Рішення

від 19.06.2024 по справі 910/209/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

номер провадження справи 5/22/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.06.2024 Справа № 910/209/24

м. Запоріжжя Запорізької області

Господарський суд Запорізької області у складі судді Проскурякова К.В., при секретарі судового засідання Шельбуховій В.О., розглянув матеріали позовної заяви

За позовом: Концерну "Військторгсервіс" (електронна пошта: vts.doc@ukr.net; vts.koncern1@ukr.net; вул. Молодгвардійська, буд. 28-А, м. Київ, 03151; код ЄДРПОУ 33689922)

До відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Росторг-Інвест" (електронна пошта: rostorg.invest2020@gmail.com; вул. Святого Миколая, буд. 29, м. Запоріжжя, 69063; код ЄДРПОУ 43591006)

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Солом`янський районний відділ Державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (електронна пошта: info@sol.kv.dvs.gov.ua; пр. Повітрофлотський, буд. 76-А, м. Київ, 03036; код ЄДРПОУ 35008087)

про стягнення 400 000,00 грн.,

За участю представників сторін:

від позивача: Татарчук Р.О. (в режимі відеоконференції), довіреність № 10 від 01.01.204, посвідчення № КВ6547 від 28.11.2019, адвокат;

від відповідача: не з`явився;

від третьої особи: не з`явився;

СУТНІСТЬ СПОРУ:

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.01.2024 у справі №910/209/24 позовну заяву Концерну "Військторгсервіс" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Росторг-Інвест" про стягнення 400 000,00 грн. на підставі статті 31 ГПК України передано на розгляд до Господарського суду Запорізької області.

Згідно Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.02.2024 справу №910/209/24 розподілено судді Проскурякову К.В.

Ухвалою суду від 08.02.2024 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/209/24 в порядку загального позовного провадження та підготовче засідання призначено на 11.03.2024 об 11 год. 30 хв. з повідомленням (викликом) сторін. Явку учасників справи визнано обов`язковою та запропоновано сторонам здійснити відповідні процесуальні дії.

Ухвалою суду від 11.03.2024 розгляд справи у підготовчому засіданні відкладено на 08.04.2024 о 10 год. 00 хв. з повідомленням (викликом) сторін. Явка представників сторін у судове засідання визнана обов`язковою та запропоновано сторонам здійснити відповідні процесуальні дії.

Ухвалою від 02.04.2024 задоволено клопотання Концерну "Військторгсервіс" про розгляд справи та проведення судових засідань в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів та вирішено судові засідання проводити в режимі відеоконференції.

Ухвалою суду від 08.04.2024 залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Солом`янський районний відділ Державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ). Продовжено строк підготовчого провадження на тридцять днів. Розгляд справи у підготовчому засіданні відкладено на 01.05.2024 об 11 год. 00 хв. з повідомленням (викликом) сторін. Явка представників сторін у судове засідання визнана обов`язковою. Призначене судове засідання вирішено здійснювати в режимі відеоконференцзв`язку з використанням підсистеми "Електронний суд".

Ухвалою суду від 01.05.2024 закрито підготовче провадження, призначено справу до судового розгляду по суті та перше судове засідання з розгляду справи по суті призначено на 22.05.2024 о 14 год. 00 хв. з повідомленням (викликом) сторін, яке проводити в режимі відеоконференції.

Ухвалою від 22.05.2024 оголошено перерву з розгляду справи по суті до 19.06.2024 об 12 год. 00 хв. з повідомленням (викликом) сторін, яке проводити в режимі відеоконференції.

В судовому засіданні 19.06.2024 судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Відповідно до ст. 197 Господарського процесуального кодексу України, судове засідання 19.06.2024 здійснювалось в режимі відеоконференції і фіксувалось з використанням підсистеми "Електронний суд".

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача у судове засідання не з`явився, про причини неявки суд не повідомив. Про дату, час та місце призначеного судового засідання повідомлений належним чином шляхом направлення відповідних ухвал суду до електронного кабінет підсистеми «Електронний суд» ЄСІКС. Клопотань про розгляд справи без участі уповноваженого представника третьої особи або про відкладення розгляду справи на адресу суду не надходило.

Станом на 19.06.2024 письмових пояснень по суті спору від Солом`янського районного відділу Державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) до суду не надходило.

Представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги пояснивши, що заявлені позовні вимоги про стягнення з відповідача коштів в розмірі 400 000,00 грн. На підставі викладеного, посилаючись на ст.ст. 1212, 1213 Цивільного кодексу України, позивач просить суд позов задовольнити.

Представник відповідача у судове засідання не з`явився, про причини неявки суд не повідомив.

В матеріалах справи міститься письмовий відзив на позовну заяву від 30.04.2024 Товариства з обмеженою відповідальністю "Росторг-Інвест" у якому вказано, що на виконання умов договору №286/2/20/3 від 13.02.2020, між Концерном «Військторгсервіс» в особі філії «Східна» та ТОВ «РОСТОРГ-ІНВЕСТ» було укладено договір №1/П-2020 від 30.04.2020р., та між Концерном «Військторгсервіс» в особі філії «Південна» та відповідачем було укладено договір №ВКС-3119 від 15.05.2020р. згідно умов яких, відповідач повинен був поставляти позивачу в асортименті продукти харчування, а позивач, в сою чергу, повинен був сплачувати відповідачу грошові кошти за поставлену продукцію у визначені договорами строки. Відповідач зі своєї сторони сумлінно виконував зобов`язання перед позивачем та в строки поставляв позивачу замовлену продукцію на суму понад 12 мільйонів гривень. Проте позивач, в порушення умов договору, з вересня 2020 року припинив виконувати обов`язок щодо оплати поставленої продукції, не дивлячись на те, що Міністерством оборони України своєчасно та у повному обсязі перераховувались кошти позивачу згідно договором про закупівлі за державні кошти №286/2/20/3. Через такі дії керівництва позивача, відповідач опинився в скрутному становищі та поніс фінансові втрати. Численні звернення та претензії відповідача щодо сплати наявної заборгованості ігнорувалися позивачем, а тому ТОВ «РОСТОРГ-ІНВЕСТ» вимушено було звернутися до суду за захистом своїх порушених прав, стягнення існуючої заборгованості, а також пені, інфляційних втрат та витрати на правничу допомогу. Протягом 2020-2021 років відповідачем було:- подано до Господарського суду м. Києва 17 позовів та заяв про видачу наказів; - подано до Господарського суду Харківської області 18 позовів та заяв про видачу судових наказів. Загальна сума пред`явлених позовів складає понад 5,0 млн. грн., з яких на вимоги відмінні від основного боргу припадає близько 10-15%. Вказане свідчить про те, що відповідач вів себе не добросовісно, порушуючи принципи та закони підприємництва та ведення господарської діяльності, зловживаючи своїми правами та користуючись чужими коштами. Загалом судові справи щодо стягнення заборгованості розглядались протягом більше як одного року, а виконуються і по теперішній час. На виконання судових рішень відповідачем було отримано накази про примусове виконання рішень, які було пред`явлено до виконавчих служб м. Києва та м. Харкова. Предметом позовів до господарських судів було не тільки стягнення заборгованості за договорами поставок, а й стягнення витрат на правову допомогу, пені, штрафів, інфляційних витрат та трьох відсотків річних. Тобто загальна сума стягнень по усім судовим рішенням значно перевищувала суму вартості поставлених продуктів, тобто договірної суми.

