Постанова

від 26.06.2024 по справі 363/3629/22

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 363/3629/22 Головуючий у суді І інстанції Свєтушкіна Д.А.

Провадження № 22-ц/824/10127/2024 Доповідач у суді ІІ інстанції Голуб С.А.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 червня 2024 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Голуб С.А.,

суддів: Слюсар Т.А., Таргоній Д.О.,

за участю секретаря судового засідання - Гаврилко Д.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Вишгородського районного суду Київської області від 12 березня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Фінанс Будінвест», ОСОБА_2 , треті особи без самостійних вимог на предмет спору: ОСОБА_3 , приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Чмирук Олександр Валерійович, про визнання недійсним договору іпотеки та витребування майна з чужого незаконного володіння,

в с т а н о в и в:

У листопаді 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з вищевказаним позовом, в якому просила:

визнати недійсним з моменту укладення договір іпотеки, укладений 23 червня 2020 року ОСОБА_4 від імені ОСОБА_1 з ОСОБА_2 в забезпечення виконання зобов`язання за договором позики від 16 червня 2020 року, предметом якого є житловий будинок загальною площею 683,4 кв. м, житловою площею 204,0 кв. м та земельна ділянка площею 0,1865 га, кадастровий номер: 3221886001:02:085:011 1, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чмируком О.В. та зареєстрований в реєстрі за № 1391;

витребувати з чужого незаконного володіння ТОВ «Фінанс Будінвест» на її користь об`єкти нерухомого майна, а саме: житловий будинок загальною площею 683,4 кв. м, житловою площею 204,0 кв. м та земельну ділянку площею 0,1865 га, кадастровий номер: 3221886001:02:085:0111, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 149532218;

стягнути з ТОВ «Фінанс Будінвест» на її користь понесені судові витрати у розмірі 14 450,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтувала тим, що на підставі договорів дарування житлового будинку та земельної ділянки від 01 жовтня 2019 року у її приватній власності перебувало нерухоме майно, що складається із житлового будинку та земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 .

Як їй стало відомо, ОСОБА_5 , використовуючи довіреність видану йому позивачкою, посвідчену приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Рибкіною С.М. 20 травня 2020 року, шляхом укладення і підписання від її імені та в її інтересах договору позики 16 червня 2020 року отримав у ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 3 000 000,00 грн, про що її до відома не поставив. Вказаний договір був укладений у простій письмовій формі.

23 червня 2020 року з метою забезпечення зобов`язання за договором позики від 16 червня 2020 року ОСОБА_4 на підставі цієї ж довіреності від 20 травня 2020 року від її імені було укладено договір іпотеки нерухомого майна, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чмируком О.В. 23 червня 2020 року та зареєстрований в реєстрі за № 1391, за умовами якого ОСОБА_5 від її імені передав в іпотеку ОСОБА_2 вказаний вище житловий будинок та земельну ділянку, що належали їй на праві власності.

Позивачка вказувала, що відповідно до змісту довіреності від 20 травня 2020 року за реєстровим № 754, вона надала ОСОБА_6 право на одержання грошових коштів по договору позики, укладення та підписання договору позики та договору іпотеки будь-якого нерухомого майна.

Водночас, зазначена довіреність не передбачає укладення договору позики та одержання по ньому грошових коштів на будь-яку суму та не визначає строк, на який така позика може бути отримана, відтак вказані умови повинні визначатись між її сторонами додатково.

Вважаючи видану довіреність помилково виданою, 21 липня 2020 року вона скасувала її у нотаріуса, про що свідчить витяг з Єдиного реєстру довіреностей.

Оскільки договір позики є відплатним договором, а грошові кошти за ним позичальнику, яким є вона, не передавалась, то такий договір є неукладеним в силу закону.

На підставі наведеного ОСОБА_1 вважає, що договір позики, укладений між ОСОБА_4 від її імені та ОСОБА_2 є неукладеним.

Крім того, договір іпотеки, укладений 23 червня 2020 року в забезпечення виконання зобов`язання, має похідний характер і залежать від основного зобов`язання, без якого іпотека не може виникнути, тобто від спірного договору позики від 16 червня 2020 року, який є неукладеним.

Отже, договір іпотеки від 23 червня 2020 року, що був укладений між ОСОБА_4 від її імені та ОСОБА_2 , є недійсним.

