Рішення

від 25.06.2024 по справі 902/240/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 E-mail: inbox@vn.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"25" червня 2024 р. Cправа № 902/240/24

Господарський суд Вінницької області у складі судді Матвійчука В.В., за участю секретаря судового засідання Марущак А.О., за відсутності сторін, розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом: Фізичної особи - підприємця Зубарєвої Галини Володимирівни ( АДРЕСА_1 )

до: Приватного акціонерного товариства "Турбівський каоліновий завод" (вул. Миру, буд. 77, смт. Бурбів, Вінницький (Липовецький) район, Вінницька область, 22513)

про стягнення 36 902,19 грн.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду Вінницької області через підсистему ЄСІТС "Електронний суд" надійшла позовна заява № б/н від 01.03.2024 (вх. № 245/24 від 04.03.2024) Фізичної особи - підприємця Зубарєвої Галини Володимирівни з вимогами до Приватного акціонерного товариства "Турбівський каоліновий завод" про стягнення 26 400,00 грн основного боргу, 2 640,00 грн штрафу та 7 862,19 грн інфляційних втрат.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач посилається на неналежне виконання відповідачем зобов`язань за Договором поставки № 22/02-22 від 22.02.2022 в частині поставки товару.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.03.2024, вказану позовну заяву розподілено судді Матвійчуку В.В.

Суд, ухвалою від 11.03.2024, за вказаним позовом відкрив провадження у справі № 902/240/24 за правилами спрощеного позовного провадження з призначенням розгляду справи по суті на 09.04.2024.

Суд, ухвалою від 09.04.2024 відклав розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження на 02.05.2024.

За наслідками судового засідання 02.05.2024, суд здійснив перехід від спрощеного позовного провадження до розгляду справи за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначив на 05.06.2024, про що 02.05.2024 постановив відповідну ухвалу.

Суд, ухвалою від 05.06.2024 заяву № б/н від 30.05.2024 (вх. номер канц. суду 01-34/5657/24 від 30.05.2024) представника позивача - адвоката Перепелюка О.В. про зміну предмету позову визнав такою, що подана з дотриманням положень 3 ст. 46 Господарського процесуального кодексу України, направлена на зміну предмету позову, та прийняв її до розгляду.

Виконавши завдання підготовчого провадження, судом закрито дану стадію господарського процесу та призначено справу до розгляду по суті на 25.06.2024, про що 05.06.2024 постановлено відповідну ухвалу.

07.06.2024 на адресу суду надійшла заява свідка № б/н та дати (вх. номер канц. суду 01-34/5975/24 від 07.06.2024).

25.06.2024 через підсистему ЄСІТС "Електронний суд" надійшла заява № б/н від 24.06.2024 (вх. номер канц. суду 01-34/6579/24 від 25.06.2024) представника позивача - адвоката Перепелюка О.В. про проведення судового засідання за відсутності останнього.

У визначену судом дату представник позивача не забезпечив проведення судового засідання в режимі відеоконференції, у зв`язку з чим фіксування судового процесу в режимі відеоконференції не здійснено, про що відповідальним працівником суду складено службову записку № 176/2024.

Відповідач правом участі в засіданні суду також не скористався. При цьому суд зважає, що про дату, час та місце слухання справи останній повідомлений належним чином ухвалою суду від 05.06.2024, яка відповідно до сформованої в КП "ДСС" довідки про доставку електронного листа була доставлена до електронної скриньки відповідача - 11.06.2024.

Дослідивши в судовому засіданні заяву свідка № б/н та дати (вх. номер канц. суду 01-34/5975/24 від 07.06.2024), судом встановлено, що остання не відповідає приписам ст. 88 ГПК України, а тому не приймається до розгляду.

Статтею 42 Господарського процесуального кодексу України визначено права та обов`язки учасників судового процесу, зокрема учасники справи зобов`язані: виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу; сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; з`являтися в судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов`язковою; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази тощо.

Також суд зазначає, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 р. (Закон України від 17.07.1997 р. № 475/97 - ВР), кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Перебіг строків судового розгляду у цивільних справах починається з часу надходження позовної заяви до суду, а закінчується ухваленням остаточного рішення у справі, якщо воно не на користь особи (справа "Скопелліті проти Італії" від 23.11.1993 р.), або виконанням рішення, ухваленого на користь особи (справа "Папахелас проти Греції" від 25.03.1999 р.).