Разом з тим, відповідач не заперечує, що 26.07.2021 року позивач частково сплатив борг у розмірі 400 000 грн. Проте відповідач заперечує, що ця сума не була врахована та є переплатою, яка підлягає стягненню з відповідача з наступних підстав. Як зазначив позивач, ним було надмірно сплачено суму у розмірі 400 000,00 грн з урахуванням суми, яка зависла на виконанні у Солом`янському ДВС м. Києва у розмірі 147228,09 грн. Отже, заявлена позивачем вимога про стягнення 400 000 грн є перебільшеною мінімум на 147228,09 грн. виходячи з доводів та аргументів зазначених у позовній заяві. Крім того, відповідачем не враховано, що стягнута ДВС з їх рахунків сума включає стягнутий пропорційно виконавчий збір, орієнтовно 50 000,00 грн., які Позивач відніс на рахунок надмірно сплачених Відповідачу коштів. Крім того, Господарським судом м. Києва розглядалась заява боржника (Концерну «Військторгсервіс») щодо визнання наказу Господарського суду міста Києва від 11.02.2022 у справі № 910/2440/21 таким, що не підлягає виконанню. Ухвалою Господарського суду м. Києва від 02.05.2023 у задоволенні заяви Концерну «Військторгсервіс» про визнання наказу Господарського суду міста Києва від 11.02.2022 у справі № 910/2440/21 таким, що не підлягає виконанню, відмовлено повністю. Господарський суд м. Києва під час розгляду даної заяви дійшов висновків про відсутність підстав для її задоволення, оскільки заявник не навів належних доказів виконання наказу Господарського суду м. Києва виданого по даній справі. Також в межах даної справи Товариством було подано скаргу на дії державного виконавця щодо не виконання рішення суду. Ухвалою Господарського суду м. Києва від 09.05.2023 року в задоволенні заяви було відмовлено, оскільки на відповідача поширюється дія п. 10-2 розділу ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про виконавче провадження», який передбачає зупинення у період дії воєнного стану в Україні вчинення виконавчих дій, а не через відсутність у Концерну обов`язку по сплаті грошових коштів. Також листом від 04.09.2023 року за вих. № 07/1266 Концерн «Військторгсервіс» повідомляв відповідача про те, що станом на 04.09.2023 року за їх даними надміру сплачено всього 59 715,73 грн. Відповідач зазначив, що з того моменту на адресу відповідача не надходили ніякі грошові кошти ні від боржника, ні від ДВС в межах виконання судового рішення по справі №910/2440/21. Таким чином, у різних документах Концерну фігурують різні суми заборгованості, що свідчить про відсутність належного бухгалтерського обліку або бажання уникнути відповідальності. Також, долучені позивачем акти звірки не оформлені належним чином (не підписані стороною), не є доказами наявності чи відсутності заборгованості, не спростовують відсутність заборгованості Концерну «Військторгсервіс» перед ТОВ «РОСТОРГ-ІНВЕСТ». На підставі викладеного, відповідач просить суд в задоволенні позову відмовити.

Позивач підтримав доводи, викладені у письмовій відповіді на відзив від 06.05.2024 зазначивши, що у поданому відзиві відповідач підтверджує що 26.07.2021 року Концерном було сплачено 400 000,00 грн., однак чомусь не зазначає про те, що ці кошти були сплачені Концерном в якості домовленостей, які склались між сторонами на підставі договору реструктуризації. Саме на підставі вказаного договору, Концерн «Військторгсервіс» зобов`язувався відізвати свою апеляційну скаргу на рішення Господарського суду м.Києва по справі № 910/18786/20 та сплатити 26.07.2021 року кошти у розмірі 400 000,00 грн., натомість ТОВ «Росторг-Інвест» повинен був 26.07.2021 року забрати наказ Господарського суду м. Києва з Солом`янського ВДВС, решту суми заборгованості у розмірі 330 000 ,00 тис. повинні були сплатити шляхом реструктуризації. Так, Концерном «Військторгсервіс» 26.07.2021 року відізвав свою апеляційну скаргу та перерахував кошти у розмірі 400 тис. грн. на рахунок ТОВ «Росторг-Інвест», натомість ТОВ «Росторг-Інвест» забрав наказу суду з Солом`янського ВДВС, однак вже 27.07.2021 року пред`явив вказаний наказ суду повторно до виконання та Солом`янська ВДВС списала у примусовому порядку з рахунків Концерну «Військторгсервіс» суму у розмірі 760 000,00 грн., при цьому не враховує сплачені Концерном 400 000,00 грн. та відповідач не повідомив виконавчу службу про сплату вказаних коштів.