Між тим, 09 вересня 2020 року відповідачка ОСОБА_2 , від імені якої за довіреністю діяла дружина ОСОБА_7 - ОСОБА_8 , продала спірне нерухоме майно за договором купівлі-продажу, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Єгоровою М.Є. за реєстровим № 790, ТОВ «Фінанс Будінвест», де єдиним засновником і директором є ОСОБА_5 .

Відповідно до цього договору купівлі-продажу відчуження нерухомого майна було здійснено в порядку статті 38 Закону України «Про іпотеку». Однак, продаж її майна було здійснено з порушенням закону, що регулює такі правовідносини, а саме без її повідомлення іпотекодержателем про на намір укласти відповідний правочин.

З огляду на те, що договором купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки порушуються її права, як законного власника цього майна, вона має право на витребування спірного майна від останнього набувача, що є належним способом захисту її порушеного права.

Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 12 березня 2024 року у задоволенні позову відмовлено.

Скасовано заходи забезпечення позову та знято арешт з житлового будинку загальною площею 683,4 кв. м, житловою площею 204,0 кв. м та земельної ділянки площею 0,1865 га, кадастровий номер: 3221886001:02:085:0111, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 149532218, яке зареєстроване на праві власності за ТОВ «Фінанс Будінвест», накладений відповідно до постанови Київського апеляційного суду від 11 січня 2023 року у справі № 363/3629/22.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що 20 травня 2020 року позивачка видала нотаріальну довіреність Сойнікову A.B., посвідчену приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Рибкіною С.М. за реєстровим № 154, з повноваженнями укласти та підписати договір позики без обмеження сумою боргу та строком позики, договору іпотеки на нерухоме майно, а також отримання коштів за договором позики. Діючий закон не вимагає зазначення в довіреності конкретних суми договору позики, строку чи об`єктів нерухомого майна, які можуть бути передані в іпотеку, тощо. Натомість, за результатом аналізу тексту довіреності від 20 травня 2020 року вбачається, що в ній достатньо чітко визначені юридичні дії, які належить вчиняти представнику. При цьому позивачка мала право внести в довіреність певні обмеження, однак свідомо цього не зробила.

На момент підписання договору позики від 16 червня 2020 року та нотаріально посвідченого договору іпотеки від 23 червня 2020 року за № 1391 вищезазначена довіреність була не відкликана, а тому ОСОБА_5 мав всі повноваження підписувати договори позики та договори іпотеки, а також отримувати грошові кошти за договором позики.

Отже, враховуючи, що договір позики від 16 червня 2020 року було укладено письмово і в пункті 4 цього договору своїм підписом позичальник підтвердив факт отримання грошей в сумі 3 000 000,00 грн, що еквівалентно 111 731,84 доларів США, від позикодавця, що є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику, виходячи з положень статті 239 ЦК України суд першої інстанції вважав вказаний договір позики таким, що є укладеним.

Вимог щодо визнання недійсною довіреності від 20 травня 2020 року та договору позики від 16 червня 2020 року позивачкою заявлено не було. Що стосується вимоги про визнання недійсним договору іпотеки від 23 червня 2020 року, то за встановлених обставин суд не вбачав підстав для визнання цього договору недійсним.

Також місцевий суд зазначив, що не направлення вимоги згідно із частиною першою статті 35 Закону України «Про іпотеку» є підставою для визнання недійсним договору купівлі-продажу предмета іпотеки, оскільки вказаний закон встановлює пріоритетність дотримання вимог статті 35 перед виконанням частини першої статті 38 Закону України «Про іпотеку». Натомість позивачкою не доведено невиконання відповідачами вимог статей 35, 38 Закону України «Про іпотеку», тоді як у позовній заяві вона зазначає лише про недотримання положень статті 38 цього Закону, яке саме по собі має наслідком лише відшкодування завданих збитків. Окрім того, позивачкою не заявлено вимогу щодо визнання недійсним зазначеного договору купівлі-продажу у разі порушення вимог статті 35 вказаного Закону.

