Ухвала

від 01.07.2024 по справі 927/1549/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

У Х В А Л А

01 липня 2024 року м. Чернігів справа № 927/1549/23

Господарський суд Чернігівської області у складі судді А.С. Сидоренка, розглянувши матеріали заяви Прилуцької дослідної станції Інституту садівництва Національної академії аграрних наук України про відстрочення виконання судового рішення по справіза позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «НОВАТОР ПЛАНТ» (код 41866298) 14017, м. Чернігів, вул. Івана Мазепи, 53, офіс 1 01000, м. Київ, вул. Теліги Олени, 23-А, кв. 31 (адреса представника - адвоката Заматова Романа Валерійовича) (ІНФОРМАЦІЯ_1 )до Прилуцької дослідної станції Інституту садівництва Національної академії аграрних наук України (код 00495214) 17500, м. Прилуки Чернігівської області, вул. Вавілова, 16 (00495214@ukr.net) 17580, с. Івківці Прилуцького району Чернігівської області, вул. Незалежності, 3-а (адреса представника - Піщенка Олега Володимироивача) (ІНФОРМАЦІЯ_2 )про стягнення 798 268 грн 56 коп.

за участю представників сторін:

від стягувача: Заматов Р.В. - адвокат, дов. від 28.09.2023 № 28/09

від боржника: не з`явився

В судовому засіданні 01.07.2024, на підставі ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частини ухвали.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 08.02.2024 ухвалено:

позов Товариства з обмеженою відповідальністю «НОВАТОР ПЛАНТ» до Прилуцької дослідної станції Інституту садівництва Національної академії аграрних наук України про стягнення 798 268 грн 56 коп. задовольнити повністю;

стягнути з Прилуцької дослідної станції Інституту садівництва Національної академії аграрних наук України (17500, м. Прилуки Чернігівської області, вул. Вавілова, 16; код 00495214) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «НОВАТОР ПЛАНТ» (14017, м. Чернігів, вул. Івана Мазепи, 53, офіс 1; код 41866298) 798 268 грн 56 коп. боргу, 9 579 грн 22 коп. судового збору та 6 000 грн 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу.

12.03.2024 на примусове виконання вказаного вище рішення Господарським судом Чернігівської області був виданий наказ.

20.06.2024 через систему «Електронний суд» до Господарського суду Чернігівської області надійшла заява від 20.06.2024 Прилуцької дослідної станції Інституту садівництва Національної академії аграрних наук України про відстрочення виконання судового рішення (надалі - Заява), якою заявник просить відстрочити виконання рішення суду по даній справі до 31.12.2024.

В обґрунтування Заяви боржник зазначає, що його поточний фінансовий стан не дозволяє виконати рішення суду відразу в повному обсязі, не нашкодивши, при цьому, стабільності діяльності юридичної особи, а також забезпеченню стабільності соціальних гарантій для працівників.

Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 21.06.2024 постановлено:

призначити розгляд Заяви в судовому засіданні на 01 липня 2024 року;

викликати для участі в судовому засіданні представника Прилуцької дослідної станції Інституту садівництва Національної академії аграрних наук України. Повідомити Інститут про те, що неявка його представника не перешкоджає проведенню судового засідання та розгляду Заяви;

встановити процесуальний строк для подання Товариством з обмеженою відповідальністю «НОВАТОР ПЛАНТ» заперечень на Заяву - до 27.06.2024 включно.

Ухвала суду від 21.06.2024 була направлена боржнику до його електронного кабінету в підсистемі Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи «Електронний суд» та згідно довідки про доставку електронного листа, роздрукованої з комп`ютерної програми «Діловодство спеціалізованого суду», доставлена до електронного кабінету 21.06.2024 13:57.

Відповідно до п. 2 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України, днем вручення судового рішення є, зокрема день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи. Якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.

Враховуючи вищенаведені положення ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду від 21.06.2024 є такою, що отримана адресатом 21.06.2024.

Процесуальним правом на участь в призначеному на 01.07.2024 судовому засіданні боржник не скористався.

За змістом ч. 2 ст. 331 Господарського процесуального кодексу України, заява про встановлення або зміну способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення розглядається у десятиденний строк з дня її надходження у судовому засіданні з повідомленням учасників справи.

Зважаючи на скорочений строк, встановлений ст. 331 Господарського процесуального кодексу України, для розгляду Заяви, а також необов`язковість явки в судове засідання представника боржника, суд вважає за можливе розглянути Заяву.

24.04.2024, у встановлений судом процесуальний строк, через систему «Електронний суд» до Господарського суду Чернігівської області надійшли заперечення від 22.06.2024 стягувача на Заяву, зі змісту яких вбачається, що остання розцінюється товариством як безпідставна та необгрунтована, оскільки боржником належними доказами не доведений факт існування обставин, що істотно ускладнюють виконання рішення суду або роблять його неможливим.