Після виконання першого рішення суду, Концерн «Військторгсервіс» намагався зарахувати вказані кошти при виконанні наступних рішень суду, однак Солом`янська ВДВС не приймала заяви Концерну «Військторгсервіс», оскільки в призначенні платежу не визначено по якому рішенню суду було сплачено кошти, а сам Відповідач відмовився підтверджувати вказані кошти. З моменту пред`явлення першого позову відповідачем, Концерном не здійснювались більше жодні поставки, а кошти що сплачувались, сплачувались лише за винесеними рішеннями судів. По останньому акту звірки, який був направлений відповідачем зафіксовані усі суми згідно рішень суду, які стягувались у примусовому порядку. Перша сума, яка була списана та зафіксована в акті звірки взаєморозрахунків це сума у розмірі 664 835,61 грн. списана з рахунків Концерну та зайшла на рахунок відповідача 14.06.2021 року. Вказана сума списана на виконання першого рішення суду. Концерном 26.07.2021 року перераховано відповідачу 400 000,00 грн. І потім, не зважаючи на договір реструктуризації та домовленість сторін, відповідач пред`являє повторно до виконання наказ суду по справі 910/18786/20 та з Концерну списується решта суми боргу у розмірі 714814,65 грн. Таким чином, сума боргу по справі 910/18786/20 повністю списується та закривається, однак не враховуються 400 000,00 грн. Як визначено в акті звірки та зазначав Концерн суми списуються у повному обсязі відповідно до відкритих виконавчих проваджень. Твердження відповідача стосовно того, що зарахування відбувалось в рахунок сплати штрафних санкцій або винагороди адвокатських витрат не можуть братись до уваги, оскільки по кожній справі суд виносив рішення з зазначенням суми основного боргу, штрафу, пені, інфляції, витрат на адвоката та судовий збір. Виконавча служба при відкритті провадження у постанові зазначала також вказані суми, та з рахунків Концерну вказані суми списувались у повному обсязі, тому ніяк ці 400 000,00 грн. не могли бути зараховані в сплату якогось штрафу. Більше того, по жодному відкритому провадженню відповідач не направив заяву про зарахування 400 000,00 грн.

Враховуючи викладене, Концерн повністю не погоджується з викладеними твердженнями відповідача та вважає, що відповідач розуміє, що є переплата, у зв`язку з чим і не проводить звіряння взаєморозрахунків. Концерн «Військторгсервіс» виплатив усі кошти, які заборгував відповідно до вказаного договору поставки, з урахуванням усіх штрафів, пені, і вважає, що сторони повинні діяти добросовісно одна до одної. Відповідач у 2021 році підписав договір реструктуризації, забрав виконавчий лист з Солом`янського ВДВС і потім порушив взяті зобов`язання і пред`явив його до виконання. Отже, відповідач не повідомив Солом`янську ВДВС коли повторно пред`являв до виконання наказ суду про добровільну сплату Концерном 400 000,00 грн., у зв`язку з чим, державним виконавцем були повністю списані кошти та не враховані сплачені 400 000,00 грн. Позивач вважає, що відповідач повинен був звернутися до ДВС для зарахування 400 000,00 грн., хоча би в іншому виконавчому провадженні. Таким чином з суми боргу, яка підтверджена сторонами станом на 22.12.2021 року у розмірі 554 754,68 грн. виконавчою списано вже 807 524,69 грн. та зависла сума 147 227,99 грн.

Також в матеріалах справи містяться письмові заперечення на відповідь на відзив від 21.05.2024 ТОВ "Росторг-Інвест", в яких зазначено, що ТОВ «РОСТОРГ-ІНВЕСТ» не заперечує протии того, що позивачем на розрахунковий рахунок відповідача, 26.07.2021р., було сплачено грошові кошти в розмірі 400 000,00 грн. Проте відповідач не згоден із твердженнями позивача відносно сплати зазначених грошових коштів в рамках ніби-то договору реструктуризації та наявного виконавчого провадження. Дійсно, між ТОВ «РОСТОРГ-ІНВЕСТ» та Концерном «Військторгсервіс» було проведено переговори, на яких обговорювались різні варіанти розрахунків боргу, проте кінцевої згоди сторони не дійшли та, відповідно, договір реструктуризації, на який посилається позивач, відповідачем не підписувався. А тому на законних підставах відповідачем було повторно подано Наказ господарського суду м. Києва до виконання до Солом`янської ДВС. З наданого договору реструктуризації вбачається, що це зроблена недоброї якості фотокопія документу, а не скан копія з оригіналу документу. З цього приводу у відповідача є підозри відносно того, що позивач намагається ввести суд в оману відносно наявності у нього оригіналів всіх наданих до позову, та згодом долучених, документів. На підставі вищезазначеного та з урахуванням того, що судовий наказ по справі №910/2440/21 не було скасовано, а позивачем не надано належних доказів щодо того, що відповідачу було надмірно сплачено кошти, відповідач вважає що позовна заява Концерну «Військторгсервіс» не підлягає задоволенню.

Наявні матеріали справи дозволяють розглянути справу по суті.

Розглянувши та дослідивши матеріали справи, заслухавши представника позивача, суд

ВСТАНОВИВ:

У позовній заяві позивач вказує, що Концерн "Військторгсервіс" є державним господарським об`єднанням, що засноване на державній власності та входить до складу Міністерства оборони України.

Між Міністерством оборони України та Концерном "Військторгсервіс" укладений договір на закупівлю продуктів харчування та сушених продуктів різних (15890000-3) (харчові продукти (комплект продуктів харчування за Каталогом продуктів харчування) для особового складу та годування штатних тварин військових частин, установ та військових навчальних закладів Збройних Сил України в стаціонарних та польових умовах на 2020 рік) від 13.02.2020 № 286/2/20/3.

Відповідно до умов вказаного Договору, Концерн "Військторгсервіс", на підставі отриманих заявок від військових частин Збройних Сил України, повинен був постачати продукти харчування.

З метою належного виконання вказаного Договору від 13.02.2020 №286/2/20/3, між Концерном "Військторгсервіс" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Росторг-Інвест" (далі - ТОВ "Росторг-Інвест") укладений договір від 30.04.2020 № 1/П-2020, відповідно до умов якого відповідач зобов`язується постачати в асортименті продукти харчування, характеристики якого та строки поставки визначалися Сторонами договором поставки, а Позивач зобов`язувався прийняти товар та своєчасно оплачувати на умовах, визначених в даному Договорі.

Отже враховуючи те, що Концерн "Військторгсервіс" затримував проведення розрахунку (з об`єктивних причин) за поставлені продукти харчування, відповідач, вважаючи свої права порушеними, звернувся до суду з позовом про стягнення боргу за договором поставки від 30.04.2020 №1/П-2020 у розмірі 1 382 508,13 грн.

З метою виконання умов договору з Міністерством оборони України та постачання продуктів харчування до військових частин вчасно, між Концерном "Військторгсервіс" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Росторг-Інвест" укладені договори від 30.04.2020 №1/П-2020 та від 15.05.2020 року № ВКС-3119 згідно умов якого, відповідач повинен був поставити Концерну в асортименті продукти харчування, а Концерн повинен сплатити за надані послуги.