В апеляційній скарзі позивачка в особі представника - адвоката Білошапки О.В. просить зазначене судове рішення скасувати з мотивів неповного з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального й неправильного застосування норм матеріального права, та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

В обґрунтування своїх доводів посилається на те, що довіреність від 20 травня 2020 року, на підставі якої діяв повірений, не передбачала строку, на який його уповноважено підписувати договір позики від її імені, не вказано форму отримання позики та її розмір. Додатково строки повернення позики, її розмір між ними не погоджувалися, як і не передавалося правовстановлюючих документів на спірне нерухоме майно для можливості укладення договорів щодо майна позивачки, яка його передачу в іпотеку не погоджувала. ОСОБА_5 , якщо і отримував грошові кошти у ОСОБА_2 , то лише шляхом обману позивачки та лише у свою власність, оскільки за цим договором кошти довірителю не передавав.

Суд першої інстанції не надав оцінки цим обставинам справи та тому факту, що видана позивачкою довіреність не передбачала укладення договору позики та одержання по ньому грошових коштів на будь-яку суму та не визначала строк, на який така позика може бути отримана. Вказані умови повинні були визначатись між її сторонами додатково. Матеріали справи не містять підтвердження наступного схвалення усіх правочинів, вчинених представником, оскільки позивачка у липні 2020 року скасувала видану нею довіреність. Відтак, повірений ОСОБА_5 не був наділений повноваженнями отримувати від імені позивачки у позику 3 000 000,00 грн. на 8 днів та передавати в іпотеку житловий будинок та земельну ділянку.

За таких обставин, на думку ОСОБА_1 , судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення неправильно застосовані положення статей 237, 238, 239, 244 ЦК України.

Також стверджує, що договір позики нею підписаний не був і грошові кошти нею не отримувалися, тоді як договір позики є укладеним з моменту передачі грошей саме позичальнику, адже повірений не може заміняти собою особу, яку він представляє. Відповідачами не надано суду доказів передання їй ОСОБА_4 грошових коштів, тому предмет договору позики не був переданий у її власність.

Тобто, у спірних правовідносинах відсутня одна з головних ознак боргових відносин - передача однією особою у власність іншій особі грошових коштів або інших речей, визначених родовими ознаками, на що суд першої інстанції належної уваги не звернув та надав неправильну правову оцінку обставинам справи та її матеріалам, які також не містять доказів звернення ОСОБА_2 до позивачки з вимогою повернення позики у розмірі 3 000 000,00 грн, що ще раз підтверджує, що вона їх не передавала. Що стосується договору іпотеки, укладеного 23 червня 2020 року між ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , то він є недійсним через неукладеність договору позики.

Крім того, позивачка відзначає, що суд першої інстанції не врахував того, що не направлення вимоги позичальнику згідно із частиною першою статті 35 Закону України «Про іпотеку» є підставою для визнання недійсним договору купівлі-продажу спірного нерухомого майна, однак належним способом захисту її порушених прав як власника у даному випадку є витребування майна на підставі статей 387, 388 ЦК України.

Відзиви відповідачів та третіх осіб на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надійшли. В силу вимог частини третьої статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

У судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник позивачки - адвокат Білошапка О.В. підтримала апеляційну скаргу та доводи, викладені в ній, просила скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції та задовольнити позов.

Представник ТОВ «Фінанс Будінвест» - адвокат Герасимчук І.Ю. проти задоволення апеляційної скарги заперечувала, просила залишити рішення суду першої інстанції без змін.

Інші учасники справи та/або їх представники в судове засідання не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, причини неявки до апеляційного суду не повідомили, а тому колегія суддів дійшла висновку, що їх неявка відповідно до вимог частини другої статті 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду апеляційної скарги.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення представників сторін в судовому засіданні, перевіривши законність та обгрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав.

За правилом частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом першої інстанції встановлено, що 01 жовтня 2019 року між ОСОБА_8 та ОСОБА_1 було укладено договори дарування житлового будинку та земельної ділянки, посвідчені приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Переверзевою Г.О. та зареєстровані за № 1701 та № 1705 відповідно, згідно з якими ОСОБА_8 безоплатно передала у власність житловий будинок загальною площею 683,4 кв. м, житловою площею 204,0 кв. м та земельну ділянку площею 0,1865 га, кадастровий номер: 3221886001:02:085:0111, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , а ОСОБА_1 безоплатно прийняла у дар зазначене нерухоме майно.

