Постанова

від 03.07.2024 по справі 902/43/24

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 липня 2024 року Справа № 902/43/24

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Олексюк Г.Є., суддя Мельник О.В. , суддя Гудак А.В.

секретар судового засідання Ткач Ю.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Фермерського господарства "Україна" на рішення Господарського суду Вінницької області від 09.04.2024 у справі № 902/43/24 (суддя Міліціанов Р.В., повний текст складено 18.04.2024)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Адама Україна"

до Фермерського господарства "Україна"

про стягнення заборгованості в сумі 1 526 891, 36 грн

за участю представників сторін:

позивача - Іванов В.П.;

відповідача - Голубенко О.В.;

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Адама Україна" (далі - позивач, ТОВ "Адама Україна") звернулося до Господарського суду Вінницької області із позовом до Фермерського господарства "Україна" (далі - відповідач, ФГ "Україна") про стягнення 1 526 891, 36 грн заборгованості, з яких: 949 426, 03 грн інфляційних втрат та 577 465, 33 грн 3 % річних.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору поставки № ADV_UKR_1/20 від 20.02.2020.

Рішенням Господарського суду Вінницької області від 09.04.2024 позов задоволено. Стягнуто з ФГ "Україна" на користь ТОВ "Адама Україна" 949 426,03 грн інфляційних втрат та 577 465, 33 грн 3 % річних.

Приймаючи рішення у справі, суд першої інстанції зазначив, що позивачем правомірно нараховано 3 % річних та інфляційні втрати з дати виникнення грошового зобов`язання у гривні, з огляду на погоджені сторонами умови стовно дати розірвання договору, починаючи з 25.10.2022 до дати фактичного повного погашення суми заборгованості 01.10.2023. Заявлена позивачем вимога щодо стягнення з відповідача 3 % річних за період з 25.10.2022 по 01.10.2023 та інфляційних втрат є правомірною. Відповідачем не надано іншого розрахунку відсотків річних та інфляційних втрат, тому позов обґрунтований та підлягає задоволенню.

Cуд першої інстанції відхилив доводи відповідача з приводу можливості суду зменшити нараховані 3 % річних та інфляційні втрати, оскільки постанова Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 щодо можливості зменшення судом відсотків річних стосується випадків їх визначення у договорі та збільшеному розмірі порівняно з ч. 2 ст. 625 ЦК України. У випадку заявлення вимог про стягнення 3 % річних, такі відсотки зменшенню судом не підлягають, оскільки положення ч. 2 ст. 625 ЦК України є мінімально допустимою мірою відповідальності боржника за порушення грошового зобов`язання.

До Північно - західного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга ФГ "Україна" на рішення Господарського суду Вінницької області від 09.04.2024 у справі № 902/43/24, в якій відповідач просить скасувати рішення суду першої інстанції, прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Доводи апеляційної скарги зводяться до наступних аргументів:

- у випадку порушення грошового зобов`язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквівалента в іноземній валюті, інфляційні нарахування, передбачені ч. 2 ст. 625 ЦК України, не стягуються. В такому випадку втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлюються еквівалентом іноземної валюти. Наведений правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 01.03.2017 у справі № 6-284цс17;

- за умовами договору ціна товару та передоплата визначаються у національній валюті України - гривні із прив`язкою до курсу долара США, захист майнових інтересів позивача в аспекті ймовірного знецінення грошових коштів забезпечено можливістю стягнення курсової різниці, що відображено в рішенні Господарського суду Вінницької області від 07.03.2023 у справі №902/1142/22;

- чинним законодавством не передбачена можливість стягнення курсової різниці та інфляційний втрат одночасно чи в різні періоди прострочення грошового зобов`язання. Якщо грошове зобов`язання було визначено в договорі в еквіваленті іноземної валюти, то сторона договору у разі прострочення може вимагати стягнення лише курсової різниці для компенсації втрати від знецінення грошових коштів;