Позивач стверджує, що відповідно до Акту звірки взаємних розрахунків за період з 01.02.2020 по 16.12.2021 року, підписаного та направленого з боку ТОВ "Росторг-Інвест", Концерну "Військторгсервіс" надано послуги за договором від 15.05.2020 року №ВКС-3119 на загальну суму 2 845 141,73 грн. та, як результат сплачено Концерном "Військторгсервіс" 2845 141,73 грн., тобто заборгованості за вказаним договором немає, договір припинений.

Крім того, відповідно до Акту звірки взаємних розрахунків за період з 01.05.2020-22.12.2021 року по договору від 30.04.2020 № 1/П-2020, підписаного та направленного з боку ТОВ "Росторг-Інвест", встановлено, що станом на 22.12.2021 року ТОВ "Росторг-Інвест" надало послуги на суму 12 155 048,72 грн., Концерном "Військторгсервіс" сплачено лише 11600294,04 грн. та залишок заборгованості станом на 22.12.2021 року складає суму розмірі 554754,68 грн., яка станом на сьогоднішній день вже є сплаченою та заборгованості за вказаним договором від 30.04.2020 № 1/П-2020 не має, вказаний договорів є припиненим.

Так, відповідно до Акту звірки, починаючи з 14.06.2021 року фіксуються оплати з боку Концерну "Військторгсервіс", які вже сплачувались Концерном "Військторгсервіс" за винесеними рішеннями судів та як результат за відкритими виконавчими провадженнями.

Також позивач посилається на те, що 15.04.2021 року Господарським судом міста Києва прийнято рішення по справі №910/18786/20 за позовом ТОВ "Росторг-Інвест" до Концерну "Військторгсервіс" про стягнення заборгованості за договором поставки від 30.04.2020 №1/П-2020.

Рішенням суду у цій справі позовні вимоги ТОВ "Росторг-Інвест" задоволено повністю. Стягнуто з Концерну на користь ТОВ "Росторг-Інвест" заборгованість в розмірі 1 382 508,13 грн. та видано відповідний наказ.

Наказ пред`явлено ТОВ "Росторг-Інвест" до виконання та частково державною виконавчою службою стягнуті в примусовому порядку з рахунків Концерну "Військторгсервіс" кошти у розмірі 664 835,61 грн. (платіжне доручення № 92098 від 11.06.2021 року) та 2 857,87 грн. (платіжне доручення № 92668 від 15.06.2021 року) в рахунок часткової сплати по відкритому виконавчому провадженні № 6561410 по справі №910/18786/20.

З метою врегулювання питання про погашення заборгованості та розблокування рахунків Концерну, 26.07.2021 року між ТОВ "Росторг-Інвест" та Концерном "Військторгсервіс" було укладено Договір про реструктуризацію боргу Концерну "Військторгсервіс" перед ТОВ "Росторг-Інвест" на суму 748 952, 27 грн. (залишок боргу на момент укладення Договору реструктуризації).

Так, відповідно до п. 2.1. Договору реструктуризації Боржник - Концерн "Військторгсервіс" зобов`язується з метою економії коштів та не допуску арешту розрахункових рахунків Концерну "Військторгсервіс", відізвати апеляційну скаргу на рішення Господарського суду м. Києва по справі №910/18786/20, яка перебуває в провадженні Північного апеляційного господарського суду і розгляд справи якої призначено на 27.07.2021 року. Перерахувати Кредитору - ТОВ "Росторг-Інвест" частину суми заборгованості в розмірі 400 000,00 грн. 00 коп. в строк не пізніше 26.07.2021 року.

В свою чергу Кредитор бере на себе зобов`язання в строк не пізніше 27.07.2020 року звернутися до Солом`янського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) з заявою про повернення виконавчого документа (Господарського суду м. Києва по справі №910/18786/20), закінчення виконавчого провадження та зняття арешту з розрахункових рахунків Боржника.

На виконання досягнутої домовленості, 26.07.2021 року Концерном "Військторгсервіс" було перераховано ТОВ "Росторг-Інвест" частину суми заборгованості в розмірі 400 000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 325.

27.07.2021 року Концерном "Військторгсервіс" було відізвано апеляційну скаргу на рішення Господарського суду м. Києва по справі №910/18786/20, а ТОВ "Росторг-Інвест" 27.07.2021 року звернулося до Солом`янського ВДВС у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) з завою про повернення виконавчого документу.

Однак, ТОВ "Росторг-Інвест", незважаючи на домовленості, повторно звертається з наказом Господарського суду м. Києва по справі №910/18786/20 до державної виконавчої служби.

В результаті чого, з Концерну "Військторгсервіс" органами ДВС списується у примусовому порядку з рахунків сума у розмірі 735 552,27 грн. (платіжне доручення №105388 від 12.08.21021 року).

Позивач зазначає, що аналізуючи Акт звірки взаєморозрахунків по вказаному договору, який був підписаний та направлений з боку відповідача, встановлено, що 14.06.2021 року надійшла оплата 664 835,61 (перше списання виконавчою службою по справі № 910/18786/20), 18.06.2021 надійшла оплата 2857,87 грн. (друге списання виконавчою службою по справі № 910/18786/20).

Надалі, 26.07.2021, оплата 400 000,00 грн. (сплата концерном самостійно коштів на виконання досягнутих між сторонами домовленостей) і надалі 13.08.2021 року оплата 714 814,65 грн. списання виконавчою службою по справі № 910/18786/20.

Таким чином, ТОВ "Росторг-Інвест" фіксує в акті звірки надходження вказаних коштів у розмірі 400 000,00 грн. однак не враховує їх в розрахунок заборгованості між сторонами, та коли повторно пред`являє до виконання наказ суду по справі № 910/18786/20 не вказує державній виконавчій службі про сплату коштів 400 000,00 грн. а подає виконання наказу на усю суму.

Отже, в рамках виконавчого провадження № 6561410 державною виконавчою службою, відповідно до платіжних доручень про списання коштів з рахунків Концерну "Військторгсервіс" списана повністю сума за виконавчим провадженням № 6561410 по справі №910/18786/20 у розмірі 1 382 508,13 грн., у зв`язку з чим виконавче провадження виконане та закрите.

Позивач вважає, що сума сплачена Концерном у розмірі 400 000,00 грн. не врахувалась Відповідачем при виконанні вказаного виконавчого провадження та була сплачена Концерном просто в рахунок загальної заборгованості за договором від 30.04.2020 №1/П-2020.

Крім того, з аналізу вказаного Акту звірки взаєморозрахунків підписаного з боку Відповідача позивачем встановлено, наступні оплати з боку Концерну "Військторгсервіс" за основним боргом.