За клопотанням стягувача, задоволеним ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 24.06.2024, призначене на 01.07.2024 судове засідання проведено в режимі відеоконференції.

Розглянувши подані документи і матеріали, вислухавши пояснення повноважного представника стягувача, з`ясувавши фактичні обставини справи, дослідивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення Заяви по суті, господарський суд ВСТАНОВИВ:

частинами 1 та 5 ст. 331 ГПК передбачено, що за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення. Розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови.

Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, її матеріальний стан; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо (частини 3, 4 ст. 331 ГПК).

Питання про розстрочення виконання рішення суду господарські суди мають вирішувати із дотриманням балансу інтересів сторін. Необхідною умовою задоволення заяви про відстрочення виконання рішення суду є з`ясування питання щодо дотримання балансу інтересів сторін, господарські суди повинні досліджувати та оцінювати доводи та заперечення як позивача, так і відповідача, а також дотримуватися розумного строку відстрочення (подібний висновок наведено в п.4.12 постанови Верховного Суду від 21.01.2020 у справі №910/1180/19).

Відповідна правова позиція викладена в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 08 вересня 2021 року у справі № 914/416/20.

На державу покладено позитивне зобов`язання організувати систему виконання рішень таким чином, щоб гарантувати виконання без жодних невиправданих затримок, і так, щоб ця система була ефективною як у теорії, так і на практиці, а затримка у виконанні рішення не повинна бути такою, що порушує саму сутність права, яке захищається відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 17.05.2005 у справі "Чижов проти України", заява № 6962/02). За практикою Європейського суду з прав людини в окремих справах проти України було встановлено, що короткі затримки, менші ніж один рік, не вважаються настільки надмірними, щоб піднімати питання про порушення пункту 1 статті 6 Конвенції ("Корнілов та інші проти України", заява № 36575/02, ухвала від 07.10.2003). І навіть строк у два роки та сім місяців не був визнаний надмірним і не вважався таким, що суперечить вимозі стосовно його розумної тривалості, передбаченої у статті 6 Конвенції (ухвала від 17.09.2002 у справі "Крапивницький та інші проти України", заява № 60858/00).

Відповідна правова позиція викладена в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21 січня 2020 року у справі № 910/1180/19.

За змістом ч. 4 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. При цьому слід мати на увазі, що згоди сторін на вжиття заходів, передбачених статтею 331 Господарського процесуального кодексу України, ця стаття не вимагає. Проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Таким чином, підставою для звернення сторони до суду із заявою про відстрочку або розстрочку виконання судового рішення є наявність обставин, що ускладнюють його виконання або роблять його неможливим у визначений строк.

За змістом ст. 2, 13, 14, 73, 74, 76 Господарського процесуального кодексу України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. Основними засадами (принципами) господарського судочинства є, серед іншого, верховенство права; рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін.

Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються, зокрема письмовими, речовими і електронними доказами.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Як вже зазначалось вище, однією з підстав для звернення до суду із Заявою став поточний фінансовий стан боржника, який не дозволяє йому виконати рішення суду відразу в повному обсязі, не нашкодивши, при цьому, стабільності діяльності юридичної особи, а також забезпеченню стабільності соціальних гарантій для працівників.

На підтвердження вказаної вище обставини боржником надано Кошторис на 2024 рік, План використання бюджетних коштів на 2024 рік, а також довідка від 28.05.2024 за підписом директора Інституту з інформацією про його фінансовий стан.

Однак такі документи не можуть свідчити про важкий фінансовий стан заявника, оскільки в силу приписів Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (ст. 1, 3) інформація про фінансовий стан та результати діяльності підприємства міститься у фінансовій звітності, метою складання якої є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансовий стан та результати діяльності підприємства.

Наказом Міністерства фінансів України від 07.02.2013 № 73 затверджене Національне положення (стандарт) бухгалтерського обліку 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності» (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 28 лютого 2013 року за № 336/22868), розділ II якого передбачає, що фінансова звітність складається з: балансу (звіту про фінансовий стан), звіту про фінансові результати (звіту про сукупний дохід), звіту про рух грошових коштів, звіту про власний капітал і приміток до фінансової звітності.

Тобто звертаючись із Заявою Інститут на підтвердження факту перебування в скрутному фінансовому становищі мав подати фінансову звітність, однак відповідні докази в матеріалах справи відсутні, що свідчить про недоведеність заявником вказаної обставини.