- суд першої інстанції не врахував та не надав оцінки тому факту, що в межах справи №902/1142/22 позивачу компенсовано втрати від знецінення грошових коштів за рахунок стягнення курсової різниці. Таким чином, покриття позивачеві матеріальних втрат від знецінення коштів передбачено договором за рахунок донарахування вартості товару з урахуванням курсової різниці національної валюти до долара США на дату оплати, яке задоволено судами, а відтак стягнення інфляційних втрат, нарахованих на суму грошового зобов`язання, вираженого в гривнях за період з 25.10.2022 по 01.10.2023, є за своїм змістом подвійною відповідальністю за невиконання зобов`язання, що суперечить нормам чинного законодавства;

- за результатом розгляду справи № 902/1142/22 стягнута загальна сума боргу в розмірі 21300 627,53 грн, що складається з суми попередньої оплати та суми курсової різниці. Відповідач вважає помилковим нарахування позивачем інфляційних втрат на суму попередньої оплати з урахуванням курсової різниці, позаяк втрати, пов`язані з інфляційними процесами у державі за своєю правовою природою є компенсацією за понесені збитки, спричинені знеціненням грошових коштів, і фактично сума, що виникає у зв`язку з курсовою різницею і є інфляційними втратами. В межах справи № 902/1142/22 позивачу компенсовано втрати від знецінення грошових коштів, тому інфляційні втрати можуть нараховуватись лише з суми попередньої оплати без врахування курсової різниці. Суд першої інстанції на вказане уваги не звернув;

- проценти річних за час затримки розрахунку відповідно до ст. 625 ЦК України носять компенсаційний характер, які, виходячи з правової позиції Верховного Суду, наведеної у постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, за певних умов підлягають зменшенню, оскільки вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. У справі № 902/417/18 суд зробив правовий висновок, що в залежності від конкретних обставин справи суд може зменшити також відсотки річних заявлені до стягнення. Суд першої інстанції дійшов висновку про стягнення з відповідача відсотків річних у заявленому розмірі при відсутності для цього підстав;

- суд першої інстанції не врахував, що інтереси позивача вже фактично захищені шляхом реального погашення всіх пред`явлених позивачем сум в процесі виконання судового рішення у справі № 902/1142/22. Загальний розмір штрафних та компенсаційних нарахувань, сплачених відповідачем складає майже 200 % від розміру основного боргу, що створює несправедливо надмірний тягар для відповідача;

- суд першої інстанції не врахував, що стягнення з відповідача інфляційних втрат та відсотків річних у заявленому розмірі, призведе до тяжкого фінансового становища відповідача.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.05.2024 визначено колегію суддів для розгляду справи у складі головуючий суддя Олексюк Г.Є., суддя Мельник О.В., суддя Петухов М.Г.

Листом від 14.05.2024 витребувано матеріали справи з Господарського суду Вінницької області.

21.05.2024 до суду надійшли матеріали справи.

Ухвалою Північно - західного апеляційного господарського суду від 23.05.2024 відкрито провадження за апеляційною скаргою ФГ "Україна" на рішення Господарського суду Вінницької області від 09.04.2024 у справі № 902/43/24. Розгляд апеляційної скарги призначено на 03.07.2024 о 15:30 год.

Розпорядженням в.о. керівника апарату суду від 02.07.2024 № 01-05/352 у зв`язку із перебуванням у відпустці судді - члена колегії у даній справі - Петухова М.Г., відповідно до ст. 32 ГПК України, ст. 155 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", пунктів 18, 20 розділу VIII Положення про автоматизовану систему документообігу суду та п. 8.2 Засад використання автоматизованої системи документообігу суду у Північно-західному апеляційному господарському суді, призначено заміну судді-члена колегії у судовій справі.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.07.2024 для розгляду справи визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Олексюк Г.Є., суддя Гудак А.В., суддя Мельник О.В.

Ухвалою Північно - західного апеляційного господарського суду від 02.07.2024 прийнято апеляційну скаргу ФГ "Україна" на рішення Господарського суду Вінницької області від 09.04.2024 у справі № 902/43/24 до провадження у новому складі суду.

