаючись до апеляційного суду з відповідним клопотанням про витребування позивач просила суд витребувати:

- у ТОВ «Агрофірма «Легедзене» завірену копію для справи та оригінал для огляду в судовому засіданні договору оренди землі від 2 січня 2015 року, що укладений ТОВ «Агрофірма «Легедзене» та від імені ОСОБА_3 про оренду земельної ділянки сільськогосподарського призначення кадастровий номер 7124388300:02:000:0939 площею 6,6166 га, що розташована в адміністративних межах Танської сільської ради Уманського району;

- в Уманській районній центральній лікарні Паланської сільської ради, 20324, Черкаська область Уманський район, Комплекс будівель та споруд «Білогрудівка», Паланська територіальна громада, вул. Білогрудівська, 2 виписку з історії хвороби, з зазначенням всіх дат перебування громадянина ОСОБА_3 1951 року народження, мешканця с. Танське на стаціонарному, амбулаторному лікуванні, діагнозу/діагнозів його захворювань, проведених лікувальних дій;

- в Уманській районній центральній лікарні Паланської сільської ради, 20324, Черкаська область Уманський район, Комплекс будівель та споруд «Білогрудівка», Паланська територіальна громада, вул. Білогрудівська, 2 медичні карти стаціонарного хворого (форма № 003/о) громадянина ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_4 , мешканця с. Танське за період з 15 січня 2013 року по ІНФОРМАЦІЯ_1;

- в Уманській районній центральній лікарні Паланської сільської ради, 20324, Черкаська область, Уманський район, Комплекс будівель та споруд «Білогрудівка», Палатська територіальна громада, вул. Білогрудівська, 2 медичні карту амбулаторного хворого (форма № 025/о) громадянина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , мешканця с. Танське за період з 15 січня 2013 року по ІНФОРМАЦІЯ_1.

Позивач посилалася на те, що вказані докази мають суттєве значення для правильного вирішення справи. При цьому в апеляційній скарзі наголошувалось на тому, що судом першої інстанції безпідставно відмовлено у їх витребуванні.

Самостійно їх надати позивач та її представник не можуть, оскільки в них міститься інформація про фізичну особу, а тому за адвокатським запитом такі докази не можуть бути витребувані в силу закону. Вказане зазначено, зокрема, у заяві від 28.11.2022 року (т. 1 а.с. 145).

Відповідно до пункту 4 частини 5 статті 12 ЦПК України суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.

Заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Аліментарія Сандерс С.А. проти Іспанії" від 07 липня 1989 року).

Відповідно до пункту 4 частини 2 статті 84 ЦПК України передбачено, що у клопотанні повинно бути зазначено вжиті особою, яка подає клопотання, заходи для отримання цього доказу самостійно, докази вжиття таких заходів та(або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу.

Колегія суддів звертає увагу, що представником позивача не було надано жодних доказів неможливості отримання зазначених доказів самостійно, не надано відповідей відповідних установ та ТОВ «Агрофірма «Легедзене», в яких містилася б відмова від надання інформації, запитуваних відомостей та документів.

З огляду на зазначене, враховуючи принципи змагальності та диспозитивності судового процесу, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення клопотання про витребування доказів.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скарги без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване рішення залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 35, 258, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 20 березня 2024 року - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 08 липня 2024 року.

Судді: