Рішення

від 08.07.2024 по справі 760/25449/20

СОЛОМ'ЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа №760/25449/20 2/760/4327/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 липня 2024 року м. Київ

Солом`янський районний суд міста Києва у складі:

головуючого судді Ішуніної Л. М.,

за участю секретаря судового засідання Отруби В. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Роксан» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Роксан» (далі - ТОВ «РОКСАН»), в якому просила стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку, починаючи з 01 лютого 2013 року по 23 грудня 2019 року у сумі 91 117,20 грн.

Свої вимоги обґрунтовує тим, що вона 01 січня 2005 року була прийнята на роботу до ТОВ «РОКСАН» на посаду менеджера. 28 травня 2010 року була звільнена із займаної посади за власним бажанням. 01 липня 2010 року знову була прийнята на роботу до ТОВ «РОКСАН» на посаду юриста-консультанта. У січні 2013 року її було повідомлено про звільнення із займаної посади без зазначення причини та підстав такого звільнення.

Зазначила, що трудову книжку після звільнення їй не видано. Заробітну плату як під час роботи так і після звільнення (розрахунок при звільненні) вона не отримувала.

У зв`язку з викладеним, 09 листопада 2019 року вона направила претензію на адресу ТОВ «РОКСАН», відповідно до якої вимагала: на підставі статті 49 КЗпП України видати довідку про роботу в ТОВ «РОКСАН» із зазначенням спеціальності, кваліфікації, посади, часу роботи і розміру заробітної плати; направити засобами поштового зв`язку оригінал її трудової книжки; надати докази своєчасної виплати заробітної плати за час її роботи в ТОВ «РОКСАН»; здійснити повний розрахунок як з працівником. Вищевказана претензія була залишена без задоволення, будь-якої відповіді не надходило. Станом на 23 грудня 2019 року розрахунок по оплаті праці не отримала.

Позивач зазначає, що відповідно до довідки форми ОК-5 від Пенсійного фонду України від 06 листопада 2019 року, за місцем роботи ТОВ «РОКСАН» код ЄДРПОУ 30846447, сплата страхових внесків та нарахування заробітної плати відбувалося до жовтня 2012 року включно.

Її заробітна плата у вересні 2011 року становила 1 102 грн, а у жовтні 2012 року - 1 118 грн. Кількість робочих днів у вересні 2012 року становила 20 днів, у жовтні 2012 року - 23 дні. Тобто, середньоденна заробітна плата за вересень - жовтень 2012 року становить 51,60 грн, а тому з ТОВ «РОКСАН» підлягає стягненню середній заробіток з розрахунку 51,60 грн за кожен робочий день.

З лютого 2013 року по 23 грудня 2019 року включно, було 1767 робочих днів. Отже, з ТОВ «РОКСАН» на її користь підлягає стягненню середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 91 177,20 грн.

Враховуючи наведене, позивач звернулася до суду з указаним позовом за захистом своїх порушених прав.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20 листопада 2020 року для розгляду зазначеної позовної заяви визначено головуючого суддю Жовноватюк В.С.

Ухвалою Солом`янського районного суду м. Києва від 03 грудня 2020 року відкрито спрощене позовне провадження та надано відповідачу 15-денний термін з моменту отримання копії ухвали про відкриття провадження для подання до суду відзиву.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05 лютого 2021 року, проведеного на підставі розпорядження в.о. керівника апарату Солом`янського районного суду м. Києва Петухової А. О. № 266 для розгляду зазначеної позовної заяви визначено головуючого суддю Ішуніну Л.М.

Ухвалою Солом`янського районного суду м. Києва від 09 лютого 2021 року вищевказану справу прийнято до розгляду головуючим суддею Ішуніною Л. М. за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Відповідач у встановлений судом строк, не скористався своїм правом на подання відзиву, тому відповідно до частини восьмої статті 178 ЦПК України суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Оскільки розгляд справи проводиться за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, сторони в судове засідання не викликались.

Згідно з даними зворотніх повідомлень про вручення поштових відправлень, які містяться в матеріалах справи, сторони отримали копії ухвал про відкриття провадження та відповідач отримав також копію позовної заяви з додатками.

Судом на підставі частини другої статті 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось, оскільки сторони в судове засідання не викликались.

Вивчивши матеріали справи та дослідивши надані докази в їх сукупності, суд дійшов таких висновків.

За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 4 КЗпП України законодавство про працю складається з КЗпП України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього. При цьому, статтею 3 КЗпП встановлено, що законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Таким чином відносини, які виникають між працівником і роботодавцем з приводу оплати праці, у тому числі й у зв`язку з порушенням строків виплати заробітної плати, регулюються трудовим законодавством, а саме: КЗпП України; Законом України «Про оплату праці» та іншими.

Судом установлено, що позивач 01 січня 2005 року на підставі наказу від 31 грудня 2007 року № 18 була прийнята на роботу до ТОВ «РОКСАН» на посаду менеджера.

Відповідно до наказу від 28 травня 2010 року № 7 ОСОБА_1 було звільнено із займаної посади за власним бажанням, на підставі статті 38 КЗпП України.