ТОВ "Адама Україна" надіслало до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Позивач зазначає наступне:

- судом першої інстанції правильно враховані правові висновки про можливість нарахування інфляційних втрат після остаточного обчислення суми боргу з урахуванням курсової різниці за умови її незмінності, викладені у постановах Верховного Суду, з огляду на положення п. п. 13.3. договору поставки, яким встановлено обов`язок повернути попередню оплати після розірвання договору з урахування курсової різниці; незмінність цієї суми у гривні з 20.10.2022; відсутність впливу судового рішення в іншій справі на правову природу цього грошового зобов`язання, оскільки після перерахунку у гривню у позивача відсутні інші механізми компенсації втрат від знецінення грошової одиниці. Враховуючи вказане, повністю спростовується твердження відповідача щодо подвійної відповідальності за невиконання зобов`язання внаслідок стягнення інфляційних втрат;

- позивачем правомірно нараховано 3 % річних та інфляційні втрати з дати виникнення грошового зобов`язання у гривні, з огляду на погоджені сторонами умови стосовно дати розірвання договору, починаючи з 25.10.2022 до дати фактичного повного погашення суми заборгованості 01.10.2023;

- у зв`язку з відсутністю ознак подібності правовідносин у справах № 902/89/24 та №902/417/18, не можуть бути застосовані при розгляді даної справи правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18;

- у випадку заявлення вимог про стягнення 3 % річних, такі відсотки зменшенню судом не підлягають, оскільки положення ч. 2 ст. 625 ЦК України є мінімально допустимою мірою відповідальності боржника за порушення грошового зобов`язання, тому суд у відповідності до закону стягнув з відповідача на користь позивача нараховані 3 % річних та інфляційні втрати;

- стягнуті грошові суми не перевищують суми основного боргу, яка стягнута у справі №902/1142/22, тому цілком відповідають принципу співмірності. Відповідач користувався грошовими коштами позивача близько одного року з моменту звернення позивача до суду. Таким чином, стягнуті місцевим господарським судом штрафні та компенсаційні нарахування є стимулом для відповідача не здійснювати в подальшому порушень договірних зобов`язань, а для позивача - компенсацією його очікувань від неналежного виконання зобов`язань відповідачем;

- розмір відсотків річних не є надмірним, а визначено саме в тому розмірі, який передбачає ст. 625 ЦК України; нараховані суми відсотків річних та інфляційних втрат не є значними в порівнянні із сумою заборгованості, яка існувала на час прострочення. В матеріалах справи відсутні докази того, що заявлені до стягнення суми є надмірним тягарем для відповідача;

- позивач зазначає, що попередній розрахунок суми судових витрат позивача на професійну правничу допомогу адвоката в апеляційному господарському суді складає 30 000 грн.

В судовому засіданні 03.07.2024 представник відповідача підтримав доводи апеляційної скарги, просить її задоволити, скасувати рішення суду першої інстанції, прийняти нове рішення, яким відмовити в позові.

Представник позивача в судовому засіданні заперечив доводи апеляційної скарги, просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній та додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Розглянувши доводи апеляційної скарги та відзиву, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд зазначає наступне.

Як встановлено апеляційним судом, 20.02.2020 між ФГ "Україна" (постачальник, відповідач) та ТОВ "Адама Україна" (покупець, позивач) укладено договір поставки № ADV_UKR_1/20, відповідно до п. 1.1. якого на умовах та в порядку, визначеному договором, постачальник зобов`язується поставити та передати у власність покупця товар українського походження, вказаний у п. 2.1. договору (товар), а покупець зобов`язується прийняти такий товар та оплатити його вартість.

Пунктом 5.1. договору сторони погодили, що покупець здійснює попередню оплату у сумі, що становить гривневий еквівалент 576 721, 32 доларів США, в тому числі ПДВ, розрахований за курсом продажу долара США, який складеться на міжбанківському валютному ринку України на кінець робочого дня, що передує даті здійснення попередньої оплати за товар, і який публікується на сайті www.kurs.com.ua. Попередня оплата здійснюється покупцем не пізніше 10 (десяти) банківських днів з дати видачі постачальником покупцю товарної аграрної розписки згідно з п. 7.1.- 7.3. договору.

У випадку порушення строків поставки постачальник сплачує на користь покупця неустойку у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України (https://bank.gov.ua/) від вартості непоставленого товару за кожен день прострочення поставки (п. 8.2. договору).