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду неефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (параграфи 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі "Смірнова проти України").

Суд нагадує, що роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 р. у справі "Красношапка проти України"). Роль національних судів - організовувати судові провадження таким чином, щоб вони були без затримок та ефективними (див.рішення Суду у справі Шульга проти України, no. 16652/04, від 02.12.2010). До того ж організація провадження таким чином, щоб воно було швидким та ефективним, є завданням саме національних судів (див. рішення Суду у справі Білий проти України, no. 14475/03, від 21.10.2010).

Враховуючи положення ст.ст.13, 74 ГПК України якими в господарському судочинстві реалізовано конституційний принцип змагальності судового процесу, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії для забезпечення сторонами реалізації своїх процесуальних прав, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній матеріалами і документами без явки в судове засідання представника відповідача.

Будь-яких письмових заяв і клопотань щодо відкладення розгляду справи на день розгляду справи від відповідача до суду не надійшло.

Поряд з цим слід зазначити, що положеннями ст.178 Господарського процесуального кодексу України визначено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

За таких обставин, справа підлягає вирішенню за наявними матеріалами з огляду на приписи ч.9 ст.165 та ч.2 ст.178 Господарського процесуального кодексу України.

З урахуванням неявки представників сторін суд зважає на положення ч.1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України якою передбачено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

В порядку ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

У судовому засіданні 25.06.2024 прийнято судове рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд,

ВСТАНОВИВ:

22.02.2024 між Приватним акціонерним товариством "Турбівський каоліновий завод" (відповідач, за Договором Постачальник) та Фізичною особою - підприємцем Зубарєвою Галиною Володимирівною (позивач, за Договором Покупець) укладено Договір поставки №22/02-22 (надалі - Договір), відповідно до п. 1.1. якого Постачальник передає, а Покупець приймає й оплачує Каолін марки КАХ-2. (надалі - товар) у кількості 5 000 т. +/- 5.00% за вибором Покупця, за ціною 1 200,00 грн з ПДВ за одиницю продукції, на загальну суму 6 000 000,00 грн, в тому числі ПДВ 1 000 000,00 грн. Ціна Продукції визначена сторонами договору є звичайною.

Поставка всієї партії Продукції за даним Договором здійснюється по Специфікаціях до даного договору (п. 2.2. Договору).

За змістом п. 3.1. Договору Покупець здійснює 100% оплату за Товар у формі безготівкового розрахунку платіжним дорученням, шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Постачальника на підставі рахунку-фактури.

Ціна по даному договору може бути переглянута, але Постачальник повинен інформувати Покупця про зміну ціни не менше ніж за 30 календарних днів до її зміни. Такі зміни відображаються додатковою угодою, що є невід`ємною частиною даного договору (п. 3.2. Договору).

Згідно п. 3.3.Товар здається Постачальником і приймається Покупцем:

- по кількості - відповідно до показників сертифікованої ваги у місці доставки Продукції, вказаному відповідно до п. 2.1. даного Договору;

- по якості - відповідно сертифікату.

У випадку порушення Договору, Сторона несе відповідальність, визначену цим Договором та (або) чинним законодавством України (п 4.1. Договору).

Порушенням Договору є його невиконання або неналежне виконання, тобто виконання з порушенням умов, визначених змістом цього Договору (п. 4.1.1. Договору).

За змістом п. 4.2. Договору, у випадку недотримання Постачальником строків поставки, вказаних у Заявці Покупця, він сплачує Покупцю штраф в розмірі 0.1 % від вартості Товару за кожен день прострочення поставки, але не більше ніж 10 % вартості непоставленого вчасно Товару.

Відповідно до п. 4.3. Договору за прострочення в оплаті продукції Покупець виплачує Продавцю за вимогою останнього пеню у розмірі 0.1 % (але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня) від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.

Згідно п. 4.4. Договору Сторона, що порушила цей Договір, зобов`язана відшкодувати збитки, завдані таким порушенням, незалежно від вжиття іншою Стороною будь-яких заходів щодо запобігання збиткам або зменшення збитків, окрім випадків коли остання своїм винним (умисним або необережним) діянням (дією чи бездіяльністю) сприяла настанню або збільшенню збитків.