21.09.2021 року оплата у розмірі 169 469,82 грн. (сплата за рішенням Господарського суду Харківської області від 28.08.2021 року по справі № 922/1123/21, ВП 66809082).

21.09.2021 року оплата у розмірі 163 622,16 грн. (сплата за рішенням Господарського суду Харківської області від 13.09.2021 року по справі № 922/1125/21, ВП 66809718).

29.09.2021 року оплата у розмірі 168 506,59 грн. (сплата за рішенням Господарського суду Харківської області від 17.08.2021 року по справі № 922/1121/21, ВП 66925547).

29.09.2021 року оплата у розмірі 169 263,78 грн. (сплата за рішенням Господарського суду Харківської області від 21.09.2021 року по справі № 922/1126/21, ВП 66957946).

20.10.2021 року оплата у розмірі 162 907,58 грн. (сплата за рішенням Господарського суду Харківської області від 17.08.2021 року по справі № 922/1098/21, ВП 66957420).

20.10.2021 року оплата у розмірі 44 048,34 грн. та 26.10.2021 року оплата у розмірі 134 466,42 грн. (сплата за рішенням Господарського суду Харківської області від 27.09.2021 року по справі № 922/1130/21, ВП 67030940).

17.11.2021 року оплата 62 299,25 грн., 19 551,26 грн. та 02.12.2021 року оплата 390 560,95 грн. (сплата за рішенням Господарського суду м. Києва від 03.11.2021 року по справі № 910/2844/21, ВП 67428075).

Таким чином, відповідно до Акту звірки, враховуючи оплату 400 000,00 грн., ТОВ "Росторг - Інвест" зазначає заборгованість по сплаті основного боргу станом на 22.12.20212 року у розмірі 554 754,68 грн.

Враховуючи вказане, ТОВ "Росторг-Інвест", маючи не закриті ще рішення суду, повинен був пред`явити до стягнення суму боргу за основною заборгованістю, що рахується за договором у розмірі 554 754,68 грн.

Натомість, ТОВ "Росторг-Інвест" знаючи про зменшення суми боргу, у зв`язку зі сплатою самостійно Концерном "Військторгсервіс" суми у розмірі 400000,00 грн. пред`являє до виконання 3 накази суду до примусового виконання у повному розмірі та не враховує сплачені Концерном «Військторгсервіс» 400000,00 грн. Таким чином, з боку Відповідача, була заявлена до стягнення з Концерну «Військторгсервіс» сума у розмірі 954 754,68 грн., хоча по Акту звірки взаєморозрахунків підписаного з боку Відповідача, сума до стягнення складала 544 754,68 грн.

Крім того, за заявами ТОВ ""Росторг-Інвест" були відкриті виконавчі провадження, кошти по яким вже сплачені, однак не увійшли до Акту звірки, оскільки були сплачені після його складання.

По виконавчому провадженню № 68250562 щодо виконання наказу Господарського суду м. Києва від 10.01.2022 року по справі № 910/3137/21, державною виконавчою службою списані кошти в рахунок сплати боргу, серед яких, 363420,02 грн. суми основної заборгованості за договором.

По виконавчому провадженню № 68755843 щодо виконання наказу Господарського суду м. Києва від 22.02.2022 року по справі № 910/10679/21, державною виконавчою службою списані кошти в рахунок сплати боргу, серед яких, 29 245,32 грн. сума основної заборгованості за договором.

По виконавчому провадженні № 68755935 щодо виконання наказу Господарського суду м. Києва від 11.02.2022 року по справі № 910/2440/21, заборгованість за основним боргом по договору складає 562 089,34 грн. З них виконавчою службою 09.05.2022 року списано кошти у розмірі 59 715,73 грн. та 23.02.2022 року списано кошти у розмірі 247 951,31 грн. залишок боргу складає 254 422,30 грн.

Отже, по факту заборгованість по сплаті боргу за договором від 30.04.2020 №1/П-2020 вже була повністю погашена, однак у зв`язку з не підтвердженням з боку ТОВ "Росторг-Інвест" суми 400 000,00 грн. та не зазначенням цієї сплати для державної виконавчої служби, призвело до безпідставного списання державною виконавчою службою коштів, та як наслідок свідчить про наміру сплачених Концерном «Військторгсервіс» коштів.

Однак, ТОВ "Росторг-Інвест" заявляє вимоги за основою заборгованістю за договором від 30.04.2020 №1/П-2020 у розмірі 954 754,68 грн., та якщо відняти 400 000,00 грн., які були сплачені Концерном, то виходить сума 554 754,68 грн., яка визначена самим ТОВ "Росторг-Інвест" у Акті звірки взаєморозрахунків.

Отже, якщо виходити з суми, яка визначена у Акті звірки, то згідно виконавчого провадження № 68250562 списано борг за основною заборгованістю у розмірі 363 420,02 грн. та за ВП 68755843 списано борг за основною заборгованістю у розмірі 29 245,32 грн., що разом складає сума у розмірі 392 665,34 грн.

Враховуючи суму заборгованості за основною заборгованістю за договором у розмірі 554 754,68 грн., та враховуючи списання коштів в рахунок сплати за основною заборгованістю за договором від 30.04.2020 №1/П-2020 у розмірі 392 665,34 грн., залишок боргу за основною заборгованістю за договором від 30.04.2020 №1/П-2020 складав 162089,34 грн.

Оскільки, сплата Концерном "Військторгсервіс" 400 000,00 грн. відбулась вже після винесення вказаних рішень суду, ТОВ "Росторг-Інвест" повинна була зазначити про наявність сплати Концерном самостійно коштів 400 000,00 грн. у зв`язку з чим, сума боргу по останньому відкритому виконавчому провадженню №68755935 у розмірі 647951,31 грн. зменшилась та списанню підлягала лише сума 162 089,34 грн. Однак станом на 29.12.2023 року Солом`янським ВДВС м. Києва вже в рамках виконавчого провадження списано кошти у розмірі 500723,32 грн. та наразі до сплати залишилось 147 227,99 грн. Однак, кошти поки остаточно списані не були, у зв`язку з тим, що Концерн «Військторгсервіс» відноситься до підприємства до яких наразі, поки військовий стан, не застосовують заходи по списанню коштів у примусовому порядку.