Згідно із п. 8.3. договору сторони погодили, що за прострочення поставки товару строком більше ніж на 10 (десяти) календарних днів (в т.ч. непоставка або неповна поставка товару) - постачальник оплачує покупцю штраф у розмірі 25 % від попередньої загальної вартості товару з ПДВ, зазначеної в п. 2.2. договору.

Підписанням цього договору сторони погодили, що відмова покупця від договору відповідно до умов цього пункту за жодних умов не може розглядатися як порушення умов договору покупцем та/або бути підставою для застосування до покупця штрафів, пені чи інших видів санкцій, що передбачені договором або підставою для стягнення збитків з покупця.

25.06.2020 між сторонами укладено додаткову угоду № 1 до договору, відповідно до якої внесено зміни до розділу 2 договору щодо кількості, попередньої ціни товару та строку поставки.

Із урахуванням укладеної додаткової угоди ФГ "Україна" зобов`язалося поставити ТОВ "Адама Україна" 2 100 тонн (+/-10 %) кукурудзи 3 класу (врожаю 2020) у строк з 01.10.2020 до 31.10.2020 (обидві дати включно) та 5 000 тонн (+/-10%) кукурудзи 3 класу (врожаю 2020) у строк з 01.11.2020 до 30.11.2020 (обидві дати включно) на умовах поставки DAP ТОВ "Сорочанський мірошник" (22731, Вінницька область, Іллінецький район, с. Сорока, вул. Гагаріна, буд. 3А) згідно з правилами Інкотермс 2010.

На виконання умов даного договору, позивач вніс на банківський рахунок відповідача передплату в розмірі 14 109 488, 62 грн відповідно до платіжного доручення № 584 від 21.02.2020. Вказана сума є гривневим еквівалентом 576 721,32 доларів США за курсом, що обліковується на сайті www.kurs.com.ua станом на 20.02.2020 (1 долар США = 24,4650 грн).

Відповідач поставку товару за договором не здійснив, позаяк доказів протилежного матеріали справи не містять, та такий факт визнається відповідачем.

Внаслідок невиконання відповідачем у добровільному порядку зобов`язання щодо поставки товару за договором від 20.02.2020 № ADV_UKR_1/20, ТОВ "Адама Україна" звернулося до Господарського суду Вінницької області із позовом до ФГ "Україна" про стягнення 21 300 627,53 грн попередньої оплати за непоставлений товар з урахуванням курсової різниці, 7 853 157,9 грн штрафу, 2 009 628, 15 грн неустойки та 4 905 390, 42 грн 13 % річних.

Рішенням Господарського суду Вінницької області від 07.03.2023, яке залишено без змін постановою Північно - західного апеляційного господарського суду від 06.07.2023 у справі №902/1142/22 стягнуто з ФГ "Україна" на користь ТОВ "Адама Україна" 21 300 627,53 грн основного боргу, 7 853 157,9 грн штрафу, 2 006 917,84 грн пені, 4 905 390, 42 грн процентів та 540 991, 41 грн витрат на сплату судового збору. В решті позову щодо стягнення 2710,31 грн пені відмовлено у зв`язку з чим витрати на сплату судового збору в сумі 40,65 грн залишено за позивачем.

07.04.2023 на виконання рішення видано наказ, який надіслано на адресу стягувача.

10.04.2023 приватним виконавцем виконавчого округу Вінницької області Тимощуком В.В. відкрито виконавче провадження № 71525399 на підставі наказу від 07.04.2023 у справі №902/1142/22, виданого Господарським судом Вінницької області про стягнення з ФГ "Україна" 21300 627, 53 грн основного боргу, 7 853 157,90 грн штрафу, 2 006 917, 84 грн пені, 4 905 390, 42 грн процентів та 540 991, 41 грн витрат на сплату судового збору.

02.10.2024 приватним виконавцем виконавчого округу Вінницької області Тимощуком В.В. закінчено виконавче провадження № 71525399, оскільки рішення в примусовому порядку фактично виконане, заборгованість стягнута з боржника в повному обсязі, згідно вимог виконавчого документа.

Відповідно до листа приватного виконавця виконавчого округу Вінницької області Тимощуком В.В. від 07.12.2023 та довідки АТ "Сітібанк" від 11.12.2023 грошові кошти за виконавчим документом у повному обсязі перераховано стягувачу 02.10.2024.