Умовами п. 4.5. Договору визначено, що сплата Стороною визначених цим Договором га (або) чинним законодавством України штрафних санкцій (неустойки, штрафу, пені) не звільняє її від обов`язку відшкодувати за вимогою іншої Сторони збитки, завдані порушенням Договору (реальні збитки та (або) упущену вигоду) у повному обсязі, а відшкодування збитків не звільняє її від обов`язку сплатити за вимогою іншої Сторони штрафні санкції у повному обсязі.

Договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання Сторонами та скріплення печатками Сторін (п 7.1. Договору).

Пунктом 7.2. Договору визначено, що строк цього Договору починає свій перебіг у момент, визначений у п. 7.1 цього Договору та закінчується 31 грудня 2022 року, а в частині взаєморозрахунків - до повного виконання Сторонами взятих на себе зобов`язань.

У пункті 7.3. Договору сторони узгодили, що закінчення строку цього Договору не звільняє Сторони від виконання обов`язків, взятих на себе за даним договором та від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії цього Договору.

Договір підписано уповноваженими особами та скріплено печатками, у встановленому порядку Договір не оспорено та не визнано недійсним, доказів розірвання Договору матеріали справи не містять. Таким чином, Договір є дійсним, укладеним належним чином та є обов`язковим для виконання сторонами.

Як стверджується матеріалами справи, Позивач, скориставшись наданим йому правом, 23.02.2022 здійснив попередню оплату на користь Постачальника (Відповідача) у розмірі 26 400,00 грн, підтвердженням чого слугує платіжна інструкція № 22 від 23.02.2022.

Позивач стверджує, що Відповідач не приступив до виконання Договору та не здійснив поставки Товару, тому, 24.02.2022 Позивач направив на адресу Відповідача лист-претензію № 3 за Договором поставки № 22/02-22 від 22.02.2022, в якому просив здійснити повернення коштів у розмірі 26 400,00 грн. Зазначений лист-претензію Позивачем направлено на електронну адресу Відповідача zdtyrbivkaolin@gmail.com.

Проте, станом на дату подання позовної заяви Відповідач не виконав вимог Позивача, викладених у вимозі, не здійснив повернення одержаної попередньої оплати, що стало підставою для звернення за захистом порушеного права до суду. Крім основного боргу, Позивачем заявлено позовну вимогу про стягнення 2 640,00 грн штрафу та 7 862,19 грн інфляційних втрат.

З огляду на встановлені обставини справи, суд враховує таке.

Статтею 193 Господарського кодексу України (надалі ГК України) встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до статей 11, 509 Цивільного кодексу України (надалі ЦК України) договір є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків (зобов`язань), які повинні виконуватися належним чином і у встановлений строк відповідно до вказівок закону, договору (ст. 526 ЦК України), а одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається (ст. 525 ЦК України).

Судом встановлено, що між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання параграфа 1 глави 30 ГК України, глави 54 ЦК України (поставка, купівля-продаж).

Згідно із ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ним, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За своєю правовою природою правовідносини між позивачем та відповідачем в межах даного спору врегульовано положеннями глави 54 Цивільного кодексу України, враховуючи укладений між сторонами Договір поставки № 22/02-22 від 22.02.2022.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець - прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно із ч. 1, 2 ст. 664 ЦК України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Якщо з договору купівлі-продажу не випливає обов`язок продавця доставити товар або передати товар у його місцезнаходженні, обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент здачі товару перевізникові або організації зв`язку для доставки покупцеві.

Відповідно до ч. 1 ст. 665 ЦК України у разі відмови продавця передати проданий товар покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу.

Ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін (ст. 632 ЦК України).

Згідно з ч. 1, 2 ст. 693 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений ст. 530 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Зі змісту цієї норми вбачається, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем зобов`язання зі своєчасного передання товару покупцю, а у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або повернення попередньої оплати. Можливість обрання певно визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця. Волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі, доведеної до продавця. (Така правова позиція викладена у постановах КГС у складі ВС від 28.02.2019 у справі №912/2275/17, від 30.07.2018 у справі №904/4899/18).

Згідно з ч. 2 ст. 570 ЦК України якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.

Водночас, згідно з положеннями чинного в Україні законодавства, авансом є грошова сума, яку перераховують згідно з договором наперед у рахунок майбутніх розрахунків за товари (роботи, послуги), які мають бути отримані (виконані, надані). Тобто, у разі невиконання зобов`язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося, аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила.

Матеріалами справи підтверджується перерахування позивачем на рахунок відповідача суми попередньої оплати в розмірі 26 400,00 грн (платіжна інструкція № 22 від 23.02.2022).