01 липня 2010 року на підставі наказу від 01 липня 2010 року № 8 ОСОБА_1 була прийнята до ТОВ «РОКСАН» на посаду юриста-консультанта.

З довідки Пенсійного фонду України форми ОК-5 вбачається, що відповідачем здійснювались відрахування за ОСОБА_1 , в період з липня 2010 року по жовтень 2012 року, які дають підстави для нарахування їй пенсійного забезпечення.

09 листопада 2019 року позивач направила відповідачу претензію з вимогами: видати довідку про роботу в ТОВ «РОКСАН» із зазначенням спеціальності, кваліфікації, посади, часу роботи і розміру заробітної плати; направити засобами поштового зв`язку оригінал її трудової книжки; надати докази своєчасної виплати заробітної плати за час її роботи в ТОВ «РОКСАН»; здійснити повний розрахунок як з працівником, однак відповіді не отримала.

Позивач вважає, що відповідач не здійснив з нею повний розрахунок при звільненні, тому звернулась до суду з указаним позовом за захистом своїх порушених прав.

Статтею 43 Конституції України встановлено: кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган у будь-якому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до частини першої статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

З аналізу зазначених законодавчих норм убачається, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Отже, статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов`язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку настає відповідальність, передбачена статтею 117 КЗпП України.

Подібні за змістом висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 травня 2020 року у справі № 810/451/17 (провадження № 11-1210апп19).

Згідно з частиною четвертою 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.

За правилами частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з вимогами статей 76, 77, 79, 80 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до частини шостої статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Так, на підтвердження викладених в позові обставин позивачем надано копію трудової книжки та довідку з Пенсійного фонду України форми ОК-5.

Однією з обов`язкових умов застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки.

Проте, позивачем не долучено доказів нарахування їй, але невиплати заробітної плати, наявності заборгованості по заробітній платі, а також відомостей, що підтверджують її звільнення та нараховані роботодавцем суми, належні їй при звільненні.

Зокрема, з наданої позивачем копії трудової книжки вбачається, що запис про її звільнення з ТОВ «РОКСАН» у січні 2013 року відсутній, будь-які інші докази, зокрема, наказ про звільнення, які б підтверджували факт звільнення позивача в матеріалах справи також відсутні.

Крім того, довідка з індивідуальними відомостями про застраховану особу, видана управлінням Пенсійного фонду України, не підтверджує наявність заборгованості по заробітній платі та не визначає її розмір.

Таким чином, офіційні відомості Пенсійного фонду України щодо розміру заробітної плати за формою ОК?5 відносно ОСОБА_1 підтверджують лише її страховий стаж за період з 2005 року до 2014 року та не можуть бути прийняті судом, як належні докази щодо розміру заробітної плати та розміру заборгованості по ній.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 31 травня 2021 року у справі № 242/3051/18 (провадження № 61-1021св19).

Також, зазначені відомості не можуть бути належними доказами не здійснення роботодавцем виплати всіх належних позивачу сум при звільненні.

Окрім того, в матеріалах справи відсутня довідка про середньоденну заробітну плату відповідно до постанови Кабінету Міністрів № 100 від 08 лютого 1995 року «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати».

Клопотання про її витребування, а також витребування довідки про нараховану, але не виплачену заробітну плату, наявність заборгованості по заробітній платі, та про нараховані суми, належні до виплати працівникові при звільненні, в ході судового розгляду позивачем не заявлялось.

З урахуванням викладеного, суд вважає, що позивачем не надано доказів на підтвердження позовних вимог, оскільки у суду відсутні докази, з яких можна було б встановити належні позивачу виплати на день звільнення та факт їх невиплати, а також середньоденну заробітну плату позивача для нарахування середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Також, відсутність зазначених документів позбавляє суд можливості здійснити перевірку правильності вирахування середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, здійсненого позивачем, тобто підтвердити або спростувати його.

Статтею 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

За нормами статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Оцінивши надані позивачем докази, суд дійшов до висновків, що в ході судового розгляду позивачем не доведено належними та допустимими доказами обставини, викладені у позові, зокрема, наявність у неї права на компенсацію майнових втрат, яких вона зазнала внаслідок несвоєчасного здійснення з нею розрахунку з боку роботодавця при звільненні, тому в задоволенні позову слід відмовити.

Крім того, частиною п`ятою статті 265 ЦПК України передбачено, що у резолютивній частині рішення зазначається про розподіл судових витрат.

Ураховуючи те, що позов не підлягає задоволенню, то судові витрати, відповідно до пункту 2 частини другої статті 141 ЦПК України покладаються на позивача.

На підставі викладеного, керуючись статтею 43 Конституції України, статтями 3, 44, 47, 116, 117 КЗпП України, Законом України «Про оплату праці», статтями 2, 10, 12, 13, 15, 141, 76-81, 89, 258, 263, 264, 265, 273, 279, 352, 354-355 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Роксан» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, залишити без задоволення.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Л. М. Ішуніна