Предметом позову у даній справі є вимоги ТОВ "Адама Україна" до ФГ "Україна" про стягнення 949 426, 03 грн інфляційних втрат та 577 465, 33 грн 3 % річних у зв`язку із неналежним виконанням відповідачем умов договору поставки № ADV_UKR_1/20 від 20.02.2020.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає, що за змістом ч. 1 ст. 174 ГК України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України), а тому зобов`язання відповідача щодо сплати суми боргу триває, оскільки не виконано останнім.

Частиною 1 ст. 530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Статтею 193 ГК України визначено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону та інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України, ч. 7 ст. 193 ГК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.

У ст. 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Тобто приписи цієї статті поширюється на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що нарахування інфляційних втрат та трьох процентів річних на суму боргу відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц, від 13.11.2019 у справі № 922/3095/18, від 18.03.2020 у справі № 902/417/18.

Отже, передбачений ч. 2 ст. 625 ЦК України обов`язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов`язання, сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми виникає виходячи з наявності самого факту прострочення (постанова Великої Палати Верховного Суду від 07.02.2024 у справі № 910/3831/22).

Чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов`язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України сум.

Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов`язання та підстав виникнення відповідного боргу. Ці висновки узгоджуються з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, висловленою у постанові від 04.06.2019 у справі №916/190/18.

Додатково висновки відносно відсутності впливу судового рішення на правову природу грошового зобов`язання наведено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.02.2024 у справі № 910/3831/22, а саме: зобов`язання не виникає з рішення суду. Судове рішення є механізмом примусового виконання відповідачем свого обов`язку з повернення коштів, який він не виконує добровільно.

В силу приписів ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиційне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особи, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Не потребують доказування обставини, встановлені рішенням суду, тобто ті обставини, щодо яких мав місце спір і які були предметом судового розгляду. Не має преюдиційного значення оцінка судом конкретних обставин справи, які сторонами не оспорювалися, мотиви судового рішення, правова кваліфікація спірних відносин. Тож, преюдиційне значення можуть мати лише ті факти щодо наявності або відсутності яких виник спір.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Господарського суду Вінницької області від 07.03.2023, яке залишено без змін постановою Північно - західного апеляційного господарського суду від 06.07.2023 у справі № 902/1142/22 стягнуто з ФГ "Україна" на користь ТОВ "Адама Україна" 21 300 627,53 грн основного боргу, 7 853 157,9 грн штрафу, 2 006 917,84 грн пені, 4 905 390, 42 грн процентів та 540 991, 41 грн витрат на сплату судового збору.

При розгляді справи № 902/1142/22 суд встановив, що за умовами договору сторони передбачили повернення попередньої оплати з урахуванням курсової різниці за фактом розірвання договору покупцем в односторонньому порядку. Покупець скористався правом на розірвання договору шляхом направлення відповідного повідомлення 09.10.2022. Перевіркою правильності нарахованої позивачем курсової різниці відповідно до п. 13.3. договору на суму 14 109 488, 62 грн помилок не виявлено (в розрахунок включено курс долара на кінець робочого дня 20.10.2022).

Тобто, підтверджено правомірність розірвання позивачем договору в односторонньому порядку, а також нарахування суми основної заборгованості з урахуванням курсової різниці станом на момент розірвання договору в загальному розмірі 21 300 627,53 грн основного боргу та курсової різниці; процентів по 24.10.2022 включно.

В той же час, колегія суддів вказує, що істотним для вирішення даного спору у справі № 902/43/24 є встановлення моменту прострочення виконання зобов`язання в сумі 21 300 627, 53 грн основного боргу та курсової різниці.

Суд вказує, що момент прострочення слід визначати з огляду на визначені обома сторонами положеннями договору поставки № ADV_UKR_1/20 від 20.02.2020, яким врегульовано строки проведення платежів у випадку розірвання договору, а також спосіб обчислення суми заборгованості з урахуванням курсової різниці.

Так, відповідно до п. 13.3. договору № ADV_UKR_1/20 від 20.02.2020, він може бути розірваний покупцем в односторонньому порядку у будь-який час шляхом направлення постачальнику письмового повідомлення про припинення (розірвання) договору (надалі - повідомлення) рекомендованим листом з описом вкладення за 5 (п`ять) робочих днів до дати розірвання договору.