Разом з тим, доказів поставки оплаченого позивачем товару матеріали справи не містять та відповідачем суду в порядку, передбаченому Господарським процесуальним кодексом України, таких доказів не надано.

Відповідно до ч. 3 ст. 538 Цивільного кодексу України у разі невиконання однією із сторін у зобов`язанні свого обов`язку або за наявності очевидних підстав вважати, що вона не виконає свого обов`язку у встановлений строк (термін) або виконає його не в повному обсязі, друга сторона має право зупинити виконання свого обов`язку, відмовитися від його виконання частково або в повному обсязі.

Статтею 692 Цивільного кодексу України законодавцем було унормовано загальні положення, якими врегульовано загальні питання оплати товару, порядку виконання такого обов`язку та наслідків його порушення, одночасно з цим закріпивши в приписах ст. 693 - 695 цього Кодексу спеціальні норми якими врегульовано правовідносини купівлі-продажу у випадках коли розрахунок за товар здійснюється шляхом попередньої оплати або ж продаж здійснюється з відстрочкою (у кредит) чи розстрочкою.

Визначаючи в таких положеннях наслідки порушення своїх обов`язків учасниками правовідносин купівлі-продажу законодавцем, зокрема, було встановлено, що:

- якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати (ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України);

- якщо покупець прострочив оплату товару, проданого в кредит, продавець має право вимагати повернення неоплаченого товару (ч. 4 ст. 694 Цивільного кодексу України);

- якщо покупець не здійснив у встановлений договором строк чергового платежу за проданий з розстроченням платежу і переданий йому товар, продавець має право відмовитися від договору і вимагати повернення проданого товару (ч. 2 ст. 695 Цивільного кодексу України).

Отже законодавцем, зокрема, було визначено такі рівнозначні правові наслідки порушення зобов`язань з оплати чи поставки, а саме: якщо продавець не передав оплачений товар у встановлений строк, то покупець набуває право вимагати повернення суми попередньої оплати; і навпаки: якщо покупець прострочив оплату переданого товару, то продавець має право вимагати його повернення.

Однак, якщо питання моменту виникнення у продавця/покупця відповідних прав вимог є зрозумілим (з моменту порушення строків оплати/поставки), то встановлюючи такі наслідки законодавцем не було визначено чіткого моменту настання кореспондуючих таким правам обов`язків продавця/покупця з повернення передоплати чи повернення товару.

Тому, визначаючи такий момент слід керуватися загальними нормами, під правове рулювання яких підпадають питання виконання зобов`язань.

У відповідності із ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Отже, із закінченням строку виконання зобов`язання продавця передати оплачений покупцем товар останньому таке зобов`язання припиняється і відповідно трансформується в зобов`язання з повернення сплаченої покупцем передоплати за його вимогою, і навпаки, із закінченням строку оплати покупцем товару, проданого в кредит, таке зобов`язання припиняється і трансформується в зобов`язання з повернення продавцю відповідного товару.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 22.09.2020 у справі № 918/631/19, вирішуючи питання настання строку виконання обов`язку з повернення суми попередньої оплати, в порядку ч.2 ст. 693 Цивільного кодексу України, вказала, що "вказане зобов`язання, відповідно до положень частини першої статті 530 Цивільного кодексу України, фактично виникло у відповідача у зв`язку із закінченням обумовленого сторонами у пункті 2.1 контракту строку поставки (30 листопада 2016 року), який виходячи із суті зобов`язання сторін є тим строком, після настання якого постачальник (продавець) усвідомлював протиправний характер неповернення грошових коштів. Таким чином у відповідача (постачальника, продавця) виникло зобов`язання повернути позивачу (покупцю) суму попередньої оплати (тобто сплатити кошти) відповідно до частини другої статті 693 Цивільного кодексу України, частини першої статті 530 Цивільного кодексу України з наступного дня після спливу строку поставки, тобто з 01 грудня 2016 року."

Відтак, враховуючи, що в положеннях ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України та ч. 4 ст. 694 Цивільного кодексу України закріплено рівнозначні наслідки тотожних за своєю суттю порушень, притримуючись висновків Великої Палати Верховного Суду, суд вважає за можливе дійти висновку, що в силу приписів ч. 1 ст. 530 та ч. 4 ст. 694 Цивільного кодексу України у відповідача виникло зобов`язання повернути позивачу суму попередньої оплати (тобто сплатити кошти).