Надані боржником виписки з рахунків за 02.05.2024, за 17.05.2024, за 28.05.2024 та за першу половину травня 2024 року не можуть свідчити про відсутність коштів, достатніх для проведення розрахунку з кредитором (стягувачем), оскільки не містять інформації про розмір коштів починаючи з 01.04.2023 (узгоджений сторонами строк виконання договірних зобов`язань по оплаті товару), що дало би змогу встановити можливість або неможливість виконати зобов`язання.

Крім того, суд враховує, що відповідні виписки подані боржником по 3 (трьом) рахункам, відкритим у Державній казначейській службі України; натомість за інформацією Державної фіскальної служби України (Відповідь на запит № 200243060 від 15.04.2024) Інститут має 9 (дев`ять) відкритих рахунків; як наслідок - відсутня можливість проаналізувати рух коштів по всім рахункам та дійти висновку про здатність юридичної особи проводити розрахунки з кредиторами у т.ч. зі стягувачем.

Також в обгрунтування Заяви боржник посилається на ст. 5 Закону України «Про особливості правового режиму діяльності Національної академії наук України, національних галузевих академій наук та статусу їх майнового комплексу», яка передбачає, що на нерухоме майно Національної академії наук України та національних галузевих академій наук і організацій, що віднесені до їх відання, не може бути звернено стягнення за претензіями кредиторів судом.

Однак згідно довідки від 16.05.2024 Головного управління Держпродспоживслужби в Чернігівській області (відповідь на запит органу державної виконавчої служби в межах виконавчого провадження з примусового виконання рішення суду у даній справі) за боржником зареєстрована та перезареєстрована сільськогосподарська техніка, за рахунок якої можливим є погашення заборгованості перед стягувачем.

Також суд враховує, що докази, які би свідчили про вчинення боржником вагомих дій, спрямованих на добровільне погашення існуючої заборгованості (перерахування грошових коштів тощо) боржником також надані не були.

Щодо визначення заявником однією з підстав подання Заяви настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), що унеможливлюють швидкий та повний розрахунок з контрагентами у т.ч. з Товариством з обмеженою відповідальністю «НОВАТОР ПЛАНТ», суд зазначає наступне:

відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно із статтею 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до частини третьої статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

За загальним правилом обов`язковою передумовою для покладення відповідальності за порушення зобов`язання є вина особи, яка його порушила (частина перша статті 614 ЦК України), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання.

У пункті 1 частини першої статті 263 ЦК України наведено ознаки непереборної сили та визначено, що непереборна сила це надзвичайна або невідворотна за даних умов подія. Отже, непереборною силою є надзвичайна і невідворотна подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобов`язання, за умови, що остання не могла її передбачити або передбачила, але не могла її відвернути.

За змістом частини другої статті 218 ГК України підставою для звільнення від відповідальності є тільки непереборна сила, що одночасно має ознаки надзвичайності та невідворотності.

Так, норма частини другої статті 218 ГК України передбачає, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

В статті 141 Закону України "Про Торгово-промислові палати в Україні" вказано, що Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно. Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.

Ознаками форс-мажорних обставин є такі елементи: вони не залежать від волі учасників цивільних (господарських) відносин; мають надзвичайний характер; є невідворотними; унеможливлюють виконання зобов`язань за таких умов здійснення господарської діяльності.

Форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер. При їх виникненні сторона, яка посилається на дію форс-мажорних обставин, повинна це довести. Сторона, яка посилається на конкретні обставини повинна довести те, що вони є форс-мажорними, в тому числі, саме для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність.

Наявність форс-мажорних обставин засвідчується Торгово-промисловою палатою України та уповноваженими нею регіональними торгово-промисловими палатами відповідно до статей 14, 141 Закону України "Про торгово-промислові палати України" шляхом видачі сертифіката.

Статтями 4.1, 4.2, 4.3 Регламенту засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), затвердженого рішенням Президії Торгово-промислової палати України від 18.12.2014 № 44 (5) (нова редакція), Торгово-промислова палата України відповідно до статті 14 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" здійснює засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) з усіх питань договірних відносин, інших питань, а також зобов`язань/обов`язків, передбачених законодавчими, відомчими нормативними актами та актами органів місцевого самоврядування, крім договірних відносин, в яких сторонами уповноваженим органом із засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) визначено безпосередньо регіональну ТПП.

ТПП України уповноважує регіональні ТПП засвідчувати форс-мажорні обставини з усіх питань, що належать до компетенції ТПП України, за винятком засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), що стосуються зобов`язань за:

- умовами зовнішньоторговельних угод і міжнародних договорів України;

- умовами зовнішньоекономічних договорів, контрактів, типових договорів, угод, в яких безпосередньо передбачено віднесення такої функції до компетенції ТПП України;

- умовами договорів, контрактів, типових договорів, угод між резидентами України, в яких безпосередньо передбачено віднесення такої функції до компетенції ТПП України.