В такому випадку договір вважається розірваним на 6 (шостий) календарний день з дати відправлення постачальнику відповідного повідомлення про припинення (розірвання) договору, при цьому підписання сторонами додаткових угод щодо розірвання договору є необов`язковим. Підтвердженням дати відправлення такого повідомлення є відповідний штамп поштового відділення на описі вкладення.

Підписанням цього договору сторони погодили, що відмова покупця від договору відповідно до умов цього пункту за жодних умов не може розглядатися як порушення умов договору покупцем та/або бути підставою для застосування до покупця штрафів, пені чи інших видів санкцій, що передбачені договором або підставою для стягнення збитків з покупця.

У разі розірвання договору згідно з процедурою, передбаченою цим пунктом договору, постачальник зобов`язується протягом 5 (п`яти) робочих днів з моменту розірвання договору повернути покупцю попередню оплату у сумі, яка визначається наступним чином:

13.3.1. У випадку, якщо курс продажу долара США, який склався на міжбанківському валютному ринку України на кінець робочого дня, що передує даті фактичного повернення попередньої оплати постачальником покупцю, і який публікується на сайті www.kurs.com.ua збільшився порівняно з курсом продажу долара США, який склався на міжбанківському валютному ринку України на кінець робочого дня, що передує даті здійснення Покупцем попередньої оплати за товар згідно з п. 5.1. договору, і який публікується на сайті www.kurs.com.ua, то постачальник повертає покупцю суму коштів, яка розраховується наступним чином:

СП = ПО X КЗ/К2;

де: СП - сума коштів, яка підлягає поверненню постачальником покупцю;

ПО - сума попередньої оплати у гривнях з ПДВ, здійсненої покупцем постачальнику на виконання умов договору, та яка розрахована згідно п. 5.1. цього договору.

КЗ - курс продажу долара США, який склався на міжбанківському валютному ринку України на кінець робочого дня, що передує даті фактичного повернення коштів постачальником покупцю згідно умов даного пункту договору, і який публікується на сайті www.kurs.com.ua (надалі по тексту договору також згадується як КЗ);

К2 - курс продажу долара США, який склався на міжбанківському валютному ринку України на кінець робочого дня, що передує даті здійснення покупцем постачальнику попередньої оплати за товар згідно з п. 5.1. договору;

13.3.2. Якщо КЗ

Як встановлено апеляційним судом, із урахуванням направлення позивачем повідомлення про розірвання договору 09.10.2022, що підтверджується описом вкладення до цінного листа та квитанцією про оплату поштових послуг (долучені до позову), договір вважався б розірваним на 6 календарний день з 15.10.2022 (вихідний день).

Разом з тим, оскільки зазначений строк припадає на вихідний день, в силу положень ч. 5 ст. 254 ЦК України, договір є розірваним з 17.10.2022, а обов`язок з повернення коштів виник з 18.10.2022 та мав бути виконаний протягом 5 робочих днів, тобто не пізніше 24.10.2022.

Із урахуванням викладеного, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції та доводами позивача відносно початку періоду прострочення з 25.10.2022.

Апеляційний господарський суд зазначає, що в силу норм ст. ст. 628, 629 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно висновків постанови Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 18.04.2018 у справі № 753/11000/14-ц, сontra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem слова договору повинні тлумачитися проти того, хто їх написав). Особа, яка включила ту або іншу умову в договір, повинна нести ризик, пов`язаний з неясністю такої умови.

Це правило застосовується не тільки в тому випадку, коли сторона самостійно розробила відповідну умову, але й тоді, коли сторона скористалася стандартною умовою, що була розроблена третьою особою. Це правило підлягає застосуванню не тільки щодо умов, які "не були індивідуально узгоджені" (no individually negotiated), але також щодо умов, які хоча і були індивідуально узгоджені, проте були включені в договір "під переважним впливом однієї зі сторін" (under the diminant sinfluence of the party).