Згідно із довіреністю від 20 травня 2020 року, посвідченою приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Рибкіною С.М. за реєстровим № 154, ОСОБА_1 уповноважила ОСОБА_7 бути її повноважним представником в тому числі у державного та приватного нотаріуса з питань отримання грошових коштів в позику, грошових коштів в кредит та з питань укладання та підписання від її імені договорів позики, кредитних договорів, договорів про внесення змін та доповнень до договору позики, кредитного договору, договорів про розірвання договору позики та/або кредитного договору, передавати в забезпечення виконання її зобов`язань та/або зобов`язань третіх осіб будь-яке належне їй нерухоме майно, в тому числі земельні ділянки, та укладати і підписувати договір іпотеки нерухомого майна, договори про внесення змін і доповнень до договорів іпотеки, договори про розірвання всіх вищезазначених договорів, для чого ОСОБА_6 надано право окрім іншого укласти та підписати договір позики, кредитний договір, договір іпотеки в тому числі будь-які договори про внесення змін і доповнень до існуючих договорів та розірвання договорів, а також одержувати грошові кошти по договору позики, кредитному договору а також здійснювати від її імені розрахунки за цими договорами, в тому числі платежі по договору позики та комісії за послуги, сплачувати інші необхідні платежі.

16 червня 2020 року ОСОБА_1 , від імені якої на підставі вищевказаної довіреності від 20 травня 2020 року діяв ОСОБА_5 , було укладено договір позики з ОСОБА_2 , відповідно до умов якого позичальник отримав від позикодавця, а позикодавець передав у власність позичальникові грошові кошти в сумі 3 000 000,00 грн.

Відповідно до пункту 4 договору позики своїм підписом під цим договором позичальник підтверджує факт отримання ним грошей в сумі З 000 000,00 грн, що еквівалентно 111 731,84 долари США, від позикодавця.

Згідно пункту 2.2 договору позики остаточний розрахунок щодо повернення суми позики має бути здійснено не пізніше 25 червня 2020 року.

23 червня 2020 року з метою забезпечення зобов`язання за договором позики від 16 червня 2020 року ОСОБА_4 на підставі цієї ж довіреності від 20 травня 2020 року від імені позивачки було укладено договір іпотеки нерухомого майна, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чмируком О.В. 23 червня 2020 року та зареєстрований в реєстрі за № 1391, згідно з яким ОСОБА_5 від імені ОСОБА_1 передав в іпотеку ОСОБА_2 вказаний вище житловий будинок та земельну ділянку, що належали позивачці на праві власності відповідно до договорів дарування від 01 жовтня 2019 року.

При цьому у розділі VI зазначеного договору сторони вирішили, що звернення стягнення на предмет іпотеки може здійснюватися на розсуд іпотекодержателя або шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання, або шляхом набуття права іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі - покупцеві на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому цим договором.

Відповідно до договорів купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки, посвідчених 09 вересня 2020 року приватним нотаріусом Київського нотаріального округу Єгоровою М.С., ОСОБА_2 , від імені якої за довіреністю діяла ОСОБА_9 , продала нерухоме майно, а саме: житловий будинок загальною площею 683,4 кв. м, житловою площею 204,0 кв.м та земельну ділянку площею 0,1865 га, кадастровий номер: 3221886001:02:085:0111, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , ТОВ «Фінанс Будінвест» в особі директора Сойнікова A.B.

З інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 11 жовтня 2022 року № 312119373 вбачається, що власником спірного нерухомого майна на підставі договорів купівлі-продажу, посвідчених приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Єгоровою М.Є., зареєстрованих в реєстрі за №№ 790, 793, є ТОВ «Фінанс Будінвест».

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною другою статті 16 ЦК України визначено способи здійснення захисту цивільних прав та інтересів судом, одним із яких може бути визнання правочину недійсним.

За статтею 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Згідно з частинами першою та другою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК У країни).

Предметом спору у справі, що переглядається, є визнання недійсним договору іпотеки, укладеного 23 червня 2020 року ОСОБА_4 від імені ОСОБА_1 з ОСОБА_2 в забезпечення виконання зобов`язань за договором позики від 16 червня 2020 року, за умовами якого ОСОБА_1 від імені та в інтересах якої на підставі довіреності від 20 травня 2020 року діяв ОСОБА_5 , отримала від ОСОБА_2 у борг грошові кошти в сумі 3 000 000,00 грн, що еквівалентно 111 731,84 доларів США.

