Ухвала

від 08.07.2024 по справі 240/19943/23

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

08 липня 2024 року

м. Київ

справа №240/19943/23

адміністративне провадження № К/990/23576/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: (далі - Суд):

судді-доповідача Бевзенка В.М.,

суддів Чиркіна С.М., Шарапи В.М.,

перевіривши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ФОРЕСТ Полісся-10" на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 25.01.2024 та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 14.05.2024 у справі №240/19943/23 за позовом Житомирського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до Товариства з обмеженою відповідальністю "Форест Полісся-10" про стягнення коштів,

В С Т А Н О В И В:

У 2023 році Житомирське обласне відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю ( далі - позивач ) звернулось до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Форест Полісся-10", в якому просило стягнути суму адміністративно-господарських санкцій та пені у розмірі 118 390,25 грн.

Суд першої інстанції при вирішенні питання про відкриття провадження у цій справі ухвалою від 11.07.2023 відкрив провадження, вирішив розглядати і розглянув її за правилами спрощеного позовного провадження.

Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 25.01.2024, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 14.05.2024, позов задоволено.

На адресу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду 19.06.2024 надійшла касаційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «ФОРЕСТ Полісся-10», в якій скаржник просить скасувати рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 25.01.2024 та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 14.05.2024 та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.

Дослідивши зміст касаційної скарги, Суд, дійшов такого висновку.

Пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України передбачено, що серед основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Згідно із частиною першою статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.

Відповідно до пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження) не підлягають касаційному оскарженню, крім випадків, якщо:

а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;

б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;

в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;

г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.

Тлумачення вказаних норм у їхньому логічному взаємозв`язку передбачає, що процесуальний закон пов`язує можливість касаційного перегляду у справах розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження тільки з тими юридичними фактами, вичерпний перелік яких викладений у підпунктах «а», «б», «в» та «г» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.

Доведення обставин, передбачених підпунктами «а» - «г» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України та, відповідно, права на касаційне оскарження судових рішень у справах розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження, покладається на особу, яка подає касаційну скаргу.

Таким чином, законодавець обмежив можливість касаційного оскарження судових рішень у названій категорії адміністративних справ, поставивши можливість такого оскарження в залежність від імовірності значення ухваленого за наслідком касаційного провадження судового рішення для формування практики застосування відповідних правових норм або ж становить значний суспільний інтерес чи має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу.

Однак, у касаційній скарзі відсутнє будь-яке посилання скаржника на передбачені пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України випадки.

Натомість, доводи касаційної скарги зводяться до цитування норм законодавства України, а також переоцінки доказів, досліджених судами першої та апеляційної інстанцій, і ґрунтуються на незгоді з висновками цих судів щодо їхньої оцінки. Суд, зазначає, що переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію суду права, що розглядає справи, які мають найважливіше (найбільш принципове) значення для суспільства та держави, та не є судом фактів, а тому не може здійснювати повторну оцінку доказів, належно досліджених судами першої та апеляційної інстанцій, та/або переоцінювати їх.

У касаційній скарзі представник відповідача як на підставу касаційного оскарження посилається на п.1 частини четвертої статті 328 КАС України та зазначає, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному рішенні не врахував висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах. Зокрема вказує, що судами попередніх інстанцій не враховано позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 21.11.2022 у справі №400/3957/21, щодо застосування положення Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21.03.1991 № 875-ХII (далі Закон №875- ХII) що призвело до ухвалення необґрунтованих рішень про наявність підстав для застосування адміністративно - господарських санкцій, передбачених статтею 20 Закону № 875- ХII.

Водночас суд апеляційної інстанції в оскаржуваному рішенні надав оцінку посиланням представника відповідача на вказане рішення Верховного Суду та дійшов обґрунтованого висновку, що наведена Верховним Судом позиція викладена у правовідносинах які не є подібними до цієї справи.

Так, суд апеляційної інстанції в оскаржуваному висновку представника відповідача на постанову Верховного Суду від 21.11.2022 у справі №400/3957/21 зазначає, що така справа не може бути застосована при розгляді даної справи, оскільки ухвалена за різних фактичних обставин справи. Спір у такій справі стосувався незарахування Фондом кількості робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю до виконання позивачем нормативу таких робочих місць у зв`язку з виявленням розбіжностей під час подання до Фонду звітності за формою №10-ПОІ та не усунення їх відповідачем. Обставини у такій справі стосувалися ситуації, коли у показниках звіту (за формою № 3-НП) наявні розбіжності та на органи Держпраці законодавчо покладений обов`язок перевірки суб`єктів господарювання на виконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у разі не виправлення суб`єктом господарювання помилки у звіті. Втім, оскільки відповідач взагалі не подавав звітів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю, то правова позиція, висловлена у постанові Верховного Суду від 21.11.2022 у справі № 400/3957/21, не є правозастосовною у цій справі. При цьому, слід зазначити, що спірні правовідносини виникли не за результатами проведення Держпраці відповідної перевірки, а згідно дослідженого Реєстру роботодавців щодо виконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю.

Суд касаційної інстанції звертає увагу скаржника, що обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).

Верховний Суд зауважує, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України недостатньо самого лише зазначення постанови Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права. Обов`язковою умовою є те, що правовідносини у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду і у якій подається касаційна скарга) мають бути подібними.

Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.

Так, при встановленні доцільності посилання на постанову Верховного Суду, на яку посилається скаржник у касаційній скарзі, як на підставу для перегляду оскаржуваних рішень за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, кожен правовий висновок Верховного Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: чи є правовідносини подібними та чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на редакцію відповідних законодавчих актів.

КАС України, передбачає умови, за наявності яких справи розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження можуть переглядатися в касаційному порядку. Такими умовами можуть бути обставини, які виділяють вимоги скаржника якимись особливими, рідкісними чи унікальними ознаками, завдяки чому вони виокремлюються із загальних випадків.

Враховуючи викладені вимоги КАС України, для можливості відкриття провадження у справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження, у касаційній скарзі скаржник має обґрунтовано зазначити підстави, вказані у підпунктах «а»-«г» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України у взаємозв`язку із підставами визначеними пунктами 1-4 частини четвертої статті 328 КАС України.

Верховний Суд звертає увагу на те, що можливість відкриття касаційного провадження у справах розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження залежить виключно від обставин конкретної справи: її значення для формування єдиної правозастосовчої практики; неможливості спростування особою, яка подає касаційну скаргу, обставин, встановлених оскаржуваним судовим рішенням, при розгляді іншої справи; значного суспільного інтересу справи чи її виняткового значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; помилкового віднесення судом справи до категорії справ незначної складності.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

З огляду на наведене, Суд вважає, що у відкритті касаційного провадження за поданою касаційною скаргою слід відмовити.

На підставі вищенаведеного та керуючись статтями 328, 333, 359 КАС України, Суд,

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "ФОРЕСТ Полісся -10" на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 25.01.2024 та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 14.05.2024 у справі №240/19943/23.

Копію ухвали про відмову у відкритті касаційного провадження надіслати в порядку, встановленому статтею 251 КАС України.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною і не оскаржується.

Суддя-доповідач В.М. Бевзенко

Судді С.М. Чиркін

В.М. Шарапа