З огляду на викладене, положеннями укладеного сторонами договору, які не оспорювалися відповідачем чітко передбачено момент розірвання договору, а також порядок визначення суми повернення авансу у національній валюті гривні. Обчисливши розмір заборгованості, станом на дату розірвання договору, та перевивши еквівалент курсової різниці у гривню, позивач діяв у відповідності до положень договору.

А відтак, сума грошового зобов`язання у розмірі 21 300 627, 53 грн визначена, починаючи з жовтня 2022 та є простроченою з 25.10.2022, що підтверджує правомірність нарахування відсотків річних та інфляційних втрат.

При цьому суд звертає увагу на те, що матеріальні втрати позивача від знецінення перерахованого авансу станом на 20.10.2022 компенсовано шляхом визначення остаточної суми основного боргу з урахуванням курсової різниці. Ця сума залишалася незмінною з дати розірвання договору, а також на момент винесення судового рішення, так і до моменту фактичної сплати відповідачем 02.10.2023.

Колегія суддів, акцентує увагу на тому, що істотним для вирішення спору є з`ясування правового питання стосовно можливості нарахування інфляційних втрат на відповідну суму грошового зобов`язання з дати перерахунку у гривню до дати фактичного погашення.

Згідно ст. 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня.

Гривня є законним платіжним засобом на території України. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом (ст. 192 ЦК України).

Отже, гривня як національна валюта вважається єдиним законним платіжним засобом на території України. Разом з тим, ч. 2 ст. 533 ЦК України допускає, що сторони можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.

У такому разі сума, що підлягає сплаті за зобов`язанням, визначається у гривнях за офіційним курсом Національного банку України, встановленим для відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не передбачений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

За змістом ст. 1 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання.

Офіційний індекс інфляції, що розраховується Держкомстатом, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто купівельної спроможності гривні, а не іноземної валюти. Отже, індексації внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України - гривня, іноземна валюта індексації не підлягає.

У разі порушення грошового зобов`язання, предметом якого є грошові кошти, виражені у гривнях з визначенням еквіваленту в іноземній валюті, передбачені ч. 2 ст. 625 ЦК України інфляційні втрати стягненню не підлягають, оскільки втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлені еквівалентом іноземної валюти. Такі правові висновки є усталеними у практиці Верховного Суду щодо застосування ч. 2 ст. 625 ЦК України.

У постановах Верховного Суду України від 21.12.2016 у справі № 6-2134цс15, від 08.02.2017 у справі № 6-1905цс16 вказано, що якщо в зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Таким чином, у кожному конкретному випадку слід враховувати положення укладеного сторонами договору з метою визначення моменту формування суми заборгованості у гривні, дати прострочення виконання такої суми та можливості нарахування інфляційних втрат за період такого прострочення.

Верховний Суд у постанові від 29.04.2021 у справі № 910/11077/20 зазначає, що якщо за умовами договору сума платежу, визначена в іноземній валюті, перераховується у гривню і в подальшому на день фактичної сплати коштів згідно з таким перерахунком не змінюється, тобто залишається гривневою, то з моменту перерахунку у разі прострочення виконання зобов`язання зі сплати перерахованої (остаточної) суми договору боржник відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України зобов`язаний на вимогу кредитора сплатити борг з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення виконання цього зобов`язання (зі сплати перерахованої (остаточної) суми договору). Оскільки у такому разі матеріальні втрати кредитора від знецінення грошових коштів за сумою донарахування (курсової різниці), що визначається лише у гривні та у подальшому не коригується, не покриваються за рахунок донарахування вартості товару з урахуванням курсової різниці. Подібний правовий висновок Верховного Суду викладений у постанові від 29.01.2019 у справі № 910/11249/17.

Колегія суддів приймає до уваги відповідні правові висновки з огляду на положення п. п. 13.3. договору поставки, яким встановлено обов`язок повернути попередню оплати після розірвання договору з урахування курсової різниці, незмінність цієї суми у гривні з 20.10.2022, відсутність впливу судового рішення у іншій справі на правову природу цього грошового зобов`язання, оскільки після перерахунку у гривню у позивача відсутні інші механізми компенсації втрат від знецінення грошової одиниці.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позивачем правомірно нараховано 3 % річних та інфляційні втрати з дати виникнення грошового зобов`язання у гривні, з огляду на погоджені сторонами умови стовно дати розірвання договору, починаючи з 25.10.2022 (з урахуванням узгодженого сторонами терміну на добровільну сплату суми боргу та курсової різниці, визначеної позивачем та дати розірвання договору) до дати фактичного повного погашення суми заборгованості 01.10.2023.