Листом від 04.09.2023 року № 07/1266 Концерн "Військторгсервіс" звернувся до Відповідача, в якому Концерн просив ТОВ "Росторг-Інвест" провести повторно звірку з метою підтвердження факту повної сплати Концерном основної заборгованості за договором від 30.04.2020 №1/П-2020, або підтвердити сплату Концерном самостійно 400 000,00 грн. та зарахування її в рахунок сплати боргу за виконавчим провадженням № 68755935 (так, як в платежі було зазначено лише що сплата заборгованості за договором від 30.04.2020 №1/П-2020).

Однак, оскільки конверт з листом та Актом звірки повернувся до Концерну «Військторгсервіс» у зв`язку з тим, що відповідач не забрав його, Концерн «Військторгсервіс» направив дані документи електронним шляхом, однак жодних відповідей від Відповідача не надходило.

22.02.2022 року Концерн "Військторгсервіс" направляв державному виконавцю Солом`янського РВ ДВС у м. Києві ЦМУМЮ заяву про закриття виконавчого провадження та як сплату коштів по вказаному провадженні, просив врахувати 400 000,00 грн. які були сплачені Концерном "Військторгсервіс", однак не враховані стягувачем при пред`явленні виконавчого документа до виконання.

Однак, державним виконавцем не було закрито виконавче провадження оскільки на платіжці не було вказано за яким саме виконавчим провадженням сплачено кошти, а ТОВ "Росторг-Інвест" відмовилось підтвердити та зарахувати ці 400 000,00 грн.

Таким чином, державна виконавча служба, враховуючи підтвердження факту сплати 400 000,00 грн. з боку ТОВ "Росторг-Інвест" та зарахування їх по виконавчому провадженні № 68755935, повинна була б списати з рахунків Концерну "Військторгсервіс" суму у розмірі 247 951,31 грн. (виконавче відкрито на суму 641750,88 грн. сума боргу та з урахуванням виконавчого збору, що складає сума складає 647951,31 грн.).

Однак, в ході проведення виконавчих дій Солом`янським ВДВС м. Києва, в межах виконання виконавчих дій були списані кошти у розмірі 500 723,22 грн.

Станом на момент пред`явлення позову до суду, на обліку в Солом`янському

ВДВС м. Києва перебуває відкрите виконавче провадження № 68755935, та залишок по списанню складає 147 228,09 грн., які будуть списані в подальшому виконавчою службою.

Таким чином, враховуючи ці кошти у розмірі 147 228,09 грн. та вже переплату у розмірі 252 771,91 грн. внаслідок списання коштів, сума переплати вийде 400 000, 00 грн.

Враховуючи обставини викладені вище якими позивач обґрунтовує заявлені позовні вимоги, та вважає, що оскільки сплачені у добровільному порядку кошти у розмірі 400 000,00 грн., які були сплачені Концерном відповідно до укладеного договору між сторонами, не були враховані Відповідачем та державною виконавчою службою та враховуючи те, що виконавче провадження може бути закрите тільки після списання коштів у повному обсязі, Концерн «Військторгсервіс» вважає, що відповідач не зарахувавши ці кошти, обліковує та користується ними безпідставно.

На підставі викладеного, позивач зазначає, що підсумовуючи усі проплати, які були здійснені Концерном, внаслідок списання коштів з рахунку підприємства, та суму яка зависла на виконанні у Солом`янському ВДВС м. Києва у розмірі 147 228,09 грн. Концерном «Військторгсервіс» було надмірно сплачено суму у розмірі 400 000,00 грн. та позивач посилаючись на ст. 1212 ЦК України просить суд повернути надмірно сплачені Концерном «Військторгсервіс» кошти в рахунок заборгованості перед Відповідачем за укладеним Договором від 30.04.2020 № 1/П-2020.

Оцінивши представлені докази у їх сукупності, су дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Загальні підстави для виникнення зобов`язань у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 Цивільного кодексу України.

Стаття 1212 Цивільного кодексу України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав.

Предметом регулювання інституту безпідставного набуття чи збереження майна є відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).

Об`єктивними умовами виникнення зобов`язань з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбільшення майна в іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна з боку набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.

Згідно з ч. 1 ст. 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Загальна умова частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі цієї тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання. Набуття однією зі сторін зобов`язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов`язання не вважається безпідставним.

Тобто в разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, положення статті 1212 Цивільного кодексу України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Згідно із частиною першою, пункту 1 частини другої статті 11, частин першої, другої статті 509 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені цими актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

До підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, належать договори та інші правочини. Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, установлених статтею 11 цього Кодексу.

Зобов`язання повинне належно виконуватись відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що зазвичай ставляться.

Згідно з частиною першою статті 177 Цивільного кодексу України об`єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші.

Частиною першою статті 202 Цивільного кодексу України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Системний аналіз положень частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частини першої статті 177, частини першої статті 202, частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України дає можливість дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).

Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в незаборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов`язків, зокрема внаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною другою статті 11 Цивільного кодексу України.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з`ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.

У статті 4 Господарського процесуального кодексу України передбачено право юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, фізичних осіб, які не є підприємцями, державних органів, органів місцевого самоврядування на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частини перша, друга статті 5 Господарського процесуального кодексу України).

За змістом статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав. Під захистом легітимного інтересу розуміється відновлення можливості досягнення прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом.

Порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

При цьому позивач самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюється судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.

Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Зазначимо, що про стадійність захисту права висловилася ще в постанові від 14 жовтня 2019 року об`єднана палата Касаційного господарського суду (КГС) у складі ВС під час розгляду справи № 910/6642/18.

З огляду на положення процесуального закону під час вирішення господарського спору суд з`ясовує: чи існує в позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективним, якщо здійснюватиметься в той спосіб, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги. В іншому випадку в позові слід відмовити.

Таким чином, суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладених в позові вимог.

Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право позивача підлягає захисту обраним ним способом.

Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок щодо нього, суди мають враховувати його ефективність. Це означає, що вимога про захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, а також забезпечувати поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15.02.2023 у справі № 910/18214/19 (пункт 9.13)).

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним (пункт 57 постанови від 05.06.2018 у справі № 338/180/17), тому суд повинен відмовляти у задоволенні позовної вимоги, яка не відповідає ефективному способу захисту права чи інтересу (див. mutatis mutandis висновки у пунктах 72-76 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц).

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на те, що на виконання договору про реструктуризацію боргу Концерну «Військторгсервіс» перед ТОВ «Росторг-Інвест» на суму 748 952,27 грн. від 26.07.2021, позивачем перераховану відповідачу 400000,00 грн., що підтверджується платіжним доручення №325 від 26.07.2021, та у зв`язку з тим, що відповідач вказаний платіж не врахував при здійсненні звірки взаємних розрахунків та не подав до ВДВС інформації щодо добровільного погашення боргу за договором №1/П-2020, позивач вважає, що сума в розмірі 400000,00 грн. перераховано відповідачу безпідставно та просить суд в порядку статті 1212 Цивільного кодексу України стягнути зазначену суму з відповідача як таку, що надмірно сплачена.