Позивачка пов`язує недійсність вказаного правочину із тим, що видана нею довіреність не передбачала повноважень ОСОБА_7 на укладення договору позики та одержання по ньому грошових коштів на будь-яку суму та не визначала строк, на який така позика може бути отримана. Оскільки договір позики є відплатним договором, а грошові кошти за ним саме їй як позичальнику не передавалась, то такий договір є неукладеним, а похідний від нього договір іпотеки - недійсним.

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту гіередання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно із частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (частина перша статті 1049 ЦК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18) вказано, що: «за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов`язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки».

Отже, письмова форма договору позики, з огляду на його реальний характер, є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Відповідно до законодавчого визначення правочином є, перш за все, вольова дія суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів - набути, змінити або припинити цивільні права та обов`язки. Здійснення правочину законодавством може пов`язуватися з проведенням певних підготовчих дій учасниками правочину (виготовленням документації, оцінкою майна, інвентаризацією), однак сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає в згоді сторін взяти на себе певні обов`язки (на відміну, наприклад, від юридичних вчинків, правові наслідки яких наступають у силу закону незалежно від волі його суб`єктів).

Односторонній правочин є дією однієї сторони, яка створює обов`язки лише для особи, яка видала довіреність. Односторонній правочин може створювати обов`язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом.

Отже, будь-який правочин є вольовою дією, а тому перед тим, як здійснювати оцінку на предмет дійсності чи недійсності, необхідно встановити наявність та вираження волі особи (осіб), які його вчинили.

Така правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 жовтня 2022 року у справі № 227/3760/19-ц (провадження № 14-79цс21).

Главою 17 ЦК України унормовано правовідносини представництва при здійсненні правочинів.

Згідно з частиною першою, третьою статті 237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

Представництво характеризується такими ознаками: цивільні права та обов`язки належать одній особі, а здійснюються безпосередньо іншою; представник вчиняє певні юридичні дії (вчинення виключно фактичних (не юридичних) дій представництвом не охоплюється); представник діє не від свого імені, а від імені іншої особи; представник діє виключно в межах наданих йому повноважень; правові наслідки настають не для представника, а для особи, яку він представляє.

Відповідно до частин першої, третьої статті 238 ЦК України представник може бути уповноважений на вчинення лише тих правочинів, право на вчинення яких має особа, яку він представляє. Представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом.

Статтею 239 ЦК України передбачено, що правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє.

Правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання (частина перша статті 241 ЦК України).

Згідно з частинами першою, третьою статті 244 ЦК України представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю. Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі.

Таким чином, довіреність свідчить про наявність між особою, яка її видала, та особою, якій її видано, правовідносин, які є представницькими відносинами.

Юридична сила довіреності не залежить від отримання згоди на її видачу з боку представника. Повноваження виникає незалежно від згоди останнього, а правильно оформлена довіреність дійсна у будь-якому разі, тому що повноваження, яке виникає у представника, не зачіпає його майнових або особистих немайнових прав. Інша річ, що здійснення цього повноваження залежить від представника, бо він сам вирішує, чи використати довіреність для здійснення діяльності на користь іншої особи (довірителя), чи відмовитися від неї.

Схожі висновки викладені у постанові Верховного Суду від 17 березня 2021 року у справі № 360/1742/18 (провадження № 61 -16849св 19).

За своєю правовою природою довіреністю є односторонній правочин, що укладається у вигляді письмового документа, у якому визначаються повноваження представника. Довіреність свідчить про надання представнику від імені довірителя відповідних повноважень стосовно вчинення правочину, стороною якого є третя особа.

Подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 жовтня 2019 року у справі № 923/876/16 (провадження № 12- 88гс19).

Згідно частини першої статті 245 ЦК України форма довіреності повинна відповідати формі, в якій відповідно до закону має вчинятися правочин.

Ураховуючи вимоги частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, надавши належні, допустимі, достовірні та достатні докази відповідно до вимог статей 77-80 ІДГІК України.

За загальним правилом, встановленим у статтях 89, 264 ЦПК України обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Судом встановлено, що 20 травня 2020 року позивачка видала довіреність, посвідчену приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Рибкіною С.М. за реєстровим № 154, за змістом якої ОСОБА_5 був наділений необхідним обсягом повноважень представника на укладання та підписання від її імені договору позики без обмеження сумою боргу та строком позики, договору іпотеки на нерухоме майно, а також отримання коштів за договором позики.