А відтак, заявлена позивачем вимога щодо стягнення з відповідача 3 % річних за період з 25.10.2022 по 01.10.2023 та інфляційних втрат є правомірною. Відповідачем не надано іншого розрахунку відсотків річних та інфляційних втрат.

Апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що позов в частині вимог про стягнення 949 426, 03 грн інфляційних втрат та 577 465,33 грн 3 % річних є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню.

Судом першої інстанції правильно враховані правові висновки про можливість нарахування інфляційних втрат після остаточного обчислення суми боргу з урахуванням курсової різниці за умови її незмінності, викладені у постановах Верховного Суду, а відтак, спростовуються доводи відповідача щодо подвійної відповідальності за невиконання зобов`язання внаслідок стягнення інфляційних втрат.

Позивачем правомірно нараховано 3 % річних та інфляційні втрати з дати виникнення грошового зобов`язання у гривні, з огляду на погоджені сторонами умови стосовно дати розірвання договору, починаючи з 25.10.2022 до дати фактичного повного погашення суми заборгованості 01.10.2023. Даних обставин відповідач не спростував.

Колегія суддів відхиляє доводи відповідача з приводу можливості суду зменшити нараховані 3% річних та інфляційні втрати з посилання на правову позицію Верховного Суду, наведену у постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, оскільки дана правова позиція щодо можливості зменшення судом відсотків річних стосується випадків їх визначення у договорі та збільшеному розмірі порівняно з ч. 2 ст. 625 ЦК України. У випадку заявлення вимог про стягнення 3 % річних, такі відсотки зменшенню судом не підлягають, оскільки положення ч. 2 ст. 625 ЦК України є мінімально допустимою мірою відповідальності боржника за порушення грошового зобов`язання.

При цьому суд апеляційної інстанції приймає до уваги те, що стягнуті грошові суми не перевищують суми основного боргу, яка стягнута у справі № 902/1142/22, тому цілком відповідають принципу співмірності. Розмір відсотків річних не є надмірним, а визначено саме в тому розмірі, який передбачає ст. 625 ЦК України. Нараховані суми відсотків річних та інфляційних втрат не є значними в порівнянні із сумою заборгованості, яка існувала на час прострочення. В той же час, суд вказує, що відповідач користувався грошовими коштами позивача близько одного року з моменту звернення позивача до суду.

Окрім того, колегія суддів зазначає, що в матеріалах справи відсутні докази того, що заявлені до стягнення суми є надмірним тягарем для відповідача, а тому доводи відповідача, що стягнення із нього інфляційних втрат та відсотків річних у заявленому розмірі, призведе до тяжкого фінансового становища відповідача не підтвердженні належним чином.

Відповідачем, в порушення вимог ст. ст. 76, 77 ГПК України, висновків суду першої інстанції не спростовано, а його посилання, викладені в апеляційній скарзі є такими, що зводяться до переоцінки доказів та встановлених судом обставин. Суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Суд вказує, що ЄСПЛ у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" зазначав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. ЄСПЛ зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення ЄСПЛ у справі "Трофимчук проти України").

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Статтею 276 ГПК України унормовано, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, Північно - західний апеляційний господарський суд дійшов висновку, що рішення Господарського суду Вінницької області від 09.04.2024 у справі № 902/43/24 необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу ФГ "Україна" - без задоволення.

На підставі ст. 129 ГПК України судовий збір за розгляд апеляційної скарги покладається на відповідача.

Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 ГПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Фермерського господарства "Україна" на рішення Господарського суду Вінницької області від 09.04.2024 у справі № 902/43/24 - залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення до Верховного Суду, відповідно до ст. ст. 287-291 ГПК України.

3. Справу повернути до Господарського суду Вінницької області.

Повний текст постанови складений 08 липня 2024

Головуючий суддя Олексюк Г.Є.

Суддя Мельник О.В.

Суддя Гудак А.В.