Звертаючись із цим позовом до суду позивач також посилається на Акти звірки взаємних розрахунків за період з 01.05.2020-16.12.2021 за договором поставки №ВКС 3119 від 15.05.2020 згідно якого заборгованість відсутня та за період з 01.05.2020 - 22.12.2021 за договором поставки №1/П від 30.04.2020, згідно якого заборгованість Концерну «Військторгсервіс» становить 554 754,68 грн.

Судом встановлено, що вказані Акти звірки взаємних розрахунків підписані в односторонньому порядку тільки ТОВ «РОСТОРГ-ІНВЕСТ», та в них Концерном «Військторгсервіс» зі своє сторони не заповнено графу здійснених платежів, тобто відсутній контррозрахунок заборгованості.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Суд зазначає, що акт звірки розрахунків в будь-якому випадку не є первинним обліковим документом, виконує в бухгалтерському обліку допоміжну функцію для спрощення взаємних розрахунків за договорами і звірки фактів сплати коштів, використовується виключно в бухгалтерських службах і підлягає оцінці та перевірці судом нарівні з іншими документами у справі.

Верховним Судом у постанові від 11.09.2019 по справі №902/1260/15 зазначено, що акт звіряння взаєморозрахунків не є первинним документам, а відтак не є належним та допустимим доказом, з якого можливо встановити беззаперечну заборгованість. Акт звіряння взаєморозрахунків може лише опосередковано свідчити про наявність боргу за договором, однак судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

За висновками Верховного Суду, що викладені у постановах від 05.03.2019 по справі №910/1389/18, від 10.09.2019 по справі №916/2403/18, від 19.09.2019 по справі №910/14566/18, від 04.12.2019 по справі №916/1727/17, акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб`єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо. Однак, за умови, що інформація, відображена в акті підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб. Як правило, акти звірок розрахунків (чи заборгованості) складаються та підписуються бухгалтерами контрагентів і підтверджують остаточні розрахунки сторін на певну дату.

Отже, акт звірки взаєморозрахунків сам по собі не є первинним документом та, може бути належним доказом на підтвердження наявності заборгованості, лише за наявності первинних документів.

Суд зазначає, що рішенням Господарського суду міста Києва від 08.07.2021 у справі №910/2440/21 за позовом ТОВ «Росторг-Інвест» до Концерну «Військторгсервіс» про стягнення 619462,75 грн. позов задоволено частково, стягнуто з Концерну «Військторгсервіс» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Росторг-Інвест» 562089,34 грн. основного боргу, 24791,11 грн. пені, 25720,40 грн. інфляційних втрат, 6 200,43 грн. 3% річних, 9282,02 грн. витрат по сплаті судового збору та 19868,01 грн. витрат на професійну правничу допомогу. В іншій частині в позові відмовити повністю.

Також рішенням Господарського суду міста Києва від 15.04.2021 у справі №910/18786/20 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «РОСТОРГ - ІНВЕСТ» до Концерну «Військтрогсервіс» про стягнення боргу у розмірі 1 382 508,13 грн., позов Товариства з обмеженою відповідальністю «РОСТОРГ - ІНВЕСТ» до Концерну «Військтрогсервіс» про стягнення боргу у розмірі 1382508,13 грн. задоволено повністю.Стягнути з Концерну «Військтрогсервіс» на користь ТОВ «РОСТОРГ - ІНВЕСТ» 1 382 508,13 грн. заборгованості та 20 737,62 грн. судового збору.

На виконання вказаних судових рішень були видані відповідні накази, які ТОВ «РОСТОРГ - ІНВЕСТ» пред`явлені до Солом`янського районного відділу Державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), за якими існують відкриті виконавчі провадження.

Зі змісту вказаних рішень суду вбачається, що з Концерну «Військторгсервіс» на користь ТОВ «РОСТОРГ - ІНВЕСТ» стягнуто заборгованість на підставі договору поставки № 1/П-2020, а отже суд зазначає, що саме під час розгляду вказаних справ судом досліджувались всі первинні документи на підтвердження здійснення відповідних поставок та проведених оплат.

Крім того, позивач посилається також і на інші виконавчі провадження за якими стягується заборгованість з Концерну Військторгсервіс» на користь ТОВ «РОСТОРГ - ІНВЕСТ» та стверджує, що за підсумками розрахунків по виконавчим провадженням, ним було переплачено відповідачу 400 000,00 грн.

Щодо змісту договору реструктуризації боргу Концерну «Військторгсервіс» перед ТОВ «Росторг-Інвест» на суму 748 952,27 грн. від 26.07.2021 суд вважає за необхідне зазначити, що умова про відізвання Концерном Військторгсервіс» апеляційної скарги на рішення Господарського суду м. Києва по справі №910/18786/20, яка перебуває в провадженні Північного апеляційного господарського суду, є нікчемною, оскільки невілює конституційне право на судовий захист, та відповідно до ч. 5 ст. 4 ГПК України відмова від права на звернення до господарського суду є недійсною.

З пояснень сторін вбачається та відповідачем не заперечується факт сплати Концерном «Військторгсервіс» на рахунок ТОВ «Росторг-Інвест» суми в розмірі 400000,00грн. Проте, встановлення наявності чи відсутності переплати боргу повинно здійснюватись в межах відповідних виконавчих проваджень за вказаними вище судовими рішеннями.

Крім того, ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.09.2022 у справі №910/18786/20 у задоволенні заяви Концерну "Військторгсервіс" про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню у справі № 910/18687/20 відмовлено повністю.

В вказаній ухвалі суду встановлено, що «19.05.2021 у справі № 910/18786/20 Господарським судом міста Києва на виконання вище вказаного рішення видано відповідний наказ.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 27.07.2021 (повне судове рішення 28.07.2021) прийнято відмову Концерну «Військторгсервіс» від апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 15.04.2021 у справі №910/18786/20, закрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Концерну «Військторгсервіс» на рішення Господарського суду міста Києва від 15.04.2021 у справі № 910/18786/20.