У випадку настання тимчасової неможливості виконання регіональною ТПП своєї функції із засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), зокрема, через відсутність уповноваженої особи, окупацію території, настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) тощо дану функцію виконує ТПП України або інша регіональна торгово-промислова палата, найближча за розташуванням, якщо це не суперечить умовам договору, контракту, угоди тощо між сторонами, або за письмовою угодою сторін.

Верховний Суд у ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово наголошував на необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи на підставі доказів у порядку статті 86 ГПК України. Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Аналогічний за змістом висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17.

Відповідні висновки викладені в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 17.08.2022 у справі № 922/854/21.

Зміст правового режиму воєнного стану, порядок його введення та скасування, правові засади діяльності органів державної влади, військового командування, військових адміністрацій, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій в умовах воєнного стану, гарантії прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб визначений Законом України «Про правовий режим воєнного стану».

За змістом ст. 1, 2 Закону України «Про правовий режим воєнного стану», воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Правовою основою введення воєнного стану є Конституція України, цей Закон та Указ Президента України про введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях, затверджений Верховною Радою України.

Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» затверджено Указ Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», яким введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб; в подальшому строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжувався, в останнє - Законом України від 06.02.2024 № 3564-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», яким затверджено Указ Президента України від 05 лютого 2024 року 49/2024 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», згідно якого продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 14 лютого 2024 року строком на 90 діб.

Отже, в силу приписів ч. 2 ст. 141 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» введення воєнного стану в Україні із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року є форс-мажорною обставиною (обставиною непереборної сили).

Як вже було вказано вище, згідно Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» (ст. 14, 141) наявність форс-мажорних обставин засвідчується Торгово-промисловою палатою України та уповноваженими нею регіональними торгово-промисловими палатами шляхом видачі сертифіката.

Натомість звертаючись із Заявою боржник не надав доказів на підтвердження факту існування форс-мажорних обставин.

Отже, наведене вище в своїй сукупності свідчить про те, що боржником належними та допустимими доказами не доведений факт наявності виняткових випадків для надання відстрочки виконання рішення, а також не підтверджено обставин, що ускладнюють або роблять неможливим виконання рішення у визначений строк, а тому суд доходить висновку, що Заява є необґрунтованою та такою, що задоволенню не підлягає.

За приписами ст. 18, 326 Господарського процесуального кодексу України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання, зокрема, всіма юридичними особами на всій території України. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом. Судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України.

При цьому, суд звертається до правової позиції, викладеної у постановах Верховного Суду від 03.04.2018 у справі № 908/1076/17, від 30.03.2020 у справі № 910/3011/19, від 25.06.2020 у справі № 910/4926/19, згідно зі статтями 525, 526 ЦК України та статті 193 ГК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, а тому посилання на відсутність бюджетного фінансування як на підставу невиконання грошових зобов`язань є безпідставними та необґрунтованими.

Відповідно до статті 617 ЦК України, частини 2 статті 218 ГК України відсутність у боржника необхідних коштів не є підставою звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання.

Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику цього суду як джерело права.

У рішеннях Європейського Суду з прав людини від 18.10.2005 у справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" та від 30.11.2004 у справі "Бакалов проти України" зазначено, що відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України, не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання (пункти 48 та 40 рішень відповідно).

Відсутність у боржника необхідних коштів або взяття ним зобов`язань без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень не звільняє його від обов`язку виконати господарські зобов`язання.

За змістом ч. 7 ст. 331 Господарського процессуального кодексу України про відстрочення або розстрочення виконання судового рішення, встановлення чи зміну способу та порядку його виконання або відмову у вчиненні відповідних процесуальних дій постановляється ухвала, яка може бути оскаржена. У необхідних випадках ухвала надсилається установі банку за місцезнаходженням боржника або державному виконавцю, приватному виконавцю.

Керуючись ст. 2, 13, 14, 73, 74, 76, 233, 234, 240, 331 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

УХВАЛИВ:

Заяву від 20.06.2024 Прилуцької дослідної станції Інституту садівництва Національної академії аграрних наук України про відстрочення виконання судового рішення залишити без задоволення.

Копії цієї ухвали надіслати сторонам.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та може бути оскаржена до Північного апеляційного господарського суду у строк, встановлений ч. 1 ст. 256 Господарського процесуального кодексу України, шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Повний текст ухвали складено 08.07.2024.

Дата набрання ухвалою законної сили - 01.07.2024.

Суддя А.С.Сидоренко