З метою повернення відповідачем суми попередньої оплати позивач скерував останньому лист-претензію № 3 від 24.02.2022, з пропозицією повернення суми попередньої оплати в розмірі 26 400,00 грн.

Проте відповідачем вимоги претензії позивача не виконано, не повернуто суми попередньої оплати. Доказів протилежного матеріали справи не містять.

Отже, суд дійшов висновку, що заявлена позивачем вимога про стягнення з відповідача 24 600,00 грн неповернутого авансу підлягає задоволенню в повному обсязі.

Поряд з цим, за порушення відповідачем взятих на себе зобов`язань, позивачем заявлено до стягнення 2 640,00 грн штрафу.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).

За ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно із ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

У відповідності до п.п. 3, 4 ч. 1 ст.611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки та відшкодування збитків.

Відповідно до ч.1 ст. 546 ЦК України та ст. 230 Господарського кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися, крім іншого, неустойкою.

Частиною першою ст. 548 Цивільного кодексу України встановлено, що виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Згідно з частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до приписів ч. 1 ст. 230 та ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. Штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Згідно зі ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до приписів ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Таким чином, законом передбачено право сторін визначати у договорі розмір санкцій і строки їх нарахування за прострочення виконання зобов`язання. У разі відсутності таких умов у договорі, нарахування штрафних санкцій припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконаним відповідно до частини шостої статті 232 ГК України.

Пунктом 4.2. Договору передбачено, що у випадку недотримання Постачальником строків поставки, вказаних у Заявці Покупця, він сплачує Покупцю штраф в розмірі 0.1 % від вартості Товару за кожен день прострочення поставки, але не більше ніж 10 % вартості непоставленого вчасно Товару.

Як стверджується матеріалами справи, Позивач, відповідно до рахунку № 4 від 22.02.2022, 23.02.2022 здійснив попередню оплату на користь Постачальника (Відповідача) у розмірі 26 400,00 грн, підтвердженням чого слугує платіжна інструкція № 22 від 23.02.2022.

Водночас, 24.02.2022 з метою повернення відповідачем суми попередньої оплати позивач скерував останньому лист-претензію № 3, з пропозицією повернення суми попередньої оплати в розмірі 26 400,00 грн.

При цьому суд враховує, що матеріали справи не містять та позивачем не було надано будь-яких належних та допустимих доказів, які б підтверджували недотримання Постачальником строків поставки, що визначені сторонами у Заявці, позаяк, остання також відсутня в матеріалах справи.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позов в частині стягнення 2 640,00 грн штрафу задоволенню не підлягає.

Розглядаючи вимоги позивача про стягнення 7 862,19 грн інфляційних втрат, суд зважає на таке.

Відповідно до ч.2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом цієї норми Закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Виходячи із положень ст. 625 ЦК України наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, у розумінні наведених приписів, позивач, як кредитор, вправі вимагати стягнення в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов`язання.

Як підтверджується матеріалами справи Позивач направив на електронну адресу Відповідача листа-претензію № 3 за Договором поставки № 22/02-22 від 22.02.2022, в якому просив здійснити повернення коштів у розмірі 26 400,00 грн.

Суд враховує, що Верховний Суд неодноразово зазначав, що листування шляхом надіслання електронних листів уже давно стало частиною ділових звичаїв в Україні, а здійснення електронної переписки як усталеного звичаю ділового обороту в Україні, що не вимагає договірного врегулювання, визнається цивільним звичаєм за ст.7 ЦК (постанови Верховного Суду від 27.11.2018 у справі №914/2505/17, від 13.10.2021 у справі №923/1379/20, ухвала Верховного Суду від 25.05.2022 у справі №914/1003/21).

Відповідно до ч. 2 ст. 530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок інфляційних нарахувань за допомогою Системи комплексного інформаційного забезпечення ЛІГА:ЗАКОН ENTERPRISE, суд виявив помилку, яка полягає у періоді прострочення виконання зобов`язання. Вказана помилка вплинула на розмір заявленої до стягнення суми інфляційних втрат.

Здійснивши власний розрахунок, судом, за період прострочення з 04.03.2022 по 31.01.2024 отримано 7 326,13 грн інфляційних втрат.

Відтак, вимога позивача про стягнення інфляційних втрат підлягає до часткового задоволення, у розмірі 7 326,13 грн.

Вирішуючи питання судових витрат суд виходить з такого.