16.08.2021 головним державним виконавцем Солом`янського районного відділу ДВС у м. Києві ЦМУЮ (м. Київ) Черкасовим Є.В, видано Постанову про закінчення виконавчого провадження ВП 65651410 про фактичне виконання судового рішення /наказ Господарського суду міста Києва 910/18786/2 , виданий19.05.2021.

Дії державного виконавця у встановленому порядку не оскаржувались.

З представленої позивачем світлокопії листа Солом`янського районного відділу ДВС у м.Києві ЦМУЮ (м.Київ) від 27.07.2022 вих. 83049 вбачається, що саме у ході ВП 65651410 заборгованість сплачена в повному обсязі.

Водночас до матеріалів заяви надано світлокопії звірки розрахунків та листування сторін (910/2441/21, 910/17016/20, 910/7351/20 1/П30.04.20 від 30.04.2020 1/п-2020 від 30.04.2020, вкс 3119 від 15.05.2020, в/л688/4167/116-ц), яке з високою вірогідністю свідчить, що вони НЕ стосуються виконання судового рішення і наказу у справі 910/18786/20.

Доказів належного дотримання вимог вказаного Закону в частині відстрочення, розстрочення виконання рішення, укладення і затвердження мирової угоди на стадії виконання рішення у виконавчому провадженні ВП 65651410 суду не представлено.

Отже, заявником не доведено настання обставин, визначених ч.2 ст.328 ГПК України для визнання наказу таким, що не підлягає виконанню.»

Відповідно до офіційної інформації, яка міститься в Єдиному державному реєстрі судових справ»: https://reyestr.court.gov.ua/, вказана ухвала суду набрала чинності 20.09.2022 та в апеляційному порядку сторонами не оскаржена.

Також ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.05.2023 у справі №910/2442/21 в задоволенні заяви Концерну «Військторгсервіс» про визнання наказу Господарського суду міста Києва від 11.02.2022 у справі № 910/2440/21 таким, що не підлягає виконанню відмовлено повністю.

У вказаній ухвалі судом встановлено, що «В матеріалах справи наявний договір про реструктуризацію боргу Концерну «Військторгсервіс» перед ТОВ «Росторг-Інвест» від 26.07.2021 за умовами якого сторони підтвердили наявність залишку боргу Концерну «Військторгсервіс» перед ТОВ «Росторг-Інвест» згідно рішення Господарського суду міста Києва у справі № 910/18786/20 в розмірі 748.952,27 грн.

Пунктом 2 наведеного договору боржник зобов`язався: 2.1. з метою економії коштів та не допуску арешту розрахункових рахунків Концерну «Військторгсервіс» відізвати апеляційну скаргу на рішення Господарського суду міста Києва по справі № 910/18786/20, яка перебуває в провадженні Північного апеляційного господарського суду і розгляд якої призначено на 27.07.2021 та 2.2. перерахувати кредитору частину суми заборгованості в розмірі 400.000,00 грн. в строк не пізніше 26.07.2021.

Згідно поданого платіжного доручення № 325 від 26.07.2021 вбачається, що відповідачем перераховано на рахунок позивача кошти в розмірі 400.000,00 грн. з призначенням платежу: оплата заборгованості зг дог № ВКС-3119 від 15.05.2020 та № 1-П-2020 від 30.04.2020.

З поданого відповідачем акту звірки взаємних розрахунків за період 01.05.2020 - 22.12.2021 між Концерном «Військторгсервіс», «Східна» філія Концерну «Військторгсервіс» та ТОВ «Росторг-Інвест», який підписаний та скріплений печаткою лише з боку ТОВ «Росторг-Інвест» вбачається, що платіж, який надійшов згідно платіжного доручення №325 від 26.07.2021 зараховано останнім в рахунок оплати за договором поставки №1/П30.04.20 від 30.04.2020, тоді як предметом спору у справі № 910/2440/21 було неналежне виконання умов договору поставки № 1/П-2020 від 30.04.2020.

Разом з цим, навіть якщо припустити, що позивачем допущено помилку в акті звірки та вірним номером договору поставки є № 1/П-2020 все одно зарахування позивачем коштів в сумі 400.000,00 грн. з урахуванням списаних державною службою коштів при примусовому виконанні наказу № 910/2440/21 від 11.02.2022 не може беззаперечно свідчити про повне виконання рішення у справі № 910/2440/21, оскільки кошти могли бути зараховані позивачем в рахунок оплати інших поставок за договором, а не за спірними видатковими у справі №910/2440/21.

Інших доказів в підтвердження виконання рішення у справі № 910/2440/21 відповідачем не подано.»

Відповідно до офіційної інформації, яка міститься в Єдиному державному реєстрі судових справ»: https://reyestr.court.gov.ua/, вказана ухвала суду набрала чинності 02.05.2023 та в апеляційному порядку сторонами не оскаржена.

З огляду на викладене, суд зазначає, що судом вже було надано оцінку вказаному перерахуванню в сумі 400 000,00 грн. Проте позивач, в разі його не згоди з вказаними висновками суду, не скористався своїми процесуальними правами на оскарження вказаних ухвал суду в апеляційному порядку.

Суд зазначає, що саме Розділами V - VI Господарського процесуального кодексу України передбачено процесуальні дії, які має вживати сторона виконавчого провадження у випадку повної або часткової оплати заборгованості за виконавчими документами, а не в межах позовного провадження встановлювати повноту виконання судових рішень, які набрали законної сили, та щодо яких видані виконавчі документи.

Тобто, подання цього позову до Господарського суду Запорізької області спрямовано на встановлення судом взаємних розрахунків між сторонами за всіма їхніми господарськими відносинами в межах виконавчих проваджень, а отже суд дійшов висновку, що позивач в порядку судового контролю за виконанням судових рішень мав звертатись до Господарських судів, які приймали відповідні рішення з заявами в порядку передбаченому Розділами V - VI Господарського процесуального кодексу України та Законом України «Про виконавче провадження».

Отже суд дійшов висновку, що позивачем обрано невірний та не ефективний спосіб захисту порушеного права, оскільки вказаний спір у позовному порядку не може бути вирішений.

Згідно з ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до стаття 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Статтею 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно із ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 р.).

Також у рішенні у справі "Серявін та інші проти України" Європейський суд з прав людини в вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

З огляду на викладене, враховуючи предмет та визначені позивачем підстави позову, принципи диспозитивності, змагальності та рівності сторін перед законом і судом, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 129 ГПК України витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 76-79, 86, 129, 233, 236 - 238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову відмовити.

Повне рішення складено та підписано: 01.07.2024.

Суддя К.В. Проскуряков

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно з ч. 1 ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.