На момент підписання договору позики від 16 червня 2020 року та нотаріально посвідченого договору іпотеки від 23 червня 2020 року за № 1391 вищезазначена довіреність була не відкликана, а тому ОСОБА_5 мав всі повноваження в інтересах позивачки підписувати договір позики та договір іпотеки, а також отримувати грошові кошти за договором позики.

Суд першої інстанції обґрунтовано відхилив доводи позивачки про те, що у вказаній довіреності не визначено суму позики та строк, на який представник може укладати відповідний договір позики, з огляду на те, що цивільне законодавство не вимагає зазначення в довіреності таких істотних умов цього виду правочину, як конкретну суму договору позики, строк надання позики чи об`єкти нерухомого майна, які можуть бути передані в іпотеку, тощо.

Для вчинення оспорюваних правочинів в інтересах ОСОБА_1 , ОСОБА_6 достатньо було наданого йому права укладати і підписувати договір позики та договір іпотеки, а також одержувати грошові кошти по договору позики і здійснювати від її імені розрахунки за цими договорами, в тому числі платежі по договору позики та комісії за послуги, сплачувати інші необхідні платежі.

Суд першої інстанції, проаналізувавши текст довіреності від 20 травня 2020 року, вірно вважав, що в ній достатньо чітко визначені юридичні дії, які належить вчиняти представнику.

При цьому позивачка мала право внести в довіреність певні обмеження, однак свідомо цього не зробила.

З метою захисту майнових інтересів позичальника від недобросовісного позикодавця стаття 1051 ЦК України надає позичальникові право оспорювати договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.

Обставину стосовно передання чи навпаки, непередання грошових коштів або речей, доводить та сторона, яка посилається на таку обставину.

Положення статті 241 ЦК України презюмують наявність у представника певного обсягу повноважень, належним чином та у встановленому порядку наданих йому особою, яку він представляє, а також встановлює випадки й умови набуття чинності правочином, вчиненим від імені довірителя його представником, коли останній перевищив обсяг наданих йому повноважень.

Враховуючи, що договір позики від 16 червня 2020 року було укладено у письмовій формі і в пункті 4 цього договору своїм підписом представник позичальника підтвердив факт отримання від позикодавця грошей в сумі 3 000 000,00 грн, що еквівалентно 111 731,84 доларів США, що є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику, суд першої інстанції, правильно застосувавши положення статей 237, 238, 239, 244, 1046, 1047, 1051 ЦК України, дійшов обґрунтованого висновку, що вказаний договір позики не можна кваліфікувати таким, що є неукладеним.

Колегія суддів не може погодитись із позицією позивачки в тому, що неукладеність договору позики нею пов`язується з відсутністю факту передачі коштів від ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , а не з відсутністю факту передачі коштів ОСОБА_2 - ОСОБА_3 .

Укладаючи договір позики від імені ОСОБА_1 її представник за довіреністю ОСОБА_3 мав визначені в довіреності повноваження не тільки на підписання договору позики, а і на отримання коштів і укладення договору іпотеки. ОСОБА_3 укладаючи договір позики від імені ОСОБА_1 визначені довіреністю повноваження не перевищив. Отже позикодавець ОСОБА_2 обґрунтовано розраховувала на те, що представник має увесь обсяг повноважень, в тому числі і на отримання коштів, а тому підписала з ним договір позики і передала кошти. Подальші взаєморозрахунки між довіреною особою та довірителем не можуть бути підставою для визнання договору позики неукладеним, і, відповідно, для визнання недійсним договору іпотеки, оскільки позикодавець не може контролювати стан таких взаєморозрахунків, вплинути на них. Негативні наслідки недобросовісних дій довіреної особи має нести довіритель, який надав цій особі повноваження на вчинення юридично значимих дій, або довірена особа, при доведеності таких недобросовісних дій, і саме між цими особами може виникнути спір щодо неналежного виконання доручення. Проте такі наслідки не можуть покладатись на контрагента договору, оскільки в такому випадку втрачає сенс укладання правочинів із представниками сторін, повноваження яких були визначені в нотаріально посвідчених довіреностях. Для позикодавця ОСОБА_2 визнання недійсним договору іпотеки має наслідком те, що вона не отримає від боржника наданих в позику коштів.