Відповідно до пункту 12 частини третьої статті 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства, зокрема є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Згідно вимог статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно частини 2 статті 123 ГПК України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

При зверненні до суду позивачем, згідно платіжної інструкції № 3 від 28.02.2024, сплачено судовий збір в загальному розмірі 3 028,00 грн, за ставкою 1,5 відсотка ціни позову.

Згідно приписів п.2 ч.1 ст.129 ГПК України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав - покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. З огляду на наведене, на відповідача покладаються витрати позивача по сплаті судового збору в сумі 2 767,39 грн, решта суми судового збору в розмірі 260,61 грн покладаються на позивача.

Окрім того, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 20 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги (ч.1 ст.26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").

Відповідно до частини 3 статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" при встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Відповідно до частин 1-4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Таким чином, системний аналіз наведених вище норм законодавства дозволяє зробити наступні висновки:

1) договір про надання правової допомоги є підставою для надання адвокатських послуг та, зазвичай, укладається в письмовій формі (виключення щодо останнього наведені в частині 2 статті 27 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність");

2) за своєю правовою природою договір про надання правової допомоги є договором про надання послуг, крім цього, на такий договір поширюються загальні норми та принципи договірного права, включаючи, але не обмежуючись главою 52 ЦК України;

3) як будь-який договір про надання послуг, договір про надання правової допомоги може бути оплатним або безоплатним. Ціна в договорі про надання правової допомоги встановлюється сторонами шляхом зазначення розміру та порядку обчислення адвокатського гонорару;

4) адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплату гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв;

5) адвокатський гонорар (ціна договору про надання правової допомоги) зазначається сторонами як одна із умов договору при його укладенні. Вказане передбачено як приписами цивільного права, так і Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність";

6) відсутність в договорі про надання правової допомоги розміру та/або порядку обчислення адвокатського гонорару (як погодинної оплати або фіксованого розміру) не дає як суду, так і іншій стороні спору, можливості пересвідчитись у дійсній домовленості сторін щодо розміру адвокатського гонорару.

Тобто, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суд має виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність".

У разі відсутності у тексті договору таких умов (пунктів) щодо порядку обчислення, форми та ціни послуг, що надаються адвокатом, суди, в залежності ввід конкретних обставин справи, інших доказів, наданих адвокатом, використовуючи свої дискреційні повноваження, мають право відмовити у задоволенні заяви про компенсацію судових витрат, задовольнити її повністю або частково.

При цьому суд зважає, що до матеріалів справи позивачем не додано ані Договору про надання правових послуг, з якого можливо було б встановити розмір гонорару адвоката, ані акту виконаних робіт, ані доказів понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч. 8 ст. 129 розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Доказів сплати позивачем послуг адвоката у встановлений ч.8 ст. 129 ГПК України строк матеріали справи не містять. При цьому заяви представника позивача про намір подати такі докази після ухвалення рішення також до суду не надійшло.

З огляду викладене, беручи до уваги відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, суд дійшов висновку про відсутність підстав покладення таких витрат на відповідача.

Враховуючи вищенаведене та керуючись статтями 2, 4, 5, 7, 8, 10, 11, 13, 14, 15, 18, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 242, 326 Господарського процесуального кодексу України, суд,

УХВАЛИВ:

Позов задоволити частково.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Турбівський каоліновий завод" (вул. Миру, буд. 77, смт. Бурбів, Вінницький (Липовецький) район, Вінницька область, 22513; код ЄДРПОУ 05474145) на користь Фізичної особи - підприємця Зубарєвої Галини Володимирівни ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) 26 400 грн 00 коп. - суми попередньої оплати; 7 326 грн 13 коп. - інфляційних втрат та 2 767 грн 39 коп. - витрат зі сплати судового збору.

В решті позову відмовити.

Примірник ухвали надіслати відповідачу та представнику позивача - адвокату Перепелюку Олегу Вікторовичу до електронних кабінетів в ЄСІТС, позивачу - рекомендованим листом.

Рішення суду набирає законної сили у строки передбачені ст. 241 ГПК України.

Рішення може бути оскаржене до Північно-західного апеляційного господарського суду, в порядку та строки визначені ст.ст. 256, 257 ГПК України.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Повне рішення складено 05 липня 2024 р.

Суддя Василь МАТВІЙЧУК

віддрук. прим.:

1 - до справи

2 - позивачу ( АДРЕСА_1 )