За змістом частини п`ятої статті 3 Закону України «Про іпотеку» іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про іпотеку» іпотека припиняється, зокрема, у разі припинення основного зобов`язання або закінчення строку дії іпотечного договору.

Відповідно до статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також

інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. Порушення вимог законодавства при укладанні правочину є підставою для визнання його недійсним відповідно до частини першої статті 215 ЦК України.

Таким чином, загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, передбачені у статті 203 ЦК України, а підстави недійсності правочину визначені статтею 215 ЦК України.

Згідно зі статтею 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою етапі 203 цього Кодексу.

Зважаючи на викладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для визнання недійсним договору іпотеки, укладеного 23 червня 2020 року ОСОБА_4 від імені ОСОБА_1 з ОСОБА_2 в забезпечення виконання зобов`язання за договором позики від 16 червня 2020 року, предметом якого є житловий будинок загальною площею 683,4 кв. м, житловою площею 204,0 кв. м та земельна ділянка площею 0,1865 га, кадастровий номер: 3221886001:02:085:0111, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , з викладених у позовній заяві мотивів.

Відповідно до принципу диспозитивності цивільного судочинства, при ухваленні судового рішення суд не може виходити за межі позовних вимог, а правом визначати предмет та підставу позову наділений виключно позивач (статті 13, 43, 49, 175 ЦПК України).

В своїх поясненнях представник позивача наголошувала на недобросовісності дій ОСОБА_3 , а саме, що він кошти від ОСОБА_2 , яка є матір`ю його дружини, не отримував взагалі, за договором купівлі-продажу предмета іпотеки ТОВ «Фінанс Будінвест» коштів ОСОБА_2 також не передавав, однак внаслідок такої угоди ОСОБА_3 , який є одноособовим засновником ТОВ «Фінанс Будінвест» фактично став власником предмета іпотеки. Тобто будучи представником ОСОБА_1 за довіреністю вчинив дії не в інтересах довірителя, а у своїх власних інтересах. Проте позов з вказаних підстав не заявлявся, доказів на доведення цих обставин суду не надавалось, отже судом ці доводи не перевірялись.

Колегія суддів врахувала, що довіреність видана 20 травня 2020 року ОСОБА_1 на ім`я ОСОБА_7 в установленому законодавством порядку не оспорювалась, вимог про визнання недійсною цієї довіреності та договору позики від 16 червня 2020 року позивачка у межах даної справи також не пред`являла.

Заявляючи вимогу про витребування з чужого незаконного володіння ТОВ «Фінанс Будінвест» спірних об`єктів нерухомості, ОСОБА_1 вказувала, що продаж її майна було здійснено з порушенням в порядку, встановленого статтею 38 Закону України «Про іпотеку», а саме без її повідомлення іпотекодержателем про на намір звернути стягнення на предмет іпотеки і укласти відповідний правочин.

Відповідно до частини першої статті 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом.

Згідно із частиною першою статті 35 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. У цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

У пунктах 58, 59 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц (провадження № 14-112цс 19) зазначено, що закон визначає такі способи звернення стягнення на предмет іпотеки (частина третя статті 33 Закону): судовий (звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду); позасудовий: захист прав нотаріусом (звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі виконавчого напису нотаріуса) або самозахист (згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя). Способами задоволення вимог іпотекодержателя під час звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідного застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, є (частина третя статті 36 Закону): 1) передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 Закону; 2) право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 Закону.

Відповідно до частини першої статті 38 Закону України «Про іпотеку» якщо рішення суду або договір про задоволення вимог іпотекодержателя (відповідне застереження в іпотечному договорі) передбачає право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві, іпотекодержатель зобов`язаний за 30 днів до укладення договору купівлі- продажу письмово повідомити іпотекодавця та всіх осіб, які мають зареєстровані у встановленому законом порядку права чи вимоги на предмет іпотеки, про свій намір укласти цей договір. У разі невиконання цієї умови іпотекодержатель несе відповідальність перед такими особами за відшкодування завданих збитків.

Таким чином, у разі дотримання іпотекодержателем вимог частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» щодо належного надсилання іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, вимоги про усунення порушення основного зобов`язання невиконання вимог частини першої статті 38 Закону України «Про іпотеку» щодо повідомлення іпотекодавця про конкретний спосіб задоволення вимог іпотекодаржателя шляхом укладення договору купівлі-продажу предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві не має наслідком настання нікчемності такого правочину та не є підставою, за умови дотримання інших вимог закону щодо такого виду правочину, для визнання такого договору недійсним, однак може бути підставою для відшкодування іпотекодавцю завданих збитків.

У разі направлення іпотекодержателем іпотекодавцю вимоги про усунення порушення основного зобов`язання відповідно до частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» з одночасним повідомленням про обраний спосіб задоволення вимог іпотекодержателя відповідно до частини першої статті 38 Закону України «Про іпотеку» (одним документом) слід виходити з пріоритету дотримання саме частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку».

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 29 вересня 2020 року у справі № 757/13243/17 (провадження № 14-711 цс 19) погодилася з позицією судів першої та апеляційної інстанцій про те, що неналежне повідомлення іпотекодавців про намір укласти договори купівлі-продажу предмета іпотеки не є підставою для задоволення позовних вимог про визнання договорів недійсними та витребування майна, оскільки правовим наслідком невиконання передбаченого статтею 38 Закону України «Про іпотеку» обов`язку іпотекодержателя повідомити іпотекодавців про намір відчужити предмет іпотеки визначено відшкодування іпотекодержателем збитків.

Отже, місцевий суд правильно зазначив, що не направлення вимоги про усунення порушення основного зобов`язання згідно із частиною першою статті 35 Закону України «Про іпотеку» є підставою для визнання недійсним договору купівлі-продажу предмета іпотеки, оскільки вказаний Закон встановлює пріоритетність дотримання вимог статті 35 перед виконанням частини першої статті 38 Закону України «Про іпотеку».

У справі, яка переглядається, позивачкою у позовній заяві зазначено лише про недотримання положень статті 38 цього Закону, проте неналежне повідомлення іпотекодавця про звернення стягнення на предмет іпотеки не є підставою для визнання правочину недійсним чи витребування майна, оскільки правовим наслідком невиконання передбаченого статтею 38 Закону України «Про іпотеку» обов`язку іпотекодержателя повідомити іпотекодавця про намір відчужити предмет іпотеки визначено відшкодування іпотекодержателем збитків.

Більше того, позивачкою не заявлено вимогу щодо визнання недійсним договору купівлі-продажу предмету іпотеки саме з підстав, передбачених статтею 35 вказаного Закону України «Про іпотеку», і в позовній заяві відповідна мотивація відсутня.

З огляду на викладене, аргументи апеляційної скарги грунтуються на власному тлумаченні і розумінні представником позивачки спірних правовідносин та положень законодавства, вони не спростовують правильність висновків суду першої інстанцій про відмову у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним договору іпотеки та витребування майна з чужого незаконного володіння, а відтак не дають підстав вважати, що місцевим судом порушено норми процесуального права га/або неправильно застосовано норми матеріального права, які передбачені статтею 376 ЦПК України, як підстави для скасування рішення суду.

Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право па вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»),

У контексті вказаної практики колегія суддів вважає вищенаведене обґрунтування цієї постанови достатнім, а висновки суду першої інстанції визнає більш логічно обґрунтованими та послідовними, аніж аргументи апеляційної скарги позивачки.

Суд першої інстанції правильно встановив правову природу заявленого позову, в достатньому обсязі визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку в силу вимог статей 12, 13, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам статей 263, 264 ЦПК України, підстави для його скасування з мотивів, які викладені в апеляційній скарзі, відсутні.

Згідно із пунктом 1 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до вимог статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

У такому разі розподіл судових витрат у вигляді сплаченого позивачкою судового збору за подання апеляційної скарги не проводиться згідно зі статтями 141, 382 ЦПК України.

Керуючись статтями 367 - 369, 372, 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Вишгородського районного суду Київської області від 12 березня 2024 року у даній справі залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня її проголошення до Верховного Суду виключно у випадках, передбачених у частині другій статті 389 ЦПК України.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 04 липня 2024 року.

Головуючий С.А. Голуб

Судді: Т.А. Слюсар

Д.О. Таргоній